Постанова

від 06.11.2023 по справі 154/482/22

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 154/482/22 Головуючий у 1 інстанції: Каліщук А. А. Провадження № 22-ц/802/1041/23 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

з участю секретаря судового засідання Ганжи М.І.,

розглянувши у відкритому судовому цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочинів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 21 вересня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Володимир-Волинського міського суду Волинської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочинів. Позивач обґрунтовує позов тим, що 25.09.2014 між нею та ОСОБА_2 було укладено чотири договори купівлі-продажу, предметом яких було: нежитлове приміщення торгового центру /Ж-1/ загальною площею 2363,6 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; адміністративне приміщення /А-2/ загальною площею 165, 7 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлове приміщення торгового центру /З-1/ загальною площею 184, 0 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка загальною площею 0,5647 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0710200000:01:004:2783, цільове призначення для обслуговування об`єктів комерційного призначення (торгового комплексу).

Стверджує, що на виконання умов цих договорів вона передала відповідачу кошти в загальній сумі 166 000 доларів США, що підтверджується розпискою про отримання коштів відповідачем.

Постановою Верховного Суду від 06.02.2019 вказані договори купівлі-продажу визнано недійсними.

Позивач зазначає, що оскільки визнано недійсним договори купівлі - продажу, однак відповідачем не повернуто кошти отримані за цими договорами в сумі 166 000 доларів США, а тому просить стягнути із відповідача 166 000 доларів США.

Крім того, ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову. Заяву обґрунтовує тим, що після визнання недійсним договорів купівлі-продажу, вона повернула відповідачу об`єкти нерухомості. Однак відповідач не повернув їй кошти, котрі були сплачені нею на виконання цих договорів.

Оскільки існує ймовірність, що відповідач може відчужити об`єкти нерухомості, що належать йому на праві власності, на користь третіх осіб, що унеможливить виконання рішення суду, або утруднить його виконання, а тому просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на:

- нежитлове приміщення торгового центру /Ж-1/ загальною площею 2363, 6 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- адміністративне приміщення /А-2/ загальною площею 165, 7 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- нежитлове приміщення торгового центру /З-1/ загальною площею 184, 0 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка загальною площею 0,5647 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0710200000:01:004:2783, цільове призначення для обслуговування об`єктів комерційного призначення (торгового комплексу).

Ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 21 вересня 2023 року заяву задоволено.

Постановлено вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на:

- нежитлове приміщення торгового центру /Ж-1/ загальною площею 2363, 6 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- адміністративне приміщення /А-2/ загальною площею 165, 7 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- нежитлове приміщення торгового центру /З-1/ загальною площею 184, 0 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку загальною площею 0,5647 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0710200000:01:004:2783, цільове призначення для обслуговування об`єктів комерційного призначення (торгового комплексу), котрі належать ОСОБА_2 , в межах ціни позову 4 757 560 гривень.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити.

Від представників, як позивача так і відповідача надійшли заяви про відкладення розгляду даної справи, з підстав того що представника позивача не було повідомлено про розгляд даної справи, а представник відповідача приймає участь у іншій справі, а тому не може бути присутнім під час судового засідання.

Розглянувши заяви про відкладення розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у їх задоволенні.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Таким чином, поважність причин відкладення судом апеляційної інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю сторін у справі.

Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності учасників справи, оскільки їх неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи.

У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання у відповідності до вимог ст. 247 ЦПК України не здійснюється.

Датою прийняття постанови у цій справі є 06 листопада 2023 року - дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, а також доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Суд першої інстанції задовольняючи заяву про забезпечення позову виходив з того, що між сторонами існує спір щодо неповернення суми коштів, оскільки на виконання договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 25.09.2014, зі слів позивача, остання передала відповідачу 166 000 США, що підтверджується розпискою, і дані договори були визнанні Верховним Судом недійсними, однак відповідач не повертає отримані ним кошти, а тому вона звернулась в суд із позовом про застосування наслідків недійсності правочинів та просить стягнути із відповідача в її користь 166 000 доларів США, а тому існує ймовірність відчуження відповідачем майна, що може утруднити або зробити неможливим виконання можливого рішення суду.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають нормам процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочинів. Позивач обґрунтовує позов тим, що 25.09.2014 між нею та ОСОБА_2 було укладено чотири договори купівлі-продажу, предметом яких було: нежитлове приміщення торгового центру /Ж-1/ загальною площею 2363, 6 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; адміністративне приміщення /А-2/ загальною площею 165, 7 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлове приміщення торгового центру /З-1/ загальною площею 184, 0 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка загальною площею 0,5647 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0710200000:01:004:2783, цільове призначення для обслуговування об`єктів комерційного призначення (торгового комплексу).

Стверджує, що на виконання умов цих договорів вона передала відповідачу кошти в загальній сумі 166 000 доларів США, що підтверджується розпискою про отримання коштів відповідачем.

Постановою Верховного Суду від 06.02.2019 вищенаведені договори купівлі-продажу визнано недійсними.

Позивач зазначає, що оскільки визнано недійсним договори купівлі - продажу, однак відповідачем не повернуто кошти отримані за цими договорами в сумі 166 000 доларів США, а тому просить стягнути із відповідача 166 000 доларів США.

Вимоги заяви про забезпечення позову заявник мотивує тим, що між нею та відповідачем існує спір щодо застосування наслідків недійсності правочинів. Оскільки на виконання договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 25.09.2014 вона передала відповідачу 166 000 США, що підтверджується розпискою, і дані договори були визнанні Верховним Судом недійсними, однак відповідач не повертає отримані ним кошти, а тому вона звернулась в суд із позовом про застосування наслідків недійсності правочинів та просить стягнути із відповідача в її користь 166 000 доларів США.

На підтвердження реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 , на котре ОСОБА_1 просить накласти арешт, заявник надала суду Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №508277, свідоцтва про право власності від 03.10.2013, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Оскільки є підстави вважати, що ОСОБА_2 може відчужити вищенаведене нерухоме майно на користь третіх осіб, тому на думку позивача невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будьякій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріальноправових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Зокрема, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) дійшла до висновків про те, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначила, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення.

Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір, щодо не повернення коштів, які, за твердженням заявника, були сплачені за договорами купівлі-продажу, які в подальшому судовим рішенням були визнані недійсними. Слід зазначити, що майно на яке просить позивач накласти арешт, було предметом даних договорів купівлі-продажу, які визнані недійсними.

Звертаючись до суду з даною заявою заявник стверджує, що існує ризик відчуження спірного майна відповідачем третім особам, що в подальшому ускладнить виконання рішення суду, у разі задоволення її позову.

Вирішуючи питання про вжиття чи невжиття заходів забезпечення позову, суд повинен оцінювати доводи заяви про забезпечення позову.

Встановивши, що між сторонами виник спір, оскільки між заходом забезпечення позову і предметом позову існує безпосередній зв`язок, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для накладення арешту на вказане майно.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив, що невжиття зазначених позивачем заходів забезпечення позову до вирішення цієї справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити у разі задоволення позовних вимог позову про застосування наслідків недійсності правочинів та стягнення 166000 доларів США .

Вжиті заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами та ціною позову, яка становить 166000 доларів США.

Доводи апеляційної скарги про те, що заявником не подано доказів співмірності не заслуговує на увагу, оскільки суд першої інстанції в своїй ухвалі зазначив, що арешт накладається в межах ціни позову, що становить 4 757 560 гривень. Скаржником не подано доказів вартості майна на яке накладено арешт, що воно значно перевищує суму в розмірі 166000 доларів США.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що позивачем не подано оригіналу розписки про передання 166000 доларів США, а тому немає підстав для стягнення таких коштів, не заслуговує на увагу.

Оскільки на стадії вирішення питання про забезпечення позову не може вирішуватись позов по суті. Застосування наслідків недійсності правочинів та повернення коштів встановлюється під час розгляду справи по суті на підставі доказів поданих сторонами.

Апеляційний суд звертає уваги, що заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер та права відповідача не порушують.

Таке забезпечення позову гарантуватиме виконання можливого рішення суду, при цьому права та законні інтереси відповідача не будуть порушені, оскільки відповідач, як власник майна має усі правомочності щодо нього, окрім розпорядження (відчуження), яке є тимчасовим .

Доводи апеляційної скарги зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції, викладених в оскарженій ухвалі.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції, відповідає обставинам справи, постановлена з дотриманням норм процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 21 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя:

Судді: