Постанова

від 08.11.2023 по справі 710/1402/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1833/23Головуючий по 1 інстанціїСправа №710/1402/21 Категорія: 305010000 Сивокінь С.С. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л. судді Сіренко Ю.В., Новіков О.М.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Бабіч Т.Г. на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 25.07.2023 (повний текст складено 03.08.2023, суддя в суді першої інстанції Сивокінь С.С.) у цивільній справі за позовом Лип`янської сільської ради Звенигородського району Черкаської області до Лип`янського сільського голови Іщенка Сергія Юрійовича про стягнення шкоди в порядку регресу,

в с т а н о в и в :

у жовтні 2021 року Лип`янська сільська рада звернулася до суду з вказаним позовом, яким просила стягнути з відповідача на свою користь шкоду в розмірі 127 903,05 грн. в порядку регресу, мотивуючи про те, що внаслідок неправомірних дій відповідача, як голови сільської ради, останній було завдано матеріальної шкоди у вказаній сумі, пов`язаної з виплатою компенсації у виді середнього заробітку за час вимушеного прогулунезаконно звільненому відповідачем працівнику ОСОБА_1 .

Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 22.12.2021 допущено до участі у справі Звенигородську окружну прокуратуру Черкаської області з процесуальними правами та обов`язками, наданими позивачу.

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 25.07.2023 позовні вимоги у справі задоволено з посиланням на наявність за положеннями ст. 24 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» у посадової особи органу місцевого самоврядування обов`язку відшкодувати шкоду за відповідною регресною вимогою, завдану внаслідок неправомірних дій чи рішень.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача адвокат Бабіч Т.Г. 11.10.2023 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та новим рішенням відхилити позовні вимоги у справі. В обґрунтування вказано на те, що за приписами ч.4 ст.136 КЗпП України відповідні позовні вимоги до керівника установи мають заявлятися вищестоящим органом щодо сільської ради. Сільська рада могла подавати відповідний позов лише після прийняття відповідного рішення депутатами місцевої ради. Юрист сільської ради, підписуючи від її імені позовну заяву, діяв на підставі довіреності, виданої відповідачем у справі. Суд мав закрити провадження у зв`язку з відмовою від позову позивача. Суд допустив протиріччя, вказуючи на наявність у представника сільської ради Швець М.М. повноважень подавати позовну заяву та відсутність повноважень подавати мирову угоду чи відмовлятися від позову.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки вважає його законним та належним чином обґрунтованим.

За правилами ч.1ст.369 ЦПК Україниапеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення 127 903,05 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 03.12.2020 у справі №710/18/20 визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Лип`янської сільської ради Іщенка С.Ю. від 29.11.2019 №176/К «Про звільнення ОСОБА_1 » та від 03.12.2019 №179/К «Про внесення змін до розпорядження сільського голови №176/К «Про звільнення ОСОБА_1 » від 29.11.2019.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Лип`янської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Лип`янської сільської ради Шполянського району.

Зобов`язано Лип`янську сільську раду Шполянського району в трудовій книжці ОСОБА_1 , в розділі «Відомості про роботу» зробити запис № 10 такого змісту: «Запис за № 9 є недійсним, поновлений на попередній роботі» та у графі 4 зробити посилання на розпорядження Лип`янської сільської ради Шполянського району про поновлення на роботі, на підставі рішення суду.

Стягнуто з Лип`янської сільської ради Шполянського району на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн. матеріальну шкоду в розмірі 3295,80 грн. середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 127903,05 грн. та судовий збір в сумі 4725,19 грн. (а.с.5-7 том.1).

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 18.02.2021 у справі №710/18/20 апеляційну скаргу Лип`янської сільської ради задоволено частково. Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 03.12.2020 в частині задоволення позовних вимог про стягнення майнової шкоди скасовано та відмовлено у задоволенні зазначених позовних вимог. Змінено мотиви вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження про звільнення позивача, а також зменшено стягнуту судом першої інстанції завдану моральну шкоду до 3000 гривень.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Стягнуто з Лип`янської сільської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати пропорційно до задоволених вимог в сумі 3831,43 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Лип`янської сільської ради судові витрати пропорційно до відмовлених позовних вимог в сумі 812,32 грн. (а.с.96-106 том.1).

Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 710/18/20 від 10.11.2021 постанову Черкаського апеляційного суду від 18.02.2021 вирішено залишити без змін (а.с.48-56 том.1).

Відповідно до меморіального ордеру №15 від 17.03.2021 з Лип`янської сільської ради на рахунок ОСОБА_1 було перераховано 127 903,05 грн. (а.с.9).

Згідно виписки по рахунку від 18.03.2021 по Лип`янській сільській раді 17.03.2021 безспірно списано 23022,55 грн. податку з доходів фізичних осіб із заробітної плати за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 за виконавчим листом Шполянського районного суду №710/18/20 від 05.03.2021; 1918,55 грн. військового збору; 127 903,05 грн. середній заробіток за час вимушеного прогулу (а.с.41 том.1).

Відповідно до листа Лип`янської сільської ради Звенигородського району від 24.11.2021 №189/08-04 станом на 24.11.2021 посадовий оклад голови Лип`янської сільської ради Іщенка С.Ю. становить 12 000,00 грн. (а.с.42).

Згідно листа Управління Державної казначейської служби України у Шполянському районі Черкаської області від 30.03.2021 №01.3-10-06/255 згідно поданих заяв ОСОБА_1 від 11.03.2021 та виконавчих листів Шполянського районного суду Черкаської області (справа № 710/18/20) 18.03.2021 стягнуто в повному обсязі на користь стягувача з Лип`янської сільської ради моральну шкоду у сумі 3000,00 грн., середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 127 903,05 грн., судовий збір у сумі 4725,19 грн. та судові витрати у сумі 3831,43 грн. (а.с.86).

Крім того, рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 24.03.2022 у справі №710/2016/21 залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 03.08.2022 стягнуто із ОСОБА_1 на користь Лип`янської сільської ради Шполянського району 24 941,10 грн., з яких 23022,55 грн. розмір податку на доходи з фізичних осіб та 1918,55 грн. розмір військового збору з отриманого середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Стягнуто судовий збір в розмірі 2270,00 грн. (а.с. 207-213, 227-231 том.1).

Зазначаючи про те, що виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівнику, звільненого незаконним розпорядженням відповідача, як голови сільської ради, органу місцевого самоврядування було завдано моральної шкоди, сільська рада звернулася у порядку регресу з позовними вимогами до сільського голови про відшкодування виплачених сум.

Правовідносини між сторонами справи, які ґрунтуються на вказаних фактичних обставинах, мають таку правову регламентацію.

За приписами ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Черкаського апеляційного суду від 18.02.2021 у справі 710/18/20 встановлено, що ОСОБА_1 було звільнено розпорядженням сільського голови Лип`янської сільської ради Іщенком С.Ю., який не був наділений такими повноваженнями, тому оскаржуване розпорядження слід визнати незаконним та скасувати з цих підстав. Отже факт незаконного звільнення працівника протиправним розпорядженням сільського голови встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.

На підставі виконавчого листа від 05.03.2018 Шполянського районного суду Черкаської області у справі №710/18/20 відбулося безспірне списання Державною казначейською службою України із рахунку Лип`янської сільської ради на користь ОСОБА_1 (поновленого на роботі працівника) 127 903,05 грн. із призначенням платежу середня заробітна плата за час вимушеного прогулу.

Відтак, преюдиційним рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що внаслідок незаконного розпорядження відповідача, як сільського голови, поновленому на роботі працівнику було виплачено кошти середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин правовий висновок ВП ВС у справі №755/12623/19 від 08.02.2022.

Згідно з п.8 ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Відповідно до ст. 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо роботодавець затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Крім того, відповідно до п.13, 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п.8 ст.134 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред`явлення регресного позову.

Відповідно до п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» з метою запобігання незаконним звільненням судам слід додержувати вимог статей і статей 134, 237 КЗпП про притягнення до участі в справі про поновлення на роботі і покладення на службову особу обов`язку відшкодувати шкоду підприємству, установі, організації, заподіяну в зв`язку з оплатою незаконно звільненому або переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи. При цьому належить враховувати, що при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію п.8 ст.134 та нової редакції ст.237 КЗпП (з 11.04.1992) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

Далі, як вірно вказав суд першої інстанції, згідно приписів ст. 12 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Відповідно до п.20 ч.4 ст. 42 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова видає розпорядження у межах своїх повноважень.

Згідно ч.5 ст. 42 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень.

Відповідно до ст. 74 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом.

Також згідно ст. 24 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» матеріальна шкода, завдана територіальній громаді незаконними рішеннями сільських, селищних, міських голів, голів районних у місті, районних та обласних рад, їх заступників, керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів виконавчих органів місцевого самоврядування, діями чи бездіяльністю посадових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок місцевого бюджету в порядку, встановленому законом. Сільські, селищні, міські, районні у місті, районні та обласні ради, сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної та обласної ради мають право зворотної вимоги (регресу) до посадової особи місцевого самоврядування, яка заподіяла шкоду територіальній громаді, у розмірах і порядку, визначених законами України та статутами територіальних громад, прийнятими відповідно до законів України.

Таким чином, враховуючи обставини даної справи, а також викладене вище нормативно-правове регулювання відповідних правовідносин, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, оскільки внаслідок незаконного розпорядження відповідача, як сільського голови, про звільнення працівника орган місцевого самоврядування був змушений виплатити такому працівнику, поновленому судом на роботі, грошову компенсацію за час вимушеного прогулу у виді середнього заробітку.

При цьому спеціальними нормами ст. 24 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачена відповідальність посадової особи органу місцевого самоврядування (якою є сільський голова відповідач у справі) за регресними вимогами сільської ради щодо відшкодування матеріальної шкоди у вигляді коштів, виплачених незаконно звільненому такою посадовою особою працівнику.

Також слід врахувати, що за приписами п.8 ст.134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Апеляційний суд не може погодитися з доводами скаржника у справі про те, що за приписами ч.4 ст.136 КЗпП України відповідні позовні вимоги до керівника установи мають заявлятися вищестоящим органом щодо сільської ради, адже в даному випадку мають застосовуватися спеціальні щодо посадових осіб органів місцевого самоврядування норми ст. 24 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Скаржник необґрунтовано зазначає про те, що сільська рада могла подавати відповідний позов лише після прийняття такого рішення депутатами місцевої ради, оскільки ні ст. 24 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування», яка регламентує право органу місцевого самоврядування заявляти регресні вимоги до посадової особи з вини якої понесено матеріальні збитки, ні ст. 46 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування», яка визначає підстави та порядок проведення сесій сільської ради, не передбачають обов`язкового прийняття на сесії ради депутатами рішень про пред`явлення позовів.

Апеляційний суд відхиляє посилання скаржника на те, що юрист сільської ради, підписуючи від її імені позовну заяву, діяв на підставі довіреності, виданої відповідачем у справі, адже такі обставини за наявності належних повноважень у представника, що скаржником під сумнів не ставиться, не є перешкодою для представництва інтересів юридичної особи в суді.

Не можна погодитися з міркуваннями скаржника про те, що суд мав закрити провадження у зв`язку з відмовою позивача від позову та допустив протиріччя, вказуючи на наявність у представника сільської ради Швець М.М. повноважень подавати позовну заяву та відсутність повноважень подавати мирову угоду чи відмовлятися від позову, адже відповідні судові рішення про відмову у затвердженні мирової угоди чи відмову у закритті провадження сторони в апеляційному порядку не оскаржували та вони набрали законної сили.

При цьому довіреність на ім`я ОСОБА_2 від Лип`янської сільської ради від 04.03.2020, наявна в матеріалах справи на а.с.8 т.1, на час вирішення спору була чинною та передбачала у вказаної особи повноваження подавати від імені сільської ради до суду, зокрема, позови з метою захисту прав та законних інтересів довірителя.

Інших доводів, які б свідчили про помилковість висновків суду в цій справі, апеляційні скарга не містить.

Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 25.07.2023 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 25.07.2023 у цивільній справі за позовом Лип`янської сільської ради Звенигородського району Черкаської області до Лип`янського сільського голови Іщенка Сергія Юрійовича про стягнення шкоди в порядку регресу- залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 08.11.2023.

Суддя-доповідач

Судді