Постанова

від 27.09.2023 по справі 759/23377/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 759/23377/20 Головуючий у суді першої інстанції - Ковальчук Л.М.

Номер провадження № 22-ц/824/11049/2023 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Сукач О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником Прессер Русланом Владиславовичем , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОІНДБУД-2» про визнання незаконним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання незаконним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, відповідно до якого просила суд: визнати незаконним та скасувати рішення 7-ої сесії VII скликання Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 05 травня 2016 року № 91 «Про розгляд та затвердження проекту землеустрою ТОВ «ЖИТЛОІНДБУД-2» щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 »; зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області скасувати в поземельній книзі запис, внесений на підставі рішення 7-ої сесії VII скликання Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 05 травня 2016 року № 91, про зміну цільового призначення земельної ділянки площею 1,8 га, кадастровий номер 3222485901:01:049:0048, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування.

Свої вимоги мотивувала тим, що у комунальній власності Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області перебуває земельна ділянка загальною площею 1,8 га, кадастровий номер 3222485901:01:049:0048, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка передана в оренду ТОВ «Житлоіндбуд-2», що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 28 січня 2020 року.

Оскаржуваним рішенням №91 від 05 травня 2016 року відповідач (Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області) змінив цільове призначення земельної ділянки із земель для будівництва та обслуговування інших земель громадської забудови, під будівництво офісно-готельного розважального комплексу з об`єктами соціальної сфери та відпочинку (під об`єкти соціального призначення ЄВРО 2012) на землі для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

ОСОБА_1 вважає, що оскаржуване рішення №91 про зміну цільового призначення земельної ділянки є незаконним, оскільки воно не враховує вимоги містобудівної документації на місцевому рівні, та прийнято сільською радою всупереч норм ч.3 та ч.4 ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Позивачка вказувала, що рішення №91 є незаконним, оскільки воно прийнято сільською радою з порушенням вимог земельного, містобудівного та іншого законодавства (у тому числі законодавства, яке регламентує діяльність органів місцевого самоврядування та право на інформацію), порушує її права та інтереси, а також права та інтереси інших громадян і територіальної громади села Петропавлівська Борщагівка, а отже підлягає скасуванню.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 квітня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - Прессер Р.В. подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом застосовано надміру формальний підхід у визначенні того, чи є порушеним право чи інтерес ОСОБА_1 та відмовив у позові через те, що вона нібито не довела порушення її прав та інтересів, однак судом не враховано, що вона є членом територіальної громади, є носієм прав члена територіальної громади.

Представник апелянта вказує, що суд першої інстанції проігнорував право позивачки на безпечне довкілля та не надав оцінки тому, що при прийнятті оскаржуваного рішення №91 сільською радою не було забезпечено інформування у встановленому порядку мешканців с. Петропавлівська Борщагівка про плани перспективного розвитку територій і населених пунктів, розміщення важливих містобудівних об`єктів - багатоквартирних житлових будинків. Крім того, рішення відповідача не враховує специфіки населеного пункту села Петропавлівської Борщагівки, як складних організованих територій, головною метою існування яких є створення умов для безпечного проживання та діяльності на невеликій території великої кількості людей.

Представник апелянта також вважає, що ОСОБА_1 детально обґрунтовано в позовній заяві, що оскаржуване рішення №91 безумовно зачіпає і порушує її права та законні інтереси, а висновки суду про нібито абстрактність її доводів щодо порушених прав не відповідають дійсності та матеріалам справи.

Апелянт наголошує, що порушені права позивачки полягають у прагненні користуватись природними об`єктами права власності народу, реалізовувати право на безпечне життя і здоров`я довкілля, що гарантовані ст. 13, 50 Конституції України, а також у збереженні традиційного характеру середовища села Петропавлівська Борщагівка, недопущенні незаконної забудови багатоповерховими будинками, перевищення допустимої цільності населення та створення перенавантаження на технічні комунікації, транспортні та інші мережі та інфраструктуру населеного пункту.

В оскаржуваному судовому рішенні суд не надав жодної оцінки рішенню відповідача №91 щодо підстав та порядку зміни цільового призначення земельної ділянки, його відповідності земельному та містобудівному законодавству, через що дійшов передчасного висновку про відсутність порушеного права позивачки.

Враховуючи викладене в апеляційній скарзі та посилаючись на норми Орхуської конвенції щодо оскарження порушень національного законодавства у сфері довкілля, представник ОСОБА_1 - Прессер Р.В. просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Судові витрати у зв`язку із розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій покласти на Борщагівську сільську раду Бучанського району Київської області.

11 липня 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ТОВ «ЖИТЛОІНДБУД-2» - Правдюка В.М., у якому останній не погоджується із доводами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Так, третя особа вказує, що судом належно досліджено всі обставини справи, а самі по собі посилання позивача щодо незаконності рішення №91 є голослівними та непідтвердженими, оскільки жодних конкретних підтверджень щодо того в чому саме виявився негативний вплив на життя чи здоров`я позивачки від рішення відповідача №91 ані в позові, ані в апеляційній скарзі не надано. Своїми діями по оцінці порушень, що нібито нею виявлені, ОСОБА_1 фактично перебирає на себе функції контролюючих органів.

У відзиві представник Правдюк В.М. зазначає, що відповідно до листа виконкому Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради №1-12/582 від 14 травня 2019 року станом на 29 грудня 2016 року відповідно до генерального плану села Петропавлівська Борщагівка земельна ділянка відносилась до селищної функціональної зони із дозволеною багатоквартирною житловою забудовою, яка включає в себе як житлову забудову, так і території установ та підприємств обслуговування. Відтак, оскаржуваним рішенням №91 було фактично змінено вид використання земельної ділянки, а не її цільове призначення.

При апеляційному розгляді справи представник апелянта ОСОБА_1 , адвокати Прессер Р.В., Смірнов А.Ю. підтримали, доводи викладені в апеляційній скарзі, та просили її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення позову з підстав зазначених в позовній заяві та мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Представник третьої особи ТОВ «Житлоінбуд-2», Правдюк В.М. заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити її без задоволення, оскільки доводи на які посилається апелянт не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків викладених у рішенні суду. Вважає рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства, просив залишити його без змін.

Представники відповідачів у справі Борщагівської сільської ради та Головного управління Держгеокадастру будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи ( а.с. 79, 80 т.2), в судове засідання не з`явились.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що у користуванні ТОВ «Житлоіндбуд-2» перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 3222485901:01:049:0048, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Договору оренди землі від 18 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Воробйовою Т.А. за реєстраційним номером №1067, право оренди зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за № 13765069.

05 травня 2016 року на сьомій сесії VII скликання Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою було прийнято рішення № 91 «Про розгляд та затвердження проекту землеустрою ТОВ «ЖИТЛОІНДБУД-2» щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1 » (а.с.17, т.1).

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що 05 травня 2016 року сільська рада змінила цільове призначення земельної ділянки із земель для будівництва та обслуговування інших земель громадської забудови, під будівництво офісно-готельного розважального комплексу з об`єктами соціальної сфери та відпочинку (під об`єкти соціального призначення ЄВРО 2012) на землі для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , мотивував своє рішення тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення яких саме її індивідуальних прав та інтересів вчинено діями відповідача. Суд вказав, що твердження позивача щодо наявності підстав для задоволення позову не доведено та спростовується доказами, які містяться у матеріалах справи, а тому дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд не може погодитись із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частинами першою, другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Отже, особи, які наділені правом на звернення до суду, поділяються на такі дві групи: особи, які звертаються до суду за захистом своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів й, відповідно, мають як матеріально-правову, так і процесуальну заінтересованість у конкретному результаті розгляду справи, займають процесуальне становище позивача; особи, які звертаються до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, заінтересованість яких має суто процесуальний характер й процесуальне становище яких за загальним правилом є відмінним від процесуального становища позивача.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Порушення вимог закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача, тому він має довести (а суд - встановити), що йому належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких він звернувся до суду.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитися у належності особі, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Екологічні інтереси населення можуть підлягати судовому захисту на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Основного Закону, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 293 ЦК України фізична особа має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання та поширення. Діяльність фізичної та юридичної особи, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути припинена за рішенням суду. Фізична особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо.

Відповідно до пункту «и» частини першої статті 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» кожен громадянин України має право на оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.

Згідно зі статтею 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічна безпека - це такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров`я людей. Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов`язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди навколишньому природному середовищу, може бути припинена за рішенням суду.

Міжнародним документом, який закріпив зобов`язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, стала Орхуська конвенція.

Орхуську конвенцію ратифіковано Законом України від 06 липня 1999 року № 832-ХІУ, тому її приписи відповідно до статті 9 Конституції України є правовими нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.

Сторони цієї конвенції визнали, що кожна людина має право жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту, а також зобов`язана як індивідуально, так і спільно з іншими людьми захищати і покращувати навколишнє середовище на благо нинішнього та прийдешніх поколінь.

Згідно зі статтею 1 Орхуської конвенції з метою сприяння захисту права кожної людини нинішнього і прийдешніх поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту, кожна зі Сторін гарантує права на доступ до інформації, на участь громадськості в процесі прийняття рішень і на доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, відповідно до положень цієї конвенції.

У розумінні цієї конвенції «громадськість» означає одну або більше фізичних чи юридичних осіб, їхнє об`єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою; «зацікавлена громадськість» означає громадськість, на яку справляє або може справити вплив процес прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища, або яка має зацікавленість в цьому процесі (пункти 4, 5 статті 2).

Відповідно до пункту 9 статті 3 Орхуської конвенції у межах відповідних положень цієї конвенції громадськість отримує доступ до інформації, має можливість брати участь у процесі прийняття рішень і має доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, без дискримінації за ознаками громадянства, національної приналежності або місця проживання, а у разі юридичної особи - без дискримінації за ознаками її зареєстрованого місцезнаходження або фактичного центру діяльності.

У пункті 2 статті 9 Орхуської конвенції врегульовано, що кожна зі Сторін у рамках свого національного законодавства забезпечує, щоб відповідні представники зацікавленої громадськості, які проявляють достатню зацікавленість, або як альтернатива, які вважають, що мало місце порушення того чи іншого права, коли це обумовлено адміністративно-процесуальними нормами відповідної Сторони, мати доступ до процедури перегляду прийнятих рішень в суді та (або) іншому незалежному та неупередженому органі, заснованому згідно зі законом, з метою оскарження законності будь-якого рішення, дії або бездіяльності з правового та процесуального погляду за умови дотримання положень Статті 6, а також інших відповідних положень цієї Конвенції там, де це передбачено національним законодавством і без шкоди для пункту 3, наведеному нижче. Наявність достатньої зацікавленості та факт порушення того чи іншого права визначаються згідно з положеннями національного законодавства і залежно від мети надання зацікавленій громадськості широкого доступу до правосуддя в рамках цієї Конвенції.

Крім процедур перегляду, передбачених вище пунктами 1 і 2, і без їх порушення, кожна зі Сторін забезпечує представникам громадськості, коли вони відповідають передбаченим законодавством критеріям, якщо такі є, доступ до адміністративних або судових процедур для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і громадських органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього середовища (пункт 3 статті 9 Орхуської конвенції).

У пункті 4 статті 9 Орхуської конвенції наголошено, що процедури, згадані в пунктах 1, 2, 3, мають забезпечувати адекватні та ефективні засоби правового захисту, включаючи у разі потреби засоби правового захисту у формі судової заборони, і бути справедливими, неупередженими, своєчасними і не пов`язаними з непомірно великими витратами.

Отже, відповідно до Орхуської конвенції представники зацікавленої громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні (згідно з Керівництвом із провадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік)). Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.

Аналіз приписів Орхуської конвенції дає змогу виокремити кілька чинників, що не повинні враховуватися під час визначення наявності інтересу у справі про охорону довкілля (відповідно і при визначенні наявності чи відсутності права на позов): 1) кількісні, оскільки у розумінні конвенції громадськість означає об`єднання, організацію, групу осіб, а також одну чи більше фізичних або юридичних осіб; 2) територіальна, національна чи інша належність, оскільки конвенція надає можливість громадськості на доступ до правосуддя з питань довкілля без дискримінації за певними ознаками.

Порушення приписів нормативно-правових актів у сфері навколишнього середовища може бути предметом судового оскарження відповідно до статті 9 Орхуської конвенції.

З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 відповідно до положень Орхуської конвенції та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» має право на представництво у суді як власних екологічних інтересів, так і екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини і громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства.

Такі висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17 (провадження № 12-186гс18), відповідно до яких Орхуська конвенція встановлює, що забезпечення дотримання екологічного законодавства - це не лише обов`язок природоохоронних органів, але й громадськості, яка також покликана відігравати цілком визначену роль. Згідно з Орхуською конвенцією сторони повинні гарантувати, щоб представники громадськості могли безпосередньо забезпечити дотримання закону в разі дій або бездіяльності як з боку приватних осіб, так і з боку державних органів. Крім того, представники громадськості можуть оскаржувати дії або бездіяльність державних органів, які порушують національне природоохоронне законодавство. Суди застосували обмежене тлумачення чинного законодавства, частиною якого є Орхуська конвенція, проігнорувавши, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися як особисто, так і шляхом участі представника громадськості, яким у цьому випадку є позивач.

Також у постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 539/369/19 (провадження № 61-10863св19), Верховний Суд зробив висновок, що, відмовляючи у позові у цій справі, суди застосували обмежене тлумачення чинного законодавства, частиною якого є Орхуська конвенція, проігнорувавши, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися особисто будь-якою зацікавленою людиною.

Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 826/9432/17 (провадження № К/9901/14908/19), від 21 жовтня 2019 року у справі № 826/3820/18 (провадження № К/9901/998/19, К/9901/68979/18), від 25 червня 2020 року у справі № 826/11374/15 (провадження № К/9901/7765/18), від 11 серпня 2020 року у справі № 821/837/17 (провадження № К/9901/43694/18, К/9901/43698/18), від 27 липня 2021 року у справі № 540/2450/18 (провадження № К/9901/23360/19), від 02 листопада 2021 року у справі № 420/2719/20 (провадження № К/9901/27778/21), від 24 листопада 2021 року у справі № 1340/3880/18 (провадження № К/9901/23507/19, К/9901/23384/19).

Також у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2019 року у справі № 607/15910/15-а (провадження № К/9901/7735/18), зроблено висновок про те, що у випадку, якщо порушуються права територіальних громад, то будь-який з членів таких громад має право оскаржити відповідну дію чи рішення суб`єкта владних повноважень у суді, оскільки порушення прав місцевого самоврядування неминуче призводить до порушення прав кожного жителя відповідного муніципального утворення.

У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2019 року у справі № 606/2381/15-а (провадження № К/9901/6918/18) також зазначено, що для вирішення питання про наявність порушеного права позивача, а відтак і права на судовий захист, визначальним є визначення належності позивача до відповідної територіальної громади.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 326/1062/16-а (2-а/329/18/2017) (провадження № К/9901/48160/18), від 22 січня 2020 року у справі № 682/3063/18 (провадження № К/9901/22238/19), від 11 серпня 2020 року у справі № 187/687/16-а (2-а/0187/7/16) (провадження № К/9901/13855/18), від 12 жовтня 2020 року у справі № 9901/263/20 (провадження № П/9901/263/20).

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є членом територіальної громади с. Петропавлівська Борщагівка, тобто є носієм прав члена цієї територіальної громади, а тому має право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля, яке належить кожному та може реалізовуватися особисто будь-якою зацікавленою людиною.

Суд у такій категорії справ має зосередитися саме на екологічній та правовій суті справи, й у разі, якщо буде виявлено порушення норм природоохоронного законодавства, наслідком розгляду справи має бути запобігання або припинення незаконного заподіяння шкоди природі.

З матеріалів справи вбачається, що потреба у зверненні ОСОБА_1 із позовом до суду обумовлена наявністю екологічного інтересу та необхідністю захисту саме екологічних прав.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч.3 ст.19 ЗК України земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Відповідно до положень ст.20 ЗК України віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо: земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу; земельних ділянок приватної власності - їх власниками.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності, віднесених до категорій земель житлової та громадської забудови, земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, а також земельних ділянок (крім земельних ділянок, розташованих на територіях, об`єктах природно-заповідного фонду, та земельних ділянок лісогосподарського призначення), на яких розташовані будівлі, споруди, що є у приватній власності землекористувача, який використовує земельні ділянки на правах постійного користування, оренди, емфітевзису, суперфіцію, може здійснюватися землекористувачем. У такому разі зміна цільового призначення земельної ділянки не потребує прийняття рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, який здійснює розпорядження відповідною земельною ділянкою.

Відповідно до положень статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад, організація землеустрою, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Мета землеустрою полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів (статті 182 ЗК України).

Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про основи містобудування» містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об`єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об`єктів містобудування, спорудження інших об`єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об`єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про основи містобудування» при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені, крім іншого, розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил; розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про основи містобудування» містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій. Містобудівна документація є основою, зокрема, для вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об`єктів містобудування та упорядкування територій.

Більш детальне регулювання правовідносин у сфері містобудування передбачено Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Згідно з положеннями частини другої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Частинами четвертою та п`ятою статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Згідно з положеннями статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно з положеннями ч.ч.1-2 статті 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється містобудівною документацією на місцевому рівні. Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, обов`язковий для врахування під час розроблення землевпорядної документації.

Неухильне дотримання містобудівної документації є основою забезпечення правопорядку у сфері містобудування, саме тому за приписами частини другої статті 5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування.

Крім того, рішенням від 23 квітня 2019 року у справі № 826/13584/16, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року та постановою Верховного Суду від 30 січня 2020 року, Окружний адміністративний суд міста Києва, зокрема, визнав протиправним та скасував рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 06 червня 2012 року № 4 «Про затвердження Генерального плану с. Петропавлівська Борщагівка».

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі №826/13584/16 (провадження № К/9901/27117/19) встановлена невідповідність затвердженого рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 06 червня 2012 року № 4 Генерального плану с. Петропавлівська Борщагівка нормам містобудівного, земельного та іншого законодавства, у тому числі ДБН Б.2.4-1-94 «Планування і забудова сільських поселень», ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», оскільки такий план передбачає забудову території с. Петропавлівська Борщагівка багатоповерховими житловими будинками, вирубку зелених насаджень на місці їх будівництва. Верховний Суд виснував, що незалежно від того, чи виявлені порушення законодавства, подальші дії суб`єктів владних повноважень не можуть вважатися правомірними, а будь-яке прийняте на цій підставі рішення підлягає скасуванню.

Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки із земель для будівництва та обслуговування інших земель громадської забудови, під будівництво офісно-готельного розважального комплексу з об`єктами соціальної сфери та відпочинку (під об`єкти соціального призначення ЄВРО 2012) на землі для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, діяв всупереч закону, оскільки на той момент не було дотримано вимог містобудівної документації.

Так, відповідно до положень статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється. Зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється.

Таким чином, чинним містобудівним законодавством відповідачу було заборонено проводити зміну цільового призначення спірної земельної ділянки на підставі генерального плану, який суперечить вимогам закону та рішення про затвердження якого було в судовому порядку скасовано.

Крім того, станом на дату прийняття оскаржуваного рішення 7-ої сесії VII скликання Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 05 травня 2016 року № 91 «Про розгляд та затвердження проекту землеустрою ТОВ «ЖИТЛОІНДБУД-2» щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 » план зонування та/або детальний план території земельної ділянки були відсутні, що підтверджується, зокрема, рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №127 «Про надання дозволу на розробку детального плану забудови території для будівництва житлового комплексу та об`єктів соціально-побутового призначення в АДРЕСА_1 », яке було прийнято лише 19 березня 2019 року (а.с.19-20, т.1).

Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані заперечення ТОВ «Житлоінбуд-2» щодо того, що оскаржуваним рішенням від 05 травня 2016 року № 91 не було змінено цільове призначення земельної ділянки, а було лише змінено вид використання, оскільки із тексту оскаржуваного рішення 7-ої сесії VII скликання Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 05 травня 2016 року № 91 чітко вбачається, що пунктом 2 вказаного рішення передбачено: «Змінити цільове призначення земельної ділянки, яка перебуває у користуванні на умовах оренди у ТОВ «Житлоінбуд-2», загальною площею 1,8000 га із земель для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, під будівництво офісно-готельного розважального комплексу з об`єктами соціальної сфери та відпочинку (під об`єкти соціального призначення ЄВРО 2012) на землі для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.».

Перевіряючи доводи апелянта щодо наявності порушених прав ОСОБА_1 , апеляційний суд доходить висновку про правомірність заявлених позовних вимог в частині щодо визнання незаконним та скасування рішення 7-ої сесії VII скликання Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 05 травня 2016 року № 91 «Про розгляд та затвердження проекту землеустрою ТОВ «ЖИТЛОІНДБУД-2» щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 », оскільки у зв`язку із вказаним рішенням порушуються права позивачки на екологічну безпеку, на повагу до її приватного життя та житла (у зв`язку із забудовою території багатоповерхівкою), а також її право на безпечне довкілля, оскільки з матеріалів справи вбачається, що на вказаній земельній розташовані зелені насадження, а позивачка зареєстрована та проживає поруч зі спірною земельною ділянкою.

Крім того, незаконне будівництво багатоповерхівки збільшить кількість населення на вказаній території, що, в свою чергу, створить додаткове навантаження на технічні комунікації, транспортні та інші мережі й інфраструктуру для цього населеного пункту, що безпосередньо вплине на умови проживання позивачки та користування нею вказаною інфраструктурою.

Щодо заявленої позовної вимоги про зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Київській області скасувати в поземельній книзі запис, внесений на підставі рішення 7-ої сесії VII скликання Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 05 травня 2016 року № 91, про зміну цільового призначення земельної ділянки площею 1,8 га, кадастровий номер 3222485901:01:049:0048, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування, то апеляційний суд доходить висновку, що вказана позовна вимога задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Так, відповідно до положень пункту 102 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051, передбачено, що до Державного земельного кадастру вносяться відомості (зміни до них) про обмеження у використанні земель, зазначені у пункті 23 цього Порядку, на підставі:

1) схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;

1-1) комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів, детальних планів територій;

2) проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів;

3) проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь;

4) проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок;

4-1) робочих проектів землеустрою;

4-2) проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду;

5) технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

5-1) технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель;

5-2) технічної документації із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об`єктів;

6) іншої документації із землеустрою відповідно до статті 25 Закону України «Про землеустрій»;

7) договору;

8) рішення суду;

9) матеріалів, за якими відповідно до законодавства, що діяло на момент їх розроблення, здійснювалося встановлення обмежень у використанні земель, визначених відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» і встановлених частиною сьомою статті 47 Закону України «Про землеустрій» до набрання чинності Законом України від 28 квітня 2021 р. № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин».

Враховуючи зазначені положення закону, на момент звернення позивачки із позовом до суду першої інстанції, у ГУ Держгеокадастру у Київській області не було обов`язку щодо внесення відмовних змін до реєстру, оскільки на той момент не було відповідного судового рішення чи інших документів, які визначені вказаним Порядком ведення Державного земельного кадастру, на підставі якого мали б бути внесені відповідні зміни.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим доказам, судом порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення питання, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка сплатила за подачу позовної заяви судовий збір у розмірі 1 681,60 грн, а за подачу апеляційної скарги 2 522,40 грн. Оскільки апеляційний суд часткового задовольняє подану апеляційну скаргу, тобто на 50% від заявлених позовних вимог, то до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 2 101,70 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Прессер Русланом Владиславовичем , задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду міста Києва від 03 квітня 2023 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення 7-ої сесії VII скликання Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 05 травня 2016 року № 91 "Про розгляд та затвердження проекту землеустрою ТОВ "ЖИТЛОІНДБУД-2" щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області (юр. адр. Петропавлівська Борщагівка, вул. Ярослава Мудрого буд. 1-а код ЄДРПОУ 04362489) на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 101,70 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 02 жовтня 2023 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв