Постанова

від 25.10.2023 по справі 756/1807/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 756/1807/23 Головуючий у І інстанції Шролик І.С.

Провадження №22-ц/824/11504/2023 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 жовтня 2023 рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Писаної Т.О.,

за участі секретаря Спис Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 травня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до комунального закладу «Навчально-виховний комплекс «Спеціалізована школа №157 Оболонського району м. Києва» про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Комунального закладу «Навчально-виховний комплекс «Спеціалізована школа І-ІІ ступенів - ліцей № 157 Оболонського району м. Києва» (надалі - НВК № 157) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог вказувала, що працювала в ліцеї № 157 з 1994 року учителем-методистом, викладачем української мови та літератури.

З 22.08.2022 року по 20.11.2022 року перебувала у відпустці, після завершення якої не була допущена до роботи.

В подальшому позивач отримала лист-повідомлення від 23.11.2022 року № 01-20/308, з якого дізналася про звільнення згідно наказу від 08.08.2022 року № 80, у зв`язку з закінченням строкового трудового договору 29.08.2022 року.

Вважає звільнення незаконним, наказ про звільнення таким, що виданий із суттєвим порушенням законодавства та порушує її трудові права. З наказом про звільнення її не ознайомлено, його копія не видавалася, письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні не видані, розрахунку не проведено. Також їй не видано трудової книжки. Відповідачем допущено порушення законодавчих норм при звільненні, тому вона підлягає поновленню на роботі. Вказані незаконні дії відповідача призвели до моральних переживань, вона втратила душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані, не має засобів для забезпечення належного рівня життя, відчуває погіршення настрою, порушення сну, емоційну напругу, почуття образи, обурення, приниження гідності. Всі моральні страждання, нанесені їй незаконними діями відповідача, негативно відображаються на її здоров`ї. Внаслідок чого має право на відшкодування моральної шкоди. З цих підстав просила суд:

- поновити її на роботі на посаді «Учитель української мови та літератури, учитель методист, спеціаліст вищої категорії» в Комунальному закладі «Навчально-виховний комплекс «Спеціалізована школа І-ІІ ступенів - ліцей № 157 Оболонського району м. Києва»;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.11.2022 року до дня поновлення на роботі;

- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн та судові витрати.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18 травня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального закладу «Навчально-виховний комплекс «Спеціалізована школа № 157 Оболонського району м. Києва» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкодивідмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся її представник - адвокат Мишинчук В.В., який, посилаючись на неповноту з`ясування судом обставин, що мають значення по справі, порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що вирішуючи спір суд першої інстанції не дослідив обставин щодо заявлення однією із сторін трудового договору вимоги про його розірвання, не врахував, що позивачем не було подано жодної заяви або іншого документу з відмовою від подальшого перебування на роботі чи звільнення. Що ж до вимоги зі сторони відповідача, то наказ про звільнення датований 08.08.2022 року, однак його зміст не був доведений до відома позивача. Судом не враховано, що відповідачем не надано доказів на підтвердження вручення копії наказу про звільнення, докази надання письмового повідомлення позивача про нараховані та виплачені їй суми при звільненні, докази проведення із позивачем розрахунку у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Умови строкового трудового договору в частині визначення терміну дії трудових відносин із педагогічними працівниками, яким виплачується пенсія за віком, вважає дискримінаційними, а положення абзацу 3 ч. 2 статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» неконституційним. Зазначив, що суд не повинен був застосовувати положення нормативно-правового акту, який не відповідає Конституції України не залежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що 23.11.2022 року є першим днем, коли відповідач довів до позивача інформацію про її звільнення шляхом надсилання листа-повідомлення №01-20/308. З огляду на вказане, можна вважати, що після закінчення строку дії трудового договору трудові відносини між сторонами не припинились, оскільки жодна із сторін не вимагала їх припинення, тому дія такого строкового договору між сторонами є продовженою на невизначений строк. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не врахував зазначених обставин та не застосував положення статті 39-1 КЗпП України.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надійшло.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 360 ЦПК України).

В судове засідання сторони по справі не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Так, судова повістка, яка направлялась на адресу місця проживання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мишинчука В.В. вручена останньому 25.08.2023 року, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення. (а.с. 116)

Згідно з положеннями частини 5 статті 130 ЦПК України, вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки цій особі.

Судова повістка, яка направлялась на ім'я позивача ОСОБА_1 за адресою її місця проживання, повернулась до апеляційного суду без вручення адресату із відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою. (а.с. 115)

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.05.2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до директора НВК № 157 зі заявою про згоду працювати за строковим договором строком на один рік з 01.07.2020 року (а.с. 45).

Згідно наказу директора НВК № 157 ОСОБА_3 № 31-к від 09.06.2020 року, укладено строковий трудовий договір із 01.07.2020 з працівниками, серед яких вчитель української мови та літератури ОСОБА_1 (а.с. 46-47).

06.07.2021 року ОСОБА_1 звернулася до директора НВК № 157 зі заявою про призначення на посаду учителя української мови та літератури за строковим трудовим договором з 16.08.2021 року по 29.08.2022 року (а.с. 48).

Наказом директора НВК № 157 ОСОБА_3 № 77-к від 02.08.2021 року ОСОБА_1 , призначено вчителем української мови та літератури з 16.08.2021 року по 29.08.2022 року (а.с. 49).

Відповідно до наказу директора НВК № 157 ОСОБА_3 № 80-к від 08.08.2022 року звільнено ОСОБА_1 , вчителя української мови та літератури, у зв`язку із закінченням терміну строкового договору з 29.08.2022 року, згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України (а.с. 50).

Згідно акту № 2 від 22.11.2022 року, складеного постійно діючою комісією у складі: заступників директора ОСОБА_6, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , секретаря ОСОБА_7, 22.11.2022 року ОСОБА_1 , яка була звільнена 29.08.2022 року, приходила на прийом до директора НВК № 157 та відмовилася від отримання трудової книжки (а.с. 51).

Листом - повідомленням від 23.11.2022 року № 01-20/308 повідомлено позивача про необхідність одержати трудову книжку у приміщенні НВК № 157. Сповіщено про необхідність надання письмової згоди на направлення трудової книжки поштою (а.с. 52).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 було переведено на роботу за трудовим договором, при цьому, роботодавець відмовився продовжувати з нею строк трудового договору у 2022 році, у зв`язку із чим вона була законно звільнена з 29 серпня 2022 року у передбаченому КЗпП України порядку.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та грунтуються на вимогах чинного законодавства.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За приписами частин першої та третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладають у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, визначених законодавчими актами.

Установлено, що з 1994 року до 26 травня2020 року позивач працювала у в ліцеї № 157 в м. Києві учителем методистом, викладачем української мови та літератури.

16 січня 2020 року прийнято Закон України "Про повну загальну середню освіту" № 463-ІХ , яким визначено правові, організаційні та економічні засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти.

Абзацом 3 частини другої статті 22 цього Закону визначено, що педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Підпунктом 2 пункту 3 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про повну загальну середню освіту" передбачено, що до 01 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язані припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 цього Закону.

На виконання вимог Закону наказом від 09.06.2020 року між КЗ НВК «Спеціалізована школа І-ІІ ступенів- ліцей № 157 Оболонського району м. Києва» та ОСОБА_1 укладено строковий трудовий договір на строк з 01 липня 2020 року по 01 липня 2021 року.

Наказом директора КЗ НВК «Спеціалізована школа І-ІІ ступенів- ліцей № 157 Оболонського району м. Києва» № 77-к від 02.08.2021 року ОСОБА_1 , призначено вчителем української мови та літератури з 16.08.2021 року по 29.08.2022 року за іншим строковим договором.

Підставами припинення трудового договору є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Припинення трудового договору за закінченням строку не вимагає додаткової заяви або волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору працівник вже висловив при написанні заяви про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. Тоді як для продовження строкового трудового договору на новий строк потрібно волевиявлення як працівника, так і роботодавця.

Установивши, що між сторонами був укладений трудовий договір на визначений строк, який закінчився, і роботодавець не висловив своє бажання продовжувати трудові відносини з позивачем після закінчення строку його дії, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, відповідає нормам трудового законодавства.

В апеляційній скарзі представник позивача також послалася на рішення Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020(118/20), яким визнано неконституційним абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років», яким унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів із цією категорією педагогічних працівників.

Згідно з частиною 2 статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У рішенні Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020(118/20) встановлено, що абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463IX не відповідає Конституції України та втрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

Отже, на час укладання строкового трудового договору та на час звільнення позивача 29.08.2022 у зв`язку із закінченням строку трудового договору абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» був чинним, тому відсутні правові підстави для висновку про незаконність звільнення позивача.

Суд першої інстанції також правильно встановив, що відповідачем не видавався наказ про надання позивачу відпустки без збереження заробітної плати, тому посилання позивача що вона перебувала у відпустці з 22.08.2022 року по 20.11.2022 року є безпідставними.

Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції обгрунтовано критично поставився до посилання позивача на те, що їй не видано трудової книжки, оскільки як вбачається з акту № 2 від 22.11.2022 року при зустрічі з керівництвом навчального закладу вона відмовилася отримувати трудову книжку. Також на адресу їй було надіслано лист-повідомлення про необхідність отримання трудової книжки.

Позовних вимог про стягнення середнього заробітку через несвоєчасне отримання трудової книжки позивачем не заявлялось.

Аргументи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивної оцінки обставин справи, яким суд надав правильну юридичну оцінку та вирішив спір згідно із законом.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ "Гірвісаарі проти Фінляндії", п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли в застосуванні норм матеріального та процесуального законодавства до спірних правовідносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції, про що зазначено у мотивувальній частині цієї постанови.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Керуючись статтями 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 02 листопада 2023 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Писана Т.О.