Ухвала

від 18.10.2023 по справі 916/3899/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/3899/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Волковицької Н. О., Мачульського Г. М.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2023 (колегія суддів: Богатир К. В., Поліщук Л. В., Таран С. В.) та рішення Господарського суду Одеської області від 19.01.2023 (суддя Шаратов Ю. А.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд державного майна України, про визнання права власності на частку у праві спільної часткової власності на цілісний майновий комплекс, визнання чинним договору, заборону вчиняти певні дії, визнання незаконними дій,

за участю представників:

відповідача - Іванова Т. В.,

третьої особи - Федорчук О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (далі - РВ ФДМУ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонду державного майна України, про:

- визнання права власності на частку у розмірі 13,88 % у спільній частковій власності цілісного майнового комплексу Державного побутового підприємства "Нефон" (далі - Підприємство), розташованого у м. Одесі на вул. Терешкової, 21;

- визнання чинним договору оренди цілісного майнового комплексу Підприємства від 19.07.2004 на такий самий строк (на десять років - до 19.07.2028 включно) та на інших умовах, чинних станом на 19.07.2018;

- заборону РВ ФДМУ вчиняти дії з передачі на баланс Державному підприємству "Управління справами Фонду державного майна України" майна цілісного майнового комплексу (єдиного майнового комплексу) Підприємства;

- визнання незаконними дій РВ ФДМУ щодо прийняття рішення про приватизацію об`єкта державної власності у формі "єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Нефон", затвердженого наказом від 14.08.2020 № 717 "Про викладення у новій редакції наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях від 25.04.2018 № 471 "Про прийняття рішення про приватизацію об`єкта державної власності - єдиного майнового комплексу колишнього Підприємства".

Фактичні обставини справи, встановлені судами

2. Держава в особі РВ ФДМУ є власником нежитлових будівель, розташованих за адресами:

- м. Одеса, вул. Базарна, 92-Б, що в цілому складається з нежилої будівлі загальною площею 181,2 кв. м, відображеної у технічному паспорті від 30.06.2004 (свідоцтво від 19.07.2004 серії САА № 440239, видане на підставі наказу РВ ФДМУ від 16.07.2004 № 546, та витягах з Реєстру прав власності на нерухоме майно та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

- м. Одеса, вул. Терешкової, 21, що в цілому складається з нежилої будівлі літ. «А» загальною площею 4 916,7 кв. м, відображеної у технічному паспорті від 02.12.2003 (свідоцтво від 19.07.2004 серії САА № 440240, видане на підставі наказу РВ ФДМУ від 16.07.2004 № 546, та витягах з Реєстру прав власності на нерухоме майно та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно)

- м. Одеса, вул. Костанді, 33, що в цілому складається з нежилих будівель літ. «А», «Г», «Б», «Д» загальною площею 2 140,1 кв. м, підсобної будівлі літ «З», вбиральні літ «И», складу літ «К», погрібу літ. «Л», дизельної літ. «М», гаражу літ. «Н», сараю літ. «О», навісів літ. «П», «Р», «С», «У», «Ф», «Х», «Ц», літнього кінозалу літ. «Т», насосної літ. «Ч», прохідної літ. «Ш», відображених в інвентаризаційних відомостях від 16.05.2001 (свідоцтво від 19.07.2004 серії САА № 440241, видане на підставі наказу РВ ФДМУ від 16.07.2004 № 546, та витягах з Реєстру прав власності на нерухоме майно та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

3. 19.07.2004 РВ ФДМУ та Товариство уклали договір оренди цілісного майнового комплексу Підприємства, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д. Г. і зареєстрований у реєстрі за № 3185, згідно з яким відповідач як орендодавець передав позивачу як орендарю у строкове платне користування з метою здійснення побутового обслуговування майно цілісного майнового комплексу Підприємства, розташованого за адресою: Одеса, вул. Терешкової, 21, склад і вартість якого визначені в акті оцінки, складеного станом на 31.05.2004 і затвердженого наказом РВ ФДМУ від 07.07.2004 № 526, а саме: основні засоби, усього - 3 939,7 тис. грн; знос основних засобів - 1 721,6 тис. грн; основні засоби за вартістю за вирахуванням зносу - 625,6 тис. грн; вартість майна, що передається в оренду, - 625,6 тис. грн.

4. У пунктах 1.2, 7.2 цього договору передбачено, що грошові кошти (вартість майна, що передається орендареві на умовах кредиту згідно з пунктом 25 акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу Підприємства) у сумі 96 200 грн передаються орендареві у користування на умовах кредитного договору, що укладається одночасно з підписанням цього договору. Орендодавець зобов`язується передати орендарю на умовах довгострокового кредиту грошові кошти у сумі 96 200 грн.

5. Згідно із пунктами 1.3, 7.3 цього ж договору оборотні матеріальні засоби у сумі 23 280,06 грн без ПДВ (ПДВ - 20 % від вартості об`єкта - 4 656,01 грн.), вартість об`єкта з ПДВ - 27 936,07 грн, орендар викуповує на підставі договору купівлі-продажу, що укладається одночасно з підписанням цього договору. Орендодавець зобов`язується продати орендарю оборотні матеріальні засоби вартістю 23 280,06 грн без ПДВ (ПДВ - 20 % від вартості об`єкта - 4 656,01 грн), вартість об`єкта з ПДВ - 27 936,07 грн.

6. У пункті 1.4 договору передбачено, що основні засоби житлового фонду у сумі 1 592 493,84 грн передаються орендарю на утримання і керування для забезпечення їх експлуатації у визначеному законом порядку.

7. Відповідно до пунктів 1.5, 1.8, 1.9 договору орендар виступає правонаступником усіх прав та обов`язків реорганізованого Підприємства, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Терешкової, 21. Після укладення цього договору орендар приєднує до свого майна Підприємство у встановленому порядку. Припинення діяльності Підприємства здійснюється шляхом його реорганізації через приєднання до орендаря.

8. У пункті 1.10 договору визначено, що майно Підприємства враховується окремо від іншого майна орендаря на окремому балансі із зазначенням того, що це майно є орендованим. Майно цілісного майнового комплексу, яке передається в оренду, включає активи, пасиви, інвентар, обладнання та інше майно згідно з інвентаризаційними описами, у тому числі нерухоме майно, перелічене у пункті 2 цієї ухвали.

9. Згідно із пунктами 2.1 - 2.5 договору орендар вступає у строкове платне користування Підприємством у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі Підприємства. Передача Підприємства в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником Підприємства залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди. Вартість майна Підприємства, яке орендар повертає орендодавцю (або юридичній особі, яку визначить орендодавець), визначається на підставі передавального балансу Підприємства та акта оцінки, складеного за даними інвентаризації майна на момент припинення дії цього договору, звіреного з актом приймання-передачі Підприємства в оренду. Орендар повертає Підприємство орендодавцю (юридичній особі, вказаній орендодавцем) у порядку, визначеному чинним законодавством України на момент припинення цього договору та цим договором. Підприємство вважається поверненим орендодавцю (юридичній особі, вказаній орендодавцем) з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

10. Пунктами 4.1, 4.2 договору передбачено, що амортизаційні відрахування на орендоване майно Підприємства залишаються у розпорядженні орендаря і використовуються на відновлення основних фондів. Поліпшення орендованого майна Підприємства та придбання нового майна, здійсненні за рахунок амортизаційних відрахувань, є власністю держави.

11. У пунктах 10.1, 10.11 договору визначено строк його дії - на п`ять років з моменту підписання. Його чинність припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його укладено; невиконання вимог страхування (пункти 5.5, 5.6); приватизації орендованого майна орендарем (у встановленому законом порядку); загибелі орендованого майна підприємства; у разі ліквідації юридичної особи, яка є орендарем; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням господарського суду; банкрутства орендаря та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

12. Вартість переданого в оренду майна (орендовані основні засоби з вартістю за вирахуванням зносу) 625,6 тис. грн; вартість майна, що надається орендареві на умовах кредиту, складає 96,2 тис. грн; вартість майна, що викуповується орендарем (виробничі запаси), складає 23,2 тис. грн; залишкова вартість житлового фонду, що передається на утримання або схов орендарю, складає 1 592,5 тис. грн (відповідно до акта оцінки цілісного майнового комплексу, затвердженого начальником РВ ФДМУ 07.07.2004).

13. Передане в оренду майно складається з об`єктів основних засобів: 5-ти поверхової адміністративної будівлі, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Терешкової, 21; мереж водопроводу, опалення, електропостачання, телефонізації та обладнання; одноповерхової адміністративної будівлі, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, 92-Б; дитячого оздоровчого табору «Казковий» - будівель, споруд і передаточних пристроїв, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Костанді, 33.

14. 19.07.2004 РВ ФДМУ та Товариство уклали договір купівлі-продажу оборотних матеріальних засобів, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д. Г. і зареєстрований у реєстрі за № 3187, згідно з яким РВ ФДМУ продав позивачу оборотні матеріальні засоби цілісного майнового комплексу (об`єкт), які входять до складу цілісного майнового комплексу Підприємства (код 21028008), що передається в оренду Товариству, вартість і склад яких визначена за Методикою оцінки об`єктів оренди від 02.01.2003 № 3 та актом оцінки, затвердженого наказом РВ ФДМУ від 07.07.2004 № 526, і склала 23 280,06 грн без ПДВ, ПДВ - 20 % від вартості об`єкта - 4 656,01 грн, вартість об`єкта з ПДВ - 27 936,07 грн. Право власності переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Зазначений у цьому договорі об`єкт проданий з урахуванням ПДВ за 27 936,07 грн.

15. У пункті 6.2 цього договору купівлі-продажу визначено, що він підписується одночасно з договором оренди та є його невід`ємною частиною і без договору оренди і кредитного договору цей договір не має юридичної сили.

16. Цей договір купівлі-продажу виконаний, про що свідчить акт від 09.08.2005 підсумкової перевірки виконання умов договору купівлі-продажу оборотних матеріальних засобів цілісного майнового комплексу, які входять до складу цілісного майнового комплексу Підприємства від 19.07.2004 № 3187, затверджений першим заступником начальника РВ ФДМУ 10.08.2005, в якому також указано, що він є підставою для зняття цього договору з контролю.

17. 19.07.2004 РВ ФДМУ та Товариство уклали кредитний договір грошових коштів, згідно з яким РВ ФДМУ надало позивачу 96 200 грн терміном на п`ять років з 19.07.2004 по 19.07.2009 з метою здійснення ним фінансово-господарської діяльності відповідно до умов, визначених цим договором та договором оренди цілісного майнового комплексу Підприємства від 19.07.2004. За користування кредитом позивач зобов`язався сплачувати до Державного бюджету України відсотки на суму кредиту на рівні облікової ставки рефінансування Національного банку України щомісячно до 12 числа місяця, наступного за звітним. Кредит сплачується позивачем щомісячно до 15 числа місяця наступного за звітним рівними частками з 15.08.2004 до закінчення строку дії кредитного договору згідно з графіком погашення (додаток № 1 до цього договору). Він підписується одночасно з договором купівлі-продажу оборотних матеріальних засобів та договором оренди державного майна оренди і є невід`ємною та складовою частиною останнього. Станом на 15.07.2009 залишок кредиту становить 0,2 грн (недоплата) та одночасно наявна переплата Товариства за сплаченими відсотками за користування кредитом у розмірі 79,03 грн.

18. 02.06.2008 РВ ФДМУ та Товариство уклали договір про внесення змін до договору оренди цілісного майнового комплексу Підприємства, згідно з яким, зокрема, внесли зміни стосовно вартості орендної плати, визначеної у пункті 3.1 договору оренди від 19.07.2004, та внесли зміни у пункт 10.1 договору оренди, визначивши, що він діє терміном до 19.07.2018 включно, тобто досягли домовленості про продовження терміну дії договору на десять років.

19. Господарським судом Одеської області також розглядалася справа № 916/2752/19 за позовом заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі РВ ФДМУ до Товариства, в якій 10.01.2020 ухвалено рішення про стягнення з Товариства до державного бюджету заборгованості з орендної плати у розмірі 265 998,05 грн, закрито провадження у справі у частині позовних вимог про стягнення з Товариства 29 475,59 грн, розірвано договір оренди нерухомого майна від 19.07.2004, укладений між РВ ФДМУ та Товариством, і зобов`язано його повернути РВ ФДМУ цілісний майновий комплекс Підприємства. 20.05.2020 Південно-західний апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою скасував це рішення і відмовив у позові у частині розірвання договору оренди від 19.07.2004 та зобов`язання Товариства повернути цілісний майновий комплекс Підприємства.

20. РВ ФДМУ на підставі статті 782 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) надіслало Товариству повідомлення від 16.04.2021 № 11-07-01763 про відмову від договору оренди від 19.07.2004 унаслідок несплати ним орендної плати три місяці поспіль, вимагало повернути майно і підписати акт приймання-передачі.

21. У рішенні Господарського суду Одеської області від 28.07.2021 у справі № 916/766/21, яким відмовлено у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Товариства повернути РВ ФДМУ цілісний майновий комплекс, а також у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2021, яким це рішення залишено без змін, суди, надаючи оцінку цьому повідомленню, дійшли висновків про відсутність у РВ ФДМУ підстав для відмови від договору оренди від 19.07.2004 на підставі пункту 10.11 цього договору і статті 782 ЦК України, а також про те, що цей договір не є припиненим.

22. РВ ФДМУ надіслало Товариству листа від 31.08.2021 № 11-06-03962, в якому повідомило про нарахування неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення повернення орендованого майна на підставі частин першої, другої статті 785 ЦК України та пункту 5.8 договору оренди від 19.07.2004, починаючи з дати повідомлення про повернення державного майна при розірванні договору оренди - 20.04.2021.

23. Єдиний майновий комплекс Підприємства включено до додатку 2 до наказу Фонду державного майна України від 27.03.2018 № 447 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році» і видано наказ від 25.04.2018 № 471 «Про прийняття рішення про приватизацію об`єкта державної власності - єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства «Нефон» (код ЄДРПОУ 21028008)», згідно з яким прийнято рішення про приватизацію цього об`єкта державної власності шляхом продажу на аукціоні.

24. 01.12.2020 Господарський суд міста Києва від 01.12.2020 ухвалив рішення у справі № 910/14217/20, залишене без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 та постановою Верховного Суду від 23.11.2021, про відмову у позові Товариства до Фонду державного майна України та РВ ФДМУ про визнання незаконними дій Фонду державного майна України із включення об`єкта державної власності у формі єдиного майнового комплексу Підприємства до Переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств і їх структурних підрозділів, у тому числі тих, що передані в оренду, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 27.09.2018 № 447, а також про скасування наказу від 27.03.2018 № 447 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році» у частині включення до Переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств і їх структурних підрозділів, у тому числі тих, що передані в оренду (додаток № 2 до наказу Фонду державного майна України № 447 від 27.03.2018) єдиного майнового комплексу Підприємства, та наказу РВ ФДМУ від 25.04.2018 № 471 «Про прийняття рішення про приватизацію об`єкта державної власності - єдиного майнового комплексу Підприємства».

25. На виконання наказу Фонду державного майна України від 28.12.2019 № 1574 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році» (із змінами)» від 10.08.2020 № 1320, на підставі Законів України від 09.12.2011 № 4107-VI «Про Фонд державного майна України», від 21.09.2006 № 185-V «Про управління об`єктами державної власності», від 18.01.2018 № 2269-VIII «Про приватизацію державного і комунального майна» РВ ФДМУ видало наказ «Про викладення у новій редакції наказу РВ ФДМУ по Одеській області від 25.04.2018 № 471 «Про прийняття рішення про приватизацію об`єкта державної власності - єдиного майнового комплексу Підприємства від 14.08.2020 № 717.

26. 11.11.2021 Фонд державного майна України видав наказ від 11.11.2021 № 2024 «Про визначення балансоутримувача єдиного майнового комплексу державного побутового підприємства «Нефон», яким визначено Державне підприємство «Управління справами Фонду державного майна України» балансоутримувачем та закріплено за ним на праві господарського відання цей єдиний майновий комплекс.

27. 02.12.2021 комісія, створена рішенням загальних зборів учасників Товариства, оформленим протоколом від 05.10.2021 № 32, склала акт визначення розміру частки у праві спільної часткової власності Товариства у цілісному майновому комплексі Підприємства і визначила розмір його частки 13,88 %. На підтвердження цієї обставини позивач послався на висновки судових експертів Корінька М. Д. та Мухіна О. О.

28. Товариство надіслало Фонду державного майна України і РВ ФДМУ листа від 01.12.2021 № 73, в якому повідомило про зазначений вище розмір своєї частки у праві спільної часткової власності у цілісному майновому комплексі Підприємства.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

29. 19.01.2023 Господарський суд Одеської області ухвалив рішення про часткове задоволення позову, відмовив у задоволенні усіх вимог, крім вимоги про визнання чинним договору оренди цілісного майнового комплексу Підприємства від 19.07.2004, яку задовольнив.

30. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання за Товариством права власності на частку у розмірі 13,88 % у спільній частковій власності цілісного майнового комплексу Підприємства, суд першої інстанції керувався тим, що оборотні активи (грошові кошти та виробничі запаси), визначені актом оцінки цілісного майнового комплексу від 07.07.2004, фактично були виведені зі складу цілісного майнового комплексу під час його передачі в оренду і продані та надані позивачу в кредит за окремими правочинами, тоді як кредитний договір і договір купівлі-продажу оборотних матеріальних засобів від 19.07.2004 мають свої окремі предмети, які не пов`язані з набуттям права власності на цілісний майновий комплекс, що передавався у користування Товариству за договором оренди цілісного майнового комплексу Підприємства від 19.07.2004. Тобто кредитний договір і договір купівлі-продажу оборотних матеріальних засобів від 19.07.2004 не є підставами виникнення права спільної часткової власності на цілісний майновий комплекс відповідно до частини першої статті 328, частини третьої статті 355 ЦК України. Тому суд дійшов висновку про те, що позивач не набув статусу співвласника переданого в оренду цілісного майнового комплексу.

31. Оскільки у Товариства відсутнє право власності на частку у спільній частковій власності цілісного майнового комплексу Підприємства, то суд першої інстанції виснував про відсутність підстав вважати порушеним право позивача стосовно дій, які вчиняло РВ ФДМУ щодо прийняття рішення про приватизацію об`єкта державної власності у формі «єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства «Нефон», затвердженого наказом від 14.08.2020 № 717.

32. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про заборону РВ ФДМУ вчиняти дії з передачі на баланс Державному підприємству «Управління справами Фонду державного майна України» майна цілісного майнового комплексу (єдиного майнового комплексу) Підприємства, суд першої інстанції послався те, що такий спосіб захисту не є ефективним, тоді як ефективним у цьому випадку буде спосіб захисту у вигляді заявлення вимоги про визнання незаконним та скасування акта (рішення) органу державної влади.

33. Натомість, задовольняючи позовну вимогу про визнання чинним договору оренди цілісного майнового комплексу Підприємства від 19.07.2004, суд першої інстанції послався на те, що шляхом внесення 02.06.2008 змін до цього договору сторони домовилися про те, що він діє до 19.07.2018 включно і згодом протягом одного місяця після закінчення терміну його дії жодна зі сторін не заявила про його припинення, а тому його дію було продовжено на десять років. При цьому суд також послався на рішення Господарського суду Одеської області від 28.07.2021, залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2021, у справі № 916/766/21, в яких установлена обставина чинності цього договору.

34. До суду апеляційної інстанції з апеляційними скаргами зверталися Фонд державного майна України, який оскаржував рішення місцевого господарського суду лише у задоволеній частині позову про визнання чинним договору оренди цілісного майнового комплексу Підприємства від 19.07.2004, та Товариство, яке оскаржувало це рішення лише у відмовленій частині позову про визнання за ним права власності на частку у розмірі 13,88 % у спільній частковій власності цілісного майнового комплексу Підприємства.

35. 15.06.2023 Південно-західний апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою скасував рішення суду першої інстанції у задоволеній частині позову про визнання чинним договору оренди цілісного майнового комплексу Підприємства від 19.07.2004 та відмовив у позові в цій частині, тоді як у відмовленій частині позову про визнання за Товариством права власності на частку у розмірі 13,88 % у спільній частковій власності цілісного майнового комплексу Підприємства оскаржуване судове рішення залишив без змін.

36. Суд апеляційної інстанції повністю погодився із аргументами місцевого господарського суду та застосуванням ним норм матеріального права під час відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання за Товариством права власності на частку у розмірі 13,88 % у спільній частковій власності цілісного майнового комплексу Підприємства, тоді як, скасовуючи судове рішення у задоволеній частині позову про визнання чинним договору оренди цілісного майнового комплексу Підприємства від 19.07.2004, послався на те, що цей факт вже установлений у постанові Південно-західного апеляційного суду від 15.12.2021 у справі № 916/766/21, а крім того, така позовна вимога не відповідає встановленим законом способам захисту цивільних прав. Спростував при цьому висновки місцевого господарського суду, який послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 6.12 постанови від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, згідно з якими відповідно до норм статей 16 ЦК України та 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) права та законні інтереси захищаються, у тому числі шляхом визнання наявності або відсутності прав. Мотивував тим, що у цій справі позивач звернувся з вимогою про встановлення такого факту, як визнання договору оренди чинним, а не з вимогою про встановлення права.

Короткий зміст касаційної скарги

37. Товариство звернулося з касаційною скаргою, в якій оскаржує судові рішення судів попередніх інстанцій у відмовленій частині позову про визнання за ним права власності на частку у розмірі 13,88 % у спільній частковій власності цілісного майнового комплексу Підприємства та просить ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення цієї позовної вимоги. Також просить скасувати постанову апеляційного господарського суду у відмовленій частині позову про визнання чинним договору оренди цілісного майнового комплексу Підприємства від 19.07.2004 та залишити у цій частині у силі рішення місцевого господарського суду, який цю позовну вимогу задовольнив.

38. Визначаючи підставою касаційного оскарження пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Товариство зазначило, що суд апеляційної інстанції прийняв постанову без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України, викладених у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, щодо обрання позивачем ефективного способу захисту порушеного права у вигляді заявлення ним вимоги про визнання договору оренди чинним. Крім того, Товариство наголосило на тому, що така обставина також установлена у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 у справі № 916/766/21.

39. У контексті оскарження судових рішень у відмовленій частині позову про визнання за Товариством права власності на частку у розмірі 13,88 % у спільній частковій власності цілісного майнового комплексу Підприємства скаржник послався на їх ухвалення без урахування висновків Верховного Суду щодо питання застосування статей 188, 328, частини першої статті 356 ЦК України, викладених у постановах від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 16.09.2020 у справі № 344/5437/17, від 12.12.2018 у справі № 442/7505/14-ц, від 12.08.2021 у справі № 5019/592/12.

40. До того ж звернув увагу на сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц та від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 правові висновки стосовно застосування конкретного способу захисту цивільного права.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

41. Фонд державного майна України у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову без - змін. Вважає помилковим судове рішення місцевого господарського суду у частині задоволеної позовної вимоги про визнання договору чинним, оскільки її задоволення не відновить права позивача й те, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним. У контексті цієї обставини також послався на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 у справі № 916/766/21, на розгляді якої перебувало питання щодо чинності договору від 19.07.2004 № 728. Крім того, стверджує про неправильне посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, правовідносини в якій вважає неподібними з правовідносинами у цій справі, в якій позивач заявив вимогу про визнання договору оренди чинним, тоді як у справі № 916/1415/19 суд касаційної інстанції сформулював правові висновки щодо передбачених статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГК України способів захисту прав і законних інтересів, зокрема, шляхом визнання наявності або відсутності прав.

Позиція Верховного Суду

42. Ураховуючи оскарження позивачем судових рішень лише у відмовленій частині позову про визнання за ним права власності на частку у розмірі 13,88 % у спільній частковій власності цілісного майнового комплексу Підприємства, а також постанови суду апеляційної інстанції у відмовленій частині позову про визнання чинним договору оренди цілісного майнового комплексу Підприємства від 19.07.2004, касаційний перегляд відповідно до приписів статті 300 ГПК України здійснюється лише у цих частинах.

43. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

44. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 викладено правову позицію, відповідно до якої на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

45. Як зазначалося раніше, апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання чинним договору оренди цілісного майнового комплексу Підприємства від 19.07.2004 з посиланням на обрання позивачем неналежного способу захисту і зауважив, що така вимога за своєю суттю є вимогою про встановлення факту, що має юридичне значення, який може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне.

46. Заперечуючи проти висновків суду апеляційної інстанції, який відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання чинним договору оренди цілісного майнового комплексу Підприємства від 19.07.2004 на тій підставі, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, Товариство у касаційній скарзі наголошує на тому, що рішення ухвалено за наслідком розгляду цієї позовної вимоги без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України, викладених у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19. До того ж на підтвердження тієї обставини, що цей договір є чинним, Товариство послалося на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 у справі № 916/766/21.

47. У справі № 916/1415/19 заявлялися вимоги про визнання договорів іпотеки припиненими. Змінюючи мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 зазначила про те, що визнання договору іпотеки припиненим є неналежним способом захисту прав особи, яка вважає, що їй належить право іпотеки за іншим договором, але яке на час вирішення спору не зареєстроване за нею; обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання припиненими в минулому (з 22.08.2016) спірних договорів іпотеки не передбачений законом або договором та є неефективним для захисту прав позивача як іпотекодержателя за договорами іпотеки, укладеними з іншим товариством; позивач через обраний ним спосіб захисту намагався підтвердити правомірність отримання ним нерухомого майна в іпотеку. Належним способом захисту у такому випадку буде звернення до суду одночасно з вимогами про визнання відсутнім права іпотеки іпотекодержателя за спірним договором іпотеки та про визнання свого права іпотеки.

48. У справі № 916/1415/19, на відміну від справи, що розглядається, предмети позову є неподібними, проте Верховний Суд у справі № 916/1415/19 зробив висновки щодо застосування судами положень статей 15, 16 ЦК України, частин першої, другої статті 20 ГК України та щодо обраного позивачем способу захисту і його ефективності. Залежно від установлених обставин справи з`ясовувалося питання щодо можливості захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів позивача у тому спорі.

Колегія суддів вважає, що висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/1415/19 повинні бути враховані під час застосування положень статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.

49. Утім, у контексті зазначеного у справі, що розглядається, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що з огляду на правовідносини сторін і ситуацію, яка склалася, захист порушених (невизнаних) прав, законних інтересів позивача щодо визнання чинним договору оренди у заявлений ним спосіб неможливий, а зроблені Великою Палатою Верховного Суду у справі № 916/1415/19 висновки не є релевантними у цій справі, адже позивач таким чином намагається встановити факт чинності договору оренди, тоді як захист прав позивача у цьому конкретному випадку відбувається в особливому порядку, який потребує захисту судом згідно із частиною другою статті 5 ГПК України (способи судового захисту) шляхом звернення з вимогою про встановлення права.

50. Таким чином, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції у справі, що переглядається, не врахував висновків щодо застосування положень статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України у подібних правовідносинах, викладених у наведеній як приклад постанові Великої Палати Верховного Суду, оскільки у справі № 916/1415/19 та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, предмети та підстави позовів, встановлені фактичні обставини.

51. Товариство також вважає, що оскаржувані ним судові рішення у відмовленій частині позову про визнання за Товариством права власності на частку у розмірі 13,88 % у спільній частковій власності цілісного майнового комплексу Підприємства прийняті без урахування висновків Верховного Суду щодо питання застосування статей 188, 328, частини першої статті 356 ЦК України, викладених у постановах від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 16.09.2020 у справі № 344/5437/17, від 12.12.2018 у справі № 442/7505/14-ц, від 12.08.2021 у справі № 5019/592/12.

52. Колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що, на відміну від цієї справи, спір у справі № 916/1608/18 виник з правовідносин визнання права власності на павільйон як об`єкт нерухомості, що не зареєстрований за іншою особою, на підставі статті 392 ЦК України. Адже в пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 міститься висновок, що, вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Залишаючи без змін постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2019 у справі № 916/1608/18, якою, зокрема, відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр" про визнання права власності на нерухоме майно (павільйон), Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про те, що звернення до суду з позовом про визнання права власності з метою отримання рішення суду як правовстановлюючого документа (крім випадків, передбачених статтею 344, частинами третьою та п`ятою статті 376 ЦК України) та подальшої державної реєстрації права власності на підставі такого рішення не є законним (правомірним) способом захисту права та охоронюваного законом інтересу.

53. Натомість у цій справі суди встановили та сторонами не заперечується той факт, що Товариство набуло право власності лише на оборотні засоби (грошові кошти та виробничі запаси), визначені актом оцінки цілісного майнового комплексу від 07.07.2004, які, як установили суди попередніх інстанцій, фактично виведені зі складу цілісного майнового комплексу під час його передачі в оренду і продані та надані Товариству в кредит за окремими правочинами. Кредитний договір і договір купівлі-продажу оборотних матеріальних засобів від 19.07.2004 мали окремі предмети, не пов`язані з набуттям права власності на цілісний майновий комплекс, що передавався позивачу у користування за договором оренди від 19.07.2004, і відповідно ці договори не є підставами виникнення права спільної часткової власності Товариства на цілісний майновий комплекс відповідно до частини першої статті 328, частини третьої статті 355 ЦК України.

54. Оскільки, як установили суди попередніх інстанцій, Товариство не довело обставин та не надало доказів на підтвердження набуття права спільної часткової власності саме на цілісний майновий комплекс, то колегія суддів не погоджується з доводами скаржника про неврахування судами висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, щодо застосування статті 392 ЦК України і саме у зв`язку з цим не беруться до уваги посилання скаржника про помилковість судових висновків щодо того, що набуття права власності на оборотні матеріальні засоби не породжують право власності.

55. У справі № 344/5437/17, на яку посилається Товариство у касаційній скарзі, фізична особа звернулася до позовом до іншої фізичної особи про визнання права власності на спадкове майно за заповітом. Суд першої й апеляційної інстанцій задовольнили цей позов, а Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з таких підстав. Позивач як спадкоємець за заповітом співвласника у спільній частковій власності пред`явив вимогу про визнання права на частку до відповідача (за вказівкою позивача, відповідач є дочкою спадкодавця та має право на обов`язкову частку), а тому підлягали встановленню такі обставини - чи прийняли сторони спадщину, чи відноситься відповідач до осіб, які мають право на обов`язкову частку. Проте суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги: не вказав, чи має відповідач право на обов`язкову частку та чи прийняла спадщину; не звернув уваги, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка на те, які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності; не звернув увагу, що відповідач позовних вимог про визнання права на частку не заявляла; не врахував, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції. По суті апеляційний суд на виконання вимог Цивільно-процесуального кодексу України, не переглянув рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку і зробив передчасний висновок про його незаконність і необґрунтованість. У постанові від 16.09.2020 у цій справі суд касаційної інстанції виснував, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка на те, які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності.

56. У справі № 442/7505/14-ц, на яку також посилається скаржник, предметом спору було визнання недійсним спадкового договору, предметом якого була частка в праві спільної часткової власності, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та виселення. Верховний Суд, скасовуючи судове рішення апеляційної інстанції про задоволення позову та залишаючи без змін рішення місцевого суду про відмову у позові, вказав на безпідставне ототожнення апеляційним судом частки в праві спільної часткової власності із частиною будинку, тоді як суд першої інстанції зробив правильний висновок про право фізичної особи, передбачене статтею 361 ЦК України, на відчуження частки у праві власності на житловий будинок. У постанові від 12.12.2018 Верховний Суд зробив висновок, що «спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Аналіз статті 361 ЦК України дозволяє зробити висновок, що об`єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка у майні. Тобто право самостійного розпорядження часткою у праві власності не тотожне розпорядження частиною майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна».

57. Утім, посилання Товариства на те, що оскаржувані рішення суперечать правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 344/5437/17 та від 12.12.2018 у справі № 442/7505/14-ц, не беруться до уваги, оскільки вони ухвалені не у подібних правовідносинах. Зокрема, у жодній із цих справ до суду за захистом свого права не зверталася особа, яка набула права покупця у певній частці від вартості цілісного майнового комплексу, та на підставі цього просила визнати право власності на цю частку у спільній частковій власності на таке нерухоме майно.

58. У справі № 5019/592/12 за наслідком відмови Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради в реєстрації права власності на цілісний майновий комплекс фізична особа - підприємець на підставі статті 328 ЦК України звернулася до господарського суду з позовом про визнання за ним права власності на 2/3 частки (що є еквівалентом 62,23 %) цілісного майнового комплексу, оскільки позивач вважав, що у цьому спорі має місце порушення його прав як власника частки у праві спільної часткової власності на цей комплекс. Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні цього позову, суд апеляційної інстанції змінив лише мотивувальну частину рішення місцевого господарського суду. 12.08.2021 Верховний Суд прийняв постанову про залишення без змін цих судових рішень, зазначивши про те, що позивач просить суд визнати за ним право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме 2/3 частки у цілісному майновому комплексі, що є еквівалентом 62,23 % його вартості, але він не визначив, яке саме майно входить у 2/3 частки, на яку він претендує, не вказав жодних індивідуальних характеристик, за якими суд може ідентифікувати таке майно із загального переліку об`єктів, які включає в себе цілісний майновий комплекс, тобто позивач не довів обставин щодо виділення нерухомого майна зі складу цілісного майнового комплексу і не надав обґрунтувань щодо підстав визначення розміру частки вимоги, на яку він заявив. При прийнятті цієї постанови суд касаційної інстанції виснував, що: «на цілісний майновий комплекс поширюється режим складної речі, визначений нормами статті 188 ЦК України, відповідно до якої якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором».

59. З аналізу висновків, зроблених у рішенні і постанові суду апеляційної інстанції під час відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання за Товариством права власності на частку у розмірі 13,88 % у спільній частковій власності цілісного майнового комплексу Підприємства, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 5019/592/12, адже фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у цій справі і справі, яка переглядається, не є подібними.

60. Крім того, посилання скаржника на неврахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування конкретного способу захисту цивільного права, викладених у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц та від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, не дають правових підстав вважати, що вони стосуються правовідносин, які є подібними із правовідносинами у цій справі. Цитування Товариством окремих висновків Великої Палати Верховного Суду щодо способу захисту цивільного права, викладених у наведених вище справах, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а зміст перелічених ним постанов не свідчить про застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах. У кожній із наведених скаржником постанов Велика Палата Верховного Суду питання щодо способу захисту цивільного права вирішувала в залежності від конкретних обставин, що встановлювалися, і доводи скаржника зводяться до заперечення встановлених судами обставин справи з одночасним тлумаченням ним власного їх викладення та в цілому до заперечення результату розгляду цієї справи.

61. Інші аргументи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень в оскаржуваних частинах, оскільки вони зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

62. Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, що є підставою для закриття касаційного провадження у цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

63. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Судові витрати

64. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника та не підлягає поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 234, 235, 240, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 19.01.2023 у справі № 916/3899/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Н. О. Волковицька

Суддя Г. М. Мачульський