Постанова

від 09.10.2023 по справі 488/2085/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

09.10.23

22-ц/812/981/23

Єдиний унікальний номер справи:488/2085/21 Головуючий у суді першої інстанції Селіщева Л.І.

Номер провадження:22-ц/812/981/23 Доповідач в суді апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

Постанова

Іменем України

09 жовтня 2023 року м. Миколаїв справа № 488/2085/21

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Самчишиної Н.В.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,

без участі учасників справи, належним чином повідомлених про день, час і місце судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2023 року, ухвалене у складі головуючого судді Селіщевої Л.І., за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,-

встановив:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення на свою користь подвійної суми переданих відповідачу коштів у розмірі 10000 доларів США, що еквівалентно 283643 грн, штрафу у розмірі 3% від суми переданого завдатку, що складає 150 доларів США та еквівалентно 4254 грн, у відшкодування моральної шкоди 140000 грн, коштів, які були витрачені на ремонт будинку у розмірі 80000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 07 листопада 2020 року уклав з ОСОБА_2 попередній договір з наміром укласти договір купівлі-продажу житлового будинку, за умовами якого відповідач зобов`язалась продати, а позивач придбати житловий будинок АДРЕСА_1 у строк до 07 червня 2021 року.

На підтвердження дійсних намірів про наступне укладення договору купівлі-продажу позивач передав відповідачу, грошові кошти аванс (завдаток) в сумі 5000 доларів США, що еквівалентно 141821 грн 50 коп.

Через неявку відповідача та ненадання нею документів, необхідних для укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна, до 07 червня 2021 року зазначений договір укладено не було, грошові кошти не повернуті, чим було завдано і моральної шкоди.

Позивач вважав, що договір купівлі-продажу не був укладений у встановленому законом порядку з вини відповідачки і вона повинна повернути йому завдаток у подвійному розмірі, сплатити штраф згідно умов попереднього договору, відшкодувати моральну шкоду та витрати, понесені ним на ремонт будинку, який необхідно було зробити для покращення умов проживання у ньому з родиною.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити. Для встановлення точної суми витрачених коштів на ремонт будинку позивач просив призначити по справі судову будівельно-технічну експертизу, виконання якої доручити експерту Миколаївської філії Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_2 , посилалась на винні дії позивача через які вона не змогла підготувати необхідні документи для укладення договору та здійснення позивачем самовільного будівництва об`єктів на території домоволодіння.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аванс, сплачений за попереднім договором від 07 листопада 2020 року у розмірі 5 000 доларів США, що є еквівалентом - 141 821,50 грн, 3 % за порушення зобов`язання у розмірі - 150 доларів США, що на час укладення попереднього договору є еквівалентом 4 254 грн, а всього стягнуто на загальну суму 5 150 доларів США, що є еквівалентом 146 075,50 грн.

У задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди та вартості ремонтних робіт відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 736,23 грн.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що у передбачений попереднім договором строк сторони не уклали договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, то платіж у розмірі 5 000 доларів США, який був переданий за попереднім договором ОСОБА_1 відповідачці ОСОБА_2 , є авансом та підлягає поверненню власникові у цьому ж самому розмірі, а не у подвійному.

Оскільки основний договір між сторонами укладений не був, і свій обов`язок повернути аванс позивачу відповідачка не виконала, то суд вважав можливим стягнути з відповідачки 3 % річних від простроченої суми, що становить 150 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату укладення попереднього договору становить 4 254 грн.

У ході судового розгляду справи не знайшов свого підтвердження факт завдання позивачу моральної шкоди, не надано належних доказів спричинення йому моральної шкоди, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діями відповідачки, та її вини в заподіянні моральної шкоди позивачу. Тому суд знаходив такі вимоги недоведеними і не вбачав підстав для їх задоволення.

Суд також не вбачав підстав для задоволення позовних вимог про стягнення коштів, що були витрачені позивачем на ремонт спірного будинку, оскільки виходив із того, що позивачем у позовній заяві взагалі не вказано, які саме ним були зроблені будівельні чи ремонті роботи у будинку, їх вартість, не надані відповідні підтверджуючі докази (квитанції, чеки тощо). З урахуванням цього, суд вважав необґрунтованим та безпідставним клопотання позивача про призначення по справі судової будівельно-технічної експертизи, яке міститься у резолютивній частині позовної заяви. Крім цього, суд зазначив, що за своєю правовою природою та згідно положень ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Тому такі вимоги суд також вважав недоведеними і не вбачав підстав для їх задоволення.

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд не врахував всі обставини справи та не надав належної оцінки тим фактам та доказам, які позивачем надані суду у вигляді пояснень у позові та інших документів. Вказаними позивачем діями або бездіяльністю відповідач порушив умови попереднього договору та повинен повернути позивачу завдаток у подвійному розмірі 10000 доларів США, що еквівалентно 283643 грн згідно вказаного курсу на час укладення попереднього договору. При цьому позивач посилався на висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі №6-82цс13 та від 13 лютого 2016 року у справі №6-176цс12 та Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №461/5297/16-ц. Крім того, заявник наполягав на підставності його вимог про відшкодування моральної шкоди, яка полягала в завданих стражданнях від почуття своєї беззахисності через зухвалість дій відповідачки, яка зневажила їхні домовленості згідно попереднього договору та їхні законні права покупця, а також через порушення нормального ритму життя та життя його родини, оскільки вони були змушені звертатись до правоохоронних органів та юристів, збирати докази та звертатися до суду за захистом порушених законних прав. Не погодився заявник і з висновком суду щодо підстав відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів, що були витрачені ним на ремонт спірного будинку та необґрунтованість відмови суду у задоволенні клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи. Суд не надав оцінку його доводам та запереченням у відповіді на відзив.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , посилаючись на безпідставність її доводів, просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Аналіз апеляційної скарги свідчить, що рішення суду оскаржується у частинах позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення завдатку у подвійному розмірі, 140000 грн. моральної шкоди та 80000 грн витрат, понесених на ремонт будинку, у задоволенні яких судом відмовлено. В іншій частині судове рішення не оскаржується, а тому в апеляційному порядку не переглядається.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився. 15 вересня 2023 року направив на адресу апеляційного суду заяву, в якій зазначив, що апеляційну скаргу підтримує у повному обсязі, доповнень та додаткових клопотань не має та просив задовольнити апеляційну скаргу, провести судове засідання 18 вересня 2023 року та розглянути справу у його відсутність.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, у відзиві на апеляційну скаргу просила розглядати справу без її участі.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах вимог та доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що 07 листопада 2020 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_3 попередній договір з наміром укласти договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ягужинською К.Т. та зареєстрований в реєстрі за № 1364.

За умовами попереднього договору ОСОБА_2 зобов`язалась продати, а ОСОБА_1 - придбати житловий будинок АДРЕСА_1 у строк до 07 червня 2021 року, про що між сторонами мав бути укладений договір купівлі-продажу, за суму еквівалентну 14000 доларів США згідно курсу НБУ на день укладення основного договору. В основному договорі мала бути передбачена розстрочка на строк не менше 4 років.

Відповідно до пункту 2 попереднього договору на підтвердження намірів укладання основного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 5000 доларів США, що еквівалентно 141821 грн 50 коп. Зазначена сума розцінюється сторонами в договорі, як аванс (завдаток) в рахунок оплати вартості нерухомості.

Зі змісту п.п. 4-6 попереднього договору вбачається, що на день укладення цього договору правовстановлюючим документом на вказаний житловий будинок є договір дарування 39/100 частин житлового будинку від 31 серпня 2013 року. У зв`язку з виділенням співвласника в окрему адресу є необхідність припинити право спільної часткової власності на житловий будинок, зареєструвати право власності на цілий об`єкт та отримати правовстановлюючі документи, які зобов`язувалася виконати ОСОБА_2 за власний рахунок у строк до 07 червня 2021 року. Зокрема, відповідачка зобов`язувалася: зареєструвати право власності на цілий житловий будинок, погасити заборгованість (у разі її наявності), підготувати необхідні для продажу документи, а якщо у строк до 07 червня 2021 року основний договір не буде укладено з її вини, то ОСОБА_2 зобов`язується повернути ОСОБА_1 завдаток у подвійному розмірі та сплатити штраф у розмірі 3% від суми переданого завдатку. Крім цього, згідно п. 6 попереднього договору ОСОБА_2 надала право ОСОБА_1 користуватися вказаним житловим будинком, проживати у ньому безоплатно та у разі необхідності робити у ньому ремонт.

В позові позивач зазначав, а відповідачка у відзиві на позовну заяву не заперечувала, що додатково сторони домовились, що основний договір вони повинні укласти 07 червня 2021 року о 16 годині у приватного нотаріуса Ягужинської К.Т.

Судовим розглядом встановлено, що основний договір купівлі-продажу житлового будинку між сторонами укладений не був.

Як встановлено ОСОБА_2 не виконала передбачений пунктом 6 попереднього договору обов`язок з підготовки документів, необхідних для укладення договору купівлі-продажу.

У зверненнях до правоохоронних органів від 19 травня 2021 року, 28 травня 2021 року та 11 червня 2021 року ОСОБА_2 вказувала про створення їй ОСОБА_1 перешкод на входження до власного домоволодіння.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладено протягом строку (у термін), встановлений попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, і одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

З огляду на викладене, на відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання.

Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникнути на підставі договору купівлі-продажу.

Судом встановлено, що основний договір купівлі-продажу між сторонами не укладено.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про часткове задоволення вимог ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_2 5 000 доларів США, оскільки основний договір купівлі-продажу житлового будинку в обумовлений сторонами строк укладений не був, тому передана ОСОБА_1 ОСОБА_2 грошова сума, є авансом, а не завдатком, та підлягає поверненню позивачу за позовом.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12 та від 25 вересня 2013 року у справі № 6-82цс13, та у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 639/9339/16-ц (провадження № 61-513св18), від 01 вересня 2020 року у справі № 522/15584/17 (провадження № 61-18085св19), від 17 червня 2021 року у справі № 711/5065/15-ц (провадження № 61-18537св19).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що відповідно до п. 6 попереднього договору обов`язком продавця було надати право покупцю користуватися вищевказаним житловим будинком, робити у разі необхідності ремонт, проживати в ньому безоплатно.

Згідно частини третьої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Тлумачення частини третьої статті 390 ЦК України свідчить, що витрати, про які вказується в частині третій статті 390 ЦК України: по-перше, стосуються утримання або збереження майна; по-друге, вони мають бути необхідними, а не зайвими або навіть корисними; по-третє, мають бути здійсненими незаконним володільцем.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 травня 2018 року у справі № 910/15521/17 зроблено висновок, що «під поняттям «необхідні витрати» розуміються тільки ті витрати, які необхідні для забезпечення нормального стану та зберігання майна з урахуванням його зношеності. Отже, інші витрати, тобто не «необхідні», відшкодуванню не підлягають».

Відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-389цс16 зазначено, що: «відповідно до частини третьої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Згідно із частиною четвертою статті 390 ЦК України якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Отже, частина третя зазначеної норми матеріального права регулює права добросовісного або недобросовісного набувача чужого майна на відшкодування витрат, здійснених ним з часу, коли у власника виникло право на повернення цього майна або на отримання доходів від його використання. Разом з тим положення частини четвертої статті 390 ЦК України застосовуються до правовідносин, при яких добросовісному набувачу (володільцю) належить право на поліпшення набутого ним майна та залишення за собою результатів такого поліпшення за умови можливості їх відокремлення або право на відшкодування сум, на які збільшилась вартість поліпшеного майна, за неможливості їх відокремлення. Застосування зазначених норм матеріального права суттєво різниться залежно від визначення підстав та сум, які підлягають відшкодуванню. Зокрема за положеннями частини третьої підлягають відшкодуванню фактичні витрати, здійснені добросовісним або недобросовісним набувачем, які необхідно було зробити задля збереження майна або на його утримання з часу, коли власнику належало право зокрема на повернення майна. На відміну від норми частини третьої статті 390 ЦК України, за положеннями частини четвертої цієї статті добросовісному набувачу або володільцю належить право отримати відокремлювані поліпшення майна або право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень. Оскільки позивачка та відповідачка дійшли згоди щодо укладення договору купівлі-продажу майна на певних умовах, у т. ч. домовилися про оплату та проживання позивачки в будинку, суд дійшов вірного висновку, що позивачка є добросовісним володільцем. Однак, визначаючи суму відшкодування, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивачки апеляційний суд на підставі частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України виходив з вартості будівельних робіт, які здійснено позивачкою на поліпшення отриманого нею майна без установлення можливості відокремлення поліпшень, або суми, на яку збільшилась вартість будинку (частина четверта цієї статті), або часу, з якого майно підлягало поверненню та вартості необхідних витрат на його утримання та збереження, які вимушена була здійснити позивачка починаючи з цього часу (частина третя цієї статті). Проте, всупереч положенням частини четвертої статті 390 ЦК України про право добросовісного володільця на відшкодування здійснених ним витрат у сумі, на яку збільшилась вартість майна, суд не дослідив питання, чи забезпечили проведені в будинку ремонтні роботи приріст ринкової вартості будинку. Отже, стягнувши з відповідачки всю суму коштів на проведення ремонтних робіт, суд неправильно застосував вказану норму права. При цьому до спірних правовідносин суд одночасно застосував обидві зазначені норми, які за своєю суттю не є тотожними та регулюють різні права й обов`язки учасників правовідносин, різні підстави та розміри відшкодування здійснених витрат».

За обставинами справи, що переглядається, підлягає перевірці обґрунтованість позовної вимоги про стягнення витрат, понесених на ремонт будинку добросовісним володільцем.

Частиною четвертою статті 390 ЦК України передбачено право добросовісного володільця на відшкодування здійснених ним витрат у сумі, на яку збільшилась вартість майна, проте суд першої інстанції не дослідив питання, чи забезпечили проведені в будинку ремонтні роботи приріст ринкової вартості будинку.

Колегія суддів звертає увагу на те, що клопотання позивача про призначення судової будівельно-технічної експертизи судом першої інстанції залишено без задоволення.

В прохальній частині апеляційної скарги позивач не просив суд апеляційної інстанції вирішити питання про призначення вказаної експертизи. В судове засідання апеляційної інстанції, як зазначено вище, позивач не з`явився, в заяві про розгляд справи за його відсутності зазначив, що доповнень та додаткових клопотань він не має.

Інших доказів на підтвердження витрат, понесених на ремонт будинку позивачем не надано, хоча це за приписами ст. 81 ЦПК України є його обов`язком.

За такого, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення витрат, понесених на ремонт будинку, оскільки доказів на підтвердження суми, на яку збільшилась ринкова вартість житлового будинку не надано.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 61-28299св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що «виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства».

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61 1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження №14-24цс21).

У справі, що переглядається, суд встановив, що у ході судового розгляду справи не знайшов свого підтвердження факт завдання позивачу моральної шкоди, не надано належних доказів спричинення йому моральної шкоди, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діями відповідачки, та її вини в заподіянні моральної шкоди позивачу. Тому суд знаходив такі вимоги недоведеними і не вбачав підстав для їх задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Обґрунтовуючи підставність відшкодування моральної шкоди, позивач зазначав, що зобов`язання по вказаному попередньому договору відповідачка не виконала, гроші не повернула. Вказаними неправомірними діями зі сторони відповідачки позивачу завдано моральну шкоду, розумну й достатню компенсацію якої позивач оцінив в 140000 грн.

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку іншої людини завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Застосовуючи вищевикладені правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не довів і суд не встановив, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою.

Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку, у зв`язку із чим висновок суду першої інстанції про відмову у відшкодування моральної шкоди, з огляду на встановлені ним обставини, є правильним.

Отже, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому судове рішення підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

За такого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 367, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: В.В. Коломієць

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 09 жовтня 2023 року.