Постанова

від 24.12.2007 по справі 20-5/302

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

20-5/302

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

17 грудня 2007 року   Справа № 20-5/302

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Борисової Ю.В.,

суддів                                                                      Гонтаря В.І.,

                                                                                          Плута В.М.,

за участю представників сторін:

          представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Юреко" -Веремчук Марина Андріївна, довіреність №  б/н   від 01.06.07;

представник відповідача -Військової частини 59131 Міністерства оборони Російської Федерації - Муратіді Дмитро Юрійович, довіреність №  82/1334-2   від 23.08.07;

представник відповідача - Міністерство оборони Російської Федерації -  Вишняков Сергій Вікторович, довіреність №  379   від 02.10.07;

розглянувши апеляційні скарги Військової частини 59131 Міністерства оборони Російської Федерації таМіністерства оборони Російської Федерації на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя  Євдокімов І.В.) від 12.11.2007 у справі №20-5/302

за позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю "Юреко" (вул. Ген. Лебедя, 37, Севастополь, 99055)

до           Міністерства оборони Російської Федерації (вул. Знаменка, 19,Москва,119160)

Військової частини 59131 Міністерства оборони Російської Федерації (пр. Нахімова, 13, Севастополь, 99050)

про визнання права власності

                                                            ВСТАНОВИВ:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю „Юреко", звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до відповідача,  Міністерства оборони Російської Федерації, про визнання права власності на трикімнатну квартиру № 50 по вул. Шостака, б. 5 в м. Севастополі, мотивуючи позовні вимоги тим, що право власності на спірну квартиру виникло на підставі договору про спільну діяльність по організації інвестування будівництва житлового будинку (шифр 8/7-575) по вул. Шостака в м. Севастополі від 20.07.1995, укладеного між малим приватним підприємством „Юреко” (правопопередником товариства з обмеженою відповідальністю „Юреко”) і військовою частиною 59131- відділом капітального будівництва Чорноморського флоту Російської Федерації, що є відособленим підрозділом Міністерства оборони Російської Федерації без прав юридичної особи.

Ухвалою суду від 14.09.2007 до участі у в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучена Військова частина 59131.

Рішенням господарського суду міста Севастополя  від 12.11.2007  у справі № 20-5/302  (суддя І.В. Євдокимов) позов задоволено: визнано право власності  на трикімнатну квартиру № 50, розташовану за адресою: м.Севастополь, вул. Шостака, б. № 5, за товариством з обмеженою відповідальністю „Юреко”.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, відповідачі,  Міністерство оборони Російської Федерації та військова частина 59131, звернулись до Севастопольського апеляційного господарського  суду з апеляційними скаргами, в яких просять вказане судове рішення скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити.

Так, доводи апеляційної скарги Міністерства оборони Російської Федерації мотивовані тим, що судом порушені  вимоги статті 124 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спірна квартира не є власністю Міністерства оборони, це власність  іноземної держави - Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації. Крім того, військова частина  59131 не входить до складу Міністерства оборони Російської Федерації, вона не є юридичною особою та не може бути відповідачем у справі. Також, на думку апелянта, суд безпідставно посилається на висновок експертизи, оскільки її проведено в рамках розгляду справи, де Міністерство оборони Російської Федерації стороною не визнавалася.

Відповідач, військова частина 59131, оскаржує  рішення місцевого господарського суду у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права.                               Позиції апелянтів  більш детально викладені в апеляційних скаргах.

Позивач проти задоволення апеляційних скарг заперечує та надав суду апеляційної інстанції відповідний відзив.

Переглянувши судове рішення в порядку й на підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.07.1995 між малим приватним підприємством „Юреко” (правонаступник товариства з обмеженою відповідальністю „Юреко”), виступаючим генеральним інвестором і військовою частиною 59131 відділом капітального будівництва Чорноморського флоту, виступаючим замовником, був укладений договір про спільну діяльність з організації інвестування будівництва житлового будинку (шифр 8/7-575) по вул. Шостака в місті  Севастополі.

Предметом договору (пункт 1 договору) були відносини сторін по завершенню будівництва житлового будинку (шифр 8/7-575, блоки: 3-1, 3-2, 3-3) по вул. Шостака в місті Севастополі. Згідно з доповненням до цього договору від 02.02.1996 і графіку розподілу житлових квартир в будинку № 5, що будується по вул. Шостака (додаток до договору від 20.07.95) малому приватному підприємству „Юреко”, як генеральному інвесторові підлягала передача двадцять однієї квартири, у тому числі і трикімнатна квартира на п'ятому поверсі п'ятиповерхового будинку № 5 в блоці 3-1, шифр 8/7-575 в м. Севастополі.

Згідно пункту 2.1. договору, в/ч 59131, як замовник за договором, здійснює технічний контроль за якістю будівництва, відповідністю проектній документації, дотриманням термінів графіка будівництва, а також інші функції замовника.

У свою чергу, мале приватне підприємство  „Юреко” у відповідності з пунктом  2.3. договорів, за рахунок власних, кредитових і інших притягнутих до участі в інвестуванні третіх осіб забезпечує фінансування будівництва об'єкту до повного завершення в порядку і на умовах договору. Згідно пункту  3.1 вартість інвестицій за договором визначається попередньою і складає дванадцять мільярдів карбованців. Остаточна вартість інвестицій визначається з розрахунку 50 % від фактичної вартості будівництва блок-секций 3-1, 3-2 по закінченню їх будівництва.

У відповідності з пунктом 6.9 договору, замовник по закінченню будівництва і здачі будинку державній комісії прийняв на себе зобов'язання протягом 45 днів з моменту підписання акту про введення в експлуатацію передати генеральному інвесторові приміщення, що належать йому за договором, і провести остаточні розрахунки.

Пункт 6.2. договору визначає, що відмова з боку замовника в передачі генеральному інвестору жилі квартири, які належать йому за даною угодою, не допускається.

Виходячи із змісту і об'єму прав і обов'язків сторін за вказаним договором місцевий господарський суд дійшов висновку, і апеляційна інстанція погоджується з даним висновком суду, що спірні правовідносини регулюються Законом України „Про інвестиційну діяльність», а також правовими нормами, регулюючими спільну діяльність, а саме статтями 430-433 Цивільного кодексу України в редакції Закону від 1963 (правовідносини між сторонами виникли до вступу до законної сили Цивільного кодексу України в редакції Закону від 2003 і Господарського кодексу України).

Частина 1 статті  4 Закону України „Про інвестиційну діяльність” (далі по тексту Закон) визначає, що об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, зокрема основні фонди і оборотні кошти у всіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові внески, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Згідно з пунктом  1 статті  5 вказаного Закону суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України і іноземних держав, а також держави.

Відповідно до вимог пункту  5 статті  7 Закону, інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами і результатами інвестицій, включаючи реінвестиції і торгові операції на території України, відповідно до законодавства України.

Відповідно до частини 1  статті  9 Закону, основним правовим документом, регулюючим взаємовідношення між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Основним правовим документом, регулюючим взаємовідносини сторін в інвестиційній діяльності, відповідно до статті 9 Закону України „Про інвестиційну діяльність”, є договір.

У відповідності з пунктом 1 статті 10 Закону, інвестиційна діяльність може здійснюватися, у тому числі і за рахунок: власних фінансових ресурсів, позикових фінансових коштів інвестора, фінансових коштів інвестора.

Виходячи з вказаних вище норм, регулюючих інвестиційну діяльність в Україні, суд дійшов цілком правомірно висновку, що  мале приватне підприємство „Юреко”, виступаючи за інвестиційним договором як інвестор, набув право власності на об'єкти інвестицій або результат інвестицій, в які він вклав визначені інвестиційним договором фінансові кошти (інвестиції).          

Відповідно до частини 4 пункту З Роз'яснень Вищого господарського суду України від 28.04.1995. за № 02-5/302 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність” із змінами, спільна діяльність може також здійснюватися шляхом інвестування згідно Закону України „Про інвестиційну діяльність” і Закону України „Про режим іноземного інвестування”.

Стаття 430 Цивільного кодексу України в редакції Закону 1963 визначає, що за договором про спільну діяльність сторони беруть на себе  зобов'язання спільно діяти для досягнення загальної господарської мети, в тому числі і будівництво житлових будинків. Для досягнення мети, вказаної в статті 430 Кодексу, учасники договору про спільну діяльність проводять внески грошима або іншим майном або трудовою участю.

При цьому, грошові або інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх загальною власністю (стаття  432 Цивільного кодексу України в редакції Закону від 1963).

З умов інвестиційного договору від 20.07.95 витікає, що об'єктами інвестицій є двадцять одна квартира, у тому числі і трикімнатна квартира на п'ятому поверсі будинку № 5 по вул. Шостака в м. Севастополі.

Отже, сторони за інвестиційним договором визначили, що часткою малого приватного підприємства „Юреко” у спільному частковому майні є двадцять одна квартира, у тому числі і спірна квартира.

Як встановлено,  між малим приватним підприємством „Юреко” і в/ч 59131 відділом капітального будівництва Чорноморського  флоту в період з  1993  по 2002 рік були укладені і виконувалися ряд інвестиційних договорів з будівництва житла для військовослужбовців Чорноморського флоту, у тому числі і інвестиційний договір від 20.07.1995, про що свідчать відповідні матеріали справи:   довідка про передані площі малому приватному підприємству „Юреко” за договорами інвестицій в житлове будівництво з початку дії договорів про спільну діяльність за період з 1993 по 2002; протокол розбіжностей до Акту звірки переданої площі за договорами інвестицій в житлове будівництво з початку дії договорів про спільну діяльність за період з 1993 по 2002 рік; висновок судової комплексної будівельно-бухгалтерської експертизи № 53 від 16.04.2002 у справі № 20-6/294-7/732-2/103-5/353-4/324-9/172 (знаходиться у провадженні господарського суду м. Севастополя).

Згідно з висновками судової експертизи мале приватне підприємство „Юреко”  здійснювало інвестування грошових коштів одночасно по всіх об'єктах відповідно до укладених договорів і визначити його частку по кожному об'єкту неможливо. У всіх побудованих спільно з в/ч 59131 об'єктах (житлові будинки) частка малого приватного підприємства „Юреко” склала 49,345%, що відповідає 8855 м. кв. Із звірки взаємних розрахунків по договорах витікає, що мале приватне підприємство „Юреко” проінвестувало 9038,67 м. кв.,   в/ч 59131 передала малому приватному підприємству „Юреко”  всього 5144,9 м. кв.

Вказані обставини свідчать про те, що мале приватне підприємство „Юреко” здійснило інвестування грошових коштів в об'єкти інвестування у розмірі 9038,67 м. кв. загальної площі нерухомого майна, зокрема мале приватне підприємство „Юреко” здійснило інвестування будівництва спірної квартири. У свою чергу, в/ч 59131 - відділ капітального будівництва Чорноморського Флоту, виступаючи замовником за інвестиційним договором, не передало в повному обсязі частку у загальному пайовому майні, яка належить генеральному інвесторові.

Згідно з актом державної приймальної комісії № 33 від 13.01.2000, затвердженим розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації  від 20.01.2000 за № 101-р про приймання в експлуатацію 10-ти квартирного житлового будинку, що входить до складу житлового будинку з вбудованими адміністративними приміщеннями по вул. Шостака, 5 витікає, що 10-ти квартирний будинок, який входить до складу житлового будинку з вбудованими адміністративними приміщеннями по вул. Шостака,5, в якому знаходиться трикімнатна квартира № 50, прийнятий в експлуатацію і вважається побудованим (створеним).

Враховуючи, що трикімнатна квартира № 50 по вул. Шостака б. 5 в м. Севастополі була визначена сторонами за договором у якості частки малого приватного підприємства „Юреко” у спільному частковому майні і була його об'єктом інвестицій,  суд вірно зазначив, що мале приватне підприємство „Юреко” придбало право власності на цю квартиру у спільному частковому майні з моменту введення його до експлуатації на підставі документу, що встановлював право, яким є інвестиційний договір від 20.07.1995.

Згідно статті  128 Цивільного кодексу  України (в редакції Закону від 1963) право власності у набувальника майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачене законом або договором.

Стаття 432 Цивільного кодексу України і пункт  5 статті  7 Закону України „Про інвестиційну діяльність” передбачають виникнення права власності на майно (об'єкт інвестицій) з моменту його створення.

Згідно статті 115 Цивільного кодексу України кожен з учасників спільної часткової власності має право вимагати виділу своєї частки із спільного майна. Якщо угода про спосіб виділу не досягнута, то за позовом будь-якого учасника майно ділиться в натурі, якщо це можливо без невідповідного збитку його господарському призначенню.

Отже, сторони за інвестиційним договором від 20.07.1995 визначили долі і спосіб виділу майна в натурі (пункт  6.9. договорів).

Відповідно до умов статті  392 Цивільного кодексу України  власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Суд не може погодитися з доводами відповідача про те, що належним відповідачем по даному спору є Російська Федерація, як держава, і на неї розповсюджується судовий імунітет з наступних підстав:

Згідно зі статтею 124 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди мають право розглядати справи за участю іноземних підприємств і організацій, якщо: 1) місцезнаходженням філії, представництва, іншого відособленого підрозділу іноземного підприємства або організації є територія України; 2) іноземне підприємство або організація має на території України нерухоме майно, відносно якого виник спор.

Стаття 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, укладеної 20.05.1992 у м. Києві (ратифіковано Постановою Верховної Ради України № 2889-12 від 19.12.1992, далі за текстом- Угода), визначає, що цивільне законодавство однієї держави-учасника Співдружності Незалежних Держав застосовується на території іншої держави-учасника СНД згідно наступним правилам: а)цивільна правоздатність і дієздатність юридичних осіб визначається за законодавством держави-учасника СНД, на території якого установлена юридична особа; б) до відносин, які витікають з права власності, застосовується законодавство місце знаходження майна в) виникнення і припинення права власності або іншого речового права на майно, що є предметом операції, визначається за законодавством місця здійснення операції, якщо інше не передбачене угодою Сторін;  є) права і обов'язки Сторін по угоді визначаються за законодавством місця здійснення, якщо інше не передбачене угодою Сторін.

Згідно зі статтями  13, 14 Положень про Міністерство оборони Російської Федерації, затвердженого Указом Президента Російської Федерації від 16.08.2004 № 1082 (далі Положення про Міноборони РФ) Міністерство оборони Російської Федерації є іноземною юридичною особою, місцезнаходження Російська Федерація, м. Москва.

Стаття 11 Закону Російської Федерації „Про оборону” визначає, що Озброєні Сили Російської Федерації складаються з центральних органів управління, об'єднань, з'єднань, військових частин і організацій, які входять у види і роду військ Озброєних Сил Російської Федерації.

У відповідності з пунктом  2 статті  13 зазначеного Закону, Управління Озброєними Силами Російської Федерації здійснює міністр оборони Російської Федерації через Міністерство оборони Російської Федерації.

Пунктом 12 статті  1 Закону визначено, що майно Озброєних Сил Російської Федерації, інших військ, військових формувань і органів є федеральною власністю і знаходиться у них на правах господарського ведення або оперативного управління.

У відповідності з пунктом 2 Положення про Міноборони Російської Федерації, Міноборони Росії є органом управління Озброєними Силами Російської Федерації, Міноборони Росії здійснює свою діяльність безпосередньо  і через  органи управління військових округів, інші органи військового управління,  територіальні органи (військові комісаріати) –пункт  5 Положень про Міноборони Російської Федерації.

Згідно статті 7 Положень про Міноборони Російської Федерації, Міністерство оборони здійснює зокрема наступні повноваження: 45) організовує оперативне, технічне, тилове і фінансове забезпечення Озброєних Сил; 48) здійснює розміщення і оплату замовлень на закупівлю, сервісне обслуговування, модернізацію, ремонт і утилізацію озброєння і військової техніки, капітальне будівництво, закупівлю продовольства, речового і іншого майна, матеріальних і інших ресурсів для Озброєних Сил, а також в установленому порядку для інших військ, військових формувань і органів в межах виділених на ці цілі засобів; 56) забезпечує в Озброєних Силах облік, зберігання і витрачання матеріальних ресурсів і фінансових коштів відповідно до встановлених порядком і нормами, а також здійснює контроль фінансово-економічної і господарської діяльності Озброєних Сил; 68) здійснює розквартировування і облаштування військ (силі, управління і розпорядження житловим фондом, закріпленим за Міноборони РФ, відповідно до його призначення, а також організовує будівництво і експлуатацію об'єктів військової і соціальної інфраструктур в Озброєних Силах; 71) здійснює в межах своєї компетенції правомочність власника майна, закріпленого за Озброєними Силами.

У свою чергу, військова частина 59131 відділ капітального будівництва Чорноморського флоту Російської Федерації, як сторона за інвестиційним договором від 20.07.1995, будучи суб'єктом цивільно-правових відносин у відповідності з пунктом  2 статті  2 Угоди між Російської Федерації і Україною про статус і умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997 (далі Угода від 1997) повністю відповідає поняттю „Підприємства, організації і установи Чорноморського флоту Російської Федерації”. Згідно з пунктом  2 статті  6 Угоди від 1997, господарська діяльність підприємств, організацій і установ Чорноморського флоту Російської Федерації не повинна суперечити законодавству України. Військова частина 59131 в розумінні вказаної норми міжнародного права є з одного боку військовим формуванням і виконує відповідні функції, покладені на неї, як військовій організації, з іншого боку, військова частина 59131 діє як суб'єкт господарських і цивільно-правових відносин відповідно до Положення про відділ капітального будівництва (далі Положення про ОКС), яке розроблене на підставі Положення про Управління начальника будівництва, інженерного забезпечення і розквартировування Військово-морського Флоту, Положення про Флот, директиви Командуючого ЧФ від 11.03.2002 № ДК-13, Положення про заступника командувача Чорноморським Флотом по будівництву, інженерному забезпеченню і розквартировуванню.

Згідно з пунктом  5 розділу II Положення про ОКС, на відділ покладено виконання наступних завдань, зокрема: виконання функцій генерального замовника капітального будівництва по об'єктам флоту; керівництво організацією планування, проектування, фінансування капітального будівництва флоту; здійснення контролю за дотриманням кошторисно-договірної дисципліни і виконанням претензійний - позовної роботи при будівництві об'єктів флоту; також на Відділ покладені інші завдання передбачені наказами і директивами Верховного головнокомандуючого Озброєними Силами Російської Федерації, наказами і директивами Міністра оборони Російської Федерації, директивами Генерального штабу, наказами і директивами Головнокомандуючого ВМФ, наказами і директивами командування ЧФ. У відповідності до частини  1 пункту  6 розділу III Положення про ОКС, на нього покладені функції, зокрема: укладення договорів на проектування і будівництво об'єктів флоту підрядними організаціями, виконання претензійний - позовної роботи; забезпечення фінансування будівництва об'єктів флоту; укладення договорів на придбання виробничих фондів, житла і часткова участь в будівництві об'єктів; передача знов побудованих об'єктів житла на баланс експлуатуючих організацій з реєстрацією прав власності і постановкою на облік.

Пунктом 10 розділу IV Положення про ОКС, на начальника ОКС покладені, зокрема, наступні повноваження: укладати договори підряду на проектування і будівництво об'єктів флоту з підрядними організаціями; укладати договори на будівельно-монтажні і пуско-налагоджувальні роботи, на постачання устаткування і будівельних матеріалів; Начальник ОКС здійснює також інші повноваження, передбачені нормативними актами Російської Федерації, наказами і директивами Верховного Головнокомандуючого Озброєними Силами Російської Федерації, наказами і директивами Міністра оборони Російської Федерації, директивами головного командування ВМФ, директивами командування Чорноморського флоту.

Виходячи з об'єму повноважень, вказаних в Положенні про ОКС, військова частина 59131 є відособленим підрозділом Міністерства оборони Російської Федерації без прав юридичної особи, наділено повноваженнями укладати господарські договори на користь Озброєних Сил Російської Федерації, діє від імені Міністерства оборони Російської Федерації, яке набуває прав і обов'язків по цих договорах, як юридична особа.

Стаття 125 Цивільного кодексу Російської Федерації визначає, що від імені Російської Федерації і суб'єктів Російської Федерації можуть своїми діями набувати і здійснювати майнові і особисті немайнові. права і обов'язки, виступати в суді органи державної влади в рамках їх компетенції, встановленої актами, що визначають статус цих органів (пункт 1). У випадках і порядку, передбачених федеральними законами, указами Президента Російської Федерації і Уряду Російської Федерації, нормативними актами суб'єктів Російської Федерації і муніципальних утворень, за їх спеціальним дорученням від їх імені можуть виступати державні органи, органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи і громадяни (пункт 3).

З Положення про Міністерство оборони Росії витікає, що Міністерство оборони Росії не уповноважено діяти від імені Російської Федерації в частині будівництва і експлуатації об'єктів житлового фонду для військовослужбовців Чорноморського флоту Російської Федерації. В цьому випадку Міністерство оборони, будучи юридичною особою, набуває прав і обов'язків безпосередньо для реалізації власних потреб і вирішення поставлених перед ним завдань відповідно до повноважень,  визначених в пункті 68 статті  7 Положень про Міністерство оборони Росії.

Згідно з пунктом 3 статті  10 Конвенцій Організації Об'єднаних Націй „Про юрисдикційний імунітет держав і їх власності” (прийнята 01.12.2004 резолюцією 59/38 на 65-му пленарному засіданні 59 сесій Генеральної асамблеї ООН), якщо державне підприємство або інша установа, установлена державою, яка володіє незалежною правосуб'єктністю і здатне: а) пред'являти позов або бути відповідачем за позовом; і б) набувати майно, яке ця держава передає в його користування або під його управління, бере участь у розгляді, який пов'язаний з комерційною операцією, ув'язненій цією освітою, то імунітет від юрисдикції, яким користується ця держава, не зачіпається.

Таким чином, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що Російська Федерація, як держава, не була стороною за інвестиційним договором від 20.07.1995 і не набувала за цим договором права і обов'язки. Отже, Російська Федерація не є стороною у цьому спорі, а Міністерство оборони Російської Федерації,  як сторона у справі, є належним відповідачем.          

Відповідно до вимог статті  33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна доводити ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доведення, не можуть підтверджуватися іншими засобами доведення (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно відповіді БТІ і ДРОНМ м. Севастополя від 05.10.2007 за № 6413, право власності на квартиру № 50 по вул. Шостака б. 5 не зареєстровано. Право власності за Російської Федерацією зареєстровано на відсік квартир № 42-51 в житловому будинку по вул. Шостака 5. Підстава - свідоцтво про право власності від 02.03.2001.

У відповідності з пунктом 9 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/98 від 31.01.2001 із змінами „Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом”, вирішуючи спори, пов'язані з визнанням права власності або усунення перешкод в користуванні майном, арбітражні (господарські) суди повинні мати на увазі, що підтвердженням наявності такого права можуть бути в першу чергу документи, що встановлюють право. Тільки свідоцтва про право власності на певний об'єкт майна не є документами, що встановлюють право, хоча і можуть застосовуватися арбітражними (господарськими) судами у вирішенні спорів згідно вимогам розділу V АПК (ХПК) України (Докази) в сукупності з іншими доказами. Одним з основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні засоби підприємства). Аналогічні питання виникають і тоді, коли, будинок побудований за участю декількох підприємств (організацій). При таких обставинах, позивач, з метою підтвердження свого права користування і розпорядження конкретним нежилим приміщенням, яке знаходиться на балансі відповідача, повинен подати арбітражному (господарському) суду документи, які підтверджують його участь у витратах на споруду будинку для визначення його частини приміщення.

Відносно Угоди між Урядом Російської Федерації і Кабінетом Міністрів України „Про взаємне визнання прав і регулюванні відносин власності Чорноморського флоту Російської Федерації на житловий фонд і об'єкти соціально-побутового призначення в місцях дислокації його військових формувань на території України” від 16.03.2000 суд вважає, що вказана Угода по своєму правовому статусу відноситься до міжнародного договору. Відповідно до частини 1 статті  4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, та інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України.

          Приймаючи до уваги вищевикладене, судова колегія вважає, що господарським судом міста Севастополя правильно застосовані норми процесуального і матеріального права, рішення  суду відповідає вимогам процесуального закону, встановлені в ньому обставини підтверджуються наявними матеріалами справи, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні, підстав для задоволення апеляційних скарг судом апеляційної інстанції не  вбачається.

                    Керуючись статтями 101, 102, пуктом 1 частини 1 статті 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                  ПОСТАНОВИВ:          

          1. Апеляційну скаргу           Військової частини 59131 Міністерства оборони Російської Федерації залишити без задоволення.

          2.  Апеляційну скаргу           Міністерства оборони Російської Федерації залишити без задоволення.

          3. Рішення господарського суду міста Севастополя від 12.11.2007 у справі № 20-5/302 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                  Ю.В. Борисова

Судді                                                                                В.І. Гонтар

                                                                                В.М. Плут