Постанова

від 10.04.2024 по справі 363/3231/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 363/3231/18

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/298/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Болотова Є.В.,

суддів: Кулікової С.В., Музичко С.Г.,

при секретарі Даньшиній І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частку майна подружжя,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 червня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Чіркова Г.Є.,-

встановив:

В серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом.

Після зменшення позовних вимог ОСОБА_1 просив: встановити факт проживання однією сім`єю разом з ОСОБА_2 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з квітня 2006 року по квітень 2018 року; визнати за ним та відповідачем право спільної сумісної власності подружжя на: земельну ділянку площею 0.10 га, кадастровий номер: 3221882200:21:024:0317, яка розташована на території Глібівської сільської ради Вишгородського району; земельну ділянку площею 0,0915 га, кадастровий номер: 3221882200:21:024:0318, яка розташована на території Глібівської сільської ради Вишгородського району; будівельні матеріали, конструктивні елементи, вироби та обладнання, які були використані на будівництво житлового будинку, що розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 3221882200:21:024:0317; автомобіль марки Volkswagen Transporter, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 вартістю 270 000 грн 00 коп.;причіп ПГМФ, 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 вартістю 13 500 грн 00 коп.; та визнати за позивачем право власності на 1/2 частину вказаного майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з грудня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

За час перебування в сімейних відносинах без реєстрації шлюбу вели спільне господарство та мали спільний бюджет.

У 2013 року за спільні кошти ними придбано земельну ділянку, на якій за рахунок спільних заощаджень побудували будинок. Право власності на вказану земельну ділянку оформлене за відповідачем.

07 квітня 2015 року за спільні кошти придбано суміжну земельну ділянку, право власності на яку оформлено на позивача. За спільні кошти позивачем збудовано паркан із металевого профілю.

У 2012 році за спільні кошти придбано причіп ПГМФ, 2012 року випуску, а в червні 2013 року - автомобіль марки «Volkswagen Transporter», 2007 року випуску, які зареєстровані на ім`я ОСОБА_2 .

У квітні 2018 року відносини між сторонами зіпсувалися, ОСОБА_2 почала проживати з іншим чоловіком. Сторони не достягли домовленості про визнання права спільної сумісної власності на майно.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 15 червня 2022 рокувідмовлено у задоволенні названого позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 червня 2022 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квітня 2008 року по квітень 2018 року.

Визнано за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на: земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер: 3221882200:21:024:0317, яка розташована на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області; земельну ділянку площею 0,0915 га, кадастровий номер: 3221882200:21:024:0318, яка розташована на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області; будівельні матеріали, конструктивні елементи, вироби та обладнання, які були використані на будівництво житлового будинку, що розташований на земельній ділянці за адресою: Київська область Вишгородський район Глібівська сільська рада, кадастровий номер: 3221882200:21:024:0317; автомобіль марки «Volkswagen Transporter», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; причіп ПГМФ, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

В порядку поділу майна визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кожним право власності на: 1/2 частину земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер: 3221882200:21:024:0317, яка розташована па території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області; 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0915 га, кадастровий номер: 3221882200:21:024:0318, яка розташована на території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області; 1/2 частину будівельних матеріалів, конструктивних елементів, виробів та обладнання, які були використані на будівництво житлового будинку, що розташований на земельній ділянціна території Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області, кадастровий номер: 3221882200:21:024:0317; 1/2 частину автомобіля марки «Volkswagen Transporter», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; 1/2 частину причіпу ПГМФ, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Постановою Верховного Суду від 30 серпня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення від 15 червня 2022 рокузалишити без змін.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник вимоги апеляційної скарги підтримали.

Представник ОСОБА_2 заперечив проти апеляційної скарги.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, щопозивачем не доведено обставини, на які він посилався в позовній заяві, а надані ОСОБА_1 докази не підтверджують факт спільного проживання сторін в період з квітня 2006 року по квітень 2018 року та наявність між ними фактичних шлюбних відносин. Доказів, які б підтверджували ведення ними спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету тощо, матеріали справи не містять.

Висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 зазначав, що з грудня 2007 року він та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

З квітня 2008 року сторони проживали разом із сином ОСОБА_2 у квартирі позивача АДРЕСА_1 .

В жовтні 2011 року стали разом проживати в квартирі АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_2 та її матері.

У 2012 році відповідача включено до складу учасників ТОВ «Компанія «Альфа-буд», а розподіл часток у статутному капіталі товариства розподілено порівну між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 зазначав, що у 2013 року за спільні кошти в розмірі близько 50 000 грн 00 коп. придбано земельну ділянку, площею 0,10 га, на території Глібівської сільської ради в котеджному містечку «Золотий берег». За рахунок спільних заощаджень у розмірі 7 500 000 грн 00 коп. сторони разом будували будинок. Право власності на вказану земельну ділянку було оформлене за відповідачем.

07 квітня 2015 року за спільні кошти в розмірі 46 000 грн 00 коп. придбано земельну ділянку, площею 0,0915 га, право власності на яку оформлено на ОСОБА_1 . За спільні кошти позивачем збудовано паркан із металевого профілю вартістю 10 000 грн 00 коп. по всьому периметру обох земельних ділянок.

У жовтні 2012 року за спільні кошти придбано причіп ПГМФ, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 13 500 грн 00 коп.

В червні 2013 року придбано автомобіль марки «Volkswagen Transporter», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 270 000 грн 00 коп. Причіп та автомобіль зареєстровані на ОСОБА_2 .

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначив, що у квітні 2018 року відносини між ним та ОСОБА_2 зіпсувалися, відповідач почала проживати з іншим чоловіком. Сторони не достягли домовленості про визнання права спільної сумісної власності на майно.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 21 Сімейного клдексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Згідно ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

У постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 зроблено висновок про те, що «обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно як установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (ст. ст. 3, 74 СК України)».

Так, відповідно до договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ «Компанія «Альфа-буд» від 04 березня 2013 року, ОСОБА_2 придбала за грошові кошти 50 % статутного капіталу. Вказане спростовує посилання позивача, що відповідача включено до складу учасників ТОВ «Компанія «Альфа-буд» за його ініціативи. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали рівні права в ТОВ «Компанія «Альфа-буд» та мали службові відносини.

Колегія суддів звертає увагу, що у договорі купівлі-продажу квартири від 29 жовтня 2011 року, ОСОБА_1 зазначив, що на момент придбання квартири, що відчужується за цим договором, в шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебував і ця квартира не є спільною сумісною власністю.

У договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 07 квітня 2015 року позивач вказав, що він не перебуває у зареєстрованому шлюбі або фактичних шлюбних відносинах (не проживає однією сім`єю з жінкою).

Сторона позивача, на підтвердження факту проживання з відповідачем однією сім'єю, зазначала, що ОСОБА_2 виселяла його з квартири АДРЕСА_2 , як свого чоловіка, що підтверджується відповідним судовим рішенням.

Разом з тим, вищенаведеним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 лютого 2019 року за № 754/9024/18, яке набрало законної сили, встановлено, що відповідач не виселяла позивача з квартири, а просила визнати його таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 проживав у квартирі не як член сім`ї. Вказана обставина спростовує доводи позивача про спільне проживання сторін у вказаній квартирі.

Звертаючись в суд з даним позовом, на підтвердження факту проживання однією сім`єю, ОСОБА_1 надано лише дві фотографії зі спільного відпочинку, які колегія суддів оцінює критично, оскільки вони є недостатніми, та не свідчать про факт спільного проживання сторін як чоловіка та жінки в період з квітня 2006 року по квітень 2018 року .

Будь-яких інших доказів позивачем не надано, хоча дана справа слухалась в суді першої інстанції майже три роки.

Оцінюючи статутні документи товариства, в якому сторони є учасниками; договори, в яких зазначено, що сторони не перебувають в будь-яких фактичних шлюбних відносинах; рішення суду, в якому зазначено, що позивач не є членом сім`ї з відповідачем, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог про встановлення факту проживання як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

З огляду на це, не підлягають задоволенню позовні вимоги про поділ майна, оскільки закон передбачає таку можливість лише у разі встановлення факту проживання однією сім`єю.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про доручення доказів на стадії апеляційного перегляду справи, колегія суддів виходить з наступного.

Так, скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року, Верховний Суд у своїй постанові вказав на необґрунтованість та відсутність належних мотивів задоволення клопотання позивача про долучення доказів у справі.

Розглядаючи повторно клопотання про долучення доказів, під час нового розгляду, Київський апеляційний суд виходив з того, що вони подані з порушенням встановленого порядку. Після відкриття провадження у справі у суді першої інстанції до моменту закриття підготовчого судового засідання минуло майже три роки, проте таких клопотань про долучення доказів стороною позивача не заявлялось, а тому на стадії повторного апеляційного перегляду суд не знаходить поважних причини неможливості подачі зазначених доказів у суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, спільне майно набуте за кошти сторін і мають бути поділені між ними в рівних частках, колегія суддів відхиляє, оскільки судом першої інстанції зроблено правильний висновок про недоведеність позовних вимог про встановлення факто проживання однією сім`єю, що унеможливлює поді майна.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги показання свідків, колегія суддів відхиляє, оскільки судом першої інстанції дано правильну оцінку показанням свідків, яких було по одному з кожної із сторін, які дали протилежні свідчення.

Доводи апеляційної скарги про те, що ним зазначались неправдиві свідчення у нотаріуса при посвідченні договорів з метою уникнення оподаткування, колегія суддів оцінює критично, оскільки вони не ґрунтуються на законі.

Інші доводи також не дають підстав для висновку про те, що судом при вирішенні спору були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 15 червня 2022 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 червня 2022 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.

Повний текст складено 16 квітня 2024 року.

Суддя-доповідач Є.В. Болотов

Судді: С.В. Кулікова

С.Г. Музичко