Постанова

від 22.12.2020 по справі 359/3911/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2020 року місто Київ

справа № 359/3911/15-ц

апеляційне провадження № 22-ц/824/11526/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Головачова Я.В.,

суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.,

за участю секретаря судового засідання Коцюрби Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області у складі судді Муранової-Лесів І.В. від 5 квітня 2017 року у справі за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області, про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсними державного акту на землю та витребування майна,

в с т а н о в и в :

У травні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що в постійному користуванні ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" перебуває земельна ділянка площею 70,9831 га для обслуговування існуючих інженерно-технічних об`єктів, яка належить до земель авіаційного транспорту. Під час розроблення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж цієї земельної ділянки в натурі стало відомо про те, що розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 18 лютого 2010 року № 253 був затверджений проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1,3096 га, для ведення особистого селянського господарства на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області.

На підставі вказаного розпорядження 23 березня 2010 року на ім`я ОСОБА_3 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ № 002194, кадастровий номер 3220882200:03:002:0041.

Межі спірної земельної ділянки повністю накладаються на межі земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", право на яку у встановленому порядку не було припинено. Вказані землі використовувалися для розміщення об`єктів повітряного транспорту, а тому не підлягають передачі у приватну

власність. Крім того, на підставі договору купівлі-продажу від 26 березня 2010 року № 1056 ОСОБА_3 відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_1 .

Посилаючись на викладене, з рахуванням заяви про уточнення підстав позову, позивач просив суд: визнати незаконними та скасувати розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації від 18 лютого 2010 року № 253 в частині затвердження проекту землеустрою, відведення земельної ділянки площею 1,3096 га у власність ОСОБА_3 ; визнати недійсним державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_3 ; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 спірну земельну ділянку.

Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 5 квітня 2017 року позов заступника прокурора Київської області задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації від 18 лютого 2010 року № 253 в частині затвердження проекту землеустрою, відведення земельної ділянки площею 1,3096 га у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства та віднесення її до категорії земель сільськогосподарського призначення.Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ № 002194, виданий на ім`я ОСОБА_3 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882200:03:002:0041 для ведення особистого селянського господарства та скасовано його державну реєстрацію.Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3220882200:03:002:0041 загальною площею 1,3096 га, балансовою вартістю 1 849 822 грн., що розташована на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області, на користь ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль".Стягнуто з Бориспільської районної державної адміністрації Київської області судовий збір на користь держави в розмірі 487 грн. 20 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 974 грн. 40 коп.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 3 червня 2020 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаржник зазначає, що державний акт про право постійного користування землею від 19 липня 2002 року серії ІІ-КВ № 001458 не відповідає формі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 № 449 (відсутність графи місця розташування земельної ділянки, відсутність кадастрового номеру, відсутність підпису начальника управління земельних ресурсів), а тому у ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" не виникло право постійного користування земельною ділянкою площею 70,9831га; згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності та право користування на земельну ділянку виникає після одержання документа, що посвідчує право власності чи користування та його державної реєстрації, натомість право власності на земельну ділянку площею 70,9831га ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" зареєстровано не було; у 2014 році відбулось не відновлення меж земельної ділянки площею 70,9831га., а проводилось встановлення зовнішніх меж земельної ділянки з урахуванням фактичного землекористування ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" станом на 2014 рік, оскільки в технічній документації зазначено, що зовнішні межі земельних ділянок ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" в натурі (на місцевості) збігаються з бетонною огорожею та проходять по спільним поворотним точкам суміжних земельних ділянок, межові знаки на які встановлено раніше, а тому позивачем не доведено що спірна земельна ділянка площею

1,3096 га перебувала у фактичному користуванні ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"; матеріали справи не містять доказів зміни цільового призначення спірної земельної ділянки; позивачем не доведено належним чином, що строк позовної давності ним не пропущено; суд неправомірно ухвалив рішення в заочному порядку, оскільки відповідач Бориспільська районна державна адміністрація Київської області подавала заяву про розгляд справи у її відсутність.

У відзивах на апеляційну скаргу ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" та Міністерство інфраструктури України зазначають, що надані прокурором докази у своїй сукупності підтверджують позовні вимоги та відповідають вимогам законодавства.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Прокурор прокуратури Київської області в інтересах Міністерства інфраструктури України, ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" - Білоконь І.А., представник ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" - Приходько Я.М. заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи в суд апеляційної інстанції не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що 19 липня 2002 року Бориспільська районна державна адміністрація видала Державному міжнародному аеропорту "Бориспіль" державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 70,9831 га під існуючу забудову (інженерно-технічні об`єкти) серії ІІ-КВ № 001458.

Наказом Міністра транспорту та зв`язку України від 25 жовтня 2006 року № 1023 найменування Державний міжнародний аеропорт "Бориспіль" було змінено на ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль".

Розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації від 18 лютого 2010 року № 253 був затверджений проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1,3096 га для ведення особистого селянського господарства на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області (том 1 а.с. 16-17).

23 березня 2010 року на ім`я ОСОБА_3 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ № 002194, кадастровий номер 3220882200:03:002:0041.

Згідно з копією листа виконуючого обов`язки директора ДП "Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" О. Г. Копил від 17 вересня 2014 року № 01-13/547 земельна ділянка площею 70,9831 га зменшена за рахунок наявної в державному земельному кадастрі інформації про надання в приватну власність двох земельних ділянок з кадастровими номерами 3220882200:03:002:0042 та 3220882200:03:002:0041 (том 1 а.с. 19).

26 березня 2010 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу, згідно з яким він відчужив спірну земельну ділянку у власність останньої.

На підставі договору купівлі-продажу від 26 березня 2010 року було прийнято рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 1,3096 га, кадастровий номер 3220882200:03:002:0041 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка площею 1,3096 га була передана у власність ОСОБА_3 з порушенням частини 4 статті 84 ЗК України, тому оскаржуване розпорядження Бориспільської РДА та державний акт на право власності на земельну ділянку на підставі якого він був виданий, є незаконним та підлягають скасуванню. Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірна земельна ділянка перейшла у власність ОСОБА_1 незаконно та підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння відповідача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.

Такі висновки суду є правильними.

Відповідно до статті 92 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації.

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються, між іншим, на землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 20 цього Кодексу передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії, а також зміна цільового призначення земель проводиться на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до статті 67 ЗК України до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту.

Згідно зі статтею 72 ЗК України зокрема до земель авіаційного транспорту належать землі під: аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами (об`єктами управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки, очисними та іншими спорудами), службово-технічними територіями з будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для, зокрема, визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Виходячи зі змісту статей 67, 72, 84 ЗК України землі під об`єктами державної власності повітряного транспорту, а саме: аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами (об`єктами управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки, очисними та іншими спорудами), службово-технічними територіями з будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту, та надані підприємствам авіаційного транспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту, належать до земель державної власності і не можуть передаватись у приватну власність.

Відповідно до вимог частин 1, 3статті 125 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його

державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно частини 1 статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно пункту 12 Перехідних положень ЗК України, який діяв на час виникнення правовідносин, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до вимог статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 4 травня 1999 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) затверджено Інструкцію про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі (далі - Інструкція).

Відповідно до пункту 1 Інструкції право власності на землю і право постійного користування землею посвідчується державним актом на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю, на право постійного користування землею.

Державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю або право постійного користування землею видається на підставі рішення Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, міської, селищної, сільської ради, а на право власності на землю - на підставі рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, міської, селищної, сільської ради.

Складання державного акта на право приватної власності на землю, право власності на землю або право постійного користування землею при передачі або наданні земельних ділянок громадянам, підприємствам, установам, організаціям та товариствам громадян всіх видів проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим проектом відведення цієї ділянки.

Розробку технічної документації зі складання державного акта на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею здійснюють державні та інші землевпорядні організації на підставі технічного завдання, яке видається районним (міським) відділом (управлінням) земельних ресурсів Держкомзему України.

Технічна документація зі складання державного акта на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею включає: виписку з рішення відповідної ради або державної

адміністрації про надання в користування або передачу у власність земельної ділянки; заяву власника землі або землекористувача про складання державного акта; технічне завдання на складання державного акта; висновок державного органу земельних ресурсів про права третіх осіб на використання земельної ділянки; висновок органу у справах будівництва і архітектури про наявні обмеження на використання земельної ділянки; абрис зйомки земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки, складений за результатами зйомки; збірний кадастровий план землевласників і землекористувачів; відомість обчислення площі земельної ділянки; відомість обробки теодолітного ходу та вирахування координат поворотних точок меж земельної ділянки з прив`язкою до пунктів геодезичної мережі; експлікація земельних угідь згідно з формою 6-зем.

До технічної документації зі складання державного акта на право приватної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею обов`язково додається справа щодо підготовки рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність, у власність або у постійне користування.

При наданні земельної ділянки у постійне користування до технічної документації зі складання державного акта обов`язково додається затверджений проект відведення цієї земельної ділянки.

Технічна документація зі складання державних актів на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею зберігається в районних (міських) відділах (управліннях) земельних ресурсів Держкомзему України.

Пунктам 2.9., 2.11., 2.14. Інструкції встановлено, що бланк державного акта на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею, договору тимчасового користування землею чи оренди землі заповняється державною мовою. Всі записи мають бути зроблені чітко і ретельно, виправлення не допускаються. Заповнення вказаних документів можливе з використанням комп`ютерної техніки.

Державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею складається у двох примірниках, підписується сільським, селищним, міським головою або головою відповідної державної адміністрації і скріплюється відповідною гербовою печаткою. Сторінку державного акта з зображенням плану земельної ділянки підписує начальник районного (міського) відділу (управління) земельних ресурсів.

Згідно із пунктом 3.1. Інструкції Державні акти на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю або на право постійного користування землею видаються міськими, селищними, сільськими радами. Якщо рішення було прийнято Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим або обласною радою, то видача державного акта здійснюється районною радою.

Пунктом 3.3. Інструкції передбачено, що державна реєстрація державних актів, що посвідчують право приватної власності на землю або право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) здійснюється районною, міською, селищною, сільською радою; договорів оренди - виконавчим органом міської, селищної, сільської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями; державних актів право власності на землю - місцевими державними органами земельних ресурсів.

Державні акти, що посвідчують право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю або право постійного користування землею реєструються, відповідно, у - Книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю (пункт 3.5. Інструкції).

При цьому згідно з пунктом 3.4. Інструкції забезпечення державної реєстрації державних актів, що посвідчують право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю або право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею та договорів оренди покладається на державні органи земельних ресурсів: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське та Севастопольське міські управління земельних ресурсів.

Порядок зберігання державних актів наведений у пунктах 4.1., 4.2. Інструкції, відповідно до яких власники земельних ділянок зберігають видані їм державні акти і договори як документи періодичного користування. Другий примірник державного акта зберігається у вогнетривких шафах у приміщеннях відповідних рад чи державних адміністрацій або за їх дорученням - у приміщеннях районних (міських) відділів (управлінь) земельних ресурсів Держкомзему України.

Таким чином, на власника земельної ділянки покладено обов`язок зберігати примірник державного акту на право власності на земельну ділянку, який в подальшому є підтверджуючим документом права власності на землю, а на органи виконавчої влади покладено обов`язок зберігати другий примірник державного акту на земельну ділянку та іншу документацію, яка була підставою для його видачі.

З державного акту на право постійного користування землею Державного міжнародного аеропорту "Бориспіль", серії НОМЕР_1 , виданого Бориспільською райдержадміністрацією Київської області 19 липня 2002 року на підставі рішення Бориспільської райдержадміністрації від 10 червня 2002 року № 366, убачається, що він відповідає вимог інструкції щодо його форми та змісту, зокрема підписаний відповідальними особами, скріплений печаткою та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 440.

Установивши, що спірна земельна ділянка відноситься до земель авіаційного транспорту, які не можуть передаватись у приватну власність, а тому неправомірно була передана у власність ОСОБА_3 та в подальшому перейшла у власність ОСОБА_1 , крім того без згоди землекористувача Міністерства інфраструктури України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що у ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" не виникло права постійного користування земельною ділянкою площею 70,9831га, оскільки державний акт про право постійного користування землею від 19 липня 2002 року серії ІІ-КВ № 001458 не відповідає формі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; він не зареєстрований належним чином; межі земельної ділянки не встановлювалися в натурі, відхиляються колегією суддів.

Як передбачено ч. 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положенння" Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності). Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок.

Як вже зазначалось, державний акт на право постійного користування землею Державного міжнародного аеропорту "Бориспіль", серії ІІ-КВ № 001458 від 19 липня 2002 року відповідає вимогам, чинним на момент його видання, щодо його форми та змісту. При цьому зазначення кадастрового номера на державному акті у спірний період не вимагалося.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що у 2014 році відбулось не відновлення меж земельної ділянки площею 70,9831га. (встановлених раніше), а проводилось встановлення зовнішніх меж земельної ділянки з урахуванням фактичного землекористування ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" станом на 2014 рік, оскільки такі твердження по своїй суті є припущенням.

З огляду на вище викладене спростовуються доводи апеляційної скарги стосовно відсутності у матеріалах справи доказів зміни цільового призначення спірної земельної ділянки.

Стосовно посилань у апеляційній скарзі на те, що позивачем не доведено належним чином факт подання ним позову в межах строку позовної давності, суд зазначає таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження № 14-183цс18).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статі 261 ЦК України).

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

В разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65 - 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження № 14-183цс18).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК України).

Прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" у травні 2015 року.

Вказаний позов складається не лише із вимог про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 , але й про визнання державного акта на право власності на

земельну ділянку, виданого ОСОБА_3 , а також визнання недійсними розпорядження райдержадміністрації.

Згідно висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зроблених Великою Палатою Верховного Суду в пунктах 138-140 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження N 14-208цс18) для цілей застосування частини 3,4 статті 267 ЦК України поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

З матеріалів справи убачається, що представником відповідача ОСОБА_1 в суді першої інстанції подавалася заява про застосування строків позовної давності до усіх вимог позивача, що з урахуванням вище викладеного задоволено бути не могло.

Питання застосування строків позовної давності за вказаних обставин може бути розглянуто лише щодо вимог, спрямованих до відповідача ОСОБА_1 , а саме щодо витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

При цьому колегія суддів вважає, що на підставі належної оцінки наявних в матеріалах справи доказів, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачам у справі про передачу спірної земельної ділянки у приватну власність стало відомо у 2014 році під час розробки технічної документації із землеустрою, а тому строк позовної давності не пропущено.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд неправомірно ухвалив рішення в заочному порядку є необґрунтованими та не є тією правовою підставою з якою процесуальне законодавство пов`язує можливість скасування правильного по своїй суті судового рішення.

У відповідності до частин 2, 4 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок

щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 5 квітня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання заочного рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 5 квітня 2017 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 31 грудня 2020 року.

Головуючий

Судді: