Постанова

від 05.03.2024 по справі 334/1954/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 05.03.2024 Справа № 334/1954/21

Запорізький апеляційний суд

Єдиний унікальний №334/1954/21 Головуючий у 1-й інстанції: Козлова Н.Ю.

Провадження №22-ц/807/602/24 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05березня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чигиринський шкірзавод» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Чигиринський шкірзавод» про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Чигирин-ський шкірзавод» про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у грудні 2019 року між ОСОБА_1 та учасниками ТОВ «Чигиринський шкірзавод» велись перемовини щодо укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 2700 кв.м., розташованого у АДРЕСА_1 , яке перебувало у власності заводу, про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

На підтвердження даного факту свідчать протоколи зборів засновників ТОВ «Чигиринлегиром» та ТОВ «Чигиринський шкір завод», а також протокол № 2 загальних зборів засновників ТОВ «Чигиринський шкір завод» від 13 березня 2020 року, згідно якого було вирішено зокрема здійснити продаж майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ТОВ «Чигиринський шкір завод`Лесняку Р.М., за ціною 921 000,00 грн та укласти відповідний договір купівлі-продажу.

Учасниками ТОВ «Чигиринський шкірзавод» згідно статуту є ТОВ «Чигиринлегпром» (код ЄДРПОУ 35187663), ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

В свою чергу, учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Чигиринлегпром» згідно статуту є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

21 грудня 2019 року ОСОБА_2 отримав під розписку грошові кошти у розмірі 20 000 доларів США від ОСОБА_1 у вигляді завдатку за приміщення площею 2 700 кв. м, розташоване у АДРЕСА_1 , яке перебувало у власності ТОВ «Чигиринський шкірзавод». Укладення договору купівлі-продажу вищезазначеного приміщення мало відбутись до 28 лютого 2020 року, про що зазначено у розписці.

Крім цього, 24 січня 2020 року ОСОБА_1 було погашено заборгованість ТОВ «Чигиринський шкір завод» перед ОСОБА_6 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) у розмірі 7 000,00 євро за поставлене обладнання з метою уникнення перешкод для укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нежитлового приміщення ТОВ «Чигиринський шкірзавод».

Попри те, в порушення домовленостей, учасники ТОВ «Чигиринський шкір завод» почали ухилятись від укладення договору купівлі-продажу, змінювати істотні умови, які були обговорені заздалегідь між сторонами, внаслідок чого укладення договору купівлі- продажу нежитлового приміщення площею 2 700 кв. м, розташованого у АДРЕСА_1 , яке перебувало у власності ТОВ «Чигиринський шкірзавод», не відбулось.

На численні вимоги ОСОБА_1 повернути отримані 20 000,00 доларів США ОСОБА_2 не відреагував та не відповідав на телефонні дзвінки.

09 березня 2021 року на адресу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 скерував претензію, в якій вимагав повернення завдатку у розмірі 20000,00 доларів США, однак така була залишена без відповіді.

Встановивши обставини того, що позичальник порушив взяті на себе за договором зобов`язання, за для задоволення грошових вимог позивача у розмірі неповернутої боржником завдатку з урахуванням неустойки і фінансових санкцій позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

На підставі вищевикладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20000,00 доларів США, 600,00 доларів США 3% річних та 41791,50 грн інфляційних втрат.

Стягнути з ТОВ «Чигиринський шкірзавод» на користь ОСОБА_1 борг в розмірі 7000,00 євро.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 та ТОВ «Чигиринський шкірзавод» на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з 20000 грн витрат на правничу допомогу та 8456 грн сплаченого судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Чигиринський шкірзавод» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповно з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2023 року скасувати в частині стягнення з ТОВ «Чигиринський шкірзавод» на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 7000 євро та судових витрат та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову в цій частині відмовити.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам у справі та не врахував, що стягнення з ТОВ «Чигиринський шкірзавод» будь-якої заборгованості є безпідставним адже у останнього не було жодних невиконаних зобов`язань перед третіми особами щодо поставки обладнання. Крім того, згоди на погашення заборгованості перед особами щодо поставки обладнання завод позивачу не надавав ,а отже відсутні підстави для застосування правового механізму, визначеного ч. 1, 3 ст. 528 ЦК України, що у свою чергу унеможливлює проведення заміни кредитора у зобов`язанні за п.4 ч. 1 ст. 512 ЦК України, а відсутність у заводу будь-яких невиконаних зобов`язань перед третіми особами унеможливлює застосування до спірних правовідносин ст.ст.526,629 ЦК України. Позивачем об`єднано в одне провадження справи за різними вимогами до різних відповідачів, що є порушенням ст. ст. 185, 188 ЦПК України.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Брона М.В. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до пунктів 1,2 частини шостоїстатті 19 ЦПК Українималозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 274ЦПКУкраїни в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

В силу вимог ч. 1 ст.369ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК Україниапеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2024 року це 302 800 грн (відповідно доЗакону України «Про Державний бюджет на 2024 рік»з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн (3028,00 грн Х 100 = 302 800 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Встановлено, що в цій справі оскаржуєтья рішення суду в частині стягнення 232190 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Апеляційний суд врахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону.

Відповідно до ч. 13 ст.7ЦПКУкраїни розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції переглядається апеляційним судом в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Чигиринський шкірзавод» про стягнення боргу у розмірі 7000 євро та судових витрат. В іншій частині судове рішення не переглядається відповідно до положень ч. 1ст. 367 ЦПК України, оскільки не є предметом апеляційного оскарження.

Згідно з п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень частини першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам в оскаржуваній частині не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з ТОВ «Чигиринський шкірзавод» на користь ОСОБА_1 7000 євро та солідарно судові витрати на правничу допомогу у розмірі 20000, 00 грн та 8456, 00 грн судового збору, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 погасив заборгованість ТОВ «Чигиринський шкірзавод» перед ОСОБА_7 у зазначеному розмірі за поставлене останньою заводу обладнання з метою уникнення перешкод для укладення ОСОБА_1 в майбутньому договору купівлі-продаж нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , по укладенню якого в порушення домовленостей учасники ТОВ «Чигиринський шкірзавод» вимог не виконали, а тому дана сума підлягає поверненню позивачу.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10 ЦПК Українивизначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зістаттею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Положеннями ч. 1ст. 13ЦПК Українивизначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що відповідно до розписки 21 листопада 2019 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 завдаток, у розмірі 20 000 умовних одиниць за приміщення розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , площею 2700 кв.м., яке перебувало у власності ТОВ «Чигиринський шкір завод». Термін юридичного переоформлення до 28 лютого 2020 року (а.с.11).

Відповідно до статутуТОВ «Чигиринський шкірзавод» (код ЄДРПОУ36438448), затвердженого Протоколом загальних зборів учасників №09-18 від 20 вересня 2018 року учасниками є: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с.12-22).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №201883535 від 26 лютого 2020 року, ТОВ «Чигиринський шкірзавод» належить на праві власності комплекс (реєстраційний номер 31415854) за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19 листопада 2010 року посвідчений приватним нотаріусом Чигиринського районного нотаріального округу Костенко Н.В., реєстраційний номер 2117 п(а.с.37).

Відповідно до Протоколу №1 ТОВ «Чигиринський шкірзавод» від 15 січня 2020 року, вирішено уповноваженого директора ТОВ «Чигиринський шкірзавод» Паскевича А.Е. укласти договір з оцінщиком або оціночною організацією, у спосіб та на умовах на розсуд суду директора, метою визначення дійсної ринкової вартості активів Товариства майнового комплексу, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ТОВ «Чигиринський шкірзавод» (РНМ31415854) (а.с.39).

Відповідно до Протоколу №2 ТОВ «Чигиринський шкірзавод» від 13 березня 2020 року, вирішено уповноваженого директора ТОВ «Чигиринський шкірзавод» Паскевича А.Е. на проведення необхідних підготовчих дій та укладення між ТОВ «Чигиринський шкірзавод» та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ТОВ «Чигиринський шкірзавод» (РНМ31415854) по ціні 921000 грн в тому числі ПДВ з істотними умовами на розсуд директора (а.с.30-31).

Відповідно до копії заяви ОСОБА_8 від 10 березня 2021 року, остання цією заявою повідомляє, що протягом 2018-2020 років співпрацювала з ТОВ «Чигиринський шкірзавод» постачаючи на завод обладнання. Протягом 2019 року у ТОВ «Чигиринський шкірзавод» перед нею ОСОБА_8 виникла заборгованість за поставлення обладнання, яка під кінець 2019 року становила 7000 Євро. Оскільки ТОВ «Чигиринський шкірзавод» не погашав заборгованість вона мала намір звернутись до суду з відповідним позовом. Проте, оскільки ОСОБА_1 вів переговори зі співвласниками ТОВ «Чигиринський шкірзавод» про купівлю нежитлового виробничого приміщення з метою уникнення конфлікту, а в подальшому і накладення арешту на приміщення, які перебували у власності ТОВ «Чигиринський шкірзавод» з метою безперешкодного укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, яке належало ТОВ «Чигиринський шкірзавод» ОСОБА_9 погасив 24 січня 2020 року перед ОСОБА_8 заборгованість ТОВ «Чигиринський шкірзавод» у розмірі 7000 Євро в повному обсязі (а.с.32).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до положень статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до положень частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови ( пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідною для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми ( договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обв`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 205ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох докуменах ( у тому числі електронних) у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами.

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти:

правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Відповідно д положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника його обов`язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення боргу з ТОВ «Чигиринський шкірзавод» на користь ОСОБА_1 у розмірі 7000. 00 євро мотивовано тим, що останній погасив заборгованість ТОВ «Чигиринський шкірзавод» перед ОСОБА_8 за поставлене нею обладнання заводу з метою уникнення перешкод для укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нежитлового приміщення. При цьому, підставою для стягнення цих коштів, суд першої інстанції послався на копію заяви ОСОБА_8 від 10 березня 2021 року, яка адресована суду та міститься в матеріалах справи. Зі змісту зазначеної заяви вбачається, що вона співпрацювала з ТОВ «Чигиринський шкірзавод» постачаючи на завод обладнання. Протягом 2019 року у ТОВ «Чигиринський шкірзавод» перед нею ОСОБА_8 виникла заборгованість за поставлення обладнання, яка під кінець 2019 року становила 7000 євро. Замість заводу зазначену суму заборгованості перед нею погасив ОСОБА_1 .

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно зіст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 2статті 78ЦПК Українизазначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині шостій статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Заперечуючи проти стягнення боргу в сумі 7000 євро, ТОВ «Чигиринський шкірзавод» посилається на те, що між ним та ОСОБА_8 не було будь-яких договірних зобов`язань щодо поставки обладнання та наявності боргу перед ОСОБА_8 . Крім того, згоди на погашення заборгованості товариства за будь-якими зобов`язаннями перед третіми особами щодо поставки обладнання товариство на позивача не покладало.

З матеріалів справи вбачається, що доказом виникнення зобов`язань ТОВ «Чигиринський шкірзавод» та ОСОБА_8 у розмірі 7000,00 євро за нібито поставлене нею товариству обладнання є одностороння письмова заява ОСОБА_8 від 20 березня 2020 року ( а.с. 32), про те, що у ТОВ «Чигиринський шкірзавод» перед ОСОБА_8 протягом 2019-2020 років виникли зобов`язання з оплати за поставку обладнання.

Водночас, жодних доказів поставки обладнання чи укладення договорів між ТОВ «Чигиринський шкірзавод» та ОСОБА_8 та наявності заборгованості перед нею, матеріали справи не містять. Вказана заява не містить жодних підписів уповноважених осіб ТОВ «Чигиринський шкірзавод», які б свідчили про прийняття товариством будь-яких зобов`язань щодо постачання ОСОБА_8 на користь ТОВ «Чигиринський шкірзавод» та оплати яких би то не було товарів ( обладнання) від вказаної особи.

Крім того, відповідно до положень ст. 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до положень частини першої статті 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадку, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та ( або) кредитора.

Згідно зі статтею 520ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 520ЦК України передбачає, що у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, особа, третя особа, яка має намір стати боржником. Звідси, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника.

У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода: а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.

Згідно зі статтею 521ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Статтею 513ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 757/46709/16-ц (провадження № 61-8253св18) зроблено висновок по застосуванню статті 527 ЦК України та вказано, що кредитору дозволяється не приймати самостійно виконання зобов`язання у разі його переадресування, під яким розуміється уповноваження кредитором іншої особи на прийняття виконання від боржника, якщо така можливість передбачена договором, актом цивільного законодавства або ж випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Уповноважена кредитором особа приймає виконання (тобто вчиняє фактичні дії, зокрема щодо прийняття майна) без заміни кредитора, і всі правові наслідки настають для кредитора. Під уповноваженою особою слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження від кредитора на прийняття виконання обов`язку боржником або іншою особою. Такі повноваження можуть бути визначені, зокрема: у договорі між кредитором уповноваженою особою; у договорі між боржником та кредитором; кредитором у виданій ним довіреності.

Згідно зі статтею 528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам. Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов`язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.

Натомість, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявності волі ТОВ «Чигиринський шкірзавод» на покладання виконання зобов`язання за своїми зобов`язаннями на позивача ОСОБА_1 , а отже відсутні підстави для застосування правового механізму, визначеного як частиною першою, так і частиною третьою статті 528 ЦК України, що у свою чергу, унеможливлює проведення заміни кредитора у зобов`язанні за пунктом 4 частини першої статті 512 ЦК України.

Отже, доказів щодо існування між ТОВ «Чигиринський шкірзавод» та ОСОБА_8 договору поставки обладнання, виконання цього договору останньою, обрахування сторонами суми за ніби то надані такі послуги матеріали справи не містять, як і не містять такої згоди ТОВ «Чигиринський шкірзавод» на переведення боргу на позивача.

З огляду на зазначене, враховуючи, що ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів на підтвердження договірних відносин між ОСОБА_8 та ТОВ «Чигиринський шкірзавод» щодо поставки обладнання, наявності будь-яких невиконаних зобов`язань перед нею, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень ст. ст. 526, 629 ЦК України, а отже відсутні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чигиринський шкірзавод» на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 7000 Євро.

Наявна в матеріалах справи копія заяви ОСОБА_8 , на яку послався суд першої інстанції, як на підставу стягнення з ТОВ «Чигиринський шкірзавод» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 7000, 00 євро, не може бути належним, допустимими та достовірним доказом на підтвердження того, що між нею та ТОВ «Чигиринський шкірзавод» існують договірні зобов`язань щодо поставки обладнання, наявності перед нею заборгованості за поставлене обладнання за період 2019 -2020 років, та доказом того, що ТОВ «Чигиринський шкірзавод» поклав виконання своїх зобов`язань перед ОСОБА_8 на позивача ОСОБА_1 ..

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування ( постанова Верховного Суду від 01 липня 2021 року у справі № 917/549/20).

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та визначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує ( в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний ( постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 04.12.2019 у справі № 017/2101/17.).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц провадження № 14-400 цс 19.

Відповідно до ч.2 ст. 87 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на зазначене, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чигиринський шкірзавод» щодо стягнення боргу у розмірі 7000, 00 євро, не можна вважати законним та обгрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 1ст. 376 ЦПК Україниз ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чигиринський шкірзавод» про стягнення заборгованості у розмірі 7000, 00 євро.

Аргументи апеляційної скарги є виправданими.

Доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ «Чигиринський шкірзавод» своєчасно та належним чином не повідомлялося у встановленому законодавством порядку про розгляд даної справи не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається з матеріалів справи судові документи, зокрема судові повітки на 12.05.2021, 15.09.2021, 18.11.2021, 07.06.2022, 20.07.2022, 05.10.2022, 30.11.2022, 02.02.2023, 23.03.2023, 18.05.2023, 18.07.2023, 19.10.2023 (судове засідання в якому ухвалене оскаржуване рішення) (а.с.61, 72,81,98,105,121,130,143,147,154,162,172) направлені судом ТОВ «Чигиринський шкірзавод» рекомендованим повідомленням на адресу реєстрації юридичної особи, яка зазначена в свідоцтві про реєстрацію юридичної особи, статуті товариства, протоколі №1 загальних зборів учасників товариства від 15 січня 2020 року, а саме: 20901, Черкаська область, Чигиринський район, м. Чигирин, вул. Гагаріна, 19 (а.с.12 зворот, 23,39). Проте повернулися до суду із поштовою відміткою «організація закрита», «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пунктів 3,4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним врученням судової повістки про судове засідання.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява N 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява N 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до ч. 13ст. 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першоїстатті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 2ст. 141 ЦПК Україниінші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові- на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи (стаття 133 ЦПК України). Відповідно до статті 137 ЦПК України зазначені витрати несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі "Схід / Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність;

2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Загальні норми ЦПК України спрямовані на відшкодування судових витрат стороні, яка виграла справу, тобто права якої були невизнані, оспорені або порушені іншою стороною та поновлені лише в результаті розгляду справи судом.

Враховуючи, що апеляційну скаргу ТОВ « Чигиринський шкірзавод задоволено, рішення суду в частині стягнення боргу з ТОВ « Чигиринський шкірзавод» на користь ОСОБА_1 у розмірі 7000 Євро скасовано, а в задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині позову відмовлено, тому підстав для стягнення з ТОВ «Чигиринський шкірзавод» витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу та судового збору за подання позовної заяви немає.

За подання апеляційної скаргиТОВ «Чигиринський шкірзавод» сплатило судовий збір у розмірі 4272,49 грн, що підтверджується квитанцією ID: 0991-9021-9016-8676 від 24 січня 2024 року (а.с.208).

Проте рішення судуТОВ «Чигиринський шкірзавод» оскаржує в частині щодо стягнення з ТОВ «Чигиринський шкірзавод» на користь ОСОБА_9 борг у розмірі 7000 Євро, що в гривневому еквіваленті становить 232190 грн.

Отже, за подання апеляційної скаргиТОВ «Чигиринський шкірзавод» необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 3482,85грн (232190х1%=2321,90х150%)

Враховуючи, що апеляційна скарга ТОВ « Чигиринський шкірзавод» задоволена, рішення суду в частині стягнення з ТОВ « Чигиринський шкірзавод» на користь ОСОБА_1 боргу у сумі 7000 Євро скасовано, а в задоволенні позову в цій частині ОСОБА_1 відмовлено, тому з ОСОБА_1 на користьТОВ «Чигиринський шкірзавод» підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3482,85 грн.

Крім того, слід зауважити, що солідарне стягнення судових витрат законом не передбачено, судові витрати зі сплати судового збору стягуються у рівних частинах з кожного відповідача. Указане узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16, у додатковій постанові Верховного Суду від 11 червня 2018 року у справі № 923/567/17 (з урахуванням ухвали суду касаційної інстанції про виправлення описки від 06 липня 2018 року ), від 22 жовтня 2020 року у справі № 904/4105/18. Указане судом першої інстанції не ураховано при здійсненні розподілу судових витрат у цій справі.

Керуючись ст. ст.367,368,369,374,376,381-384,390 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Чигиринський шкірзавод» задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2023 року у цій справі в частині стягнення з Товариства зобмеженою відповідальністю«Чигиринський шкірзавод»на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 7000, 00 євро, стягнення солідарно судового збору у розмірі 8456, 00 грн, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000, 00 грн скасувати та ухвалити вцій частинінове судоверішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чигиринський шкірзавод» про стягнення боргу у розмірі 7000, 00 євро, стягнення судового збору за подання позовної заяви та витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

В іншій частині рішення суду не оскаржується та не переглядається.

Стягнути з ОСОБА_1 на користьТовариства з обмеженою відповідальністю «Чигиринський шкірзавод» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3482,85грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цьогоКодексупозбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 05 березня 2024 року.

Головуючий, суддя Суддя Суддя

Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.