Постанова

від 06.02.2024 по справі 916/3590/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3590/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Страхова А.П.

від Головного управління Держгеокадастру в Одеській області: не з`явився

від Фермерського господарства "Анаста": не з`явився

від Комунального закладу "Дивізійський ліцей" Дивізійської сільської ради: не з`явився

від Дивізійська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Фермерського господарства "Анаста"

на рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2023 року, суддя в І інстанції Литвинова В.В., повний текст якого складено 02.11.2023 в м. Одесі

у справі №916/3590/23

за позовом: керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру в Одеській області

до відповідачів:

1) Фермерського господарства "Анаста";

2) Комунального закладу "Дивізійський ліцей" Дивізійської сільської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Дивізійська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області

про визнання договору недійсним та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області звернувся до господарського суду Одеської області до відповідача-1 - Фермерського господарства "Анаста", відповідача-2 - Комунального закладу "Дивізійський ліцей" Дивізійської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Дивізійська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, якою прокурор просив суд:

-визнати недійсним договір від 31.12.2021, укладений між Комунальним закладом "Дивізійський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів" та Фермерським господарством "Анаста";

-зобов`язати Фермерське господарство "Анаста" звільнити земельну ділянку державної форми власності, кадастровий номер 5125081600:01:001:2319, площею 106,5838 га, розташовану на території Дивізійської сільської ради за межами населеного пункту, повернути її законному користувачу - Комунальному закладу "Дивізійський ліцей" Дивізійської сільської ради, підтвердивши вказане відповідним актом приймання-передачі.

В обґрунтування позову посилається на те, що правочин є удаваним та за своєю суттю є договором оренди землі, який, у свою чергу, укладено з порушенням чинного законодавства, оскільки особа, яка вчинила правочин, немає необхідного обсягу цивільної дієздатності; земельна ділянка використовується у порушення вимог щодо користування землями певного виду в межах категорії земель, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1, ч. 2 ст. 203, ст. 215 ЦК України, та відповідно, поверненню її законному користувачу.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.11.2023 у справі №916/3590/23 позовні вимоги задоволено в повному обсязі; визнано недійсним договір від 31.12.2021, укладений між Комунальним закладом Дивізійський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів та Фермерським господарством Анаста; зобов`язано Фермерське господарство Анаста звільнити земельну ділянку державної форми власності, кадастровий номер 5125081600:01:001:2319, площею 106,5838 га, розташовану на території Дивізійської сільської ради за межами населеного пункту, повернути її законному користувачу - Комунальному закладу "Дивізійський ліцей" Дивізійської сільської ради, підтвердивши вказане відповідним актом прийому-передачі; стягнуто з Фермерського господарства Анаста на користь Одеської обласної прокуратури 2684 грн витрат зі сплати судового збору; стягнуто з Комунального закладу "Дивізійський ліцей" Дивізійської сільської ради на користь Одеської обласної прокуратури 2684 грн витрат зі сплати судового збору.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що саме ФГ Анаста здійснює обробіток земельної ділянки та сплачує за користування, а тому даний договір є удаваним, оскільки його вчинено для приховання іншого правочину - договору оренди земельної ділянки. При цьому, сам договір укладено з порушенням земельного законодавства, а тому, з урахуванням положень ст.ст. 203, 215 ЦК України, підлягають визнанню недійсними та, як наслідок, у відповідності до ст. 216 ЦК України, у ФГ Анаста виникає зобов`язання звільнити спірну земельну ділянку та повернути її законному користувачу - Дивізійський ліцей, підтвердивши вказане відповідним актом.

23.11.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга заступника керівника Фермерського господарства "Анаста", в якій останнє просить рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2023 у справі №916/3590/23 скасувати.

Зокрема, скаржник вказує, що укладений між відповідачами договір за своєю правовою суттю є договором підряду на вирощування сільськогосподарської продукції, оскільки передбачає саме виконання сільськогосподарських робіт. Істотними умовами договору оренди землі є: об?єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки) - в спірному договорі не вказаний кадастровий номер спірної земельної ділянки; дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату - жодної з цих умов в спірному договорі не вказано. Відповідно до статті 17 Закону України «Про оренду землі» об?єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом. Державна реєстрація переходу права користування на земельну ділянку не відбувалася, а спірний договір не містить істотних умов, які повинні бути наявні в договорі оренди.

Також апелянт зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме 25.09.2023 від ФГ «Анаста» надійшла заява про відкладення розгляду справи через воєнний стан, оскільки відсутня можливість направити в засідання свого представника. Однак, суд вирішив, що регулярні обстріли ракетами та бойовими дронами м. Одеси, які несуть пряму дійсну загрозу життю та здоров?ю представнику ФГ «Анаста», не є поважною причиною для відкладення першого судового засідання по справі. Більше того, суд, безпідставно відхиливши клопотання про перенесення першого судового засідання, ухвалою від 27.09.2023 закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 01.11.2023.

Додатково зазначив, що суд для з?ясування обставин, що мають значення для справи може і з власної ініціативи призначити експертизу у справі. Разом з тим, суд, в порушення принципу належного розгляду справи, не дослідив всі обставини справи, що призвело до винесення незаконного рішення, що підлягає скасуванню.

Разом з апеляційною скаргою скаржником подано клопотання про призначення судової комплексної експертизи з питань землеустрою та оціночно-земельну експертизу, на вирішення якої поставити наступні питання:

- Чи відповідає фактичне землекористування земельною ділянкою кадастровий номер 5125081600:01:001:2319 площею 106,5838га, правовстановлювальним документам, документації із землеустрою на земельні ділянки та нормативно-правовим актам?

- Яка вартість оренди земельної ділянки кадастровий номер 5125081600:01:001:2319 площею 106,5838га?

- Який фактичний порядок користування земельною ділянкою кадастровий номер 5125081600:01:001:2319 площею 106,5838га?

В обгрунтування необхідності призначення експертизи апелянт зазначає, що позивачем заявляються питання для вирішення яких необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо в даному провадженні. 3 метою визначення всіх обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів, існує необхідність призначення судової комплексної експертизи з питань землеустрою та оціночно-земельну експертизу. Крім того, подання даного клопотання зумовлено саме заявленими тезисами позивача у відповіді на відзив, а тому дане клопотання не заявлялося ФГ «Анаста» разом з подачею відзиву на позовну заяву.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та зазначає, що всупереч приписам статей 92, 95, 124 Земельного кодексу України за відсутності повноважень на розпорядження земельною ділянкою директор Дивізійського ЗЗСО фактично передав земельну ділянку ФГ «Анаста», не маючи права розпоряджатися нею. Тобто, земельна ділянка, яка перебуває на праві постійного користування Дивізійського ліцею для ведення дослідних і навчальних цілей та ведення підсобного господарства, передана в оренду фермерському господарству «Анаста» для здійснення підприємницької діяльності по вирощуванню сільськогосподарських культур.

Що стосується клопотання Відповідача-1 щодо проведення комплексної судової експертизи прокурор вважає вказану вимогу необгрунтовану та безпідставну.

Також до суду апеляційної інстанції від Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області надійшла заява б/н від 28.11.2023 про розгляд даної справи без участі представника сільської ради.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Анаста" на рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2023 у справі №916/3590/23 та призначено розгляд даної справи на 14.11.2023 об 11:30, а в подальшому призначено до розгляду на 06.02.2024 об 11:00.

В судовому засіданні 06.02.2024 прийняв участь представник прокуратури, інші учасники судового процесу в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності інших представників учасників справи за наявними матеріалами справи яких, достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Щодо заявленого Фермерським господарством "Анаста" разом з апеляційною скаргою клопотання про призначення судової комплексної експертизи з питань землеустрою та оціночно-земельної експертизи, судова колегія вказує таке.

Відповідно до статті 98, 99 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Судова експертиза призначається судом лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.05.2018 у справі №910/14879/17.

Крім того, колегія суддів зазначає, що висновок судової експертизи не є обов`язковим для суду та оцінюється разом в сукупності з іншими документами.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що з урахуванням суті спору, обставини, покладені в обґрунтування вказаного клопотання, а також наявні в матеріалах докази, свідчать про відсутність необхідності у спеціальних знаннях у сфері іншій, ніж право та без яких встановити відповідні обставини неможливо, оскільки уся необхідна інформація щодо земельної ділянки міститься в Державному земельному кадастрі та Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У клопотанні не обґрунтовано дійсну потребу у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, не надано належних письмових доказів, які б свідчили про недостовірність, суперечливість доказів по справі.

Тобто відсутні об?єктивні причини для проведення експертизи і обгрунтування вказаного, та як її результати вплинуть на результати розгляду даної справи

Відтак, вирішення поставлених в клопотанні про призначення експертизи питань знаходиться в площині вирішення саме господарського суду та не потребують спеціальних, специфічних знань, які не може вирішити суд при розгляді даного позову та апеляційної скарги.

Колегія суду звертає увагу, що предметом даного спору є вимога Позивача про визнання недійсним договору від 31.12.2021, укладений між Комунальним закладом "Дивізійський заклад загальної середньої освіти І -ІІІ ступенів" та Фермерським господарством "Анаста" та зобов`язати Фермерське господарство "Анаста" звільнити земельну ділянку.

Натомість, відповідач просить на вирішення експерта поставити наступні питання:

- Чи відповідає фактичне землекористування земельною ділянкою кадастровий номер 5125081600:01:001:2319 площею 106,5838га, правовстановлювальним документам, документації із землеустрою на земельні ділянки та нормативно-правовим актам?

- Яка вартість оренди земельної ділянки кадастровий номер 5125081600:01:001:2319 площею 106,5838га?

- Який фактичний порядок користування земельною ділянкою кадастровий номер 5125081600:01:001:2319 площею 106,5838га?

Колегія суддів вважає, що питання, зазначені відповідачем, містять лише тлумачення щодо порядку користування земельною ділянкою та вартості оренди земельної ділянки, що не стосується предмету позовної заяви.

Відтак колегія суддів, враховуючи дійсні обставини справи, характер спірних правовідносин, прийшла до висновку, що для вирішення спору в даній справі у колегії суду відсутня потреба у проведенні судової комплексної експертизи з питань землеустрою та оціночно-земельної експертизи, оскільки поставлені відповідачем питання взагалі не стосуються предмету позову, тобто її результати не зможуть вплинути на оцінку зібраних у справі доказів та встановлення обставин по даній справі, адже первинних доказів у справі є по суті достатніми для винесення рішення в спорі, що є у даній справі і без врахування інших доказів (в т.ч. і судову експертизу), а апелянтом не поданого жодного доказу, котрий би ставив під сумнів такі докази.

З огляду на вказане суд апеляційної інстанції вважає, що подане клопотання спрямоване виключно на затягування розгляду справи.

Відтак, колегія суддів прийшла до висновку, що клопотання про призначення судової комплексної експертизи з питань землеустрою та оціночно-земельної експертизи задоволенню не підлягає. Відповідно, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судово-економічної експертизи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ОД №003132 від 12.06.2003, Дивізійська загальноосвітня школа I- III ступенів (код ЄДРПОУ 26111056, на момент укладення договорів - Комунальний заклад Дивізійський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів, наразі - Комунальний заклад "Дивізійський ліцей" Дивізійської сільської ради) є постійним користувачем земельної, для дослідних і навчальних цілей та ведення підсобного сільського господарства. Згідно з Витягу з Державного земельного кадастру право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 5125081600:01:001:2319) перебуває у державній власності.

Оціночна вартість об`єкта нерухомості, відповідно до довідки №20120230704-0006194837 від 04.07.2023, земельної ділянка, кадастровий номер 5125081600:01:001:2319 становить 21 446 889,83 грн.

31.12.2021 між КЗ Дивізійський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (замовник, код ЄДРПОУ 26111056, наразі КЗ Дивізійський ліцей Дивізійської сільської ради) та Фермерським господарством Анаста (виконавець) укладено договір щодо виконання сільськогосподарських робіт на земельній ділянці, площею 106,58 га, що перебуває у постійному користуванні навчального закладу.

Відповідно до п. 1.1 Договору, Виконавець зобов`язується виконати сільськогосподарські роботи на земельній ділянці, а Замовник зобов`язується передати Виконавцю в якості оплати за виконані роботи частину вирощеної на зазначеній ділянці сільськогосподарської продукції.

Термін дії договору 3 роки, набуває чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2024 (п. 6.1).

Прокурор зазначив, що даний правочин є удаваним та за своєю суттю є договором оренди землі, який, у свою чергу, укладено з порушенням чинного законодавства, оскільки особа, яка вчинила правочин, немає необхідного обсягу цивільної дієздатності; земельна ділянка використовується у порушення вимог щодо користування землями певного виду в межах категорії земель, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1, ч. 2 ст. 203, ст. 215 ЦК України, та відповідно, поверненню її законному користувачу, що і стало підставою для звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Отже, предметом розгляду даної справи є з`ясування наявності або відсутності підстав для визнання укладеного між відповідачами договору недійсним та зобов`язання повернути спірну земельну ділянку її власнику.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, місцевий господарський суд виходив з того, що даний договір є удаваним, оскільки його вчинено для приховання іншого правочину - договору оренди земельної ділянки. Договір укладено з порушенням земельного законодавства, а тому, з урахуванням положень ст.ст. 203, 215 ЦК України, підлягає визнанню недійсними та, як наслідок, у відповідності до ст. 216 ЦК України, у ФГ Анаста виникає зобов`язання звільнити спірну земельну ділянку та повернути її законному користувачу - Дивізійський ліцей, підтвердивши вказане відповідним актом.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується із наведеним вище висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Щодо питання представництва прокурором інтересів ГУ Держгеокадастру колегія суддів зазначає наступне.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті (абз. 1 і 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Таким чином, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У даній справі прокурор обґрунтовує наявність "інтересів держави" у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права. Прокурор стверджує, що у даному випадку порушуються соціальні та економічні інтереси держави, оскільки незаконна передача землі в оренду суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені у ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах, є Держгеокадастр, на нього покладено завдання розпоряджатися землями державної власності сільськогосподарського призначення у межах, визначених Земельним кодексом України.

Наявність підстав для представництва інтересів держави у спірних відносинах прокурор обґрунтував бездіяльністю позивача щодо захисту належним чином інтересів держави.

Стосовно правильності визначення прокурором Головного управління Держгеокадастру як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, колегія суддів зазначає наступне.

Державний нагляд за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності організовує і здійснює відповідно до покладених на нього завдань Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Так, у спірних правовідносинах Головне управління Держгеокадастру здійснює розпорядження землями державної форми власності сільськогосподарського призначення.

При зверненні з розглядуваним позовом в обґрунтування необхідності самостійного захисту інтересів держави прокурор вказав на неналежне здійснення позивачем своїх обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Керуючись ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", Листами прокуратури №55-3534вих-23 від 09.05.2023 та №55-4161вих- 23 від 29.05.2023 ГУ Держгеокадастру в Одеській області повідомлялось про виявлені порушення та необхідність їх усунення, проте останніми ніяких дій для поновлення порушеного права вчинено не було.

Крім того, у своєму листі Головне управління Держгеокадастру вказало, що до вказаної земельної ділянки заходи державного контролю не проводились, та просить вжити відповідних заходів прокурорського реагування.

Отже, недотримання норм законодавства при укладенні господарського-правових договорів, однією із сторін яких є державне підприємство, свідчить про порушення інтересів держави, що потребують захисту в установленому порядку.

У зв`язку з такими обставинами, реалізуючи конституційну функцію, прокуратура звернулась до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру, який незважаючи на очевидний характер порушень, будучи належним чином повідомленим про їх існування, захист прав і законних інтересів держави не здійснив. Така бездіяльність уповноваженого органу стала підставою для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави у суді в особі Головного управління Держгеокадастру.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведення прокурором нездійснення позивачем захисту інтересів держави у спірних правовідносинах та наявність підстав для представництва інтересів держави в особі позивача у даному спорі, і оскільки ГУ Держгеокадастру, незважаючи на очевидний характер порушень, будучи належним чином повідомленим про їх існування, захист прав і законних інтересів держави не здійснив, відсутні підстави для формування відповідного висновку, про який вказує скаржник в частині застосування ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України.

Щодо суті спору

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, є удаваним. Водночас, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ст. 235 Цивільного кодексу України).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Відповідні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №916/933/17, від 08.09.2021 у справі №915/857/20.

З матеріалів справи вбачається, що сторони визначили укладений договір щодо виконання сільськогосподарських робіт договором підряду.

Так, відповідно до пункту 2.1. договору Виконавець зобов`язаний: виконати комплекс робіт з посіву та збирання сільськогосподарських однорічних культур з використанням власної техніки, паливно-мастильних матеріалів, насіння, засобів захисту рослин, мінеральних добрив, не пізніше першого жовтня кожного року дії договора; придбати в термін до 31.12.2022 р., 31.12.2023 р., 31.12.2024 р. у Замовника 15,5 % від вирощеної на ділянці сільськогосподарської культури, при цьому загальна вартість цих 15,5 % від вирощеної продукції повинна скласти - 330 000 тисяч грн. Оплата за вартість вказаних 15,5 % продукції має надійти на розрахунковий рахунок Замовника не пізніше 31.12.2022,31.12.2023,31.12.2024р.

Обов`язки Замовника передбачені у пункті 2.3. Договору, а саме: не перешкоджати Виконавцю виконувати передбачені цим договором роботи; в рахунок оплати за виконані роботи передати Виконавцю 84,5 % від загального обсягу сільськогосподарської продукції, вирощеної на вказаній ділянці, у термін не пізніше 3-х діб з дня завершення збирання врожаю. Поставка сільськогосподарської продукції здійснюється шляхом самовивозу виконавцем.

Статтею 837 Цивільного кодексу України передбачено, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Відповідно до ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Тобто Договір підряду є відплатним договором, одним із обов`язкових елементів якого є ціна.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що з аналізу умов договору вбачається, що при його укладенні сторонами всупереч вимог законодавства не визначено вартість конкретних обсягів робіт, які будуть виконуватись.

Тобто сторонами не було визначено такого обов`язкового для договору підряду виду елементу, як ціна.

До того ж матеріали справи не містять доказів оплати наданих так званих підрядних послуг, а саме актів приймання-передачі робіт, доказів їх оплати, тощо.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачами, виконавець здійснював обробіток, посів зернових, збір урожаю на власний розсуд та самостійно розпоряджався отриманим прибутком, що підтверджується розрахунком плати за землю в 2022 році (додаток до Договору від 31.12.3021). В цьому додатку зазначено, що внесок Виконавця Замовнику становить не менше 12% від нормативної грошової вартості землі в с. Дивізія відповідно до витягу із технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки від 01.02.2019.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Водночас, як вірно висновано судом першої інстанції, сторонами у спірному договорі не встановлено чіткої можливості замовника огляду робіт на предмет наявності недоліків, що не гарантує отримання замовником належного результату робіт, що в свою чергу говорить про відсутність намірів у Дивізійського ліцею щодо отримання якісного результату робіт.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи. Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).

Таким чином, за результатами вивчення змісту договору виконання сільськогосподарських робіт апеляційний суд дійшов висновку, що саме ФГ "Анаста" здійснювало повний цикл обробітку землі, яка перебуває у постійному користуванні Комунального закладу "Дивізійський ліцей" Дивізійської сільської ради.

Зміст вказаного правочину у сукупності свідчить, що фактичним користувачем земельних ділянок, які знаходяться на території Дивізійської сільської ради за межами населеного пункту, є ФГ "Анаста", незважаючи на те, що вони перебувають у постійному користуванні державного підприємства.

Крім цього, саме ФГ "Анаста" є набувачем урожаю, отриманого з цих земель за результатами такого обробітку, що згідно з положеннями Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі" характеризує його саме як орендаря.

Тобто, всі дії комунального закладу фактично зводяться до передачі у користування земельної ділянки.

Дослідження умов Договору та наявних фактичних обставин дають підстави вважати, що основною його метою є платне володіння та користування суб`єктом господарської діяльності земельною ділянкою протягом певного строку, оскільки пунктом 6.1. Договору вказано, що він набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2024, що свідчить про те, що навчальним закладом передано земельну ділянку у платне користування суб`єкту господарської діяльності на певний строк.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про виникнення між сторонами орендних правовідносин, що відповідає положенням ст. ст. 15, 25 Закону України "Про оренду землі", Земельного кодексу України та ст. 775 Цивільного кодексу України, а відтак вони повинні регулюватися вказаними нормативними актами.

Таким чином, використання земельних ділянок на території Дивізійської сільської ради за межами населеного пункту, які належать відповідачу-1 на праві постійного користування відповідно до Державних актів на право постійного користування землею, здійснює безпосередньо відповідач-2 з метою отримання прибутку за результатами обробітку землі, що знаходиться у постійному користуванні відповідача-1, та вирощування сільгосппродукції.

Відтак, дослідивши правову природу спірного договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що він містить усі загальні ознаки, притаманні договору оренди земельної ділянки. Тобто, спірний договір підряду відноситься до удаваних правочинів, оскільки насправді виражає волю його сторін на укладення саме договору оренди землі.

У зв`язку з наведеним судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до спірних договорів слід застосовувати законодавчі положення передбачені для договору оренди землі, врегульовані, зокрема, положеннями Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" тощо. Відповідно, щодо оцінки відповідності спірних договорів вимогам законодавства Суд виходить з наступного.

В свою чергу, згідно з ч. 4 ст. 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Частиною 8 ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

За приписами частини 1 статті 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку в оренду, тобто, розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Аналогічний правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №915/166/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 19.06.2019 у справі №920/22/18, 19.08.2020 у справі №915/1302/19.

Статтею 124 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент укладення спірного договору) визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Статтею 16 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого в порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону. Укладення договору оренди земельної ділянки може бути здійснено на підставі цивільно-правового договору або спадкуванням.

Дивізійською сільською радою рішення у порядку Земельного кодексу України щодо укладення договору оренди не приймалось, земельні торги не проводились, відповідно до листа №677/02-28/238 від 18.04.2023.

Крім того, відповідно до державного акту на право постійного користування, спірна земельна ділянка перебуває у користування Дивізійського ліцею. У його директора, відсутні повноваження на підписання договорів відносно земельних ділянок, які перебувають у користуванні навчального закладу.

Отже, всупереч приписам статей 92, 95, 124 Земельного кодексу України за відсутності повноважень на розпорядження земельною ділянкою директор Дивізійського ЗЗСО фактично передав земельну ділянку ФГ Анаста, не маючи права розпоряджатися нею.

Частиною 2 ст. 203 ЦК України закріплено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Вище зазначене свідчить про те, що навчальним закладом договір про співпрацю укладено з перевищенням обсягу цивільної дієздатності, чим порушено ч. 2 ст. 203 ЦК України, про що вірно зазначено судом першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, земельним законодавством не передбачено право постійного користувача розпоряджатись земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам у платне користування, оскільки таким правом наділений лише власник землі або уповноважена ним особа.

Землекористувачі також мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію (п. б ч. 1 ст. 95 ЗК України).

Однак, всупереч вказаному, умовами Договору передбачено, що ФГ Анаста отримує право власності на вирощений врожай.

Дане положення встановлює виняток із загального правила, передбаченого ч. 2 ст. 189 Цивільного кодексу України, відповідно до якої продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 15 Закону України Про оренду землі передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки), дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Статтею 14 Закону України "Про оренду землі" закріплено, що Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз. 4 п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України встановлено, що договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, договір від 31.12.2021 не відповідає типовій формі договору оренди землі, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220.

Отже, спірний договір передбачених ст.ст. 287 та 288 Податкового кодексу України, ст.15 Закону України Про оренду землі, постанови Кабінету Міністрів України № 220 від 03.03.2004, не містить.

Окрім того, не міститься і положень щодо відповідальності за несплату орендної плати.

Статтею 17 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Проте, у порушення указаних норм державну реєстрацію спірного договору не здійснено.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а також особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Тобто у Відповідача-1 як постійного користувача спірною земельною ділянкою згідно Державного акта на право постійного користування землею, відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, оскільки така земельна ділянка залишається у державній власності, і особа, якій земельну ділянку надано у постійне користування із земель державної форми власності наділяється лише правомочностями володіння і користування нею, і зокрема, для проведення наукової та виробничої діяльності, а право розпорядження - виключна компетенція власника.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла до висновку, що за умовами спірного договору відповідач-1 фактично передав земельні ділянки в користування відповідачу-2, при цьому не будучи їх власником та не будучи наділеним правами та повноваженнями на передачу земельних ділянок в користування третім особам, а тому сторонами не було дотримано встановленого нормами земельного законодавства порядку передачі в користування (оренду) земельних ділянок, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання недійсним оспорюваного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ст. 34 Закону України Про оренду землі, у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Тимчасове платне користування земельною ділянкою для вирощування сільськогосподарської продукції, що є метою спірної угоди, можливе лише за умови її фактичного надання.

Специфічною рисою спірних правовідносин є те, що сторонами укладено удаваний правочин, який приховує договір оренди, з цього слідує, що сторони за спірним правочином мали намір приховати справжні правовідносини, уникнути передбаченої законом процедури для отримання землі в оренду.

Відсутність в даному випадку акту прийому-передачі земельної ділянки, а отже неналежне оформлення відносин оренди земельної ділянки і є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки (аналогічний висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 10.05.2018 по справі № 924/263/17).

Таким чином, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що у відповідності до вимог ст. 216 ЦК України, у ФГ Анаста виникає зобов`язання звільнити спірну земельну ділянку та повернути її законному користувачу - Дивізійському ліцею, підтвердивши вказане відповідним актом.

Доводи скаржника, що судом було неправомірно повернуто без розгляду клопотання ФГ Анаста про повернення розгляду справи до стадії підготовчого провадження та призначення судової комплексної експертизи з питань землеустрою та оціночно-земельної експертизи судова колегія не приймає до уваги, оскільки вказана заява, як вірно встановлено судом першої інстанції, не була підписана заявником.

Згідно з ч. 4 ст. 170 ГПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 ГПК України письмова заява, клопотання чи заперечення підписується заявником або його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, що подається на стадії виконання судового рішення, у тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надсилання (надання) іншим учасникам справи (провадження) з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правомірно повернув клопотання ФГ Анаста (відповідача-1) про повернення розгляду справи до стадії підготовчого провадження та призначення судової комплексної експертизи.

Аргументи скаржника про те, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи через воєнний стан, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки останнім не було обгрунтовано які саме обставини, пов`язані з воєнним станом в країні, перешкоджають направити представника в засідання. Крім того, відповідач-1 не був позбавлений права брати участь в засіданнях в режимі відеоконференції власними засобами відповідно до ст. 197 ГПК України.

Водночас основною передумовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість судового розгляду справи за відсутності сторони в судовому засіданні.

Оскільки, як встановлено судом першої інстанції, позивачем не доведено неможливості заміни представника позивача та неможливості розгляду справи без участі позивача та з урахуванням розумності строків розгляду справи судом першої інстанції правомірно залишено без задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

З огляду на викладене, враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені фактичні обставини справи, оцінивши наявні у матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 06.09.2023 у справі №916/1227/22.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Анаста" на рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2023 у справі №916/3590/23 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2023 у справі №916/3590/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 12.02.2024.

Головуючий суддя А.І. Ярош

суддіГ.І. Діброва

Н.М. Принцевська