Постанова

від 25.10.2023 по справі 385/1290/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 385/1290/21

провадження № 61-12824св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 ;

відповідач - фермерське господарство «Олена»;

третя особа - Голованівська районна державна адміністрація Кіровоградської області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Остащенко Олени Миколаївни на постанову Кропивницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до фермерського господарства «Олена» (далі - ФГ «Олена»), третя особа - Голованівська районна державна адміністрація Кіровоградської області (далі - Голованівська РДА), про скасування державної реєстрації додаткової угоди.

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що йому на праві власності належить земельна ділянка площею 3,2014 га, кадастровий номер 3521110100:02:000:0019, яка розташована на території Гайворонської міської ради. На підставі договору оренди від 06 січня 2012 року зазначена земельна ділянка перебуває в оренді у ФГ «Олена», строком до 06 січня 2022 року. 26 лютого 2021 року йому стало відомо про те, що 26 січня 2021 року за заявою голови ФГ «Олена» Сироти Ю. В. на підставі додаткової угоди від 15 січня 2021 року про викладення в новій редакції договору оренди земельної ділянки № 019 від 06 січня 2012 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис щодо вказаної ділянки. Однак це запис є незаконним, оскільки він не підписував цю додаткову угоду та фізично не міг її підписати за своїми фізичними можливостями у зв`язку із захворюванням на хворобу Паркінсона. Крім того, у січні 2021 року він не міг покидати свій будинок за місцем свого проживання, а представники ФГ «Олена» з приводу підписання додаткової угоди до нього не зверталися. Оскільки у нього було відсутнє волевиявлення на укладення оспорюваного правочину, істотні умови додаткової угоди з ним не було погоджено, то такий договір є неукладеним. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив скасувати державну реєстрацію додаткової угоди від 15 січня 2021 року про викладення в новій редакції договору оренди земельної ділянки № 019 від 06 січня 2012 року, проведену 26 січня 2021 року державним реєстратором Гайворонської РДА Лособиковим М. Г.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою судді Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 20 червня 2022 року до участі у справі як правонаступника позивача ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , залучено ОСОБА_1 .

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 08 серпня 2022 року у складі судді Ханас М. М. позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано державну реєстрацію додаткової угоди від 15 січня 2021 року про викладення в новій редакції договору оренди земельної ділянки від 06 січня 2012 року № 019, номер запису речового права 40295966, проведену 26 січня 2021 року державним реєстратором Гайворонської районної державної адміністрації Лособиковим М. Г. відносно земельної ділянки кадастровий номер 3521110100:02:000:0019, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2278182435211. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що з метою встановлення належності підпису на оспорюваній угоді ОСОБА_2 стороною позивача заявлялося клопотання про витребування доказів, яке задоволено судом та прийнято відповідну ухвалу від 01 жовтня 2021 року про витребування у відповідача оригіналу додаткової угоди, однак відповідач не надав суду цих документів, зазначивши, що вони відсутні у зв`язку з втратою. Також представником позивача вживалися заходи щодо отримання додаткової угоди від 15 січня 2021 року шляхом звернення з відповідними адвокатськими запитами до Голованівської РДА, яка повідомила про відсутність у неї оригіналу цієї угоди. У зв`язку з ненаданням відповідачем оригіналу додаткової угоди та відсутністю такої у позивача, сторона позивача в подальшому не порушувала питання про призначення у справі почеркознавчої експертизи. При цьому суд звернув увагу на положення абзацу третього пункту 1.1 Розділу 1 «Почеркознавча експертиза» Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, в якому вказано, що для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів. Оскільки на виконання ухвали суду про витребування доказів відповідачем не було надано оригінал оскаржуваної додаткової угоди, що унеможливлювало призначення судом, а також проведення в подальшому судової почеркознавчої експертизи, то з огляду на положення статей 84, 109 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд дійшов висновку про те, що підпис від імені ОСОБА_2 в додатковій угоді від 15 січня 2021 року про викладенняв новій редакції договору оренди земельної ділянки № 019 від 06 січня 2012 року, зареєстрованої 26 січня 2021 року, виконаний не ним і відповідач не спростував цих обставин. Тому реєстрація вказаної додаткової угоди як правочину, який є неукладеним, не відповідає вимогам закону. Обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року апеляційну скаргу ФГ «Олена» задоволено. Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 08 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, звертаючись до суду з позовом, позивач просив скасувати державну реєстрацію від 26 січня 2021 року за № 56342694 додаткової угоди від 15 січня 2021 року про викладення в новій редакції договору оренди земельної ділянки № 019 від 06 січня 2012 року, проведену державним реєстратором Гайворонської РДА Лисобоковим М. Г., посилаючись на те, що він не підписував вказану угоду. На час укладення додаткової угоди, що є предметом позову, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування державної реєстрації договору, оскільки державній реєстрації підлягала не сама угода, а речове право, яке виникло на її підставі, а відтак суд першої інстанції помилково зазначив про необхідність застосування позивачем способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав. Зважаючи на те, що на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, то за таких обставин позивач буде позбавлений можливості ефективного захисту своїх порушених прав у спосіб, зазначений в позовній заяві, а саме шляхом ухвалення судового рішення про скасування державної реєстрації додаткової угоди. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верхового Суду від 03 березня 2021 року у справі № 913/175/20. З огляду на викладене, суд вважав, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ФГ «Олена» про скасування державної реєстрації додаткової угоди необхідно було відмовити з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Остащенко О. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, а рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 08 серпня 2022 року - залишити в силі.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 656/239/18, від 07 червня 2022 року у справі № 144/338/18, а також - не дослідив зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Гайворонського районного суду Кіровоградської області.

27 січня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Остащенко О. М. мотивована тим, що постанова Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 913/175/20, на яку послався апеляційний суд, містить висновки про те, що такий спосіб захисту як скасування запису про державну реєстрацію виключений з відповідного закону, а тому є неефективним, однак суд апеляційної інстанції безпідставно послався на цю постанову Верховного Суду та помилково відмовив у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації додаткової угоди з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 був власником земельної ділянки площею 3,20 га, кадастровий номер 3521110100:02:000:0019, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Гайворонської міської ради Кіровоградської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю (а.с.9-10).

Згідно з копією додаткової угоди від 15 січня 2021 року про викладення в новій редакції договору оренди земельної ділянки № 019 від 06 січня 2012 року орендодавець ОСОБА_2 передав, а орендар ФГ «Олена» прийняв в строкове платне користування земельну ділянку площею 3,20 га, кадастровий номер 3521110100:02:000:019, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Гайворонської міської ради Кіровоградської області. Договір оренди укладено строком на 20 років з дати укладення цього договору та діє до 06 січня 2032 року (а.с.13-17).

За витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 28 січня 2021 року вищевказана додаткова угода від 15 січня 2021 року була зареєстрована 26 січня 2021 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Гайворонської РДА Лособикова М. Г. від 28 січня 2021 року № 56342694, номер запису про інше речове право 40295966 (а.с.11-12, 118).

28 лютого 2021 року ОСОБА_2 звернувся до державного реєстратора Гайворонської РДА із заявою про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно недостовірної інформації за підробленим документом (а.с.18).

Головний бухгалтер ФГ «Олена» ОСОБА_3 була призначена відповідальною за подачу на реєстрацію договорів оренди земельних ділянок, ведення обліку та зберігання архіву договорів оренди земельних ділянок, що підтверджується наказом голови ФГ «Олена» Сироти Ю. В. від 04 січня 2019 року № 7 (а.с.50).

Наказом голови ФГ «Олена» Сироти Ю. В. від 10 листопада 2021 року № 199 вирішено провести службове розслідування щодо виконання головним бухгалтером ОСОБА_3 своїх трудових обов`язків у період з 01 січня 2019 року по 05 листопада 2021 рік (а.с.51).

В пояснювальній записці від 09 листопада 2021 року головний бухгалтер ФГ «Олена» Москальчук Н. П. повідомила, що нею було втрачено ряд договорів оренди земельних ділянок, зокрема і договір, укладений з ОСОБА_2 (а.с.53).

Наказом голови ФГ «Олена» від 10 листопада 2021 року № 217 головного бухгалтера ОСОБА_3 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за неналежне ведення впорядкування та зберігання договорів оренди земельних ділянок, що призвело до втрати низки договорів оренди земельних ділянок, укладених між ФГ «Олена» та орендодавцями в період з 01 січня 2020 року по 05 листопада 2021 року, а саме договору оренди земельної ділянки, укладеного з ОСОБА_2 (а.с.52).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, про що 01 грудня 2021 року Гайворонським ВДРАЦС у Голованівському районі Кіровоградської області зроблено актовий запис № 655 (а.с.60).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 03 червня 2022 року, виданого державним нотаріусом Гайворонської державної нотаріальної контори Кіровоградської області Ковбасюк Н. Ю., спадкоємцем на зазначене у свідоцтві майно ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його донька ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається із земельної ділянки кадастровий номер 3521110100:02:000:0019, розміром 3,2014 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровградської області, передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.91).

Довідкою № 137 від 22 травня 2021 року, виданою лікарсько-консультативною комісією КНП «Центральна міська лікарня» Гайворонської міської ради, підтверджено, що ОСОБА_2 хворів на хворобу Паркінсона, за станом здоров`я потребував постійного стороннього догляду та допомоги у зв`язку з хворобою, мав виражене порушення функції правої кінцівки у вигляді вираженого парезу та тремору, що унеможливлює функцію письма, пересувався лише із сторонньою допомогою в межах кімнати (а.с.19).

За даними огляду невропатолога КНП «Центральна міська лікарня» Гайворонської міської ради від 12 березня 2021 року № 5 ОСОБА_2 хворів на хворобу Паркінсона, тремтлива форма, виражений церебрастенічний синдром, виражене порушення рухової функції правої верхньої кінцівки, порушення функції ходьби. Хворий пересувався за допомогою палиці, яку тримав в лівій руці, рухова функція правої верхньої кінцівки різко порушена, хворий їв за допомогою лівої руки, функція письма різко порушена зправа. Хворів протягом останніх 5 років (а.с.20).

Згідно з випискою із медичної карти амбулаторного хворого, виданої КНП «Центральна міська лікарня» Гайворонської міської ради, ОСОБА_2 перебував на амбулаторному лікуванні з 03 по 21 січня 2021 року з двобічною нижньодольовою пневмонією, хворів на гіпертонічну хворобу, атеросклеротичний кардіосклероз, синдром Паркінсона, тремтлива форма, виражений тремор правої верхньої кінцівки (а.с.21).

В суді першої інстанції свідок ОСОБА_4 пояснила, що працює сімейним лікарем Медичного центру «МИРРА», у січні 2021 року вона разом із лікарем невропатологом здійснювали виїзд до ОСОБА_2 , підтвердила, що з 01 по 21 січня 2021 року ОСОБА_2 перебував на амбулаторному лікуванні із діагнозом двобічна пневмонія, а також через хворобу Паркінсона, тремтлива форма, виражений тремор правої руки.

В суді першої інстанції свідок ОСОБА_5 , яка проживала по сусідству з ОСОБА_2 , пояснила, що неодноразово відвідувала його за місцем проживання, зокрема в січні 2021 року. У ОСОБА_2 було захворювання Паркінсона, тремор правої руки, він не міг самостійно пересуватися. З його слів їй стало відомо, що він скаржився на обставини підміни його підпису у додатковій угоді від 15 січня 2021 року.

В суді першої інстанції свідок ОСОБА_6 повідомила, що в січні 2021 року вона щодня відвідувала ОСОБА_2 з метою здійснення йому ін`єкцій, оскільки він хворів на хворобу Паркінсона, та в той період ще захворів на двобічну пневмонію. Ствердила, що він не міг пересуватися, не міг себе обслуговувати через тремтіння правої руки.

В суді першої інстанції свідок ОСОБА_7 пояснила, що з вересня 2021 року вона щодня здійснювала особистий догляд за ОСОБА_2 , який перебував у важкому хворобливому стані, у лежачому становищі та майже не рухався, він не міг себе самостійно обслуговувати.

В нотаріально засвідчених письмових поясненнях від 27 серпня 2021 року дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_8 як свідок повідомила суду першої інстанції, що ОСОБА_2 не підписував оспорюваної додаткової угоди, оскільки протягом останніх семи років хворів та перебував на обліку лікаря невропатолога з приводу хвороби Паркінсона, права рука у нього частково була паралізована. Крім того з 01 по 28 січня 2021 року він хворів пневмонією та нікуди з будинку не виходив, у січні 2021 року жоден представник відповідача до них додому з приводу підписання угоди не звертався та не приходив (а.с.153).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Остащенко О. М. підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України).

Частиною першою статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (укладення додаткової угоди від 15 січня 2021 року про викладення в новій редакції договору оренди земельної ділянки № 019 від 06 січня 2012 року), договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

У справі, яка переглядається, обґрунтовуючи позовні вимоги про скасування проведеної 26 січня 2021 року державним реєстратором Гайворонської РДА Лособиковим М. Г. державної реєстрації додаткової угоди від 15 січня 2021 року про викладення в новій редакції договору оренди земельної ділянки № 019 від 06 січня 2012 року, ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , посилалася на те, що ОСОБА_2 не підписував зазначеної додаткової угоди, тому вона є неукладеною, а державна реєстрація - незаконною.

Відповідно до абзацу першого частини першої, абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункти 4, 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частинами першою, третьою, шостою, сьомою-десятою статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов`язку подати витребувані судом докази. У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності (частина перша статті 103 ЦПК України).

Відповідно до положень пункту 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України.

У справі, яка переглядається, представником позивача - адвокатом Остащенко О. М. вживалися заходи щодо отримання додаткової угоди від 15 січня 2021 року про викладення в новій редакції договору оренди земельної ділянки № 019 від 06 січня 2012 року шляхом звернення з відповідними адвокатськими запитами 21 червня 2022 року до Голованівської РДА та Гайворонської міської ради Кіровоградської області, однак листом Голованівської РДА від 24 червня 2022 року № 01-34/51/2 було повідомлено про відсутність паперового оригіналу запитуваної додаткової угоди від 15 січня 2021 року (а.с.119-127).

Крім того, з метою встановлення належності ОСОБА_2 підпису на оригіналі оспорюваної додаткової угоди, стороною позивача заявлялося клопотання про витребування доказів, яке задоволено судом та прийнято ухвалу від 01 жовтня 2021 року про витребування у відповідача оригіналу оспорюваної додаткової угоди, однак відповідач не надав суду цих документів, зазначивши, що вони відсутні у зв`язку з втратоюі винна особа притягнена до дисциплінарної відповідальності.

В ухвалі Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 01 жовтня 2021 року про витребування доказів відповідачу було роз`яснено обов`язок подати витребувані докази та те, що у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ або відмовити у його визнанні, або здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами.

За таких обставин, у зв`язку з ненаданням відповідачем оригіналу додаткової угоди та відсутністю такої у позивача, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ФГ «Олена» не спростувало доводів сторони позивача про неукладення та непідписання ОСОБА_2 додаткової угоди від 15 січня 2021 року про викладення в новій редакції договору оренди земельної ділянки № 019 від 06 січня 2012 року і не довело законності державної реєстрації цього правочину.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Частинами першою, другою статті 18 Закону № 1952-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктом 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком.

Пунктами 1, 9, 14 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону № 1952-IV в редакції, чинній з 16 січня 2020 року, яка діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції, визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

В постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки. Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких земельних ділянок.

Ефективним способом захисту та таким, що забезпечує реальне відновлення порушеного права у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору оренди, є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 656/239/18, від 07 червня 2022 року у справі № 144/338/18, на які послалася заявник в касаційній скарзі.

Враховуючи викладене, оскільки ФГ «Олена» не спростувало доводів сторони позивача про непідписання ОСОБА_2 оспорюваної додаткової угоди, то Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про неукладення цього правочину та наявність правових підстав для скасування його державної реєстраціїдля реального відновлення порушеного права ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 .

Однак, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту, апеляційний суд виходив з того, що на час укладення додаткової угоди, що є предметом позову, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування державної реєстрації договору. При цьому суд апеляційної інстанції послався на постанову Верхового Суду від 03 березня 2021 року у справі № 913/175/20.

Так, в постанові Верхового Суду від 03 березня 2021 року у справі № 913/175/20 зазначено, що у частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на час прийняття оскарженого рішення державного реєстратора) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується. Однак згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Так, відповідно до пунктів 1-3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла і на час звернення позивача з позовом, і на час ухвалення судами рішень), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржених судових рішень, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак апеляційний суд помилково зазначив про необхідність застосування позивачем способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

У справі, яка переглядається, в позовній заяві, поданій до суду у вересні 2021 року, позивач просив скасувати державну реєстрацію додаткової угоди від 15 січня 2021 року про викладення в новій редакції договору оренди земельної ділянки № 019 від 06 січня 2012 року, проведену 26 січня 2021 року державним реєстратором Гайворонської РДА Лособиковим М. Г., і не заявляв вимог про скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Тому висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позову у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту є помилковим.

За таких обставин апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин правові висновки, викладені в постанові Верхового Суду від 03 березня 2021 року у справі № 913/175/20, та не врахував правових висновків, наведених в постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 656/239/18, від 07 червня 2022 року у справі № 144/338/18. Тобто заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, є обґрунтованими.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Остащенко О. М. про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.

В касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Остащенко О. М. заявила клопотання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, в якому послалася на те, що існує обґрунтована необхідність відступити під висновків, сформованих в постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 листопада 2021 року у справі № 125/2053/18, від 03 листопада 2021 року у справі №543/253/16-ц, від 01 грудня 2021 року у справі № 656/239/18, від 20 квітня 2022 року у справі № 454/148/20, від 07 червня 2022 року у справі № 144/338/18, від 30 листопада 2022 року у справі № 656/241/19-ц.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частинами першою -п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

В заявленому клопотанні відсутні посилання на обставини справи, які по-різному тлумачаться судами у справах з подібними фактичними обставинами та правовідносинами, що свідчило б про необхідність передачі цієї справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.

Заявляючи клопотання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Остащенко О. М. фактично мотивувала його неправильним, на її думку, застосуванням апеляційним судом норм матеріального права до правовідносин, що виникли між сторонами.

Колегія суддів звертає увагу на те, що неправильне застосування норм права є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, що передбачено статтею 412 ЦПК України. Тобто, передбачивши можливість скасування судових рішень при їх касаційному перегляді у разі неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права, законодавець запровадив механізми уніфікації висновків і такі механізми є ефективними.

За наведених обставин Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Остащенко О. М. про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені у клопотанні аргументи не свідчать про наявність виключної правової проблеми і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Щодо судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи зі змісту частини восьмої статті 141 ЦПК України, сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, й після судових дебатів, але виключно за наявності сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.

Зазначене узгоджується з положенням частини першої статті 182 ЦПК України про те, що учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань при розгляді справи судом.

Тобто саме зацікавлена сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

В касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Остащенко О. М. просила, зокрема здійснити розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме - стягнути з ФГ «Олена» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 67 066 грн, з яких: 1 816 грн - на сплату судового збору за подання касаційної скарги;17 250 грн - на правову допомогу в апеляційному суді; 48 000 грн - витрати на правову допомогу в суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір в розмірі 1 816 грн, які підлягають стягненню з ФГ «Олена» на її користь.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанціїу зв`язку з підготовкою та поданням відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Остащенко О. М. надала: додаткову угоду № 2 від 16 вересня 2022 року до договору № 59 про надання правової допомоги від 13 червня 2022 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Остащенко О. М.; акт виконаних робіт від 23 вересня 2022 року з наведенням відповідного розрахунку вартості правничої допомоги в розмірі 17 250 грн; квитанцію до прибуткового касового ордера № 116 від 23 вересня 2022 року про сплату коштів в сумі 17 250 грн.

Також в матеріалах справи містяться договір № 59 про надання правової допомоги від 13 червня 2022 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Остащенко О. М., ордер про надання правничої допомоги у Гайворонському районному суді Кіровоградської області, Кропивницькому апеляційному суді,Верховному Суді від 17 червня 2022 року серії АА № 1215785.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді касаційної інстанціїу зв`язку з підготовкою та поданням касаційної скарги представник ОСОБА_1 - адвокат Остащенко О. М. надала: додаткову угоду № 3 від 23 листопада 2022 року до договору № 59 про надання правової допомоги від 13 червня 2022 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Остащенко О. М.; акт виконаних робіт від 19 грудня 2022 року з наведенням відповідного розрахунку вартості правничої допомоги в розмірі 48 000 грн; квитанцію до прибуткового касового ордера № 129 від 24 листопада 2022 року про сплату коштів в сумі 15 000 грн; квитанцію до прибуткового касового ордера № 134 від 29 листопада 2022 року про сплату коштів в сумі 15 000 грн; квитанцію до прибуткового касового ордера № 136 від 19 грудня 2022 року про сплату коштів в сумі 18 000 грн.

Відзив на апеляційну скаргуФГ «Олена» на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 08 серпня 2022 року, в якому було заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Остащенко О. М. направила стороні відповідача одночасно з їх надісланням до Кропивницького апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» і представник ФГ «Олена» - адвокат Кінько О. В. брала участь в судових засіданнях під час розгляду справи апеляційним судом, мала доступ до справи в підсистемі «Електронний суд», тому була обізнана із зазначеним клопотанням сторони позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.

Копію касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Остащенко О. М. на постанову Кропивницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року, в якій заявлено клопотання про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, ФГ «Олена» отримало 31 січня 2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з ідентифікатором поштового відділення 2630100005370. Однак станом на 25 жовтня 2023 року до Верховного Суду не надійшли заперечення сторони відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката Остащенко О. М., надану нею ОСОБА_1 у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

В додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Врахувавши критерії реальності, розумності та співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) на підставі наданих стороною позивача доказів, а також взявши до уваги те, що сторона відповідача не надала заперечень щодо невідповідності заявлених витрат вказаним критеріям, що виключає ініціативу суду з приводу зменшення відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої сторони, Верховний Суд дійшов висновку про доведеність позивачемпонесених витрат на оплату професійної правничої допомоги в судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Отже, з огляду на вищенаведені положення процесуального законодавства, на користь позивача підлягають стягненню з відповідача 17 250 грн витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, та 49 000 грн - в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Остащенко Олени Миколаївни про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Остащенко Олени Миколаївни задовольнити.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року скасувати, рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 08 серпня 2022 року залишити в силі.

Стягнути з фермерського господарства «Олена» на користь ОСОБА_1 1 816 (одну тисячу вісімсот шістнадцять) грн судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Стягнути з фермерського господарства «Олена» на користь ОСОБА_1 17 250 (сімнадцять тисяч двісті п`ятдесят) грн витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

Стягнути з фермерського господарства «Олена» на користь ОСОБА_1 49 000 (сорок дев`ять тисяч) грн витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги в суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович