Постанова

від 04.10.2023 по справі 924/691/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 924/691/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Приватного підприємства «Ліс-М» - Кенца Р. І.,

Товариства з додатковою

відповідальністю «Олешинське» - Барилюк О. А.,

Приватного нотаріуса Хмельницького

районного нотаріального округу

Красовської Наталії Вікторівни - не з`явився,

Головного управління Державної

податкової служби у Хмельницькій області - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Ліс-М»

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 (у складі колегії суддів: Маціщук А. В. (головуючий), Петухов М. Г., Грязнов В. В.)

та рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.03.2023 (суддя Гладюк Ю. В.)

у справі № 924/691/22

за позовом Приватного підприємства «Ліс-М»

до Товариства з додатковою відповідальністю «Олешинське», Приватного нотаріуса Хмельницького районного нотаріального округу Красовської Наталії Вікторівни,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області,

про скасування державної реєстрації та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2022 року Приватне підприємство «Ліс-М» (далі - ПП «Ліс-М») звернулось до господарського суду з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову та заяви про залучення співвідповідача) до Товариства з додатковою відповідальністю «Олешинське» (далі - ТДВ «Олешинське»), Приватного нотаріуса Хмельницького районного нотаріального округу Красовської Наталії Вікторівни (далі - Приватний нотаріус), в якому просило суд:

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ТДВ «Олешинське» від 10.01.2017 № 185114216, припинивши право власності ТДВ «Олешинське» на об`єкт нерухомого майна - хімсклад, загальною площею 1 104,8 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1144333868250), що розташований на території Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області;

- скасувати рішення Приватного нотаріуса від 12.10.2022 № 65114662 про припинення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ТДВ «Олешинське» на об`єкт нерухомого майна - хімсклад, загальною площею 1 104,8 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1144333868250), що розташований на території Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТДВ «Олешинське» не мало жодних підстав для реєстрації права власності на спірне нерухоме майно (хімсклад) та реєстрації припинення права власності у зв`язку зі знищенням цього майна, оскільки не відповідач, а ПП «Ліс-М» є його власником.

Ухвалю Господарського суду Хмельницької області від 23.11.2022 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Головне управління Державної податкової служби у Хмельницькій області (далі - ГУ ДПС у Хмельницькій області).

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 30.03.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у серпні 2023 року ПП «Ліс-М» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.03.2023 скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 924/691/22 за касаційною скаргою ПП «Ліс-М» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.03.2023 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04.10.2023.

Приватний нотаріус у відзиві на касаційну скаргу зазначає про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, зауважує, що відомості про припинення права власності ТДВ «Олешинське» на об`єкт нерухомого майна - хімсклад, внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідно до вимог законодавства, вважає, що не є належним відповідачем у цій справі, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

ТДВ «Олешинське» у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими та відповідають фактичним обставинам справи, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Крім того, ТДВ «Олешинське» надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, які товариство понесло і очікує понести у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції.

26.09.2023 до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення адвоката ПП «Ліс-М» Кенц Р. І., які за своїм змістом є доповненнями до касаційної скарги, поданими за межами строку, встановленого процесуальним законодавством, тому відповідно до статті 118 ГПК України залишаються без розгляду.

ГУ ДПС у Хмельницькій області не скористалось правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Приватний нотаріус та ГУ ДПС у Хмельницькій області в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, а також те, що зазначені учасники справи не зверталися до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників Приватного нотаріусу та ГУ ДПС у Хмельницькій області.

Заслухавши суддю-доповідача, представників ПП «Ліс-М», ТДВ «Олешинське», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні спору судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до протоколу № 13 проведення біржових торгів (аукціону) на Хмельницькій обласній товарній біржі 01.03.2005 було проведено біржові торги (аукціон) за лотом № 1 - будівля складу мінеральних добрив в Хмельницькому районі с. Олешин, власник майна - Відкрите акціонерне товариство «Олешинське» (далі - ВАТ «Олешинське»), переможцем яких стало ПП «Ліс-М».

01.03.2005 між Хмельницькою міжрайонною державною податковою інспекцією (продавець) та ПП «Ліс-М» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 8, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив будівлю складу мінеральних добрив, яка знаходиться за адресою: с. Олешин, Хмельницький район, площею забудови 1 080,0 кв. м, корисною площею 842,0 кв. м, яка належать ВАТ «Олешинське» і перебуває в податковій заставі, в рахунок погашення податкового боргу перед бюджетом відповідно до Закону України «Про порядок погашення зобов`язань перед бюджетом та державними фондами» та постанови Кабінету Міністрів України від 15.04.2002 № 538 «Про затвердження порядку стягнення коштів та продажу інших активів платника податків, які перебувають у податковій заставі». Вказана будівля складу мінеральних добрив належить продавцю на підставі акту прийому-передачі активів від 16.12.2004.

Договір підписано та скріплено печатками Хмельницької міжрайонної держаної податкової інспекції, брокерської контори «Вікторія», через яку діє продавець, ПП «Ліс-М» та президентом біржі.

На підставі рахунку № 8 від 01.03.2005, виданого Хмельницькою обласною торгівельною біржою, ПП «Ліс-М» сплатило 2 834,00 грн за участь в аукціоні, відповідно до платіжних доручень від 24.02.2005 № 56 на суму 34 грн, від 24.02.2005 № 55 на суму 2 800, 00 грн, та 29 408,16 грн за склад міндобрив, відповідно до платіжних доручень від 01.03.2005 № 60 на суму 15 608,16 грн, від 03.03.2005 № 67 на суму 2 800,00 грн, від 02.03.2005 № 61 на суму 11 000,00 грн.

Наказом Регіонального відділення Фонду держмайна України по Хмельницькій області від 21.11.1997 № 859 держане підприємство радгосп «Олешинське» перетворено у ВАТ «Олешинське» та передано останньому нерухоме майно згідно з додатком, який є невід`ємною частиною наказу. Відповідно до цього додатку товариству було передано, зокрема, хімсклад у с. Олешин.

Також судами попередніх інстанцій установлено, що технічний паспорт на склад мінеральних добрив (Олешинська міська рада) від 12.05.2014 видано на замовлення ТДВ «Олешинське».

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.01.2017 № 77863392 10.01.2017 за ТДВ «Олешинське» зареєстровано право приватної власності на хімсклад площею 1 104,8 кв. м, розташований за адресою: сільська рада Олешинська, Хмельницький район, Хмельницька область, реєстраційний номер 1144333868250. В матеріалах справи наявні документи, на підставі яких було проведено держану реєстрацію.

За інформацією з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.10.2022 № 312237602 08.10.2022 зареєстровано припинення права власності ТДВ «Олешинське» на хімсклад площею 1 104,8 кв. м, розташований за адресою: сільська рада Олешинська, Хмельницький район, Хмельницька область (реєстраційний номер 1144333868250) на підставі заяви про реєстрацію знищення.

Зазначену реєстрацію було проведено на підставі таких документів: заяви директора ТДВ «Олешинське» про проведення реєстрації знищення об`єкта нерухомого майна - хімскладу, загальною площею 1 104,8 м. кв, розташованого за адресою: Олешинська сільська рада, Хмельницький район, Хмельницька область, від 08.10.2022 № 4221; довідки про знищення /знесення майна DТ01:1492-5661-9491-5134; рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12.10.2022 № 65114662 про проведення державної реєстрації права власності за заявою від 08.10.2022.

Згідно з листом Хмельницького бюро технічної інвентаризації від 25.10.2022 № 255/1/01-18 за архівними даними бюро станом на 31.12.2012 реєстрація права власності на будівлю складу мінеральних добрив площею 1 080,0 кв. м, розташовану в с. Олешин, Хмельницького району, Хмельницької області не проводилась.

Предметом розгляду у справі № 924/691/22 є позовні вимоги ПП «Ліс-М» до ТДВ «Олешинське» про скасування державної реєстрації права власності ТДВ «Олешинське» з припиненням його права власності на об`єкт нерухомого майна - хімсклад, загальною площею 1 104,8 кв. м, розташований на території Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області та скасування рішення Приватного нотаріуса про припинення права власності ТДВ «Олешинське» на зазначений об`єкт нерухомого майна.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із недоведеності позивачем порушеного права, а також неефективності обраного позивачем способу захисту.

ПП «Ліс-М» у поданій касаційній скарзі, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положення статті 334 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків щодо застосування цієї норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, а також на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 909/337/19, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010, від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, у постановах Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 911/966/20, від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.11.2020 у справі № 750/5622/19, від 08.07.2022 у справі № 914/1750/19, від 16.02.2021 у справі № 914/2006/17, від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій лише формально розглянули його позовні вимоги, при цьому не врахували, що нездійснення реєстрації права власності на нерухоме майно не вплинула на виникнення у нього права власності на це майно; договір купівлі продажу нерухомого майна від 01.03.2005 № 8 не був визнаний судом недійсним чи неукладеним, а тому підтверджує набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно, а також не врахували стандарти доказування.

Крім того, ПП «Ліс-М» підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, також зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме, суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Розглядаючи справу, господарський суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Вирішуючи спір по суті, суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).

Отже, на позивача покладається обов`язок довести, яким чином порушується його право або законний інтерес, а суд лише після підтвердження таких доводів може надавати оцінку усім обставинам спірних відносин, оскільки відсутність порушених прав чи інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, суди мають надавати оцінку щодо можливості поновлення права/захисту інтересу в обраний позивачем спосіб.

Згідно з положеннями статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Відсутність у позивача того права чи законного інтересу, про який він стверджує є підставою для відмови у позові.

У справі, що розглядається, позивач, звертаючись до суду із зазначеними вище позовними вимогами, просить захистити в такий спосіб його право власності на спірне нерухоме майно.

Розглянувши заявлені ПП «Ліс-М» позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, дослідивши надані сторонами докази та врахувавши розбіжності у площі приміщення нерухомого майна, власником якого є позивач на підставі договору купівлі-продажу від 01.03.2005 № 8, та площі приміщення спірного нерухомого майна, на яке було зареєстровано право власності за ТДВ «Олешинське», дійшли висновку про недоведеність порушення прав позивача.

Доводи скаржника, які стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, не можуть бути враховані судом касаційної інстанції з огляду на положення частини 2 статті 300 ГПК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновку викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09. 2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

У справі, що розглядається, було встановлено обставини знищення об`єкту нерухомого майна - хімскладу, загальною площею 1 104, 8 кв. м, розташованого на території Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області.

Врахувавши зазначені обставин та положення статті 346 ЦК України (право власності припиняється у разі знищення майна), суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про неможливість відновлення права на неіснуюче майно у разі задоволення заявлених позивачем вимог, а відтак дійшли правильного висновку про неефективність обраного позивачем способу захисту.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, ПП «Ліс-М», у поданій касаційній скарзі зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, від 23.06.2020 у справі № 909/337/19, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010, від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, у постановах Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 911/966/20, від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.11.2020 у справі № 750/5622/19, від 08.07.2022 у справі № 914/1750/19, від 16.02.2021 у справі № 914/2006/17, від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, від 23.06.2020 у справі № 909/337/19, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010, від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, у постановах Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 911/966/20, від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.11.2020 у справі № 750/5622/19, від 08.07.2022 у справі № 914/1750/19, від 16.02.2021 у справі № 914/2006/17, від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17, зокрема, щодо підстав виникнення та підтвердження права власності, щодо державної реєстрації права власності, щодо підстав захисту права власності та ефективності способу захисту, щодо оцінки доказів, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.

Враховуючи викладене, наведена ПП «Ліс-М» підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Також підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, ПП «Ліс-М» зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме - суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази.

Відповідно до пункту 4 частини 2статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.

Зокрема, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього кодексу.

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Зважаючи на викладене, наведена ТОВ «Концерн Водполімер» ПП «Ліс-М» підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Ліс-М» залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.03.2023 у справі № 924/691/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко