Постанова

від 26.09.2023 по справі 369/9992/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 369/9992/16-ц

провадження № 22-ц/824/9923/2023

головуючий у суді І інстанції Волчко А. Я.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Яворський М.А., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України та Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 лютого 2023 року у справі за позовом першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_5 до ОСОБА_1 , треті особи: Бучанська державна адміністрація Київської області, Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку і повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року позивач перший заступник військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_5 ім. Івана Черняховського звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Бучанська державна адміністрація Київської області, Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку і повернення земельної ділянки.

В обґрунтування позову вказував, що у зв`язку з тривалою бездіяльністю Міністерства оборони України, як центрального органу управління Збройних Сил України та органу, уповноваженого на управління військовим майном, що призвело до порушення економічних інтересів держави, виникла необхідність звернення до суду з позовною заявою на захист інтересів держави в особі Міністерства оборони України та його структурних підрозділів-Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України та Національного університету оборони імені Івана Черняховського. Відповідні обставини обумовили представництво прокурором інтересів держави в суді. Також представником прокуратури позов обґрунтований порушенням прав на земельну ділянку, яка була передана користувачам для державних потреб, та яка вибула із державної власності безпідставно. Так, на час звернення до суду земельна ділянка, на якій розміщувалися військове містечко № НОМЕР_1 та навчальний центр « ІНФОРМАЦІЯ_1 », перебуває на обліку у Київському КЕУ, використовується ІНФОРМАЦІЯ_4 і надана для потреб оборони.

Однак, у 2009 році в порушення вимог чинного законодавства України, частина зазначеної земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 площею 4,745 га, без погодження із постійним землекористувачем, вилучена Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області та передана в користування фізичним особам.

Зокрема, розпорядженням Києво-Святошинської РДА № 1563 від 6 листопада 2009 року земельну ділянку площею 0,9489 га (кадастровий номер 3222482000:12:003:0210) передано у власність громадянину ОСОБА_2 для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби (для індивідуального садівництва). На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_2 виданий державний акт на право власності земельною ділянкою серії ЯЛ № 581893. Таким чином, на думку прокуратури, відбулось незаконне вилучення з користування ІНФОРМАЦІЯ_5 ім. Івана Черняховського земельної ділянки загальною площею 0,9489 га.

З огляду на вказане, відповідач ОСОБА_2 отримав право власності на земельну ділянку ІНФОРМАЦІЯ_5 ім. Івана Черняховського з порушенням вимог ст. 77 Земельного кодексу України, згідно якої землі оборони-це землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військових навчальних закладів, підприємств та установ Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Враховуючи викладене, Перший заступник військового прокурора Центрального регіону України з посиланням на вимоги ст. 121 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст. 216, 228, 328 ЦК України, ст. ст. 77, 149, 152 Земельного кодексу України просив визнати недійсним державний акт ЯЛ № 581893 на право власності на земельну ділянку площею 0,9489 га вартістю 986 856 грн, що розташована на території Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, який виданий ОСОБА_2 , повернути з володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,9489 га, яка розташована на території Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, Національному університету оборони України імені Івана Черняховського.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7 квітня 2017 року у вимогах позову було відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 липня 2017 року апеляційну скаргу першого заступника військової прокуратури Центрального регіону України відхилено, заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7 квітня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року касаційну скаргу першого заступника військового прокурора Центрального регіону України задоволено. Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 12 липня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 лютого 2023 року в позові першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_5 ім. Івана Черняховського до ОСОБА_1 , треті особи: Бучанська державна адміністрація Київської області, Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області, про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку і повернення земельної ділянки - відмовлено.

Не погоджуючись із указаним рішенням суду представник Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України - Савченко В.В. звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції дійшов до взаємосуперечливих та невмотивованих висновків під час правової оцінки спірних правовідносин щодо земельної ділянки, яка віднесена до земель оборони, зазначивши, що відповідач не повинен нести відповідальність за помилки (порушення закону) допущені органами державної влади та місцевого самоврядування при відведені земельної ділянки.

Зазначає, що судом встановлено, а відповідачами не спростовано, що спірна земельна ділянка, яка стала об`єктом незаконних дій Києво-Святошинської районної державної адміністрації, що прийняла незаконне розпорядження від 6 листопада 2009 року №1563 «Про передачу у власність земельної ділянки громадянину України ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Горенецької сільської ради», яке скасовано рішенням Господарського суду Київської області у справі №2/115-12 від 21 січня 2013 року, яке набрало законної сили, належить до земель оборони.

Звертає увагу, що дане розпорядження, яке визнано незаконним у судовому порядку, лежить в основі оскаржуваного акта, а тому і державний акт, на підставі якого ОСОБА_3 оформив державний акт серії ЯЛ №581893 на право власності на земельну ділянку, підлягає визнанню недійсним. Відповідач жодним чином не міг набути у законний спосіб будь-якого речового права на земельну ділянку оборонного відомства, оскільки уповноваженим органом державної влади жодних рішень щодо припинення права на спірну земельну ділянку - не приймалось. Звідси - син померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_1 успадкував майно від померлого ОСОБА_2 як особи, яка незаконно ним володіла, а отже вказане майно не могло законно увійти у спадкову масу.

Вважає, що позиція суду першої інстанції щодо не пред`явлення позовних вимог до правонаступника ОСОБА_1 і відповідного нового власника спірної земельної ділянки суперечить нормам процесуального законодавства.

Вказує, що суд першої інстанції помилково не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16 (провадження № 14-2цс21).

Також не погоджуючись із рішенням суду представник Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону - Анікєєв А.О. звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування доводів скарги вказує, що розпорядження, на підставі якого ОСОБА_2 виданий державний акт на право власності земельною ділянкою серії ЯЛ№581893, прийнято з порушенням вимог чинного законодавства та скасовано рішенням Господарського суду Київської області від 21 січня 2013 року у справі № 2/115-12, однак не зважаючи на вищевказані встановлені обставини справи, суд дійшов невірних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивувавши тим, що відповідач ОСОБА_1 діяв як добросовісний набувач при набутті оспорюваної земельної ділянки у власність у порядку спадкування.

Зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що ОСОБА_2 (первинний відповідач) отримав право власності на земельну ділянку ІНФОРМАЦІЯ_5 імені Івана Черняховського з порушенням вимог ст. 77 Земельного кодексу України, згідно якої землі оборони - це землі надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військових навчальних закладів, підприємств та установ Збройних Сил України інших військових формувань утворених відповідно до законодавства України.

Вважає, що суд повинен був уточнити статус відповідача ОСОБА_1 і вимоги позивача до нього. Тобто з`ясувати, чи новий відповідач був залучений як спадкоємець первісного відповідача, чи як сингулярний (одиничний) правонаступник, згідно з яким від одного до іншого суб`єкта переходять лише окремі права та обов`язки. Від цього залежать застосування відповідних норм матеріального права, умови і підстави їх застосування. Вказує, що зазначену позицію висловив Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 296/6683/18.

Відзив на апеляційні скарги до Київського апеляційного суду не надходив.

Згідно з протоком передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30 травня 2023 року справу призначено судді-доповідачу Писаній Т.О., судді, які входять до складу колегії суддів: Журба С.О., Приходько К.П.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 3 липня 2023 року задоволено заяву судді Приходька К.П. про самовідвід, справу передано для повторного автоматизованого розподілу.

Протоколом автоматизованої заміни складу колегії суддів від 6 липня 2023 року до складу колегії введено суддю Яворського М.А.

Під час розгляду цієї справи в суді представником ІНФОРМАЦІЯ_5 було подано клопотання щодо заміни найменування позивача у цій справі, а саме ІНФОРМАЦІЯ_5 імені Івана Черняховського, який був перейменований у ІНФОРМАЦІЯ_10, що підтверджено копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідне клопотання було задоволене.

В судовому засіданні представник Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України - адвокат Лагуна А.В., представник ІНФОРМАЦІЯ_5 - ОСОБА_4., представник Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону - Збарих С.М. просили апеляційні скарги задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Очеретяний В.Є. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, представника відповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_1 діяв як добросовісний набувач при набутті оспорюваної земельної ділянки у власність в порядку спадкування. Підстави набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку не були припинені, не скасовані та не визнані недійсними, тому він, на переконання суду першої інстанції, є правомочним власником нерухомого майна. Також суд виходив із того, що позивачем не заявлено позовних вимог до ОСОБА_1 як правонаступника ОСОБА_2 , і відповідного нового власника спірної земельної ділянки, а також ОСОБА_1 не повинен нести відповідальність за помилки, які були допущені органами державної влади та місцевого самоврядування при відведені земельної ділянки.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У статті 12 ЗК України зазначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки

на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункт «б» частини першої статті 81 ЗК України).

Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Ці положення конкретизовано у частині першій статті 153 ЗК України, за якою власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі статтею 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування

Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Подібні за змістом положення закріплено і в статті 70 ЗК України 1990 року.

Землі оборони належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність (пункт «в» частини четвертої статті 84 ЗК України).

За статтею 14 Закону України «Про Збройні Сили України» землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління.

Відповідно до пунктів 15, 16, 19, 44, 45, 46, 48, 50 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483, за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади.

Статтею 4 Закону України «Про використання земель оборони» визначено вичерпний перелік видів використання земель оборони в господарських цілях. При цьому, відчуження земельних ділянок віднесених до земель оборони може відбуватися виключно у порядку передбаченому вказаним Законом.

Згідно вимог ст.3 Закону України «Про Збройні Сили України» та п.1 Положення «Про Міністерство оборони України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 1080 від 3 серпня 2006 року, безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке є центральним органом виконавчої влади і військового управління.

Вказаним Положенням на Міністерство оборони України покладено утворення, ліквідацію, реорганізацію підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників, здійснює в межах повноважень, передбачених законом, інші функції з управління об`єктами державної власності, які належать до сфери управління Міноборони; реєструє військові частини як суб`єкти господарської діяльності; веде облік об`єктів державної власності, які належать до сфери управління Міноборони.

Київське квартирно-експлуатаційне управління-це державна установа, яка створена Міністерством оборони України, фінансується через Міністерство оборони України за рахунок коштів державного бюджету, на який покладено забезпечення життєдіяльності військових формувань Збройних сил України в межах своєї компетенції.

Згідно з п.п.3.4 Положення про Київське квартирно-експлуатаційне управління, затвердженого наказом начальника головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 24 вересня 2013 року №139, на Київське КЕУ покладається обов`язок з обліку земель та організації роботи з питань передачі земель за відповідними рішеннями Міністра оборони України або Кабінету Міністрів України в межах Київського гарнізону.

У відповідності до п.25 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністерства оборони України №483 від 22 грудня 1997 року, облік усіх земель, наданих для потреб Міністерства оборони України, здійснюється згідно з керівництвом по обліку земель (земельних ділянок) в квартино-експлуатаційній службі Збройних Сил України.

Згідно зі статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Як встановлено у цій справі, на підставі рішення Ради Міністрів СРСР від 7 лютого 1953 року №2903-рс Київському інституту Сухопутних військ у с. ІНФОРМАЦІЯ_1, Києво - Святошинського району Київської області виділена у постійне користування земельна ділянка площею 470,8га.

У подальшому державним актом серії В №085468 від 1981 року на право користування землею за землекористувачем Київським вищим танковим інженерним училищем закріплено в безстрокове та безоплатне користування 470,8 га, землі в межах згідно з паном землекористування; земельна ділянка надана для державних потреб.

Таким чином, учбовому центру Київського вищого танкового інженерного училища Української Радянської Соціалістичної Республіки виконавчим комітетом Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих видано державний акт серії В № 085468 на право безстрокового і безплатного користування 470,8 га землі. Земля надана для державних потреб.

Відповідно до Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10 вересня 1991 №1540-ХІІ, Указу Президента України «Про Збройні Сили України», Указів Президії Верховної Ради України «Про передачу підприємств, установ, організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України у власність держави» все майно, в тому числі і землі Міністерства оборони СРСР, перейшли відповідно до Міністерства оборони України в державну власність.

В період розбудови незалежності Держави, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 №490 «Про реформу системи військової освіти» було створено вищий військовий навчальний заклад ІНФОРМАЦІЯ_6 на базі Київського вищого танкового інженерного училища імені Маршала Радянського Союзу Якубовського І.Г.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 року №816 «Про подальшу оптимізацію мережі вищих військових навчальних закладів Міністерства оборони» зазначений ІНФОРМАЦІЯ_6 реорганізовано у ІНФОРМАЦІЯ_7.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року №421 «Про ліквідацію Військового інституту» ліквідовано ІНФОРМАЦІЯ_7.

Згідно з актом приймання (передачі) будинків, споруд і території військового містечка від 21 січня 2003 року навчальний центр «ІНФОРМАЦІЯ_1» переданий від Військового інституту керівного інженерного складу ІНФОРМАЦІЯ_8

Пунктами 1.1.,2.1. Статуту ІНФОРМАЦІЯ_5, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 22 квітня 2010 року №211, визначено, що ІНФОРМАЦІЯ_10 створений у результаті реорганізації шляхом перетворення ІНФОРМАЦІЯ_9 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №377/99 «Про надання Академії оборони України статусу національного». ІНФОРМАЦІЯ_10 є правонаступником ІНФОРМАЦІЯ_9. Університет є державним вищим військовим навчальним закладом Міністерства оборони України. Університет засновано на державній формі власності. Органом управління майном Університету є Міністерство оборони України.

На час розгляду справи земельна ділянка, на якій розміщувалися військове містечко № НОМЕР_1 та навчальний центр « ІНФОРМАЦІЯ_1 », перебувала на обліку у Київському КЕУ, використовувалась ІНФОРМАЦІЯ_4 і надана для потреб оборони.

Таким чином, з моменту передачі вказаної земельної ділянки у користування Учбовому центру КВТІУ вона набула статусу державної та з відання Міністерства оборони України не вибувала. Зазначена обставина підтверджується наданими суду доказами та також була предметом дослідження та встановлення господарським судом Київської області під час розгляду справи №17/128-09.

Рішенням господарського суду Київської області від 18 листопада 2009 року №17/128-09 визнано недійсним рішення Гореницької сільської ради Києво - Святошинського району Київської області від 20 липня 2006 року №3 «Про вилучення земельних ділянок», яким земельну ділянку площею 115 га вилучено у ІНФОРМАЦІЯ_9; передано земельну ділянку площею 115 га в селищі ІНФОРМАЦІЯ_1 в землі запасу Гореницької сільської ради та зобов`язано землевпорядника - Гореницьку сільську раду внести зміни до земельно-облікової документації.

Також встановлено, що розпорядженням Києво - Святошинської РДА №1563 від 6 листопада 2009 року земельну ділянку площею 0,9489га, (кадастровий номер 3222482000:12:003:0210) передано у власність громадянину ОСОБА_2 для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби (для індивідуального садівництва).

На виконання вказаного розпорядження Києво - Святошинської РДА від 6 листопада 2009 року №1563, громадянину України ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЛ №581893 на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 3222482000:12:003:0210) площею 0,9489 га в селі ІНФОРМАЦІЯ_1 Києво - Святошинського району Київської області для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби (для індивідуального садівництва).

Відповідні обставини підтверджені державним актом на право користування землею (а.с. 10-13, Т.1) та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 15, Т.1).

Крім того, було встановлено, що земельна ділянка площею 0,9489 га, що є предметом цього спору, та право власності на яку набув ОСОБА_2 , входить до земель площею 470,8 га, які перебувають на обліку у Київському КЕУ, використовуються ІНФОРМАЦІЯ_4 і надані для потреб оборони у безстрокове та безоплатне користування. Відповідні обставини щодо набуття ОСОБА_2 спірної земельної ділянки у власність були предметом встановлення у рішенні Господарського суду Київської області від 21 січня 2013 року у справі № 2/115-12, яке набрало чинності 18 березня 2013 року.

Згідно із викопіюванням земельних ділянок з геоінформаційної системи, наданої господарському суду Київською обласною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» від 13 червня 2012 року № 2-2/697, надана громадянину ОСОБА_2 у власність земельна ділянка з кадастровим номером 3222482000:12:003:0210 площею 0,9489 га знаходиться в межах земельної ділянки 470,8 га, яка була надана для державних потреб в користування Учбовому центру КВТІУ згідно державного акта на право користування землею серія Б№ 085468 від 1981 року, яка в подальшому перейшла в користування до ІНФОРМАЦІЯ_5, що є правонаступником Національної академії України.

Отже, вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили встановлено, що розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 6 листопада 2009 року № 1563 «Про передачу у власність земельної ділянки гр. України ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гореницької сільської ради затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину України ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району, вирішено передати у власність громадянину ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,9489 га (сіножаті), доручено землевпорядній організації виготовити державні акти на право власності на землю ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства.

Також, господарським судом було встановлено, що земельна ділянка площею 0,9489 га, надана спірним розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 6 листопада 2009 року №1563 у власність громадянину ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства, знаходиться в межах земельної ділянки державної власності, користувачем якої на момент прийняття спірного розпорядження є ІНФОРМАЦІЯ_10 (на праві оперативного управління), перебуває на обліку Київського квартирно-експлуатаційного управління, а органом, уповноваженим розпоряджатися даною земельною ділянкою, є Міністерство оборони України.

Також господарським судом було встановлено, що вилучення земельної ділянки до надання її у власність громадянину ОСОБА_2 у користувача - ІНФОРМАЦІЯ_5 за дозволом уповноваженого органу - Міністерства оборони України не здійснювалось, відповідне рішення не приймалось. Ані Міністерство оборони України, ані ІНФОРМАЦІЯ_10, ані Київське квартирно - експлуатаційне управління Міністерства оборони України згоди на вилучення спірної земельної ділянки із земель оборони та передачу її до земель запасу Гореницької сільської ради не надавали.

Ані Міністерство оборони України, ані ІНФОРМАЦІЯ_10, ані Київське квартирно - експлуатаційне управління Міністерства оборони України добровільно не відмовлялися від права користування спірною земельною ділянкою, що могло бути підставою для прийняття рішення про вилучення земельної ділянки та передання її до земель запасу в межах Гореницької сільської ради.

За таких обставин рішенням суду, яке набрало законної сили встановлено, що розпорядження Києво-Святошинської РДА від 6 листопада 2009 року №1563 прийнято поза межами наданої законом компетенції та в порушення права та законних інтересів НУО України, як безпосереднього землекористувача, та Міністерства оборони України, як органу управління майном Збройних Сил України.

Частиною четвертою ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини п`ятої ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Матеріали справи не містять доказів у спростування обставин, встановлених у рішенні господарського суду Київської області від 21 січня 2013 року у господарських справах №17/128-09 та № 2/115-12.

Таким чином, є встановленою обставина, що спірне розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 6 листопада 2009 року №1563 було прийнято поза межами наданої законом компетенції унаслідок чого порушено права та законні інтереси позивача, як безпосереднього землекористувача та безпідставно було передано відповідачеві, як землекористувачу спірну земельну ділянку площею 0,9489 га, яка розташована на території Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Звертаючись з позовом в інтересах держави в особі МО України, Київського КЕУ МО України та ІНФОРМАЦІЯ_5, прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави, зазначив підстави для звернення до суду з позовом, існування нагальної потреби у захисті порушених інтересів держави.

З огляду на викладене, позов подано прокурором як повноважною особою, яка має право на представництво інтересів держави в особі наведених суб`єктів, які самостійно не вчиняли дій для відновлення порушених інтересів держави.

З матеріалів справи також вбачається, що під час судового розгляду справи відповідач ОСОБА_2 помер. Судом першої інстанції було розглянуте клопотання представника прокуратури Збарих С.М. про заміну сторони відповідача правонаступником у зв`язку із смертю ОСОБА_2 та вчинено процесуальні дії щодо заміни відповідача ОСОБА_2 його процесуальним правонаступником ОСОБА_1 (а.с. 24-25, Т.3).

У підтвердження правонаступництва до матеріалів справи надано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , свідоцтво про право на спадщину за законом від 8 липня 2021 року, витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 199-206, Т.2).

Протокольною ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2022 року було задоволено клопотання позивача щодо залучення ОСОБА_1 правонаступником відповідача та оголошено перерву до 06 вересня 2022 року.

На адресу відповідача ОСОБА_1 направлено повістку про виклик до суду, яка була отримана ним особисто 04 липня 2022 року, про що відмічено у Р/Л повідомленні з К-170 (а.с. 30, Т.3). Відповідач ОСОБА_1 також був повідомлений про наступні засідання, призначені на 04 листопада 2022 року та 15 лютого 2023 року, повістки на які були ним отримані відповідно 17 жовтня 2022 року та 17 січня 2023року (а.с. 43, 51, Т.3).

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, зокрема, виходив із тих обставин, що після заміни правонаступника, позивачем не було заявлено позовних вимог до правонаступника.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції є помилковим з урахуванням наступного.

Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених частиною першою статті 2 ЦПК України, в межах стадій судового процесу.

Питання про заміну сторони її правонаступником вирішується виключно судом у порядку, передбаченому статтею 55 ЦПК України.

Так, відповідно до частини 1 статті 55 ЦПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане з переходом матеріальних прав між такими особами.

Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідносинах, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника.

Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 55 ЦПК України, це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 серпня 2020 року у справі №917/1339/16).

Реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва. Заміна судом сторони справи на підставі матеріального правонаступництва здійснюється з процесуальною метою реалізації правонаступником прав щодо виконання в подальшому судового рішення.

Суд, вирішуючи питання процесуального правонаступництва, зобов`язаний керуватися доказами, які беззаперечно підтверджують факт настання матеріального правонаступництва за конкретним предметом спору та відносно конкретного учасника у відносинах, щодо яких виник спір (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №908/2168/19).

Так, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_2 від 28 грудня 2020 року. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 8 липня 2021 року на підставі статті 1261 ЦК України спадкоємцем майна, а саме земельної ділянки площею 0,9489 га кадастровий номер 3222482000:12:003:0210, в межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області є його син - ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 , який, як було вже встановлено та описано в тексті цієї постанови, був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи, жодних заперечень та спростувань щодо переходу до нього прав та обов`язків стосовно спірної земельної ділянки не заявляв.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Загальні положення процесуального правонаступництва, заміна учасника справи його правонаступником допускається під час судового процесу. Києво-Святошинським районним судом Київської області було замінено відповідача на ОСОБА_1 , а тому висновок суду першої інстанції щодо не пред`явлення позовних вимог до правонаступника ОСОБА_1 , як нового власника спірної земельної ділянки, суперечить нормам процесуального законодавства, оскільки частина 2 статті 55 ЦПК України зазначає, що усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Також, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції наводить свої висновки і міркування, в яких фактично констатує заявлення прокурором, як способу захисту порушеного права позову до «добросовісного набувача». Варто врахувати, що дослідження питання «добросовісності» набуття майна є складовою розгляду саме «віндикаційного позову» про витребування майна.

За загальним правилом визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном, що в свою чергу визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду. Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19 (провадження № 61-8403св21), від 23 червня 2021 року в справі № 676/62/17 (провадження № 61-7083св19).

Зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном.

У справі, яка є предметом цього апеляційного перегляду, встановлено, що є чинною підстава, яка підтверджує право сторони позивача щодо безстрокового і безоплатного використання земельних ділянок, тому відсутні підстави для висновку, що сторона позивача втратила права на спірну земельну ділянку у розмірі 470,8 га, у межах якої відповідачу було виділено земельну ділянку у розмірі 0,9489 га.

Указане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах суду касаційної інстанції від 31 травня 2023 року у справі № 947/5/20 (провадження № 61-1675св23), від 19 червня 2023 року у справі № 310/18/17 (провадження № 61-2286 св 23).

Крім того, було встановлено, що спірна земельна ділянка віднесена до земель оборони, яка в силу положень пункту «в» частини четвертої статті 84 ЗК України належить до земель державної власності.

В Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 487/10128/14-ц від 12 червня 2019 року сформований висновок, яким зазначено, що власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

З аналізу постанови Великої Палати Верховного Суду вбачається, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями державної власності всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) с неможливим. Розташування земель оборонного призначення вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 77 цього кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц).

Отже, зайняття земельної ділянки державної власності з порушенням ЗК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки державної власності (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц, а також пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц). Власник земельної ділянки оборонного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

У постанові від 29 жовтня 2014 року у справі №6-152цс-14 Верховний Суд України, зокрема, вказав на таке: у разі встановлення судом неправомірного отримання особою земельної ділянки або отримання її з непередбачуваних законом підстав то особа не набуває право власності на неї.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), яка зводяться до наступного:

"Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним такої земельної ділянки не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою.

До таких земель, які в принципі, за жодних умов не можуть перебувати у приватній власності, - закон відносить в т.ч. землі оборони.

Саме тому, як зайняття земельної ділянки оборонного відомства, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням норм ЗК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов. У такому разі позовна вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку має розглядатися як негаторний позов(ст. 391 ЦК України, ст. 152 ЗК України) (правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц. від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц та ін.). Крім того, наведені вище правові висновки узгоджуються із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постановах від 15 вересня 2020 року по справі № 469/1044/17, від 23 листопада 2021 року по справі № 359/3373/16-ц".

Позиція суду першої інстанції ґрунтується без урахування найважливішого чинника - об`єкта судового захисту, яким є земельна ділянка оборони, безпосередньою підставою виникнення права власності держави на яку є закон. Це саме той винятковий випадок, установлений ч. 3 ст. 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 17 Конституції України саме на Збройні Сили України та інші військові формування покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності, забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України. Землі оборони забезпечують виконання функцій держави у сфері оборони та безпеки, а отже, додержання законодавства при використанні земель оборони має важливе значення для обороноздатності нашої держави.

Землі оборони характеризуються певними специфічними рисами та становлять самостійну категорію земельного фонду України і мають особливий правовий режим, а отже існують певні особливості їх використання. Вони можуть використовуватися лише за цільовим призначенням.

До земель державної власності за змістом статті 84 ЗК України належать землі оборони. Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЗК України (в редакції чинній станом на момент прийняття рішення про передачу земельних ділянок у приватну власність громадянам) землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Вказане свідчить, що законодавець виключив будь-яку можливість перебування земель оборони у приватній власності.

Право власності на землі оборони на законних підставах не може виникнути в інших суб`єктів, крім держави. Тому всі умови встановлення володіння, виду володіння тощо для захисту права на землі оборони значення не мають. Так, не має значення добросовісність набувача, оскільки він завжди буде незаконним і недобросовісним (законним володільцем є завжди власник). Правовий режим земель оборони, установлений законом, не може втрачатися внаслідок незаконних дій третіх осіб. Допоки зберігається правовий титул - зберігаються повноваження правової охорони та захисту права.

Володіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність всупереч положенням земельного законодавства є неможливим. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

Однак, враховуючи особливий статус земель оборони законодавець навіть не обмежив, а саме виключив будь-яку можливість виникнення права приватної власності на землі оборони. Особливість правового регулювання земель оборони вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже і нового володільця.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду з порушеного питання, слід констатувати, що в даному випадку стосовно спірної земельної ділянки оборонного відомства в силу закону в принципі, за жодних умов не може виникнути право приватної власності, то і будь-яке володіння, є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки оборони не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою.

Як зайняття земельної ділянки оборони, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням норм ЗК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов. У такому разі позовна вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку має розглядатися як негаторний позов.

Колегія апеляційного суду також враховує, що у заявленому прокуратурою позові були заявлені позовні вимоги про повернення з володіння фізичної особи земельної ділянки Національному університету оборони, редакцію яких суд не може змінити. Суд апеляційної інстанції також бере до уваги судову практику (див. постанову ВС від 19 червня 2023 року у справі № 310/18/17 (провадження № 61-2286 св 23) від 13 вересня 2023 року у справі № 404/8169/18 (провадження № 61-4740св22), у яких судами були задоволені вимоги у заявленій позивачем редакції про повернення земельної ділянки за наслідком встановлення доведеності правових підстав негаторного позову.

Колегія суддів також вважає обґрунтованими доводи апеляційних скарг щодо помилковості висновку суду першої інстанції стосовно «неможливості» задоволення позову з підстав «добросовісності» заволодіння відповідачем спірною земельною ділянкою.

Так, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про недоведеність підстави для задоволення позовних вимог у зв`язку з тим, що відповідач не повинен нести відповідальність за неправомірні дії державних органів, у даному випадку неправомірного рішення Районної державної адміністрації (РДА) - місцевого органу державної виконавчої влади в Україні, оскільки так само, відсутні підстави покладення відповідальності за неправомірні дії цього органу на позивача.

При цьому, колегія апеляційного суду звертає увагу, що відповідно до статті 56 Конституції Україні кожен має право на відшкодування за рахунок органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю цих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом (частина перша статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).

Оскільки, дане неправомірне зайняття земель оборони відбулось через дії безпосередньо Києво-Святошинської районної державної адміністрації, що підтверджено рішенням Господарського суду Київської області, яке набрало законної сили, то оборонне відомство не повинно нести відповідальність за неправомірні дії іншого органу, і тим більше, якщо такі дії позбавляють права на вільне розпорядження та користування майном Державу, в особі користувача Національного університету оборони.

Правовий режим земель оборони, установлений законом, не може втрачатися внаслідок незаконних дій третіх осіб. Допоки зберігається правовий титул, зберігаються повноваження правової охорони та захисту права. Адже незалежно від того, в якому статусі виступають органи державної влади, їхні незаконні рішення не можуть змінювати публічний порядок та елементи конституційного ладу, так само як не можуть їх змінювати незаконні правочини приватних осіб. Прийняття рішення про передачу приватним особам у власність земельної ділянки оборони державної власності суперечить правовому режиму використання земель оборони. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні.

Отже, правовідносини, пов`язані з незаконним зайняттям земель оборони із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес. Повернення державі спірної земельної ділянки площею 0,9489 га з кадастровим номером 3222482000:12:003:0210, в межах Гореницької сільської ради Киево-Святошинського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_1 відповідає публічному інтересу, оскільки знаходиться в межах земельної ділянки площею 470, 8 га, в межі якої входить спірна земельна ділянка (встановлено рішенням Господарського суду Київської області від 21 січня 2013 року у справі № 2/115-12).

Відтак, колегія суддів вважає помилковими посилання суду першої інстанції на те, що добросовісний набувач, ОСОБА_1 не повинен нести відповідальність за помилки (порушення закону) допущені органами державної влади та місцевого самоврядування, які були допущені при відведені земельної ділянки.

Так, суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених законодавством, що регулюють земельні відносини.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСГ1Л у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

За наслідком перегляду цієї справи в апеляційному порядку встановлено, що втручання є законним та переслідує "суспільний", "публічний" інтерес. Також колегія апеляційного суду вважає, що такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

У спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси суспільства.

Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема, без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпеку.

Оскільки вирішення спору стосується належного забезпечення правом користування земельною ділянкою, яка перебуває у позивачів як землі оборони, то колегія апеляційного суду дійшла висновку щодо необхідності надання переваги захисту публічних інтересів.

Із матеріалів справи також вбачається, що відповідач ОСОБА_2 був представлений його представником, який приймав участь у судових засіданнях. Правонаступник ОСОБА_1 також був повідомлений про розгляд справи та його інтереси в судах представляв адвокат. Жодних обставин, за яких спірна земельна ділянка не може бути вилучена у них, не заявлено.

Законодавство України гарантує право заявити до Києво-Святошинської районної державної адміністрації позов про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна набувачеві земельної ділянки внаслідок прийняття оскаржуваного рішення, а також у разі повернення цієї ділянки власникові. Таке відшкодування має бути надане на підставі норм матеріального права згідно з належною юридичною процедурою та за вимогою, що підтверджена доказами.

Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні було також відмовлено у задоволенні вимог позову про визнання недійсним державного акта ЯЛ № 581893.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник відповідача заперечив щодо можливості задоволення відповідних вимог про визнання недійсним державного акта з тих підстав, що належним відповідачем у такому спорі окрім набувача права на землю має бути також орган, який оспорюваний акт видав.

Відповідні доводи відповідача є слушними з огляду на наступне.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина перша стаття 125 ЗК України, в редакції, чинній на момент видачі оспорюваного державного акту).

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України (частина перша стаття 126 ЗК України, в редакції, чинній на момент видачі оспорюваного державного акту).

Належними відповідачами у справах про визнання недійсними та скасування актів про право власності на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Відтак, у разі встановлення неналежного складу відповідачів відсутні підстави для задоволення позову, відповідна практика з цього приводу є усталеною (див. наприклад, постанову Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 545/1575/21(провадження №61-4168св22).

У справі, що переглядається: оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №581893 ОСОБА_2 був виданий на виконання розпорядження Києво-Святошинської РДА №1563 від 6 листопада 2009 року, що було встановлено у господарській справі, та був виданий 09 квітня 2010 року управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області, про що зазначено у Свідоцтві про право власності на спадщину за законом від 08 липня 2021 року (а.с. 202, Т.2).

Прокуратурою позов пред`явлено тільки до ОСОБА_1 , як правонаступника ОСОБА_2 , позовних вимог до органу, який видав оспорюваний державний акт не пред`явлено, клопотань про залучення до участі у справі як співвідповідача не заявлено. Тому відсутні підстави для задоволення позову внаслідок неналежного складу відповідачів.

Оскільки судом першої інстанції у задоволені цих вимог було відмовлено з інших підстав, відповідно оскаржуване рішення в цій частині підлягає зміні.

В той же час, згідно усталеної судової практики Верховного Суду відмова у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними підстав для набуття новим набувачем права власності на земельну ділянку (як то, договорів купівлі-продажу, державних актів на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності), з огляду на те, що такі вимоги не є належним способом захисту порушеного права, не є перешкодою для застосування належного способу захисту, яким, зважаючи на встановлені в цій справі обставини, має бути вимога про повернення земельної ділянки у власність держави (див. постанови Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 404/8169/18 (провадження № 61-4740св22), від 19 червня 2023 року у справі № 310/18/17 (провадження № 61-2286 св 23).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення

Підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин, що передбачено ч. 4 наведеної статті Кодексу.

З урахуванням встановлених за наслідком перевірки доводів апеляційних скарг обставин справи та норм права, які підлягають до застосування, колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 лютого 2023 року підлягає скасуванню в частині вирішення вимоги про повернення земельної ділянки з ухваленням нового судового рішення в цій частині про задоволення позову, а в частині вирішення спору про визнання недійсним державного акта змінити щодо мотивів для відмови у задоволенні позову.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України та Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 лютого 2023 року скасувати в частині вирішення вимоги про повернення земельної ділянки та ухвалити нове судове рішення в цій частині.

Повернути земельну ділянку площею 0,9489 га, яка розташована на території Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (кадастровий номер 3222482000:12:003:0210) Національному університету оборони України.

Рішення в частині визнання недійсним державного акта змінити щодо мотивів для відмови у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Інформація про боржника: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Інформація про стягувача, на користь якого підлягає виконанню рішення: ІНФОРМАЦІЯ_10, ЄДРПОУ НОМЕР_4, АДРЕСА_2.

ГоловуючийТ.О. ПисанаСуддіМ.А. Яворський С.О. Журба