Постанова

від 31.01.2024 по справі 910/18072/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2024 р. Справа №910/18072/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання - Луцюк А.В.

представники учасників справи:

від позивача: ОСОБА_2., Скрипчук М.Є.

від відповідача: Бауліна В.О.

від третьої особи-1: Пріцак І.Є.

від третьої особи-2: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 (повний текст складено 08.11.2023)

у справі №910/18072/21 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс"

до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:1) Національний банк України

2) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення 12 072 061,49 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс" (далі - ТОВ "Самтек-сервіс") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк"), з урахуванням заяви про зміну (доповнення) предмету позову про визнання недійсними договору про придбання акцій від 20.12.2016 №6/2016 та акта приймання-передавання за договором про придбання акцій від 20.12.2016 №6/2016, а також стягнення 12 072 061,49 грн заборгованості за договором приєднання про розміщення грошових коштів на поточному депозиті від 12.07.2015 №392868.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у позивача відсутні ознаки пов`язаної з банком особи, станом на 20.12.2016. Відповідно, договір про придбання акцій від 20.12.2016 №6/2016, укладений представником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) з перевищенням повноважень, тобто є таким, що не відповідає загальним вимогам, встановленим частинами 1, 3 статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Отже, внаслідок недійсності цього договору, є безпідставним списання грошових коштів з рахунків позивача.

Короткий зміст судових рішення та мотиви їх прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі №910/18072/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 27.06.2023 касаційну скаргу ТОВ "Самтек-сервіс" задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 у справі №910/18072/21 скасовано. Справу №910/18072/21 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Підставою для скасування судових рішень у цій справі стало те, що не дослідивши у повній мірі обставин, за наявності яких особа може бути визнана пов`язаною з банком, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність визначення ТОВ "Самтек-сервіс" пов`язаною з АТ КБ "Приватбанк" особою та, як наслідок, про відповідність вимогам чинного, на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, оспорюваного договору та правомірне списання грошових коштів з рахунків ТОВ "Самтек-сервіс" на підставі такого договору, є передчасними.

Верховний Суд дійшов висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та те, що судами попередніх інстанцій належним чином не з`ясовано й не перевірено усіх обставин справи та пов`язаних з ними доказів, що є порушенням вимог статей 86, 236, 237, 238, 282 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 закрито провадження у справі №910/18072/21 за позовом ТОВ "Самтек-сервіс" до АТ КБ "Приватбанк" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Національного банку України (далі - НБУ), ФГВФО про визнання недійсними договорів та стягнення 12 072 061,49 грн.

Постановляючи вищенаведену ухвалу, суд першої інстанції з огляду на правове регулювання особливостей судової процедури розгляду спорів, пов`язаних із виведенням неплатоспроможного банку з ринку, враховуючи висновки, наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №910/19005/19, дійшов висновку про задоволення клопотання АТ КБ "Приватбанк" про закриття провадження у справі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухвалою місцевого господарського суду, ТОВ "Самтек-сервіс" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 у справі №910/18072/21 та повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала постановлена місцевим господарським судом без з`ясування обставин, що мають значення для справи. Також, під час розгляду справи в суді першої інстанції не були доведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції помилково вважав встановленими.

Так, скаржник зокрема, посилається на відсутність у ТОВ "Самтек-сервіс" ознак, передбачених Положенням №315, а отже й протиправність рішення про визначення позивача пов`язаною з відповідачем особою. Звертає увагу суду, що ані під час першого розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, ані під час нового розгляду справи в Господарському суді міста Києва, НБУ та АТ КБ "Приватбанк" не наведено жодної ознаки пов`язаності ТОВ "Самтек-сервіс" з АТ КБ "Приватбанк", як того вимагає глава 3 розділу ІІ Положення №315 та не надано документів, які дозволили б Комісії з питань визнання осіб пов`язаними віднести позивача до пов`язаних осіб.

Крім того, у прохальній частині апеляційної скарги міститься клопотання про поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2023 апеляційну скаргу ТОВ "Самтек-сервіс" у справі №910/18072/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18072/21. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги ТОВ "Самтек-сервіс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/18072/21.

14.12.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/18072/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 апеляційну скаргу ТОВ "Самтек-сервіс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 у справі №910/18072/21 залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

27.12.2023, через систему "Електронний суд", скаржником подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 поновлено ТОВ "Самтек-сервіс" строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 у справі №910/18072/21. Відкрито апеляційне провадження у справі №910/18072/21. Розгляд апеляційної скарги ТОВ "Самтек-сервіс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 у справі №910/18072/21 призначено на 31.01.2024. Сторонам встановлено строк на подачу відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 25.01.2024.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

19.01.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив НБУ на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу ТОВ "Самтек-сервіс"залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 у справі №910/18072/21 - без змін.

Так, на переконання НБУ, висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими, у зв`язку з чим місцевим господарським судом постановлено ухвалу з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Також НБУ вказує, що місцевий господарський суд правильно визначив, що ТОВ "Самтек-сервіс" у справі №910/18072/21 обрано неефективний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

25.01.2024, через систему "Електронний суд", АТ КБ "Приватбанк" подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просить залишити апеляційну скаргу ТОВ "Самтек-сервіс" без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 - без змін.

АТ КБ "Приватбанк" вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а обставини справи встановлені судом в повній мірі та підтверджуються доказами, що містяться у матеріалах справи. В свою чергу, апеляційна скарга фактично зводиться до незгоди позивача з оскаржуваним судовим рішенням та не спростовує правильності встановлення судом обставин справи, правильності застосування норм матеріального та процесуального права та вірного врахування висновків Великої Палати Верховного Суду.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

30.01.2024, через систему "Електронний суд", позивачем подано додаткові письмові пояснення, в яких останній просить апеляційну скаргу ТОВ "Самтек-сервіс" задовольнити в повному обсязі, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва у даній справі про закриття провадження та направити справу на новий розгляд.

Так, у своїх поясненнях позивач звертає увагу суду не те, що відповідачем при новому розгляді не було надано жодного нового доказу на підтвердження статусу позивача, як пов`язаної особи, і суд при новому розгляді в своїй ухвалі про закриття провадження визначив статус позивача, як пов`язаної особи з відповідачем, лише прийнявши до уваги ті докази, які були надані відповідачем при першому розгляді, і які були визначені Верховним Судом, як недостатні для статусу пов`язаності позивача з відповідачем, а отже абсолютно неправомірно відніс позивача до акціонерів АТ КБ "Приватбанк".

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 31.01.2024 з`явились представники сторін та третьої особи-1.

Третя особа-2 свого представника в судове засідання не направила, про причини неявки суд не повідомила, про час та місце розгляду справи повідомлена шляхом направлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 в його електронний кабінет.

Згідно з частинами 3, 8 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи.

Таким чином, третя особа-2 повідомлена судом апеляційної інстанції про дату, час та місце проведення судового засідання апеляційним господарським судом, при цьому явка обов`язковою не визнавалась, а тому справа №910/18072/21 розглядається за її відсутності.

Представники позивача у судовому засіданні 31.01.2024 підтримали вимоги та доводи апеляційної скарги, просили суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 у справі №910/18072/21 та повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Представники відповідача та третьої особи-1, у свою чергу, заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 у справі №910/18072/21 залишити без змін.

Обставини справи, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

13.12.2016 Комісією НБУ з питань визначення пов`язаних із банком осіб і перевірки операцій банків з такими особами прийнято рішення "Про визначення осіб пов`язаними з АТ КБ "Приватбанк" №105 (далі - Рішення №105), яким позивача визнано пов`язаною з АТ КБ "Приватбанк" особою.

18.12.2016 Правлінням НБУ прийнято рішення №498- рш/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до категорії неплатоспроможних".

18.12.2016 Правлінням НБУ прийнято рішення №499-рш/БТ "Про надання пропозиції Кабінету Міністрів України щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави", яким запропоновано Кабінету Міністрів України розглянути виведення неплатоспроможного АТ КБ "Приватбанк" з ринку у спосіб, визначений пунктом 5 частини 2 статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" шляхом продажу АТ КБ "Приватбанк" інвестору в особі Держави та, серед іншого, визначено мінімальну потребу в капіталізації АТ КБ "Приватбанк" на суму 116,8 млрд. грн.

18.12.2016 Рада національної безпеки і оборони України прийняла рішення №560/2016 "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки України в економічній сфері та захисту інтересів вкладників", яке введене в дію Указом Президента України від 18.12.2016, яким було:

- враховано інформацію про зростання кредитних ризиків у сфері банківських послуг, що становить загрозу національній безпеці України в економічній сфері;

- запропоновано Кабінету Міністрів України розглянути питання щодо капіталізації AT КБ "Приватбанк" за участю Держави;

- вирішено невідкладно вжити вичерпних заходів щодо недопущення дестабілізації фінансової системи держави та забезпечення захисту прав вкладників.

18.12.2016 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи", якою:

- прийнято пропозицію НБУ щодо участі Держави, в особі Міністерства фінансів України, у виведенні з ринку AT КБ "Приватбанк" у спосіб, визначений пунктом 5 частини 2 статті 39 Закону про гарантування вкладів;

- Держава, в особі Міністерства фінансів України, придбаває акції AT КБ "Приватбанк" у повному обсязі за одну гривню, а Міністерство фінансів України, для виконання цього, забезпечує укладення договору купівлі-продажу акцій AT КБ "Приватбанк" після здійснення ФГВФО заходів, визначених статтею 41-1 Закону про гарантування вкладів.

18.12.2016 Виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення №2859 "Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ КБ "Приватбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", яким розпочато процедуру виведення AT КБ "Приватбанк" з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації. Повноваження тимчасового адміністратора делеговані Соловйовій Н.А.

19.12.2016 ФГВФО прийнято рішення №2860 "Про запровадження плану врегулювання АТ КБ "Приватбанк", яким затверджено план врегулювання неплатоспроможного AT КБ "Приватбанк" та визначено, що виведення неплатоспроможного AT КБ "Приватбанк" з ринку здійснюється в спосіб, визначений пунктом 5 частини 2 статті 39 Закону про гарантування вкладів, а саме продаж неплатоспроможного банку інвестору.

20.12.2016 ФГВФО прийнято рішення №2887 "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку АТ КБ "Приватбанк", яким погоджено умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов`язаних осіб неплатоспроможного банку та визначено повноважних осіб для забезпечення укладання оспорюваного договору.

20.12.2016 між AT КБ "Приватбанк" (як емітентом) та позивачем (як набувачем) укладено договір про придбання акцій додаткової емісії від 20.12.2016 №6/2016.

20.12.2016 ФГВФО прийнято рішення №2893 "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку AT КБ "ПриватБанк", яким погоджено умови продажу неплатоспроможного AT КБ "Приватбанк" та уповноважено уповноважену особу Фонду Шевченка А.М. на підписання та укладення договору купівлі-продажу цінних паперів.

20.12.2016 уповноважена особа Фонду Шевченко А.М. від імені всіх власників акцій AT КБ "Приватбанк" уклала з Державою Україна договір купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131, за яким Держава Україна, в особі Міністерства фінансів України придбала 100% акцій AT КБ "Приватбанк".

У даній справі ТОВ "Самтек-сервіс" заявлені позовні вимоги про визнання недійсним договору про придбання акцій від 20.12.2016 №6/2016, який укладено на виконання положень статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в процедурі виведення неплатоспроможного Банку з ринку за участі Держави, та про стягнення з Банку коштів, розміщених Товариством у Банку на підставі договору №392868, які були обміняні на акції додаткової емісії Банку за умовами такого договору про придбання акцій від 20.12.2016 №6/2016.

Так, договір про придбання акцій від 20.12.2016 №6/2016 укладений з ТОВ "Самтек-сервіс" як з пов`язаною, станом на 20.12.2016, особою з Банком на виконання вимог закону - статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в порядку реалізації Фондом права розпорядитися необтяженими грошовими зобов`язаннями банку перед пов`язаними особами шляхом обміну зазначених зобов`язань на акції додаткової емісії банку.

