Постанова

від 05.10.2023 по справі 908/485/16

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2023 року м.Дніпро Справа № 908/485/16 (908/2279/22)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Крицька Я.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Запорізької обласної кредитної спілки Довіра в особі ліквідатора Толстих Андрія Володимировича на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.04.2023 (суддя Сушко Л.М.)

у справі № 908/485/16 (908/2279/22)

за позовною заявою (заявник) - Запорізької обласної кредитної спілки Довіра в особі ліквідатора - Толстих А.В.

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю ІНСАЙТ ФІНАНС

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко Вікторія Миколаївна

про припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності об`єктів нерухомого майна

в межах розгляду справи про банкрутство №908/485/16

ВСТАНОВИВ:

14.11.2022 до Господарського суду Запорізької області від Запорізької обласної кредитної спілки Довіра в особі ліквідатора Толстих А.В. надійшла позовна заява від 09.11.2022 (вх. № 2496/08-07/22 від 14.11.2022) про припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності об`єктів нерухомого майна.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.04.2023 у справі №908/485/16 (908/2279/22) в задоволенні позову Запорізької обласної кредитної спілки Довіра в особі ліквідатора Толстих А.В. про припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності об`єктів нерухомого майна відмовлено повністю. Скасовано заходи забезпечення позову, які були вжиті ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.12.2022 у справі №908/485/16 (908/2279/22).

Не погодившись з вказаним рішенням Запорізькою обласною кредитною спілкою Довіра в особі ліквідатора Толстих Андрія Володимировича подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 27.04.2023 у справі № 908/485/16 (908/2279/22) та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з`ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення справи та при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Наголошує, що підставою набуття у власність нерухомого майна, придбаного на прилюдних торгах, є договір купівлі-продажу, а господарським судом взагалі не досліджувалося питання відсутності договору за наслідками проведеного аукціону.

За твердженням скаржника, підставою звернення до суду у цій справі стало вчинення нотаріальних дій та реєстраційних дій з порушенням чинного законодавства приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко В.М., а саме: недотримання на момент видачі свідоцтва про право власності ТВО «Інсайт Фінанс» законодавства щодо вчинення нотаріальних дій, видачі свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні при продажі майна в провадженні у справі про банкрутство, що в свою чергу призвело до порушення ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а отже державна реєстрація відбулась за відсутності правових підстав та порушують встановлений порядок здійснення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, тому підлягають скасуванню з одночасним припиненням речових прав відповідача на спірні об`єкти нерухомості.

Апелянт зауважує, що судом не враховано підставу звернення до суду позивача та належність обраних способів захисту порушених прав.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Запорізької обласної кредитної спілки Довіра в особі ліквідатора Толстих Андрія Володимировича на рішення господарського суду Запорізької області від 27.04.2023 у справі № 908/485/16 (908/2279/22).

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.08.2022 розгляд справи № 908/485/16 (908/2279/22) призначено на 05.10.2023 о 10 год. 00 хв.

15.08.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко В.М. надійшла заява про розгляд справи без її участі.

04.10.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі щодо апеляційної скарги позивача, в яких він наголоси на її безпідставності та необґрунтованості, просив скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В судове засідання 05.10.2023 з`явився представник позивача (апелянта). Відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, проте надав суду свої пояснення щодо апеляційної скарги.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги заяву третьої особи про розгляд справи без її участі та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, правом на що відповідач скористався, про що свідчать подані ним пояснення, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників відповідача та третьої особи.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

В судовому засіданні 05.10.2023 представник позивача (апелянта) підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.03.2016 порушено провадження у справі №908/485/16 про банкрутство ЗОКС "Довіра".

Постановою Господарського суду Запорізької області від 10.05.2018 у справі №908/485/16 ЗОКС "Довіра" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ліквідатором банкрута арбітражним керуючим Кандауровою А.П. було укладено з ТБ Міжрегіональна Українська Біржа договір про надання послуг від 27.05.2019 №27/05/19, за яким остання взяла на себе зобов`язання протягом двох місяців з дня укладення цього договору (якщо більший строк не буде визначено сторонами додатково), за свій рахунок організувати та провести торги у формі аукціону з реалізації майна, зазначеного у додатках до даного договору, якщо інше не встановлено законом або договором. ТБ "Міжрегіональна Українська Біржа" здійснює на першому аукціоні продаж майна у вигляді цілісного майнового комплексу. Крім того, відповідно до умов договору, у разі якщо продати майно боржника у вигляді цілісного майнового комплексу на першому аукціоні не вдалося, ТБ "Міжрегіональна Українська Біржа" оголошує про проведення першого повторного аукціону з розподілом цілісного майнового комплексу на окремі лоти, а надалі другого повторного аукціону на умовах, згідно з діючим законодавством України.

Організатором аукціону на веб-сайтах Вищого господарського суду України та Міністерства юстиції України розміщене оголошення від 25.06.2019 № 60604 про проведення 26.07.2019 аукціону з продажу майна банкрута у вигляді ЦМК за початковою вартістю 19 167 872,75 грн.

У зв`язку з відсутністю учасників, аукціон, призначений на 26.07.2019, був визнаний таким, що не відбувся, про що на веб-сайтах Вищого господарського суду України та Міністерства юстиції було розміщене інформаційне повідомлення від 08.07.2019 №60881.

Надалі організатором торгів на веб-сайтах Вищого господарського суду України та Міністерства юстиції України було розміщено повідомлення від 15.07.2019 № 61045 про призначення повторного аукціону з продажу майна банкрута на 19.08.2019, однак у зв`язку не надходженням заяв на участь у ньому, повторний аукціон визначений таким, що не відбувся, про що на веб-сайті Вищого господарського суду України та Міністерства юстиції розміщено інформаційне повідомлення від 30.07.2019 № 61434.

ТБ "Міжрегіональна Українська Біржа" 16.08.2019 на веб-сайті Вищого господарського суду України та 19.08.2019 на веб-сайті Міністерства юстиції України було розміщене оголошення № 61849 про проведення другого повторного аукціону з продажу майна банкрута, призначеного на 19.09.2019, вид майна: цілісний майновий комплекс, загальна вартість майна: 12 267 438,56 грн.

У другому повторному аукціоні взяли участь ТОВ "Інсайт Фінанс" та фізична особа ОСОБА_1 .

За результатами проведеного 19.09.2019 другого повторного аукціону з продажу майна ЗОКС "Довіра" у вигляді цілісного майнового комплексу (лот № 1) переможцем визначено ТОВ "Інсайт Фінанс", яке запропонувало найвищу ціну за лот №1 у сумі 490 697,12 грн, про що складено протокол та розміщена відповідна інформація про результати аукціону на веб-сайтах Вищого господарського суду України та Міністерства юстиції, номер публікації 62577 від 19.09.2019.

Переможцем аукціону сплачено 100 % вартості придбаного майна, враховуючи сплату гарантійного внеску за платіжним дорученням № 2 від 09.09.2019 на суму 1 226 743,86 грн.

Між ліквідатором банкрута арбітражним керуючим Кандауровою А. П. та ТОВ "Інсайт Фінанс" був підписаний акт від 30.09.2019 про передачу майна, проданого шляхом проведення торгів у формі аукціону.

Приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко Вікторією Миколаївною Товариству з обмеженою відповідальністю "Інсайт Фінанс" були видані наступні документи:

06.12.2019 року свідоцтво № 6555 на право власності нерухомого майна, що складається з: 23/25 (двадцяти трьох двадцять п`ятих) часток приміщення першого поверху літ. А-3, що знаходиться за адресою: місто Запоріжжя, проспект Металургів, будинок 12, приміщення 8 (вісім), загальна площа приміщення 123,9 кв.м. На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50079650 від 06.12.2019 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко Вікторією Миколаївною була проведена державна реєстрація права власності за номером запису: 34515149;

10.12.2019 року свідоцтво № 6627 на право власності квартири, що знаходиться за адресою: місто Запоріжжя, проспект Металургів, будинок 12 (дванадцять), квартира 11 (одинадцять), загальною площею 40,03 кв.м., житловою площею 18.9 кв.м. На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50134179 від 06.12.2019 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко Вікторією Миколаївною була проведена державна реєстрація права власності за номером запису: 34565637

Відповідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №314506922, №314507222 від 08.11.2022. відповідач є власником квартири за адресою м.Запоріжжя, проспект Металургів, будинок 12, квартира 11 на підставі Свідоцтва №6627 від 10.12.2019 виданого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко В.М., та приміщення, першого поверху літ.А-3 за адресою, м. Запоріжжя, проспект Металургів, будинок 12, приміщення 8 на підставі Свідоцтва №6555 від 06.12.2019 виданого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко В.М.

Позивач вважає, вчинені нотаріальні та реєстраційні дії Приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко Вікторією Миколаївною неправомірними, у зв`язку із недотриманням на момент видачі свідоцтва про право власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Інсайт Фінанс" законодавства щодо вчинення нотаріальних дій під час видачі нотаріусом свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні при продажі майна в провадженні у справі про банкрутство, що в свою чергу призвело до порушення Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме: державна реєстрація відбулася за відсутності правових підстав та порушують встановлений порядок здійснення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, тому підлягають скасуванню з одночасним припиненням речових прав відповідача на спірний об`єкти нерухомого майна.

Наведене стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що ані позовна вимога про припинення права власності, а ні позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності не відповідають належному способу захисту у цій справі. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

14.11.2022 до суду від Запорізької обласної кредитної спілки Довіра в особі ліквідатора Толстих А.В. надійшла позовна заява від 09.11.2022 (вх. № 2496/08-07/22 від 14.11.2022) про припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності об`єктів нерухомого майна.

Позивачем в якості способу захисту порушеного права заявлено вимогу про припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності.

Позивач зазначає, що приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко Вікторією Миколаївною під час видачі вище викладених свідоцтв було грубо порушено норми Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 та прикінцеві положення Кодексу України з процедур банкрутства.

За результатами продажу майна на аукціоні 19.09.2019 між ліквідатором банкрута ЗОКС Довіра Кандауровою А.П. та ТОВ "Інсайт Фінанс" жодного договору купівлі-продажу не оформлювалося та нотаріально не посвідчувалося, як передбачено вимогами статті 50 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом.

Отже, продаж майна на аукціоні, що відбувся 19.09.2019 за Лотом № 1 фактично не міг бути оформлений.

Проте погодитися з такими твердженням неможливо з огляду на таке.

Судом встановлено, що за результатами проведеного 19.09.2019 другого повторного аукціону з продажу майна ЗОКС "Довіра" у вигляді цілісного майнового комплексу (лот № 1) переможцем визначено ТОВ "Інсайт Фінанс", яке запропонувало найвищу ціну за лот №1 у сумі 490 697,12 грн, про що складено протокол та розміщена відповідна інформація про результати аукціону на веб-сайтах Вищого господарського суду України та Міністерства юстиції, номер публікації 62577 від 19.09.2019.

Переможцем аукціону сплачено 100 % вартості придбаного майна, враховуючи сплату гарантійного внеску за платіжним дорученням № 2 від 09.09.2019 на суму 1226743,86 грн.

Між ліквідатором банкрута арбітражним керуючим Кандауровою А. П. та ТОВ "Інсайт Фінанс" був підписаний акт від 30.09.2019 про передачу майна, проданого шляхом проведення торгів у формі аукціону.

Відповідно до частини першої статті 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

Згідно із частиною четвертою статті 656 ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Правова природа процедури реалізації майна на торгах полягає в продажі майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов`язання зі сплати коштів за продане майно та передання права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника торгів, та складання за результатами їх проведення акту про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, відтак, аукціон є правочином (подібну за змістом правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №922/3537/19; постановах Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 910/28435/15, від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21).

В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) виснувала, що реалізація майна, зокрема майнових прав, на прилюдних торгах полягає у продажу цього майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на нього до покупця - переможця прилюдних торгів. Тому, враховуючи передбачені законодавством щодо прилюдних торгів особливості, проведення таких торгів є правочином. Такий висновок узгоджується з приписами статей 650, 655 і частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу купівлю-продаж на публічних торгах і визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункти 6.17-6.18) та від 07.07.2020 у справі №438/610/14-ц (пункти 38-39), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 32), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, вимогу про визнання недійсними аукціону (торгів) суд може інтерпретувати як позов про визнання недійсним відповідного договору купівлі-продажу.

Судом встановлено, що на сьогоднішній день в межах справи № 908/485/16 розглядаються вимоги фізичної особи ОСОБА_2 , які заявлені в межах справи про банкрутство ЗОКС «Довіра», про: визнання недійсним результатів аукціону (відкритих торгів) з продажу майна боржника, що відбувся 19.09.2019; визнання недійсним акту від 30.09.2020 про передачу майна проданого шляхом торгів у формі аукціону, що було укладено між ліквідатором ЗОКС Довіра Кандауровою А.П., переможцем аукціону ТОВ Інсайт Фінанс та організатором аукціону ТБ Міжрегіональна Українська біржа; визнання недійсним свідоцтва від 06.12.2019, зареєстроване в реєстрі за № 6555 та посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко В.М., згідно якого посвідчено право власності ТОВ Інсайт Фінанс на 23/25 часток приміщення першого поверху літ. А, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, проспект Металургів, 12, приміщення 8, загальна площа приміщення 123,9 м.кв.; визнання недійсним Свідоцтва від 10.12.2019, зареєстроване в реєстрі за № 6627 та посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко В.М., згідно якого посвідчено право власності ТОВ Інсайт Фінанс на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 40,03 м.кв, житловою площею 18,9 кв.м; витребування у ТОВ Інсайт Фінанс та повернення до ліквідаційної маси ЗОКС Довіра майна, яке було передано згідно Акту від 30.09.2020 про передачу майна, проданого шляхом проведення торгів у формі аукціону, що було укладено між ліквідатором ЗОКС Довіра Кандауровою А.П., переможцем аукціону ТОВ Інсайт Фінанс та організатором аукціону ТБ Міжрегіональна Українська біржа.

Тобто існує не вирішений спір переданий на розгляд суду щодо законності набуття ТОВ «Інсайт Фінанс» права власності на означене нерухоме майно, на яке просить позивач припинити право власності та щодо якого скасувати державну реєстрацію прав у даній справі № 908/485/16 (908/2279/22).

Водночас, результати другого повторного аукціону (відкритих торгів з продажу майна боржника Запорізької обласної кредитної спілки "Довіра" (ідентифікаційний код: 25821181), що відбувся 19.09.2019 та які оформлені протоколом №1 від 19.09.2019 про проведення другого повторного аукціону з продажу майна банкрута Запорізької обласної кредитної спілки "Довіра", на підставі яких відповідач набув право власності на спірне майно, на сьогоднішній день є чинними.

Отже доводи про те, що продаж майна на аукціоні, що відбувся 19.09.2019 за Лотом № 1 є не оформленим, спростовуються встановленими обставинами справи та наявними в матеріалах доказами.

Посилання скаржника на те, що реалізація майна боржника за другим повторним аукціоном з продажу майна Запорізької обласної кредитної спілки Довіра Товариству з обмеженою відповідальністю "Інсайт Фінанс" повинна була здійснюватися відповідно до Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, а не в порядку статті 87 Кодексу України з процедур банкрутства, колегією суддів не приймаються, оскільки такі стосуються законності та дотримання порядку проведення аукціону, що не є предметом розгляду даної справи та відповідно не входить до кола обставин, що є предметом доказування у справі.

В свою чергу аргументи про те, що відповідно до ухвали господарського суду Запорізької області від 17.10.2019 у справі № 908/485/16 ліквідатору Запорізької обласної кредитної спілки Довіра арбітражному керуючому Кандауровій А. П. заборонено було укладати договір купівлі-продажу майна боржника за наслідками аукціону, що відбувся 19.09.2019 за Лотом № 1, не спростовують факту набуття ТОВ "Інсайт Фінанс" права власності на спірні об`єкти нерухомого майна та проведення державної реєстрації цих прав.

Так, відповідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №314506922, №314507222 від 08.11.2022. відповідач є власником квартири за адресою м. Запоріжжя, проспект Металургів, будинок 12, квартира 11 та приміщення, першого поверху літ.А-3 за адресою, м. Запоріжжя, проспект Металургів, будинок 12, приміщення 8.

Державна реєстрація права приватної власності відповідача на квартиру за адресою м.Запоріжжя, проспект Металургів, будинок 12, квартира 11 та приміщення, першого поверху літ.А-3 за адресою, м. Запоріжжя, проспект Металургів, будинок 12, приміщення 8 відбулася 10.12.2019. та 06.12.2019 відповідно на підставі Свідоцтва №6627 від 10.12.2019 та Свідоцтва №6555 від 06.12.2019 виданого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко В.М.

Апеляційний суд зауважує, що за змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі №761/36873/18 (пункт 9.21), від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі №477/2330/18 (пункт 55)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)).

Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Слід зазначити, що правове регулювання правовідносин, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, здійснюється на підставі Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п.1 ч.1).

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише освідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17; постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18; постанові Касаційного господарського суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17).

У постанові Верховного Суду від 03.06.2020 року у справі № 363/4852/17 (провадження № 61-19831св19) викладено правову позицію, згідно якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.

Тобто внесення відомостей до Реєстру повинно мати підставу, адже воно само по собі є процедурним кроком алгоритму офіційного визнання права власності. Отже, самого по собі факту реєстрації бути не може їй мають передувати інші юридично значимі дії дії правопороджувального характеру.

Таким чином, припинення права власності саме по собі не може бути способом захисту прав та інтересів позивача, а може бути лише наслідком реалізації способу захисту чи наслідком того чи іншого юридичного факту, перерахованого у ст. 346 ЦК Підстави припинення права власності, чи в інших законах.

Норми закону про державну реєстрацію є процедурними і не містять способів захисту, а, отже, вимога про скасування реєстрації може мати лише похідний, допоміжний характер до належного і ефективного способу захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Крім того, ч. 2 ст. 328 ЦК України встановлена презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

За статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 зазначила, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

Презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений в постанові від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)).

Як вже було зазначено, набуття майна за результатами торгів є договором купівлі-продажу, тобто переможець торгів набуває право власності за результатами їх оформлення.

Якщо здійснюється продаж нерухомого майна, то в подальшому відбувається реєстрація права власності у відповідному реєстрі. Набуття права власності на нерухоме майно ґрунтується на кількох юридичних фактах: підставі виникнення права власності в розумінні ст. 11 ЦК (договір та інший правочин тощо), рішенні щодо державної реєстрації прав, відповідному реєстраційному записі в Державному реєстрі прав. Відповідно до абз. 9 підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16.11.2022 № 9-рп/2022 зазначені юридичні факти в сукупності є правотворним складним юридичним фактом.

При цьому оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити можна останній, а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 104), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)).

Видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) є передбаченою п. 5 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» окремою нотаріальною дією, спрямованою на посвідчення відповідного права переможця аукціону, тобто є юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину.

За змістом глави 12 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, на відміну від дій із нотаріального посвідчення правочинів, нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не встановлює дійсні наміри сторін до вчинення правочину, відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину, а перевіряє тільки факт набуття права власності на нерухоме майно конкретним набувачем і підтвердження цього права внаслідок проведення прилюдних торгів (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 (пункти 6.21, 6.22)).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація права власності проводиться, зокрема, на підставі виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів.

Отже, свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) не є правовстановлюючим документом, а лише підтверджує вчинення сторонами дій, спрямованих на передання нерухомого майна у володіння покупцю. Видача свідоцтва не тягне переходу права власності на нерухоме майно від боржника до покупця. Цей документ не породжує жодного права. Свідоцтво є лише підставою для державної реєстрації права власності за покупцем, але не є правовстановлюючим документом, і вичерпує свою дію із здійсненням такої реєстрації. Тому позовна вимога про визнання його недійсним також не є належним способом захисту.

У даній справі свідоцтва від 06.12.2019 та від 10.12.2019 (т. 1 а.с. 13-14) видані приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко В.М. ТОВ "Інсайт Фінанс" відповідно до ст. 87 Кодексу України з процедур банкрутства та на підставі акта про передачу майна проданого шляхом проведення торгів у формі аукціону від « 30» вересня 2019 року, і протоколу про проведення аукціону, складеного ТБ «Міжрегіональна Українська Біржа» « 19» вересня 2019 року, який не оспорений в судовому порядку та є дійсною підставою для набуття відповідачем права власності.

Необхідно наголосити, що метою позову про витребування майна з чужого володіння є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку позбавлення власника його нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) та № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункт 100), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14.12.2021 у справі №344/16879/15-ц).

Рішення суду про витребування нерухомого майна на користь його власника із чужого володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 38)).

Наряду з цим, якщо майно продовжує перебувати у власності покупця, належним способом захисту прав власника (продавця) можуть бути вимоги про визнання правочину з відчуження майна недійсним та застосування наслідків його недійсності, передбачених ст. 216 ЦК України, зокрема, реституції.

При цьому варто зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Таким чином, судове рішення, яким буде визнано недійсним правочин, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, є підставою для припинення відповідного права в силу приписів Закону та не вимагає додаткового визнання судом права таким, що припинилось.

Отже, вимога про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності є неналежним способом захисту права або інтересу, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 153)).

З огляду на наведене відповідні вимоги позивача про припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності за умов чинності аукціону у формі відкритих торгів з продажу майна боржника Запорізької обласної кредитної спілки "Довіра" (ідентифікаційний код: 25821181) є неналежними та неефективними способами захисту порушених прав.

Як свідчать матеріали справи, враховуючи правову природу процедури реалізації майна на відкритих торгах, презумпцію правомірності правочину, позивач не звертався до суду з вимогою про визнання результатів торгів недійсними, а відповідний спір за зверненням заінтересованої особи (кредитора) в межах справи № 908/485/16 про банкрутство ЗОКС «Довіра», судом не розглянуто.

Колегія суддів наголошує, що як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.6).

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Таким чином, слід погодитися з висновками господарського суду, що ані позовна вимога про припинення права власності, а ні позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності не відповідають належному способу захисту у цій справі, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ними в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 27.04.2023 у справі № 908/485/16 (908/2279/22).

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 129, 236, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Запорізької обласної кредитної спілки Довіра в особі ліквідатора Толстих Андрія Володимировича на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.04.2023 у справі № 908/485/16 (908/2279/22) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 27.04.2023 у справі №908/485/16 (908/2279/22) залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 23.10.2023

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко