Рішення

від 01.11.2023 по справі 916/3590/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2023 р. м. Одеса Справа № 916/3590/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., за участю секретаря судового засідання Крутькової В.О., розглянувши у відкритому засіданні справу

за позовом керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області

до відповідача-1 - Фермерського господарства "Анаста"

відповідача-2 - Комунального закладу "Дивізійський ліцей" Дивізійської сільської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Дивізійська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області

про визнання договору недійсним та зобов`язання вчинити певні дії

за участю представників:

від прокуратури - Уліцька А.В.

інші учасники справи не прибули

До суду надійшла позовна заява керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до відповідача-1 - Фермерського господарства "Анаста", відповідача-2 - Комунального закладу "Дивізійський ліцей" Дивізійської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Дивізійська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, якою прокурор просить суд:

- визнати недійсним договір від 31.12.2021, укладений між Комунальним закладом "Дивізійський заклад загальної середньої освіти І -ІІІ ступенів" та Фермерським господарством "Анаста",

- зобов`язати Фермерське господарство "Анаста" звільнити земельну ділянку державної форми власності, кадастровий номер 5125081600:01:001:2319, площею 106,5838 га, розташовану на території Дивізійської сільської ради за межами населеного пункту, повернути її законному користувачу - Комунальному закладу "Дивізійський ліцей" Дивізійської сільської ради, підтвердивши вказане відповідним актом приймання-передачі.

Ухвалою від 21.08.2023 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 27.09.2023.

Відповідач-1 відповідно до інформації сайту Укрпошти отримав ухвалу суду (поштове відправлення № 6511914326342, що підтверджується реєстром поштової відправки суду від 22.08.2023) 29.08.2023.

11.09.2023, у встановлений строк, відповідач-1 надіслав поштою до суду відзив (разом з доказами направлення прокурору), яким просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що сторонами укладено договір підряду, який вчинений на реальне настання правових наслідків; відсутні докази того, що земельна ділянка передавалась відповідачу-1 у користування; земельна ділянка не передавалась відповідачу-1 у користування, а також прокурором не доведено нецільового використання земельної ділянки.

21.09.2023 до суду надійшла відповідь прокурора на відзив відповідача-1 (разом з доказами направлення іншим учасникам справи), у якій він наполягає на задоволенні позову.

Відповідач-2 відповідно до інформації сайту Укрпошти отримав ухвалу суду (поштове відправлення № 6511914326350) 26.08.2023, оскільки в поштовому повідомленні не зазначено дату отримання. Відзиву відповідач-2 не надав суду, а 26.09.2023 до суду електронною поштою від відповідача-2 надійшла заява про розгляд справи без його участі, але дана заява в порушення вимог чинного законодавства не скріплена електронним підписом.

Третя особа відповідно до інформації сайту Укрпошти отримав ухвалу суду (поштове відправлення № 6511914326369) 26.08.2023, оскільки в поштовому повідомленні не зазначено дату отримання. Пояснень щодо позовної заяви третя особа суду не надала.

25.09.2023 від відповідача-1 надійшла заява про відкладення розгляду справи через воєнний стан, оскільки він не має можливості направити в засідання свого представника.

Суд відхилив зазначене клопотання і ухвалою від 27.09.2023 закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 01.11.2023.

Ухвалою від 29.09.2023 суд відмовив в задоволенні заяви Фермерського господарства "Анаста" про забезпечення позову. Зазначена ухвала оскаржена до апеляційної інстанції.

02.10.2023 від відповідача-1 надійшли заперечення, у яких він наполягає на відмові в задоволенні позову.

19.10.2023 від відповідача-1 надійшло клопотання про повернення розгляду справи до стадії підготовчого провадження та призначити судову комплексну експертизу з питань землеустрою та оціночно-земельну експертизу, на вирішення якої поставити наступні питання:

- Чи відповідає фактичне землекористування земельною ділянкою кадастровий номер 5125081600:01:001:2319 площею 106,5838га, правовстановлювальним документам, документації із землеустрою на земельні ділянки та нормативно-правовим актам?

- Яка вартість оренди земельної ділянки кадастровий номер 5125081600:01:001:2319 площею 106,5838га?

- Який фактичний порядок користування земельною ділянкою кадастровий номер 5125081600:01:001:2319 площею 106,5838га?

Відповідно до ч. 2 ст. 170 ГПК України письмова заява, клопотання чи заперечення підписується заявником або його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, що подається на стадії виконання судового рішення, у тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надсилання (надання) іншим учасникам справи (провадження) з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 170 ГПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду. Суд повертає письмову заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду також у разі, якщо її подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.

З огляду на викладене, суд повертає клопотання ФГ Анаста (відповідача-1) про повернення розгляду справи до стадії підготовчого провадження та призначення судової комплексної експертизи, оскільки воно не підписано.

Крім того, суд зауважує, що відповідачем-1 не обгрунтовано поважності пропуску строку для подання клопотання про призначення експертизи.

20.10.2023 від прокурора надійшла відповідь на заперечення відповідача-1.

Розглянувши матеріали справи, суд

встановив:

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ОД №003132 від 12.06.2003, Дивізійська загальноосвітня школа I- III ступенів (код ЄДРПОУ 26111056, на момент укладення договорів - Комунальний заклад «Дивізійський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів», наразі - Комунальний заклад "Дивізійський ліцей" Дивізійської сільської ради) є постійним користувачем земельної, для дослідних і навчальних цілей та ведення підсобного сільського господарства. Згідно з Витягу з Державного земельного кадастру право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 5125081600:01:001:2319) перебуває у державній власності.

Оціночна вартість об`єкта нерухомості, відповідно до довідки №20120230704-0006194837 від 04.07.2023, земельної ділянка, кадастровий номер 5125081600:01:001:2319 становить 21 446 889,83 грн.

31.12.2021 між КЗ «Дивізійський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів» Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (замовник, код ЄДРПОУ 26111056, наразі КЗ «Дивізійський ліцей» Дивізійської сільської ради) та Фермерським господарством «Анаста» (виконавець) укладено договір щодо виконання сільськогосподарських робіт на земельній ділянці, площею 106,58 га, що перебуває у постійному користуванні навчального закладу.

Відповідно до п. 1.1 Договору, Виконавець зобов`язується виконати сільськогосподарські роботи на земельній ділянці, а Замовник зобов`язується передати Виконавцю в якості оплати за виконані роботи частину вирощеної на зазначеній ділянці сільськогосподарської продукції.

Термін дії договору 3 роки, набуває чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2024 (п. 6.1).

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У пункті 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9 зазначено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Аналогічна правова позиція висловлена у п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».

Сторони визначили укладений договір договором підряду.

Так, відповідно до пункту 2.1. договору Виконавець зобов`язаний:

·виконати комплекс робіт з посіву та збирання сільськогосподарських однорічних культур з використанням власної техніки, паливно-мастильних матеріалів, насіння, засобів захисту рослин, мінеральних добрив, не пізніше першого жовтня кожного року дії договора;

·придбати в термін до 31.12.2022 р., 31.12.2023 р., 31.12.2024 р. у Замовника 15,5 % від вирощеної на ділянці сільськогосподарської культури, при цьому загальна вартість цих 15,5 % від вирощеної продукції повинна скласти - 330 000 тисяч гри. Оплата за вартість вказаних 15,5 % продукції має надійти на розрахунковий рахунок Замовника не пізніше 31.12.2022,31.12.2023,31.12.2024р. *

Обов`язки Замовника передбачені у пункті 2.3. Договору:

·не перешкоджати Виконавцю виконувати передбачені цим договором роботи;

·в рахунок оплати за виконані роботи передати Виконавцю 84,5 % від загального обсягу сільськогосподарської продукції, вирощеної на вказаній ділянці, у термін не пізніше 3-х діб з дня завершення збирання врожаю. Поставка сільськогосподарської продукції здійснюється шляхом самовивозу виконавцем.

Однак, усе вищезазначене суперечить природі договору підряду.

Згідно з ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

В той же час, сторонами у спірному договорі не встановлено чіткої можливості замовника огляду робіт на предмет наявності недоліків, що не гарантує отримання замовником належного результату робіт, що в свою чергу говорить про відсутність намірів у Дивізійського ліцею щодо отримання якісного результату робіт.

Крім цього, договір підряду є відплатним договором, одним із обов`язкових елементів якого є ціна.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, ст. 189 Господарського кодексу України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Відповідно до ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Однак, сторонами при укладенні спірного договору всупереч вимог законодавства не визначено вартість конкретних обсягів робіт, які будуть виконуватись.

При цьому, сторони обумовили в договорі такі умови, за яких Дивізійський ліцей по суті розраховується за роботи сільськогосподарською продукцією, яка буде зібрана на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні ліцею та фактично передана ФГ "Анаста" для ведення сільськогосподарської діяльності.

Тобто сторонами не було визначено такого обов`язкового для договору підряду виду елементу, як ціна.

Однак, суду не надано актів приймання-передачі робіт, доказів їх оплати. Виконавець здійснював обробіток, посів зернових, збір урожаю на власний розсуд та самостійно розпоряджався отриманим прибутком. Що підтверджується розрахунком плати за землю в 2022 році (додаток до Договору від 31.12.3021). Так, в цьому додптку зазначено, що внесок Виконавця Замовнику становить не менше 12% від нормативної грошової вартості землі в с. Дивізія відповідно до витягу із технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки від 01.02.2019.

За умовами договору оплата повинна здійснюватись Замовником, - директором навчального закладу, але фактично школа передала у користування земельну ділянку, а Виконавець сплатив за користування.

Разом із тим, згідно з наказом Міністерства освіти і науки України № 68 від 30.01.2015, яким затверджено Положенням про учнівські навчально- дослідні земельні ділянки загальноосвітніх шкіл та позашкільних навчально- виховних закладів, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.03.2015 № 337/26782, робота учнів на ділянці організовується відповідно до плану, який є складовою річного плану роботи навчального закладу, в якому діє ділянка. Цим же наказом забороняється використання ділянки не за цільовим призначенням.

Виходячи із положень договору та фактичних обставин, вбачається, що правочин є удаваним та за своєю суттю є договором оренди землі, який, у свою чергу, укладено з порушенням чинного законодавства; особа, яка вчиняє правочин, немає необхідного обсягу цивільної дієздатності; земельна ділянка використовується у порушення вимог щодо користування землями певного виду в межах категорії земель, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1, ч. 2 ст. 203, ст. 215 ЦК України, виходячи з наступного.

Порівняльний аналіз положень спірного договору з положеннями законодавства про оренду землі, в частині визначення його умов, дає підстави стверджувати, що між Комунальним закладом «Дивізійський ЗЗСО І-ІІІ ступенів» та ФГ «Анаста» фактично укладено договір оренди земельної ділянки, а отже укладенням договору від 31.12.2021 сторони фактично приховали договірні відносини з оренди земельної ділянки.

Так, за приписами ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін.

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Так, відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Тобто, при оренді землі здійснюється обробіток ґрунту, що становить собою форму реалізації права користування земельною ділянкою, її корисними якостями, внаслідок якого вирощується товарна сільськогосподарська продукція, яка є власністю орендаря.

Окрім іншого, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Дослідження умов Договору та наявних фактичних обставин дають підстави вважати, що основною його метою є платне володіння та користування суб`єктом господарської діяльності земельною ділянкою протягом певного строку.

Пунктом 6.1. Договору вказано, що він набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2024, що свідчить про його «строковість».

Вказане свідчить про те, що навчальним закладом передано земельну ділянку у платне користування суб`єкту господарської діяльності на певний строк.

Фермерське господарство «Анаста» фактично самостійно користується та експлуатує земельну ділянку, що перебуває у постійному користування Дивізійського ліцею та здійснює оплату за її експлуатацію та користування. Вказана земельна ділянка використовується для комерційної діяльності на умовах строковості та платності, що є елементом правовідносин оренди землі.

З аналізу змісту оспорюваного договору про спільну обробку землі встановлено, що ФГ «Анаста» отримує право власності на 84,5 % вирощеного урожаю на земельній ділянці навчального закладу, а Дивізійський ліцей отримує кошти за вартість 15,5 % сільськогосподарської продукції, яка зафіксована в договорі, в сумі 330 000 грн. Крім того, згідно з додатком до Договору: «Рахунок плати за землю в 2022р. Внесок Виконавця Замовнику становить не менше 12% від нормативної грошової оцінки вартості землі в с. Дивізія, що становить 330 000 грн.» та підтверджує, те що саме Виконавець, ФГ «Анаста», сплачує за користування ділянкою.

Таким чином, виходячи з положень спірного договору, що регулює в тому числі його предмет, права та обов`язки сторін, вказаний правочин є договором оренди землі, укладення якого регулюється Законом України «Про оренду землі» та Земельним кодексом України (далі ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Таким чином земля, як природний ресурс має особливий статус та її використання у господарській діяльності врегульовано, у першу чергу, нормами земельного законодавства.

Чинним Земельним кодексом України передбачено, лише 6 правових підстав використання земельної ділянки: 1) власником; 2) на правах оренди; 3) на правах постійного користування; 4) на правах земельного сервітуту; 5) на правах емфітевзису та 6) на правах суперфіцію (право користування чужою земельною ділянкою для забудови).

Отже, чинне земельне законодавство не передбачає такої підстави, як договір підряду, за яким надається право доступу сільгоспвиробнику до земельної ділянки.

Статтею 6 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах, і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

За приписами ч.2 ст. 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Згідно зі статтями 150 та 151 Господарського кодексу України передбачено лише 2 випадки використання природних ресурсів суб`єктами господарювання, або на праві власності або на праві користування.

Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Статтею 124 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент укладення спірного договору) визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Статтею 16 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого в порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону. Укладення договору оренди земельної ділянки може бути здійснено на підставі цивільно-правового договору або спадкуванням.

Дивізійською сільською радою рішення у порядку Земельного кодексу України щодо укладення договору оренди не приймалось, земельні торги не проводились, відповідно до листа №677/02-28/238 від 18.04.2023.

Таким чином, земельним законодавством не передбачено право постійного користувача розпоряджатись земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам у платне користування. Отже, сторонами не був дотриманий встановлений нормами земельного законодавства порядок щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки.

Положеннями частин 1, 8 ст. 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Статтею 92 Земельного Кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, а також врегульовано, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набуває вичерпний перелік суб`єктів, серед яких є: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; заклади освіти незалежно від форми власності.

Право користування - добування корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб.

Згідно ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі (п. а ч. 1).

Право самостійного господарювання на землі означає, що землекористувачі мають право без втручання інших осіб використовувати земельні ділянки в межах їх цільового призначення.

Крім того, формулювання законодавця у ст. 95 Земельного кодексу України щодо «права самостійно господарювати» підкреслює диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість передачі права господарювання іншій особі, підкреслюючи що таке господарювання має відбуватися самостійно._

Сутність права самостійного господарювання на землі полягає в тому, що конкретний землекористувач за своїм волевиявленням, самостійно визначає напрями своєї виробничої та іншої діяльності, спосіб використання земельної ділянки в межах її цільового призначення та умов надання земельної ділянки. Планування та реалізацію такої діяльності землекористувачі здійснюють самостійно.

Право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України).

Земельним кодексом України, а також іншими нормативно-правовими актами, не передбачено право постійного користувача землею, розпоряджатись земельною ділянкою шляхом передачі іншим особам в платне користування.

Відповідно до пункту 5.6 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата Україні щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22.09.2005 по справі №1-17/2005 встановлено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені.

З тексту оспорюваного договору та інформацією наданою Дивізійською сільською радою, вбачається, що метою його укладення є здійснення суб`єктом господарської діяльності з сільськогосподарського товаровиробництва на земельній ділянці, що перебуває в постійному користуванні навчального закладу.

Слід зазначити, що у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, у вигляді її продажу або надання її в оренду.

Відповідно до державного акту на право постійного користування, спірна земельна ділянка перебуває у користування Дивізійського ліцею. У його директора, відсутні повноваження на підписання договорів відносно земельних ділянок, які перебувають у користуванні навчального закладу.

Тож, уклавши спірний договір, навчальним закладом надано передбачені ст. 92 Земельного кодексу України права володіння та користування земельною ділянкою фермерському господарству, яке за умовами цього договору користується земельною ділянкою. А навчальний заклад, у свою чергу, отримує дохід від використання земельної ділянки на спеціальний рахунок.-

Укладення оспорюваного правочину призводить до порушення інтересів держави щодо володіння, розпорядження та користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, що виявилося у розпорядженні земельною ділянкою з порушенням встановленої законом процедури.

Отже, всупереч приписам статей 92, 95, 124 Земельного кодексу України за відсутності повноважень на розпорядження земельною ділянкою директор Дивізійського ЗЗСО фактично передав земельну ділянку ФГ «Анаста», не маючи права розпоряджатися нею.

Частиною 2 ст. 203 ЦК України закріплено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Вище зазначене свідчить про те, що навчальним закладом договір про співпрацю укладено з перевищенням обсягу цивільної дієздатності, чим порушено ч. 2 ст. 203 ЦК України.

Землекористувачі також мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію (п. б ч. 1 ст. 95 ЗК України).

Всупереч вказаному, умовами Договору передбачено, що ФГ «Анаста» отримує право власності на вирощений врожай.

Дане положення встановлює виняток із загального правила, передбаченого ч. 2 ст. 189 Цивільного кодексу України, відповідно до якої продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки), дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Статтею 14 Закону України "Про оренду землі" закріплено, що Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз. 4 п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України встановлено, що договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Проте, договір від 31.12.2021 не відповідає типовій формі договору оренди землі, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220.

Частиною 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначено, що розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Разом із тим, відповідно до Податкового кодексу України (ст. 287, ст. 288), типової форми договору оренди землі, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220, обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії; орендна плата вноситься у такі строки: І) за земельні ділянки державної та/або комунальної власності, набуті в оренду за результатами земельних торгів: за перший рік - не пізніше трьох банківських днів з дня укладення договору оренди; починаючи з наступного року - відповідно до Податкового кодексу України; 2) за земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної та/або комунальної власності, набуті в оренду без проведення земельних торгів: за перший рік - у п`ятиденнии строк після підписання договору оренди; починаючи з наступного року - відповідно до Податкового кодексу України.

Проте у порушення статтей 287 та 288 Податкового кодексу України, ст.15 Закону України «Про оренду землі», постанови Кабінету Міністрів України № 220 від 03.03.2004, спірний договір зазначених умов не містить. Окрім того, не міститься і положень щодо відповідальності за несплату орендної плати.

Статтею 17 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Проте, у порушення указаних норм державну реєстрацію спірного договору не здійснено.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а також особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Враховуючи указане, приймаючи до уваги порушення вимог абз. 2 ч. 5 ст. 20, п. г ч. 3 ст. 22, ст.ст. 92, 95, 124 Земельного кодексу України, ч. 2 ст. 4, ст.ст. 15, 16, ч. 2 ст. 21, Закону України «Про оренду землі», з урахуванням вимог ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України договір від 31.12.2021 визнається недійсним.

Пунктом 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9 зазначено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Аналогічні правова позиція у п. 3.11 постанови ВГСУ від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Отже, сторонами укладено договір надання послуг з метою приховування договору оренди землі, який вони насправді вчинили.

Разом із тим, спірний договір суперечить вимогам законодавства, встановленим ст.ст. 31, 92, 93, 96, 125, 126 ЗК України, ст.ст. 8, 13 Закону України «Про оренду землі».

Пунктом 2.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», передбачено, що на підставі ст. 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

На підставі ст. ст. 215, 203 ЦК України, вищевказаний оспорюваний правочин має бути визнаним недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ст. 34 Закону України «Про оренду землі», у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Згідно з інформацією, наданою Дивізійською сільською радою, земельна ділянка оброблена та засіяна, спільна обробка землі не здійснювалась, а отже земельна ділянка, перебуває виключно у користуванні ФГ «Анаста», а Дивізійський ліцей фактично не використовує земельну ділянку відповідно до вимог чинного законодавства.

Тимчасове платне користування земельною ділянкою для вирощування сільськогосподарської продукції, що є метою спірної угоди, можливе лише за умови її фактичного надання.

Специфічною рисою спірних правовідносин є те, що сторонами укладено удаваний правочин, який приховує договір оренди, з цього слідує, що сторони за спірним правочином мали намір приховати справжні правовідносини, уникнути передбаченої законом процедури для отримання землі в оренду.

Відсутність в даному випадку акту прийому-передачі земельної ділянки, а отже неналежне оформлення відносин оренди земельної ділянки і є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки (аналогічний висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 10.05.2018 по справі № 924/263/17).

Крім того, відповідно до статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1.повернення виконаного за недійсним правочином;

2.витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3.повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4.відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, указане свідчить, що саме ФГ «Анаста» здійснює обробіток земельної ділянки та сплачує за користування, а тому даний договір є удаваним, оскільки його вчинено для приховання іншого правочину - договору оренди земельної ділянки. При цьому, сам договір укладено з порушенням земельного законодавства, а тому, з урахуванням положень ст.ст. 203, 215 ЦК України, підлягають визнанню недійсними та, як наслідок, у відповідності до ст. 216 ЦК України, у ФГ «Анаста» виникає зобов`язання звільнити спірну земельну ділянку та повернути її законному користувачу - Дивізійський ліцей, підтвердивши вказане відповідним актом.

Підстави для представництва прокурором інтересів держави.

Статтею 131-1 Конституції України, закріплено, що в Україні діє прокуратура, яка здійсню, зокрема представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п.2 ч. 1 ст. 2 Закону).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для

представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторонни процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону).

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ст. 53 ГПК України.

Що стосується інтересів держави, які підлягають захисту.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec(2012)ll Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоб представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. Mutatismutandis рішеннявід 15 січня 2009 року у справі «Менчинська протни Росії» (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 № З-рп/99 закріплено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Враховуючи вказане, не є правильним виключення діяльності органів місцевого самоврядування з такого поняття як «інтереси держави» оскільки, виходячи із рішення Конституційного Суду України, законодавства, що регулює земельні правовідносини та правовідносини у сфері місцевого самоврядування, держава може вбачати інтереси і у діяльності органів місцевого самоврядування та навіть в діяльності приватних підприємств, товариств, закріплюючи на законодавчому рівні «межу» їх діяльності і порядок Дій.

Верховним Судом у справі № 918/47/18 наголошено; що інтереси держави полягають у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, проте направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади як і державні органи. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 по справі № 4/166"Б").

Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора щодо захисту суспільно значущих інтересів там, де це справді потрібно. Таку правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17.

Таким чином, відповідно до вище указаних положень та рішення Конституційного Суду України, із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Так, відповідно до ст. 8 Конституції передбачено, що в Україні визнається і діє верховенство права. Держава виступає гарантом реалізації та впровадження на території країни прийнятих законів та інших нормативно- правових актів, тобто будь-які суспільно-правові відносини, які виникають, мають реалізовуватися виключно в правовому полі, в межах визначених чинним законодавством.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства та конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «Правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п.54 рішення).

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Незаконна передача у користування спірної земельної ділянки порушує інтереси держави у сфері земельних відносин.

Положеннями Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» визначено правовий інститут «постійного користування землею» та особливий порядок передачі в оренду земель, який у даному випадку дотриманий сторонами не був.

Інтерес держави полягає у додержанні громадянами, юридичними особами незалежно від форм власності, державними органами та органами місцевого самоврядування встановленого нею порядку використання землі та вимог земельного законодавства.

Вказана позовна заява, вжита як захід прокурорського реагування та направлена, насамперед, на захист економічних інтересів держави, яким спричинено шкоду, внаслідок користування земельною ділянкою, яка згідно норм Конституції України є національним багатством, в порушення вимог чинного законодавства України.

Крім того, зазначені порушення законодавства в сфері оренди землі підривають основні принципи його існування, може призвести до незаконного відчуження майна комунальної власності, чим спричиняється суттєва шкода державним інтересам та підриваються основи фінансового - економічної діяльності держави.

Отже, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у дотримані законодавства при вирішенні суспільно значимого питання законності використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, яке здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства.

Крім того, зазначені порушення законодавства в сфері оренди землі підривають основні принципи його існування та призводить до незаконного користування земельною ділянкою комунальної власності, чим спричиняється суттєва шкода врегульованим державним інтересам.

Таким чином, порушення інтересів держави в даному випадку полягає в тому, що земельна ділянка використовується у порушення вимог земельного законодавства, при перевищенні постійним користувачем цивільної дієздатності оскільки при укладенні договору не дотримано встановленого законодавством порядку набуття та реалізації прав користування землею, як особливого об`єкту цивільних відносин.

Що стосується уповноваженого органу.

Положеннями статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 статті 2 ЦК передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади, у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст.53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави зробити висновок, що прокурор має право звернутися до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах. При цьому законодавство не містить застереження щодо кількості органів, в інтересах яких має право звернутись до суду прокурор. Основним критерієм при визначенні уповноважених органів в інтересах, яких має право звернутись прокурор до суду є саме наявність компетенції органу щодо захисту інтересів держави на захист яких звертається прокурор.

Із врахуванням указаних критеріїв прокурором визначено позивача у даній справі.

Відповідно до вимог статей 187, 188 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Прокурор звертається до суду із позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, як власника земельної ділянки, який у даному випадку наділений широким колом повноважень щодо захисту інтересів держави.

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру власником земельної ділянки з кадастровим номером 5125081600:01:001:2319 є держава.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (із змінами та доповненнями) з дня набрання чинності цим Законом у державній власності залишаються, зокрема, землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту З цього розділу.

Відповідно ч. ч. 1 та 2 ст. 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом «є-1» ч. 1 ст. 15-1 ЗК України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Частиною 4 ст. 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначений частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Основними завданнями Держгеокадастру є: реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах; за проведенням землеустрою; виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Враховуючи викладене, органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різні функції, а саме:

·функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;

·функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 920/1/18, від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18.

Територіальним органом центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Головне управління Держгеокадастру в Одеській області. При цьому, надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства наділяють Головне управління Держгеокадастру в Одеській області правом самостійного звернення до суду із позовом.

Аналогічну правову позицію щодо вірно визначеного прокурором позивача в особі територіального підрозділу Держгеокадастру висловлено у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 904/8549/17, від 25.10.2019 у справі № 913/199/19.

Також, слід зазначити, що закон не пов`язує виникнення у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді з неналежним здійсненням або нездійсненням повноважень компетентним органом саме з конкретних причин. Тобто, за змістом вищезазначених норм законодавства не має правового значення, що саме перешкоджало уповноваженому суб`єкту владних повноважень здійснити захист порушених інтересів держави: умисне зловживання владою, вчинення інших дій, за які передбачена кримінальна або дисциплінарна відповідальність, або такі об`єктивні причини як відсутність коштів, фахівця, який в силу закону не може представляти інтереси в суді, або ж бездіяльність (пасивна поведінка), яка мала місце внаслідок певної події, незалежної від волі суб`єкта владних повноважень, тощо.

Крім того, предметом оспорюваного договору є земельна ділянка (кадастровий номер 5125081600:01:001:2319) відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ОД №003132 від 12.06.2003, перебуває у постійному користуванні Дивізійської загальноосвітньої школи I- III ступенів.

Згідно зі ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають заклади освіти незалежно від форми власності.

Відповідно до статті 95 ЗК України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Тобто, предмет оспорюваного договору безпосередньо стосується навчального закладу, в якого порушено права землекористувача. Земельна ділянка, яка перебуває на праві постійного користування Дивізійського ліцею для ведення дослідних і навчальниїх цілей та ведення підсобного господарства, передано в оренду фермерському господарству «Анаста» для здійснення підприємницької діяльності по вирощуванню сільськогосподарських культур.

Листами прокуратури №55-3534вих-23 від 09.05.2023 та №55-4161вих- 23 від 29.05.2023 ГУ Держгеокадастру в Одеській області повідомлялось про виявлені порушення та необхідність їх усунення, проте останніми ніяких дій для поновлення порушеного права вчинено не було.

Крім того, у своєму листі Головне управління Держгеокадастру вказало, що до вказаної земельної ділянки заходи державного контролю не проводились, та просить вжити відповідних заходів прокурорського реагування.

Тобто державному органу було відомо про використання земельної ділянки господарством, а начальний заклад отримував кошти користування земельною ділянкою, переданою у користування для дослідних і навчальних цілей. В супереч вказаному, ані ГУ Держгеокадастру в Одеській області, ані Дивізійським ліцеєм, тривалий час дій для відновлення порушеного права та заходів досудового врегулювання не вчинено, до суду позовних заяв не подано.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Окрім того, у рішенні Великої палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/ 16-ц зазначено, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом juranovitcuria («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Тобто виходячи, із повноважень уповноважених органів можна дійти висновку чи здійснюють дані органи захист інтересів держави з досліджуваних питань, засобами, наданими їм законодавством.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Таким чином, з метою недопущення того, щоб інтереси держави залишились незахищеними, виконуючи саме субсидіарну роль, керуючись приписами ст.13-1 Конституції України, ст.ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», ст. 53 ЦПК України, прокурор звернувся із позовом до суду в інтересах Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Дана позиція узгоджується з усталеними правовими висновками Верховного Суду, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду № 903/129/18 від 15.10.2019, № 587/430/16-ц від 26.06.2019, об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, а також у постановах Верховного Суду № 912/898/18 від 21.03.2019, № 924/1237/17 від 20.09.2018.

Щодо залучення Дивізійської сільської ради Білгород- Дністровського району Одеської області, як третьої особи з боку позивача.

Так, відповідно до Статуту, затвердженого рішенням ~ Дивізійської сільської ради від 30 червня 2022 року № 458-VII, Комунальний заклад «Дивізійський ліцей» Дивізійської сільської ради(далі - ліцей), засновником якого є Дивізійська сільська рада, є комунальним некомерційним закладом освіти. Ліцей підпорядковується відділу освіти, культури, сім`ї молоді та спорту Дивізійської сільської ради. Ліцей є комунальним закладом, який заснований на базі відокремленої частини майна спільної комунальної власності Дивізійської сільської ради.

Управління закладом здійснюється Дивізійською сільською радою, крім того, майно ліцею є спільною комунальною власністю Дивізійської сільської ради і закріплюється за ліцеєм на праві оперативного управління. Тобто, прийняте судом рішення у справі може вплинути на права або обов`язки органу місцевого самоврядування.

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Таким чином, позов подається керівником Білгород-Дністровської окружної прокуратури, який має статус прокурора та право на звернення з позовною заявою відповідно до ст. ст. 15, 24 Закону України «Про прокуратуру».

Окружною прокуратурою, відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлено листом від 02.08.2023 ГУ Держгеокадастру в Одеській області, про намір звернутися до Господарського суду Одеської області з вказаним позовом в інтересах держави.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача-1 відхиляються як необгрунтовані.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого судового збору покладаються на відповідачів.

На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати недійсним договір від 31.12.2021, укладений між Комунальним закладом «Дивізійський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів» (код 26111056) та Фермерським господарством «Анаста» (код ЄДРПОУ 36172621).

3. Зобов`язати Фермерське господарство «Анаста» (код 36172621, с. Дивізія Білгород-Дністровського району Одеської області, вул. Лесі Українки 123) звільнити земельну ділянку державної форми власності, кадастровий номер 5125081600:01:001:2319, площею 106,5838 га, розташовану на території Дивізійської сільської ради за межами населеного пункту, повернути її законному користувачу - Комунальному закладу "Дивізійський ліцей" Дивізійської сільської ради (код 26111056, с. Дивізія Білгород-Дністровського району Одеської області, вул. Лесі Українки 134), підтвердивши вказане відповідним актом прийому-передачі.

4. Стягнути з Фермерського господарства «Анаста» (код 36172621, с. Дивізія Білгород-Дністровського району Одеської області, вул. Лесі Українки 123) на користь Одеської обласної прокуратури (код 03528552, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3) 2684 грн витрат зі сплати судового збору.

5. Стягнути з Комунального закладу "Дивізійський ліцей" Дивізійської сільської ради (код 26111056, с. Дивізія Білгород-Дністровського району Одеської області, вул. Лесі Українки 134) на користь Одеської обласної прокуратури (код 03528552, м. Одеса, вул. Пушкінська,3) 2684 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 02 листопада 2023 р.

Суддя В.В. Литвинова