Ухвала

від 23.10.2023 по справі 910/13048/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/13048/22

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду

Кондратової І.Д.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Навігатор комплект"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Кропивна Л.В., судді - Євсіков О.О., Пономаренко Є.Ю.)

від 07.09.2023

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Села Енерджи"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Навігатор комплект"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Навігатор Майницьке"

про визнання недійсними положення договору,

ВСТАНОВИВ:

1. У грудні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Села Енерджи" (далі - Покупець) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Навігатор комплект" (далі - Продавець). Позивач просив визнати недійсними пункт 6.10 договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Навігатор Майницьке" (далі - Товариство), що був сторонами укладеного 05.01.2021, а також пункти 3, 3.2, 3.4, 3.5, підпункти 3.5.1- 3.5.4 пункту 3.5, пункт 3.9 додатку № 1 до договору.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оспорювані умови договору купівлі-продажу 100% частки у статутному капіталі, окрім сплати вартості частки, встановлюють для нього, як покупця частки, також й зобов`язання розпочати роботи з буріння першої свердловини на родовищі та досягти геологічного результату, передбачають відповідальність за невиконання цього зобов`язання. Такі умови суперечать статті 227 ЦК України, оскільки спеціальний дозвіл на користування надрами мало виключно Товариство. Позивач вважає, що сторони договору купівлі-продажу частки перевищили межі своєї дієздатності.

3. Господарський суд міста Києва рішенням від 22.05.2023 відмовив у задоволенні позову.

4. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів наявності підстав для визнання оспорюваних умов договору недійсними та порушення його прав.

5. Зокрема, суд виходив з таких обставин:

- оспорювані умови договору не зобов`язують позивача виконувати роботи безпосередньо, що вимагає наявність спеціального дозволу на здійснення буріння на Майницькій площі. За Угодою, яку Товариство уклало з Держгеонадра, при виконанні робіт відповідно до дозволу, Товариство має право залучати на підрядних умовах виконавців окремих видів робіт, пов`язаних з користуванням нафтогазоносними надрами. Згідно з пунктом 9.10 КВЕД позивач здійснює такі види економічної діяльності, зокрема, "Надання допоміжних послуг у сфері добування нафти та природного газу". Тому відсутність у позивача Дозволу не є підставою для недійсності зазначених умов договору;

- ціна в договорі складається з двох платежів: з фіксованої Базової вартості, що сплачена, та Бонусного платежу, розмір якого визначається, виходячи з обумовлених умов;

- договір не встановлює відповідальність позивача, а визначає особливий порядок розрахунку Бонусного платежу, що є частиною ціни вартості частки, у разі неможливості виконання позивачем своїх зобов`язань щодо буріння, та правові наслідки несплати цього платежу шляхом повернення придбаної частини частки у статутному капіталі Товариства, вартість якої не була сплачена Покупцем;

- умова про обов`язок здійснити буріння однієї свердловини у строк до 30.06.2022 не суперечить Програмі робіт (додаток № 2 до Угоди від 31.12.2020, що уклало Товариство з Держгеонадра);

- договір не покладає на Товариство будь-яких зобов`язань, а пункт 6.4 визначає наслідки порушення Товариством процедури визначення геологічного результату (зокрема, у такому разі геологічний результат вважається досягнутим), як умови, з настанням якої сторони обумовили виникнення у Покупця обов`язок оплатити Бонусний платіж.

- договір без погодженої ціни не міг бути укладений. Не досягнення між сторонами згоди щодо ціни правочину може свідчити про його неукладеність, а не недійсність;

- як єдиний учасник Товариства, позивач може прийняти будь-яке рішення щодо діяльності Товариства, в тому числі й використання спеціального дозволу.

6. Північний апеляційний господарський суд постановою від 07.09.2023 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив повністю.

7. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оспорювані умови договору є недійсними, оскільки вони суперечать частині першій статті 202, частині першій статті 227 ЦК України, порушують правоздатність юридичної особи, яка відповідно до частини другої статті 91 ЦК України не може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, без одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

8. Зокрема, суд апеляційної інстанції виходив з такого:

- суб`єктом права користування нафтогазоносними надрами є Товариство, що має спеціальний дозвіл на користування нафтогазоносними надрами;

- відносини афілійованості не впливають на правовий статус господарських товариств, тому головне товариство не має права надавати обов`язкові вказівки залежному Товариству, які можуть обмежити його свободу укладення договорів, вибору контрагентів, предмета договорів та їх умов;

- єдиний учасник господарського товариства не є суб`єктом права на привілеї товариства, такі як дозволи чи ліцензії, видані публічним органом;

- висновки суду першої інстанції про те, що позивач, як єдиний учасник вищого органу управління Товариства, має право санкціонувати виконання зобов`язань Покупця іншою особою, є необґрунтованими;

- суд першої інстанції помилково вважав, що у разі визнання недійсною істотної умови договір буде неукладеним;

- суд першої інстанції не врахував інтереси сторін договору, а також не забезпечив справедливий баланс їх інтересів, оскільки лише процитував, але не застосував умови договору (п. 11.4, 11.6, 11.7 ), які передбачають, що у разі визнання недійсною істотної умови договору сторони зобов`язуються внести відповідні зміни протягом 14 днів.

9. 03.10.2023 відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

10. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.

11. Частиною першою статті 300 ГПК України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

12. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

13. Таким чином правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги.

14. Так, відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

15. У касаційній скарзі скаржник визначив, що підставами касаційного оскарження судового рішення є наявність випадків, передбачених пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України.

16. Зокрема, скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми статей 215, 227 ЦК України без урахування висновків, що викладені у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/5425/18, від 21.07.2021 у справі № 904/5935/20 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18, що є підставою для касаційного оскарження згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

17. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок стосується правовідносин, які є подібними.

18. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України).

19. Відповідно до сталої практики Верховного Суду у цьому випадку необхідно чітко вказати:

- норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні;

- навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні;

- навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи;

- обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

20. Цитування скаржниками окремих висновків, наведених у вказаних скаржником постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій подібній справі.

21. Скаржник, посилаючись на неправильне застосування статті 227 ЦК України, не наводить висновок щодо застосування цієї ж норми у постановах Верховного Суду, на неврахування яких посилається, а також не обґрунтовує подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справах, на які посилається скаржник.

22. Також скаржник посилається на неправильне врахування судом апеляційної інстанції висновків, що викладені у постанові Великої Плати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/24473/15-ц, але не визначає у цій частині норму матеріального права, що неправильно була застосована, та підставу касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини другої статті 287 ГПК України.

23. Скаржник посилається на неврахування висновків Верховного Суду щодо принципу римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), але не вказує, яка норма матеріального права була неправильно застосована та не обґрунтовує подібність правовідносин.

24. Визначена скаржником підстава щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми статті 227 ЦК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України) суперечить та не узгоджується з іншою підставою - застосування цієї ж норми права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України). Окрім того, скаржник посилається також на неправильне застосування норми частини першої статті 203 ЦК України, але не визначає підставу касаційного оскарження судового рішення.

25. Скаржник посилається також на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (статті 77, частини першої статті 86, частин першої-п`ятої статті 236, статті 269 ГПК України), оскільки вважає, що суд не дотримав межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції та не дослідив наявні докази у справі, проте в цій частині взагалі не визначає підставу касаційного оскарження судового рішення та не вказує чітко, які саме докази не були досліджені судом апеляційної інстанції.

26. Верховний Суд звертає увагу, що у разі оскарження судового рішення з підстав не дослідження доказів у справі, то підставою касаційного оскарження судового рішення є пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України. У такому касаційна скарга має містити зазначення, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення, а також обґрунтування як це порушення унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Аргументи щодо не дослідження судами доказів у справі мають узгоджуватися з межами розгляду справи судом касаційної інстанції, що визначені у статті 300 ГПК України.

27. Наведені недоліки щодо змісту касаційної скарги є підставою для залишення її без руху, із наданням скаржникові строку на приведення касаційної скарги у відповідність до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України шляхом викладення касаційної скарги у новій редакції з урахуванням наведених вище вимог процесуального законодавства.

28. Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

29. Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись статтями 234, 288, пункту 5 частини другої статті 290, частини другої статті 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Навігатор комплект" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 у справі № 910/13048/22 залишити без руху.

2. Встановити скаржнику строк десять днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків касаційної скарги таким способом:

- привести касаційну скаргу у відповідність до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України шляхом викладення касаційної скарги у новій редакції, з урахуванням недоліків, визначених у цій ухвалі;

- уточнену редакцію касаційної скарги, подану на виконання приписів цієї ухвали, надіслати іншим учасникам справи, надавши суду докази з урахуванням положень статті 42 ГПК України;

- уточнена касаційна скарга повинна містити відомості про наявність електронного кабінету юридичної особи та адвоката, що її представляє.

3. Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали, касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде йому повернута.

4. Повідомити учасникам справи та їх представникам, що з 18 жовтня 2023 року введено в дію Закон від 29.06.2023 №3200-IX щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами (надалі - в ЄСІТС). Відповідно до статей 6, 42, 170, 242 ГПК України:

- адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи зобов`язані реєструвати свої електронні кабінети в ЄСІТС. Інші - реєструють свої електронні кабінети в добровільному порядку;

- касаційна скарга, відзив на касаційну скаргу та будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити відомості про наявність або відсутність електронного кабінету. Особа, яка подає до суду процесуальний документ в електронній формі через електронний кабінет, звільняється від обов`язку зазначення таких відомостей;

- особа, яка зареєструвала електронний кабінет, може подавати документи до суду в електронній формі виключно в ЄСІТС. Однак це не позбавляє її права на подання документів до суду в паперовій формі;

- особа, яка подала касаційну скаргу в електронній формі, заяви по суті справи, клопотання має подавати до суду виключно в електронній формі, крім випадків, коли судом буде надано дозвіл на їх подання в паперовій формі;

- учасникам справи, які мають електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення в електронній формі виключно в ЄСІТС, що не позбавляє права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою;

- Кодексом встановлені процесуальні наслідки звернення до суду особи без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду. Такі наслідки застосовуються судом також, якщо інтереси особи, яка зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, представляє адвокат.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя І. Кондратова