Постанова

від 10.05.2007 по справі 20-5/302

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

20-5/302

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

10 травня 2007 р.                                                                                   № 20-5/302  

 Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого      Стратієнко Л.В.

суддів                                                           Грека Б.М.                                                                      Самусенко С.С.

з участю представників:позивача: відповідача:

Сероштан Н.М.не з'явився

розглянувши  у     відкритому              судовому засіданні  касаційну  скаргу Севастопольського об'єднання по профілактичній дезинфекції

на рішення

та постановугосподарського суду м.Севастополя від 11 січня 2007 р.,Севастопольського апеляційного господарського суду від 01 березня 2007 р.

у справі№ 20-5/302

за позовомкомунального ремонтно-експлуатаційного підприємства № 3

доСевастопольського об'єднання по профілактичній дезинфекції

про визнання договору про надання послуг недійсним

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2006 р. позивач звернувся в суд про визнання недійсним укладеного 01.01.2005 р. з відповідачем  договору № 53 про надання послуг з профілактичної дезинфекції.

В подальшому позивач змінив позовні вимоги та просив визнати недійсною в частині п.2  угоду від 01.11.2005 р. про зупинення робіт за договором № 53 від 01.01.2005 р., посилаючись на його невідповідність ст. 22 Бюджетного кодексу України.

Рішенням господарського суду м.Севастополя від 11.01.2007 р. (суддя Євдокимов І.В.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.03.2007 р. (головуючий –Гонтар В.І., судді –Горошко Н.П., Плут В.М.), позов задоволено.

Визнано недійсним пункт 2 угоди від 01.11.2005 р. про зупинення робіт за договором №53 від 01.01.2005 р. про надання послуг з дератизації та дезинфекції, укладеної між комунальним ремонтно-експлуатаційним підприємством №3 та Севастопольським об'єднанням по профілактичній дезинфекції з тих підстав, що вказаний пункт суперечить ст. 22 Бюджетного кодексу України та умовам договору № 53 від 01.01.2005 р.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, 01.11.2005 р. між сторонами було укладено договір №53 про надання послуг з профілактичної дезинфекції, відповідно до п.1.1 якого відповідач прийняв на себе зобов'язання по проведенню дератизації і дезинфекції жилих будинків, а відповідач згідно п.3.7 договору зобов'язувався оплатити надані послуги протягом 10 днів після надання відповідних документів, відповідно до виставлених рахунків, в міру надходження грошових коштів з бюджету.

01.11.2005 р. між сторонами було укладено угоду про зупинення робіт за договором №53 від 01.01.2005 р. з 01.11.2005 р. по 31.12.2005 р. у зв'язку з недостатнім бюджетним фінансуванням.

Згідно з п.2 вказаної угоди позивач зобов'язувався протягом 30 днів відшкодувати суму заборгованості у розмірі 22 831,81 грн. шляхом перерахування її на розрахунковий рахунок виконавця.

Визнаючи вказаний пункт угоди недійсним, суди виходили з того, що він суперечить ст.22 Бюджетного кодексу України, оскільки позивач не є розпорядником бюджетних коштів з оплати робіт, які згідно п.2 ч.2 розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 349-р від 01.03.2001 р. "Про затвердження тарифів на послуги з експлуатації та утримання житлового фонду (квартирна плата), для підприємств і організацій всіх форм власності"  мають бути сплачені за рахунок місцевого бюджету м.Севастополя,  то угода про віднесення на нього зобов'язань, що суперечать нормативному акту не може бути дійсною.

Крім того, п.2 угоди від 01.11.2005 р. суперечить умовам договору № 53 від 01.11.2005 р. та нормативному акту, на підставі якого була прийнята редакція п.3.7 договору №53 від 01.01.2005 р.

Проте, погодитись з такими висновками неможливо, виходячи  з такого.

Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частині правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, тобто така частина не повинна бути істотною умовою угоди договору.           

Проте, господарськими судами в порушення вимог ст. 43 ГПК України не з'ясовувалось питання чи є оспорюваний п.2 угоди від 01.11.2005 р. її істотною умовою згідно положень ч.1 ст. 638 ЦК України.

Крім того, судом при вирішенні спору не було взято до уваги положення ч.2 ст.21 Бюджетного кодексу України, згідно якої кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів та не з'ясовано хто був визначений розпорядником бюджетних коштів, що спрямовувались на фінансування робіт з дератизації і дезінфекції житлового фонду, в якому обсязі ці кошти були заплановані та надійшли до позивача у 2005 р.

Крім того, слід зазначити, що ст. 22 Бюджетного кодексу України, якою визначено головних розпорядників бюджетних коштів, не містить заборони на укладення договорів юридичними особами –одержувачами бюджетних коштів на виконання робіт, що фінансуються за рахунок бюджету, у встановленому порядку.

Рішення суду також не містить посилань на докази, на підставі яких суд прийшов до висновку про наявність бюджетної заборгованості з фінансування зазначених робіт, якому конкретно нормативному акту суперечить п.2 угоди від 01.11.2005 р. та в чому полягає його суперечність з п.3.7 договору №53 від 01.01.2005 р. з урахуванням того, що питання обсягу надходження бюджетних коштів на роботи з дератизації і дезінфекції житлового фонду у 2005 р. судом взагалі не з'ясовувалось, а за умови їх фінансування позивач мав своєчасно виконувати свої зобов'язання за договором.

В порушення вимог ст. 101 ГПК України суд апеляційної інстанції не дав належної правової оцінки порушенням вимог закону, допущеним судом першої інстанції.

За таких обставин постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними і обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, з'ясувати наявність чи відсутність у позивача права укладати договори, роботи за якими фінансуються за рахунок міського бюджету, обсяги та порядок надходження цих коштів до позивача у 2005 р. і в залежності від встановленого та відповідно до вимог закону вирішити спір.      

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу Севастопольського об'єднання по профілактичній дезинфекції задовольнити частково.

Рішення господарського суду м.Севастополя від 11 січня 2007 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 01 березня 2007 р. у справі за № 20-5/302 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Головуючий                                                                                 Л.В. Стратієнко

Судді                                                                                             Б.М. Грек

                                                                                                      С.С. Самусенко