Постанова

від 25.04.2024 по справі 910/18072/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/18072/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. (головуючий), Кролевець О. А., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс"

на ухвалу Господарського суду міста Києва

у складі судді Лиськова М. О.

від 01 листопада 2023 року

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Сітайло Л. Г., Буравльова С. І., Шапрана В. В.,

від 31 січня 2024 року (повний текст складений 19 лютого 2024 року)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс"

до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Національний банк України;

2) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

про визнання недійсним договору та стягнення 12 072 061,49 грн,

за участю представників:

від позивача: Рубан І. В., Скрипчук М. Є., ОСОБА_1

від відповідача: Бігдан А. В.

від третьої особи-1: Пріцак І. Є.

від третьої особи-2: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк", в якому з урахуванням заяви про зміну (доповнення) предмету позову від 27 січня 2022 року (вхідний № 01-20 від 31 січня 2022 року) (1-й том справи, а.с. 210 - 216), що була прийнята місцевим господарським судом до розгляду, просив:

- визнати недійсними договір про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 6/2016 та акт приймання-передання за договором про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 6/2016;

- стягнути 12 072 061,49 грн заборгованості за договором приєднання про розміщення грошових коштів на поточному депозиті від 12 липня 2015 року № 392868.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між позивачем та відповідачем спірний договір про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 6/2016, а також підписаний на виконання цього договору акт приймання-передання від 20 грудня 2016 року № 6/2016 не відповідають загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановленим у частинах першій та третій статті 203 Цивільного кодексу України. За твердженням позивача спірний договір суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки був укладений з ним як з пов`язаною з Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» особою, однак станом на дату укладення цього договору у позивача відсутні ознаки пов`язаної з банком особи. Крім того, спірний договір від імені позивача був укладений уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку «ПриватБанк» з перевищенням повноважень. Отже, внаслідок недійсності цього договору є безпідставним списання грошових коштів з рахунків позивача.

Господарський суд Київської області ухвалою від 23 листопада 2021 року прийняв позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс" до розгляду та відкрив за зазначеною позовною заявою провадження у справі № 910/18072/21.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс" станом на 20 грудня 2016 року засновником та учасником цього товариства був ОСОБА_1 з часткою у статутному капіталі товариства у розмірі 49,88%, який з 05 липня 2019 року є керівником цього товариства.

29 липня 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс" та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк", яке змінило своє найменування на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі по тексту - Банк), був укладений договір банківського рахунку № 284095, на підставі якого Товариству з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс" був відкритий поточний рахунок № НОМЕР_1 у валюті UAH (українська гривня).

Крім того, 03 лютого 2006 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" відкрило Товариству з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс" поточний рахунок у валюті EUR (Євро) та 06 квітня 2007 року відкрило картковий рахунок у валюті UAH (українська гривня).

26 вересня 2006 року згідно з наказом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" № 4778 ОСОБА_2 (рідний брат ОСОБА_1 ) був призначений директором Харківського ГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк".

12 липня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс" та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" був укладений договір приєднання про розміщення грошових коштів на поточному депозиті № 392868, на підставі якого Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" відкрило Товариству з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс" рахунок (поточний депозит) № НОМЕР_2 у валюті UAH (українська гривня). У подальшому між Товариством з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс" та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" були укладені додаткові угоди № 1 від 12 жовтня 2015 року, № 2 від 12 січня 2016 року, № 3 від 13 квітня 2016 року, № 4 від 14 липня 2016 року, № 5 від 14 жовтня 2016 року, № 6 від 15 січня 2017 року, за якими умови зазначеного договору приєднання були частково змінені.

13 грудня 2016 року Комісія з питань визначення пов`язаних із банком осіб і перевірки операцій банків з такими особами Національного банку України прийняла рішення "Про визначення осіб пов`язаними з ПАТ КБ "Приватбанк" № 105 (далі - рішення № 105), яким визнала Товариство з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс" пов`язаною з Акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" особою відповідно до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» як юридичну особу, у якій фізичні особи є керівниками або власниками істотної участі.

18 грудня 2016 року Правління Національного банку України прийняло рішення № 498-рш/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до категорії неплатоспроможних", а також рішення № 499-рш/БТ "Про надання пропозиції Кабінету Міністрів України щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави", якими запропонувало Кабінету Міністрів України розглянути виведення неплатоспроможного Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" з ринку у спосіб, визначений пунктом 5 частини другої статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", шляхом продажу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" інвестору в особі Держави та, серед іншого, визначило мінімальну потребу в капіталізації банку на суму 116,8 млрд. грн.

Кабінет Міністрів України постановою № 961 від 18 грудня 2016 року «Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" прийняв пропозицію Національного банку України щодо участі Держави в особі Міністерства фінансів України у виведенні Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" з ринку у спосіб, визначений пунктом 5 частини другої статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та постановив, що Держава в особі Міністерства фінансів України придбаває акції Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" у повному обсязі за одну гривню, а Міністерство фінансів України для виконання цього забезпечує укладення договору купівлі-продажу акцій Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" після здійснення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб заходів, визначених статтею 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

18 грудня 2016 року виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 2859 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "Приватбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", за яким була розпочата процедура виведення Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації, повноваження тимчасового адміністратора делеговані ОСОБА_3

19 грудня 2016 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб прийняв рішення № 2860 "Про запровадження плану врегулювання ПАТ КБ "ПриватБанк", яким затвердив план врегулювання неплатоспроможного Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" та визначив, що виведення неплатоспроможного Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" з ринку здійснюється у спосіб, визначений пунктом 5 частини другої статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а саме: шляхом продажу неплатоспроможного банку інвестору (державі), який здійснить капіталізацію неплатоспроможного банку на 116,8 млрд грн.

20 грудня 2016 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб прийняв рішення № 2887 "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ "Приватбанк", яким погодив умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов`язаних осіб неплатоспроможного банку та визначив повноважних осіб для забезпечення укладання договорів, а також рішення № 2893 "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку AT КБ "ПриватБанк", яким, зокрема:

- погодив умови продажу неплатоспроможного Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк";

- доручив уповноваженій особі Фонду Шевченку А. М. укласти договори про придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" від імені набувачів - пов`язаних осіб неплатоспроможного Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк", відкрити в АБ "Укргазбанк" відповідні рахунки у цінних паперах від імені набувачів - пов`язаних осіб Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк", здійснити дії щодо зарахування на ці рахунки акцій додаткової емісії банку;

- надав уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічного акціонерному товаристві Комерційному банку "ПриватБанк" Шевченку А. М. право підписувати договори про придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" від імені набувачів - пов`язаних осіб неплатоспроможного Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк";

- доручив уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічного акціонерному товариств Комерційному банку "ПриватБанк" Славкіній М. А. укласти договори про придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" від імені емітента - Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" та надав Славкіній М.А. право підпису цих договорів від імені емітента - Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" та право проставлення печатки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- доручив уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку "ПриватБанк" ОСОБА_3 забезпечити списання з рахунків пов`язаних з банком осіб грошових коштів після виконання укладених договорів, умови яких погоджені у пункті 1 цього рішення, а також забезпечити відображення акцій, пов`язаних з виконанням зазначених вище договорів про придбання акцій додаткової емісії, у бухгалтерському обліку Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк".

20 грудня 2016 року між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" (як емітентом), від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку "ПриватБанк" Славкіної М. А., та Товариством з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс" (як набувачем), від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку "ПриватБанк" Шевченко А. М., якому були делеговані повноваження на підписання цього договору відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2887, був укладений договір про придбання акцій № 6/2016 (далі по тексту - договір, спірний договір), за умовами якого Емітент зобов`язався передати Набувачеві, а Набувач зобов`язався придбати в Емітента в обмін на грошові зобов`язання Емітента перед Набувачем, зазначені в пункті 1.2. цього договору, наступні акції додаткової емісії емітента: прості іменні акції Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" у кількості 21 874 штук по ціні 280,00 грн за одну акцію, загальною вартістю пакету акцій 6 124 720,00 грн.

Згідно з пунктом 1.2. договору Набувач в обмін на акції відступає на користь Емітента, а Емітент набуває прав вимоги за наступними грошовими зобов`язаннями (всі або частину) Емітента перед Набувачем, еквівалент яких у гривні складає наступну суму: договір № 392868 - 5 947 200,00 грн, договір № 284095 - 177 520,00 грн, всього 6 124 720,00 грн.

У пункті 2.1. договору сторони погодились з тим, що права вимоги, відступаються Набувачем Емітенту з моменту укладення сторонами акта приймання-передавання, форма якого міститься в додатку 1 до цього договору.

Відповідно до пункту 2.2. договору цим договором Набувач уповноважує уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вчинити всі дії (зокрема, без обмежень, підписання та подання будь-яких документів, заяв, карток тощо) та вжити всіх заходів, які будуть необхідні для відкриття Набувачеві рахунків в цінних паперах у депозитарній установі Набувача Публічному акціонерному товаристві Акціонерному банку "Укргазбанк".

На виконання зазначеного договору між його сторонами був підписаний акт приймання-передавання, відповідно до якого:

- Набувач підтверджує припинення належних йому прав вимоги за грошовими зобов`язаннями Емітента перед Набувачем у сумі 6 124 720,00 грн, як передбачено пунктом 1.2. договору;

- Набувач підтверджує виникнення у Емітента права списати з рахунків Набувача в Емітента грошові кошти, належні Набувачеві на підставах, передбачених пунктом 1.2. договору;

- Емітент підтверджує, що набув (прийняв) право списати з рахунків Набувача в Емітента грошові кошти, належні Набувачеві на підставах, передбачених пунктом 1.2. договору;

- Емітент підтверджує набуття права власності на грошові кошти, належні Набувачеві на підставах, передбачених пунктом 1.2. договору, а Набувач підтверджує, що набув право власності на акції додаткової емісії Емітента, визначені у пункті 1.1. договору;

- сторони підтверджують відсутність взаємних претензій щодо виконання умов договору про придбання акцій № 6/2016.

Для забезпечення списання коштів з рахунків пов`язаних з Банком осіб та відображення операцій, пов`язаних з виконанням договорів про придбання акцій в бухгалтерському обліку Банку, уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку "ПриватБанк" Соловйова Н. А. на виконання рішення Фонду № 2887 видала наказ № 44 від 21 грудня 2016 року "Про перерахування коштів пов`язаних осіб".

Відповідно до банківської виписки по рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс" 21 грудня 2016 року на виконання договору придбання акцій № 6/2016 з рахунків зазначеного товариства, відкритих у Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку "ПриватБанк", було здійснене списання грошових коштів, а саме: з рахунку № НОМЕР_2 було списано 5 892 569,23 грн; з рахунку № НОМЕР_3 - 14 659,20 грн; з рахунку № НОМЕР_4 - 54 703,46 грн; з рахунку № НОМЕР_5 - 5 950,00 Євро.

Списання коштів з відповідних рахунків було здійснено в порядку реалізації Фондом права розпорядитися необтяженими грошовими зобов`язаннями банку перед пов`язаними особами шляхом обміну зазначених зобов`язань на акції додаткової емісії банку, за результатами чого капітал неплатоспроможного Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до моменту продажу його акцій Державі був збільшений більше ніж на 29.4 млрд грн (так звана, операція bail-in).

21 грудня 2016 року на виконання рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб також прийняв рішення № 2893 від 20 грудня 2016 року уповноваженою особою Фонду Шевченком А. М. від імені усіх власників акцій Публічного акціонерного товариства Комерційного банка "ПриватБанк" був укладений з державою договір купівлі-продажу акцій Банку № БВ-744/16/13010-05/131, згідно з яким держава в особі Міністерства фінансів придбала 100 % акцій Публічного акціонерного товариства Комерційного банка "ПриватБанк" в усіх його акціонерів у складі пакета за ціною одна гривня. Відповідно до цього договору належні Товариству з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс" як пов`язаній з Банком особі акції у статутному капіталі Публічного акціонерного товариства Комерційного банка "ПриватБанк" були відчужені державі.

У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк", в якому з урахуванням заяви про зміну (доповнення) предмету позову від 27 січня 2022 року просив визнати недійсними договір про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 6/2016 та акт приймання-передання за договором про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 6/2016, а також стягнути 12 072 061,49 грн заборгованості за договором приєднання про розміщення грошових коштів на поточному депозиті від 12 липня 2015 року № 392868, посилаючись на те, що спірний договір суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки був укладений з ним як з пов`язаною з Банком особою, однак станом на дату укладення цього договору у позивача відсутні ознаки пов`язаної з банком особи, був укладений від імені позивача представником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку «ПриватБанк» з перевищенням повноважень. Внаслідок недійсності цього договору є безпідставним списання грошових коштів з рахунків позивача.

3. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх ухвалення.

Справа № 910/18072/21 розглядалася господарськими судами неодноразово.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 01 листопада 2023 року, постановленою за результатами нового розгляду справи № 910/18072/21, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31 січня 2024 року, закрив провадження у справі № 910/18072/21.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що:

- спір у цій справі є корпоративним та підлягає розгляду господарським судом відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, оскільки стосується недійсності договору купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку та позов заявлений особою як колишнім учасником такого банку;

- позивач обрав неефективний спосіб захисту прав у розумінні статті 13 Конвенції та частини шостої статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки спірний договір був укладений у спеціальній процедурі викупу інвестором (у даному випадку - державою) акцій неплатоспроможного банку (процедура «bail-in tool») відповідно до статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», наявні в матеріалах справи докази свідчать про наявність ознак пов`язаності позивача з Банком за кодом типу пов`язаної з банком особи № 528 за ознаками, що імперативно визначені у частині першій статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а у статтях 39, 40, 41, 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як спеціальних нормах матеріального права передбачені обмеження на застосування реституційних наслідків для інвестора (у даному випадку - держави) та його майнової відповідальності перед попереднім власником акцій неплатоспроможного банку, а відтак задоволення судом вимоги про визнання недійсним правочину купівлі-продажу акцій, укладеного у процедурі "bail-in", не є підставою для застосування наслідків недійсності правочину (договору), не призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення, та не поновить права позивача як кредитора (вкладника) / колишнього учасника (акціонера) Банку. Єдиним ефективним способом захисту позивача є відшкодування йому у грошовій формі завданої шкоди, що підтверджується положеннями частин третьої та четвертої статті 5 Господарського процесуального кодексу України;

- провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» № 590-ІХ, в якому закріплена спеціальна, процесуальна та оперативна норма про закриття провадження у разі, якщо позивач обрав неналежний спосіб захисту у процедурі виведення банку з ринку і ця норма має застосовуватися разом з відповідною нормою закону як цілісний регулятор на час учинення відповідної процесуальної дії, а не на час виникнення спірних правовідносин (чи на час звернення позивача до суду).

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс" просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 01 листопада 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31 січня 2024 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень позивач послався на абзац 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, а саме:

- статтю 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та норми, закріплені у главі 3 розділу ІІ Положення про визначення пов`язаних із банком осіб, затвердженого постановою Національного банку України від 12 травня 2015 року № 315, дійшли помилкового висновку про те, що позивач був правильно віднесений до категорії пов`язаних з Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" осіб, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладені у постанові від 27 червня 2023 року у цій справі, не виконали вказівок Верховного Суду, не дослідили ні рішення про визначення позивача пов`язаною з Акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" особою від 13 грудня 2016 року № 105), ні інформацію і документи, які дозволили ухвалити таке рішення, в частині відповідності позивача ознакам, визначеним у Главі 3 Розділу ІІ Положення (за характером взаємовідносин чи за характером операцій);

- частини третю та четверту статті 5 Господарського процесуального кодексу України та пункт 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» № 590-ІХ, помилково врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19, які є нерелевантними для цієї справи, оскільки зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах;

- залишили поза увагою та не розглянули заявлену позивачем вимогу про стягнення грошових коштів, що є кінцевою метою у відновленні порушених прав позивача.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" та третя особа на стороні відповідача - Національний банк України у відзивах на касаційну скаргу просять касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення з правильним застосуванням та з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правильно застосували до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19, які зроблені у подібних до цієї справи правовідносинах, дійшли правильного висновку про обрання позивачем неефективного способу захисту порушених прав та правильно закрили провадження у справі на підставі пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» № 590-ІХ, а наведені позивачем у касаційній скарзі доводи не спростовують законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі.

Третя особа на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відзиву на касаційну скаргу не надала.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд, здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені позивачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, та доводи відповідача та третьої особи-1 на стороні відповідача, наведені у відзивах на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 та від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 14).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту.

Предметом спору у цій справі є вимоги про визнання недійсними договору про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 6/2016 та акту приймання-передання за цим договором, а також про стягнення 12 072 061,49 грн заборгованості за договором приєднання про розміщення грошових коштів на поточному депозиті від 12 липня 2015 року № 392868.

Як встановили суди попередніх інстанцій спірний договір про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 6/2016 був укладений між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" (як емітентом), від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку "ПриватБанк" Славкіної М. А., та Товариством з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс" (як набувачем), від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку "ПриватБанк" Шевченко А. М., якому були делеговані повноваження на підписання цього договору відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2887. Спірний договір був укладений на виконання (на підставі) рішень Правління Національного банку України, виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та постанови Кабінету Міністрів України про віднесення Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до категорії неплатоспроможних, виведення Банку з ринку, запровадження тимчасової адміністрації у Банку, а також погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного Банку від імені пов`язаних із Банком осіб, які були прийняті в порядку статей 39, 40, 41, 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Верховний Суд зазначає про те, що положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема і положення зазначених статей, містять норми, що стосуються процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку шляхом його продажу інвестору, у тому числі державі як інвестору. Така процедура узгоджується з процедурою «бейл-ін» (англ. - «bail-in tool»), передбаченою Директивою Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2014/59/ЄС від 15 травня 2014 року "Про основні положення щодо фінансового оздоровлення та виведення з ринку неплатоспроможних банків та інвестиційних фірм" (далі - Директива 2014/59/ЄС). Згідно з цією Директивою процедура "бейл-ін" визначена як один зі способів оздоровлення неплатоспроможного банку його інвестором та передбачає списання незабезпечених вимог кредиторів та / або їх конвертацію у частку у статутному капіталі банку (наприклад, акції), внаслідок чого зменшується загальна сума зобов`язань кредитної установи, що розширює можливості її фінансового оздоровлення.

Згідно зі статтею 57 Директиви 2014/59/ЄС держави-члени можуть, за умови дотримання національного корпоративного законодавства, брати участь у рекапіталізації установи або суб`єкта, зазначених у пунктах "b", "c", "d" ст.1(1) цієї Директиви, шляхом надання їм капіталу в обмін на такі інструменти відповідно до вимог Регламенту (ЄС) №575/2013.

Параграфом 5 статті 66 Директиви 2014/59/ЄС визначено, що держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитори, яких стосується виконання повноважень на списання або конверсію відповідно до параграфу 4, не мали права оскаржувати зменшення основної суми інструменту чи зобов`язання або у відповідних випадках його конверсію згідно з будь-якими положеннями законодавства держави-члена.

У статті 85 цієї Директиви визначений порядок оскарження рішень про вжиття заходів із запобігання кризі, який, зокрема, врегульовує, що держави-члени повинні забезпечити, щоб кожна особа, якої стосується рішення про вжиття заходу з управління кризою, мала право на оскарження такого рішення. До права на оскарження застосовуються такі положення: подання апеляційної скарги автоматично не призупиняє дію оскаржуваного рішення; рішення органу із врегулювання підлягає негайному виконанню і є підставою для спростовної презумпції, що призупинення його виконання суперечило б інтересам суспільства. Для захисту інтересів осіб, які діють добросовісно і які придбали акції та інші активи, права або зобов`язання установи, яка підлягає врегулюванню, скасування рішення органу із врегулювання не впливає на адміністративні дії або транзакції, які здійснив орган із врегулювання на підставі скасованого рішення. У такому випадку засоби правового захисту у зв`язку із неправомірним рішенням або дією органів із врегулювання обмежуються компенсацією збитків, яких зазнав заявник у результаті рішення або дії.

Законом України "Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони" Україна прийняла на себе зобов`язання, передбачені цією Угодою. Відповідно до розділу V "Економічне та галузеве співробітництво" гл.13 "Законодавство про заснування та діяльність компаній, корпоративне управління, бухгалтерський облік та аудит" зазначеної Угоди Україна прийняла на себе зобов`язання щодо поступового наближення до правил та рекомендацій Європейського Союзу із питань корпоративного управління відповідно до міжнародних стандартів, захисту прав акціонерів, кредиторів та інших заінтересованих сторін, відповідно до вимог Європейського Союзу у цій сфері згідно з додатками ХХХІV-ХХХVІ до цієї Угоди (стаття 387 Угоди).

Також, Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" затвердив Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу та визначив пріоритетні сфери адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, зокрема, законодавство про компанії та банківське право.

За змістом статті 249 Договору про заснування Європейського економічного співтовариства від 25 березня 1957 року директива Європейського Парламенту та Ради є обов`язковою для кожної держави-члена, якій її адресовано щодо результатів, що їх треба досягти, однак вона залишає національній владі цілковиту свободу вибирати форму та засоби досягнення цих результатів.

У національному законодавстві України процедура викупу інвестором акцій неплатоспроможного банку ("bail-in"), яка регламентована Директивою 2014/59/ЄС, знайшла своє відображення у Законі України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Суди попередніх інстанцій встановили, що спеціальна процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави як інвестора діяла станом на дату укладення спірного у цій справі договору та була передбачена статтею 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Ця процедура була запроваджена законодавцем як виняток для того, щоб не допустити вкрай негативних наслідків як для банківської системи, так і для економіки країни в цілому. З цією метою держава інвестує кошти у неплатоспроможний банк за рахунок державного бюджету, витрачаючи значні ресурси. Така процедура є коштовною альтернативою ліквідації банку та передбачає досягнення суспільно значущого ефекту і не має на меті ані збагачення певних кредиторів, ані їх позбавлення того, що вони отримали б у процедурі ліквідації банку.

Регламентована законодавцем процедура участі держави у відновленні платоспроможності банку у спосіб, визначений пунктом 4 або пунктом 5 частини другої статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", передбачала прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення за пропозицією Національного банку України, в якій має зазначатися спосіб виведення банку з ринку за участю держави, розрахунки мінімальної потреби у капіталі, з урахуванням можливості обміну необтяжених грошових зобов`язань банку перед пов`язаними особами на акції додаткової емісії (частина третя статті 41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тут і далі по тексту - в редакції, чинній станом на час вчинення спірного договору).

Також, законодавець передбачив обов`язок Фонду в день отримання рішення Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку відповідно до пункту 5 частини другої статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вжити заходів до додаткової емісії акцій банку, яка проводиться без відповідного скликання загальних зборів акціонерів, а укладення договорів купівлі-продажу акцій від імені пов`язаних осіб банку здійснюється уповноваженою особою Фонду без погодження з такими особами, відповідно до затвердженого Фондом плану врегулювання. З дня затвердження плану врегулювання Фонд, відповідно до закону, набуває права розпоряджатися акціями (паями) банку від імені будь-якої особи, яка є учасником банку, без необхідності додаткового оформлення повноважень на продаж акцій (паїв), а учаснику банку забороняється розпоряджатися акціями (паями) банку у будь-який спосіб (частина третя статті 41 та частини четверта, шоста статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Отже, надання уповноваженій особі Фонду відповідно пункту 5 частини другої статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" повноважень на вжиття заходів з додаткової емісії акцій неплатоспроможного банку без відповідного скликання загальних зборів акціонерів та щодо укладення договорів купівлі-продажу акцій від імені пов`язаних з банком осіб без погодження з такими особами відповідно до затвердженого Фондом плану врегулювання було передбачено законом.

У той же час, з процедури "bail-in" виключено кредиторів - юридичних та фізичних осіб, - які не пов`язані з банком, але лише в межах їх коштів за поточними та депозитними рахунками, а також кредиторів, якщо грошові зобов`язання перед ними є обтяженими, незалежно від їх пов`язаності із банком. Такі кредитори, в разі виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю інвестора-держави, можуть отримати завдяки державним інвестиціям більше, ніж вони отримали б у процедурі ліквідації банку (частина шоста статті 41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Метою виключення із процедури "bail-in" першої категорії кредиторів є відновлення довіри до банку з боку непов`язаних з банком кредиторів, без чого здатність банку надалі здійснювати свою діяльність є сумнівною, а другої - захист добровільних заставодержателів прав вимоги пов`язаних осіб.

Процедура "bail-in" не спрямована на покарання кредиторів, до яких вона застосовується, а має на меті фінансове оздоровлення банку за рахунок списання вимог кредиторів, які є пов`язаними з банком особами, та / або їх конвертацію в акції. Застосування цієї процедури означає, що законодавець вирішив, що такі категорії кредиторів не отримають задоволення своїх вимог за рахунок інвестицій з державного бюджету.

Згідно з частиною шостою статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд продає акції неплатоспроможного банку Мінфіну в повному обсязі за одну гривню лише у випадку, якщо капітал банку за результатами формування резервів та обміну зобов`язань на акції додаткової емісії банку залишається від`ємним чи нульовим (тобто коли такі акції не мають жодної цінності).

З огляду на викладене, положення статей 39, 40, 41, 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними нормами матеріального права, що регулюють правовідносини, які виникають між учасниками процедури придбання державою акцій неплатоспроможного банку, яка за правом Європейського Союзу визначена як "bail-in tool", зокрема правовідносини щодо укладення у цій процедури правочинів з пов`язаними з неплатоспроможним банком особами від їхнього імені

Отже, суди попередніх інстанцій встановили, що спірний у цій справі договір (договір про придбання акцій № 6/2016 від 20 грудня 2016 року) є договором, що був укладений у зазначеній спеціальній процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави як інвестора, був укладений з позивачем як з пов`язаною з неплатоспроможним банком (Акціонерним товариством "КБ "ПриватБанк") особою, яка за наслідком укладення такого договору стала власником акцій неплатоспроможного бану та набула статусу акціонера банку. Позивач у цій справі звернувся до суду з позовом про визнання недійсним зазначеного договору № 6/2016 від 20 грудня 2016 року після того, як між усіма власниками акцій Публічного акціонерного товариства Комерційного банка "ПриватБанк", у тому числі і позивачем у цій справі, та державою як інвестором, був укладений договір купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку № БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та усі акції банку були передані інвестору. Тобто позивач звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним договору про придбання акцій № 6/2016 від 20 грудня 2016 року, акту приймання-передачі акцій та стягнення заборгованості в порядку реституції саме як колишній власник акцій неплатоспроможного банку (Акціонерного товариства "КБ "ПриватБанк") та колишній учасник цього банку, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.

Спеціальний Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачає обмеження способів захисту учасника неплатоспроможного банку з метою недопущення реституційних наслідків для інвестора та його майнової відповідальності перед попереднім власником акцій неплатоспроможного банку.

Згідно з частиною шостою статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній станом на дату укладення спірного у цій справі договору) після укладення договору купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку та їх передачі інвестору, інвестор не може бути позбавлений права власності на придбані ним акції банку, та такі акції не можуть бути витребувані в нього на користь попереднього власника; попередній власник акцій банку не має права вимагати від інвестора відшкодування будь-яких збитків, понесених у результаті придбання інвестором акцій банку, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, прийнятих або вчинених у процесі визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку.

Отже, зазначена норма матеріального права передбачала обмеження прав колишніх власників (акціонерів) неплатоспроможного банку щодо можливості повернення їм акцій неплатоспроможного банку та відшкодування їм (попереднім власникам) збитків інвестором, яким у спірному випадку виступила держава, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, вчинених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Таке регулювання Україна прийняла з метою адаптації законодавства до корпоративного та банківського права Європейського Союзу, відповідно до зобов`язань за міжнародними договорами України. Це узгоджується зі статтею 85 Директиви 2014/59/ЄС та має певні особливості процедури застосування в національному праві, що допускається цими міжнародними договорами.

Так, відповідно до цієї статті Директиви 2014/59/ЄС, скасування рішення відповідного органу не повинне впливати на подальші акти чи правочини, які базувалися на такому рішенні; способи захисту від помилкового рішення чи дії обмежуються компенсацією майнових втрат позивача.

Зазначений підхід базується на тому, що у процедурі виведення банку з ринку відбуваються настільки радикальні зміни як у структурі статутного капіталу, так і в майні банку (в тому числі внаслідок його докапіталізації), що навіть у разі порушення закону під час таких процедур повернення постраждалих осіб у попередній стан є неможливим, внаслідок чого як спосіб захисту порушених майнових прав може застосовуватися лише відшкодування збитків.

Зазначені законодавчі гарантії прав інвестора зумовлювали те, що оспорювання в судовому порядку дійсності договору купівлі-продажу акцій, навіть у випадку констатації судом певних порушень при його укладенні, не призвело б до відновлення стану, що існував до його укладення. Тобто оскарження до суду договору купівлі-продажу акцій, укладеного у процедурі "bail-in", не може бути підставою для застосування наслідків недійсності правочину (договору). А тому відповідна позовна вимога (про визнання недійсним договору придбання акцій в процедурі "bail-in", укладеного з пов`язаною з неплатоспроможним банком особою) у разі її задоволення судом не призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення. Отже, така вимога є неефективним способом захисту інтересів акціонера неплатоспроможного банку незалежно від того, чи були законними рішення компетентних органів про виведення неплатоспроможного банку з ринку шляхом обміну його акцій на зобов`язання інвестора.

Вирішення питання про те, чи порушені права та законні інтереси позивача, суд може вирішити тільки у спорі за належною позовною вимогою - про відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.

Такі висновки Верховного Суду щодо застосування частини шостою статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній станом на 20 грудня 2016 року - дату укладення спірного у цій справі договору) викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19, а також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 910/19005/19.

Як встановили суди попередніх інстанцій, позивач у цій справі звернувся до господарського суду з позовом у листопаді 2021 року. Станом на дату звернення позивача з позовом у цій справі про визнання недійсним договору про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 6/2016, укладеного у процедурі виведення Акціонерного товариства "КБ "ПриватБанк" з ринку як неплатоспроможного за участю держави, вже був здійснений обмін грошових вимог позивача до Банку на акції додаткової емісії Банку, а 100% акцій неплатоспроможного банку були продані інвестору - державі в особі Мінфіну в порядку, передбаченому статтею 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тобто були завершені усі процедури, обумовлені підготовкою і передачею неплатоспроможного банку новому акціонеру (державі) та відновленням його платоспроможності.

Крім того, станом на 08 листопада 2021 року - дату звернення позивача з позовом у цій справі діяла редакція Господарського процесуального кодексу України з урахуванням змін, внесених до цього кодексу Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» № 590-IX від 13 травня 2020 року (далі по тексту - Закон № 590-IX), що набрав чинності 23 травня 2020 року. За цим законом стаття 5 Господарського процесуального кодексу України була доповнена частинами третьою і четвертою, згідно з якими єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі. Визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного у частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 лютого 2023 року у справі №910/18214/19 звернула увагу на те, що встановлення способів захисту порушеного права є інститутом матеріального права. Положення, закріплені у статті 5 «Способи судового захисту» Господарського процесуального кодексу України, є нормами матеріального права, незважаючи на їх розміщення у процесуальному кодексі.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що передбачена частиною шостою статті 41 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» заборона щодо витребування в інвестора придбаних ним акцій банку на користь їх попереднього власника, яка діяла з 12 серпня 2015 року та діє на час розгляду спору у цій справі, у контексті застосування гарантій статті 6 Конвенції є легітимним цивільно-правовим обмеженням способів захисту акціонерами банків їх прав та інтересів у процедурі виведення з ринку неплатоспроможного банку (у розумінні норм матеріального права), яка має застосовуватися як спеціальна щодо загальних способів захисту норма права. Така норма введена на захист публічного інтересу в забезпеченні стабільності фінансової системи та положень щодо добросовісності інвестора банку в силу закону (частини десятої статті 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

При цьому, частина третя статті 5 Господарського процесуального кодексу України стосується способів захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку. Ця норма визначає єдиний спосіб захисту для таких осіб у вигляді відшкодування шкоди у грошовій формі та підлягає застосуванню незалежно від того, чи було визнано протиправним (незаконним) індивідуальний акт / рішення, зазначений у цій частині. Більше того, частина четверта статті 5 Господарського процесуального кодексу України вказує на те, що визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта / рішення, зазначеного в частині третій статті 5 Господарського процесуального кодексу України, є неналежним способом захисту прав особи, яка вважає їх порушеними таким актом, і не є підставою для застосування інших способів захисту, ніж відшкодування завданої шкоди.

Отже, законодавець встановив межі захисту суб`єктивного права учасника банку, імперативно визначивши, які способи захисту можуть бути застосовані у разі порушення права особи під час процедури виведення з ринку неплатоспроможного банку і які способи захисту не можуть бути застосовані. Як на момент виникнення спірних правовідносин (грудень 2016 року), так і на цей час єдиним способом захисту від таких порушень є стягнення збитків.

Такі висновки Верховного Суду щодо застосування частини шостою статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній станом на 20 грудня 2016 року - дату укладення спірного у цій справі договору), частин третьої та четвертої статті 5 Господарського процесуального кодексу України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19, а також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 910/19005/19.

Встановивши ці обставини та врахувавши зазначені вище висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19, а також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 910/19005/19, суди дійшли правильного висновку про те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту прав у розумінні статті 13 Конвенції та частини шостої статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки у спеціальних нормах матеріального права (статтях 39, 40, 41, 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") передбачені обмеження на застосування реституційних наслідків для інвестора (у даному випадку - держави) та його майнової відповідальності перед попереднім власником акцій неплатоспроможного банку, а відтак задоволення судом вимоги про визнання недійсним договору придбання акцій в процедурі "bail-in", укладеного з пов`язаною з неплатоспроможним банком особою, не є підставою для застосування наслідків недійсності правочину (договору), не призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення, та не поновить права позивача як кредитора (вкладника) / колишнього учасника (акціонера) Банку. Єдиним ефективним способом захисту позивача є відшкодування йому у грошовій формі завданої шкоди, що узгоджується з положеннями частин третьої та четвертої статті 5 Господарського процесуального кодексу України.

Верховний Суд не бере до уваги посилання позивача у касаційній скарзі на те, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19, були зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах та є нерелевантними для цієї справи, з огляду на таке.

Як вбачається спірні правовідносини у справі № 910/18214/19, як і у цій справі, стосувалися недійсності правочину придбання акцій неплатоспроможного Акціонерного товариства «КБ «Приватбанк», вчиненого у процедурі "bail-in", що обумовлює однакове правове регулювання спірних правовідносин у справах № 910/18214/19 та № 910/18072/21, тобто застосування до правовідносини у цих справах однакових норм права. Та обставина, що оспорювані у цих справах договори були укладені з особами, які мали різний статус щодо неплатоспроможного банку, а саме: у справі № 910/18214/19 спірний договір був укладений з особою, яка була акціонером банку, а у справі № 910/18072/21 - з особою, яка є пов`язаною з банком, не свідчить про неподібність правовідносини у цих справах, оскільки положення, закріплені у частині шостій статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній станом на дату укладення спірного у цій справі договору) та частинах третій та четвертій статті 5 Господарського процесуального кодексу України, стосуються прав колишніх власників (акціонерів, учасників) неплатоспроможного банку, без прив`язки до статусу таких колишніх власників (акціонерів, учасників), в якому вони перебували щодо неплатоспроможного банку до укладення договорів у процедурі "bail-in". Застосування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19, про неефективність такого обраного позивачем (як колишнім учасником неплатоспроможного банку) способу захисту порушених прав як визнання недійсним укладеного з ним в процедурі "bail-in" договору придбання акцій, не залежить від того, в якому статусі щодо неплатоспроможного банку перебував позивач. Крім того, релевантність висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19, до правовідносин, що стосуються недійсності укладеного із пов`язаною з банком особою в процедурі "bail-in" договору придбання акцій, підтверджена постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 910/19005/19, в якій позивачем у справі була саме пов`язана з банком особа, з якої був укладений оспорюваний нею договір. При ухваленні постанови від 28 червня 2023 року у справі № 910/19005/19 Верховний Суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19, керувався цими висновками.

Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що процесуальний закон стосується виключно подібності спірних правовідносин, що не вимагає встановлення їх тотожності у порівнюваних ситуаціях. Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, для встановлення подібності спірних правовідносин у суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими, суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом.

Посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій не розглянули заявлену позивачем вимогу про стягнення грошових коштів є безпідставними, оскільки зазначена вимога за своєю суттю є похідною від вимоги про недійсність договору, є вимогою про застосування наслідків недійсності правочину (реституції), які згідно з частиною шостою статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній станом на дату укладення спірного у цій справі договору) не можуть бути застосовані, про що також зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 та судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішенні та постанові у цій справі. З огляду на викладене зазначена позовна вимога, що за своєю правовою природою передбачає відновлення становища, що існувало до вчинення спірного договору, також є неефективним способом захисту прав у розумінні статті 13 Конвенції та частини шостої статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» № 590-IX судові провадження в господарських справах за позовом учасника та/або колишнього учасника банку про захист прав або інтересів, які були порушені внаслідок виведення банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ, судовий розгляд яких станом на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом ухвалення рішення (ухвали, постанови), у разі невідповідності обраних позивачем способів захисту вимогам частин третьої, четвертої статті 5 ГПК України підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19, зазначена норма (пункт 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» № 590-IX) є спеціальною нормою про закриття провадження у справі, є процесуальною та оперативною, виходячи з дії нормативних актів у часі, встановлює, яку процесуальну дію має вчинити суд у разі, якщо позивач обрав неналежний спосіб захисту у процедурі виведення банку з ринку. Отже, ця норма має застосовуватися разом з відповідною нормою закону як цілісний регулятор на час учинення відповідної процесуальної дії, а не на час виникнення спірних правовідносин (чи на час звернення позивача до суду). Відтак норми перехідних положень закону як такі, що застосовуються до обмеженого кола правовідносин, які виникли і продовжуються на момент набрання чинності відповідним законом, вичерпують свою дію внаслідок їх застосування. Після закриття провадження у справах, про які законодавцем зазначено в пункті 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX, буде відсутній предмет регулювання припису цього пункту.

Господарський процесуальний кодекс України не містить такої підстави для закриття провадження у справі, як обрання позивачем неналежного способу захисту. Тому за загальним правилом, якщо обраний позивачем спосіб захисту передбачений законом, але є неналежним саме у справі, яка розглядається, то це не є підставою для закриття провадження, а є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок сформульований, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 52) та від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76).

Разом з тим, законом можуть передбачатися винятки з такого загального правила. Застосування процесуального припису пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX до правовідносин, спір стосовно яких перебуває на розгляді господарського суду, і судове провадження не завершено прийняттям остаточного рішення на дату набрання чинності цим Законом, не суперечить положенням статті 6 Конвенції. Воно забезпечує однакові процесуальні наслідки розгляду спорів за позовами учасників (акціонерів) неплатоспроможного банку як тих, що звернулися до суду до набрання чинності змінами до статті 5 Господарського процесуального кодексу України і їх спір не завершено розглядом у суді, так і тих, що звернулися після набрання чинності Законом № 590-ІХ, реалізуючи принцип рівності перед законом і судом, визначений статтею 7 Господарського процесуального кодексу України.

Законодавство України не обмежує повноваження парламенту встановити підстави для закриття провадження у справі в іншому законі, ніж процесуальний кодекс. Зокрема, законодавством України передбачено винятки підстави для закриття (припинення) провадження у справі на стадії її розгляду по суті, які врегульовані не нормами Господарського процесуального кодексу України, а іншими законами, а саме: пунктом 1-1 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу України з процедур банкрутства, частиною другою статті 1 Закону України від 13 квітня 2017 року № 2021-VIII «Про відновлення платоспроможності вуглевидобувних підприємств», частиною п`ятою статті 12 Закону України від 18 січня 2018 року № 2269-VIII «Про приватизацію державного і комунального майна». Відтак, механізм закриття провадження у справі, передбачений пунктом 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX на виконання міжнародних договорів України, не суперечить Господарському процесуальному кодексу України, узгоджується із законотворчою практикою, є доступним, чітким і зрозумілим для учасників справи.

З огляду на правове регулювання особливостей судової процедури розгляду спорів, пов`язаних з виведенням неплатоспроможного банку з ринку, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 910/19005/19, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій у цій справі правильно врахували ці висновки Верховного Суду та дійшли правильного висновку про закриття провадження у цій справі на підставі спеціальної процесуальної норми, закріпленої у пункті 7 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX.

Враховуючи те, що суди попередніх інстанцій, керуючись висновками Верховного Суду, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 910/19005/19, дійшли правильного висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту порушених прав у спірних правовідносинах, Верховний Суд не бере до уваги та залишає без розгляду доводи позивача, наведені у касаційній скарзі, що стосуються обставин його пов`язаності з неплатоспроможним банком (АТ «КБ «Приватбанк»), оскільки такі обставини могли бути досліджені лише при розгляді справи по суті, який у зв`язку із закриття провадження у цій справі не здійснюється.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції зазначає про те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена абзацом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на те, що доводи позивача, наведені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, а наведені ними підстави касаційного оскарження є необґрунтованими, Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних ухвали Господарського суду міста Києва від 01 листопада 2023 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 31 січня 2024 року у справі № 910/18072/21.

9. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Самтек-сервіс" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 01 листопада 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31 січня 2024 року у справі № 910/18072/21 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

В. Студенець