Рішення

від 19.10.2023 по справі 334/1954/21

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 19.10.2023

Справа № 334/1954/21

Провадження № 2/334/118/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19жовтня 2023року Ленінський районнийсуд м.Запоріжжя вскладі:головуючого судді Козлової Н.Ю., при секретарі Александрової А.С.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,Товариство зобмеженою відповідальністю «Чигиринський шкір завод» про стягнення заборгованости

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м.Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Чигиринський шкір завод» про стягнення заборгованости.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що У грудні 2019 року між ОСОБА_1 та учасниками ТзОВ «Чигиринський шкірзавод» велись перемовини щодо укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 2 700 кв.м., розташованого у АДРЕСА_1 , яке перебувало у власності ТзОВ «Чигиринський шкірзавод», про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

На підтвердження даного факту свідчать протоколи зборів засновників ТзОВ «Чигиринлегиром» та ТзОВ «Чигиринський шкірзавод», а також протокол № 2 загальних зборів засновників ТзОВ «Чигиринський шкірзавод» від 13.03.2020 року, згідно якого було вирішено зокрема здійснити продаж майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ТзОВ «Чигиринський шкірзавод» ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 за ціною 921 000,00 грн. та укласти відповідний договір купівлі- продажу.

Учасниками ТзОВ «Чигиринський шкірзавод» згідно статуту є ТзОВ «Чигиринлегпром» (код ЄДРПОУ 35187663), ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

В свою чергу, учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Чигиринлегпром» згідно статуту є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

21.12.2019 року ОСОБА_2 отримав під розписку грошові кошти у розмірі 20 000 доларів США від ОСОБА_1 у вигляді завдатку за приміщення площею 2 700 кв.м., розташоване у АДРЕСА_1 , яке перебувало у власності ТзОВ «Чигиринський шкірзавод». Укладення договору купівлі-продажу вищезазначеного приміщення мало відбутись до 28.02.2020 року, про що зазначено у розписці.

Крім цього, 24.01.2020 року ОСОБА_1 було погашено заборгованість ТзОВ «Чигиринський шкірзавод» перед ОСОБА_6 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) у розмірі 7 000,00 євро за поставлене обладнання з метою уникнення перешкод для укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нежитлового приміщення ТзОВ «Чигиринський шкірзавод».

Попри те, в порушення домовленостей, учасники ТзОВ «Чигиринський шкірзавод» почали ухилятись від укладення договору купівлі-продажу, змінювати істотні умови, які були обговорені заздалегідь між сторонами, внаслідок чого укладення договору купівлі- продажу нежитлового приміщення площею 2 700 кв.м., розташованого у АДРЕСА_1 , яке перебувало у власності ТзОВ «Чигиринський шкірзавод», не відбулось.

На численні вимоги ОСОБА_1 повернути отримані 20 000,00 доларів США ОСОБА_2 не відреагував та не відповідав на телефонні дзвінки.

09.03.2021 року на адресу ОСОБА_2 ОСОБА_1 скерував претензію, в якій вимагав повернення завдатку у розмірі 20 000,00 доларів США, однак така була залишена без відповіді.

Встановивши обставини того, що позичальник порушив взяті на себе за договором зобов`язання, за для задоволення грошових вимог позивача у розмірі неповернутої боржником завдатку з урахуванням неустойки і фінансових санкцій позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

30.03.2021 року ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя відкрито провадження у справі за провилами загального позовного провадження, встановлено строк відповідачам для надіслання (надання) до суду відзиву на позовну заяву.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

18.11.2021 року Ленінським районним судом м.Запоріжжя постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до розгляду.

Інших процесуальних дій не вчинялось.

У судове засідання сторони не з`явилися, представник позивача надав суду письмове клопотання про розгляд справи за його відсутністю, ухвалити рішення та задовольнити позов у повному обсязі на підставі наданих суду письмових пояснень та наявних в матеріалах справи доказів.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною,Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно дост. 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно дост. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зіст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно вимог ст.ст.76,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як вбачається з матеріалів справи, у грудні 2019 року між ОСОБА_1 та учасниками ТзОВ «Чигиринський шкірзавод» велись перемовини щодо укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 2 700 кв.м., розташованого у АДРЕСА_1 , яке перебувало у власності ТзОВ «Чигиринський шкірзавод», про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

На підтвердження даного факту свідчать протоколи зборів засновників ТзОВ «Чигиринлегиром» та ТзОВ «Чигиринський шкірзавод», а також протокол № 2 загальних зборів засновників ТзОВ «Чигиринський шкірзавод» від 13.03.2020 року, згідно якого було вирішено зокрема здійснити продаж майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ТзОВ «Чигиринський шкірзавод» ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 за ціною 921 000,00 грн. та укласти відповідний договір купівлі- продажу.

Учасниками ТзОВ «Чигиринський шкірзавод» згідно статуту є ТзОВ «Чигиринлегпром» (код ЄДРПОУ 35187663), ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

В свою чергу, учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Чигиринлегпром» згідно статуту є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

21.12.2019 року ОСОБА_2 отримав під розписку грошові кошти у розмірі 20 000 доларів США від ОСОБА_1 у вигляді завдатку за приміщення площею 2 700 кв.м., розташоване у АДРЕСА_1 , яке перебувало у власності ТзОВ «Чигиринський шкірзавод». Укладення договору купівлі-продажу вищезазначеного приміщення мало відбутись до 28.02.2020 року, про що зазначено у розписці.

24.01.2020 року ОСОБА_1 було погашено заборгованість ТзОВ «Чигиринський шкірзавод» перед ОСОБА_6 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) у розмірі 7 000,00 євро за поставлене обладнання з метою уникнення перешкод для укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нежитлового приміщення ТзОВ «Чигиринський шкірзавод».

Проте, в порушення домовленостей, учасники ТзОВ «Чигиринський шкірзавод» почали ухилятись від укладення договору купівлі-продажу, змінювати істотні умови, які були обговорені заздалегідь між сторонами, внаслідок чого укладення договору купівлі- продажу нежитлового приміщення площею 2 700 кв.м., розташованого у АДРЕСА_1 , яке перебувало у власності ТзОВ «Чигиринський шкірзавод», не відбулось.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частинами першої, третьою статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про йогр укладення.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

З аналізу зазначеної норми статті убачається, що державній реєстрації укладеного договору купівлі-продажу нерухомого майна має передувати його нотаріальне посвідчення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом України у постановах від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12, від 25 вересня 2012 року у справі № 6-82цс13.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, із чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/1 ).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Оскільки сторонами не було укладено договору купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 2 700 кв.м., розташованого у АДРЕСА_1 , а сторони лише домовились укласти такий договір в майбутньому (до 28.02.2020 року), при цьому сторонами не було дотримано положень частини 3 ст. 635, ч. 1 ст. 657 ЦК України щодо укладення попереднього і основного договорів в письмовій формі та їх нотаріального посвідчення, передана ОСОБА_2 грошова сума у розмірі 20 000 доларів США є авансом, який підлягає поверненню ОСОБА_1 .

Крім цього ОСОБА_1 підлягає поверненню сума у розмірі 7 000,00 євро. сплачена ОСОБА_7 в рахунок погашення боргу ТзОВ «Чиринський шкірзавод».

За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

Положенням статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс 19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № *646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-1 бцс 18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та З % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем, розмір якого підтверджується, зокрема, розпискою від 21.12.2019 року.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу 1 книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.

Відповідні висновки викладено у постанові ВП ВС від 22.09.2020 № 918/631/19 (12- 42гс20).

Оскільки строк укладення договору купівлі-продажу мав бути укладений між сторонами до 28.02.2020 року, однак укладеним так і не був. а відповідач ОСОБА_2 продовжував користуватись отриманими від ОСОБА_1 коштами, то додатково стягненню підлягають 3% річних нараховані на суму боргу 20 000,00 доларів США у розмірі 600,00 доларів США та інфляційні втрати у розмірі 41 791.50 грн. (розрахунок проводився з суми боргу 555 000,00 грн., оскільки станом на 13.03.2021 року згідно офіційного курсу НБУ 1 долар США становить 27,75 грн.

У статті 53 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606 «Про виконавче провадження» закріплено особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті.

У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками розгляду справи № 373/2054/16-ц, визначено, що відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів. предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому, з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України, належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Крім того, відповідно до позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року (справа № 761/12665/14-ц), правовий режим іноземної валюти на території України хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, але не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно норм ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Крім цього, відповідно до постанови Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18, в якій сформовано правову позицію щодо вирішення питання про відшкодування витрат учасників справи на правову допомогу та застосування ст. ст. 27, ЗО ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», встановлено, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті ЗО ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Згідно висновків, викладених у Постанові ВС від 16.04.2020р. у справі №727/4597/19, визначено, що відповідно до положень статті 14 Податкового кодексу України, адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Крім цього, Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Положення «Про форму та зміст розрахункових документів», затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року №13 та «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затверджене Постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148, не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність. Законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом гонорару, а також не встановлено форму такого документа. Таким чином, Адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Відповідно до договору про надання професійної правничої допомоги, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Брона Мар`яною Василівною від 05.03.2021 року № 05/03, розмір гонорару адвоката за супровід та представництво позивача в суді у даній справі становить 20 000,00 грн., частину якого у розмірі 7 000,00 грн. було сплачено позивачем, що підтверджується Актом приймання-передачі наданих послуг від 05.03.2021 року.

Встановивши обставини того, що відповідачі порушили взяті на себе за договором зобов`язання, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні кожен отриманий у справі доказ зокрема та належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ґрунтується на отриманих у справі доказах та вимогах закону, тобто є обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При цьому суд враховує практику Європейського суд з прав людини, який вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають відшкодуванню витрати, понесені позивачем по оплаті судового зборуОтже, на підставі досліджених в судовому засіданні доказів, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 13, 19, 76, 81, 82, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 352, 354-355 ЦПК України, у відповідності до ст. 509, 526, 530, 546, 570, 571, 610, 625, 629, 635 ЦК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Чигиринський шкір завод» про стягнення заборгованости - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстрований за адресою; АДРЕСА_4 . РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 20 000,00 (двадцять тисяч) доларів США, 600 доларів США - 3% річних та 41 791,50 грн. інфляційних втрат.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чигиринський шкірзавод» (місцезнаходження: Черкаська обл., Чигиринський р-н, м. Чигирин, вул. Гагаріна, 19, код ЄДРПОУ 36438448) на користь ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 . РНОКПП НОМЕР_2 ) борг у розмірі 7 000,00 євро.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Чигиринський шкірзавод» (місцезнаходження: Черкаська обл., Чигиринський р-н, м. Чигирин, вул. Гагаріна, 19, код ЄДРПОУ 36438448) на користь ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати, які складаються з 20 000,00 (двадцять тисяч) грн. витрат на правничу допомогу та 8 456,00 (вісім тисяч чотириста п`ятдесять шість) гривень сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Козлова Н. Ю.