Рішення

від 12.11.2007 по справі 20-5/302

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

20-5/302

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

  справа №

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Юреко”  (99011 м. Севастополь, вул. Суворова, б. 22-А)

до Міністерства оборони Російської Федерації  (119160 м. Москва, вул. Знаменка, 19)

третя особа: Військова частина 59131 (м. Севастополь,  пр. Нахімова, 13)

про визнання права власності

Суддя Євдокимов І.В.

Представники сторін:

Позивач - Яловега Катерина Анатоліївна, представник, довіреність № б/н від 16.10.07,      ТОВ " Юрэко";

Відповідач - Вішняков Сергій Вікторович, представник, довіреність № 2239 від 18.10.06,       Міністерство оборони Російської Федерації;;

Третя особа - Муратіді Дмитро Юрійович, представник, довіреність № 82/1512-2 від 15.10.07, Військова частина 59131;

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, ТОВ „Юреко”, звернувся до суду з позовом до відповідача, Міністерства оборони Російської Федерації, про визнання права власності.

Ухвалою суду від 14.09.2007 до участі у в якості 3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучена Військова частина 59131.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юреко»звернулося до господарського суду з позовом до Міністерства оборони Російської Федерації про визнання права власності на трикімнатну квартиру № 50 по вул. Шостака, б. 5 в м. Севастополі.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що право власності на спірну квартиру виникло на підставі договору про спільну діяльність по організації інвестування будівництва житлового будинку (шифр 8/7-575) по вул. Шостака в м. Севастополі від 20.07.95, укладеного між МПП «Юреко»(правопопередником ТОВ «Юреко») і військовою частиною 59131, відділом капітального будівництва Чорноморського флоту Російської Федерації, що є відособленим підрозділом Міністерства оборони Російської Федерації без прав юридичної особи.

Представник Міністерства оборони Російської Федерації, заперечуючи відносно пред'явлених позивачем позовних вимог, послався на те, що належним відповідачем по спору є Російська Федерація, як держава з тих підстав, що все майно, що побудоване або набуто по договорам за рахунок засобів федерального бюджету, у тому числі і спірна квартира є власністю Російської Федерації і зареєстровано за ним на праві власності.

Представник  третьої особи в судовому засіданні підтримав заперечення відповідача і просить суд відмовити позивачеві в задоволенні позову.

Представникам сторін в судовому засіданні роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу  України.

Заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази,  суд, -

ВСТАНОВИВ:

20.07.1995 між МПП «Юреко»(правонаступник ТОВ «Юреко»), виступаючим генеральним інвестором і військовою частиною 59131 відділом капітального будівництва Чорноморського флоту, виступаючим замовником, був укладений договір про спільну діяльність з організації інвестування будівництва житлового будинку (шифр 8/7-575) по вул. Шостака в м. Севастополі.

Предметом договору (п.1 договору) були відносини сторін по завершенню будівництва житлового будинку (шифр 8/7-575, блоки: 3-1, 3-2, 3-3) по вул. Шостака в м. Севастополі. Згідно доповненню до цього договору від 02.02.96 і графіку розподілу житлових квартир в будинку № 5, що будується  по вул. Шостака (додаток до договору від 20.07.95) МПП «Юреко», як генеральному інвесторові підлягала передача 21 (двадцять одній) квартири, у тому числі і трикімнатна квартира на п'ятому поверсі п'ятиповерхового будинку № 5 в блоці 3-1, шифр 8/7-575 в м. Севастополі.

Згідно п.2.1. договору, в/ч 59131, як замовник за договором, здійснює технічний контроль за якістю будівництва, відповідністю проектній документації, дотриманням термінів графіка будівництва, а також інші функції замовника.

У свою чергу, МПП «Юреко»у відповідності с п. 2.3. договорів, за рахунок власних, кредитових і інших привернутих до участі в інвестуванні третіх осіб забезпечує фінансування будівництва об'єкту до повного завершення в порядку і на умовах договору. Згідно п. 3.1 вартість інвестицій за договором визначається попередньою і складає дванадцять мільярдів карбованців. Остаточна вартість інвестицій визначається з розрахунку 50% від фактичної вартості будівництва блок-секций 3-1, 3-2 по закінченню їх будівництва.

У відповідності з п.6.9 договору, замовник по закінченню будівництва і здачі будинку державної комісії приняв на себе зобов'язання протягом 45 днів з моменту підписання акту про введення в експлуатацію передати генеральному інвесторові,  що належать йому за договором, приміщення і провести остаточні розрахунки.

Пункт 6.2. договору визначено, що відмова з боку замовника в передачі генеральному інвесторові, що належать йому за даною угодою житлові квартири не допускається.

Виходячи із змісту і об'єму прав і обов'язків сторін за вказаним договором суд прийшов до висновку, що  спірні правовідносини регулюються Законом України «Про інвестиційну діяльність», а також правовими нормами, регулюючими спільну діяльність, а саме ст. ст. 430-433 Цивільні кодекси України в редакції Закону від 1963, у зв'язку з тим, що правовідносини між сторонами виникли до вступу до законної сили Цивільного кодексу України в редакції Закону від 2003 і Господарського кодексу України.

Частину 1 ст. 4 Закони України «Про інвестиційну діяльність»(далі по тексту Закон) визначає, що об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, зокрема основні фонди і оборотні кошти у всіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові внески, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Згідно п. 1 ст. 5 Закону суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України і іноземних держав, а також держави.

Відповідно до вимог п. 5 ст. 7 Закону, інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися  об'єктами і результатами інвестицій, включаючи реінвестиції і торгові операції на території України, відповідно до законодавства України. Частина 1 ст. 9 Закону визначає, що основним правовим документом, регулюючим взаємовідношення між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Основним правовим документом, регулюючим взаємини сторін в  інвестиційній діяльності, відповідно до ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність», є договір.

У відповідності з п.1 ст.10 Закону, інвестиційна діяльність може здійснюватися, у тому числі і за рахунок: власних фінансових ресурсів, позикових фінансових коштів інвестора, привернутих фінансових коштів інвестора.

Виходячи з вказаних вище норм, регулюючих інвестиційну діяльність в Україні, суд приходить до висновку, що МПП «Юреко», виступаючи за інвестиційним договором як інвестор, набуває права власності на об'єкти інвестицій або результат інвестицій, в які він вклав визначені інвестиційним договором фінансові кошти (інвестиції).

Відповідно до ч.4 п.3 Роз'яснень Вищого господарського суду України від 28.04.95р. за № 02-5/302 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність»із змінами, спільна діяльність може також здійснюватися шляхом  інвестування  згідно  Закону України  «Про інвестиційну діяльність»і Закону України «Про режим іноземного інвестування».

Стаття 430 ЦК України в редакції Закону 1963 визначає, що за договором про спільну діяльність сторони беруть на себе зобов'язання спільно діяти для досягнення загальної господарської мети, в тому числі і будівництво житлових будинків. Для досягнення мети, вказаної в статті 430 Кодексу, учасники договору про спільну діяльність проводять внески грошима або іншим майном або трудовою участю. При цьому грошові або інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх загальною власністю (ст. 432 ЦК України  в редакції Закону від 1963).

З умов інвестиційного договору від 20.07.95 витікає, що об'єктами інвестицій є двадцять одна квартира, у тому числі і трикімнатна квартира на п'ятому поверсі будинку № 5 по вул. Шостака в м. Севастополі.

Отже, сторони за інвестиційним договором визначили, що часткою МПП «Юреко»у спільному частковому майні є  двадцять одна квартира, у тому числі і спірна квартира.

З представлених суду письмових доказів: довідка про передані площі МПП «Юреко»по договорам інвестицій в житлове будівництво з початку дії договорів про співробітництво за період з 1993 по 2002; протокол розбіжностей до Акту звірки переданих площ МПП «Юреко»по договорам інвестицій в житлове будівництво з початку дії договорів про співробітництво за період з 1993 по 2002; висновок судової комплексної будівельно-бухгалтерської експертизи № 53 від 16.04.2002р., у справі № 20-6/294-7/732-2/103-5/353-4/324-9/172 (знаходиться у виробництві господарського суду м. Севастополя), витікає, що між МПП «Юреко»і в/ч 59131 відділом капітального будівництва Чорноморського флоту в період з 1993 по 2002 були укладені і виконувалися ряд  інвестиційних договорів по будівництву житла для військовослужбовців Чорноморського флоту, у тому числі і інвестиційний договір від 20.07.95.

Згідно висновків судової експертизи МПП «Юреко»здійснювало інвестування грошових коштів одночасно по всіх об'єктах згідно укладеним договорам і визначити частку МПП «Юреко»по кожному об'єкту неможливо. У всіх побудованих спільно з в/ч 59131 об'єктах (житлові будинки) частка МПП «Юреко»склала 49,345%, що відповідає 8855 м. кв. Із звірки взаємних розрахунків по договорах витікає, що МПП «Юреко»проінвестувало 9038,67 м. кв.,   в/ч 59131 передала МПП «Юреко» всього 5144,9 м. кв.

    Таким чином, вказані обставини свідчать про те, що  МПП «Юреко»здійснило інвестування грошових коштів в об'єкти інвестування у розмірі 9038,67 м. кв. загальній площі нерухомого майна, зокрема МПП «Юреко»здійснило інвестування будівництво спірною квартирою. У свою чергу,  в/ч 59131 відділ капітального будівництва ЧФ, виступаючи замовником за інвестиційним договором, не повністю передало, що належить генеральному інвесторові його частку у загальному пайовому майні.

    Згідно акту державної приймальної комісії № 33 від 13.01.2000р., затвердженому розпорядженням СГГА від 20.01.2000р. за № 101-р про приймання в експлуатацію 10-ти квартирного житлового будинку, що входить до складу житлового будинку з вбудованими адміністративними приміщеннями по вул. Шостака, 5 витікає, що 10-ти квартирний будинок, що входить до складу житлового будинку з вбудованими адміністративними приміщеннями по вул. Шостака д. 5, в якому знаходиться трикімнатна квартира № 50, прийнятий в експлуатацію і вважається побудованим (створеним).

     Враховуючи, що трикімнатна квартира № 50 по вул. Шостака б. 5 в м. Севастополі була визначена сторонами за договором, як частка МПП «Юреко»у спільному частковому майні  і була його об'єктом інвестицій те отже,  МПП «Юреко»придбало право власності на цю квартиру у спільному частковому майні  з моменту надання його до експлуатації на підставі документу, що встановлював право, яким є інвестиційний договір від 20.07.95.

Згідно ст. 128 ЦК України, в редакції Закону від 1963, право власності у набувальника майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачене законом або договором.

Стаття 432 ЦК України і п. 5 ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність»передбачають виникнення права власності на майно (об'єкт інвестицій) з моменту його створення.

Згідно ст. 115 ЦК України кожен з учасників спільної часткової власності має право вимагати виділу своєї частки із спільного майна. Якщо угода про спосіб виділу не досягнута, то за позовом будь-якого учасника майно ділиться в натурі, якщо це можливо без невідповідного збитку його господарському призначенню.

     Як було вказано вище, сторони за інвестиційним договором від 20.07.95р. визначили долі і  спосіб виділу майна в натурі (п. 6.9. договорів).

      Відповідно до умов ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо за це право сперечається або не визнається іншою особою.

      Суд не може погодитися з доводами відповідача про те, що належним відповідачем по даному спору є Російська Федерація, як держава і на неї розповсюджується судовий імунітет з наступних підстав:

       Згідно ст. 124 ГПК України, господарські суди мають право розглядати справи за участю іноземних підприємств і організацій, якщо: 1) місцезнаходженням філії, представництва, іншого відособленого підрозділу іноземного підприємства або організації є територія України; 2) іноземне підприємство або організація має на території України нерухоме майно, відносно якого виник спор.

      Стаття 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, укладеного  20.05.92р. у м. Києві (ратифіковано Постановою Верховної Ради України № 2889-12 від 19.12.92р.) далі Угода, визначає, що цивільне законодавство однієї держави-учасника Співдружності Незалежних Держав застосовується на території іншої держави-учасника СНД згідно наступним правилам: а) цивільна правоздатність і дієздатність юридичних осіб визначається за законодавством держави-учасника СНД, на території якого установлена юридична особа; б) до відносин, які витікають з права власності, застосовується законодавство місце знаходження майна в) виникнення і припинення права власності або іншого речового права на майно, що є предметом операції, визначається за законодавством місця здійснення операції, якщо інше не передбачене угодою Сторін; . е) права і обов'язки Сторін по угоді визначаються за законодавством місця здійснення, якщо інше не передбачене угодою Сторін;

Згідно ст. ст. 13, 14 Положень про Міністерство оборони Російської Федерації, затвердженого Указом Президента Російської Федерації від 16.08.2004р. № 1082 (далі Положення про Міноборони РФ) Міністерство оборони Російської Федерації є іноземною юридичною особою, місцезнаходження Російська Федерація, м. Москва.

Стаття 11 Закону Російської Федерації «Про оборону»(далі Закон РФ) визначає, що Озброєні Сили Російської Федерації складаються з центральних органів управління, об'єднань, з'єднань, військових частин і організацій, які входять у види і роду військ Озброєних Сил Російської Федерації.

У відповідності з п. 2 ст. 13 Закону РФ, Управління Озброєними Силами Російської Федерації здійснює міністр оборони Російської Федерації через Міністерство оборони Російської Федерації.

Пунктом 12 ст. 1 Закону РФ визначено, що майно Озброєних Сил Російської Федерації, інших військ, військових формувань і органів є федеральною власністю і знаходиться у них на правах господарського ведення або оперативного управління.

У відповідності з п. 2 Положення про Міноборони РФ, Міноборони Росії є органом управління Озброєними Силами Російської Федерації. Міноборони Росії здійснює свою діяльність безпосередньо і через органи управління військових округів, інші органи військового управління, територіальні органи (військові комісаріати) –п. 5 Положень про Міноборони РФ.

      Згідно ст. 7 Положень про Міноборони РФ, Міноборони РФ здійснює зокрема наступні повноваження: 45) організовує оперативне, технічне, тилове і фінансове забезпечення Озброєних Сил; 48) здійснює розміщення і оплату замовлень на закупівлю, сервісне обслуговування, модернізацію, ремонт і утилізацію озброєння і військової техніки, капітальне будівництво, закупівлю продовольства, речового і іншого майна, матеріальних і інших ресурсів для Озброєних Сил, а також в установленому порядку для інших військ, військових формувань і органів в межах виділених на ці цілі засобів; 56) забезпечує в Озброєних Силах облік, зберігання і витрачання матеріальних ресурсів і фінансових коштів відповідно до встановлених порядком і нормами, а також здійснює контроль фінансово-економічної і господарської діяльності Озброєних Сил; 68) здійснює розквартировування і облаштування військ (сил), управління і розпорядження житловим фондом, закріпленим за Міноборони РФ, відповідно до його призначення, а також організовує будівництво і експлуатацію об'єктів військової і соціальної інфраструктур в Озброєних Силах; 71) здійснює в межах своєї компетенції правомочність власника майна, закріпленого за Озброєними Силами .

У свою чергу, військова частина 59131 відділ капітального будівництва Чорноморського флоту Російської Федерації,  як сторона за інвестиційним договором від 20.07.95,  будучи суб'єктом цивільно-правових відносин   у відповідності с п. 2 ст. 2 Угоди між Російської Федерації і Україною про статус і умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997 (далі Угода від 1997) повністю відповідає поняттю «Підприємства, організації і установи Чорноморського флоту Російської Федерації». Згідно п. 2  ст. 6 Угоди від 1997, господарська діяльність підприємств, організацій і установ Чорноморського флоту Російської Федерації не повинна суперечити законодавству України. Військова частина 59131  в розумінні вказаної норми міжнародного права  є з одного боку військовим формуванням і виконує відповідні функції, покладені на неї, як військовій організації, з іншого боку, військова частина 59131  діє як суб'єкт господарських і цивільно-правових відносин відповідно до Положення про відділ капітального будівництва (далі Положення про ОКС), яке розроблене на підставі Положення про Управління начальника будівництва, інженерного забезпечення і розквартировування Військово-морського Флоту, Положення про Флот, директиви Командуючого ЧФ від 11.03.2002р. № ДК-13, Положення про заступника командувача Чорноморським Флотом по будівництву, інженерному забезпеченню і розквартировуванню.

Згідно п. 5 розділу II Положення про ОКС, на відділ покладено виконання наступних завдань, зокрема: виконання функцій генерального замовника капітального будівництва по об'єктам флоту; керівництво організацією планування, проектування, фінансування капітального будівництва флоту; здійснення контролю за дотриманням кошторисно-договірної дисципліни і виконанням претензійний –позовної роботи при будівництві об'єктів флоту; також на Відділ покладені інші завдання передбачені наказами і директивами Верховного головнокомандуючого Озброєними Силами Російської Федерації, наказами і директивами Міністра оборони Російської Федерації, директивами Генерального штабу, наказами і директивами Головнокомандуючого ВМФ, наказами і директивами командування ЧФ. У відповідності ч. 1 п. 6 розділу III Положення про ОКС, на нього покладені функції, зокрема: укладення договорів на проектування і будівництво об'єктів флоту підрядними організаціями, виконання претензійний - позовної роботи; забезпечення фінансування будівництва об'єктів флоту; укладення договорів на придбання виробничих фондів, житла і часткова участь в будівництві об'єктів; передача знов побудованих об'єктів житла на баланс експлуатуючих організацій з реєстрацією прав власності і постановкою на облік.

   Пунктом 10 розділу IV Положення про ОКС, на начальника ОКС покладені,  зокрема, наступні повноваження: укладати договори підряду на проектування і будівництво об'єктів флоту з підрядними організаціями; укладати договори на будівельно-монтажні і пуско-налагоджувальні роботи, на постачання устаткування і будівельних матеріалів; Начальник ОКС здійснює також інші повноваження, передбачені нормативними актами Російської Федерації, наказами і директивами Верховного Головнокомандуючого Озброєними Силами Російської Федерації, наказами і директивами Міністра оборони Російської Федерації, директивами головного  командування ВМФ, директивами командування Чорноморського флоту.

 Виходячи з об'єму повноважень, вказаних в Положенні про ОКС, військова частина 59131  є  відособленим підрозділом Міністерства оборони РФ без прав юридичної особи, наділено повноваженнями укладати господарські договори на користь Озброєних Сил Російської Федерації, діє від імені Міністерства оборони РФ, яке набуває прав і обов'язків по цих договорах, як юридична особа.

     Стаття 125 Цивільного кодексу Російської Федерації визначає, що від імені Російської Федерації і суб'єктів Російської Федерації можуть своїми діями набувати і здійснювати майнові і особисті немайнові права і обов'язки, виступати в суді органи державної влади в рамках їх компетенції, встановленої актами, що визначають статус цих органів (п.1). У випадках і порядку, передбачених федеральними законами, указами Президента Російської Федерації і Уряду Російської Федерації, нормативними актами суб'єктів Російської Федерації і муніципальних утворень, за їх спеціальним дорученням від їх імені можуть виступати державні органи, органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи і громадяни (п. 3).

З Положення про Міністерство оборони Росії витікає, що Міністерство оборони Росії не уповноважено діяти від імені Російської Федерації в частині будівництва і експлуатації  об'єктів житлового фонду  для військовослужбовців Чорноморського флоту Російської Федерації. В цьому випадку Міністерство оборони, будучи юридичною особою, набуває прав і обов'язків безпосередньо для реалізації власних потреб і вирішення поставлених перед ним завдань відповідно до повноважень визначеними в п. 68 ст. 7 Положень про Міністерство оборони Росії.

Згідно п. 3 ст. 10 Конвенцій Організації Об'єднаних Націй «Про юрисдикційний імунітет держав і їх власності»(прийнята 01.12.04р. резолюцією 59/38 на 65-му пленарному засіданні 59 сесій Генеральної асамблеї ООН), якщо державне підприємство або інша установа, установлена державою, яка володіє незалежною правосуб'єктністю і здатне: а) пред'являти позов або бути відповідачем за позовом; і б) набувати майно, яке ця держава передає в його користування або під його управління, бере участь у розгляді, який пов'язаний з комерційною операцією, ув'язненій цією освітою, то імунітет від юрисдикції, яким користується ця держава, не зачіпається.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що Російська Федерація, як держава не була стороною за інвестиційним договором від 20.07.95 і не набувала за цим договором права і обов'язки. Отже, Російська Федерація не є стороною по цьому спору, а  Міністерство оборони Російської Федерації, як сторона у справі  є належним відповідачем.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна доводити ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доведення, не можуть підтверджуватися іншими засобами доведення (ст. 34 ГПК України).

Згідно відповіді БТІ і ДРОНМ м. Севастополя від 05.10.2007р. за № 6413, право власності на квартиру № 50 по вул. Шостака б. 5 не зареєстровано. Право власності за Російської Федерацією зареєстровано на відсік квартир № № 42-51 в житловому будинку по вул. Шостака 5 . Підстава - свідоцтво про право власності від 02.03.01р.

У відповідності с п. 9 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/98 від 31.01.2001р. із змінами «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом», вирішуючи спори, пов'язані з визнанням права власності або усунення перешкод в користуванні майном, арбітражні (господарські) суди повинні мати на увазі, що підтвердженням наявності такого права можуть бути в першу чергу документи, що встановлюють право. Тільки свідоцтва про право власності на певний об'єкт майна не є документами, що встановлюють право, хоча і можуть застосовуватися арбітражними (господарськими) судами у вирішенні спорів згідно вимогам розділу V АПК (ХПК) України (Докази) в сукупності з іншими доказами. Одним з основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні засоби підприємства). Аналогічні питання виникають і тоді, коли, будинок побудований за участю декількох підприємств (організацій). При таких обставинах, позивач, з метою підтвердження свого права користування і розпорядження конкретним нежилим приміщенням, яке знаходиться на балансі відповідача, повинен подати арбітражному (господарському) суду документи, які підтверджують його участь у витратах на споруду будинку для визначення його частини приміщення.

Відносно Угоди між Урядом Російської Федерації і Кабінетом Міністрів України «Про взаємне визнання прав і регулюванні відносин власності Чорноморського флоту Російської Федерації на житловий фонд і об'єкти соціально-побутового призначення в місцях дислокації його військових формувань на території України»від 16.03.2000 суд вважає, що вказана Угода по своєму правовому статусу відноситься до міжнародного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, та інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на ті обставини, що згідно Угоді в частині визнання права власності на житловий  фонд і об'єкти соціально-побутового призначення воно стосується тільки тих об'єктів, які побудовані і придбані за рахунок грошових коштів  Російської Федерації.

         Крім того, суду надані докази, відповідно до вимоги ст. ст. 33, 34 ГПК України, які свідчать, що спірна квартира була визначена сторонами за інвестиційним договором як частка МПП «Юреко»у спільному частковому майні, а також докази, підтверджуючі фінансування  її будівництво в повному об'ємі з боку МПП «Юреко».

      Згідно ст.  ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати на сплату державного мита в сумі 85,00 грн.  і інформаційне –технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн. покладаються  на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 49,  82 - 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов  задовольнити повністю.

2.          Визнати право власності  на трикімнатну квартиру № 50, розташовану за адресою: м.  Севастополь,  вул. Шостака  будинок  № 5, за  товариством з обмеженою відповідальністю «Юреко», ОКПО 20717349, юридична адреса: 99055, м. Севастополь, вул. Генерала Лебедя б. 37.

3.          Стягнути з Міністерства оборони Російської Федерації  (юридична адреса: вул. Знаменка, б.19, місто Москва, Російська Федерація, код ЄДРПОУ 08117629, відомостей про наявність поточних рахунків в установах банків немає) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юреко», ОКПО 20717349, юридична адреса: 99055, м. Севастополь, вул. Генерала Лебедя, 37,  р/с 26008733526001 в СФ КБ «Приватбанк», МФО 324935) витрати по сплаті державного мита в сумі 85,00 грн., а також  витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

    Суддя                                                                                                    І.В.  Євдокимов

Рішення оформлено

згідно з вимогами

ст. 84 ГПК України

та підписано

19.11.2007

Розсилка:

1.          ТОВ „Юреко”  (99011 м. Севастополь, вул. Суворова, б. 22-А)

2.          Міністерство оборони Російської Федерації  (119160 м. Москва, вул. Знаменка, 19)

3.          представник відповідача: В/ч 62764/Ю  (м. Севастополь, вул. Радянська, 4)

4.          в/ч 59131 (м. Севастополь,  пр. Нахімова, 13)

5.          Справа

6.          наряд