Постанова

від 26.10.2023 по справі 812/426/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 812/426/14

адміністративне провадження № К/9901/59348/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Гімона М.М., Хохуляка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Ленінської об`єднаної державної податкової інспекції у м.Луганську Головного управління ДФС у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 березня 2014 року (суддя Шембелян В.С.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року (головуючий суддя Ястребова Л.В., судді: Ляшенко Д.В., Чумак С.Ю.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Луганськспецтехкомплект" до Ленінської об`єднаної державної податкової інспекції у м.Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В січні 2014 року Приватне акціонерне товариство "Луганськспецтехкомплект" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Ленінської об`єднаної державної податкової інспекції у м.Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області (далі - Інспекція, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000031501 від 10 січня 2014 року.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство вказувало на помилковість висновків податкового органу про відсутність у нього права на бюджетне відшкодування у зв`язку із наявністю податкового боргу, оскільки постановою Господарського суду Луганської області 11 березня 2013 року позивача визнано банкрутом та порушено відносно нього ліквідаційну процедуру, в ході здійснення якої вимоги Інспекції щодо стягнення заборгованості в сумі 985 698,00 грн. віднесено до шостої черги задоволення вимог кредиторів, а відтак, на переконання Товариства, зменшення йому суми бюджетного відшкодування в розмірі 12 392,00 грн. із віднесенням її у зменшення податкового боргу за попередні звітні (податкові) періоди є порушенням встановленої судом черги задоволення вимог кредиторів позивача.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Інспекції від 10 січня 2014 року №0000031501.

Приймаючи такі рішення, суди, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, дійшли переконання, що оскільки позивача визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, то з цього моменту припинилось виникнення його нових зобов`язань, у тому числі й з податків і зборів, а відтак не існує наступних податкових періодів, у яких могла б бути врахована наявна у нього переплата з податку на додану вартість; крім того, як відмітили суди, позивач мав право виправити самостійно виявлені у звітності помилки шляхом включення податкового кредиту у загальній сумі 12 392,00 грн. до сум, що підлягають бюджетному відшкодуванню, в податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2013 року.

Не погодившись із рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на висновки акту перевірки та неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення процесуальних норм (неповне й неналежне дослідження всіх обставин справи), просила їх скасувати і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 вересня 2014 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребувано матеріали справи №812/426/14 з Луганського окружного адміністративного суду.

Втім, у зв`язку із захопленням приміщення Луганського окружного адміністративного суду адміністративну справу №812/426/14 було втрачено.

За результатами вжиття судом першої інстанції заходів з відновлення втраченого судового провадження останнє було відновлено частково.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 березня 2016 року закрив касаційне провадження у справі у зв`язку із недостатністю зібраних (відновлених) матеріалів для розгляду касаційної скарги.

Відповідачем подано до Верховного Суду України заяву про перегляд вищевказаної ухвали касаційного суду, яку в подальшому на підставі пункту 1 частини 1 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) було передано на розгляд до Верховного Суду, який, в свою чергу, 05 червня 2018 року ухвалив постанову, якою заяву Інспекції задовольнив, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2016 року скасував, а справу направив до суду касаційної інстанції для подальшого провадження за касаційною скаргою.

Відповідно до приписів підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, касаційну скаргу передано на розгляд до Касаційного адміністративного суду.

Письмові заперечення (відзив) Товариства на касаційну скаргу в матеріалах справи відсутній, що, разом з тим, не перешкоджає її касаційному перегляду.

Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Суди з`ясували, що у спірний період Товариство було зареєстроване як платник податку на додану вартість і відповідало вимогам законодавства щодо наявності права на отримання бюджетного відшкодування, що відображено в акті перевірки.

20 грудня 2013 року Інспекцією проведено камеральну перевірку позивача щодо правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2013 року на рахунок платника у банку, за наслідками якої складено акт №150/15-410/01242366 від 20 грудня 2013 року.

Під час проведення перевірки контролюючий орган прийшов до висновку про завищення Товариством бюджетного відшкодування, заявленого у податковій декларації за жовтень 2013 року, на суму 12 392,00 грн. (рядок 24 податкової декларації «Залишок від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового періоду наступного податкового періоду» за жовтень 2013 року - на суму 9 945,00 грн. та неправомірне декларування рядка 20.2 Розділу ІІІ податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2013 року на суму 19 908,00 грн.).

На підставі висновків акту перевірки 10 січня 2014 року Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0000031501, яким Товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 12 392,00 грн.

Крім того суди встановили, що ухвалою Господарського суду Луганської області від 27 грудня 2010 року у справі №12/125б порушено провадження в справі про банкрутство Товариства, а постановою цього ж суду від 11 березня 2013 року його визнано банкрутом та порушено ліквідаційну процедуру.

Також ухвалою Господарського суду Луганської області від 23 грудня 2013 року у справі №12/125б поточні вимоги Інспекції щодо стягнення з Товариства заборгованості, яка утворилась станом на 25 жовтня 2013 року в сумі 985 698,00 грн., віднесено до шостої черги задоволення вимог кредиторів.

При цьому, як відмітили суди, спір стосовно того, що право позивача на податковий кредит виникло вже після порушення відносно нього ліквідаційної процедури, відсутній.

Не погоджуючись з прийнятим Інспекцією 10 січня 2014 року податковим повідомленням-рішенням №0000031501, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються, зокрема, судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів на час спірних відносин було врегульовано Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року №2343-XII (далі - Закон №2343).

За змістом частини 1 статті 38 Закону №2343 з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Законом; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; вимоги за зобов`язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі; виконання зобов`язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених цим розділом.

Відповідно ж до частини 1 статті 42 Закону №2343 усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси.

Як встановили, розглядаючи справу, суди, в пункті 3.1 акту перевірки зазначено, що перевірка правомірності нарахування Товариством суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в жовтні 2013 року охоплює декларації, починаючи з попередніх звітних (податкових) періодів, в яких виникло від`ємне значення, за який задекларовано бюджетне відшкодування, а саме за: серпень 2013 року - 12 001,00 грн., вересень 2013 року - 391,00 грн. Причиною виникнення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту у зазначених періодах у загальній сумі 12 392,00 грн. є придбання товарно-матеріальних цінностей.

При цьому, суди визначили, що вказані грошові кошти, що становлять переплату Товариства з податку на додану вартість, підлягають включенню до ліквідаційної маси в межах ліквідаційної процедури підприємства-банкрута як дебіторська заборгованість.

Також суди зауважили, що оскільки позивача визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, то з цього моменту припинено виникнення у нього нових зобов`язань, в тому числі з податків і зборів, а відтак не існує наступних податкових періодів, у яких могла б бути врахована вказана переплата відповідно до вимог ПК України та наказу Міністерства фінансів України №1492 від 25 листопада 2011 року «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість».

Водночас відповідно до пункту 50.1 статті 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Відтак суди відмітили, що, незалежно від дій податкового органу щодо неприйняття уточнюючих розрахунків позивача за квітень - серпень 2013 року (лист №7786/15-300 від 08 жовтня 2013 року), останній мав право виправити самостійно виявлені помилки шляхом включення податкового кредиту у загальному розмірі 12 392,00 грн. до сум, що підлягають бюджетному відшкодуванню, в податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2013 року.

Враховуючи наведене вище в сукупності та зважаючи на положення частини 1 статті 341 КАС України, яка передбачає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність, в даному випадку, правових підстав для задоволення позовних вимог.

Натомість доводи касаційної скарги фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції, а тому не впливають на законність прийнятих судами рішень й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або порушення процесуальних норм.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Ленінської об`єднаної державної податкової інспекції у м.Луганську Головного управління ДФС у Луганській області залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 березня 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник М.М. Гімон В.В. Хохуляк