Постанова

від 10.10.2023 по справі 907/636/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 907/636/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників:

позивача - Сочки В. І. (в режимі відеоконференції),

відповідача- 1 - не з`явився,

відповідача- 2 - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги

щодо предмета спору, на стороні позивача - не з`явилася,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Феофанова Юрія Івановича

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.07.2023

та ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 26.04.2023

у справі № 907/636/20

за позовом Фізичної особи - підприємця Феофанова Юрія Івановича

до: 1. Фізичної особи - підприємця Перегинця Романа Михайловича;

2. Фізичної особи - підприємця Брийовської Тетяни Володимирівни

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні позивача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Грушевського 63, 65, 67"

про зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2020 року Фізична особа - підприємець Феофанов Юрій Іванович (далі - ФОП Феофанов Ю. І.) звернувся до господарського суду з позовом про зобов`язання Фізичну особу - підприємця Перегинця Романа Михайлович (далі - ФОП Перегинець Р. М.) демонтувати тимчасову споруду за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, 65.

Позов мотивовано на підставі ст. ст. 15, 16, 316, 317, 386, 391 ЦК України.

Під час проведення підготовчого провадження, у жовтні 2022 року позивачем було подано клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача Фізичну особу - підприємця Брийовську Тетяну Володимирівну (далі - ФОП Брийовська Т. В.), яке обґрунтоване тим, що між відповідачем і ФОП Брийовською Т. В. було укладено договір купівлі-продажу спірної тимчасової споруди.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02.11.2022 ФОП Брийовську Т. В. залучено до участі у справі № 907/636/20 як співвідповідача.

У березні 2023 року позивач подав до господарського суду заяву про відмову від позову (а. с. 135-136, т. 2).

Господарський суд Закарпатської області ухвалою від 04.04.2023 закрив провадження у справі № 907/636/20 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

До суду першої інстанції від відповідача-2 надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, до якої були долучені докази на підтвердження їх понесення.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 26.04.2023 (суддя - Андрейчук Л. В.), залишену без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.07.2023 (головуючий суддя (доповідач) - Г. В. Орищин, судді - Н. А. Галушко, М. Б. Желік), задоволено заяву відповідача -2 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ФОП Феофанова Ю. І. на користь ФОП Брийовської Т. В. 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.07.2023 та ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 26.04.2023, ФОП Феофанов Ю. І. звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Скаржник посилається на те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу у разі закриття провадження у справі можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача, що вбачається із висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 12.07.2021 у справі № 903/317/20. Водночас, заява ФОП Брийовської Т. В. про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не була обґрунтована неправомірними діями позивача та до неї не було долучено відповідних доказів на їх підтвердження. Стверджує про те, що господарські суди в основу своїх рішень поклали власні доводи щодо необґрунтованості дій позивача, на які відповідач-2 не посилався.

У касаційній скарзі зазначає і про те, що судами попередніх інстанції було порушено норми ст. ст. 13, 14, ч. 1 ст. 74 ГПК України, що призвело до ухвалення незаконних рішень.

Вказує на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 126 ГПК України, викладених у постановах від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19, від 24.11.2020 у справі № 911/42412/15.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.09.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Феофанова Ю. І. та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 02.10.2023.

Від учасників справи відзивів не надходило.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представника позивача, переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).

Стаття 123 ГПК України визначає види судових витрат, до яких належать судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2021 у справі № 550/936/18 зазначила, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується зазвичай при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду. Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.

У ст. 130 ГПК України "розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду" закріплений розподіл судових витрат, зокрема у разі закриття провадження у справі.

Частина 3 ст. 130 ГПК України встановлює, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (ч. 5 ст. 130 ГПК України).

Зі змісту зазначеної норми можна дійти висновку, що у випадку відмови позивача від позову та закриття провадження у справі, відповідач має право заявити про відшкодування позивачем понесених витрат (аналогічний висновок міститься у п. 10 постанови Верховного Суду від 25.04.2023 у справі № 924/341/22).

При цьому, сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, ст. ст. 129 - 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень ч. 5 ст. 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною (такий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 20.06.2023 у справі № 925/1372/21, на які скаржник, серед іншого, посилається на обґрунтування доводів касаційної скарги).

Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі закриття провадження у справі можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.

Водночас ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.02.2021 у справі № 905/121/19, від 13.05.2021 у справі № 910/16777/20, від 15.09.2021 у справі № 902/136/21, від 18.01.2022 у справі № 922/2017/17, від 14.03.2023 у справі № 911/1201/22, очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, ч. 5 ст. 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Надаючи оцінку діям позивача, які призвели до закриття провадження у справі, на предмет їх обґрунтованості/необґрунтованості в розумінні приписів, які містяться у ст. 130 ГПК України, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, встановив, що позивач звернувшись з позовом за захистом своїх прав, які вважав порушеними у 2020 році, вчиняв дії щодо затягування та перешкоджання розгляду цієї справи, серед іншого, неодноразово звертався із заявами про відкладення розгляду справи; подавав клопотання (зокрема, про залучення Ужгородської міської ради як співвідповідача у справі; про зміну предмета позову), які відкликав, а згодом звернувся до господарського суду і із заявою від 02.03.2023 про відмову від поданої позовної заяви, не зазначаючи обґрунтованих причин такої відмови. Суди попередніх інстанцій встановили, що такі дії позивача не можуть свідчити про його обґрунтованість дій при зверненні із цим позовом.

Доводи касаційної скарги щодо не доведення відповідачем-2 того, що позивач діяв недобросовісно зводяться лише до надання іншої оцінки відповідній заяві відповідача -2, діям позивача під час подачі позову у цій справі, ніж було зроблено господарськими судами попередніх інстанцій, що не є компетенцією Верховного Суду з огляду на ст. 300 ГПК України.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача -2 витрат на професійну правничу допомогу відповідно до ч. 5 ст. 130 ГПК України.

Щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, то необхідно зазначити таке.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі, в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви").

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію "реальності" адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію "розумності" їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Дослідивши надані ФОП Брийовською Т. В. докази понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідно до вимог ст. 86 ГПК України (серед іншого, договір про надання правової допомоги, укладений 01.02.2023 між ФОП Брийовською Т. В. та Адвокатським об`єднанням "ДРЮЧЕНКО", рахунок від 05.04.2023, квитанцію від 06.04.2023 № 339_20, детальний опис виконаних робіт), встановивши обсяг послуг, наданих адвокатом ФОП Брийовській Т. В. у справі № 907/636/20, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених ФОП Брийовською Т. В., в заявленому розмірі, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію реальності і розумної необхідності таких витрат.

При цьому, Верховний Суд вважає, що оскаржувані судові рішення жодним чином не суперечать висновкам Верховного Суду щодо застосування ст. 130 ГПК України, викладеним у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 12.07.2021 у справі № 903/317/20, а навпаки ухвалені з їх дотриманням.

Щодо посилання на постанови Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19, від 24.11.2020 у справі № 911/4241/15, то колегія суддів зазначає, що в кожній з цих справ розподіл витрат на професійну правничу допомогу здійснювався з урахуванням наданих доказів, доведеності/недоведеності цих витрат, тобто за фактичних обставин, встановлених судом у кожній зі цих справ.

Недоречними є аргументи скаржника і про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки судами було правильно застосовано норми процесуального та матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення цієї касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Феофанова Юрія Івановича залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.07.2023 у справі № 907/636/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О. В.