Ухвала

від 01.11.2023 по справі 910/18072/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

м. Київ

01.11.2023Справа № 910/18072/21

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс"

пров. Радищева буд.6, м. Київ, 03680

до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк"

вул. Грушевського буд.1 Д, м. Київ, 01001

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні

відповідача:

1. Національний банк України

2. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення 12 072 061,49 грн.

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс" (далі - ТОВ "Самтек-сервіс"/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"/відповідач) про стягнення 12 072 061,49 грн заборгованості за договором приєднання про розміщення грошових коштів на поточному депозиті №392868 від 12.07.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у позивача відсутні ознаки пов`язаної з банком особи станом на 20.12.2016, відповідно договір про придбання акцій №6/2016 від 20.12.2016, укладений представником ФГВФО з перевищенням повноважень, тобто є таким, що не відповідає загальним вимогам, встановленим ч. 1 та 3 ст. 203 Цивільного кодексу України. Таким чином, внаслідок недійсності цього договору, є безпідставним списання грошових коштів з рахунків позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі № 910/18072/21 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі №910/18072/21.

Постановою Верховного Суду від 27.06.2023 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс" задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 по справі № 910/18072/21 скасовано та направлено справу № 910/18072/21 на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

06.07.2023 матеріали справи № 910/18072/21 надійшли до Господарського суду міста Києва та згідно автоматизованої системи документообігу передані на розгляд судді Лиськова М.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі №910/18072/21 прийнято справу до свого провадження, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 26.07.23.

25.07.2023 від Національного банку України до суду надійшли письмові пояснення по справі.

25.07.2023 від позивача до суду надійшли письмові пояснення по справі.

26.07.2023 від Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" надійшли письмові пояснення по справі та клопотання про закриття провадження у справі.

26.07.2023 у судовому засіданні оголошено перерву на 13.09.2023.

11.09.2023 позивачем подано клопотання про витребування доказів та заперечення щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

13.09.2023 відповідачем подані заперечення по справі.

Протокольною ухвалою суду від 13.09.2023 судом задоволено клопотання про витребування доказів, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголосити перерву у підготовчому засіданні на 11.10.2023.

04.10.2023 на виконання вимог ухвали про витребування доказів від Національного банку України надійшли документи.

11.10.2023 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.11.2023.

27.10.2023 представником АТ КБ "ПриватБанк" подані письмові пояснення по справі.

31.10.2023 позивачем подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 01.11.2023 року представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача підтримав подане клопотання про закриття провадження у справі, просив суд його задовольнити. Представник третьої особи надав усні пояснення по суті справи.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, ухвала у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши представників учасників судового процесу, приходить до висновку про закриття провадження у справі №910/18072/21, з наступних підстав.

13.12.2016 Комісією з питань визначення пов`язаних із банком осіб і перевірки операцій банків з такими особами Національного банку України прийнято рішення "Про визначення осіб пов`язаними з ПАТ КБ "Приватбанк" № 105 (далі - Рішення №105), яким позивача визнано пов`язаною з АТ КБ "ПриватБанк" особою.

18.12.2016 Правлінням Національного банку України прийнято рішення № 498- рш/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до категорії неплатоспроможних".

18.12.2016 Правлінням Національного банку України прийнято рішення № 499-рш/БТ "Про надання пропозиції Кабінету Міністрів України щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави", яким запропоновано Кабінету Міністрів України розглянути виведення неплатоспроможного АТ КБ "ПриватБанк" з ринку у спосіб, визначений п. 5 ч. 2 ст. 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" шляхом продажу АТ КБ "ПриватБанк" інвестору в особі Держави та, серед іншого, визначено мінімальну потребу в капіталізації АТ КБ "ПриватБанк" на суму 116,8 млрд. грн.

18.12.2016 Рада національної безпеки і оборони України прийняла рішення № 560/2016 "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки України економічній сфері та захисту інтересів вкладників", яке введене в дію Указом Президента України від 18.12.2016, яким було:

- враховано інформацію про зростання кредитних ризиків у сфері банківських послуг, що становить загрозу національній безпеці України в економічній сфері;

- запропоновано Кабінету Міністрів України розглянути питання щодо капіталізації AT КБ "Приватбанк" за участю Держави;

- вирішено невідкладно вжити вичерпних заходів щодо недопущення дестабілізації фінансової системи держави та забезпечення захисту прав вкладників.

18.12.2016 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи", якою:

- прийнято пропозицію Національного банку України щодо участі Держави в особі Міністерства фінансів України у виведенні з ринку AT КБ "ПриватБанк" у спосіб, визначений п. 5 ч. 2 ст. 39 Закову про гарантування вкладів;

- Держава в особі Міністерства фінансів України придбаває акції AT КБ "ПриватБанк" у повному обсязі за одну гривню, а Міністерство фінансів України для виконання цього забезпечує укладення договору купівлі-продажу акцій AT КБ "ПриватБанк" після здійснення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб заходів, визначених статтею 41-1 Закону про гарантування вкладів.

18.12.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 2859 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "Приватбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", яким розпочато процедуру виведення AT КБ "ПриватБанк" з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації, повноваження тимчасового адміністратора делеговані Соловйовій Н.А.

19.12.2016 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 2860 "Про запровадження плану врегулювання ПАТ КБ "ПриватБанк", яким затверджено план врегулювання неплатоспроможного AT КБ "ПриватБанк" та визначено, що виведення неплатоспроможного AT КБ "ПриватБанк" з ринку здійснюється в спосіб, визначений п. 5 ч. 2 ст. 39 Закону про гарантування вкладів, а саме продаж неплатоспроможного банку інвестору.

20.12.2016 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 2887 "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ "Приватбанк", яким погоджено умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов`язаних осіб неплатоспроможного банку та визначено повноважних осіб для забезпечення укладання оспорюваного договору.

20.12.2016 між AT КБ "ПриватБанк" (як емітентом) та позивачем (як набувачем) укладено договір про придбання акцій додаткової емісії № 6/2016 від 20.12.2016.

20.12.2016 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 2893 "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку AT КБ "ПриватБанк", яким було погоджено умови продажу неплатоспроможного AT КБ "ПриватБанк" та уповноважено уповноважену особу Фонду Шевченка А.М. на підписання та укладення договору купівлі-продажу цінних паперів.

20.12.016 Уповноважена особа Фонду Шевченко А.М. від імені всіх власників акцій AT КБ "ПриватБанк" уклала з Державою Україна договір купівлі-продажу акцій банку № БВ- 744/16/13010-05/131, за яким Держава Україна, в особі Міністерства фінансів України придбала 100 % акцій AT КБ "ПриватБанк".

У даній справі ТОВ "САМТЕК-СЕРВІС" були заявлені позовні вимоги про визнання недійсним Договору про придбання акцій № 6/2016 від 20.12.2016, який було укладено на виконання положень ст. 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в процедурі виведення неплатоспроможного Банку з ринку за участі Держави, та про стягнення з Банку коштів, розміщених Товариством у Банку на підставі Договору №392868, які були обміняні на акції додаткової емісії Банку за умовами такого Договору про придбання акцій № 6/2016 від 20.12.2016.

Так, Договір про придбання акцій № 6/2016 від 20.12.2016 був укладений з ТОВ "САМТЕК-СЕРВІС" як з пов`язаною станом на 20.12.2016 особою з Банком на виконання вимог закону - ст. 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в порядку реалізації Фондом права розпорядитися необтяженими грошовими зобов`язаннями банку перед пов`язаними особами шляхом обміну зазначених зобов`язань на акції додаткової емісії банку.

Як вбачається з тексту Договору про придбання акцій № 6/2016 від 20.12.2016, відповідні уповноважені особи Фонду при його підписанні діяли на підставі Рішення Виконавчої дирекції Фонду № 2887 від 20.12.2016 "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПриватБанк" (далі - Рішення Фонду №2887)

Так, Рішенням Фонду №2887 було, зокрема:

- погоджено умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов`язаних осіб неплатоспроможного ПАТ КБ "ПриватБанк" згідно з проектом, що додається до такого рішення,

- доручено уповноваженій особі Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПриватБанк" Шевченку А.М. укласти договори про придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПриватБанк" від імені набувачів-пов`язаних осіб неплатоспроможного ПАТ КБ "ПриватБанк" згідно з переліком, що є додатком до такого рішення (серед яких і Позивач - ТОВ "САМТЕК-СЕРВІС"- п. 6 Переліку набувачів акцій емісії ПАТ КБ "ПриватБанк), доручено уповноваженій особі Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПриватБанк" Славкіній М.А. укласти договори про придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПриватБанк" від імені емітента - ПАТ КБ "ПриватБанк";

- уповноваженій особі Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПриватБанк" Соловйовій Н.А. визначено забезпечити списання коштів з рахунків пов`язаних з Банком осіб після виконання умов договорів, умови яких погоджено цим рішенням, а також забезпечити відображення операцій, пов`язаних з виконанням таких договорів про придбання акцій в бухгалтерському обліку Банку (п. 7 Рішення Фонду №2887).

Для забезпечення списання коштів з рахунків пов`язаних з Банком осіб та відображення операцій, пов`язаних з виконанням договорів про придбання акцій в бухгалтерському обліку Банку, на виконання Рішення Фонду №2887 уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПриватБанк" Соловйовою Н.А. і було видано Наказ №44 від 21.12.2016 "Про перерахування коштів пов`язаних осіб" (надалі - Наказ №44).

Зазначене підтверджує той факт, що усі операції з перерахування коштів з рахунків, відкритих згідно з Договором №392868, відбувалися на підставі Договору про придбання акцій № 6/2016 від 20.12.2016.

Отже, фактично, списання коштів з відповідних рахунків, відкритих згідно з Договором №392868, було здійснено за на підставі Договору про придбання акцій № 6/2016 від 20.12.2016 укладеного на виконання вимог закону - ч. 6 ст. 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в порядку реалізації Фондом права розпорядитися необтяженими грошовими зобов`язаннями банку перед пов`язаними особами шляхом обміну зазначених зобов`язань на акції додаткової емісії банку.

При цьому, Договір про придбання акцій № 6/2016 від 20.12.2016 є одним із договорів, що було укладено між пов`язаними особами неплатоспроможного ПАТ КБ "ПриватБанк" (як набувачами) та ПАТ КБ "ПриватБанк" (як емітентом), за результатами чого капітал неплатоспроможного ПАТ КБ "ПриватБанк" до моменту продажу акцій неплатоспроможного ПАТ КБ "ПриватБанк" Державі було збільшено більше ніж на 29.4 млрд грн (так звана, операція bail in).

Отже, позивачем вибрано такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів як визнання правочину недійсним.

Таким чином, доводи позивача про недійсність правочину з відчуження належних йому акцій Банку у процедурі неплатоспроможності та щодо незаконності придбання від його імені посадовою особою Фонду акцій Банку за рахунок коштів, що належали позивачу та перебували на його рахунку, нерозривно пов`язані з обґрунтуванням незаконності дій Фонду та НБУ щодо виконання прийнятих ними рішень у процедурі неплатоспроможності Банку.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.2 Закону "Про акціонерні товариства" корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Згідно зі ст.4 Закону "Про акціонерні товариства" акціонерами можуть бути фізичні особи, а ст.25 цього Закону визначені права акціонера за кожною простою акцією, зокрема, на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів, отримання в разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства, отримання інформації про господарську діяльність товариства.

Таким чином, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним правочину із купівлі-продажу акцій неплатоспроможного Банку як колишній учасник такого банку (яким він став на підставі Договору придбання від 20.12.2016) з метою захисту своїх прав, що пов`язані з набуттям та володінням акціями у статутному капіталі АТ КБ "ПриватБанк", та які позивач вважає порушеними у процедурі виведення банку з ринку як неплатоспроможного на підставі рішень НБУ, виконавчої дирекції Фонду та постанови КМУ, зокрема, за процедурою, визначеною статтями 39, 41, 41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час здійснення якої було вчинено оспорюваний правочин.

Відтак спір у справі є корпоративним та підстави заявлених позовних вимог пов`язані з обґрунтуванням незаконності дій посадових осіб Фонду, НБУ у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку. Спір підлягає розгляду господарським судом, виходячи із приписів п.4 ч.1 ст.20 ГПК.

Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ГПК).

Зі змісту статей 15, 16 ЦК вбачається, що кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 (п.5.5)). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц (п.14) та від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (п.40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (п.57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (п.40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 та від 09.02.2021 у справі №381/622/17 (п.14).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У п.145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom), заява №22414/93, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає ст.13 Конвенції.

Позивач, стверджуючи про порушення її прав внаслідок укладення спірного договору від її імені як клієнта АТ "КБ "ПриватБанк", вказує на відсутність волі на укладення такого правочину.

Оспорюваний правочин вчинений на виконання рішень Правління НБУ, виконавчої дирекції Фонду та постанови КМУ про віднесення АТ "КБ "ПриватБанк" до категорії неплатоспроможних, виведення Банку з ринку, запровадження тимчасової адміністрації у Банку, а також погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного Банку від імені пов`язаних із Банком осіб, які прийнято в порядку статей 39, 41, 41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Отже, ці рішення уповноважених державою органів були підставами для укладення оспорюваного позивачем правочину.

Директивою Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2014/59/ЄС від 15.05.2014 "Про основні положення щодо фінансового оздоровлення та виведення з ринку неплатоспроможних банків та інвестиційних фірм" (далі - Директива 2014/59/ЄС) процедура "бейл-ін" (англ. - "bail-in tool") визначена як один зі способів оздоровлення неплатоспроможного банку його інвестором. Така процедура передбачає списання незабезпечених вимог кредиторів та / або їх конвертацію у частку у статутному капіталі банку (наприклад, акції), внаслідок чого зменшується загальна сума зобов`язань кредитної установи, що розширює можливості її фінансового оздоровлення.

Відповідно до ст.57 Директиви 2014/59/ЄС держави-члени можуть за умови дотримання національного корпоративного законодавства брати участь у рекапіталізації установи або суб`єкта, зазначених у пунктах "b", "c", "d" ст.1(1) цієї Директиви, шляхом надання їм капіталу в обмін на такі інструменти відповідно до вимог Регламенту (ЄС) №575/2013.

Параграфом 5 ст.66 Директиви 2014/59/ЄС визначено, що держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитори, яких стосується виконання повноважень на списання або конверсію відповідно до пар.4, не мали права оскаржувати зменшення основної суми інструменту чи зобов`язання або у відповідних випадках його конверсію згідно з будь-якими положеннями законодавства держави-члена.

Згідно зі ст.85 цієї Директиви визначено порядок оскарження рішень про вжиття заходів із запобігання кризі, який, зокрема, врегульовує, що держави-члени повинні забезпечити, щоб кожна особа, якої стосується рішення про вжиття заходу з управління кризою, мала право на оскарження такого рішення. До права на оскарження застосовуються такі положення: подання апеляційної скарги автоматично не призупиняє дію оскаржуваного рішення; рішення органу із врегулювання підлягає негайному виконанню і є підставою для спростовної презумпції, що призупинення його виконання суперечило б інтересам суспільства. Для захисту інтересів осіб, які діють добросовісно і які придбали акції та інші активи, права або зобов`язання установи, яка підлягає врегулюванню, скасування рішення органу із врегулювання не впливає на адміністративні дії або транзакції, які здійснив орган із врегулювання на підставі скасованого рішення. У такому випадку засоби правового захисту у зв`язку із неправомірним рішенням або дією органів із врегулювання обмежуються компенсацією збитків, яких зазнав заявник у результаті рішення або дії.

Законом "Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони" Україна прийняла на себе зобов`язання, передбачені цією Угодою. Відповідно до розд.V "Економічне та галузеве співробітництво" гл.13 "Законодавство про заснування та діяльність компаній, корпоративне управління, бухгалтерський облік та аудит" зазначеної Угоди Україна прийняла на себе зобов`язання щодо поступового наближення до правил та рекомендацій Європейського Союзу із питань корпоративного управління відповідно до міжнародних стандартів, захисту прав акціонерів, кредиторів та інших заінтересованих сторін відповідно до вимог Європейського Союзу у цій сфері згідно з Додатками ХХХІV-ХХХVІ до цієї Угоди (ст.387 Угоди).

Також Закон "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" затвердив Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу та визначив пріоритетні сфери адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, зокрема, законодавство про компанії та банківське право.

За приписами ст.249 Договору про заснування Європейського економічного співтовариства від 25.03.1957 директива Європейського Парламенту та Ради є обов`язковою для кожної держави-члена, якій її адресовано, щодо результатів, що їх треба досягти, однак вона залишає національній владі цілковиту свободу вибирати форму та засоби досягнення цих результатів.

В Україні процедура викупу інвестором акцій неплатоспроможного банку ("bail-in"), яка регламентована Директивою 2014/59/ЄС, імплементована Законом "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функціонування фінансового сектору в Україні", чинного з 10.11.2018.

Ця процедура діяла на час вчинення оспорюваного правочину. Так, спеціальна процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави як інвестора відповідно до ст.41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" запроваджується як виняток для того, щоб не допустити вкрай негативних наслідків як для банківської системи, так і для економіки країни в цілому. З цією метою держава інвестує кошти у неплатоспроможний банк за рахунок державного бюджету, витрачаючи значні ресурси. Така процедура є коштовною альтернативою ліквідації банку та передбачає досягнення суспільно значущого ефекту і не має на меті ані збагачення певних кредиторів, ані їх позбавлення того, що вони отримали б у процедурі ліквідації банку.

Регламентована законодавцем процедура участі держави у відновленні платоспроможності банку у спосіб, визначений п.4 або п.5 ч.2 ст.39 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", передбачала прийняття КМУ рішення за пропозицією НБУ, в якій має зазначатися спосіб виведення банку з ринку за участю держави, розрахунки мінімальної потреби у капіталі з урахуванням можливості обміну необтяжених грошових зобов`язань банку перед пов`язаними особами на акції додаткової емісії (ч.3 ст.41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; тут і далі - в редакції, чинній на час вчинення оспорюваного правочину).

Також законодавець передбачив обов`язок Фонду в день отримання рішення КМУ про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку відповідно до п.5 ч.2 ст.39 цього Закону вжити заходів до додаткової емісії акцій банку, яка проводиться без відповідного скликання загальних зборів акціонерів, а укладення договорів купівлі-продажу акцій від імені пов`язаних осіб банку здійснюється уповноваженою особою Фонду без погодження з такими особами відповідно до затвердженого Фондом плану врегулювання. З дня затвердження плану врегулювання Фонд відповідно до закону набуває права розпоряджатися акціями (паями) банку від імені будь-якої особи, яка є учасником банку, без необхідності додаткового оформлення повноважень на продаж акцій (паїв), а учаснику банку забороняється розпоряджатися акціями (паями) банку у будь-який спосіб (ч.3 ст.41 та частини 4, 6 ст.41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Разом з тим, із процедури "bail-in" виключено кредиторів - юридичних та фізичних осіб, - які не пов`язані з банком, але лише в межах їх коштів за поточними та депозитними рахунками, а також кредиторів, якщо грошові зобов`язання перед ними є обтяженими, незалежно від їх пов`язаності із банком. Такі кредитори в разі виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю інвестора-держави можуть отримати завдяки державним інвестиціям більше, ніж вони отримали б у процедурі ліквідації банку (ч.6 ст.41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Метою виключення із процедури "bail-in" першої категорії кредиторів є відновлення довіри до банку з боку непов`язаних із банком кредиторів, без чого здатність банку надалі здійснювати свою діяльність є сумнівною, а другої - захист добровільних заставодержателів прав вимоги пов`язаних осіб.

Процедура "bail-in" не спрямована на покарання кредиторів, до яких вона застосовується, а має на меті фінансове оздоровлення банку за рахунок списання вимог кредиторів, які є пов`язаними з банком особами, та / або їх конвертацію в акції. Застосування цієї процедури означає, що законодавець вирішив, що такі категорії кредиторів не отримають задоволення своїх вимог за рахунок інвестицій з державного бюджету.

Так, відповідно до ч.6 ст.41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд продає акції неплатоспроможного банку Мінфіну в повному обсязі за одну гривню лише у випадку, якщо капітал банку за результатами формування резервів та обміну зобов`язань на акції додаткової емісії банку залишається від`ємним чи нульовим (тобто коли такі акції не мають жодної цінності).

Отже, на вимоги пов`язаних із неплатоспроможним банком осіб про визнання недійсними правочинів, укладених від їхнього імені, поширюється дія спеціальних норм матеріального права, передбачених статтями 39, 40, 41, 41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", які були чинними на момент учинення правочинів у процедурі придбання державою акцій неплатоспроможного банку, яка за правом Європейського Союзу визначена як "bail-in tool".

Спеціальний Закон "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачає обмеження способів захисту учасника неплатоспроможного банку з метою недопущення реституційних наслідків для інвестора та його майнової відповідальності перед попереднім власником акцій неплатоспроможного банку.

Так, відповідно до ч.6 ст.41 цього Закону після укладення договору купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку та їх передачі інвестору інвестор не може бути позбавлений права власності на придбані ним акції банку, та такі акції не можуть бути витребувані в нього на користь попереднього власника; попередній власник акцій банку не має права вимагати від інвестора відшкодування будь-яких збитків, понесених у результаті придбання інвестором акцій банку, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, прийнятих або вчинених у процесі визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку.

Отже, на час укладення оспорюваного правочину нормами матеріального права вже було обмежено права колишніх власників (акціонерів) неплатоспроможного банку щодо можливості повернення їм акцій неплатоспроможного банку та на відшкодування попереднім власникам збитків інвестором, яким у спірному випадку виступила держава, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, вчинених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Таке регулювання Україна прийняла з метою адаптації законодавства до корпоративного та банківського права Європейського Союзу відповідно до зобов`язань за міжнародними договорами України, воно узгоджується зі ст.85 Директиви 2014/59/ЄС та має певні особливості процедури застосування в національному праві, що допускається цими міжнародними договорами.

Так, відповідно до цієї статті Директиви 2014/59/ЄС скасування рішення відповідного органу не повинне впливати на подальші акти чи правочини, які базувалися на такому рішенні; способи захисту від помилкового рішення чи дії обмежуються компенсацією майнових втрат позивача.

Зазначений підхід базується на тому, що у процедурі виведення банку з ринку відбуваються настільки радикальні зміни як у структурі статутного капіталу, так і в майні банку (в тому числі внаслідок його докапіталізації), що навіть у разі порушення закону під час таких процедур повернення постраждалих осіб у попередній стан є неможливим, внаслідок чого як спосіб захисту порушених майнових прав може застосовуватися лише відшкодування збитків.

Зазначені законодавчі гарантії прав інвестора зумовлювали те, що оспорювання в судовому порядку дійсності договору купівлі-продажу акцій, навіть у випадку констатації судом певних порушень при його укладенні, не призвело б до відновлення стану, що існував до його укладення. Тобто оскарження до суду договору купівлі-продажу акцій, укладеного у процедурі "bail-in", не може бути підставою для застосування наслідків недійсності правочину (договору). А тому відповідна позовна вимога в разі її задоволення судом не призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення. Отже, така вимога є неефективним способом захисту інтересів акціонера неплатоспроможного банку незалежно від того, чи були законними рішення компетентних органів про виведення неплатоспроможного банку з ринку шляхом обміну його акцій на зобов`язання інвестора.

Відповідаючи на запитання щодо відповідності обмежень, які передбачені ст.41 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та які узгоджуються з регулюванням за ст.85 Директиви 2014/59/ЄС, вимогам ст.1 Першого Протоколу до Конвенції, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до ст.1 Першого Протоколу до Конвенції, яка є частиною національного законодавства, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

ЄСПЛ тлумачить поняття "майно" (possessions) набагато ширше, ніж поняття "майно" розуміється у праві України, як і в цілому у праві держав континентальної системи права. У контексті ст.1 Першого Протоколу до Конвенції під "possessions" розуміється не тільки наявне майно (existing possessions), але й ціла низка інтересів економічного характеру (активів (assets)). Поряд з іншим рухомим та нерухомим майном під захист ст.1 Першого Протоколу до Конвенції підпадають корпоративні права, зокрема, акції (і не лише в частині їх вартості, а й у частині прав щодо контролю над підприємством, які вони надають власнику), патенти, ліцензії, професійна клієнтура ("добре ім`я"), матеріальна компенсація, присуджена судовим рішенням, право на пенсію та інші виплати (див. mutatis mutandis справи "Ятрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), заява №31107/96, рішення ЄСПЛ від 25.03.1999, пар.54; "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява №33202/96, рішення ЄСПЛ від 05.01.2000, пар.100; "Броньовский проти Польщі" (Broniowski v. Poland), заява №31443/96, рішення ЄСПЛ від 22.06.2004, пар.129; "Гратзінгер та Гратзінгерова проти Чеської Республіки" (Gratzinger and Gratzingerova v. Czech Republic), заява №39794/98, рішення ЄСПЛ від 10.07.2002, пар.69; "Прессос компанія Нав`єра А. О." та інші проти Бельгії" (Pressos Compania Naviera S. A. and оthers v. Belgium), заява №17849/91, рішення ЄСПЛ від 20.11.1995).

Закріплений у 1 реченні ст.1 Першого Протоколу до Конвенції принцип мирного володіння майном є загальним щодо всіх видів майна. Умови позбавлення особи власності передбачено у 2 та 3 реченнях цієї статті: таке втручання має бути передбачено законом і відбуватися в інтересах суспільства (для забезпечення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, сплати податків та іншого) з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами таких інтересів та вимогами захисту відповідного конвенційного права.

Надання уповноваженій особі Фонду відповідно до п.5 ч.2 ст.39 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" повноважень на вжиття заходів з додаткової емісії акцій неплатоспроможного банку без відповідного скликання загальних зборів акціонерів та щодо укладення договорів купівлі-продажу акцій від імені пов`язаних з банком осіб без погодження з такими особами відповідно до затвердженого Фондом плану врегулювання було передбачено законом.

Отже, таке обмеження прав акціонерів, яке було доступним, чітким і передбачуваним, зокрема, для позивача, відповідало критерію законності в розумінні ст.1 Першого Протоколу до Конвенції. Це обмеження було спрямоване на забезпечення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів у збереженні платоспроможності АТ "КБ "ПриватБанк" як банку, який займав значне місце на ринку фінансових послуг, і ліквідація якого могла потягнути істотні негативні наслідки фінансової нестабільності в державі.

З огляду на відсутність інших юридичних засобів збереження такої стабільності, які би відповідали європейським вимогам, і за наявності гарантій для акціонерів у разі завдання їм збитків отримати відповідне відшкодування, застосовані обмеження є пропорційними зазначеній легітимній меті. Інакше кажучи, Верховний Суд не вбачає порушення справедливого балансу між вищевказаним суспільним інтересом у втручанні у право власності позивача шляхом придбання акцій неплатоспроможного Банку в обмін на грошові зобов`язання останнього перед позивачем і викупу державою цих акцій, позаяк законом передбачено можливість компенсації шкоди акціонеру, якщо він у відповідному судовому процесі підтвердить добросовісність своїх дій у правовідносинах із неплатоспроможним банком і порушення своїх прав та законних інтересів.

У ліквідаційній процедурі неплатоспроможного банку заінтересовані особи (кредитори) включаються до дев`ятої черги. Суд звертає увагу, що позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на незаконність дій уповноважених осіб Фонду щодо вчинення правочинів, прийнятих на виконання рішень НБУ, Фонду, КМУ, без погодження з позивачем.

Отже, такі рішення були підставою для укладення відповідних договорів, один із яких оспорюється позивачем, що має наслідком застосування спеціальних норм, передбачених ч.6 ст.41 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", щодо обмеження способів захисту прав попереднього власника акцій неплатоспроможного банку, які в подальшому було конкретизовано частинами 3 і 4 ст.5 ГПК у редакції Закону №590-IX.

Вирішення питання про те, чи порушені права та законні інтереси позивача, суд може вирішити тільки у спорі за належною позовною вимогою - про відшкодування завданої шкоди у грошовій формі. А для застосування ч.3 ст.5 ГПК необхідно встановити, що позивач є (був) учасником банку й обґрунтовує порушення прав та інтересів виведенням неплатоспроможного банку з ринку або ліквідацією банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ.

Позивач не аргументував порушення своїх прав наявністю активів у неплатоспроможного банку, які б дозволяли задовольнити вимоги кредиторів дев`ятої черги такого банку в його ліквідаційній процедурі. Отже, позивач не доводив порушення його майнових інтересів наявністю активів неплатоспроможного банку, які б дозволили задоволення вимог дев`ятої черги. Утім доводи про порушення його прав як кредитора (вкладника) / колишнього учасника (акціонера) є необґрунтованими з огляду на наявність компетенції в уповноваженої особи Фонду на укладення договорів купівлі-продажу акцій від імені пов`язаних із банком осіб без погодження з такими особами відповідно до затвердженого Фондом плану врегулювання та згідно з приписами п.5 ч.2 ст.39 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Судом встановлено, що на момент звернення з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій АТ "КБ "ПриватБанк", укладених у процедурі виведення цього Банку з ринку як неплатоспроможного, було здійснено обмін грошових вимог позивача до Банку на акції додаткової емісії Банку у процедурі "bail-in", а 100% акцій ПАТ "КБ "Приватбанк" продано інвестору - державі в особі Мінфіну в порядку статті 41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Тобто всі процедури, обумовлені підготовкою і передачею Банку новому акціонеру (державі) та відновленням його платоспроможності, були завершені.

Відтак, провадження в цій справі за позовними вимогами про недійсність правочину із відчуження на користь держави належної йому частки у складі 100% акцій неплатоспроможного Банку не здатне поновити права позивача як кредитора (вкладника) / колишнього учасника (акціонера) Банку, оскільки як з огляду на правову природу спірних правовідносин, так і в силу ч.6 ст.41 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відновлення становища, яке існувало до вчинення оспорюваних правочинів у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку як наслідок недійсності правочинів не є можливим незалежно від встановлення / невстановлення судом певних порушень при вчиненні таких правочинів. Єдиним ефективним способом захисту позивача може бути відшкодування йому у грошовій формі завданої шкоди.

Таким чином, позивач обрав неефективний спосіб захисту прав у розумінні ст.13 Конвенції та ч.6 ст.41 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який не забезпечить поновлення порушених прав, за захистом яких він звернуся до суду.

Стосовно тверджень позивача про відсутність підстав для визнання його пов`язаною із АТ КБ «ПРИВАТБАНК» особою за кодом типу пов`язаної з банком особи № 528 (ознака пов`язаності за частиною першою статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), тобто юридична особа, у якій фізичні особи, зазначені в частині першій статті 52 Закону, є керівниками або власниками істотної участі, суд зазначає наступне.

Рішенням Комісії Національного банку України з питань визначення пов`язаних із банками осіб та перевірки операцій банків з такими особами № 105 від 13.12.2016 «Про визначення осіб пов`язаними з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (далі - Рішення № 105) ТОВ «САМТЕК-СЕРВІС» був визначений пов`язаною із АТ КБ «ПРИВАТБАНК» особою за кодом типу пов`язаної з банком особи № 528 (ознака пов`язаності за частиною першою статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), тобто юридична особа, у якій фізичні особи, зазначені в частині першій статті 52 Закону, є керівниками або власниками істотної участі.

Згідно із пунктами 1, 2 глави 1 розділу II Положення про визначення пов`язаних із банком осіб, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12.05.2015 №315 (далі - Положення № 315) (тут і далі у редакції, чинній на момент визначення Національним банком Позивача, пов`язаною із АТ КБ «ПРИВАТБАНК» особою) банк визначає перелік пов`язаних із банком осіб, який затверджується правлінням банку, відповідно до вимог статті 52 Закону та з урахуванням цього Положення. Особа є пов`язаною з банком із моменту виникнення підстав для визначення такої особи пов`язаною з банком відповідно до вимог зазначеної статті закону. Банк забезпечує внесення змін до переліку пов`язаних із банком осіб на підставі змін інформації щодо особи, визначеної пов`язаною з банком, визначення нових осіб пов`язаними з банком особами тощо.

Відповідно до пункту 3 глави 1 розділу II Положення № 315 банк зобов`язаний щомісячно надавати Національному банку актуалізований перелік пов`язаних із банком осіб за формою та у строки, визначені нормативно- правовим актом Національного банку з питань організації статистичної звітності, що подається до Національного банку.

Судом встановлено, що ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було подано до Національного банку інформацію щодо пов`язаних осіб у порядку встановленому нормативно-правовими актами Національного банку, де ТОВ «САМТЕК-СЕРВІС» було визначено пов`язаною особою з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», а саме: ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на виконання вимог Положення № 315 разом із супровідними листами № Е.72.0.0.0/3-72979 БТ від 12.10.2015, № Е.72.0.0.0/3- 76761 від 06.11.2015, № Е.72.0.0.0/3-82611 від 07.12.2015, № Е.72.0.0.0/3-380 від 06.01.2016, № Е.72.0.0.0/3-81186 від 09.02.2016, № Е.72.0.0.0/3-86724 від 10.03.2016, № КТ-БТ-СП-2016-97233 БТ від 11.04.2016, № КТ-БТ-СП-2016- 101923 БТ від 06.05.2016, № КТ-БТ-СП-2016-121458 БТ від 10.06.2016, № КТ- БТ-СП-2016-132338 БТ від 11.07.2016, № КТ-БТ-СП-2016-147665 БТ від 10.08.2016, № КТ-БТ-СП-2016-161845 БТ від 12.09.2016, № КТ-БТ-СП-2016- 177287 БТ від 10.10.2016, № КТ-БТ-2016-198574 БТ від 12.12.2016 надіслав Національному банку переліки пов`язаних із банком осіб, відповідно станом на 01.10.2015, 01.11.2015, 01.12.2015, 01.01.2016, 01.02.2016, 01.03.2016, 01.04.2016, 01.05.2016, 01.06.2016, 01.07.2016, 01.08.2016, 01.09.2016, 01.10.2016, 01.12.2016, згідно яких, самим ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» визначено пов`язаною особою ТОВ «САМТЕК-СЕРВІС» за кодом типу пов`язаності № 528, а саме юридичну особу, в якій фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі.

Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «САМТЕК-СЕРВІС» був визначений пов`язаною із Банком особою за кодом типу пов`язаної з банком особи № 528 самостійно АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Отже, на підставі щомісячної звітної інформації АТ КБ «ПРИВАТБАНК», поданої до Національного банку на виконання Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Положення № 315 рішенням Комісії Національного банку України з питань визначення пов`язаних із банками осіб та перевірки операцій банків з такими особами № 105 від 13.12.2016 «Про визначення осіб пов`язаними з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (далі-Рішення № 105) ТОВ «САМТЕК-СЕРВІС» був визначений пов`язаною із АТ КБ «ПРИВАТБАНК» особою за код типу пов`язаної з банком особи № 528, тобто юридична особа, у якій фізичні особи, зазначені в частині першій статті 52 Закону, є керівниками або власниками істотної участі.

Водночас, як випливає з пункту 8 частини першої статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» законодавець імперативно визначив, що, для цілей цього Закону пов`язаними з банком особами є, зокрема, юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі.

Отже, для визначення особи, пов`язаною з банком за кодом типу пов`язаної з банком особи № 528, тобто як юридичної особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі необхідно встановити одночасну наявність двох юридичних складових:

- наявність фізичної особи, що є пов`язаною із банком на підставі частини першої статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність;

наявність у такої фізичної особи істотної участі в певній юридичній особі або перебування її на посаді керівника певної юридичної особи.

У разі встановлення зазначених юридичних складових юридична особа, в якій фізичні особи, зазначені в частині першій статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», є керівниками або власниками істотної участі, то така юридична особа в силу приписів Закону України «Про банки і банківську діяльність» є пов`язаною з банком особою за кодом типу пов`язаної з банком особи № 528 згідно із пунктом 8 частини першої статті 52 Закону.

З огляду на зазначене, Закон України «Про банки і банківську діяльність» для визначення особи, пов`язаною з банком за кодом типу пов`язаної з банком особи № 528 не вимагає здійснювати аналіз господарських операцій та взаємовідносин юридичної особи з банком.

Таким чином, з аналізу матеріалів справи судом зроблено висновок, що про наявність ознак пов`язаності ТОВ «САМТЕК-СЕРВІС» з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за кодом типу пов`язаної з банком особи № 528 за частиною першою статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» свідчить звітна інформація та документи: засновник та кінцевий бенефіціарний власник ТОВ «САМТЕК-СЕРВІС» ОСОБА_1 (частка власності 49,88%) та директор Харківського ГУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_2 є рідними братами, які відповідно до статті 52 Закону України про банки і банківську діяльність є асоційованими особами, а ТОВ «САМТЕК-СЕРВІС» та ПАТ КБ «ПРИВ АТБАНК» є пов`язаними особами (ознаки пов`язаності за кодом типу пов`язаної з банком особи № 523, 527, 528 за частиною першою статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Крім того, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на виконання вимог Положення № 315 разом із супровідними листами № Е.72.0.0.0/3-72979 БТ від 12.10.2015, № Е.72.0.0.0/3-76761 від 06.11.2015, № Е.72.0.0.0/3-82611 від 07.12.2015, № Е.72.0.0.0/3-380 від 06.01.2016, № Е.72.0.0.0/3-81186 від 09.02.2016, № Е.72.0.0.0/3-86724 від 10.03.2016, № КТ-БТ-СП-2016-97233 БТ від 11.04.2016, № КТ-БТ-СП-2016-101923 БТ від 06.05.2016, № КТ-БТ-СП-2016-121458 БТ від 10.06.2016, № КТ-БТ-СП-2016-132338 БТ від 11.07.2016, № КТ-БТ-СП-2016- 147665 БТ від 10.08.2016, № КТ-БТ-СП-2016-161845 БТ від 12.09.2016, № КТ- БТ-СП-2016-177287 БТ від 10.10.2016, №КТ-КТ-9016-198574 БТ віл 12.12 2016 надіслав Національному банку переліки пов`язаних із банк станом на 01.10.2015, 01.11.2015, 01.12.2015, 01.01.2016, 01. 01.04.2016,01.05.2016,01.06.2016, 01.07.2016,01.08.2016, 01. 01.12.2016, згідно яких, самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» визначено пов`язаними особами ОСОБА_2 (код типу пов`язаності №523 (керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку)), ОСОБА_1 (код типу пов`язаності №527 (асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 частини першої статті 52 Закону).

Щодо застосування положень Закону №590-IX до спірних правовідносин та підстав закриття провадження у справі з урахуванням приписів цього Закону суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 звернула увагу, що встановлення способів захисту порушеного права є інститутом матеріального права. Положення ст.5 "Способи судового захисту" ГПК є нормами матеріального права незважаючи на їх розміщення у процесуальному кодексі.

На дату звернення з позовом у листопаді 2021 року діяв ГПК в редакції зі змінами, внесеними Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", чинним з 16.11.2019. Диспозиція ст.5 "Способи судового захисту" ГПК України в зазначеній редакції не передбачала обмежень щодо вибору колишнім учасником неплатоспроможного банку способу захисту його прав у господарському суді, порушення яких він пов`язує зі здійсненням процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку. Однак такі обмеження існували відповідно до ч.6 ст.41 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тобто в іншому законі, положення якого були матеріально-правовими. Ці обмеження були доступними, чіткими та передбачуваними для позивача. Подальше внесення змін до ГПК та доповнення ст.5 новими частинами 3 та 4 на цей висновок не впливають.

Стаття 16 ЦК передбачає необмежений перелік способів захисту особою своїх цивільних прав та інтересів, а також зазначає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом, але тільки у визначених законом випадках. Отже, цивільним законодавством допускається обрання судом такого способу захисту, який передбачений, зокрема, законом та є ефективним, виходячи із предмета спору. Термін "встановлений законом" означає не лише те, що спосіб захисту названий у законі, але й те, що цей спосіб визначений для захисту права чи інтересу від конкретного правопорушення.

Разом із тим, 23.05.2020 набрав чинності Закон №590-IX, п.5 розд.I якого вніс зміни у ст.5 ГПК та доповнив її частинами 3 і 4 такого змісту:

"3. Єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.

4. Визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного у частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку".

Як убачається з пояснювальної записки до проєкту зазначеного Закону, такі зміни мають за мету встановити рівновагу між приватними інтересами вкладників банків і суспільними інтересами у процедурах виведення неплатоспроможних банків з ринку / їх ліквідації, що є реалізацією принципу пропорційності як складової верховенства права. У разі скасування рішення щодо виведення банку з ринку становище такого банку, яке існувало до прийняття рішення компетентним органом, не повинно відновлюватись, а засоби правового захисту мають обмежуватись компенсацією у разі, якщо власники банку зазнали шкоди (як це передбачено законодавством США, Сполученого Королівства, Республіки Молдови, Литовської Республіки). Дослідження міжнародного досвіду регулювання таких правовідносин свідчить про відсутність у законодавстві інших країн підстав і механізмів повернення на ринок банку, щодо якого почалась процедура ліквідації.

Відтак, передбачена ч.6 ст.41 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" заборона щодо витребування в інвестора придбаних ним акцій банку на користь їх попереднього власника, яка діяла з 12.08.2015 та на час розгляду спору у цій справі, у контексті застосування гарантій ст.6 Конвенції є легітимним цивільно-правовим обмеженням способів захисту акціонерами банків їх прав та інтересів у процедурі виведення з ринку неплатоспроможного банку (у розумінні норм матеріального права), яка має застосовуватися як спеціальна щодо загальних способів захисту норма права. Така норма введена на захист публічного інтересу в забезпеченні стабільності фінансової системи та положень щодо добросовісності інвестора банку в силу закону (ч.10 ст.39 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Отже, законодавець встановив межі захисту суб`єктивного права учасника банку, імперативно визначивши, які способи захисту можуть бути застосовані у разі порушення права особи під час процедури виведення з ринку неплатоспроможного банку і які способи захисту не можуть бути застосовані.

Внесені Законом №590-IX зміни до ГПК, які набрали чинності 23.05.2020, фактично не змінили цього матеріально-правового регулювання.

Отже, з прийняттям Закону №590-IX не було змінено матеріально-правове регулювання в частині способів захисту прав особи, яка постраждала внаслідок порушень закону у процедурі виведення банку з ринку (відновлення його платоспроможності). Як на момент виникнення спірних правовідносин (грудень 2016 року), так і на цей час єдиним способом захисту від таких порушень є стягнення збитків. Тому питання темпорального застосування Закону №590-IX у частині належного способу захисту не виникає.

Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 п.39), від 15.10.2019 у справі №911/3749/17 (п.6.27), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (п.35) від 01.02.2020 у справі №922/614/19 (п.52)).

Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, як законного або протиправного (наприклад, у спорі про відшкодування шкоди, у спорі за віндикаційним позовом тощо), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена.

Під час розгляду такого спору варто виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (п.50), від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (п.84), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (п.101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її в мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (п.109)).

Тому ч.3 ст.5 ГПК, яка визначає єдиний спосіб захисту прав, підлягає застосуванню незалежно від того, чи було визнано протиправним (незаконним) індивідуальний акт / рішення, зазначений у цій частині. Більше того, ч.4 ст.5 ГПК вказує на те, що визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта / рішення, зазначеного в ч.3 ст.5 ГПК, є неналежним способом захисту прав особи, яка вважає їх порушеними таким актом, і не є підставою для застосування інших способів захисту, ніж відшкодування завданої шкоди.

У контексті застосування процесуальних норм, які було новелізовано із прийняттям Закону №590-IX, зокрема, п.7 розд.ІІ цього Закону, необхідно враховувати положення ч.3 ст.3 ГПК, якою визначено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії (однією із яких є закриття провадження у справі), розгляду і вирішення справи.

Зазначене відповідає припису ч.1 ст.58 Конституції України, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Так, у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України виснував, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів; перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци 1 та 2 п.2 мотивувальної частини зазначеного Рішення).

За загальним правилом, відомим, зокрема, із загальної теорії права, закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання чинності та продовжують існувати на час набрання чинності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у справі №9901/378/20 (пункти 29-30), від 08.09.2021 у справі №9901/315/20 (п.40)).

За змістом п.2 розд. II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до дня набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, за темпоральним критерієм законодавець застосував принцип прямої дії положень Закону №590-IX у часі - тобто перехід до регулювання згідно із Законом №590-IX здійснюється негайно з дня набрання ним чинності 23.05.2020, а раніше прийняті законодавчі акти не застосовуються в частинах, що суперечать цьому Закону.

Відповідно до п.7 розд.ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX судові провадження в господарських справах за позовом учасника та / або колишнього учасника банку про захист прав або інтересів, які були порушені внаслідок виведення банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ, судовий розгляд яких станом на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом ухвалення рішення (ухвали, постанови), у разі невідповідності обраних позивачем способів захисту вимогам частин 3, 4 ст.5 ГПК підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу.

Таке національне регулювання узгоджується із процедурою, передбаченою ст.85 Директиви 2014/59/ЄС, яка імплементована Україною на виконання міжнародних зобов`язань.

Зазначена спеціальна норма про закриття провадження у справі є процесуальною та оперативною, виходячи з дії нормативних актів у часі, встановлює, яку процесуальну дію має вчинити суд у разі, якщо позивач обрав неналежний спосіб захисту у процедурі виведення банку з ринку.

Отже, ця норма має застосовуватися разом з відповідною нормою закону як цілісний регулятор на час учинення відповідної процесуальної дії, а не на час виникнення спірних правовідносин (чи на час звернення позивача до суду).

Відтак норми перехідних положень закону як такі, що застосовуються до обмеженого кола правовідносин, які виникли і продовжуються на момент набрання чинності відповідним законом, вичерпують свою дію внаслідок їх застосування. Після закриття провадження у справах, про які законодавцем зазначено в п.7 розд.II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX, буде відсутній предмет регулювання припису цього пункту.

ГПК не містить такої підстави для закриття провадження у справі, як обрання позивачем неналежного способу захисту. Тому за загальним правилом, якщо обраний позивачем спосіб захисту передбачений законом, але є неналежним саме у справі, яка розглядається, то це не є підставою для закриття провадження, а є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок сформульований, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (п.6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (п.52) та від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (п.76).

Разом з тим, законом можуть передбачатися винятки з такого загального правила. Застосування процесуального припису п.7 розд.ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX до правовідносин, спір стосовно яких перебуває на розгляді господарського суду, і судове провадження не завершено прийняттям остаточного рішення на дату набрання чинності цим Законом, не суперечить положенням ст.6 Конвенції. Воно забезпечує однакові процесуальні наслідки розгляду спорів за позовами учасників (акціонерів) неплатоспроможного банку - як тих, що звернулися до суду до набрання чинності змінами до ст.5 ГПК, і їх спір не завершено розглядом у суді, так і тих, що звернулися після набрання чинності Законом №590-ІХ, - реалізуючи принцип рівності перед законом і судом, визначений ст.7 ГПК.

При цьому, законодавство України не обмежує повноваження парламенту встановити підстави для закриття провадження у справі в іншому законі, ніж процесуальний кодекс. Зокрема, законодавством України передбачено винятки - підстави для закриття (припинення) провадження у справі на стадії її розгляду по суті, які врегульовані не ГПК, а іншими законами, а саме п.1-1 розд."Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу України з процедур банкрутства, ч.2 ст.1 Закону "Про відновлення платоспроможності вуглевидобувних підприємств", ч.5 ст.2 Закону "Про приватизацію державного і комунального майна".

Відтак, механізм закриття провадження у справі, який передбачений п.7 розд.II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX на виконання міжнародних договорів України, не суперечить ГПК, узгоджується із законотворчою практикою, є доступним, чітким і зрозумілим для учасників справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 звернула увагу на співвідношення між загальною та спеціальною нормою. Спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання. У цій справі підлягає застосуванню спеціальна процесуальна норма п.7 розд.ІІ Закону №590-ІХ.

Також, судом враховано приписи ч. 4 ст. 236 ГПК України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на таке правове регулювання особливостей судової процедури розгляду спорів, пов`язаних із виведенням неплатоспроможного банку з ринку, враховуючи висновки, наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.06.20223 у справі № 910/19005/19, суд вважає за можливе задовольнити клопотання Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про закриття провадження у справі.

За приписами ч. 4 ст. 231 ГПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Разом з тим, згідно п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Оскільки позивачем не подано до суду будь-яких заяв щодо повернення сплаченої суми позивачу внаслідок закриття провадження у справі, суд унеможливлений вирішити питання щодо повернення судового збору.

Керуючись пунктом 7 розділу II. Прикінцеві та перехідні Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності", статтями 5, 231, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

УХВАЛИВ:

Провадження у справі №910/18072/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс" до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсними договорів та стягнення 12 072 061,49 грн - закрити.

Згідно ч. 2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені статтями 254 - 256 Господарського процесуального кодексу України.

Дата складання та підписання повного тексту ухвали 08.11.2023

Суддя М.О. Лиськов