З тексту договору про придбання акцій від 20.12.2016 №6/2016 вбачається, що відповідні уповноважені особи Фонду при його підписанні діяли на підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду №2887 від 20.12.2016 "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку АТ КБ "Приватбанк" (далі - рішення Фонду №2887)

Так, рішенням Фонду №2887 було, зокрема:

- погоджено умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов`язаних осіб неплатоспроможного ПАТ КБ "Приватбанк" згідно з проектом, що додається до такого рішення,

- доручено уповноваженій особі Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "Приватбанк" Шевченку А.М. укласти договори про придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ "Приватбанк" від імені набувачів-пов`язаних осіб неплатоспроможного ПАТ КБ "Приватбанк" згідно з переліком, що є додатком до такого рішення (серед яких і позивач - ТОВ "Самтек-сервіс" - пункт 6 Переліку набувачів акцій емісії ПАТ КБ "Приватбанк). Доручено уповноваженій особі Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "Приватбанк" Славкіній М.А. укласти договори про придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку АТ КБ "Приватбанк" від імені емітента - ПАТ КБ "Приватбанк";

- уповноваженій особі Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "Приватбанк" Соловйовій Н.А. визначено забезпечити списання коштів з рахунків пов`язаних з Банком осіб після виконання умов договорів, умови яких погоджено цим рішенням, а також забезпечити відображення операцій, пов`язаних з виконанням таких договорів про придбання акцій в бухгалтерському обліку Банку (пункт 7 Рішення Фонду №2887).

Для забезпечення списання коштів з рахунків пов`язаних з Банком осіб та відображення операцій, пов`язаних з виконанням договорів про придбання акцій в бухгалтерському обліку Банку, на виконання рішення Фонду №2887 уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "Приватбанк" Соловйовою Н.А. і було видано наказ №44 від 21.12.2016 "Про перерахування коштів пов`язаних осіб" (далі - Наказ №44).

Наведене підтверджує той факт, що усі операції з перерахування коштів з рахунків, відкритих згідно з договором №392868, відбувалися на підставі договору про придбання акцій від 20.12.2016 №6/2016.

Таким чином, списання коштів з відповідних рахунків, відкритих згідно з договором №392868, здійснено на підставі договору про придбання акцій від 20.12.2016 №6/2016, укладеного на виконання вимог частини 6 статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в порядку реалізації Фондом права розпорядитися необтяженими грошовими зобов`язаннями банку перед пов`язаними особами шляхом обміну зазначених зобов`язань на акції додаткової емісії банку.

При цьому, договір про придбання акцій від 20.12.2016 №6/2016 є одним з договорів, що укладено між пов`язаними особами неплатоспроможного ПАТ КБ "Приватбанк" (як набувачами) та ПАТ КБ "Приватбанк" (як емітентом), за результатами яких капітал неплатоспроможного ПАТ КБ "Приватбанк", до моменту продажу акцій неплатоспроможного ПАТ КБ "Приватбанк" Державі, збільшено більше ніж на 29,4 млрд грн (так звана, операція bail in).

Отже, доводи позивача про недійсність правочину з відчуження належних йому акцій Банку у процедурі неплатоспроможності та щодо незаконності придбання від його імені посадовою особою Фонду акцій Банку за рахунок коштів, що належали позивачу та перебували на його рахунку, нерозривно пов`язані з обґрунтуванням незаконності дій Фонду та НБУ щодо виконання прийнятих ними рішень у процедурі неплатоспроможності Банку.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 2 Закону "Про акціонерні товариства" корпоративні права - це сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Відповідно до статті 4 Закону "Про акціонерні товариства" акціонерами можуть бути фізичні особи, а статтею 25 цього Закону визначені права акціонера за кожною простою акцією, зокрема, на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів, а також, в разі ліквідації товариства, частини його майна або вартості частини майна товариства, інформації про господарську діяльність товариства.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним правочину з купівлі-продажу акцій неплатоспроможного Банку як колишній учасник такого банку (яким він став на підставі договору придбання від 20.12.2016) з метою захисту своїх прав, що пов`язані з набуттям та володінням акціями у статутному капіталі АТ КБ "Приватбанк", та які позивач вважає порушеними у процедурі виведення банку з ринку як неплатоспроможного на підставі рішень НБУ, виконавчої дирекції Фонду та постанови Кабінету Міністрів України, зокрема, за процедурою, визначеною статтями 39, 41, 41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час здійснення якої було вчинено оспорюваний правочин.

За приписами частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, а також розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Зі змісту статей 15, 16 ЦК України вбачається, що кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 та від 09.02.2021 у справі №381/622/17.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Позивач, стверджуючи про порушення його прав внаслідок укладення спірного договору від його імені як клієнта АТ "КБ "Приватбанк", вказує на відсутність волі на укладення такого правочину.

Оспорюваний правочин вчинений на виконання рішень Правління НБУ, виконавчої дирекції Фонду та постанови Кабінету Міністрів України про віднесення АТ "КБ "Приватбанк" до категорії неплатоспроможних, виведення Банку з ринку, запровадження тимчасової адміністрації у Банку, а також погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного Банку від імені пов`язаних із Банком осіб, які прийнято в порядку статей 39, 41, 41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Отже, ці рішення уповноважених державою органів були підставами для укладення оспорюваного позивачем правочину.

Директивою Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2014/59/ЄС від 15.05.2014 "Про основні положення щодо фінансового оздоровлення та виведення з ринку неплатоспроможних банків та інвестиційних фірм" (далі - Директива 2014/59/ЄС) процедура "бейл-ін" (англ. - "bail-in tool") визначена як один зі способів оздоровлення неплатоспроможного банку його інвестором. Така процедура передбачає списання незабезпечених вимог кредиторів та / або їх конвертацію у частку у статутному капіталі банку (наприклад, акції), внаслідок чого зменшується загальна сума зобов`язань кредитної установи, що розширює можливості її фінансового оздоровлення.

Згідно зі статтею 57 Директиви 2014/59/ЄС держави-члени можуть, за умови дотримання національного корпоративного законодавства, брати участь у рекапіталізації установи або суб`єкта, зазначених у пунктах "b", "c", "d" ст.1(1) цієї Директиви, шляхом надання їм капіталу в обмін на такі інструменти відповідно до вимог Регламенту (ЄС) №575/2013.

Параграфом 5 статті 66 Директиви 2014/59/ЄС визначено, що держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитори, яких стосується виконання повноважень на списання або конверсію відповідно до параграфу 4, не мали права оскаржувати зменшення основної суми інструменту чи зобов`язання або у відповідних випадках його конверсію згідно з будь-якими положеннями законодавства держави-члена.

Відповідно до статті 85 цієї Директиви визначено порядок оскарження рішень про вжиття заходів із запобігання кризі, який, зокрема, врегульовує, що держави-члени повинні забезпечити, щоб кожна особа, якої стосується рішення про вжиття заходу з управління кризою, мала право на оскарження такого рішення. До права на оскарження застосовуються такі положення: подання апеляційної скарги автоматично не призупиняє дію оскаржуваного рішення; рішення органу із врегулювання підлягає негайному виконанню і є підставою для спростовної презумпції, що призупинення його виконання суперечило б інтересам суспільства. Для захисту інтересів осіб, які діють добросовісно і які придбали акції та інші активи, права або зобов`язання установи, яка підлягає врегулюванню, скасування рішення органу із врегулювання не впливає на адміністративні дії або транзакції, які здійснив орган із врегулювання на підставі скасованого рішення. У такому випадку засоби правового захисту у зв`язку із неправомірним рішенням або дією органів із врегулювання обмежуються компенсацією збитків, яких зазнав заявник у результаті рішення або дії.

Законом "Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони" Україна прийняла на себе зобов`язання, передбачені цією Угодою. Відповідно до розділу V "Економічне та галузеве співробітництво" гл.13 "Законодавство про заснування та діяльність компаній, корпоративне управління, бухгалтерський облік та аудит" зазначеної Угоди Україна прийняла на себе зобов`язання щодо поступового наближення до правил та рекомендацій Європейського Союзу із питань корпоративного управління відповідно до міжнародних стандартів, захисту прав акціонерів, кредиторів та інших заінтересованих сторін, відповідно до вимог Європейського Союзу у цій сфері згідно з додатками ХХХІV-ХХХVІ до цієї Угоди (стаття 387 Угоди).

Також, Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" затвердив Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу та визначив пріоритетні сфери адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, зокрема, законодавство про компанії та банківське право.

За змістом статті 249 Договору про заснування Європейського економічного співтовариства від 25.03.1957 директива Європейського Парламенту та Ради є обов`язковою для кожної держави-члена, якій її адресовано щодо результатів, що їх треба досягти, однак вона залишає національній владі цілковиту свободу вибирати форму та засоби досягнення цих результатів.

В Україні процедура викупу інвестором акцій неплатоспроможного банку ("bail-in"), яка регламентована Директивою 2014/59/ЄС, імплементована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функціонування фінансового сектору в Україні", чинного з 10.11.2018.

Ця процедура діяла на час вчинення оспорюваного правочину. Так, спеціальна процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави як інвестора, відповідно до статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", запроваджується як виняток для того, щоб не допустити вкрай негативних наслідків як для банківської системи, так і для економіки країни в цілому. З цією метою держава інвестує кошти у неплатоспроможний банк за рахунок державного бюджету, витрачаючи значні ресурси. Така процедура є коштовною альтернативою ліквідації банку та передбачає досягнення суспільно значущого ефекту і не має на меті ані збагачення певних кредиторів, ані їх позбавлення того, що вони отримали б у процедурі ліквідації банку.

Регламентована законодавцем процедура участі держави у відновленні платоспроможності банку у спосіб, визначена пунктом 4 або пунктом 5 частини 2 статті 39 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", передбачала прийняття Кабінетом Міністрів України рішення за пропозицією НБУ, в якій має зазначатися спосіб виведення банку з ринку за участю держави, розрахунки мінімальної потреби у капіталі, з урахуванням можливості обміну необтяжених грошових зобов`язань банку перед пов`язаними особами на акції додаткової емісії (частина 3 статті 41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; далі - в редакції, чинній на час вчинення оспорюваного правочину).

Також, законодавець передбачив обов`язок Фонду, в день отримання рішення Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, відповідно до пункту 5 частини 2 статті 39 цього Закону вжити заходів до додаткової емісії акцій банку, яка проводиться без відповідного скликання загальних зборів акціонерів, а укладення договорів купівлі-продажу акцій від імені пов`язаних осіб банку здійснюється уповноваженою особою Фонду без погодження з такими особами, відповідно до затвердженого Фондом плану врегулювання. З дня затвердження плану врегулювання Фонд, відповідно до закону, набуває права розпоряджатися акціями (паями) банку від імені будь-якої особи, яка є учасником банку, без необхідності додаткового оформлення повноважень на продаж акцій (паїв), а учаснику банку забороняється розпоряджатися акціями (паями) банку у будь-який спосіб (частина 3 статті 41 та частини 4, 6 статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

У той же час, з процедури "bail-in" виключено кредиторів - юридичних та фізичних осіб, - які не пов`язані з банком, але лише в межах їх коштів за поточними та депозитними рахунками, а також кредиторів, якщо грошові зобов`язання перед ними є обтяженими, незалежно від їх пов`язаності із банком. Такі кредитори, в разі виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю інвестора-держави, можуть отримати завдяки державним інвестиціям більше, ніж вони отримали б у процедурі ліквідації банку (частина 6 статті 41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Метою виключення із процедури "bail-in" першої категорії кредиторів є відновлення довіри до банку з боку непов`язаних з банком кредиторів, без чого здатність банку надалі здійснювати свою діяльність є сумнівною, а другої - захист добровільних заставодержателів прав вимоги пов`язаних осіб.

Процедура "bail-in" не спрямована на покарання кредиторів, до яких вона застосовується, а має на меті фінансове оздоровлення банку за рахунок списання вимог кредиторів, які є пов`язаними з банком особами, та / або їх конвертацію в акції. Застосування цієї процедури означає, що законодавець вирішив, що такі категорії кредиторів не отримають задоволення своїх вимог за рахунок інвестицій з державного бюджету.

За приписами частини 6 статті 41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд продає акції неплатоспроможного банку Мінфіну в повному обсязі за одну гривню лише у випадку, якщо капітал банку за результатами формування резервів та обміну зобов`язань на акції додаткової емісії банку залишається від`ємним чи нульовим (тобто коли такі акції не мають жодної цінності).

Таким чином, на вимоги пов`язаних з неплатоспроможним банком осіб про визнання недійсними правочинів, укладених від їхнього імені, поширюється дія спеціальних норм матеріального права, передбачених статтями 39, 40, 41, 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", які були чинними на момент учинення правочинів у процедурі придбання державою акцій неплатоспроможного банку, яка за правом Європейського Союзу визначена як "bail-in tool".

Спеціальний Закон "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачає обмеження способів захисту учасника неплатоспроможного банку з метою недопущення реституційних наслідків для інвестора та його майнової відповідальності перед попереднім власником акцій неплатоспроможного банку.

Згідно з частиною 6 статті 41 цього Закону, після укладення договору купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку та їх передачі інвестору, інвестор не може бути позбавлений права власності на придбані ним акції банку, та такі акції не можуть бути витребувані в нього на користь попереднього власника; попередній власник акцій банку не має права вимагати від інвестора відшкодування будь-яких збитків, понесених у результаті придбання інвестором акцій банку, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, прийнятих або вчинених у процесі визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку.

Отже, на час укладення оспорюваного правочину нормами матеріального права вже було обмежено права колишніх власників (акціонерів) неплатоспроможного банку щодо можливості повернення їм акцій неплатоспроможного банку та на відшкодування попереднім власникам збитків інвестором, яким у спірному випадку виступила держава, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, вчинених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Таке регулювання Україна прийняла з метою адаптації законодавства до корпоративного та банківського права Європейського Союзу, відповідно до зобов`язань за міжнародними договорами України. Це узгоджується зі статтею 85 Директиви 2014/59/ЄС та має певні особливості процедури застосування в національному праві, що допускається цими міжнародними договорами.

Так, відповідно до цієї статті Директиви 2014/59/ЄС, скасування рішення відповідного органу не повинне впливати на подальші акти чи правочини, які базувалися на такому рішенні; способи захисту від помилкового рішення чи дії обмежуються компенсацією майнових втрат позивача.

Зазначений підхід базується на тому, що у процедурі виведення банку з ринку відбуваються настільки радикальні зміни як у структурі статутного капіталу, так і в майні банку (в тому числі внаслідок його докапіталізації), що навіть у разі порушення закону під час таких процедур повернення постраждалих осіб у попередній стан є неможливим, внаслідок чого як спосіб захисту порушених майнових прав може застосовуватися лише відшкодування збитків.

Зазначені законодавчі гарантії прав інвестора зумовлювали те, що оспорювання в судовому порядку дійсності договору купівлі-продажу акцій, навіть у випадку констатації судом певних порушень при його укладенні, не призвело б до відновлення стану, що існував до його укладення. Тобто оскарження до суду договору купівлі-продажу акцій, укладеного у процедурі "bail-in", не може бути підставою для застосування наслідків недійсності правочину (договору). А тому відповідна позовна вимога, в разі її задоволення судом, не призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення. Отже, така вимога є неефективним способом захисту інтересів акціонера неплатоспроможного банку незалежно від того, чи були законними рішення компетентних органів про виведення неплатоспроможного банку з ринку шляхом обміну його акцій на зобов`язання інвестора.

У ліквідаційній процедурі неплатоспроможного банку заінтересовані особи (кредитори) включаються до дев`ятої черги. Суд звертає увагу, що позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на незаконність дій уповноважених осіб Фонду щодо вчинення правочинів, прийнятих на виконання рішень НБУ, Фонду, КМУ, без погодження з позивачем.

Отже, такі рішення були підставою для укладення відповідних договорів, один з яких оспорюється позивачем, що має наслідком застосування спеціальних норм, передбачених частиною 6 статті 41 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", щодо обмеження способів захисту прав попереднього власника акцій неплатоспроможного банку, які в подальшому було конкретизовано частинами 3 і 4 статті 5 ГПК України у редакції Закону №590-IX.

Вирішення питання про те, чи порушені права та законні інтереси позивача, суд може вирішити тільки у спорі за належною позовною вимогою - про відшкодування завданої шкоди у грошовій формі. А для застосування частини 3 статті 5 ГПК України необхідно встановити, що позивач є (був) учасником банку й обґрунтовує порушення прав та інтересів виведенням неплатоспроможного банку з ринку або ліквідацією банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, на момент звернення з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій АТ "КБ "Приватбанк", укладених у процедурі виведення цього Банку з ринку як неплатоспроможного, було здійснено обмін грошових вимог позивача до Банку на акції додаткової емісії Банку у процедурі "bail-in", а 100% акцій ПАТ "КБ "Приватбанк" продано інвестору - державі в особі Мінфіну, в порядку статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Тобто всі процедури, обумовлені підготовкою і передачею Банку новому акціонеру (державі) та відновленням його платоспроможності, були завершені.

Відтак, провадження в цій справі за позовними вимогами про недійсність правочину з відчуження на користь держави належної йому частки у складі 100% акцій неплатоспроможного Банку не здатне поновити права позивача як кредитора (вкладника)/колишнього учасника (акціонера) Банку, оскільки як з огляду на правову природу спірних правовідносин, так і в силу частини 6 статті 41 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відновлення становища, яке існувало до вчинення оспорюваних правочинів у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку, як наслідок недійсності правочинів, не є можливим незалежно від встановлення/невстановлення судом певних порушень при вчиненні таких правочинів. Єдиним ефективним способом захисту позивача може бути відшкодування йому у грошовій формі завданої шкоди.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що позивач обрав неефективний спосіб захисту прав, у розумінні статті 13 Конвенції та частини 6 статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який не забезпечить поновлення порушених прав, за захистом яких він звернуся до суду.

Стосовно тверджень позивача про відсутність підстав для визнання його пов`язаною з АТ КБ "Приватбанк" особою за кодом типу пов`язаної з банком особи №528 (ознака пов`язаності за частиною 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність"), тобто юридична особа, у якій фізичні особи, зазначені в частині 1 статті 52 Закону, є керівниками або власниками істотної участі, суд зазначає таке.

Рішенням Комісії НБУ з питань визначення пов`язаних з банками осіб та перевірки операцій банків з такими особами №105 від 13.12.2016 "Про визначення осіб пов`язаними з АТ КБ "Приватбанк" (далі - Рішення №105) ТОВ "Самтек-сервіс" визначений пов`язаною з АТ КБ "Приватбанк" особою за кодом типу пов`язаної з банком особи №528 (ознака пов`язаності за частиною 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність"), тобто юридична особа, у якій фізичні особи, зазначені в частині 1 статті 52 Закону, є керівниками або власниками істотної участі.

Відповідно до пунктів 1, 2 глави 1 розділу II Положення про визначення пов`язаних з банком осіб, затвердженого постановою Правління НБУ від 12.05.2015 №315 (далі - Положення №315) (тут і далі у редакції, чинній на момент визначення НБУ позивача, пов`язаною з АТ КБ "Приватбанк" особою) банк визначає перелік пов`язаних з банком осіб, який затверджується правлінням банку, відповідно до вимог статті 52 Закону та з урахуванням цього Положення. Особа є пов`язаною з банком з моменту виникнення підстав для визначення такої особи пов`язаною з банком відповідно до вимог зазначеної статті закону. Банк забезпечує внесення змін до переліку пов`язаних із банком осіб на підставі змін інформації щодо особи, визначеної пов`язаною з банком, визначення нових осіб пов`язаними з банком особами тощо.

Згідно з пунктом 3 глави 1 розділу II Положення №315 банк зобов`язаний щомісячно надавати НБУ актуалізований перелік пов`язаних з банком осіб за формою та у строки, визначені нормативно-правовим актом НБУ з питань організації статистичної звітності, що подається до НБУ.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, АТ КБ "Приватбанк" подано до НБУ інформацію щодо пов`язаних осіб у порядку встановленому нормативно-правовими актами НБУ, де ТОВ "Самтек-сервіс" визначено пов`язаною особою з АТ КБ "Приватбанк", а саме: АТ КБ "Приватбанк" на виконання вимог Положення №315 разом із супровідними листами №Е.72.0.0.0/3-72979 БТ від 12.10.2015, №Е.72.0.0.0/3- 76761 від 06.11.2015, №Е.72.0.0.0/3-82611 від 07.12.2015, №Е.72.0.0.0/3-380 від 06.01.2016, №Е.72.0.0.0/3-81186 від 09.02.2016, №Е.72.0.0.0/3-86724 від 10.03.2016, №КТ-БТ-СП-2016-97233 БТ від 11.04.2016, №КТ-БТ-СП-2016-101923 БТ від 06.05.2016, №КТ-БТ-СП-2016-121458 БТ від 10.06.2016, №КТ-БТ-СП-2016-132338 БТ від 11.07.2016, №КТ-БТ-СП-2016-147665 БТ від 10.08.2016, №КТ-БТ-СП-2016-161845 БТ від 12.09.2016, №КТ-БТ-СП-2016- 177287 БТ від 10.10.2016, №КТ-БТ-2016-198574 БТ від 12.12.2016 надіслав НБУ переліки пов`язаних з банком осіб, відповідно станом на 01.10.2015, 01.11.2015, 01.12.2015, 01.01.2016, 01.02.2016, 01.03.2016, 01.04.2016, 01.05.2016, 01.06.2016, 01.07.2016, 01.08.2016, 01.09.2016, 01.10.2016, 01.12.2016, згідно з якими, самим АТ КБ "Приватбанк" визначено пов`язаною особою ТОВ "Самтек-сервіс" за кодом типу пов`язаності №528, а саме юридичну особу, в якій фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі.

Отже, ТОВ "Самтек-сервіс" визначений пов`язаною з Банком особою за кодом типу пов`язаної з банком особи №528 самостійно АТ КБ "Приватбанк".

Таким чином, на підставі щомісячної звітної інформації АТ КБ "Приватбанк", поданої до НБУ на виконання Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Положення №315 рішенням Комісії НБУ з питань визначення пов`язаних з банками осіб та перевірки операцій банків з такими особами №105 від 13.12.2016 "Про визначення осіб пов`язаними з ПАТ КБ "Приватбанк" (далі - Рішення №105), ТОВ "Самтек-сервіс" визначений пов`язаною з АТ КБ "Приватбанк" особою за кодом типу пов`язаної з банком особи №528, тобто юридична особа, у якій фізичні особи, зазначені в частині 1 статті 52 Закону, є керівниками або власниками істотної участі.

Разом із тим, як вбачається з пункту 8 частини 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" законодавець імперативно визначив, що для цілей цього Закону, пов`язаними з банком особами є, зокрема, юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі.

Отже, для визначення особи, пов`язаною з банком за кодом типу пов`язаної з банком особи №528, тобто як юридичної особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі необхідно встановити одночасну наявність двох юридичних складових:

- наявність фізичної особи, що є пов`язаною із банком на підставі частини 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність";

- наявність у такої фізичної особи істотної участі в певній юридичній особі або перебування її на посаді керівника певної юридичної особи.

У разі встановлення зазначених юридичних складових юридична особа, в якій фізичні особи, зазначені в частині 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", є керівниками або власниками істотної участі, то така юридична особа, в силу приписів Закону України "Про банки і банківську діяльність", є пов`язаною з банком особою за кодом типу пов`язаної з банком особи №528 згідно з пунктом 8 частини 1 статті 52 Закону.

З огляду на викладене, Закон України "Про банки і банківську діяльність" для визначення особи, пов`язаною з банком за кодом типу пов`язаної з банком особи №528 не вимагає здійснювати аналіз господарських операцій та взаємовідносин юридичної особи з банком.

Отже, судом першої інстанції зроблено вірний висновок, з яким погоджується судова колегія, що про наявність ознак пов`язаності ТОВ "Самтек-сервіс" з АТ КБ "Приватбанк" за кодом типу пов`язаної з банком особи №528 за частиною 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" свідчить звітна інформація та документи: засновник та кінцевий бенефіціарний власник ТОВ "Самтек-сервіс" ОСОБА_2 (частка власності 49,88%) та директор Харківського ГУ АТ КБ "Приватбанк" ОСОБА_1 є рідними братами, які відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є асоційованими особами, а ТОВ "Самтек-сервіс" та АТ КБ "Приватбанк" є пов`язаними особами (ознаки пов`язаності за кодом типу пов`язаної з банком особи №№523, 527, 528 за частиною 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Крім того АТ КБ "Приватбанк", на виконання вимог Положення №315, разом з супровідними листами №Е.72.0.0.0/3-72979 БТ від 12.10.2015, №Е.72.0.0.0/3-76761 від 06.11.2015, №Е.72.0.0.0/3-82611 від 07.12.2015, №Е.72.0.0.0/3-380 від 06.01.2016, №Е.72.0.0.0/3-81186 від 09.02.2016, №Е.72.0.0.0/3-86724 від 10.03.2016, №КТ-БТ-СП-2016-97233 БТ від 11.04.2016, №КТ-БТ-СП-2016-101923 БТ від 06.05.2016, №КТ-БТ-СП-2016-121458 БТ від 10.06.2016, №КТ-БТ-СП-2016-132338 БТ від 11.07.2016, №КТ-БТ-СП-2016-147665 БТ від 10.08.2016, №КТ-БТ-СП-2016-161845 БТ від 12.09.2016, №КТ-БТ-СП-2016-177287 БТ від 10.10.2016, №КТ-КТ-9016-198574 БТ віл 12.12 2016 надіслав НБУ переліки пов`язаних з Банком станом на 01.10.2015, 01.11.2015, 01.12.2015, 01.01.2016, 01.02.2016, 01.03.2016, 01.04.2016, 01.05.2016, 01.06.2016, 01.07.2016, 01.08.2016, 01.09.2016, 01.10.2016, 01.12.2016, згідно з якими, самим АТ КБ "Приватбанк" визначено пов`язаними особами ОСОБА_1 (код типу пов`язаності №523 (керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку)), ОСОБА_2 (код типу пов`язаності №527 (асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 частини 1 статті 52 Закону).

Щодо застосування положень Закону №590-IX до спірних правовідносин та підстав закриття провадження у справі, з урахуванням приписів цього Закону, суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 звернула увагу, що встановлення способів захисту порушеного права є інститутом матеріального права. Положення статті 5 "Способи судового захисту" ГПК України є нормами матеріального права незважаючи на їх розміщення у процесуальному кодексі.

На дату звернення з позовом у листопаді 2021 року діяв ГПК України, в редакції зі змінами, внесеними Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", чинним з 16.11.2019. Диспозиція статті 5 "Способи судового захисту" ГПК України, в зазначеній редакції, не передбачала обмежень щодо вибору колишнім учасником неплатоспроможного банку способу захисту його прав у господарському суді, порушення яких він пов`язує зі здійсненням процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку. Однак, такі обмеження існували відповідно до частини 6 статті 41 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тобто в іншому законі, положення якого були матеріально-правовими. Ці обмеження були доступними, чіткими та передбачуваними для позивача. Подальше внесення змін до ГПК України та доповнення статті 5 новими частинами 3 та 4 на цей висновок не впливають.

Статтею 16 ЦК України передбачено необмежений перелік способів захисту особою своїх цивільних прав та інтересів, а також зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом, але тільки у визначених законом випадках.

Таким чином, цивільним законодавством допускається обрання судом такого способу захисту, який передбачений, зокрема, законом та є ефективним, виходячи з предмета спору. Термін "встановлений законом" означає не лише те, що спосіб захисту названий у законі, але й те, що цей спосіб визначений для захисту права чи інтересу від конкретного правопорушення.

Водночас, 23.05.2020 набрав чинності Закон №590-IX, пункт 5 розділу I якого вніс зміни у статтю 5 ГПК України та доповнив її частинами 3 і 4 такого змісту:

"3. Єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.

4. Визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного у частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку".

З пояснювальної записки до проекту зазначеного Закону вбачається, що такі зміни мають за мету встановити рівновагу між приватними інтересами вкладників банків і суспільними інтересами у процедурах виведення неплатоспроможних банків з ринку/їх ліквідації, що є реалізацією принципу пропорційності як складової верховенства права. У разі скасування рішення щодо виведення банку з ринку, становище такого банку, яке існувало до прийняття рішення компетентним органом, не повинно відновлюватись, а засоби правового захисту мають обмежуватись компенсацією у разі, якщо власники банку зазнали шкоди (як це передбачено законодавством США, Сполученого Королівства, Республіки Молдови, Литовської Республіки). Дослідження міжнародного досвіду регулювання таких правовідносин свідчить про відсутність у законодавстві інших країн підстав і механізмів повернення на ринок банку, щодо якого почалась процедура ліквідації.

Таким чином, передбачена частиною 6 статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" заборона щодо витребування в інвестора придбаних ним акцій банку на користь їх попереднього власника, яка діяла з 12.08.2015 та на час розгляду спору у цій справі, у контексті застосування гарантій статті 6 Конвенції є легітимним цивільно-правовим обмеженням способів захисту акціонерами банків їх прав та інтересів у процедурі виведення з ринку неплатоспроможного банку (у розумінні норм матеріального права), яка має застосовуватися як спеціальна щодо загальних способів захисту норма права. Така норма введена на захист публічного інтересу в забезпеченні стабільності фінансової системи та положень щодо добросовісності інвестора банку в силу закону (частина 10 статті 39 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Отже, законодавець встановив межі захисту суб`єктивного права учасника банку, імперативно визначивши, які способи захисту можуть бути застосовані у разі порушення права особи під час процедури виведення з ринку неплатоспроможного банку і які способи захисту не можуть бути застосовані.

Внесені Законом №590-IX зміни до ГПК України, які набрали чинності 23.05.2020, фактично не змінили цього матеріально-правового регулювання.

Таким чином, з прийняттям Закону №590-IX не змінено матеріально-правове регулювання в частині способів захисту прав особи, яка постраждала внаслідок порушень закону у процедурі виведення банку з ринку (відновлення його платоспроможності). Як на момент виникнення спірних правовідносин (грудень 2016 року), так і на цей час єдиним способом захисту від таких порушень є стягнення збитків. Тому питання темпорального застосування Закону №590-IX у частині належного способу захисту не виникає.

Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, за умови його невідповідності закону не тягне тих наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 15.10.2019 у справі №911/3749/17, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, від 01.02.2020 у справі №922/614/19).

Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, як законного або протиправного (наприклад, у спорі про відшкодування шкоди, у спорі за віндикаційним позовом тощо), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена.

Під час розгляду такого спору варто виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц та інші). Тому суд, незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її в мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.

У зв`язку з чим, частина 3 статті 5 ГПК України, яка визначає єдиний спосіб захисту прав, підлягає застосуванню незалежно від того, чи було визнано протиправним (незаконним) індивідуальний акт/рішення, зазначений у цій частині. Більше того, частина 4 статті 5 ГПК України вказує на те, що визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного в частині 3 статті 5 ГПК України, є неналежним способом захисту прав особи, яка вважає їх порушеними таким актом, і не є підставою для застосування інших способів захисту, ніж відшкодування завданої шкоди.

У контексті застосування процесуальних норм, які було новелізовано з прийняттям Закону №590-IX, зокрема, пункту 7 розділу ІІ цього Закону, необхідно враховувати положення частини 3 статті 3 ГПК України, якою визначено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії (однією із яких є закриття провадження у справі), розгляду і вирішення справи.

Зазначене відповідає частині 1 статті 58 Конституції України, згідно з якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, за темпоральним критерієм законодавець застосував принцип прямої дії положень Закону №590-IX у часі - тобто перехід до регулювання, згідно з Законом №590-IX, здійснюється негайно з дня набрання ним чинності 23.05.2020, а раніше прийняті законодавчі акти не застосовуються в частинах, що суперечать цьому Закону.

Згідно з пунктом7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX судові провадження в господарських справах за позовом учасника та/або колишнього учасника банку про захист прав або інтересів, які були порушені внаслідок виведення банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ, судовий розгляд яких станом на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом ухвалення рішення (ухвали, постанови), у разі невідповідності обраних позивачем способів захисту вимогам частин 3, 4 статті 5 ГПК України підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу.

Таке національне регулювання узгоджується з процедурою, передбаченою статтею 85 Директиви 2014/59/ЄС, яка імплементована Україною на виконання міжнародних зобов`язань.

Зазначена спеціальна норма про закриття провадження у справі є процесуальною та оперативною, виходячи з дії нормативних актів у часі, встановлює, яку процесуальну дію має вчинити суд у разі, якщо позивач обрав неналежний спосіб захисту у процедурі виведення банку з ринку.

Таким чином, ця норма має застосовуватися разом з відповідною нормою закону як цілісний регулятор на час учинення відповідної процесуальної дії, а не на час виникнення спірних правовідносин (чи на час звернення позивача до суду).

Відтак норми перехідних положень закону як такі, що застосовуються до обмеженого кола правовідносин, які виникли і продовжуються на момент набрання чинності відповідним законом, вичерпують свою дію внаслідок їх застосування. Після закриття провадження у справах, про які законодавцем зазначено в пункті 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX, буде відсутній предмет регулювання припису цього пункту.

Господарський процесуальний кодекс України не містить такої підстави для закриття провадження у справі, як обрання позивачем неналежного способу захисту. Тому за загальним правилом, якщо обраний позивачем спосіб захисту передбачений законом, але є неналежним саме у справі, яка розглядається, то це не є підставою для закриття провадження, а є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок сформульований, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19 та від 22.06.2021 у справі №200/606/18.

Водночас, Законом можуть передбачатися винятки з такого загального правила. Застосування процесуального припису пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX до правовідносин, спір стосовно яких перебуває на розгляді господарського суду, і судове провадження не завершено прийняттям остаточного рішення на дату набрання чинності цим Законом, не суперечить положенням статті 6 Конвенції. Воно забезпечує однакові процесуальні наслідки розгляду спорів за позовами учасників (акціонерів) неплатоспроможного банку - як тих, що звернулися до суду до набрання чинності змінами до статті 5 ГПК України, і їх спір не завершено розглядом у суді, так і тих, що звернулися після набрання чинності Законом №590-ІХ, - реалізуючи принцип рівності перед законом і судом, визначений статтею7 ГПК України.

При цьому, законодавство України не обмежує повноваження парламенту встановити підстави для закриття провадження у справі в іншому законі, ніж процесуальний кодекс. Зокрема, законодавством України передбачено винятки - підстави для закриття (припинення) провадження у справі на стадії її розгляду по суті, які врегульовані не ГПК України, а іншими законами, а саме пунктом 1-1 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу України з процедур банкрутства, частиною 2 статті 1 Закону "Про відновлення платоспроможності вуглевидобувних підприємств", частиною 5 статті 2 Закону "Про приватизацію державного і комунального майна".

Отже, механізм закриття провадження у справі, який передбачений пунктом 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX на виконання міжнародних договорів України, не суперечить ГПК України, узгоджується з законотворчою практикою, є доступним, чітким і зрозумілим для учасників справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 звернула увагу на співвідношення між загальною та спеціальною нормою. Спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання. У цій справі підлягає застосуванню спеціальна процесуальна норма пункт 7 розділу ІІ Закону №590-ІХ.

Враховуючи регулювання особливостей судової процедури розгляду спорів, пов`язаних з виведенням неплатоспроможного банку з ринку, а також висновки, наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.06.20223 у справі №910/19005/19, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про закриття провадження у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апелянтів, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду залишає апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс" без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 про закриття провадження у справі №910/18072/21 - без змін.

Розподіл судових витрат

Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на ТОВ "Самтек-сервіс".

Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 у справі №910/18072/21 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 у справі №910/18072/21 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/18072/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано - 19.02.2024.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов