Рішення

від 06.11.2023 по справі 489/3392/23

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

справа № 489/3392/23 провадження №2/489/1553/23

РІШЕННЯ

Іменем України

06 листопада 2023 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Коваленка І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (в порядку письмового провадження) цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ТВС-Плюс» про стягнення вихідної допомоги та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

У червні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу в розмірі 6375,40 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 38252,40 грн.

Як на підставу заявлених вимог вказав, що на підставі наказу №6к від 01.07.2007 він був прийнятий в Приватне підприємство «ТВС-Плюс» на посаду відеоінженера. Наказом №11-К від 30.09.2021 його звільнено із займаної посади за частиною першою статті 40 КЗпП України. На підставі зазначеного наказу йому було видано трудову книжку, в якій зроблено запис про те, що його звільнено з роботи на підставі частини першої статті 40 КЗпП України (скорочення штату підприємства). Проте, вихідна допомога йому при звільнені і до сьогоднішнього дня не виплачена. Розмір вихідної допомоги, згідно його розрахунку, складає 6375,40 грн. Враховуючи, що йому в день звільнення не сплачена вихідна допомога, то відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців. Відтак, сума відповідальності за затримку при звільненні складає 38252,40 грн. Позивач звернувся до відповідача з метою одержання інформації про суми, нараховані та виплачені при звільненні. На поштову адресу позивача надійшов лист відповідача №355 від 24.03.2023 з інформацією про те, що, начебто 30.09.2021, тобто при звільненні, йому разом із трудовою книжкою надано письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Проте, вказана інформація є хибною, жодного повідомлення про суми, нараховані та виплачені, одержано не було.

Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Свої заперечення обґрунтовує тим, що 30.09.2021 позивача звільнено з роботи у зв`язку із скороченням посади. В цей день позивач на робочому місці не перебував, службові повноваження не виконував. Станом на 12.09.2023 позивач вимоги про розрахунок не пред`являв. Водночас, відповідачем розцінено пред`явлення позову як скрита форма звернення з вимогою про розрахунок. У зв`язку з чим, відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти в сумі 5341,08 грн., як вихідну допомогу при звільненні. Сума у 5341,08 грн. виплачена позивачу після утримання податків та зборів, а саме: податку на доходи фізичних осіб в розмірі 18 відсотків та військового збору в розмірі 1,5 відсотків. Таким чином, позовна вимога про стягнення 6375,40 грн. в якості вихідної допомоги при звільненні є безпідставною. Крім того, позивач звільнений з роботи 30.09.2021, а даний позов подано до суду тільки у червні 2023 року. До того ж, станом на 12.09.2023 вимога про розрахунок від позивача на адресу відповідача не надходила. Зазначені обставини свідчать про те, що позивач відтягував строк звернення з дійсним позовом з метою штучного збільшення суми стягнення за час затримки при звільненні. Враховуючи, що позивач просить стягнути з відповідача вихідну допомогу в розмірі 6375,40 грн., позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 38252,40 грн. є непропорційною та спрямованою на збагачення позивача за рахунок відповідача.

Позивач надав до суду відповідь на відзив в якій не погоджується з доводами, викладеними представником відповідача у відзиві, посилаючись на наступне. Під час розгляду цивільної справи №489/7210/21 зо позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ТВС-Плюс» про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, відповідачем надано в лист в якому зазначено, що 30.09.2021 йому помилково було видано наказ про попередження про звільнення замість наказу про звільнення за скороченням штату. Враховуючи, що помилковий наказ йому було саме видано в день звільнення свідчить про перебування його на робочому місці. Отже, посилання відповідача на не перебування позивача на робочому місці в день звільнення є безпідставним і необґрунтованим. Стосовно виплати в розмірі 5341,08 грн. зазначив, що він дійсно одержав зазначену суму із призначенням платежу вихідна допомога при звільненні. Зазначення відповідачем про навмисне затягування подачі позовної заяви з метою штучного збільшення суми стягнення за час затримки розрахунку при звільненні не відповідає дійсності. 13.11.2021 ним було подано позовну заяву про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі. Рішенням від 21.02.2022, яке набрало законної сили 21.03.2023, у задоволенні позову відмовлено. З огляду на намагання позивача поновити себе на роботі, воно виключало підставу для стягнення вихідної допомоги. З початком військових дій позивач не мав можливості подати позов про стягнення допомоги. Відтак, жодних зловживань, навмисного затягування часу немає.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 05.07.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Ленінськогорайонного судуміста Миколаєвавід 18.09.2023витребувано увідповідача інформацію про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати: основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні.

Клопотань від учасників справи про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України не надходило.

У відповідності до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно вимогстатті 247ЦПК України,у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з вимог частини п`ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, матеріали цивільної справи №489/7210/21 та встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов наступного.

Записами в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 підтверджується, що з 01.07.2007 по 30.09.2021 він перебував у трудових відносинах з Приватним підприємством «ТВС-Плюс».

Наказом №11-К Приватного підприємства «ТВС-Плюс» від 30.09.2021 ОСОБА_1 звільнено з посади відеоінженера за скороченням штатів згідно із частиною першою статті 40 КЗпП України після закінчення 2-х місячного терміну з дня ознайомлення з наказом про скорочення штатів.

Статтею 44 КЗпП України визначено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40,пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Згідно розрахунку вихідної допомоги при звільнення працівника за скороченням штату позивача розмір вихідної допомоги складає 6634,88 грн., з них утримання складають 1293,80 грн. ( ПДФО 18% - 1194,28 грн., та військовий збір 1,5% - 99,52 грн.). Таким чином, до виплати позивачу належить 5341,08 грн.

З позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що в день звільнення позивачу вихідна допомога виплачена не була.

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «ТВС-Плюс», в якому просив визнати звільнення його з посади відеоінженера ПП «ТВС-Плюс» незаконним, поновити на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 14165,76 грн.

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 21.02.2022, яке набрало законної сили 24.03.2022, задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.

Згідно платіжної інструкції №1 від 04.08.2023 Приватне підприємство «ТВС-Плюс» перерахувало на рахунок позивача 5341,08 грн., призначення платежу зазначено «вихідна допомога при звільненні за 09м 2021р».

Позивачем не заперечується, що відповідач 04.08.2023 дійсно виплатив йому вихідну допомогу у вищезазначеному розмірі.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем 04.08.2023 було сплачено позивачу вихідну допомогу у розмірі 6634,88 грн., з наступним утриманням з цієї суми належних до сплати податків і зборів, що визнано позивачем у відповіді на відзив, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення вихідної допомоги.

Відповідно до статті 47 КЗпП Українироботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП Українивстановлено, що при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно до статті 117 КЗпП Україниу разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першоїстатті 117 КЗпП Україниє невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина роботодавця у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначила, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Виплата працівникові середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні є формою матеріальної відповідальності роботодавця, яка виникає у випадку вчинення ним порушення норм трудового законодавства. Тягар доведення відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.

Таким чином, обов`язок із проведення з працівником розрахунку покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану плату.Стаття 117 КЗпП Українизастосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику від підприємства сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.

Оформивши звільнення позивача та видавши йому трудову книжку, відповідач свій обов`язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбаченустатті 117 КЗпП України.

Таким чином, період затримки остаточного розрахунку по заробітній платі з позивачем складаєз 01.10.2021 по 03.08.2023.

Позивач в позовній заяві заявив вимогу про стягнення з Приватного підприємства «ТВС-Плюс» середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 38252,40 грн. обрахованої за 6 місяців, без зазначення конкретного періоду.

Згідно пункту 21постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100(з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день винесення рішення визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою КМУ від 08.02.1995 за № 100(далі Порядок).

Так, абзацом 3 пункту 2 розділу ІІ даного Порядку встановлено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадку, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом від 29.07.1993 № 58, де прямо зазначається, що «днем звільнення вважається останній день роботи».

Тобто, день звільнення ОСОБА_1 це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем.

Отже, оскільки останнім днем роботи ОСОБА_1 був «30.09.2021», тому суд вважає необхідно здійснити розрахунок середнього заробітку з наступного дня після його звільнення 01.10.2021.

В свою чергу, відповідно до приписів статті 117 КЗпП України встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

За змістом наведеної правової норми, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставістатті 117 КЗпП Українистягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі його не проведення до розгляду справи - по день ухвалення рішення (але не більш як за шість місяців), якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

Отже, гранична кількість днів шестимісячного строку за який роботодавець повинен виплатити працівникові середній заробіток за час вимушеного прогулу не повинна перевищувати шестимісячний строк, тобто до 01.04.2022 року.

Аналогічного висновку щодо розрахункового періоду обрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, який не може перевищувати шість місяців, дійшов Верховний Суд у постанові від 25.01.2023 у справі № 757/37241/20.

Таким чином, не проведення повного розрахунку з позивачем при звільненні є наслідком відповідно достатті 117 КЗпП Українипокладення на відповідача обов`язку нарахувати та виплатити позивачу середній розмір заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні, починаючи з 01.10.2021 (наступного дня після звільнення) по 01.04.2022 (шестимісячний строк з дня звільнення позивача).

Кількість робочих днів позивача з 01.10.2021(наступногодня післязвільнення)по 01.04.2022(шестимісячнийстрок здня звільненняпозивача) складає 126 робочих днів, а саме: жовтень 2021 року 20 днів, листопад 2021 року 22 днів, грудень 2021 року 22 днів, січень 2022 року 19 днів, лютий 2022 року 20 днів, березень 2022 року 22 днів.

Згідно наданих відповідачем відомостей про нарахування заробітної плати, інших видів нарахувань та виплат позивачу середньоденна заробітна плата останнього становить 306,11 грн., виходячи із наступного розрахунку:7040,48 грн. (заробітна плата за липень 2021 року та серпень 2021 року) / 23 (фактично відпрацьовані робочі дні).

Таким чином сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 38569,86 грн. з розрахунку 306,11 грн. (середньоденна заробітна плата) х 126 (кількість робочих днів з наступного дня після звільнення в межах шестимісячного строку).

В свою чергу, позивач, згідно приписів статті 13 ЦПК України, просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 38252,40 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

При цьому, зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника є правом, а не обов`язком суду.

Застосовуючи принцип співмірності до розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судом враховується, що період затримки розрахунку складав з 01.10.2021 по 03.08.2023, затримка виникла з вини відповідача, позивач звертався до суду з позовом про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в задоволенні якого було відмовлено рішення суду від 21.02.2022, яке набрало законної сили 24.03.2022, тобто після початку повномасштабного вторгнення росії, що свідчить про відсутність зловживань з боку позивача, тому суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 38252,40 грн. вже є співмірним та його зменшення є недоцільним.

За таких обставин, враховуючи встановлений статтею 13 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного судочинства та те, що відповідач у встановлені законом строки не провів розрахунки з виплати вихідної допомоги при звільненні та відсутність підстав для зменшення розміру середнього заробітку, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню в розмірі вказаному позивачем.

Відповідно достатті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати зі сплати судового збору за позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 1073,60 грн.

Що стосується вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно частинидругої статті137ЦПК України,за результатамирозгляду справивитрати направничу допомогуадвоката підлягаютьрозподілу міжсторонами разоміз іншимисудовими витратами.Для цілейрозподілу судовихвитрат: 1)розмір витратна правничудопомогу адвоката,в томучислі гонораруадвоката запредставництво всуді таіншу правничудопомогу,пов`язану зісправою,включаючи підготовкудо їїрозгляду,збір доказівтощо,а такожвартість послугпомічника адвокатавизначаються згідноз умовамидоговору пронадання правничоїдопомоги тана підставівідповідних доказівщодо обсягунаданих послугі виконанихробіт таїх вартості,що сплаченаабо підлягаєсплаті відповідноюстороною аботретьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_2 , копію ордера на надання правової допомоги серіїВЕ №1092175, копію договору №26/11 про надання правової допомоги від 26.11.2021, копію додаткового договору №1 до вищевказаного договору про надання правової дороги від 20.06.2023 з розрахунком гонорару, копію акту надання послуг за договором про надання правової допомоги від 20.09.2023, а також копії платіжних інструкцій №0.0.3074540503.1 від 30.06.2023 на суму 7000,00 грн. та №0.0.3208531552.1 від 19.09.2023 на суму 6000,00 грн., призначення платежів: «оплата за… адвокатські послуги».

Згідно частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату.

Проте, клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу від відповідача на адресу суду не надходило. При цьому, суд звертає увагу, що позивач направив копію заяви про надання доказів судових витрат від 13.10.2023 та додатки до неї на адресу відповідача, що підтверджується накладною №5403104089432 від 13.10.2023 та описом вкладення.

Таким чином, позивачем підтверджено понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13000,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача на його користь.

Керуючись статтями 12, 13, 141, 259, 263- 265, 268 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення вихідної допомоги та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «ТВС-Плюс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2021 по 01.04.2022 у розмірі 38252,40грн. (тридцять вісім тисяч двісті п`ятдесят дві гривні 40 коп.), без утримання податку та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства «ТВС-Плюс» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073,60грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13000,00 грн. (тринадцять тисяч гривень 00 коп.).

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Приватне підприємство «ТВС-Плюс», код ЄДРПОУ 31553601, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Миколаївська, 34б, кв. 116.

Повний текст судового рішення складено 06.11.2023.

Суддя І.В.Коваленко