Постанова

від 30.08.2023 по справі 363/3231/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 363/3231/18

провадження № 61-2801св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д.,

Шкоріної О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частку майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частку майна подружжя.

Позовні вимоги мотивовано тим, що починаючи з грудня 2007 року сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. З квітня

2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом із сином відповідача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі позивача АДРЕСА_1 , після продажу якої

в жовтні 2011 року стали разом проживати в квартирі

АДРЕСА_2 , що належить відповідачу та її матері - ОСОБА_5 .

За час перебування в сімейних відносинах без реєстрації шлюбу вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, були пов`язані спільним побутом, разом проводили своє дозвілля та відпочинок. За ініціативою ОСОБА_1 у 2012 році відповідача включено до складу учасників

ТОВ «Компанія «Альфа-буд», а розподіл часток у статутному капіталі товариства розподілено порівну між сторонами. Влітку 2013 року за спільні кошти в розмірі близько 50 000,00 грн придбано земельну ділянку, площею 0,10 га, на території Глібівської сільської ради в котеджному містечку «Золотий берег», на якій за рахунок спільних заощаджень

у розмірі 7 500 000,00 грн вони разом будували будинок, який на момент звернення до суду із позовом є об`єктом незавершеного будівництва. Право власності на вказану земельну ділянку було оформлене за відповідачем.

07 квітня 2015 року за спільні кошти в розмірі 46 000,00 грн придбано суміжну земельну ділянку, площею 0,0915 га, право власності на яку оформлено на позивача. За спільні кошти ним збудовано паркан із металевого профілю вартістю 10 000,00 грн по всьому периметру обох земельних ділянок.

Крім того, за спільні кошти в жовтні 2012 року придбано причіп ПГМФ, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 13 500,00 грн, а в червні 2013 року - автомобіль марки «Volkswagen Transporter»,

2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю

270 000,00 грн, які зареєстровані на ім`я відповідача.

У квітні 2018 року відносини між сторонами зіпсувалися, ОСОБА_2 почала проживати з іншим чоловіком.

Оскільки домовленості про визнання права спільної сумісної власності на майно, яке набуте під час перебування у фактичних сімейних відносинах, досягти не вдається, ОСОБА_1 просив суд:

- встановити факт його проживання однією сім`єю разом із

ОСОБА_2 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період із квітня 2006 року до квітня 2018 року,

- визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності подружжя на:

- земельну ділянку, площею 0,10 га, кадастровий номер - 3221882200:21:024:0317, яка розташована на території Глібівської сільської ради Вишгородського району;

- земельну ділянку, площею 0,0915 га, кадастровий номер - 3221882200:21:024:0318, яка розташована на території Глібівської сільської ради Вишгородського району;

- будівельні матеріали, конструктивні елементи, вироби та обладнання, які були використані на будівництво житлового будинку, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3221882200:21:024:0317;

- автомобіль марки «Volkswagen Transporter», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 270 000,00 грн;

- причіп ПГМФ, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 13 500,00 грн;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку вказаного майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 15 червня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами склалися усталені стосунки, що притаманні подружжю, вони були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та мали взаємні права та обов`язки, а надані позивачем докази

не підтверджують факту спільного проживання сторін у період із квітня 2006 року до квітня 2018 року та наявність між ними фактичних шлюбних відносин. Одні лише усні показання свідків, які не підтверджуються сукупністю письмових доказів, не можуть бути покладені в основу рішення про задоволення позову.

При цьому докази, подані представником позивача 30 листопада

2021 року, 01 грудня 2021 року, 20 січня 2022 року та 06 квітня 2022 року, подані з порушенням вимог статей 83, 189-198 ЦПК України, тобто після закриття підготовчого судового засідання у справі в лютому 2021 року,

а в задоволенні клопотань представника позивача про їх долучення до справи відмовлено ухвалами судових засідань від 01 грудня 2021 року та 15 червня 2022 року. Про існування вказаних доказів суд і сторону відповідача не повідомлено, а частину з них створено вже під час розгляду справи по суті.

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на думку суду першої інстанції, відсутні і підстави для застосування положень, передбачених статтею 74 СК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із квітня 2008 року до квітня 2018 року.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на майно:

- земельну ділянку, площею 0,10 га, кадастровий номер - 3221882200:21:024:0317, яка розташована на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області;

- земельну ділянку, площею 0,0915 га, кадастровий номер - 3221882200:21:024:0318, яка розташована на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області;

- будівельні матеріали, конструктивні елементи, вироби та обладнання, які були використані на будівництво житлового будинку, що розташований на земельній ділянці за адресою: Київська область, Вишгородський район, Глібівська сільська рада, кадастровий номер - 3221882200:21:024:0317;

- автомобіль марки «Volkswagen Transporter», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

- причіп ПГМФ, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

У порядку поділу майна визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кожним право власності на:

- 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,10 га, кадастровий номер - 3221882200:21:024:0317, яка розташована на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області;

- 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,0915 га, кадастровий номер - 3221882200:21:024:0318, яка розташована на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області;

- 1/2 частку будівельних матеріалів, конструктивних елементів, виробів та обладнання, які були використані на будівництво житлового будинку, що розташований на земельній ділянці на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області, кадастровий номер - 3221882200:21:024:0317;

- 1/2 частку автомобіля марки «Volkswagen Transporter», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

- 1/2 частку причіпу ПГМФ, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції вважав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тривалий час спільно проживали однією сім`єю як подружжя, вели спільне господарство, мали спільний побут і бюджет, взаємні права та обов`язки, спільно розпоряджалися коштами, в тому числі, в інтересах сім`ї придбали автомобіль та причіп, спірні земельні ділянки, здійснювали будівництво будинку на спірній земельній ділянці, разом їздили на відпочинок, а тому наявні правові підстави для визнання факту проживання однією сім`єю

як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період із квітня 2008 року

до квітня 2018 року, визнання майна спільною сумісною власністю

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнання за кожним із них права власності на 1/2 частку вказаного майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2023 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року, у якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2023 року поновлено

ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У травні 2023 року справу № 363/3231/18 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Касаційна скарга містить посилання на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У касаційній скарзі заявник вказує на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права та неврахування висновків Верховного Суду у спірних правовідносинах, викладених, зокрема у постановах від: 08 грудня 2021 року у справі

№ 531/295/19, 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16,

24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16, 24 лютого 2022 року у справі № 761/4449/19. Суд апеляційної інстанції встановив факт спільного проживання сторін без належних доказів, що суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від: 14 лютого 2018 року

у справі № 129/2115/15, 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16,

19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, 15 серпня 2019 року

у справі № 588/350/15. Визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, апеляційний суд не звернув уваги на те, що встановленню підлягає не тільки факт набуття майна, але і джерело його набуття (спільні кошти або спільна праця), що суперечить правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постановах від: 24 березня 2020 року у справі № 367/3800/14, 20 січня 2021 року у справі

№ 178/90/18, 10 лютого 2021 року у справі № 207/41/17.

Суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення для справи, на підставі недопустимих доказів, у порушення вимог процесуального права досліджував докази, які не були прийняті судом першої інстанції у зв`язку з порушенням строків та процедури їх подання до суду. При цьому апеляційний суд не навів мотивів на спростування висновків суду першої інстанції щодо недопустимості доказів та, здійснивши переоцінку таких доказів, поклав їх в основу свого рішення, що виходить за межі повноважень апеляційного суду.

Доводи інших учасників справи

У травні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_6 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність доводів скарги, просить суд залишити без задоволення касаційну скаргу, а постанову апеляційного суду залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 18 серпня 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції м. Києва розірвано шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , про що складено відповідний актовий запис № 705 та видано свідоцтво серії НОМЕР_3 (а. с. 11, т. 1).

29 жовтня 2011 року ОСОБА_1 (продавець) відчужив на користь

ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (покупці) на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 4463, квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 13, т. 1).

Відповідно до пункту 2 вказаного договору квартира належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 19 жовтня 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Біляєвим В. О., зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів

19 жовтня 2005 року за реєстраційним № 903307 (витяг № 1621413),

у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна - 20 жовтня 2005 року за реєстровим № 749/32342, в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно - 12 жовтня 2011 року, реєстраційний номер майна -34863992.

Згідно з пунктом 10 вказаного договору на момент продажу квартири, що відчужується за цим договором, в шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах продавець не перебував, і ця квартира не є спільною сумісною власністю.

Як вбачається з результатів пошуку транспортних засобів баз даних автоматизованої інформаційної системи МВС від 05 липня 2018 року, на ім`я ОСОБА_2 13 червня 2013 року зареєстровано автомобіль «Volkswagen Transporter», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , а 11 жовтня 2012 року - причіп ПГМФ, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а. с. 16, 17, т. 1).

22 жовтня 2012 року між ОСОБА_12 (продавець) та

ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юрченко І. Г. та зареєстрований у реєстрі за № 1429, згідно з пунктами 1.1-1.5 якого продавець в особі представника продає та передає у власність, а покупець купує, приймає у власність земельну ділянку, яка належить продавцю, і оплачує на нижчевикладених умовах ціну земельної ділянки (а. с. 204, т. 1).

Площа земельної ділянки становить 0,0940 га у межах, які визначені в натурі (на місцевості), закріплені межовими знаками і зазначені у державному акті на право власності на земельну ділянку. Місце розташування земельної ділянки: Київська область, Вишгородський район, Глібівська сільська рада. Склад угідь та правовий режим використання земельної ділянки визначається нормативно-технічною документацією. Цільове призначення земельної ділянки - для індивідуального садівництва. Кадастровий номер - 3221882200:21:024:0317.

Продаж вчинено за погоджену сторонами суму 42 300,00 грн (пункт 2.1 договору).

Згідно з пунктом 3.4 договору покупець свідчить, що на момент укладання цього договору вона не перебуває у зареєстрованому шлюбі або фактичних шлюбних відносинах (не проживає однією сім`єю з чоловіком). Грошові кошти, які сплачуються нею за земельну ділянку, належать їй на праві особистої приватної власності та не є об`єктом спільної власності подружжя.

04 березня 2013 року між ОСОБА_13 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ «Компанія «Альфа-буд», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Секістовою Т. І. та зареєстрований у реєстрі за № 359, згідно з пунктом 1.1 якого продавець у порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, зобов`язується передати у власність покупцеві частку у статутному капіталі

ТОВ «Компанія «Альфа-буд» (ідентифікаційний код юридичної особи -33948538), у розмірі 16 600,00 грн, що становить 50 % статутного капіталу товариства, а покупець зобов`язується прийняти вказану частку у статутному капіталі товариства та оплатити її.

Згідно з пунктом 6.4 договору покупець стверджує, що на момент відчуження частки, що є предметом цього договору, в зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебуває, що підтверджено заявою.

07 квітня 2015 року між ОСОБА_12 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юрченко І. Г. та зареєстрований у реєстрі за № 942, згідно з пунктами 1.1-1.5 якого продавець в особі представника продає та передає у власність, а покупець купує, приймає у власність земельну ділянку, яка належить продавцю, і оплачує ціну земельної ділянки (а. с. 14, т. 1).

Площа земельної ділянки становить 0,0915 га у межах, які визначені

в натурі (на місцевості), закріплені межовими знаками і зазначені

у державному акті на право власності на земельну ділянку.

Місце розташування земельної ділянки: Київська область, Вишгородський район, Глібівська сільська рада. Склад угідь - сади, правовий

режим використання земельної ділянки визначається нормативно-технічною документацією. Цільове призначення земельної ділянки -

для індивідуального садівництва. Кадастровий номер -3221882200:21:024:0318.

Продаж вчинено за погоджену сторонами суму 46 000,00 грн (пункт 2.1 договору).

Згідно з пунктом 3.4 договору покупець свідчить, що на момент укладання цього договору він не перебуває у зареєстрованому шлюбі або фактичних шлюбних відносинах (не проживає однією сім`єю з жінкою). Грошові кошти, які сплачуються ним за земельну ділянку, належать йому на праві особистої приватної власності та не є об`єктом спільної власності подружжя.

Згідно з довідкою № 1461270 від 14 червня 2018 року місце проживання ОСОБА_1 із 06 грудня 2012 року і на момент розгляду справи зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 12, т. 1).

У справі № 754/9024/18 рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 лютого 2019 року частково задоволено позов ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи, а обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній

і резолютивній частинах.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства: суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого

у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, що регламентовано статтею 49 ЦПК України.

У справі, що переглядається, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив суд встановити факт проживання однією сім`єю разом із ОСОБА_2 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період із квітня 2006 року до квітня 2018 року, визнати майно спільною сумісною власністю подружжя та визнати за ним право власності на 1/2 частку майна подружжя.

На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надав дві фотографії із спільного відпочинку, докази його реєстрації в квартирі відповідача, їх спільної участі як співзасновників в складі одного господарського товариства та просив допитати свідків на підтвердження вказаного факту.

Стаття 3 СК України визначає, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом

є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають

у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року

у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок про те, що вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.

Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, купівлі майна для спільного користування (в інтересах сім`ї), участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки,

що притаманні наведеному визначенню, оскільки факт спільного проживання сам по собі без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склалися та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

При цьому факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрацієї шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц, від 06 квітня 2020 року

у справі № 738/1452/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 383/49/19,

від 05 квітня 2022 року у справі № 495/8219/18, від 30 червня 2022 року

у справі № 694/1540/20, від 17 січня 2023 року у справі № 293/2211/20.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами склалися усталені стосунки, що притаманні подружжю, вони були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та мали взаємні права та обов`язки, а надані позивачем докази не підтверджують факту спільного проживання сторін у період із квітня 2006 року до квітня 2018 року та наявність між ними фактичних шлюбних відносин. Одні лише усні показання свідків, які не підтверджуються сукупністю письмових доказів, не можуть бути покладені в основу рішення про задоволення позову.

При цьому докази, подані представником позивача 30 листопада

2021 року, 01 грудня 2021 року, 20 січня 2022 року та 06 квітня 2022 року (зокрема, копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу

НОМЕР_4 від 11 жовтня 2012 року, виданого ВРЕР № 1 УДАІ ГУМВС України у м. Києві на ім`я ОСОБА_2 , про реєстрацію причепу, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску; копія довідки

від 29 листопада 2021 року Дитячої громадської організації «Спортивний клуб «АРХАТ»; копія акта від 30 листопада 2021 року за підписами мешканців квартир АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 ,

АДРЕСА_6 та за підписом голови правління ЖБК «Буревісник-2»; копії товарних чеків), суд не прийняв до розгляду як такі, що подано з порушенням вимог статей 83, 189-198 ЦПК України, тобто після закриття підготовчого судового засідання.

Так, протокольними ухвалами від 01 грудня 2021 року та від 15 червня 2022 року суд відмовив у прийнятті до розгляду та долученні вказаних доказів на підставі частини восьмої статті 83 ЦПК України, посилаючись на те, що докази подаються позивачем разом із позовною заявою. Останньою стадією, на якій такі докази можуть бути долучені, є підготовче засідання у випадку доведеності позивачем причин, через які такі докази не могли бути подані раніше. Провадження у справі відкрито 10 жовтня 2018 року, а підготовче судове засідання проведено у лютому 2021 року через затягнення розгляду справи сторонами, що свідчить про достатність часу для подачі доказів позивачем, який не обґрунтовує наявність поважних причин, пов`язаних зі стійкими і непереборними труднощами в поданні доказів. Про існування вказаних доказів суд і сторону відповідача не повідомлено, а частину з них створено вже під час розгляду справи по суті. З огляду на зазначене, прийняття таких доказів порушує норми процесуального права, принципи диспозитивності і змагальності судового процесу.

Разом із тим, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції зробив висновок про доведеність позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись при цьому на докази, які не були в полі правового дослідження судом першої інстанції.

Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав вмотивовані підтвердження неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції доказів,

як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать

від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів, а також переоцінка доказів без урахування наведених вище критеріїв матиме наслідком порушення норм процесуального права, принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

У постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі

№ 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21) зроблено висновок такого змісту: «…тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні».

У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2023 року у справі

№ 552/7368/21 (провадження № 61-455св23) зроблено висновок про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суд апеляційної інстанції, переоцінивши докази, встановлені та досліджені судом першої інстанції, не вказав, які норми процесуального чи матеріального права порушив суд першої інстанції при встановленні фактичних обставин. Дійшовши до висновку про задоволення позовних вимог у частині встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та поділ майна подружжя, суд апеляційної інстанції такі висновки не мотивував та належними доказами не підтвердив. Без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією.

Ураховуючи те, що мотивувальна частина постанови апеляційного суду мотивів про прийняття додаткових доказів, наданих позивачем не містить, колегія суддів погоджується з аналогічними за змістом доводами касаційної скарги та констатує порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Крім того, зі змісту мотивувальної частини оскаржуваної постанови вбачається, що апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції та вважав, що позивачем не доведено факту спільного проживання сторін та спільного будівництва будинку на земельній ділянці з кадастровим номером 3221882200:21:024:0317, що знаходитися на території СТ «Золотий Берег» у с. Глібівка Вишгородського району Київської області. Разом із тим, у результаті апеляційного перегляду позовні вимоги задоволено та вирішено питання про поділ майна.

Зазначені обставини у їх сукупності свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору по суті, а тому Верховний Суд частково приймає доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Із метою дотримання принципів справедливості, добросовісності тарозумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), Верховний Суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження

і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи, на підставі належних і допустимих

у розумінні закону доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи допущені порушення норм процесуального права, що призвело до неповного встановлення фактичних обстави справи, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції за статтею 411 ЦПК України для повного та всебічного дослідження обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Пророк

В. В. Сердюк