Ухвала

від 10.04.2024 по справі 363/3231/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

судді Київського апеляційного суду Кулікової С.В.

10 квітня 2024 року

м. Київ

Справа № 758/9989/16-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/298/2024

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 червня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Чіркова Г.Є., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку у майні

Відповідно до змісту частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.

Обставини справи

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частку майна подружжя.

Позовні вимоги мотивовано тим, що починаючи з грудня 2007 року сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. З квітня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом із сином відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі позивача АДРЕСА_1 , після продажу якої

в жовтні 2011 року стали разом проживати в квартирі АДРЕСА_2 , що належить відповідачу та її матері - ОСОБА_4 .

За час перебування в сімейних відносинах без реєстрації шлюбу вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, були пов`язані спільним побутом, разом проводили своє дозвілля та відпочинок. За ініціативою ОСОБА_1 у 2012 році відповідача включено до складу учасників ТОВ «Компанія «Альфа-буд», а розподіл часток у статутному капіталі товариства розподілено порівну між сторонами. Влітку 2013 року за спільні кошти в розмірі близько 50 000,00 грн. придбано земельну ділянку, площею 0,10 га, на території Глібівської сільської ради в котеджному містечку «Золотий берег», на якій за рахунок спільних заощаджень

у розмірі 7 500 000,00 грн. вони разом будували будинок, який на момент звернення до суду із позовом є об`єктом незавершеного будівництва. Право власності на вказану земельну ділянку було оформлене за відповідачем.

07 квітня 2015 року за спільні кошти в розмірі 46 000,00 грн. придбано суміжну земельну ділянку, площею 0,0915 га, право власності на яку оформлено на позивача. За спільні кошти ним збудовано паркан із металевого профілю вартістю 10 000,00 грн. по всьому периметру обох земельних ділянок.

Крім того, за спільні кошти в жовтні 2012 року придбано причіп ПГМФ, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 13 500,00 грн., а в червні 2013 року - автомобіль марки «Volkswagen Transporter», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 270 000,00 грн., які зареєстровані на ім`я відповідача.

У квітні 2018 року відносини між сторонами зіпсувалися, ОСОБА_2 почала проживати з іншим чоловіком.

Оскільки домовленості про визнання права спільної сумісної власності на майно, яке набуте під час перебування у фактичних сімейних відносинах, досягти не вдається, ОСОБА_1 просив суд:

- встановити факт його проживання однією сім`єю разом із ОСОБА_2 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період із квітня 2006 року до квітня 2018 року;

- визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності подружжя на: земельну ділянку, площею 0,10 га, кадастровий номер - 3221882200:21:024:0317, яка розташована на території Глібівської сільської ради Вишгородського району; земельну ділянку, площею 0,0915 га, кадастровий номер - 3221882200:21:024:0318, яка розташована на території Глібівської сільської ради Вишгородського району; будівельні матеріали, конструктивні елементи, вироби та обладнання, які були використані на будівництво житлового будинку, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3221882200:21:024:0317; автомобіль марки «Volkswagen Transporter», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 270 000,00 грн; причіп ПГМФ, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 13 500,00 грн;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку вказаного майна.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 15 червня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами склалися усталені стосунки, що притаманні подружжю, вони були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та мали взаємні права та обов`язки, а надані позивачем докази не підтверджують факту спільного проживання сторін у період із квітня 2006 року до квітня 2018 року та наявність між ними фактичних шлюбних відносин. Одні лише усні показання свідків, які не підтверджуються сукупністю письмових доказів, не можуть бути покладені в основу рішення про задоволення позову.

При цьому докази, подані представником позивача 30 листопада

2021 року, 01 грудня 2021 року, 20 січня 2022 року та 06 квітня 2022 року, подані з порушенням вимог статей 83, 189-198 ЦПК України, тобто після закриття підготовчого судового засідання у справі в лютому 2021 року, а в задоволенні клопотань представника позивача про їх долучення до справи відмовлено ухвалами судових засідань від 01 грудня 2021 року та 15 червня 2022 року. Про існування вказаних доказів суд і сторону відповідача не повідомлено, а частину з них створено вже під час розгляду справи по суті.

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на думку суду першої інстанції, відсутні і підстави для застосування положень, передбачених статтею 74 СК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із квітня 2008 року до квітня 2018 року. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на майно: земельну ділянку, площею 0,10 га, кадастровий номер - 3221882200:21:024:0317, яка розташована на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області; земельну ділянку, площею 0,0915 га, кадастровий номер - 3221882200:21:024:0318, яка розташована на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області; будівельні матеріали, конструктивні елементи, вироби та обладнання, які були використані на будівництво житлового будинку, що розташований на земельній ділянці за адресою: Київська область, Вишгородський район, Глібівська сільська рада, кадастровий номер - 3221882200:21:024:0317; автомобіль марки «Volkswagen Transporter», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; причіп ПГМФ, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . У порядку поділу майна визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кожним право власності на: 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,10 га, кадастровий номер - 3221882200:21:024:0317, яка розташована на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області; 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,0915 га, кадастровий номер - 3221882200:21:024:0318, яка розташована на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області; 1/2 частку будівельних матеріалів, конструктивних елементів, виробів та обладнання, які були використані на будівництво житлового будинку, що розташований на земельній ділянці на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області, кадастровий номер - 3221882200:21:024:0317; 1/2 частку автомобіля марки «Volkswagen Transporter», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; 1/2 частку причіпу ПГМФ, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції вважав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тривалий час спільно проживали однією сім`єю як подружжя, вели спільне господарство, мали спільний побут і бюджет, взаємні права та обов`язки, спільно розпоряджалися коштами, в тому числі, в інтересах сім`ї придбали автомобіль та причіп, спірні земельні ділянки, здійснювали будівництво будинку на спірній земельній ділянці, разом їздили на відпочинок, а тому наявні правові підстави для визнання факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період із квітня 2008 року до квітня 2018 року, визнання майна спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнання за кожним із них права власності на 1/2 частку вказаного майна.

Постановою Верховного Суду від 30 серпня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_5 , задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд в постанові вказав, що суд апеляційної інстанції, переоцінивши докази, встановлені та досліджені судом першої інстанції, не вказав, які норми процесуального чи матеріального права порушив суд першої інстанції при встановленні фактичних обставин. Дійшовши до висновку про задоволення позовних вимог у частині встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та поділ майна подружжя, суд апеляційної інстанції такі висновки не мотивував та належними доказами не підтвердив. Без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією.Мотивувальна частина постанови апеляційного суду мотивів про прийняття додаткових доказів, наданих позивачем не містить, тому касаційний судконстатує порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.Зазначені обставини у їх сукупності свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору по суті.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 грудня 2022 року залишено без змін.

Щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, апеляційний судмотивувавпостанову тим, що позивачем недоведено цих позовних вимог. Клопотання про долучення доказів подано з порушенням встановлено порядку. Після відкриття провадження у справі в суді першої інстанції до моменту закриття підготовчого засідання минуло майже три роки, проте таких клопотань про долучення доказів стороною позивача не заявлялося, а тому на стадії повторного апеляційного перегляду суд не знаходить поважних причин неможливості подачі зазначених доказів у суді першої інстанції. Щодо поділу майна, апеляційний суд мотивував постанову тим, що закон передбачає можливість поділу майна лише у разі встановлення факту проживання однією сім'єю.

Зміст окремої думки

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 4 СК України кожна особа має право на проживання в сім`ї та на повагу до свого сімейного життя. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 21 СК України).

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У статті 74 СК України закріплено спеціальний прийом юридичної техніки для того, щоб уникнути повторення норм СК України. Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності. Тобто і для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на жінку та (або) чоловіка, який її спростовує. Жінка та (або) чоловік, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22)).

Сутність презумпції спільності права власності на майно жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, яке набуте ними за час спільного проживання,полягає в тому, що на певний об`єкт поширюється правовий режим спільного сумісного майна, що не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час спільного проживання. Проте за наявності спору така презумпція може бути спростована, тому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на заінтересовану особу, яка її оспорює.

Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною, визначеною законом підставою для виникнення у них прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин четвертої і п`ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні світлини самі по собі не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16 (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16 (провадження № 61-44641св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16 (провадження № 61-42601св18), від 18 жовтня 2023 року у справі № 201/11673/20 (провадження № 61-10383св23).

Також факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивача, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (див. постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15 (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Отже, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, суд має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок їхньої спільної праці.

Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20.

З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11 роз`яснено, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У цивільних справах суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав вмотивовані підтвердження неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).

У постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21) зроблено висновок, що тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Беручи до уваги винятковість випадку та необхідність встановлення дійсних обставин справи для ухвалення законного та справедливого рішення, неможливість сторони позивача подати докази до закриття судом підготовчого розгляду та наявність клопотань про поновлення строку на подання доказів із зазначенням підстав його пропуску, вважаю за необхідне дослідити та надати оцінку доказам, наданих стороною позивача як до суду першої інстанції, яким суд не надавав оцінку, так і доказам, які були подані до суду апеляційної інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що 18 серпня 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції м. Києва розірвано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , про що складено відповідний актовий запис № 705 та видано свідоцтво серії НОМЕР_3 (а. с. 11, т. 1).

29 жовтня 2011 року ОСОБА_1 (продавець) відчужив на користь ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (покупці) на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 4463, квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 13, т. 1).

Відповідно до пункту 2 вказаного договору квартира належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 19 жовтня 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біляєвим В.О., зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 19 жовтня 2005 року за реєстраційним № 903307 (витяг № 1621413), у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна - 20 жовтня 2005 року за реєстровим № 749/32342, в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно - 12 жовтня 2011 року, реєстраційний номер майна -34863992.

Згідно з пунктом 10 вказаного договору на момент продажу квартири, що відчужується за цим договором, в шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах продавець не перебував, і ця квартира не є спільною сумісною власністю.

Як вбачається з результатів пошуку транспортних засобів баз даних автоматизованої інформаційної системи МВС від 05 липня 2018 року, на ім`я ОСОБА_2 13 червня 2013 року зареєстровано автомобіль «Volkswagen Transporter», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , а 11 жовтня 2012 року - причіп ПГМФ, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а. с. 16, 17, т. 1).

22 жовтня 2012 року між ОСОБА_11 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юрченко І.Г. та зареєстрований у реєстрі за № 1429, згідно з пунктами 1.1-1.5 якого продавець в особі представника продає та передає у власність, а покупець купує, приймає у власність земельну ділянку, яка належить продавцю, і оплачує на нижчевикладених умовах ціну земельної ділянки (а. с. 204, т. 1).

Площа земельної ділянки становить 0,0940 га у межах, які визначені в натурі (на місцевості), закріплені межовими знаками і зазначені у державному акті на право власності на земельну ділянку. Місце розташування земельної ділянки: Київська область, Вишгородський район, Глібівська сільська рада. Склад угідь та правовий режим використання земельної ділянки визначається нормативно-технічною документацією. Цільове призначення земельної ділянки - для індивідуального садівництва. Кадастровий номер - 3221882200:21:024:0317.

Продаж вчинено за погоджену сторонами суму 42 300,00 грн (пункт 2.1 договору).

Згідно з пунктом 3.4 договору покупець свідчить, що на момент укладання цього договору вона не перебуває у зареєстрованому шлюбі або фактичних шлюбних відносинах (не проживає однією сім`єю з чоловіком). Грошові кошти, які сплачуються нею за земельну ділянку, належать їй на праві особистої приватної власності та не є об`єктом спільної власності подружжя.

04 березня 2013 року між ОСОБА_12 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ «Компанія «Альфа-буд», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Секістовою Т.І. та зареєстрований у реєстрі за № 359, згідно з пунктом 1.1 якого продавець у порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, зобов`язується передати у власність покупцеві частку у статутному капіталі ТОВ «Компанія «Альфа-буд» (ідентифікаційний код юридичної особи -33948538), у розмірі 16 600,00 грн, що становить 50 % статутного капіталу товариства, а покупець зобов`язується прийняти вказану частку у статутному капіталі товариства та оплатити її.

Згідно з пунктом 6.4 договору покупець стверджує, що на момент відчуження частки, що є предметом цього договору, в зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебуває, що підтверджено заявою.

07 квітня 2015 року між ОСОБА_11 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юрченко І.Г. та зареєстрований у реєстрі за № 942, згідно з пунктами 1.1-1.5 якого продавець в особі представника продає та передає у власність, а покупець купує, приймає у власність земельну ділянку, яка належить продавцю, і оплачує ціну земельної ділянки (а. с. 14, т. 1).

Площа земельної ділянки становить 0,0915 га у межах, які визначені в натурі (на місцевості), закріплені межовими знаками і зазначені у державному акті на право власності на земельну ділянку. Місце розташування земельної ділянки: Київська область, Вишгородський район, Глібівська сільська рада. Склад угідь - сади, правовий режим використання земельної ділянки визначається нормативно-технічною документацією. Цільове призначення земельної ділянки - для індивідуального садівництва. Кадастровий номер -3221882200:21:024:0318.

Продаж вчинено за погоджену сторонами суму 46 000,00 грн (пункт 2.1 договору).

Згідно з пунктом 3.4 договору покупець свідчить, що на момент укладання цього договору він не перебуває у зареєстрованому шлюбі або фактичних шлюбних відносинах (не проживає однією сім`єю з жінкою). Грошові кошти, які сплачуються ним за земельну ділянку, належать йому на праві особистої приватної власності та не є об`єктом спільної власності подружжя.

Згідно з довідкою № 1461270 від 14 червня 2018 року місце проживання ОСОБА_1 із 06 грудня 2012 року і на момент розгляду справи зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 12, т. 1).

У справі № 754/9024/18 рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 лютого 2019 року частково задоволено позов ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до акту від 30.11.2021 року, підписаного мешканцями квартир № 135 , 11 , 128 в будинку АДРЕСА_1 , підписи яких засвідчені Головою правління ЖБК «Буревісник-2» ОСОБА_13 (т.2 а.с.158), у період квітня 2008 року по жовтень 2011 року ОСОБА_1 разом зі своєю цивільною дружиною ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживали разом однією сім`єю у квартирі АДРЕСА_1 . З ними разом також проживала мама ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_1 був оформлений на ОСОБА_1 , оскільки він був єдиним власником квартири та сплачував комунальні послуги за всіх мешканців квартири, посилаючись на те, що мешканці є членами його сім`ї. Усі мешканці квартири вели спільне домашнє господарство, були пов`язані спільним побутом, разом проводили вільний час, разом їхали на роботу та поверталися додому. У будинку дана сім`я була зразковою, користувалася повагою серед всіх мешканців будинку та була прикладом для інших сімей.

Відповідно до довідки «Спортивного клубу «Архат», ОСОБА_1 протягом періоду часу з 04.10.2015 року по 01.04.2017 року приводив сина ОСОБА_2 ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 до школи на заняття з карате-до. Він як батько турбувався про ОСОБА_3 , вчасно сплачував членські внески, завжди попереджав адміністрацію школи про причини неприбуття ОСОБА_3 на заняття, за потреби прохав про зменшення навантажень на тренуваннях (т.2 а.с.157).

В судовому засіданні апеляційного суду, відповідач ОСОБА_2 вказала, що з іншим чоловіком вона почала проживати з 2018 року, спростувавши свої пояснення та пояснення свідка ОСОБА_14 про те, що вони разом почали проживати з ОСОБА_14 з 2015 року.

В той же час, допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 вказували, що поведінка сторін містила ознаки притаманні для спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Вважаю, що суд першої інстанції, як і суд апеляційної інстанції, відмовляючи у поновленні строку на подання доказів стороною позивача, дійшов надмірного формалізму щодо стадій процесу та не врахував, що у відповідних клопотаннях стороною зазначено про поважність причин пропуску строку на подання доказів, а для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи необхідно надавати належну правову оцінку кожному окремому доказу (окремо та у їх сукупності), який надається учасниками справи, міститься в матеріалах справи або витребовується судом. На підставі такої оцінки суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми права. Застосуванню норм матеріального права передує встановлення судом обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, вважаю, що ОСОБА_1 тривалий час, спільно проживали однією сім`єю з відповідачем ОСОБА_2 , як подружжя а саме: в його квартирі за адресою: АДРЕСА_1 - з квітня 2008 року по жовтень 2011 року, у квартирі відповідача ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 з жовтня 2011 року по квітень 2018 року, вели спільне господарство, мали спільний побут і бюджет, взаємні права та обов`язки, спільно розпоряджалися коштами, тому були наявні достатні підстави для визнання факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з квітня 2008 року по квітень 2018 року.

З урахуванням викладеного, та враховуючи, що відповідач не спростувала презумпцію спільності права власності з позивачем на майно (його частину), набуте ними за час спільного проживання однією сім`єю, вважаю, що були наявні підстави для задоволення позовних вимог та колегія суддів повинна була не погодитися з оскарженим рішенням.

Суддя С.В. Кулікова