Рішення

від 29.09.2023 по справі 160/18390/22

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2023 року Справа № 160/18390/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами адміністративну справу за адміністративним позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Царичанський добробут» до Відповідача-1: Царичанської селищної ради, до Відповідача-2: Виконавчого комітету Царичанської селищної ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

15.11.2022р. через систему «Електронний суд» Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Царичанський добробут» звернулося з адміністративним позовом до Відповідача-1: Царичанської селищної ради, до Відповідача-2: Виконавчого комітету Царичанської селищної ради та, з урахуванням уточненої позовної заяви, від 26.05.2023р., просить:

- визнати протиправною бездіяльність Царичанської селищної ради щодо невизнання з 30.10.2020р. виконавчого комітету Царичанської селищної ради своїм правонаступником з розпорядження коштів місцевого бюджету Царичанської селищної ради;

- зобов`язати Царичанську селищну раду визнати з 30.10.2020р. виконавчий комітет Царичанської селищної ради правонаступником з розпорядження коштів місцевого бюджету Царичанської селищної ради.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що згідно рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2020р. у справі №904/1653/20 було стягнуто з Царичанської селищної ради на користь позивача 2102 грн. судового збору. Як зазначає позивач у позові, він неодноразово звертався до органів казначейської служби з метою виконання згаданого судового рішення щодо стягнення з відповідача-1 судового збору в сумі 2102 грн. у примусового порядку, однак, йому було відмовлено через закриття відповідачем-1 своїх рахунків з 30.10.2020р. (залишилися лише чинними рахунки його виконавчого комітету) та роз`яснено необхідність звернення із заявою до суду про заміну боржника його правонаступником. З цією метою позивач неодноразово звертався до господарського суду Дніпропетровської області з заявами про заміну сторони виконавчого провадження, однак, ухвалами згаданого суду від 02.09.2021р., від 14.07.2022р. йому було відмовлено у їх задоволенні, окрім того, роз`яснено, що бездіяльність казначейської служби підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. За викладеного, позивач вважає, що для примусового виконання вказаного судового рішення йому необхідно встановити правонаступника відповідача-1, яким, на його думку, є Виконавчий комітет Царичанської селищної ради (відповідач-2), тому з цією метою звернувся до адміністративного суду з даним позовом. Позивач зазначає, що неодноразово звертався до відповідача-1 зі зверненнями добровільно визнати своїм правонаступником Виконавчий комітет Царичанської селищної ради та виконати судове рішення у справі №904/1653/20, відповідач-1 жодних дій на виконання рішення суду щодо перерахування позивачеві судового збору у розмірі 2102 грн. не вчинив (лист відповідача-1 за вих.№162 від 25.01.2021р.), тому вважає, що відповідач-1 не бажає добровільно визнати своїм правонаступником Виконавчий комітет Царичанської селищної ради, а відповідно, слід визнати таку бездіяльність відповідача-1 протиправною та зобов`язати відповідача-1 визнати з 30.10.2020р. його правонаступником Виконавчий комітет Царичанської селищної ради з розпорядження коштів місцевого бюджету відповідача-1 з урахуванням вимог ст.ст.16, 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.22 БК України, за якими передбачено, що головними розпорядниками коштів місцевого бюджету є виконавчі органи місцевих рад та враховуючи те, що відповідач-1 не виконує судове рішення на протязі 2,5 років в порушення ст.129-1 Конституції України, ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України. Також позивач посилається і на висновки про фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), де вирішується питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, які містяться у постанові Верховного Суду від 11.10.2019р. у справі №812/1408/16, які, на думку позивача, не є подібними обставинами, проте, є застосовними до цієї справи. Окрім того, 05.07.2023р. через систему «Електронний суд» позивач подав заяву про компенсацію судових витрат, у якій просив стягнути з відповідача-1 на користь позивача судовий збір за розгляд позовної заяви у розмірі 2147,20 грн. та за розгляд апеляційної скарги у розмірі 2147,20 грн. згідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.100-102,133-134).

Також, 12.06.2023р. позивач через систему «Електронний суд» подав до суду клопотання, у якому просив замінити процесуальний статус Виконавчого комітету Царичанської селищної ради з відповідача-2 на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору згідно до ч.2 ст.49 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтовуючи дане клопотання тим, що позовні вимоги ним до відповідача-2 не висувалися, а в якості відповідача-2 Виконавчий комітет Царичанської селищної ради ним був зазначений в уточненому позові від 26.05.2023р. помилково (а.с.118-120).

Розглянувши зазначене клопотання позивача та вивчивши докази наведені на його обґрунтування, суд не находить підстав для його задоволення, з огляду на те, що приписи ст.49 Кодексу адміністративного судочинства України не врегульовують процесуальні питання щодо заміни відповідачів на третіх осіб у раз допущення позивачем помилок у позові, тому, суд приходить до висновку, що із наведених у вказаному клопотанні підстав, у його задоволенні позивачеві слід відмовити, оскільки, заявлене клопотання не відповідає приписам ст.49 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою суду від 07.06.2023р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, та запропоновано, зокрема, відповідачам-1,2 протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали суду надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотримання вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.111).

Зазначена ухвала суду разом з копіями позову та доданих до нього документів була отримана відповідачами-1,2 засобами електронного зв`язку 07.06.2023р., що підтверджується змістом електронного повідомлення через офіційні електронні адреси (а.с.113).

Між тим, станом на 22.08.2023р. відповідачі-1,2 вимог вказаної вище ухвали суду не виконали, відзиву на позов не надано, про причини його не подання суд не повідомлено, у зв`язку із чим згідно ухвали суду від 22.08.2023р. було продовжено строк розгляду справи до 29.09.2023р. та повторно, запропоновано відповідачам-1,2 надати відзиви на позов та докази в обґрунтування відзиву (а.с.153).

Зазначена ухвала суду відповідачами-1,2 була отримана засобами електронного зв`язку 22.08.2023р., що підтверджується електронним повідомленням (а.с.155).

Проте, відповідачі-1,2 вимог вищенаведених вимог ухвал суду не виконали та у встановлений судом строк відзиву на позов не надали, про причини не надання суд не повідомили.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами згідно ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин та враховуючи не надання відповідачами-1,2 відзиву на позов у встановлений судом строк без поважної причини станом на 29.09.2023р., суд вважає за необхідне розглянути дану справу за наявними матеріалами з урахуванням приписів ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 29.09.2023р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Із наявних в матеріалах справи копій документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2020р. у справі №904/1653/20 було, зокрема, стягнуто з Царичанської селищної ради на користь ОСББ «Царичанський добробут» 2102 грн. судового збору, дане судове рішення набрало законної сили18.09.2020р., що не оспорюється сторонами.

З метою примусового виконання вказаного вище судового рішення, господарським судом Дніпропетровської області 18.09.2020р. був виданий наказ про примусове виконання у справі №904/1653/20 про стягнення на користь позивача з Царичанської селищної ради 2102 грн. судового збору, де зазначено боржником Царичанську селищну раду, що підтверджується змістом копії наведеного наказу (а.с.19).

Згаданий наказ господарського суду Дніпропетровської області позивачем був пред`явлений до примусового виконання до органу казначейської служби в області з урахуванням вимог п.24 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845 (далі Порядок №845).

Проте, Головне управління Державної казначейської служби в Дніпропетровській області листом від 08.07.2021р. за №04-10-10/10717 повідомило позивача, що боржник Царичанська селищна рада з 30.10.2020р. не обслуговується в органі казначейства, на обслуговуванні у казначействі перебуває лише Виконавчий комітет Царичанської селищної ради, відповідно, роз`яснено необхідність звернення до суду з заявою про заміну боржника його правонаступником, у зв`язку із чим повернуто виконавчий документ (наведений наказ) на підставі п.9 Порядку №845 (а.с.104).

Надалі позивач зазначає в уточненому позові від 26.05.2023р., що він звертався до господарського суду Дніпропетровської області з заявою про заміну сторони виконавчого провадження, а також зі скаргою на бездіяльність казначейської служби у справі №904/1653/20, однак, ухвалами згаданого суду від 14.07.2022р., від 14.09.2022р. у задоволенні заяви про заміну боржника у виконавчому провадженні позивачеві було відмовлено, а скаргу - повернуто без розгляду (а.с.100-101).

Наведені ухвали господарського суду Дніпропетровської області позивачем у апеляційному порядку не оскаржувались, що підтверджено змістом клопотання позивача про долучення доказів від 21.06.2023р. (а.с.123-125).

Також, з метою примусового виконання наведеного вище рішення суду у справі №904/1653/20 позивач звертався і до Царичанської селищної ради з питання добровільного визнання своїм правонаступником виконавчий комітет Царичанської селищної ради та виконання вказаного судового рішення, проте, відповідачем-1 повідомлено позивача, що реорганізація відповідача-1 протягом жовтня-грудня 2020р. та станом на 22.01.2021р. не проводилася, відомості про відповідача-1 містяться в ЄДРПОУ, відповідно, відсутній правонаступник Царичанської селищної ради, що підтверджується змістом копії листа відповідача-1 від 21.01.2021р. за вих. №162 (а.с.103).

Позивач вважає, що вищенаведена бездіяльність відповідача-1 з приводу не визнання Виконавчого комітету Царичанської селищної ради правонаступником з розпорядження коштів місцевого бюджету Царичанської селищної ради у ході примусового виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2020р. у справі №904/1653/20 є протиправною, тому вона є предметом даного спору.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у своєму рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернувся до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.

Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову у позові.

Аналогічна правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/4406/16.

Також і відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних оспорюваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто, право на звернення з таким адміністративним позовом.

Зазначена позиція відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 27.02.2020р. у справі №500/477/15-а та від 12.05.2021р. у справі №640/11938/20.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що публічно-правовим спором є спір, у якому б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Пунктом 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Наведені процесуальні норми свідчать про те, що публічно-правовим є, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин одна щодо іншої не є рівноправними і в якому одна зі сторін виконує публічні-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншій стороні певну поведінку. Ці функції суб`єкт владних повноважень повинен виконувати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. Так, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник, зокрема, між двома суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній, відповідно, зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17 та від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16.

Разом з тим, уточнена позовна заява позивача від 26.05.2023р. у даній адміністративній справі вищенаведеним критеріям публічно-правового спору не відповідає.

Так, як видно зі змісту дослідженого судом уточненого позову позивача від 26.05.2023р. підставою виникнення спору у даній справі є відмова відповідача-1 у добровільному порядку визнати виконавчий комітет Царичанської селищної ради правонаступником з розпорядження коштами місцевого бюджету відповідача-1 (в уточненому позові позивачем ці дії визначені як бездіяльність відповідача-1) - (лист від 25.01.2021р. за вих.№162) на виконання відповідачем-1 як боржником на користь позивача рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2020р. у справі №904/1653/20 в частині стягнення 2102 грн. судового збору, що, на думку позивача, є порушенням відповідачем-1 вимог ст.ст.16,51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.22 БК України (а.с.100-102).

В той же час, проаналізовані судом норми ст.16, 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст.22 БК України не містять жодних приписів, які б зобов`язували відповідача-1 приймати в обов`язковому порядку рішення на виконання своїх владних управлінських функцій за зверненням позивача, які склалися у даних правовідносинах, у тому числі і не регулюють питання процесуального правонаступництва при примусовому виконанні судових рішень у господарських справах.

Згідно до вимог ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, із аналізу наведених обставин у даній справі та приписів чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач-1 не наділений владно-управлінськими функціями щодо встановлення процесуального правонаступництва при примусовому виконанні рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2020р. у справі №904/1653/20 в частині стягнення 2102 грн. судового збору за зверненням позивача, що склалися у даних правовідносинах, оскільки відповідач-1 (суб`єкт владних повноважень) не уповноважений керувати поведінкою іншого суб`єкта (позивача), а останній, не має обов`язку виконати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень, що виключає, у даному випадку, наявність між сторонами виникнення публічно-правового спору за критеріями, встановленими п.2 ч.1, п.7 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно, порушене право позивача у даних правовідносинах, що підлягає судовому захисту у порядку адміністративного судочинства, відсутнє.

При цьому, судом враховується і те, що фактично описані в уточненій позовній заяві позивача від 26.05.2023р. обставини, що стосуються компетенційного спору (розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування), який може існувати лише між двома суб`єктами владних повноважень згідно до вимог п.3 ч.1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно, існування такого спору між суб`єктами владних повноважень, не породжують жодних індивідуально виражених прав і обов`язків, не впливають на охоронюваний інтерес конкретної особи, зокрема, на права позивача у даних правовідносинах.

Також, за приписами пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних спорів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Аналіз наведених процесуальних норм свідчить про те, що юрисдикція адміністративних спорів не поширюється на ті спори, для розгляду яких законом встановлений інший порядок судового провадження.

Згідно із частиною першою статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у господарських справах, у тому числі і щодо процесуального правонаступництва боржника у господарських справах, врегульовані главою 4 розділу І та розділом У Господарського процесуального кодексу України ( далі ГПК України).

Так, у відповідності до вимог ст.52 ГПК України передбачено, що у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

Також ст.334 ГПК України врегульовує питання заміни сторони виконавчого провадження, заміну боржника у виконавчому листі (наказі суду) до відкриття виконавчого провадження.

Так, наведеною нормою визначено, що у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Положення вказаної статті застосовуються також і у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, із аналізу наведених процесуальних норм, слід дійти висновку, що факти процесуального правонаступництва боржника при примусовому виконанні рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2020р. у справі №904/1653/20 мають встановлюватися саме господарським судом Дніпропетровської області під час розгляду заяви заявника (заінтересованої особи) саме у рамках господарської справи №904/1653/20 на будь-якій стадії судового процесу, при цьому, таке процесуальне правонаступництво можливе не тільки у разі припинення юридичної особи, а й у інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

Зазначені встановлені судом обставини додатково свідчать на користь того, що питання процесуального правонаступництва боржника у процесуальних документах суду (ухвалах, наказах та ін.) під час примусового виконання судових рішень господарських судів не може вирішуватися шляхом подання окремого позову в порядку адміністративного судочинства, оскільки зазначене суперечить та не відповідає завданню адміністративного судочинства, визначеному у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, слід зазначити, що навіть і за умови встановлення обставин у адміністративній справі щодо питання правонаступництва певної юридичної особи, ці обставини не можуть бути визнані обґрунтованими підставами для заміни боржника у відповідному процесуальному документі суду іншої юрисдикції (у даному випадку, господарського суду) без винесення відповідної ухвали саме господарським судом Дніпропетровської області в частині процесуального правонаступництва боржника Царичанської селищної ради саме у господарській справі №904/1653/20.

Наведене свідчить про те, що позивач у спірних правовідносинах при поданні даного адміністративного позову, предметом якого є встановлення фактів процесуального правонаступництва боржника Царичанської селищної ради при примусовому виконанні рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2020р. у справі №904/1653/20, обрав неналежний і неефективний спосіб захисту права та такий, що не відповідає, способам захисту, визначених у ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, аргументи позивача в уточненому позові від 26.05.2023р. з приводу того, що він звертався до господарського суду Дніпропетровської області з відповідними заявами про заміну сторони виконавчого провадження - боржника Царичанської селищної ради його правонаступником у справі №904/1653/20, проте, через відсутність доказів правонаступництва у задоволенні його заяви ухвалою згаданого суду йому було відмовлено, цю ухвалу суду він не оскаржував в апеляційному порядку, є неспроможними, оскільки наведені обставини не змінюють порядку і способу встановлення процесуального правонаступництва боржника під час примусового виконання рішень господарських судів, у зв`язку із чим наведене питання має вирішуватися саме господарським судом (тим судом, який прийняв рішення у справі) з дотриманням приписів Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи ч.1 ст.75 наведеного Кодексу.

Згідно ч.1 ст.76 Кодексу, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Проте, позивачем у ході розгляду даної справи не було надано жодних доказів та не наведено обґрунтованих доводів в уточненому позові від 26.05.2023р. на підтвердження наявності у даних правовідносинах публічно-правового спору за критеріями, встановленими ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням способів захисту прав, визначених у статті 5 наведеного Кодексу, виходячи з вище встановлених судом обставин та аналізу приписів процесуального законодавства, які позивачем не спростовані.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення доводи позивача з приводу того, що відповідач-1 не виконує судове рішення у господарській справі №904/1653/20 на протязі 2,5 років, оскільки адміністративний суд у порядку адміністративного судочинства не здійснює контролю за виконанням судових рішень господарських судів, зазначене не віднесено до компетенції адміністративного суду та суперечить завданням адміністративного судочинства за приписами ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також є безпідставними і необґрунтованими посилання позивача на необхідність застосування у даних правовідносинах правової позиції Верховного Суду, яка міститься у його постанові від 11.10.2019р. у справі №812/1408/16, з огляду на те, що, по-перше, наведена у вказаній постанові правова позиція стосувалася процесуального правонаступництва органу державної податкової служби при виконанні рішення суду в адміністративній справі, тоді, як у цьому спорі процесуальне правонаступництво стосується органу місцевого самоврядування у господарській справі; по-друге, предметом оскарження у наведеній адміністративній справі була саме ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником, прийнята в порядку вирішення питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у адміністративних справах, зокрема, в порядку ст.379 Кодексу адміністративного судочинства України, тоді як у цій справі, позивач з метою встановлення процесуального правонаступництва при примусовому виконанні рішення господарського суду звернувся з окремим адміністративним позовом до адміністративного суду, тобто, наведені обставини не є подібними, про що сам позивач зазначає у позові, а відповідно, зазначене виключає можливість застосування згаданої вище правової позиції у даних правовідносинах згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За викладених обставин та враховуючи, що у даній адміністративній справі у наведених вище правовідносинах судом встановлено відсутність спору публічно-правового характеру між учасниками справи, а відповідно, і відсутнє порушене право позивача, що підлягає судовому захисту за правилами адміністративного судочинства, суд приходить до висновку, що позивачем обраний спосіб захисту у даних правовідносинах, який є неналежним, неефективним та таким, що не відповідає способам захисту, визначеним у статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, що є підставами для прийняття судом рішення про відмову у позові та відповідає і правовій позиції Верховного Суду, викладеній у його постанові від 12.06.2018р. у справі №826/4406/16, яка наводилась вище.

З урахуванням того, що даний позов не підлягає задоволенню, судові витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 2147,20 грн., понесених позивачем згідно квитанції №9306-6685-5849-7797 від 26.05.2023р. (а.с.96а), слід покласти на позивача згідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку із чим заява позивача від 05.07.2023р. про компенсацію судових витрат у наведеній частині також задоволенню не підлягає.

Що стосується вимог позивача, викладених у заяві про компенсацію судових витрат з приводу компенсації йому судових витрат у розмірі 2147,20 грн. за розгляд апеляційної скарги, то такі судові витрати позивача підлягали розподілу апеляційним судом під час розгляду його апеляційної скарги виходячи з вимог п.п.в) частини 3 ст.322 Кодексу адміністративного судочинства України, тому у адміністративного суду, як суду першої інстанції, відсутні жодні підстави для розподілу таких витрат, замість суду апеляційної інстанції, у зв`язку із чим у зазначеній частині вимог позивачеві також слід відмовити.

За викладеного, у задоволенні даного адміністративного позову позивачеві слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 78, 94, 122, 132, 138, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Царичанський добробут» до Відповідача-1:Царичанської селищної ради, до Відповідача-2: Виконавчого комітету Царичанської селищної ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимогстатті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначеністаттею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва