Постанова

від 17.10.2023 по справі 910/21220/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/21220/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

ТОВ "Фінансова компанія "Фінєвровектор": Тимофіюк Г.О.,

ТОВ "НВУКФ "ЕСКО" ЛТД": не з`явились,

Міністерства юстиції України: Усенко Ю.Ю.,

ОСОБА_1 : Григоришин О.О.,

ТОВ "Євро Інвестментс Груп": Гусак А.М. ,

приватного нотаріуса Колесник О.І.: не з`явились,

державного реєстратора Гумуржи О.К.: не з`явились,

приватного нотаріуса Лігун А.І.: не з`явились,

ДП "Національні інформаційні системи" МЮУ: не з`явились,

ФГВФО: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Інвестментс Груп" (EURO INVESTMENTS GROUP) та Міністерства юстиції України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2023

та рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2022

у справі № 910/21220/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінєвровектор"

до:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича упроваджувальна комерційна фірма "ЕСКО" ЛТД";

2) Міністерства юстиції України;

3) ОСОБА_1 ;

4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Інвестментс Груп" (EURO INVESTMENTS GROUP SPOLKA Z OGRANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:

1) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесник Ольга Ігорівна;

2) державний реєстратор Комунального підприємства "Центр правової допомоги та реєстрації" Гумуржи Олександр Костянтинович;

3) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лігун Андрій Іванович;

4) Державне підприємство "Національні інформаційні системи" Міністерства юстиції України

третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

про визнання недійсними договорів та скасування наказів,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінєвровектор" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича упроваджувальна комерційна фірма "ЕСКО" ЛТД, Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Інвестментс Груп», відповідно до яких просило суд:

- визнати ТОВ «Фінансова компанія «Фінєвровектор» іпотекодержателем за договором іпотеки від 30.01.2014, посвідченим Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В. за реєстровим номером 547, укладеним між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «Науково-Виробнича упроваджувальна комерційна фірма «ЕСКО» ЛТД щодо об`єкта нерухомого майна, а саме: нежилий комплекс - АЗС з сервісним комплексом (літ. А), загальною площею 355 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , РНОНМ: 88163280000;

- визнати недійсним договір іпотеки від 03.06.2016, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.І. за реєстровим номером 799, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Науково-Виробнича упроваджувальна комерційна фірма «ЕСКО» ЛТД;

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29898607 від 03.06.2016 18:59:04, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.І., а також відповідну державну реєстрацію іпотеки, номер запису 14810126, зареєстровану 03.06.2016 13:11:26, щодо об`єкту нерухомого майна, а саме: нежилий комплекс - АЗС з сервісним комплексом (літ. А), загальною площею 355 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , РНОНМ: 88163280000;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна номер 1249 від 12.07.2016, укладений між ТОВ «Науково-Виробнича упроваджувальна комерційна фірма «ЕСКО» ЛТД та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Інвестментс Груп» (EURO INVESTMENTS GROUP);

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 30428353 від 12.07.2016 21:07:51, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.І., а також відповідну державну реєстрацію прав власності, номер запису 15362316, зареєстрований 12.07.2016 10:25:39 щодо об`єкта нерухомого майна, а саме: нежилий комплекс - АЗС з сервісним комплексом (літ. А) загальною площею 355 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , РНОНМ: 88163280000;

- визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства юстиції України № 3866/5 від 03.12.2019 «Про скасування рішень про держану реєстрацію прав та їх обтяжень» за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 від 24.09.2019, яким було скасовано рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Центр правової допомоги та реєстрації» Гумуржи O.K. від 06.09.2019;

- визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства юстиції України № 670/5 від 25.02.2020 «Про скасування рішень про держану реєстрацію прав та їх обтяжень» за результатом розгляду скарги TOB «Євро Інвестментс Груп» від 12.12.2019 повністю, яким було скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 49916998 від 28.11.2019, вчинене Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лігуном Андрієм Івановичем;

- визнати у ОСОБА_1 відсутнім право іпотекодержателя за договором іпотеки від 03.06.2016, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.І. за реєстровим номером 799, щодо об`єкту нерухомого майна, а саме: нежилий комплекс - АЗС з сервісним комплексом (літ. А), загальною площею 355 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , РНОНМ: 88163280000.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням майнового права іпотекодержателя спірного майна внаслідок оскарження відповідачами такого права, укладення незаконних договорів щодо іпотечного майна без згоди позивача та скасування реєстраційних дій.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 (суддя Підченко Ю.О.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 (колегія суддів у складі: Алданова С.О. - головуючий, Корсак В.А., Євсіков О.О.), позов задоволено.

Судами обох інстанцій встановлено, що 30.01.2014 між ПАТ "Златобанк" (кредитодавець) та ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД (позичальник) було укладено кредитний договір №22/1/14-KL, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у сумі 2 200 000 дол. США, а позичальник зобов`язався в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього кредитного договору.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №22/1/14-KL 30.01.2014 між ПАТ "Златобанк" (іпотекодержатель) та ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В. та зареєстрований в реєстрі за №547, відповідно до умов якого було передано в іпотеку нежилий будинок - АЗС з сервісним комплексом (літ. А), загальною площею 355 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 88163280000, про що було внесено відповідні відомості до реєстру речових прав нерухомого майна про іпотеку (номер запису 4503327 від 30.01.2014; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяження №10499478 від 30.01.2014) та обтяження (номер запису 4503110 від 30.01.2014; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяження № 10498932 від 30.01.2014) щодо АЗС.

Згідно з п. 4.8.1 договору іпотеки від 30.01.2014 сторони цього договору дійшли згоди, що це застереження про задоволення вимог іпотекодержателя згідно зі ст. 36 Закону України "Про іпотеку" за своїми правовими наслідками для сторін є повним укладеним договором про задоволення вимог іпотекодержателя і визначає один із можливих позасудових способів звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя без будь-якого додаткового погодження (окремого уповноваження) з боку іпотекодавця, зокрема, шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання по кредитному договору в порядку, передбаченому ст. 37 Закону України "Про іпотеку". При цьому, ціною придбання іпотекодержателем у власність предмета іпотеки є ринкова вартість предмета іпотеки, яка визначається незалежним суб`єктом оціночної діяльності. Задоволення вимог іпотекодержателя при цьому відбувається в порядку та розмірі, визначеному ст. 37 Закону України "Про іпотеку". У випадку звернення стягнення на предмет іпотеки на умовах цього пункту іпотекодавець та іпотекодержатель дійшли згоди про перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя після спливу 60-денного строку з моменту надсилання письмової вимоги на адресу іпотекодавця - попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Між ПАТ "Златобанк" (цедент) та ПАТ "Авант-Банк" (цесіонарій) 09.12.2014 укладено договір про відступлення права вимоги (цесії), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. за реєстровим № 2521, відповідно до якого цедент відступив цесіонарію, а цесіонарій набув права вимоги, належні цедентові відповідно до кредитного договору №22/1/14-KL від 30.01.2014 та договору іпотеки від 30.01.2014, про що було внесені відповідні зміни до реєстру щодо іпотеки (номер запису 4503327 від 30.01.2014; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 17839884 від 09.12.2014) та обтяження (номер запису 4503110 від 30.01.2014; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 24219647 від 07.09.2015).

Між ПАТ "Авант-Банк" та ОСОБА_3 29.12.2015 укладено договір про відступлення права вимоги (цесії), посвідчений приватним нотаріусом Могильницькою О.А. за реєстровим №873, відповідно до якого на користь останнього було відступлено права за кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014 та договором іпотеки від 30.01.2014, про що було внесено відповідні зміни до реєстру щодо іпотеки (номер запису 4503327 від 30.01.2014; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №27676315 від 29.12.2015) та обтяження (номер запису 4503110 від 30.01.2014; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №27674245 від 29.12.2015).

29.01.2016 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №96 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Авант-Банк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку.

Наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації №64 від 24.02.2016 застосовано наслідки нікчемності до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 29.12.2015 з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та 25.02.2016 повернуто ОСОБА_3 сплачені останнім кошти.

Згідно з повідомленням про нікчемність правочину №357 від 25.02.2016 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Авант-Банк" було повідомлено ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД про нікчемність договору про відступлення права вимоги (цесії) від 29.12.2015.

Поряд з цим, 05.03.2016 за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на АЗС в якості задоволення вимог іпотекодержателя за кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014 та договором іпотеки від 30.01.2014 відповідно до ст. 37 Закону України "Про іпотеку", про що було внесені відповідні відомості до Державного реєстру речових прав нерухомого майна щодо права власності на АЗС (номер запису 13576560 від 05.03.2016; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №28610148 від 05.03.2016); щодо припинення іпотеки (номер запису 4503327 від 30.01.2014; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №28612575 від 05.03.2016) та обтяження (номер запису 4503110 від 30.01.2014; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №28612491 від 05.03.2016).

Однак, наказом Міністерства юстиції України від 28.04.2016 №1258/8 задоволено скаргу ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД та наказано: скасувати рішення державного реєстратора від 05.03.2016 №28610148 про реєстрацію права власності на АЗС за ОСОБА_3 ; скасувати рішення державного реєстратора від 05.03.2016 №28614184 про реєстрацію права іпотеки на АЗС за ОСОБА_4 ; скасувати рішення державного реєстратора від 28.03.2016 №28961138 про реєстрацію права іпотеки на АЗС за ОСОБА_5 , про що було внесені відповідні відомості до Державного реєстру речових прав нерухомого майна (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №29468094 від 28.04.2016).

Наказом Міністерства юстиції України від 30.05.2016 №1538/5 було задоволено скаргу ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД та наказано скасувати рішення державного реєстратора від 24.03.2016 №28917876 про реєстрацію обтяження АЗС на користь ОСОБА_5 , про що було внесені відповідні відомості до Державного реєстру речових прав нерухомого майна (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №29816791 від 30.05.2016).

03.06.2016 між ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД (іпотекодавець) та ОСОБА_1 (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.І. за реєстровим №799, відповідно до умов якого у рахунок забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 08.09.2015 було передано в іпотеку нежилий будинок - АЗС з сервісним комплексом (літ. А), загальною площею 355 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 88163280000, про що було внесено відповідні відомості до реєстру речових прав нерухомого майна про іпотеку (номер запису 14810126 від 03.06.2016; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяження №29898607 від 03.06.2016) та обтяження (номер запису 14809906 від 03.06.2016; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяження №29898405 від 03.06.2016) щодо АЗС.

12.07.2016 між ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД (продавець) та ТОВ "Євро Інвестментс Груп" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.І. за реєстровим №1249, у відповідності до умов якого було відчужено на користь покупця нежилий будинок - АЗС з сервісним комплексом (літ. А), загальною площею 355 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 88163280000, про що було внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав нерухомого майна щодо права власності на АЗС (номер запису 15362316 від 12.07.2016; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №30428353 від 12.07.2016).

12.07.2016 між ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД (первісний іпотекодавець), ТОВ "Євро Інвестментс Груп" (новий іпотекодавець) та ОСОБА_1 (іпотекодержатель) було укладено договір про внесення змін і доповнень до договору іпотеки, посвідченого Колесник О.І., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 03.06.2016 за реєстровим №799, за умовами якого було погоджено заміну сторони іпотекодавця за договором іпотеки від 03.06.2016 з ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД на ТОВ "Євро Інвестментс Груп", про що було внесено відповідні зміни до відомостей Державного реєстру речових прав нерухомого майна щодо права на АЗС: визначено іпотекодержателем ОСОБА_1 ; іпотекодавцем - ТОВ "Євро Інвестментс Груп"; боржником - ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.08.2017 у справі №910/12629/16 за позовом ПАТ "Авант-Банк" до ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД про стягнення заборгованості за кредитним договором №22/1/14-КL від 30.01.2014 позовні вимоги задоволено та стягнуто з ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД на користь ПАТ "Авант-банк" 1 999 911,11 доларів США - заборгованість по кредиту, 232 713,37 доларів США - заборгованість по процентам, 350 738,49 грн - пеню та 206 700,00 грн - витрат по сплаті судового збору.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 11.04.2019 у справі №760/18297/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД, ТОВ "Євро Інвестментс Груп", третя особа - державний реєстратор прав на рухоме майно приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесник О.І. про скасування рішення державної реєстрації, визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності та за зустрічним позовом ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД до ОСОБА_3 , ПАТ "Авант-банк", треті особи - ТОВ "Євро Інвестментс Груп", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Могильницька О.А. про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, було визнано недійсним договір відступлення права вимоги (цесії) від 29.12.2015, укладений між ПАТ "Авант-Банк" та ОСОБА_3

23.04.2019 між ПАТ "Авант-Банк" (продавець) та ТОВ "Файненс Компані" (новий кредитор) було укладено договір №23/04-2019/1 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.І. та зареєстрований за реєстровим №1154, відповідно до якого ПАТ "Авант-банк" відступило ТОВ "Файненс Компані" всі права вимоги за кредитним договором №22/1/14-КL від 30.01.2014 та усіма договорами, укладеними на забезпечення виконання умов кредитного договору, зокрема за договором іпотеки від 30.01.2014.

20.06.2019 на підставі договору №20/06-2019/1 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги між ТОВ "Файненс Компані" та ТОВ "ФК "Фінєвровектор", останнє набуло право вимоги до позичальника ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД за кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014 та договором іпотеки від 30.01.2014.

06.09.2019 на підставі заяви ТОВ "ФК "Фінєвровектор" державним реєстратором Комунального підприємства "Центр правової допомоги та реєстрації" Гумуржи О.К. були прийняті рішення про державну реєстрацію прав їх обтяжень №48562178 від 06.09.2019, №48566511 від 06.09.2019, №48566641 від 06.09.2019, відповідно до яких до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено відомості про скасування припинення державної реєстрації іпотеки на підставі договору іпотеки від 30.01.2014 (номер запису про іпотеку - 4503327), а ТОВ "ФК "Фінєвровектор" зареєстровано іпотекодержателем.

06.09.2019 ТОВ "ФК "Фінєвровектор" було направлено боржнику за кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014 та первинному іпотекодавцю - ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД, а також поточному власнику предмета іпотеки та чинному іпотекодавцю - ТОВ "Євро Інвестментс Груп", повідомлення про порушення умов кредитного договору №22/1/14-KL від 30.01.2014 та вимогу сплатити кредитну заборгованість протягом передбаченого договором 60-денного строку, а саме:

- на адресу ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД, ідентифікатор відправлення 0100172301708 - отримано 17.09.2019;

- на адресу ТОВ "Євро Інвестментс Груп" направлено повідомлення щодо усунення порушень через міжнародну службу доставки АТ "ДХЛ Інтернешнл Україна" від 06.09.2019, авіанакладна №8268815634, - отримано 09.09.2019;

- на адресу ТОВ "Євро Інвестментс Груп" направлено повідомлення щодо усунення порушень через міжнародну службу доставки АТ "ДХЛ Інтернешнл Україна" від 06.09.2019, авіанакладна №8268815660, - отримано 10.09.2019;

- на адресу керівника ТОВ "Євро Інвестментс Груп" направлено повідомлення щодо усунення порушень через міжнародну службу доставки АТ "ДХЛ Інтернешнл Україна" від 06.09.2019, авіанакладна №8268815656, - отримано 10.09.2019;

- на адресу керівника ТОВ "Євро Інвестментс Груп" направлено повідомлення щодо усунення порушень через міжнародну службу доставки АТ "ДХЛ Інтернешнл Україна" від 06.09.2019, авіанакладна №8268815645, - отримано 09.09.2019.

За результатом розгляду заяви ТОВ "ФК "Фінєвровектор" про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно №37202057 від 28.11.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лігуном А.І. було прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.11.2019 за №49916998, згідно з яким було здійснено державну реєстрацію права власності на АЗС за іпотекодержателем ТОВ "ФК "Фінєвровектор" в порядку ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

Наказом Міністерства юстиції України №3866/5 від 03.12.2019 "Про скасування рішень про держану реєстрацію прав та їх обтяжень", на підставі висновку Комісії від 14.11.2019 за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 від 24.09.2019, зареєстрованої в Міністерстві Юстиції України 27.09.2019 за №33645-33-19, скаргу ОСОБА_1 від 24.09.2019 задоволено частково; скасовано рішення від 06.09.2019 №№ 48562178, 48566641, 48566511, прийняті державним реєстратором комунального підприємства "Центр правової допомоги та реєстрації" Гумуджи О.К.

Наказом Міністерства юстиції України № 670/5 від 25.02.2020 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" за результатами розгляду скарги ТОВ "Євро інвестментс Груп" від 12.12.2019 було скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 49916998 від 28.11.2019, вчинене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лігуном Андрієм Івановичем. Відповідно до цього рішення від 28.11.2019 приватним нотаріусом було зареєстровано право власності на спірний об`єкт за позивачем як іпотекодержателем у рахунок погашення заборгованості у позасудовому порядку відповідно до ст.ст. 23, 37 Закону України "Про іпотеку".

Наказ № 670/5 від 25.02.2020 обґрунтовано, зокрема тим, що приватним нотаріусом, як державним реєстратором, не було перевірено отримання іпотекодавцем вимоги іпотекодержателя, оскільки відправлення отримано невстановленою особою.

Спір у справі, на думку позивача, виник у зв`язку з тим, що в період відсутності зареєстрованого обтяження на підставі іпотеки, однак при чинній іпотеці у зв`язку з непогашенням кредитної заборгованості - іпотечне майно було незаконно відчужене та передане в наступну іпотеку без згоди чинного іпотекодержателя. ОСОБА_1 як незаконний іпотекодержатель з нижчим пріоритетом здійснила спробу визнати право власності на іпотечне майно у позасудовому порядку, а також оскаржила у Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації рішення державного реєстратора про реєстрацію іпотеки позивача. Позивач прагне захистити порушене майнове право іпотекодержателя спірного майна внаслідок оскарження відповідачами такого права, укладення незаконних договорів щодо іпотечного майна без згоди позивача та скасування реєстраційних дій.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідачі посилалися, зокрема, на наступні обставини: оскаржуване рішення від 06.09.2019 № 48562178 прийняте державним реєстратором Гумуржи О.К. підлягало скасуванню як таке, що прийняте всупереч законодавству в сфері державної реєстрації; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.09.2019 №№ 48566641, 48566511, прийняті державним реєстратором Гумуржи О.К. підлягали скасуванню як такі, що випливають з факту скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.09.2019 № 48562178; рішення від 28.11.2019 № 49916998, прийняте нотаріусом Лігуном А.І. з порушенням п. 61 Порядку № 1127, п. 2 ч. 1 ст. 10, п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та підлягало скасуванню; під час укладення договору іпотеки від 03.06.2016 № 799 в Державному реєстрі була відсутня інформація про будь-які обтяження чи обмеження стосовно спірного нерухомого майна; під час укладення договору купівлі-продажу від 12.07.2016 в Державному реєстрі була відсутня інформація про будь-які обтяження чи обмеження стосовно спірного нерухомого майна; обставини щодо укладення оспорюваного позивачем договору купівлі-продажу від 12.07.2016 та про вчинення відповідних реєстраційних дій вже були предметом судового розгляду у справі № 760/18297/16-ц та підтверджені рішенням суду, яке набрало законної сили та відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України такі обставини є преюдиційними; за відсутності в Державному реєстрі прав відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень; оспорюваними договорами, реєстраційними діями та накази Міністерства юстиції України права позивача не були і не могли бути порушені, оскільки останній не набував права вимоги за договором іпотеки від 30.01.2014 № 547 в порядку, передбаченому ст.ст. 6, 11, 512,514, 517, 638 ЦК України; неприпустимим є звернення позивача до суду з даним позовом, який фактично спрямований на "легалізацію" за допомогою судового рішення, набутого в минулому з порушеннями, статусу іпотекодержателя на спірний об`єкт нерухомого майна; відповідач-4 набув право власності на спірний об`єкт на підставі оплатного договору, за відсутності відомостей про обтяження на користь попередників чи заперечень з їх боку; позивачем подано позов із пропуском позовної давності.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що враховуючи незаконність реєстрації ОСОБА_3 за собою права власності на АЗС за наслідками реалізації набутих прав за договором іпотеки від 30.01.2014 та відсутність інших підстав для припинення іпотеки за вказаним правочином, встановлених законом, вбачається, що іпотека згідно з договором іпотеки від 30.01.2014 є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасовано запис про її припинення, адже встановлення незаконності дій, які мали своїм наслідком внесення до державного реєстру запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі. Тобто договір іпотеки від 30.01.2014 не припинив своєї дії за наслідками подій, які мали місце в кінці 2015 року та протягом 2016 року (набуття ОСОБА_3 прав за договором іпотеки від 30.01.2014 та їх реалізація), а відтак, встановлена нею іпотека щодо АЗС продовжувала свою дію з моменту укладення такого правочину та внесення до державного реєстру первісного запису про неї. При цьому будучи обізнаним про незаконність набуття ОСОБА_3 прав вимог за кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014 та договором іпотеки від 30.01.2014, наслідком реалізації яких останнім було внесення до державного реєстру записів про припинення іпотеки та обтяження АЗС згідно з таким договором, відновивши за собою в реєстрі запис про право власності на спірну будівлю та скасувавши записи, що перешкоджали розпорядження нею (були внесенні за наслідками незаконного розпорядження ОСОБА_3 таким майном - за наказами Міністерства юстиції України від 28.04.2016 №1258/8 та від 30.05.2016 №1538/5), ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД, безумовно усвідомлюючи продовження дії договору іпотеки від 30.01.2014, передало АЗС в іпотеку іншій особі та відчужило її на користь ТОВ "Євро Інвестментс Груп". Відтак, відсутність згоди чинного іпотекодавця за договором іпотеки від 30.01.2014 на укладення оскаржуваних договорів іпотеки АЗС між ТОВ "НВУКФ «ЕСКО» ЛТД та ОСОБА_1 від 03.06.2016, а також купівлі-продажу АЗС між ТОВ "НВУКФ «ЕСКО» ЛТД та ТОВ «Євро Інвестментс Груп» від 12.07.2016 є порушенням положень ст. 12 Закону України «Про іпотеку», а також положень самого договору іпотеки, що повинно мати наслідком визнання недійсними цих договорів. Визнання недійсними іпотечного договору від 03.06.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ "НВУКФ «ЕСКО», а також договору купівлі-продажу АЗС між ТОВ «Євро Інвестментс Груп» та ТОВ "НВУКФ «ЕСКО» ЛТД, як підстав виникнення обтяження та речових прав щодо АЗС для вказаних осіб, має наслідком скасування відповідних реєстраційних записів про іпотеку та обтяження, а також реєстраційного запису про право власності за ТОВ «Євро Інвестментс Груп». В свою чергу, визнання недійсним іпотечного договору від 03.06.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ "НВУКФ «ЕСКО» в комплексі з діями ОСОБА_1 , спрямованими на реєстрацію права власності на АЗС у вересні 2019 року в позасудовому порядку з порушенням пріоритетності, свідчить про необхідність задоволення вимоги про визнання відсутнім у ОСОБА_1 права іпотекодержателя з метою запобігання подальшим посяганням на речові права, що пов`язані з первинною іпотекою на користь позивача. Дії ОСОБА_1 , спрямовані на державну реєстрацію права власності 23.09.2019 на АЗС, слід розцінювати як порушення прав позивача станом на дату звернення з позовом. Адже, в протилежному випадку позивач був би позбавлений можливості реалізувати свої права іпотекодержателя, а тому для ефективного захисту порушеного права ТОВ «ФК «Фінєвровектор» необхідним є визнання його іпотекодержателем за договором іпотеки від 30.01.2014, що відповідає способам захисту порушеного права, передбаченим чинним законодавством.

Також апеляційний господарський суд за результатами аналізу наявних доказів дійшов висновку, що обставини у справі в своїй сукупності безумовно вказують на недобросовісну поведінку ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД, спрямовану на унеможливлення задоволення вимог кредитора за кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014 за рахунок АЗС шляхом її обтяження новою іпотекою та відчуженням. Наведене, в сукупності зі встановленою недобросовісністю ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД (в силу обізнаності останнього про продовження чинності договору іпотеки від 30.01.2014) виключає можливість для висновку про те, що укладаючи спірні договори іпотеки від 03.06.2016 та купівлі-продажу нерухомого майна від 12.07.2016 ТОВ "Євро Інвестментс Груп" та ОСОБА_1 діяли сумлінно та розумно і не могли не знати про дійсний перебіг відносин щодо АЗС на момент його придбання, адже встановлені судом обставини укладення такого договору свідчать про формалізацію його кінцевої мети, а саме - виведення майна з під іпотеки, встановленої договором від 30.01.2014 та забезпечення неможливості в подальшому погашення зобов`язань, які виникли за кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014, за рахунок АЗС. Відтак, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для застосування презумпції правомірності набуття майна вільного від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень в межах спірних правовідносин відсутні, адже дійсними обставинами перебігу спірних правовідносин не підтверджується добросовісність покладення ТОВ "Євро Інвестментс Груп" на відсутність записів про іпотеку згідно з договором іпотеки від 30.01.2014 в державних реєстрах, тобто, не підтверджується, що така особа не знала і не мала знати про існування таких прав і обтяжень.

Що ж до позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України № 3866/5 від 03.12.2019 та № 670/5 від 25.02.2020, суди дійшли висновку, що в силу приписів ст.ст. 204, 513, 514, 516, 517 ЦК України, ст. 24 Закону України "Про іпотеку", з урахування положень ст. 75 ГПК України, матеріалами справи підтверджується, а учасниками справи не спростовано правомірність набуття ТОВ "ФК "Фінєвровектор" прав вимог за кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014 і договором іпотеки від 30.01.2014 та внесення відомостей про відповідні права (іпотеку) до державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Також із зібраних в матеріалах справи доказів вбачається, що для відновлення в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку та обтяження АЗС згідно з договором іпотеки від 30.01.2014 на користь ТОВ "ФК "Фінєвровектор" останнім було надано державному реєстратору (заява від 06.09.2019): кредитний договір №22/1/14-KL від 30.01.2014; договір іпотеки від 30.01.2014 (дублікат); договір про відступлення права вимоги (цесії) від 09.12.2014; рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11.04.2019 у справі №760/18297/16-ц; рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2017 у справі №910/12629/16; повідомлення та протокол Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про нікчемність договору про відступлення права вимоги від 29.12.2015, який був укладений між ПАТ "Авант-Банк" та ОСОБА_3 ; договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги №23/04-2019/1 від 23.04.2019; договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги №20/06-2019/1 від 20.06.2019. Наведені документи (в т.ч. безпосередній зміст судових рішень у справах №760/18297/16-ц та №910/12629/16) в сукупності з відомостями державних реєстрів в повній мірі давали державному реєстратору можливість встановити весь обсяг та перебіг правовідносин за договором іпотеки від 30.01.2014 на момент звернення ТОВ "ФК "Фінєвровектор" до нього, який полягав в тому, що: в державному реєстрі було зареєстровано право власності ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД на АЗС; 30.01.2014 на підставі договору іпотеки від 30.01.2014 внесено записи про іпотеку та обтяження АЗС на користь ПАТ "Златобанк", іпотекодавець - ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД; 09.12.2014 на підставі договору відступлення права вимоги (цесії) від 09.12.2014 внесено зміни до відомостей про іпотеку та обтяження АЗС згідно з договором іпотеки від 30.01.2014 шляхом визначення іпотекодержателем/обтяжувачем ПАТ "Авант-Банк"; 29.12.2015 на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 29.12.2015 внесено зміни до відомостей про іпотеку та обтяження АЗС згідно з договором іпотеки від 30.01.2014 шляхом визначення іпотекодержателем/обтяжувачем ОСОБА_3 ; 24.02.2016 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб встановлено ознаки нікчемності договору про відступлення права вимоги (цесії) від 29.12.2015 та застосовано їх наслідки; 05.03.2016 на підставі договору іпотеки від 30.01.2014, договору відступлення права вимоги (цесії) від 09.12.2014, договору про відступлення права вимоги (цесії) від 29.12.2015 та вимоги про погашення боргу від 29.01.2016 право власності на АЗС було зареєстровано за ОСОБА_3 ; 05.03.2016 у зв`язку з наведеним припинено записи про іпотеку та обтяження АЗС згідно з договором іпотеки від 30.01.2014;05.03.2016 на підставі договору іпотеки від 05.03.2016 внесено записи про іпотеку та обтяження АЗС на користь ОСОБА_4 , іпотекодавець - ОСОБА_3 ; 24.03.2016 припинення записів про іпотеку та обтяження АЗС на користь ОСОБА_4 ; 24.03.2016 на підставі Договору іпотеки від 24.03.2016 було внесено записи про іпотеку та обтяження АЗС на користь ОСОБА_5 , іпотекодавець - ОСОБА_3 ; 28.04.2016 на підставі наказу Міністерства юстиції України від 28.04.2016 №1258/8 скасовано записи про реєстрацію права власності на АЗС за ОСОБА_3 , про іпотеку за ОСОБА_4 та про іпотеку за ОСОБА_5 ; 28.04.2016 у зв`язку з попередніми юридично значимими діями поновлено запис про право власності ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД на АЗС; 30.05.2016 на підставі наказу Міністерства юстиції України від 30.05.2016 №1538/5 скасовано запис про обтяження АЗС на користь ОСОБА_5 ; 03.06.2016 на підставі Договору іпотеки від 03.06.2016 було внесено записи про іпотеку та обтяження АЗС на користь ОСОБА_1 , іпотекодавець - ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД; 12.07.2016 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна право власності на АЗС було зареєстровано за ТОВ "Євро Інвестменст Груп"; 12.07.2016 на підставі договору про внесення змін і доповнень до договору іпотеки від 03.06.2016 внесено зміни до записів про іпотеку та обтяження АЗС на користь ОСОБА_1 шляхом визначення боржником ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД, а іпотекодавцем - ТОВ "Євро Інвестментс Груп". 22.08.2017 рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/12629/16 підтверджено чинність зобов`язань ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД перед ПАТ "Авант-Банк" за кредитним договором №22/1/14-KL та нікчемність договору про відступлення права вимоги (цесії) від 29.12.2015; 11.04.2019 рішенням Солом`янського районного суду м. Києва у справі №760/18297/16-ц підтверджено незаконність набуття ОСОБА_3 прав вимог за кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014 та договором іпотеки від 30.01.2014 і вчинених в рамках їх реалізації майнових дій (набуття у власність АЗС, її обтяження іпотеками) - фактичне повернення прав вимог за такими правочинами ПАТ "Авант-Банк"; 23.04.2019 на підставі договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги №23/04-2019/1 від 23.04.2019 відбувся перехід прав вимог за кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014 та договором іпотеки від 30.01.2014 від ПАТ "Авант-Банк" до ТОВ "Файненс Компані"; 20.06.2019 на підставі договору про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги №20/06-2019/1 від 20.06.2019 відбувся перехід прав вимог за кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014 та договором іпотеки від 30.01.2014 від ТОВ "Файненс Компані" до ТОВ "ФК "Фінєвровектор".

Такі обставини перебігу спірних правовідносин надають правові підстави для цілком логічного висновку про те, що: чинність іпотеки, встановленої договором від 30.01.2014 щодо АЗС, не припинялась з моменту внесення первісного запису про неї (30.01.2014); припинення записів про іпотеку та обтяження АЗС на підставі договору іпотеки від 30.01.2014 мало місце за наслідками незаконного переходу до ОСОБА_3 відповідних прав та подальшої їх реалізації; зобов`язання за кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014 та договором іпотеки від 30.01.2014 є чинними; ТОВ "ФК "Фінєвровектор" є належним набувачем прав за такими договорами, у зв`язку з чим дії державного реєстратора, спрямовані на фактичне відновлення відповідних записів про іпотеку та обтяження АЗС на підставі договору іпотеки від 30.01.2014, які існували до їх незаконного припинення, з визначенням чинного іпотекодержателя/обтяжувача відповідають приписам ст.ст. 10, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", адже надані йому ТОВ "ФК "Фінєвровектор" документи в сукупності з відомостями реєстрів в повній мірі підтверджували існування таких прав та обтяжень. При цьому, необхідність в даному випадку існування судового рішення чи наказу Міністерства юстиції України про скасування реєстраційних дій щодо припинення іпотеки та обтяження АЗС, які були вчинені в рамках реалізації ОСОБА_3 набутих прав за кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014 та договором іпотеки від 30.01.2014, відсутня, адже такі дії є нікчемними та спростованими фактом визнання незаконним набуття такою особою відповідних прав і їх реалізації, що в тому числі підтверджується наказами Міністерства юстиції України від 28.04.2016 №1258/8 та від 30.05.2016 №1538/5. Також, як зауважив суд першої інстанції, станом на дату розгляду скарги ОСОБА_1 у провадженні Печерського районного суду міста Києва перебувала справа № 757/27729/18-ц за позовом ПАТ «Авант-Банк» до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору - ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання ПАТ «Авант-Банк» з 09.12.2014 іпотекодержателем АЗС, що могло мати наслідком внесення змін до державного реєстру речових прав. Також, позивач повідомив Комісію, що у провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва перебувала справа №640/19555/19 за позовом ТОВ «Файненс Компані» до державного реєстратора КП «Центр правової допомоги та реєстрації» Гумуржи О.К., треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору - ТОВ «Фінансова компанія «Фінєвровектор», ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД», ОСОБА_1 , ТОВ «Євро Інвестментс Груп», про визнання протиправним та скасування рішення від 06.09.2019, про скасування запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Аналіз викладених положень законодавства та обставин справи свідчить, що Комісія при прийнятті скарги ОСОБА_1 до розгляду та її безпосередньому розгляді повинна була врахувати обставини того, що оскаржуване рішення державного реєстратора було прийняте, зокрема, на підставі відомостей з судових рішень, а у провадженні судів перебували спори, рішення у яких могли мати наслідком внесення змін до розділу про обтяження щодо АЗС. Зазначене вище в сукупності свідчить про протиправний характер наказу Міністерства юстиції України № 3866/5 від 03.12.2019 «Про скасування рішень про держану реєстрацію прав та їх обтяжень» за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 від 24.09.2019, яким було скасовано рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Центр правової допомоги та реєстрації» Гумуржи О.К. від 06.09.2019 та наявність правових підстав для його скасування.

В свою чергу, питання належності направлення та отримання повідомлення про порушення забезпеченого зобов`язання могло б мати значення у випадку заперечень законного власника щодо неотримання відповідного повідомлення та існування у нього реального наміру виконати забезпечене зобов`язання задля збереження свого майна, в той же час судом встановлено незаконність набуття ТОВ "Євро Інвестментс Груп" права власності на АЗС, а представником останнього не визнаються в цілому права ТОВ "ФК "Фінєвровектор" за договором іпотеки від 30.01.2014 та наявність встановленого ним забезпечувального зобов`язання. Отже, прийняте на підставі поданих ТОВ "ФК "Фінєвровектор" документів рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лігуна А.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяження №49916998, на підставі якого внесено до Державного реєстру прав запис №34367979 про право власності ТОВ "ФК "Фінєвровектор" на АЗС, є правомірним. ТОВ «Фінансова компанія «Фінєвровектор» надало Приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Лігуну А.І. всі необхідні документи, визначені діючим законодавством, для реєстрації права власності на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» за спливом 60-денного строку з моменту вручення боржнику та іпотекодавцю повідомлення про порушення основного зобов`язання. Викладене свідчить про законність рішення приватного нотаріуса від 28.11.2019 про державну реєстрацію права власності на АЗС, як предмет іпотеки, за заявою ТОВ «Фінансова компанія «Фінєвровектор», оскільки останнє прийняте у відповідності до вимог законодавства про державну реєстрацію речових прав та іпотеку. Вказані обставини також спростовують висновок Колегіі? Міністерства юстиціі? Украі?ни з розгляду скарг на рішення, діі? або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державноі? реєстраціі?, територіальних органів Міністерства юстиціі? від 24.01.2020 та, відповідно, оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України від 25.02.2020.

Що ж до позовної давності, то суди дійшли висновку, що встановлені під час розгляду справи фактичні обставини істотно послаблюють правову позицію відповідачів 3 та 4, зокрема, обставини перебігу спірних правовідносин, якими не підтверджуються добросовісність посилання ТОВ "Євро Інвестментс Груп" на відсутність записів про іпотеку згідно з договором іпотеки від 30.01.2014 у державних реєстрах, та обставини, при яких фактично продавцем і покупцем та іпотекодержателем нерухомого майна була одна і та сама особа - ОСОБА_1 , а також враховуючи, що відповідачі фактично захищаються від позову посиланням на пропуск позовної давності позивачем. Адже за змістом ч. 3 ст. 16 ЦК України у разі встановлення зловживання правом суд може відмовити особі у захисті. Норма стосується не тільки позивача, який просить про застосування певних способів захисту, а й відповідачів, які захищаються від позову шляхом висування тих чи інших заперечень (у тому числі заявляючи про пропуск позивачем позовної давності). При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що часовий проміжок між датою укладення спірних договорів та моментом звернення позивача за захистом свого порушеного права у цій справі не порушує принцип правової визначеності, а навпаки, сприяє її досягненню, адже вирішення цього спору усуває й досі триваючий правовий конфлікт щодо визначення дійсного, належного іпотекодержателя, а також щодо визначення особи, яка має право власності на спірний об`єкт. З урахуванням встановлених вище обставин моменту, з якого позивачу могло стати відомо про порушення його права, надавши оцінку наявним у справі доказам і доводам сторін, з огляду на факт відкриття провадження у справі Солом`янським районним судом міста Києва та тривалий час розгляду справи у суді загальної юрисдикції, як наслідок - наявність підстав для позивача вважати, що його права будуть відновлені та захищені в судовому порядку, а також враховуючи запровадження карантинних обмежень з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, ТОВ "Євро Інвестментс Груп" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не застосував закон, який підлягав застосуванню (ст.ст. 1, 3, 17, 23, 33, 36, 37, 38, 39 Закону України «Про іпотеку») і щодо якого відсутній висновок суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах з приводу наступного питання чи має право іпотекодержатель, який вже скористався позасудовим способом захисту шляхом набуття права власності на предмет іпотеки після цього, будучи власником предмету іпотеки, додатково звертатися до суду із позовом про визнання за ним прав іпотекодержателя (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України); не застосував ст.ст. 256, 261, 267 ЦК України, чим проігнорував численні висновки Верховного Суду: в тій частині, що початок перебігу позовної давності починається від дня, коли особа могла довідатися про порушення свого права, а не тільки від дня, коли вона вже довідалася і навіть почала таке право захищати в суді (зокрема, справи № 916/2828/18, № 57/314-6/526-2012 та № 922/3737/19), а також в тій частині, що суд може тільки визнати поважними ті причини пропуску строку позовної давності, які зазначив сам позивач, а не самостійно займатися їх пошуком та обґрунтуванням (зокрема, справи № 925/1242/15, № 904/3405/19) (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України); порушив ст. 13 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 2 ч. 1 ст. 3 та ч. 2 ст. 328 ЦК України, оскільки всупереч висновкам Верховного Суду у справах № 357/9126/17, № 199/8047/16-ц, №199/7375/16-ц та № 910/17876/19 не застосував згаданих норм матеріального права, чим легалізував позбавлення відповідача-4 права власності без жодної компенсації. Також суд порушив норми ст.ст. 2, 86, 236, 237 ГПК України, оскільки: не дослідив зібраних у справі доказів, необґрунтовано відхилив прийняття: письмових заперечень відповідача-4 від 08.05.2023 щодо обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, клопотання самого позивача про огляд доказів за місцем їх знаходження, а також встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України).

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.07.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.09.2023 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 18.08.2023. Також скаржником були подані доповнення до касаційної скарги, направлені скаржником 03.07.2023. В свою чергу, строк касаційного оскарження на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 (повний текст складено 09.06.2023) у цій справі сплив 29.06.2023 з урахуванням положень абз. 2 ч. 1 ст. 288 ГПК України, а тому зазначені доповнення долучені до матеріалів справи, однак залишені без розгляду відповідно до положень ст. 118 ГПК України.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 21.08.2023 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник вказує на помилковість доводів скаржника та правильність висновків суду апеляційної інстанції, і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Крім цього, не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів в частині задоволених позовних вимог до Міністерства юстиції України, останнє звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення про відмову в позові.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 917/553/17 щодо застосування ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також застосував ч. 2, п. 4 ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» без урахування правової позиції, викладеної Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.01.2021 у справі №640/12666/19. Скаржник вказує, що державним реєстратором Гумуржи О.К. під час прийняття ним оскаржуваного рішення від 06.09.2019 № 48562178 на порушення вимог статей 10, 26 Закону, пункту 12 Порядку № 1127 належним чином не перевірено документів на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та не прийнято відповідного рішення, зокрема про зупинення розгляду заяви, оскільки до Заяви не додано рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, записів про проведену державну реєстрацію прав, передбаченого статтею 26 Закону. Отже, оскаржуване рішення від 06.09.2019 № 48562178, прийняте державним реєстратором Гумуржи О.К., підлягало скасуванню як таке, що прийняте всупереч законодавству у сфері державної реєстрації прав. Також згідно з відомостями Державного реєстру прав приватним нотаріусом Лігуном А.І. на підставі оскаржуваного рішення від 28.11.2019 № 49916998, внесено запис про право власності № 34367979 ТОВ «Фінансова компанія «Фінєвровектор». До заяви було додано: договір про відступлення права вимоги від 20.06.2019 № 35802; договір про відступлення права вимоги від 09.12.2014 № 2521; договір про відступлення прав вимоги від 03.04.2019 № 1154; повідомлення про порушення основного зобов`язання від 06.09.2019 № 8268815634; звіт про оцінку предмета іпотеки від 21.11.2019; повідомлення про порушення основного зобов`язання від 06.06.2019 № 8268815645; опис вкладення від 06.09.2019; дублікат договору іпотеки від 13.11.2019 № 194 7; повідомлення про порушення основного зобов`язання від 06.09.2019 № 8268815660; повідомлення про порушення основного зобов`язання від 06.09.2019 № 268815656; протокол загальних зборів від 22.11.2019 № 1/11; повідомлення про порушення основного зобов`язання від 06.09.2019 0100172301708. З наданих повідомлень не можливо встановити отримання іпотекодавцем вимоги, оскільки відправлення отримано невстановленою особою. Так, згідно повідомлення від 09.09.2019 встановлено, що лист-вимогу отримано представником DOMINIAK, але у авіонакладній № 8268815645 зазначено особу ULRICH JOSEF. Згідно повідомлення від 10.09.2019 встановлено, що лист-вимогу отримано представником ULRICH HERBERT, але у авіонакладній № 268815656 зазначено особу ULRICH JOSEF.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.09.2023 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 11.09.2023.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 18.09.2023 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий 14.09.2023. Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Оскільки відзив поданий поза межами встановленого Судом в ухвалі від 22.08.2023 строку, він, відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України, залучається до матеріалів справи, однак залишається без розгляду як такий, що поданий після закінчення встановленого судом процесуального строку.

До Верховного Суду 19.09.2023 від ТОВ "Євро Інвестментс Груп" надійшло клопотання про передачу справи на розгляд палати/об`єднаної палати, мотивоване необхідністю відступити від висновку Верховного Суду щодо позовної давності, викладеного у постанові від 11.01.2023 у справі № 924/88/22. Проте оскільки заявник не володіє точною інформацією щодо того до якої палати Касаційного господарського суду входить склад суду, що приймав вказану постанову, він просить в залежності від цього передати справу або на розгляд палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності, або на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду.

В судовому засіданні 19.09.2023 розгляд касаційних скарг відкладено на 03.10.2023.

В судовому засіданні 03.10.2023 оголошено перерву у справі до 17.10.2023.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Щодо касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Інвестментс Груп".

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Так скаржник зазначає, що відсутній висновок суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах щодо застосування ст.ст. З, 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» (можливість судового захисту (визнання) вже захищеного (реалізованого) в позасудовому порядку майнового права іпотекодержателя). За його доводами, позов обґрунтовується не необхідністю реального та поточного захисту права власності, а порушенням майнових прав іпотекодержателя АЗС, яке мало місце в минулому та задовго до моменту їх поновлення та захисту в позасудовому порядку до звернення до суду з цим позовом. Відтак, в силу того, що станом на 06.09.2019 позивач вже вчинив дії щодо захисту його прав в позасудовому порядку та зареєстрував в Державному реєстрі свої права іпотекодержателя на підставі договору іпотеки його право не було порушено спробою відповідача-3 реалізувати відповідні права на підставі договору іпотеки від 03.06.2016. В цьому сенсі посилання лише на спробу відповідача-3 в кінці вересня 2019 року визнати за собою право власності на іпотечне майно є недоречним, адже сама спроба не є свідченням порушення права. Необґрунтованим з точки зору хронології подій видається також і твердження апеляційного суду стосовно того, що дії ОСОБА_1 , спрямовані на державну реєстрацію права власності 23.09.2019 на АЗС, слід розцінювати як порушення прав позивача станом на дату звернення з позовом. Суди у даній справі не врахували основного - а, саме, що право позивача (майнове право іпотекодержателя), яке він, начебто, прагнув захистити шляхом заявлений позовної вимоги про визнання за собою прав іпотекодержателя на момент пред`явлення позову вже було захищене ним у позасудовий спосіб: спочатку шляхом поновлення іпотеки на підставі рішення державного реєстратора 06.09.2019, а згодом шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку». В свою чергу, відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» «Іпотека припиняється у разі набуття іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки».

Колегія суддів звертає увагу, що судами обох інстанцій встановлено, що ТОВ «Фінансова компанія «Фінєвровектор» заявило вимогу про визнання останнього іпотекодержателем, оскільки ТОВ «Євро Інвестмент Груп» не визнає такого права. Крім того, позивач вказував на те, що ТОВ «Євро Інвестмент Груп» оспорює таке право шляхом подання позову у справі № 910/3324/21 про скасування запису про іпотеку та зверненням до Колегії з розгляду скарг у сфері держреєстрації Міністерства юстиції України зі скаргою на реєстраційну дію про поновлення запису про іпотеку ТОВ «Фінансова компанія «Фінєвровектор». При цьому, право іпотекодержателя за ТОВ «Фінансова компанія «Фінєвровектор» також не визнає та оспорює інший відповідач у даній справі - ОСОБА_1 . Про зазначене свідчить звернення ОСОБА_1 з численними позовами до ТОВ «Фінансова компанія «Фінєвровектор» зокрема: позов у справі № 760/5676/21 про скасування запису про іпотеку та визнання відсутнім права іпотеки; позов у справі № 760/31552/19 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитом та іпотекою (в позові відмовлено). Також ОСОБА_1 зверталась до Колегії з розгляду скарг у сфері держреєстрації Міністерства юстиції України із скаргою на реєстраційну дію про поновлення запису про іпотеку ТОВ «Фінансова компанія «Фінєвровектор», що є підтвердженням невизнання та оспорювання ОСОБА_1 права іпотекодержателя у ТОВ «Фінансова компанія «Фінєвровектор».

Відтак, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що спір фактично стосується наявності чи відсутності права іпотеки позивача щодо об`єкта.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

При цьому доводи скаржника щодо реєстрації позивачем прав іпотекодержателя та права власності на об`єкт вказані вище висновки суду не спростовують, оскільки ним не враховується, що зазначені реєстраційні дії було скасовано оспорюваними позивачем наказами Міністерства юстиції України, у тому числі за скаргою ТОВ "Євро інвестментс Груп", що свідчить про те, що право позивача як іпотекодержателя є оспорюваним та підлягає захисту в судовому порядку.

Посилання скаржника на те, що позивач ще 28.11.2019 звернув стягнення на предмет іпотеки, що є підставою для припинення у нього усіх прав іпотекодержателя, але все одно наприкінці 2021 року заявив позовну вимогу № 1 (визнати за ним права іпотекодержателя за договором іпотеки), а суди у даній справі задовольнили таку вимогу, що в дійсності вказує на визнання неіснуючих (припинених) прав позивача, що є недопустимим, визнаються Верховним Судом неприйнятними, оскільки судами встановлено, що 06.09.2019 позивач звернувся до державного реєстратора Комунального підприємства "Центр правової допомоги та реєстрації" Гумуржи О.К. із заявою про відновлення державної реєстрації іпотеки на підставі іпотечного договору та реєстрації ТОВ "ФК "Фінєвровектор" іпотекодержателем. За наслідком розгляду вказаної заяви державним реєстратором прийняті рішення № 48562178 від 06.09.2019, № 48566511 від 06.09.2019, № 48566641 від 06.09.2019, відповідно до яких до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відомості про скасування припинення державної реєстрації іпотеки на підставі іпотечного договору, а позивача зареєстровано в якості іпотекодержателя.

Водночас відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 3866/5 від 03.12.2019 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" скасовано вказані вище рішення державного реєстратора Гумуржи О.К., оскільки надані позивачем реєстратору судові рішення не містили вказівок державному реєстратору на проведення реєстраційних дій за заявою ТОВ "ФК "Фінєвровектор". При цьому наказом Міністерства юстиції України № 670/5 від 25.02.2020 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" за результатами розгляду скарги ТОВ "Євро інвестментс Груп" від 12.12.2019 було скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 49916998 від 28.11.2019, вчинене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лігуном Андрієм Івановичем. Відповідно до цього рішення від 28.11.2019 приватним нотаріусом було зареєстровано право власності на спірний об`єкт за позивачем як іпотекодержателем у рахунок заборгованості у позасудовому порядку відповідно до ст.ст. 23, 37 Закону України "Про іпотеку".

Відтак, цілком обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що за таких умов належним способом захисту інтересів позивача є визнання останнього іпотекодержателем (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, абз. 2 ч. 2 ст. 20 ГК України).

В цьому контексті суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що дії ОСОБА_1 , спрямовані на державну реєстрацію права власності 23.09.2019 на АЗС, слід розцінювати як порушення прав позивача станом на дату звернення з позовом. Адже, в протилежному випадку позивач був би позбавлений можливості реалізувати свої права іпотекодержателя, а тому для ефективного захисту порушеного права ТОВ «ФК «Фінєвровектор» необхідним є визнання його іпотекодержателем за договором іпотеки від 30.01.2014, що відповідає способам захисту порушеного права, передбаченим чинним законодавством.

Враховуючи викладене Верховний Суд не формує висновок з підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - чи має право іпотекодержатель, який вже скористався позасудовим способом захисту шляхом набуття права власності на предмет іпотеки після цього, будучи власником предмету іпотеки, додатково звертатися до суду з позовом про визнання за ним прав іпотекодержателя, оскільки скаржником не враховується, що зазначені реєстраційні дії (відповідно до яких до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відомості про скасування припинення державної реєстрації іпотеки на підставі іпотечного договору, а позивача зареєстровано в якості іпотекодержателя, а також зареєстровано право власності на спірний об`єкт за позивачем як іпотекодержателем у рахунок заборгованості у позасудовому порядку відповідно до ст.ст. 23, 37 Закону України "Про іпотеку") були скасовано оспорюваними у цій справі позивачем наказами Міністерства юстиції України.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Так, зокрема, скаржник посилається на неврахування судами висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, відповідно до якого: «за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 за провадженням N 12-127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню».).

Водночас скаржник вириває вказаний висновок з контексту, оскільки Велика Палата Верховного Суду виснувала, що: «виключення запису про обтяження, зокрема, на підставі судового рішення саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною. Відповідно скасування такого судового рішення не спричиняє відновлення дії іпотеки. Якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотека є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване судове рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження. У такому разі запис про іпотеку підлягає відновленню.

Водночас Велика Палата Верховного Суду нагадує, що функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пункті 96 постанови від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), у пункті 10.29 постанови від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19). Аналогічно функцією державної реєстрації іпотеки є оголошення належності іпотеки нерухомого майна певній особі. Тобто запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення.

Якщо ж іпотека припинена у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, то подальше скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, не впливає ані на чинність договору купівлі-продажу, укладеного на прилюдних торгах, ані на чинність іпотеки. Відповідно до частини першої статті 23 Закону № 898-IV у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Зазначену норму слід застосовувати разом з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).

Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19).

З огляду на наведені у постанові в справі № 922/2416/17 мотиви, для забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити шляхом конкретизації від її висновку, викладеного у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, а також від аналогічного висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц та від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц.

Означена конкретизація висновків полягає у такому:

- скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення;

- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення;

- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі;

- запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;

- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню;

- при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.».

Водночас судом апеляційної інстанції у справі № 910/21220/21 встановлено, що за наслідками укладення 29.12.2015 між ПАТ "Авант-Банк" та ОСОБА_3 договору про відступлення права вимоги (цесії), посвідченого приватним нотаріусом Могильницькою О.А. за реєстровим №873, мало місце звернення останнім стягнення у відповідності до Договору іпотеки від 30.01.2014 на спірну АЗС в рахунок погашення набутих прав вимоги до ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД за кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014, у зв`язку з чим відбулись реєстраційні дії щодо відображення в Державному реєстрі речових прав нерухомого майна права власності ОСОБА_3 (номер запису 13576560 від 05.03.2016; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №28610148 від 05.03.2016); припинення іпотеки за договором іпотеки від 30.01.2014 (номер запису 4503327 від 30.01.2014; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №28612575 від 05.03.2016) та відповідного обтяження (номер запису 4503110 від 30.01.2014; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №28612491 від 05.03.2016).

Тобто, 05.03.2016 мало місце припинення записів про іпотеку та обтяження на АЗС, внесених до державних реєстрів на підставі Договору іпотеки від 30.01.2014.

Однак, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Авант-Банк" (наказ №64 від 24.02.2016) було встановлено ознаки нікчемності укладеного між ПАТ "Авант-Банк" та ОСОБА_3 договору про відступлення права вимоги (цесії) від 29.12.2015 та застосовано наслідки такої нікчемності, шляхом повернення ОСОБА_3 сплачених останнім коштів в якості оплати набутих прав вимоги за кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.08.2017 у справі №910/12629/16 за позовом ПАТ "Авант-Банк" до ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД про стягнення боргу за кредитним договором №22/1/14-KL позовні вимоги було задоволено повністю та в мотивувальній частині такого судового рішення підтверджено встановлену згідно п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" нікчемність укладеного між ПАТ "Авант-Банк" та ОСОБА_3 договору про відступлення права вимоги (цесії) від 29.12.2015, у зв`язку з чим фактично визнано ПАТ "Авант-Банк" володільцем прав вимоги за кредитним договором №22/1/14-KL.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 11.04.2019 у справі №760/18297/16-ц було визнано недійсним укладений між ПАТ "Авант-Банк" та ОСОБА_3 договір про відступлення права вимоги (цесії) від 29.12.2015.

При цьому, з мотивувальної частини вказаного судового рішення вбачається, що судом було встановлено нікчемність вказаного правочину з підстав, встановлених п. 7 та п. 9 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Тобто, вказаними судовими рішеннями було встановлено незаконність переходу від ПАТ "Авант-Банк" до ОСОБА_3 прав вимог за кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014 та договором іпотеки від 30.01.2014.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За таких обставин встановлення незаконності (в т.ч. шляхом визнання в судовому порядку) переходу до ОСОБА_3 прав вимог за кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014 та договором іпотеки від 30.01.2014 свідчить про незаконність реалізації особою набутих нею прав в т.ч. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 30.01.2014 та набуття права власності на АЗС, яке в свою чергу мало своїм наслідком припинення в реєстрах записів про іпотеку та обтяження такого майна на підставі договору іпотеки від 30.01.2014.

Отже, внесені за наслідками вчинення договору про відступлення права вимоги (цесії) від 29.12.2015 та наступної реалізації набутих на підставі нього ОСОБА_3 прав зміни до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відносно АЗС (зокрема, щодо суб`єкта права власності на такий об`єкт; припинення іпотеки та обтяження, які були встановлені на підставі Договору іпотеки від 30.01.2014) є незаконними.

Наведене в тому числі підтверджується наказами Міністерства юстиції України від 28.04.2016 №1258/8 та від 30.05.2016 №1538/5 про задоволення скарг ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД, на виконання яких було внесено зміни до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відносно АЗС шляхом скасування запису про право власності ОСОБА_3 та скасування записів, вчинених за наслідками реалізацією ОСОБА_3 відповідних прав власності на таку нерухомість (щодо передачі в наступну іпотеку).

З огляду на викладені обставини за наслідками встановлення незаконності переходу до ОСОБА_3 прав вимог за кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014 та договором іпотеки від 30.01.2014 (нікчемності договору про відступлення права вимоги (цесії) від 29.12.2015) було спростовано всі майнові та реєстраційній дії, вчинені за наслідками реалізації ОСОБА_3 набутих ним прав, та поновлено у відомостях Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на АЗС за ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД.

Що ж до записів про іпотеку та обтяження АЗС згідно Договору іпотеки від 30.01.2014, яких в державному реєстрі поновлено не було, суд апеляційної інстанції встановив, що такі обставини було зумовлено не відсутністю правових підстав для цього, а саме сукупністю відсутності: по-перше, належного законодавчого врегулювання питання відновлення запису після його припинення, ознак встановлення незаконності підстав такого припинення, адже не передбачало прямих механізмів такого відновлення; по-друге, повноважень у Міністерства юстиції України на вихід за межі розгляду відповідної скарги, адже розглядаючи скарги ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД та приймаючи накази від 28.04.2016 №1258/8 та від 30.05.2016 №1538/5 де-факто встановив незаконність проведення реєстраційних дій за наслідками набуття ОСОБА_3 прав вимог за кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014 та договором іпотеки від 30.01.2014 (першочерговими якими були записи про припинення іпотеки та обтяження за договором іпотеки від 30.01.2014), однак де-юре міг діяти виключно в межах вимог поданих скарг, які були направлені лише на відновлення запису про право власності ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД на АЗС та скасування записів про її обтяження, вчинених за наслідками реалізації ОСОБА_3 набутих ним прав; відсутністю фактичного інтересу у власника (ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД) на відновлення відповідних записів.

Наразі, законодавцем виправлено відповідну прогалину в регулюванні питання відновлення записів за наслідками неправомірного (незаконності підстав) їх виключення, шляхом зазначення в абзаці 3 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що відсутність поновлення записів про іпотеку та обтяження АЗС згідно з договором іпотеки від 30.01.2014 в державному реєстрі за наслідками встановлення незаконності майнових та реєстраційних дій, які зумовили їх припинення, не було наслідком втрати їх чинності, а законодавство не передбачає такої підстави припинення іпотеки як внесення до державного реєстру відповідного запису про припинення іпотеки, адже вчинення такої реєстраційної дії є наслідком, а не правовою підставою припинення іпотеки.

Отже, враховуючи незаконність реєстрації ОСОБА_3 за собою права власності на АЗС за наслідками реалізації набутих прав за договором іпотеки від 30.01.2014 та відсутність інших підстав для припинення іпотеки за вказаним правочином, встановлених законом, вбачається, що іпотека згідно з договору іпотеки від 30.01.2014 є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасовано запис про її припинення, адже встановлення незаконності дій, які мали своїм наслідком внесення до державного реєстру запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі.

Подібний по суті висновок при оцінці чинності іпотеки у випадку визнання незаконними чинників, які зумовили внесення до державного реєстру запису про припинення відповідної іпотеки, викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №922/2416/17.

З огляду на викладене договір іпотеки від 30.01.2014 не припинив своєї дії за наслідками подій, які мали місце в кінці 2015 року та протягом 2016 року (набуття ОСОБА_3 прав за договором іпотеки від 30.01.2014 та їх реалізація), а відтак, встановлена нею іпотека щодо АЗС продовжувала свою дію з моменту укладення такого правочину та внесення до державного реєстру первісного запису про неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Правовою підставою набуття ТОВ "Євро Інвестментс Груп" права власності на спірне нерухоме майно став укладений ним з ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД правочин купівлі-продажу від 12.07.2016. При цьому, зі змісту такого правочину вбачається посилання сторін на те, що будівля АЗС на момент укладення договору купівлі-продажу від 12.07.2016 нікому іншому не продана, не подарована, в найм (оренду) не здана, не відчужена іншим способом, не заставлена, в спорі, податковій заставі не перебуває, не передана як внесок до статутного капіталу юридичної особи, інших прав щодо неї у третіх осіб (в тому числі за шлюбним контрактом, договорами найму тощо), як у межах, так і за межами України немає (абз. 1 п. 3.3 такого договору).

Поряд з цим, також зазначено, що за даними державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 12.07.2016 будівля АЗС перебуває під іпотекою, а іпотекодержатель дав згоду на відчуження АЗС, про що зазначено у заяві, справжність підпису засвідчено Колесник О.І. , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 11.07.2016 за реєстровим №1248. (абз. 2 п. 3.3 цього договору).

Також в наведеному положенні мова йде про укладений між ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД та ОСОБА_1 договір іпотеки, посвідчений 03.06.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.І. за реєстровим №799.

Тобто, будучи обізнаним про незаконність набуття ОСОБА_3 прав вимог за кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014 та договором іпотеки від 30.01.2014, наслідком реалізації яких останнім було внесення до державного реєстру записів про припинення іпотеки та обтяження АЗС згідно з таким договором, відновивши за собою в реєстрі запис про право власності на спірну будівлю та скасувавши записи, що перешкоджали розпорядженню нею (були внесенні за наслідками незаконного розпорядження ОСОБА_3 таким майном - за наказами Міністерства юстиції України від 28.04.2016 №1258/8 та від 30.05.2016 №1538/5), ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД, безумовно усвідомлюючи продовження дії договору іпотеки від 30.01.2014, передало АЗС в іпотеку іншій особі та відчужило її на користь ТОВ "Євро Інвестментс Груп".

Частиною 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема: передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Згідно із ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Положеннями ч. 2 ст. 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Внесення нотаріусом до реєстру запису про припинення іпотеки є офіційним підтвердженням існування юридичного факту припинення іпотеки відповідно до підстав, передбачених положеннями чинного законодавства, але такий факт не створюється реєстраційною дією нотаріуса. Існування спірного запису в реєстрі про припинення іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права доводити обставини дійсності такої іпотеки в суді. Відтак, за змістом з`ясованих судами обставин справи іпотека виникла щодо спірного майна, була зареєстрована належним чином, а належні та допустимі докази того, що ця іпотека була припинена за визначених законодавством підстав на час укладення Компанією договорів щодо спірного майна, відсутні. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/73/17.

Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється ст. 23 Закону Украі?ни «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншоі? особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якоі? переи?шло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі и?ого права і несе всі и?ого обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Викладена позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.05.2019 у справі № 668/9978/15-ц.

Отже відповідно до норм Закону України «Про іпотеку» іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Відтак, договір іпотеки від 30.01.2014 не припинив своєї дії за наслідками подій, які мали місце в кінці 2015 року та протягом 2016 року, а встановлена ним іпотека та обтяження АЗС продовжували свою дію з моменту укладення такого правочину та внесення до державних реєстрів первісних записів про них. Крім того, мало місце продовження існування основного зобов`язання, на забезпечення якого і було передано АЗС в іпотеку згідно з договором іпотеки від 30.01.2014, що підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 22.08.2017 у справі №910/12629/16. В той же час, матеріали справи не містять доказів отримання ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД згоди чинного на момент передачі в іпотеку ОСОБА_1 та відчуження на користь ТОВ "Євро Інвестментс Груп" АЗС іпотекодержателя.

З урахуванням наведеного, суди дійшли правильного висновку про те, що відсутність згоди чинного іпотекодавця за договором іпотеки від 30.01.2014 на укладення оскаржуваних договорів іпотеки АЗС між ТОВ "НВУКФ «ЕСКО» ЛТД та ОСОБА_1 від 03.06.2016, а також купівлі-продажу АЗС між ТОВ "НВУКФ «ЕСКО» ЛТД та ТОВ «Євро Інвестментс Груп» від 12.07.2016 є порушенням положень ст. 12 Закону «Про іпотеку», а також положень самого договору іпотеки, що повинно мати наслідком визнання недійсними цих договорів, а визнання недійсними іпотечного договору від 03.06.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ "НВУКФ «ЕСКО», а також договору купівлі-продажу АЗС між ТОВ «Євро Інвестментс Груп» та ТОВ "НВУКФ «ЕСКО» ЛТД, як підстав виникнення обтяження та речових прав щодо АЗС для вказаних осіб, має наслідком скасування відповідних реєстраційних записів про іпотеку та обтяження, а також реєстраційного запису про право власності за ТОВ «Євро Інвестментс Груп».

Крім того, місцевий господарський суд обґрунтовано вказав на те, що визнання недійсним іпотечного договору від 03.06.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ "НВУКФ «ЕСКО» в комплексі з діями ОСОБА_1 , спрямованими на реєстрацію права власності на АЗС у вересні 2019 року в позасудовому порядку з порушенням пріоритетності, свідчить про необхідність задоволення вимоги про визнання відсутнім у ОСОБА_1 права іпотекодержателя з метою запобігання подальшим посяганням на речові права, що пов`язані з первинною іпотекою на користь позивача.

Відтак, посилання скаржника на те, що він не знав і не мав знати про наявність чинного іпотечного зобов`язання на підставі договору іпотеки адже відповідні відомості були відсутні в Державному реєстрі, і він не був стороною кредитного договору та договору іпотеки, а ТОВ "Науково-виробнича упроваджувальна комерційна фірма "ЕСКО" ЛТД" його про відповідні обставини не повідомляв, не впливають на правильність висновків судів обох інстанцій.

Стосовно посилань скаржника на відповідні постанови Верховного Суду в контексті встановлення судами ознак його недобросовісності (від 20.11.201 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц, від 05.04.2023 у справі № 910/20528/21) (та, відповідно, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) та доводи щодо його добросовісності, то Верховний Суд зазначає, що відповідні обставини оцінюються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин відповідної справи, а тому надання іншої оцінки певним таким обставинам у інших справах автоматично не спричиняє помилковість висновків судів у справі розглядуваній. Так апеляційним судом встановлено, що питання набуття прав власності на майно за відсутності записів про його обтяження іпотекою при одночасній чинності такої іпотеки (коли запис було виключено/припинено на незаконних підставах) неодноразово було предметом вирішення Великою Палатою Верховного Суду, яка зазначала, що:

- відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 02.07.2019 у справі №48/340);

- однією з загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26.06.2019 у справі №669/927/16-ц);

- добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 46.2 постанови від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18);

- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17);

- якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення; у разі скасування незаконного судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду; це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек; договір іпотеки (права й обов`язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек (постанова від 19.06.2019 у справі №643/17966/14-ц).

В послідуючому такі висновки, з метою забезпечення єдності судової практики, було конкретизовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 наступним чином:

- скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення;

- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення;

- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певного часу відомостей про неї у відповідному державному реєстрі;

- запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;

- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови від 23.10.2019 у справі №922/3537/17). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню;

- при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.

З огляду на викладене вирішуючи питання наслідків набуття особою права власності на майно, яке було обтяжено іпотекою, без згоди чинного іпотекодержателя в силу відсутності запису про таку іпотеку, що було наслідком незаконного його припинення, слід виходи із дослідження поведінки такого набувача, за підтвердження добросовісності якої і можливим є висновок про нівелювання сили такої іпотеки.

Відповідно до ч. 4 ст.11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини, досліджуючи питання права на справедливий суд крізь призму повноти судового рішення, зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), від 27 вересня 2001 року № 49684/99). Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч.1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч.2). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5).

Відтак подібні положення щодо обґрунтованого рішення мітяться і у національному законодавстві.

За вказаних обставин у кожному випадку при вирішенні такого спору, який розглядається у даній справі у наведеній частині позовних вимог, судам належить перевіряти наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження. Добросовісність чи недобросовісність особи - це правовий висновок, який робиться судом на підставі встановлених обставин справи, які можуть про це свідчити. Добросовісність чи недобросовісність особи не залежить від того, чи був визнаний договір недійсним, чи ні.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/20528/21.

Дослідивши перебіг спірних правовідносин через призму неможливості ТОВ "Євро Інвестментс Груп" бути обізнаним про реальний стан сукупності правовідносин щодо АЗС, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що досить сумнівним є придбання іноземним товариством нерухомості в Україні, обтяженої іпотекою фізичної особи, за відсутності попереднього дослідження історії перебігу відносин щодо такого майна, яка в свою чергу на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12.07.2016 давала підстави для сумнівів з огляду на низку переходів прав власності та іпотеки і їх скасування (при вчиненні такого правочину з відомостей державних реєстрів вбачалась наявність запису про іпотеку на користь ПАТ "Златобанк" з послідуючою заміною іпотекодержателя на ОСОБА_3 та її припинення в силу набуття права власності на АЗС ОСОБА_3 ; обтяження ОСОБА_3 АЗС іпотеками інших осіб; скасування запису про право власності ОСОБА_3 та вчиненої ним іпотеки на підставі наказів Міністерства юстиції України).

Тобто, розумними та обачними діями покупця при наявності таких обставин було б вивчення ситуації за якої було скасовано запис про право власності ОСОБА_7 на АЗС, адже таке право було зареєстроване саме за наслідками звернення стягнення останнім на таке майно як предмет іпотеки, а тому очевидним є питання щодо подальшої дії відповідної іпотеки за наслідками скасування процедури звернення стягнення на неї.

Також, згідно з договором купівлі-продажу нерухомого майна від 12.07.2016 ціною продажу АЗС було визначено суму у розмірі 3 млн. грн, в той час, як дійсна ринкова вартість такого майна становила близько 30 млн. грн (на момент укладення договору іпотеки від 30.01.2014 оцінена у розмірі 28,8 млн. грн; на момент звернення стягнення ТОВ "ФК "Фінєвровектор" - 30 млн. грн).

При цьому, купуючи будівлю АЗС ТОВ "Євро Інвестментс Груп" взяло на себе права та обов`язки іпотекодавця такої будівлі за договором іпотеки від 03.06.2016, укладеним між ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД та ОСОБА_1 , умови якого передбачали, що такою іпотекою забезпечується всі вимоги ОСОБА_1 за договором фінансової допомоги від 08.09.2015, з урахуванням змін та доповнень до такого договору, у тому числі у разі будь-якого збільшення зобов`язань за ним.

Тобто, мають місце обставини при яких іноземна компанія придбала в Україні нерухомість обтяжену іпотекою в рахунок необмеженого зобов`язання.

Крім того, дню відчуження АЗС на користь ТОВ "Євро Інвестментс Груп" (за день до укладення договору купівлі-продажу від 12.07.2016) передує звернення ПАТ "Авант-Банк" (11.07.2016) до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД про стягнення заборгованості за кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014.

Такі обставини в своїй сукупності, за висновком суду апеляційної інстанції, безумовно вказують на наявність недобросовісної поведінки ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД, спрямованої на намагання унеможливити задоволення вимог кредитора за кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014 за рахунок АЗС шляхом її обтяження новою іпотекою та відчуженням. Також, наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, витягами з відповідних реєстрів, підтверджується, що у даній справі мають місце обставини, при яких фактично продавцем і покупцем та іпотекодержателем нерухомого майна була одна і та сама особа - ОСОБА_1 , яка є у складі власників як ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛСД», так і компанії Healthtour, яка у свою чергу є засновником та власником 100% акцій ТОВ «Євро Інвестментс Груп». Наведене в сукупності із встановленою недобросовісністю ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД (в силу обізнаності останнього про продовження чинності Договору іпотеки від 30.01.2014) виключає можливість для висновку про те, що укладаючи спірні договори іпотеки від 03.06.2016 та купівлі-продажу нерухомого майна від 12.07.2016 ТОВ "Євро Інвестментс Груп" та ОСОБА_1 діяли сумлінно та розумно і не могли не знати про дійсний перебіг відносин щодо АЗС на момент його придбання, адже визначені судом обставини укладення такого договору свідчать про формалізацію його кінцевої мети, а саме - виведення майна з під іпотеки, встановленої договором від 30.01.2014 та забезпечення неможливості в подальшому погашення зобов`язань, які виникли за кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014, за рахунок АЗС.

В цій частині колегія суддів звертає увагу на доводи скаржника про те, що відповідні висновки суду апеляційної інстанції зроблені за наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, витягами з відповідних реєстрів, підтверджується, що у даній справі мають місце обставини, при яких фактично продавцем і покупцем та іпотекодержателем нерухомого майна була одна і та сама особа - ОСОБА_1 , яка є у складі власників як ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛСД», так і компанії Healthtour, яка у свою чергу є засновником та власником 100% акцій ТОВ «Євро Інвестментс Груп», проте встановлені на підставі не допустимих доказів та документів, які не були залучені до справи.

Як вбачається з тексту оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, 27.04.2023 на адресу суду надійшли пояснення ТОВ «Фінєвровектор» про те, що у даній справі мають місце обставини, при яких фактично продавцем і покупцем та іпотекодержателем нерухомого майна була одна і та сама особа. Наголошує, що об`єкт нерухомості було відчужено за ціною, яка в 10 разів нижче ринкової вартості та без згоди чинного іпотекодержателя. Проте протокольною ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 задоволено клопотання відповідача 4 про долучення доказів, а саме - додатків до заяви про застосування позовної давності. У задоволенні інших клопотань про долучення доказів відмовлено у зв`язку із пропуском встановленого судом апеляційної інстанції строку на їх подачу.

Водночас, саме лише посилання на вказаний доказ не свідчить про помилковість висновків суду апеляційної інстанції, оскільки висновків щодо недобросовісної поведінки суд дійшов аналізуючи також інші докази в їх сукупності.

Верховний Суд звертає увагу, що в силу положень ст. 300 ГПК України, позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується з висновком судів про відсутність правових підстав для застосування презумпції правомірності набуття майна в межах спірних правовідносин, адже встановленими судами обставинами перебігу спірних правовідносин не підтверджується добросовісність покладення ТОВ "Євро Інвестментс Груп" на відсутність записів про іпотеку згідно з договором іпотеки від 30.01.2014 в державних реєстрах, тобто, не підтверджується, що така особа не знала і не мала знати про існування таких прав і обтяжень.

Посилання скаржника на порушення судами ст. 13 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 2 ч. 1 ст. 3 та ч. 2 ст. 328 ЦК України, оскільки всупереч висновкам Верховного Суду у справах № 357/9126/17, № 199/8047/16-ц, №199/7375/16-ц та № 910/17876/19 вони не застосували згаданих норм матеріального права, чим легалізували позбавлення відповідача-4 права власності без жодної компенсації, колегією суддів відхиляються, з огляду на таке.

Статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У рішенні ЄСПЛ від 24.06.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 ЄСПЛ зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа -добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Тобто втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно з законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що для того, щоб зазначати про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, необхідно встановити три критерії, які слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно), оскільки таке втручання має наслідком позбавлення майна (законних сподівань на володіння майном) добросовісного набувача такого майна, чого судами обох інстанцій не встановлено, а тому посилання скаржника в цьому контексті Верховним Судом відхиляються.

Що ж до посилань на те, що суд апеляційної інстанції не застосував ст.ст. 256, 261, 267 ЦК України, чим проігнорував численні висновки Верховного Суду: в тій частині, що початок перебігу строку позовної давності починається від дня, коли особа могла довідатися про порушення свого права, а не тільки від дня, коли вона вже довідалася і навіть почала таке право захищати в суді (зокрема, справи № 916/2828/18, № 57/314-6/526-2012 та № 922/3737/19), а також в тій частині, що суд може тільки визнати поважними ті причини пропуску позовної давності, які зазначив сам позивач, а не самостійно займатися їх пошуком та обґрунтуванням (зокрема, справи № 925/1242/15, № 904/3405/19) (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України).

Так у постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18 зазначено, що відповідно до статей 256, 257, ч. 1 ст. 261 та ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки та застосовується лише за наявності порушення права особи. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

За змістом ст. 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012.

Отже при визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19 вказано, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У постанові від 30.11.2021 у справі №910/256/20 Верховний Суд, вирішуючи питання обґрунтованості/необґрунтованості застосування до спірних правовідносин позовної давності, зокрема вказав, що суд повинен встановити початок перебігу позовної давності, його переривання чи зупинення, суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження обставин дотримання/недотримання позовної давності, має зробити висновок про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права. При цьому, саме об`єктивні причини повинні бути враховані судом, які вказують на об`єктивні перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права.

У постанові від 29.11.2022 у справі №910/4905/20 Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, зокрема вказав, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання наслідків спливу позовної давності, встановив початок перебігу строку, але не з`ясував та прямо не зазначив конкретно дату, коли такий строк сплив, тому висновок про сплив позовної давності є передчасним. Суд також не надав оцінки поведінці відповідача, як сторони договору, й ознак суперечливої поведінки у реалізації права на оспорювання договору та заперечення таких обставин при вирішенні спору про застосування наслідків недійсності договору, а також вчинення ним дій, що можуть свідчити про визнання свого боргу або іншого обов`язку. Встановлення таких обставин має істотне значення як для визначення обставин переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) так і для вирішення питання поважності причин пропущення позовної давності (частина п`ята статті 267 ЦК України).

Верховний Суд зазначає, що питання дослідження обставин пропуску позовної давності вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням відповідних обставин справи. Як вбачається з тексту касаційної скарги, доводи скаржника в цій частині зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою наявних у справі доказів. Проте відповідно до ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

В свою чергу, аналіз Глави 19 ЦК України щодо "інституту позовної давності" в сукупності із нормами ГПК України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного визначення обставин дати початку перебігу строку позовної давності, однак не обмежують його у перевірці правильності встановлення судами попередніх інстанцій початку відліку такого строку.

Касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм Глави 19 ЦК України на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам.

Суди обох інстанцій вирішуючи питання щодо можливості задоволення заяви відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог позивача зазначили, що важливим є встановлення обставин, чи було відомо та чи міг довідатися чинний на той момент кредитор за кредитним та іпотечним договорами від 30.01.2014 про укладення оскаржуваних договорів іпотеки від 03.06.2016 та купівлі-продажу АЗС від 12.07.2016, а також внесення відповідних записів до реєстру речових прав.

З наявних у матеріалах справи фактичних даних суди дійшли висновку, що ані ПАТ «Авант-Банк», ані ТОВ «Фінансова компанія «Фінєвровектор» не були сторонами оскаржуваних договорів іпотеки АЗС між ТОВ "НВУКФ «ЕСКО» ЛТД та ОСОБА_1 від 03.06.2016, а також купівлі-продажу АЗС між ТОВ НВУКФ «ЕСКО» ЛТД та ТОВ «Євро Інвестментс Груп» від 12.07.2016. Тим більше, вказані договори були укладені саме без згоди іпотекодержателя за договором від 30.01.2014.

Першим свідченням ознайомлення попереднього кредитора з фактом укладення оскаржуваних договорів є звернення ПАТ «Авант-Банк» у жовтні 2018 року з позовом у рамках справи № 757/27729/18-ц про визнання банку іпотекодержателем.

При цьому, підтвердженням того, що ПАТ «Авант-Банк» не знало про порушення своїх прав є те, що вищезазначений позов було заявлено до ОСОБА_8 та ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД, а не до ТОВ «Євро Інвестментс Груп», яке вже на той момент було фактичним власником нерухомого майна.

Також, у справі № 760/18297/16-ц, яка розглядалась Солом`янським районним судом м. Києва, ПАТ «Авант-Банк» могло стати відомо про укладення оскаржуваних договорів лише після залучення до справи у якості співвідповідача після звернення ТОВ "НВУКФ «ЕСКО» ЛТД із зустрічним позовом від 19.06.2018.

За таких обставин, суди дійшли висновку про відсутність доказів на підтвердження обставин, за яких до червня 2018 року кредитор за іпотечними зобов`язаннями від 30.01.2014, правонаступником якого є позивач, міг довідатися про укладення договорів іпотеки АЗС між ТОВ "НВУКФ «ЕСКО» ЛТД та ОСОБА_1 від 03.06.2016, а також купівлі-продажу АЗС між ТОВ "НВУКФ «ЕСКО» ЛТД та ТОВ «Євро Інвестментс Груп» від 12.07.2016.

Водночас у жовтні 2019 року ТОВ "ФК "Фінєвровектор" звернулось до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ "НВУКФ «ЕСКО» ЛТД, ОСОБА_1 , ТОВ «Євро Інвестментс Груп» про:

- визнання ТОВ «Фінансова компанія «Фінєвровектор» іпотекодержателем за договором іпотеки від 30.01.2014, посвідченим Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В. за реєстровим номером 547, укладеним між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «Науково-Виробнича упроваджувальна комерціи?на фірма «ЕСКО» ЛТД щодо об`єкта нерухомого майна, а саме: нежилий комплекс - АЗС з сервісним комплексом (літ. А) загальною площею 355 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , РНОНМ: 88163280000;

- визнання недійсним договору іпотеки від 03.06.2016 р, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.І. за реєстровим номером 799, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Науково-Виробнича упроваджувальна комерціи?на фірма «ЕСКО» ЛТД;

- визнання у ОСОБА_1 відсутнім права іпотекодержателя за договором іпотеки від 03.06.2016 р, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.І. за реєстровим номером 799;

- визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та і?х обтяжень, індекснии? номер: 29898607 від 03.06.2016 18:59:04, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.І., на підставі якого було внесено запис про іпотеку № 14810126, зареєстрований 03.06.2016 о 13:11:26, щодо об`єкта нерухомого майна, а саме: нежилий комплекс - АЗС з сервісним комплексом (літ. А) загальною площею 355 кв.м. за адресою: м. Київ, проспект Повітрофлотський, 77, РНОНМ: 88163280000;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна серія та номер 1249 від 12.07.2016 р., укладеного між ТОВ «Науково-Виробнича упроваджувальна комерціи?на фірма «ЕСКО» ЛТД та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Інвестментс Груп» (EURO INVESTMENTS GROUP);

- визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та і?х обтяжень, індекснии? номер: 30428353 від 12.07.2016 21:07:51, прийняте Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.І., на підставі якого було внесено запис про право власності 15362316, зареєстрований 12.07.2016 о 10:25:39 щодо об`єкта нерухомого майна, а саме: нежилий комплекс - АЗС з сервісним комплексом (літ. А) загальною площею 355 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , РНОНМ: 88163280000.

При цьому, рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 31.08.2020 у справі № 760/30077/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28.04.2021, позов ТОВ «ФК «Фінєвровектор» задоволено. Однак постановою Верховного Суду від 14.12.2021 провадження у справі закрито, повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінєвровектор», що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарських судів.

Отже, позивач в межах позовної давності звертався до суду цивільної юрисдикції з позовними вимогами, аналогічними позовним вимогам у даній справі.

Водночас подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.12.2020 у справі № 909/1165/19, від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, та у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19.

Разом з тим, 11 березня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до якої, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року установлено карантин на всій території України з 12 березня 2020 року.

У подальшому дія карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року, безперервно продовжувалася.

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року (з урахуванням останніх внесених до неї змін згідно з постановою Кабінету Міністрів України "№1423 від 23.12.2022), дія карантину на усій території України, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року, була продовжена до 30 квітня 2023 року.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України був доповнений, зокрема пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Зазначений Закон України набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені.

Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що застосування норм про позовну давність підпорядковується загальним засадам матеріального цивільного права, які мають фундаментальний характер і є нормами прямої дії (постанова Верховного Суду від 25.01.2021 у справі № 758/10761/13-ц), включаючи й загальні положення щодо справедливості, добросовісності та розумності як загального стандарту поведінки учасників цивільних правовідносин.

З урахуванням встановлених вище обставин моменту, з якого позивачу могло стати відомо про порушення його права, надавши оцінку наявним у справі доказам і доводам сторін, з огляду на факт відкриття провадження у справі Солом`янським районним судом міста Києва та тривалий час розгляду справи у суді загальної юрисдикції, як наслідок - наявність підстав для позивача вважати, що його права будуть відновлені та захищені в судовому порядку, а також враховуючи запровадження карантинних обмежень з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про застосування наслідків пропуску позовної давності.

Посилання відповідача-4 на долучені ним до заяви про застосування наслідків пропуску позовної давності письмові пояснення представника позивача у іншій справі № 760/30077/19, що розглядалась Солом`янським районним судом міста Києва, колегією суддів оцінюються критично, оскільки жодним чином не спростовують зазначених вище висновків суду апеляційної інстанції, до яких колегія суддів прийшла на підставі ґрунтовного та системного аналізу наявних в матеріалах справи належних та допустимих доказів.

З урахуванням викладеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання скаржника про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з метою відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11.01.1023 у справі № 924/88/22, у зв`язку з тим, що вони не стали визначальною підставою для відмови у застосуванні позовної давності до спірних правовідносин.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Що ж до касаційної скарги Міністерства юстиції України.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 917/553/17 щодо застосування ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також застосував ч.2, п.4 ч.8 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» без врахування правової позиції викладеної Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.01.2021 у справі № 640/12666/19. Скаржник вказує, що державним реєстратором Гумуржи О.К. під час прийняття ним оскаржуваного рішення від 06.09.2019 № 48562178 на порушення вимог статей 10, 26 Закону, пункту 12 Порядку № 1127 належним чином не перевірено документів на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та не прийнято відповідного рішення, зокрема про зупинення розгляду заяви, оскільки до Заяви не додано рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, записів про проведену державну реєстрацію прав, передбаченого статтею 26 Закону. Отже, оскаржуване рішення від 06.09.2019 № 48562178, прийняте державним реєстратором Гумуржи О.К., підлягало скасуванню як таке, що прийняте всупереч законодавству у сфері державної реєстрації прав. Також згідно з відомостями Державного реєстру прав приватним нотаріусом Лігуном А.І. на підставі оскаржуваного рішення від 28.11.2019 № 49916998, внесено запис про право власності № 34367979 ТОВ «Фінансова компанія «Фінєвровектор». До заяви було подано: договір про відступлення права вимоги від 20.06.2019 № 35802; договір про відступлення права вимоги від 09.12.2014 № 2521; договір про відступлення прав вимоги від 03.04.2019 № 1154; повідомлення про порушення основного зобов`язання від 06.09.2019 № 8268815634; звіт про оцінку предмета іпотеки від 21.11.2019; повідомлення про порушення основного зобов`язання від 06.06.2019 № 8268815645; опис вкладення від 06.09.2019; дублікат договору іпотеки від 13.11.2019 № 194 7; повідомлення про порушення основного зобов`язання від 06.09.2019 № 8268815660; повідомлення про порушення основного зобов`язання від 06.09.2019 № 268815656; протокол загальних зборів від 22.11.2019 № 1/11; повідомлення про порушення основного зобов`язання від 06.09.2019 0100172301708. З наданих повідомлень не можливо встановити отримання іпотекодавцем вимоги, оскільки відправлення отримано невстановленою особою. Так, згідно повідомлення від 09.09.2019 встановлено, що лист-вимогу отримано представником DOMINIAK, але у авіонакладній № 8268815645 зазначено особу ULRICH JOSEF. Згідно повідомлення від 10.09.2019 встановлено, що лист-вимогу отримано представником ULRICH HERBERT, але у авіанакладній № 268815656 зазначено особу ULRICH JOSEF.

У справі № 917/553/17 ТОВ "Порцелак-Агро" подало позовну заяву про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08.09.2009, видане Виконавчим комітетом Остапівської сільської ради щодо права власності Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" на критий тік № 2, що розташований у селі Остапівка по вул. Гагаріна, 17в Лубенського району Полтавської області.

Місцевим господарським судом, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовлено у задоволенні позову. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно з встановленими у справі обставинами власником нерухомого майна, визначеним в оспорюваному свідоцтві, є третя особа - з підтвердженням права власності належними доказами у відповідності до норм закону. А правовстановлюючі документи на це нерухоме майно позивача скасовані в судовому порядку, у зв`язку із чим позивач не довів наявність порушення його прав, свобод і інтересів, які потребують судового захисту. При цьому суд вказав, що звернення позивача з даним позовом є неефективним, оскільки не призведе до відновлення його порушених прав. До викладеного суд додав, що підставою оформлення на позивача права власності на визначене в спірному свідоцтві нерухоме майно стало рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" від 22.01.2009 у справі № 43/94. Однак таке рішення було скасовано згідно з рішенням Ленінського районного суду міста Полтава від 19.01.2010, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 23.06.2010.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.

Згідно з ч. 5 цієї ж статті відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом. Посилаючись саме на вказану норму, а також на обставини щодо чинності публічної дії про державну реєстрацію за позивачем права власності на спірне нерухоме майно та рішення державного реєстратора (згідно з витягом від 11.02.2009), позивач -скаржник обґрунтовує право власності на спірне нерухоме майно.

Однак скаржником не враховано положення ч. 2 ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до яких записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. Отже законодавцем врегульована правова ситуація у разі невідповідності відомостей, що внесені та містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документами.

При цьому Суд враховував що в судовому засіданні представник скаржника підтвердив встановлену судом апеляційної інстанції обставину, що правовстановлюючі документи, якими позивач обґрунтовував набуття права власності на нерухоме майно (рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" від 22.01.2009 у справі № 43/94 та ухвала Октябрського районного суду міста Полтава від 30.01.2009 про видачу виконавчого листа на виконання вказаного рішення) скасовані. Колегія судів погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про те, що записи щодо реєстрації за Позивачем у 2009 році права власності на нерухоме майно на підставі правовстановлюючого документу, який згодом скасовано, не свідчить про набуття позивачем права власності на зазначене майно.

Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів наявність у нього права власності на спірне нерухоме майно як на час подання позову, так і на час видачі спірного свідоцтва про право власності, а тому не довів наявність у нього прав та охоронюваних законом інтересів, які порушено внаслідок видачі такого свідоцтва, у зв`язку з чим підлягають відхиленню також всі наступні аргументи скаржника (пункти 9-11), які стосуються чинності оспорюваного свідоцтва.

Що ж до справи № 640/12666/19, то у ній Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 10.04.2019 №1174/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень». В обґрунтування позовних вимог вказував, що на момент розгляду скарги публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» від 15.02.2017 №140/8/340, Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України зобов`язана була встановити всі обставини, що мають значення для правильного розгляду скарги, а саме, встановити наявність інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмету і підстав, та чи належить розгляд питань, порушених у скарзі, до компетенції органу. Зокрема, позивач наголошував на тому, що на момент розгляду скарги 04.04.2019 в Єдиному державному реєстрі судових рішень була наявна інформація про те, що Господарським судом міста Києва 09.02.2018 відкрите провадження у справі №910/265/18 за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИ ОЗЕРА», Міністерства юстиції України про визнання права іпотеки, визнання недійсним договору та визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 32948890 та №32948526. Вказана обставина є підставою для відмови Міністерством юстиції України у задоволенні скарги публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль».

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.

Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 зазначив, що вважає вказаний висновок судів передчасним, оскільки в ч. 8 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" наведено вичерпний перелік підстав, за яких Міністерство юстиції України відмовляє у задоволенні скарги, зокрема, згідно з пунктом 4 такою підставою є - наявність інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами з тих самих предмета та підстав.

Скарга, що розглядалася відповідачем, була подана публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» на рішення та дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу. В свою чергу, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу не була стороною у господарській справі № 910/265/18.

Нетотожність чи відсутність хоча б одного елементу (ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави) виключає таку підставу для відмови у задоволенні скарги, що наведена у пункті 4 частини 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 804/2296/17.

В свою чергу, у справі № 910/21220/21 судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується факт набуття ТОВ "ФК "Фінєвровектор" прав вимог за кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014 та договором іпотеки від 30.01.2014, про що було повідомлено ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД.

Законність набуття ТОВ "ФК "Фінєвровектор" зазначених прав вимог була предметом вирішення Солом`янським районним судом м. Києва спору у справі №760/31552/19 про визнання недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги №20/06-2019/1 від 20.06.2019, за наслідками розгляду якої рішенням від 21.05.2020, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16.12.2020, в задоволенні позову було відмовлено.

При цьому, у вказаних судових рішеннях суди дійшли висновку, що: по-перше, втрата оригіналу іпотечного договору від 30.01.2014 попереднім кредитором - ПАТ "Авант-Банк", про що було розміщене відповідне оголошення ТОВ "ФК "Фінєвровектор" у газеті "Урядовий кур`єр" №213 (6576) від 07.11.2019, не є правовою підставою для висновку про не набуття останнім відповідних прав вимоги за таким правочином, адже попередніми кредиторами було передано необхідний обсяг документів на підтвердження прав вимог до боржника (ТОВ «НВУКФ «ЕСКО») за чинними кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014 та договором іпотеки від 30.01.2014; по-друге, ТОВ "ФК "Фінєвровектор" на підставі чинного іпотечного договору та відповідно до дійсних договорів відступлення права вимоги та інших документів, які засвідчували право іпотеки щодо нежитлового будинку - АЗС, правомірно відновив державну реєстрацію іпотеки на підставі Договору іпотеки від 30.01.2014, яка мала вищий пріоритет, та зареєстрував себе іпотекодержателем вказаного нерухомого майна.

Отже, в силу приписів ст.ст. 204, 513, 514, 516, 517 ЦК України, ст. 24 Закону України "Про іпотеку" з урахування положень ст. 75 ГПК України матеріалами справи належним чином підтверджується, а учасниками справи не спростовано правомірність набуття ТОВ "ФК "Фінєвровектор" прав вимог за кредитним договором №22/1/14-KL від 30.01.2014 і договором іпотеки від 30.01.2014 та внесення відомостей про відповідні права (іпотеку) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також, із зібраних в матеріалах справи доказів судами зроблено висновок, що для відновлення в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку та обтяження АЗС згідно договору іпотеки від 30.01.2014 на користь ТОВ "ФК "Фінєвровектор" останнім було надано державному реєстратору (заява від 06.09.2019): кредитний договір №22/1/14-KL від 30.01.2014; Договір іпотеки від 30.01.2014 (дублікат); договір про відступлення права вимоги (цесії) від 09.12.2014; рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11.04.2019 у справі №760/18297/16-ц; рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2017 у справі №910/12629/16; повідомлення та протокол Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про нікчемність договору про відступлення права вимоги від 29.12.2015, який був укладений між ПАТ "Авант-Банк" та ОСОБА_2 ; договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги №23/04-2019/1 від 23.04.2019; договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги №20/06-2019/1 від 20.06.2019.

На переконання суду апеляційної інстанції, наведені документи (в т.ч. безпосередній зміст судових рішень у справах №760/18297/16-ц та №910/12629/16) в сукупності з відомостями державних реєстрів в повній мірі давали державному реєстратору можливість встановити весь обсяг та перебіг правовідносин за договором іпотеки від 30.01.2014 на момент звернення ТОВ "ФК "Фінєвровектор" до нього.

Аналіз викладених положень законодавства та обставин справи за висновками судів свідчить, що комісія при прийнятті скарги до розгляду та її безпосередньому розгляді повинна була врахувати обставини того, що оскаржуване рішення державного реєстратора було прийняте, зокрема, на підставі відомостей з судових рішень, а у провадженні судів перебували спори, рішення у яких могли мати наслідком внесення змін до розділу про обтяження щодо АЗС.

Зазначене вище в сукупності свідчить про протиправний характер наказу Міністерства юстиції України № 3866/5 від 03.12.2019 «Про скасування рішень про держану реєстрацію прав та їх обтяжень» за результатом розгляду скарги від 24.09.2019, яким було скасовано рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Центр правової допомоги та реєстрації» Гумуржи О.К. від 06.09.2019 та наявність правових підстав для його скасування.

Що ж до наказу Міністерства юстиції України від 25.02.2020, то апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції, що ТОВ "ФК "Фінєвровектор" було подано державному реєстратору - приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Лігуну А.І. вичерпний обсяг документів, необхідний для проведення держаної реєстрації права на нерухоме майна у відповідності до приписів ст.ст. 35-37 Закону України "Про іпотеку", ст.ст. 10, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", п.п. 12, 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 27.12.2015, та у визначений умовами п. 4.8.1 Договору іпотеки від 30.01.2014 строк (за спливом 60-денного строку з моменту надсилання письмової вимоги на адресу ТОВ "Євро Інвестментс Груп"). Жодних заперечень щодо визначеної ТОВ "ФК "Фінєвровектор" адреси місця знаходження ТОВ "Євро Інвестментс Груп" позивачем не заявлено. У контексті наведеного реєстрація офіційного місцезнаходження особи покладає на неї обов`язок організації своєї діяльності таким чином, щоб будь-яка особа, яка здійснює направлення кореспонденції за такою адресою була впевнена в можливості її отримання виключно адресатом. Тобто, ризики та наслідки можливого вручення адресованої ТОВ "Євро Інвестментс Груп" кореспонденції за офіційним місцем реєстрації останнього не уповноваженою на це чи взагалі сторонньою особою несе саме товариство.

У контексті наведеного, апеляційний господарський суд наголосив, що перевірка документів, що посвідчують особу адресата (фізичну особу), особу, яка одержує поштове відправлення замість такого адресата, родинні зв`язки з адресатом, а також належне оформлення повідомлення про вручення поштового відправлення покладено на працівників поштового зв`язку. Добросовісне виконання працівниками поштового зв`язку своїх службових обов`язків у даному випадку презюмується, а в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази протилежного (наприклад, такі, як квитки про виїзд з території міста чи країни або інші докази, які свідчать про відсутність отримувача за адресою, вказаною в повідомленні про вручення поштового повідомлення).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №639/4278/16-а та від 30.11.2020 у справі № 806/1943/18.

Крім того, судова колегія зауважила, що питання належності направлення та отримання повідомлення про порушення забезпеченого зобов`язання могло б мати значення у випадку заперечень законного власника щодо неотримання відповідного повідомлення та існування у нього реального наміру виконати забезпечене зобов`язання задля збереження свого майна, в той же час, судом встановлено незаконність набуття ТОВ "Євро Інвестментс Груп" права власності на АЗС, а представником останнього не визнаються в цілому права ТОВ "ФК "Фінєвровектор" за договором іпотеки від 30.01.2014 та наявність встановленого ним забезпечувального зобов`язання.

Отже, прийняте на підставі поданих ТОВ "ФК "Фінєвровектор" документів рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лігуну А.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяження №49916998, на підставі якого внесено до Державного реєстру прав запис №34367979 про право власності ТОВ "ФК "Фінєвровектор" на АЗС, є правомірним.

Відтак, встановлені фактичні обставини у справах № 917/553/17, № 640/12666/19 різняться від тих, які наявні у справі № 910/21220/21, як і предмети позовів та матеріально-правове регулювання спірних відносин, що свідчить про неподібність правовідносин, наявних у них, з тими, що виникли у цій справі.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Суд нагадує, що вирази "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним.

Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v. Ukraine").

Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п. 31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція, викладена в ухвалі ОП КГС від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, оскільки правовідносини у справах № 917/553/17, № 640/12666/19 та № 910/21220/21 не є подібними.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Інвестментс Груп" (EURO INVESTMENTS GROUP) та залишає без змін оскаржені судові рішення у відповідній частині, а касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України підлягає закриттю, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявників касаційних скарг.

Керуючись ст.ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 у справі № 910/21220/21 закрити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Інвестментс Груп" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 у справі № 910/21220/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.