Постанова

від 06.10.2023 по справі 914/3355/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2023 р. Справа №914/3355/22

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіО.С. Скрипчук

суддівО.І. Матущака

Б.Д. Плотніцького

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЙЕ Енергія» б/н від 01.08.2023 (вх. № 01-05/2516/23 від 03.08.2023)

на рішення Господарського суду Львівської області від 29.06.2023 (повний текст рішення складено 10.07.2023, м. Львів, суддя О.Ф. Стороженко)

у справі № 914/3355/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЙЕ Енергія», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія БІМ-1», м. Львів

про стягнення грошових коштів у загальній сумі 177674,51 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЙЕ Енергія» звернулось до Господарського суду Львівської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія БІМ-1» про стягнення 530065,64 грн.

Позовна заява обґрунтована недотриманням відповідачем щодобового споживання планового обсягу природного газу за договором в період з січня 2021 по грудень 2021, що спричинило виникнення добових небалансів, а тому на підставі п. 6.2.4 договору у позивача виникло право стягнення з відповідача в судовому порядку коштів в сумі 492724,69 грн. Разом з тим, відповідач просить стягнути з відповідача штраф відповідно до п. 6.2.3 договору в сумі 18612,05 грн та компенсацію вартості послуги доступу до потужності згідно п. 6.2.5 договору в сумі 18728,90 грн.

20.03.2023 позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача на свою користь 177674,51 грн, з яких: 140333,56 грн за недотримання щодобового споживання планового обсягу природного газу; 18612,05 грн штрафу за недотримання щомісячного споживання планового обсягу природного газу, 18728,90 грн компенсації вартості послуги до потужності.

Ухвалою суду від 22.03.2023 заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог задоволено.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.06.2023 у даній справі в задоволенні позовних вимог відмовлено.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд пришов висновку, що умовами договору сторонами передбачено відповідальність відповідача у відшкодуванні позивачу збитків, а не штрафу, як зазначено позивачем у позовній заяві та заяві про зменшення позовної вимог. Разом з тим, для такої міри відповідальності, як стягнення збитків, позивачу слід довести наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, що позивачем не було зроблено. Також суд встановив, що позивачем не подано довідку, щодо щодобових обсягів споживання відповідачем природного газу та факту понесення збитків.

Не погоджуючись з даним рішенням суду позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЙЕ Енергія» подав апеляційну скаргу б/н від 01.08.2023 (вх. № 01-05/2516/23 від 03.08.2023), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 29.06.2023 у справі № 914/3355/22 та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

1)суд першої інстанції в підготовчому засіданні не вирішив клопотання про подання додаткового доказу, а саме лист ТОВ «Оператор ГТС», а розглянув його лише на стадії по суті, чим порушив процесуальне право;

2)звертає увагу на те, що відповідальність за облік і споживання природного газу закріплено за споживачем, що вбачається з п. 20 розділу ІІ Правил постачання природного газу та п. 3.3 розділу ІІІ Типового договору, споживач, що не є побутовим, зобов`язаний самостійно контролювати власне газопостачання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу здійснити разом зі своїм постачальником заходи з коригування в установленому порядку підтвердженого обсягу або заходи із самостійного та завчасного обмеження (припинення) власного газоспоживання; однак, судом в тій частині зазначені обставини не були враховані;

3)також суд не взяв до увагу додаткові докази, а саме лист ТОВ «Оператора ГТС».

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує доводи апелянта з наступних підстав:

1)клопотання про долучення додаткових доказів розглянуто судом першої інстанції без порушення процесуального права, оскільки, процесуальне законодавство не виключає можливості розгляду клопотань на стадії судового розгляду, тим більше, що покликання апелянта в тій частині не відносяться до порушень визначених ч. 3 ст. 277 ГПК України;

2)направлення після припинення дії договору рахунку не породжує виникнення у відповідача зобов`язань з проведення розрахунків за недотримання щодобового чи помісячного споживання природного газу чи компенсації послуги доступу до потужності.

3)Також зазначає, що відповідач очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.

05.09.2023 позивачем подано письмові пояснення щодо порушення процесуального права та щодо здійснення обліку місячних та щодобових небалансів.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.04.2019 позивачем та відповідачем було укладено договір № КС-02-2019-309 про постачання природного газу для потреб не побутових споживачів (далі договір).

За умовами договору та додаткових угод до договору №№ 1, 9, 18, 21-30, позивачем, упродовж січня-жовтня 2021 року, здійснено постачання відповідачу природного газу до визначеного об`єкту.

Факт постачання газу у січні-вересні 2021 року підтверджено щомісячними двосторонніми Актами приймання передавання.

Судом встановлено, що Акт приймання передавання газу за жовтень місяць відповідачем не підписано, оскільки у ньому позивачем вказано ціну, яка сторонами не погоджена (додаткову угоду - не підписано), однак, останній визнав факт постачання позивачем природного газу в жовтні місяці у зазначеному обсязі, хоча з ціною не погодився.

Постачання газу припинено позивачем з 01.11.2021, а строк дії договору закінчився 31.12.2021.

Під час строку дії договору позивачем не пред`являлись (відповідачу) вимоги про сплату спірних сум коштів, нарахованих згідно з умовами п.6.2.3, 6.2.4, 6.2.5 договору, і лише 18.08.2022 позивачем надіслано відповідачу вимогу (від 17.08.22) про сплату додатково нарахованих сум.

Вищенаведені обставини сторонами не заперечується та є доведеними.

Однак, позивач стверджує, що відповідачем порушено пункти 6.2.3, 6.2.4 та 6.2.5 договору, а саме, недотриманням відповідачем щодобового споживання планового обсягу природного газу за договором в період з січня 2021 по грудень 2021, що спричинило виникнення добових небалансів, а тому просить стягнути з відповідача кошти за недотримання щодобового споживання планового обсягу природного газу, штраф за недотримання щомісячного споживання планового обсягу природного газу та компенсацію вартості послуги доступу до потужності, що в загальній сумі становить 177674,51 грн (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного:

Частиною 1 статті 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В даному випадку між сторонами виникли правовідносини на підставі договору № КС-02-2019-309 постачання природного газу для потреб не побутових споживачів

Слід зазначити, що предметом спору у даній справі є стягнення коштів в сумі 177674,51 грн (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог), які як стверджує позивач, нараховані через порушення відповідачем пунктів 6.2.3, 6.2.4 та 6.2.5 договору, а саме, недотриманням відповідачем щодобового споживання планового обсягу природного газу за договором в період з січня 2021 по грудень 2021, що спричинило виникнення добових небалансів.

Пунктом 6.2.3 договору визначено, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг споживання газу буде менший від погодженого обсягу природного газу ( за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), споживач зобов`язується відшкодувати постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України , що діяла в період постачання, від вартості недовикористаного обсягу у місяці постачання.

Отже, вищенаведеним пунктом зазначено підстави для стягнення збитків, однак позивач звертається до суду із позовними вимогами про стягнення штрафу, що є відмінним поняттям, оскільки для такої міри відповідальності як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника. Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Слід зазначити, що за змістом статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

За приписами ч. 2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Аналогічну правову позицію висвітлено у постанові Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 916/1466/21.

При цьому, відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 908/2261/17 (за позовом про відшкодування збитків).

Доведення постачальником факту завдання йому збитків належними і допустимими доказами є його обов`язком, про що зазначено Верховним Судом у Постановах від 26.10.21 у справі №904/6985/20, від 14.12.21 у справі №924/5/21, від 16.12.21 у справі №911/3214/20, від 23.12.21 у справі №908/24/21, від 20.01.22 у справі №911/7721.

Разом з тим, позивач не довів перед судом порушення пунктів 6.2.4 та 6.2.5 договору (у редакції додаткової угоди №1 від 19.04.2019) стосовно надіслання відповідачу рахунків (на сплату додаткових коштів за недотримання «подобового» обсягу споживання природного газу) у місяцях, наступних за місяцями постачання газу (тобто, у лютому - листопаді місяцях 2021 року).

Оскільки наявне значне прострочення позивачем виконання вказаного обов`язку, тому факт надіслання позивачем, із вимогою від 17.08.2022, загального Рахунку на сплату усієї спірної суми коштів (без зазначення щомісячних сум) не відповідає умовам договору (щодо строку і порядку пред`явлення рахунків), а також - вимогам ст.3 (п.6 ч.1) Цивільного кодексу України стосовно добросовісності і розумності поведінки суб`єкта цивільних правовідносин (враховуючи, що вимогу пред`явлено позивачем через дев`ять місяців після припинення газопостачання та через сім місяців після закінчення строку дії договору).

Слід зазначити, що пунктами 6.2.4. та 6.2.5 договору (у редакції додаткової угоди №1 від 19.04.2019) сторонами визначено, що споживач зобов`язаний не пізніше (18 та 20 числа) наступного за місяцем постачання, на підставі відповідного рахунку постачальника сплатити постачальнику компенсацію вартості послуги доступу до потужності, однак, як уже було встановлено вище, що і не заперечується сторонами після закінчення строку дії договору а саме після дев`яти місяців постачальник звернувся з вимого та рахунками до споживача про недотримання останнім «щодобового» споживання планового обсягу газу в місяці постачання, що є порушенням зі сторони позивача.

Разом з тим, позивачем не подано фактичного «подобового» обсягу споживання відповідачем природного газу у місяцях спірного періоду, що зумовлює недоведеність правомірності здійснення розрахунків вартості небалансу за кожну добу спірного періоду.

Позовна вимога про стягнення з відповідача компенсації вартості послуги доступу до потужності (у сумі 18 728,90 грн) обґрунтована умовами п.6.2.5 договору, згідно з якими у споживача виникає обов`язок зі сплати такої компенсації у випадку відхилення (у сторону збільшення чи зменшення) добового обсягу споживання газу порівняно з підтвердженим.

При цьому, розрахунок здійснюється за формулою, яка передбачає обов`язкове врахування «подобового» обсягу фактичного споживання (відповідачем) газу, яке позивачем не підтверджено доказами в розумінні статей 76, 77 ГПК України, що зумовлює недоведеність правомірності здійснення розрахунків сум компенсації за кожну добу спірного періоду.

З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку, що наявними у матеріалах справи документами, які подані позивачем, не підтверджено, що позивач зазнав збитків, неправомірними діями відповідача.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Підсумовуючи наведене судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог у зв`язку із не доведеністю в діях відповідача складу правопорушення та, відповідно, підстав для стягнення з нього на користь позивача збитків, хоча позивач у своїй позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог та своїх розрахунках зазначає що такі є штрафом.

Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними, та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006), де вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).

Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за апелянтом.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЙЕ Енергія» б/н від 01.08.2023 (вх. № 01-05/2516/23 від 03.08.2023) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 29.06.2023 року у справі № 914/3355/22 залишити без змін.

3.Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5.Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

6.Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя О.С.Скрипчук

СуддяО.І.Матущак

Суддя Б.Д.Плотніцький