Постанова

від 06.09.2023 по справі 359/3911/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 359/3911/15-ц

провадження № 61-2679св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Пророка В. В.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»,

відповідачі: Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Трушківська Леся Вікторівна, на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 5 квітня 2017 року, ухвалене у складі судді Муранової-Лесів І. В., та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Головачова Я. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та Державного підприємства (далі - ДП) «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» звернувся з позовом до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (далі - Бориспільська РДА), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області, про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта.

В обґрунтування позову вказував, що у постійному користуванні

ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» перебуває земельна ділянка

площею 70,9831 га для обслуговування існуючих інженерно-технічних об`єктів, яка належить до земель авіаційного транспорту. Під час розроблення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж цієї земельної ділянки в натурі стало відомо, що розпорядженням Бориспільської РДА від 18 лютого

2010 року № 253 затверджений проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1,3096 га для ведення особистого селянського господарства на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області (далі - Глибоцька сільська рада).

На підставі вказаного розпорядження 23 березня 2010 року ОСОБА_2 виданий державний акт серії ЯЙ № 002194 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882200:03:002:0041.

Межі спірної земельної ділянки повністю накладаються на земельну ділянку, яка перебуває в постійному користуванні ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», право користування на яку в останнього не припинено у встановленому законом порядку. Вказана земельна ділянка використовується для розміщення об`єктів повітряного транспорту, тому не підлягає передачі у приватну власність.

26 березня 2010 року ОСОБА_2 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки,

посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О. Г. за № 1056, відповідно до умов якого ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку площею 1,3096 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0041, цільовим призначенням якої є ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Глибоцької сільської ради.

Уточнивши позовні вимоги, просив:

- визнати незаконними та скасувати розпорядження Бориспільської РДА

від 18 лютого 2010 року № 253 в частині затвердження проекта землеустрою та відведення земельної ділянки площею 1,3096 га у власність ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882200:03:002:0041, виданий ОСОБА_2 ;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь

держави спірну земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 5 квітня 2017 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Бориспільської РДА

від 18 лютого 2010 року № 253 в частині затвердження проекта землеустрою та відведення земельної ділянки площею 1,3096 га у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства і віднесення її до категорії земель сільськогосподарського призначення.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку

серії ЯЙ № 002194, виданий ОСОБА_2 (з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882200:03:002:0041, цільовим призначенням якої є ведення особистого селянського господарства, та скасовано його державну реєстрацію.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» земельну ділянку загальною площею 1,3096 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0041, розташовану на території Глибоцької сільської ради.

Стягнено на користь держави судовий збір: з Бориспільської районної державної адміністрації - судовий збір у розмірі 487,20 грн, з ОСОБА_1 - 974,40 грн.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того що спірна земельна ділянка площею 1,3096 га передана у власність ОСОБА_2 з порушенням частини четвертої статті 84 ЗК України, тому оскаржуване розпорядження Бориспільської РДА та виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку є незаконним і підлягають визнанню недійсними. Врахувавши обставини щодо незаконного вибуття земельної ділянки з власності держави до ОСОБА_1 , місцевий суд дійшов висновку про витребування вказаної земельної діяльності з чужого незаконного володіння з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Трушківською Л. В , залишено без задоволення, а заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 5 квітня 2017 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про існування правових підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, норма матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У лютому 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Трушківська Л. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 5 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що власником земельної ділянки є держава в особі Бориспольської РДА, а позов у цій справі подано користувачами земельної ділянки. Способом захисту прав користувачів земельної ділянки може бути негаторний позов, а

не віндикаційний. На думку заявника, суди застосували статті 16 ЦК України та 152 ЗК України без урахування висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19), та Верховним Судом України у постанові від 3 квітня 2014 року у справі № 6-140цс14.

Вказує про неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду,

викладених у постановах від 3 квітня 2018 року у справі № 761/33504/14-а (провадження № 11-99апп18) та від 18 квітня 2018 року у справі № 802/950/17-а (провадження № 11-107апп18), про те, що оскарження рішення суб`єкта владних повноважень про розпорядження земельною ділянкою як акта індивідуальної дії не забезпечує реального захисту прав позивачів.

На думку заявника, суди не дослідили питання щодо наявності підстав для втручання держави у право на мирне володіння майном відповідача шляхом витребування державою земельної ділянки у добросовісного відповідача згідно зі статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини та не врахували висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 квітня

2019 року у справі № 363/3096/15-ц (провадження № 61-638св17).

Зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили заявнику у задоволенні клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи для встановлення чи спростування факту накладення меж земельних ділянок. Про доцільність призначення вказаної експертизи у подібних правовідносинах зазначив Верховний Суд у постановах від 5 вересня 2018 року та 19 вересня

2018 року у справі № 359/3912/15-ц (провадження № 61-19444св18).

Посилається також на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у подібних правовідносинах у постанові від 26 вересня 2018 року

у справі № 359/3912/15-ц, про те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суди попередніх інстанцій застосували статті 257 та

261 ЦК України щодо почату перебігу позовної давності без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові

від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18),

та висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 1 липня

2015 року у справі № 6-178цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 22 квітня 2015 року у справі № 3-54гс15, від 25 березня 2015 року

у справі № 3-21гс15, від 23 грудня 2015 року у справі № 3-194гс14, від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15.

Позиція інших учасників справи

У квітні 2021 року представник ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» - адвокат Приходько Я. М. та представник Міністерства юстиції України Шевчук Д. В. подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких, посилаючись на безпідставність її доводів, просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного

суду - без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження були доводи заявника про:

- неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2018 року

у справі № 761/33504/14-а (провадження № 11-99апп18), від 18 квітня 2018 року

у справі № 802/950/17-а (провадження № 11-107апп18), від 19 листопада

2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 3 квітня 2019 року у справі № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19),

у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3096/15-ц (провадження № 61-638св17), від 19 вересня 2018 року у справі № 359/3912/15-ц (провадження № 61-19444св18), від 5 вересня 2018 року

у справі № 359/3912/15-ц (провадження № 61-19444св18), від 26 вересня

2018 року у справі № 715/2525/16-ц, у постановах Верховного Суду України

від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, від 1 липня 2015 року

у справі № 6-178цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 22 квітня 2015 року у справі № 3-54гс15, від 25 березня 2015 року у справі № 3-21гс15,

від 23 грудня 2015 року у справі № 3-194гс14, від 16 вересня 2015 року

у справі № 6-68цс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування статті 16 ЦК України та статті 152 ЗК України (пункт 3

частини другої статті 389 ЦПК України);

- недослідження судами зібраних у справі доказів та необґрунтоване відхилення клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що 19 липня 2002 року Бориспільська РДА видала Державному міжнародному аеропорту «Бориспіль» державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 70,9831 га під існуючу забудову (інженерно-технічні об`єкти) серії ІІ-КВ № 001458.

Наказом Міністра транспорту та зв`язку України від 25 жовтня 2006 року № 1023 найменування Державний міжнародний аеропорт «Бориспіль» змінено

на ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».

Розпорядженням Бориспільської РДА від 18 лютого 2010 року № 253 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність

ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1,3096 га для ведення особистого селянського господарства на території Глибоцької сільської ради.

23 березня 2010 року ОСОБА_2 виданий державний акт

серії ЯЙ № 002194 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882200:03:002:0041.

Зі змісту листа виконуючого обов`язки директора ДП «Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 17 вересня 2014 року

№ 01-13/547, суди встановили, що земельна ділянка площею 70,9831 га зменшена за рахунок наявної в державному земельному кадастрі інформації про надання в приватну власність двох земельних ділянок з кадастровими номерами 3220882200:03:002:0042 та 3220882200:03:002:0041.

26 березня 2010 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О. Г. за № 1056, згідно з яким відчужив спірну земельну ділянку у власність останньої.

На підставі вказаного договору за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 1,3096 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0041, цільовим призначенням якої є будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташоване на території Глибоцької сільської ради.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзивів на неї, суд дійшов таких висновків.

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах ДП «Міжнародний

аеропорт «Бориспіль» до ОСОБА_1 про визнання частково недійсним розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб?єктів права -громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб?єктів права.

За висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії», заява № 42454/02).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов?язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов?язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18), від 26 червня

2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), від 6 липня

2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року

у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19), від 26 червня 2019 року

у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (постанова Великої Палати Верховного Суду від 6 липня

2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21)).

При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 1 червня 2021 року у справі № 925/929/19

(провадження № 12-11гс21)). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб?єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб?єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (постанова Великої

Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого

2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

Таким чином немає підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства.

Подібний правовий висновок викладено Великою Палатою

Верховного Суду у постановах від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) та від 23 листопада 2021 року

у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою

статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені після подання касаційної скарги у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Отже, позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених у статті 257 цього Кодексу.

Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню в частині вирішення по суті вимог заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до ОСОБА_1 про визнання частково недійсним розпорядження, визнання недійсними державного акта на право власності на земельні ділянки та витребування земельної ділянки із залишенням позову в цій частині без розгляду.

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем

і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом, у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються

у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити

у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або

є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір

у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року

у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що «в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою. Тому Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц

(провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої

Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).

… рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня

2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39),

від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження

№ 12-148гс19, пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад,

у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити

з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої

Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 4 грудня 2019 року

у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

… власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило

у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року

у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня

2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34),

від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду

від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року

у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

З огляду на викладене, під час розгляду справи за позовною вимогою про застосування належного способу захисту (зокрема у спорі за віндикаційним позовом) відмова в позові з тих мотивів, що державний акт, рішення про державну реєстрацію, відомості чи запис про державну реєстрацію права на майно не визнані недійсними, або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред`явлені, не допускається. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові».

Враховуючи вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, для витребування спірної земельної ділянки оспорювання рішень органів місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Задовольняючи позов прокурора в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, суди попередніх інстанцій не врахували, що пред`явлення таких вимог не є ефективним способом захисту права власника земельної ділянки, тому дійшов помилкового висновку про їх задоволення.

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені після подання касаційної скарги у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи викладене оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку підлягають скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову з підстав обрання неефективного способу захисту порушеного права.

Разом з тим, ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині витребування земельної ділянки, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що у даній справі має бути задоволена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, проте дійшли помилкового висновку про її витребування на користь ДП «Міжнародний

аеропорт «Бориспіль», враховуючи відсутність у прокурора повноважень для представництва інтересів держави в особі державного підприємства.

За таких обставин спірну земельну ділянку необхідно витребувати на користь держави в особі Міністерства інфраструктури України, в інтересах якого прокурор пред`явив даний позов, а резолютивну частину рішення суду першої інстанції, залишеного без змін постановою апеляційного суду, належить змінити.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що належним способом захисту користувачів земельної ділянки (ДП «Міжнародний

аеропорт «Бориспіль» та Міністерства інфраструктури України) є пред`явлення негаторного позову, тому витребування земельної ділянки у даній справі на користь вказаних користувачів неможливе, оскільки власником спірної земельної ділянки є держава, в інтересах якої прокурор і пред`явив даний позов, а витребування земельної ділянки на користь держави в особі Міністерства інфраструктури України забезпечить волю власника цього майна, щодо передачі земельної ділянки у постійне користування згідно з державним актом

від 19 липня 2002 року серії ІІ-КВ № 001458.

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 522/8412/19 (провадження № 61-10353св22) зазначено, що «при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема, на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (див. постанову Верховного Суду від 11 вересня 2019 року

у справі № 766/4410/17 (провадження № 61-29040св18))».

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 квітня 2019 року

у справі № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19), відхиляються касаційним судом, оскільки у справах № 924/1220/17 у сторін виник спір щодо визнання недійсним договору оренди та усунення перешкод у користуванні майном, тому правовідносини у вказаній справі, та у справі, яка переглядається, є відмінними.

Посилання заявника про неврахування судами висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 3 квітня 2014 року у справі № 6-140цс14, є безпідставними, оскільки у вказаній постанові Верховний Суд України наголосив про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Враховуючи викладене, висновок судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про витребування майна вказаній постанові Верховного Суду України не суперечить.

Посилання заявника про недослідження судами питання наявності підстав для втручання держави у право відповідача на мирне володіння майном, не впливають на правильність вирішення справи, оскільки уповноваженою особою не приймалося рішення про вилучення із постійного користування ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» земель транспорту, а також зміни її цільового призначення, внаслідок чого у приватну власність ОСОБА_1 безоплатно передано землю, призначену для роботи авіаційного транспорту і належного функціонування міжнародного аеропорту.

Колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 , набуваючи у власність спірну земельну ділянку, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки (знаходиться в межах міжнародного аеропорту), проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель авіаційного (повітряного транспорту) державної власності, яка не може передаватися у приватну власність, тому вона вибуває з володіння держави з порушенням вимог закону, що також ставить добросовісність поведінки ОСОБА_1 під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Вказані обставини свідчать про те, що витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, закріпленим у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про неправильне застосування статей 257 та 261 ЦК України щодо почату перебігу позовної давності з підстав неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду,

викладених у постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) та висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 1 липня 2015 року у справі № 6-178цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 22 квітня 2015 року у справі № 3-54гс15, від 25 березня 2015 року у справі № 3-21гс15, від 23 грудня 2015 року у справі № 3-194гс14,

від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15, від 17 лютого 2016 року

у справі № 6-2407цс15, оскільки суди попередніх інстанцій встановили, що позивачам стало відомо про передачу спірної земельної ділянки у приватну власність у 2014 році під час розробки технічної документації із землеустрою, тому строк позовної давності для пред`явлення позову про витребування майна на час пред`явлення цього позову не сплив.

Щодо меж касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень

У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається, оскаржуваним рішення суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, позов прокурора задоволено повністю, визнано недійсним розпорядження Бориспольської РДА щодо виділення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий останньому, та витребувано на користь ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» земельну ділянку.

Не погодившись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 оскаржила їх в касаційному порядку. Бориспільська РДА та ОСОБА_2 не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка Бориспільської РДА та ОСОБА_2 свідчить про їх повну згоду з оскаржуваними судовими рішеннями у частині задоволення пред`явлених до них позовних вимог.

Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_1 не навела переконливих доводів того, яким чином оскаржувані судове рішення, якими задоволено позовні вимоги прокурора до Бориспільської РДА та ОСОБА_2 , порушує її права та інтереси за умови, що останні не оскаржили заочне рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в касаційному порядку.

Враховуючи викладене, оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до Бориспільської РДА і ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта касаційним судом не переглядаються.

Керуючись статтями 400, 412, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Трушківська Леся Вікторівна, задовольнити частково.

Заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 5 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року в частині вирішення позову заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта та витребування майна скасувати, позов в цій частині залишити без розгляду.

Заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 5 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року в частині вирішення позову заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до ОСОБА_1 визнання недійсним державного акта скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити заступнику прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України у задоволенні позову до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта.

Заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 5 квітня 2017 року, залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, в частині вирішення позову заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до ОСОБА_1 про витребування майна змінити, виклавши абзац третій його резолютивної частини в такій редакції: «Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Міністерства інфраструктури України земельну ділянку загальною

площею 1,3096 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0041, розташовану на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області».

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Пророк В. В. Сердюк