Рішення

від 10.11.2023 по справі 916/2029/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" листопада 2023 р. м. Одеса Справа № 916/2029/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г., розглянувши порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/2029/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСАІЯ" ( код ЄДРПОУ 42625053, місцезнаходження: 68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Парусна, 15-Б, каб. 206) до

Відповідача -1: Державної казначейської служба України (код ЄДРПОУ 37567646, 01601, м.Київ, вул. Бастіонна,6)

Відповідача-2 : Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37607526 65023, м.Одеса, вул.Садова,1-А Поштова адреса: Головпоштамт, а/с 92, м. Одеса, 65001)

Про стягнення 82 049, 84 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позивач товариство з обмеженою відповідальністю "ІСАІЯ" звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Відповідача -1: Державної казначейської служба України та Відповідача-2 Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області з вимогою про стягнення 82049,84грн. витрат на інфляційне збільшення, 3% річних за несвоєчасно виконане грошове зобов`язання.

В обґрунтовані позовних вимог, заявник посилається на порушення відповідачами строків виконання судового наказу по справі № 916/2001/21 про примусове виконання рішення Господарського суду Одеської області від 08.11.2021 року, яким ухвалено: "Стягнути з держави в особі Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті за рахунок коштів Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісаія" 819855 гривень 77 коп. відшкодування шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб органу державної влади та 12 297 гривень 84 коп. судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч.3 ст.12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч.2 ст.247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч.3 ст.247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки справа № 916/2029/23, не є складною в розумінні норми ч.4 ст.247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.05.2023р. відкрито провадження по справі № 916/2029/23,справи вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

09.06.2023р. до суду надійшли відзиви по суті позовних вимог від обох відповідачів, Державної казначейської служба України, та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області. Відповідачі заявляють, що позовні вимоги не визнають, вважають їх необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Щодо строку розгляду справи суд зауважує, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.

Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків.

Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Таким чином, враховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні згідно Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, суд застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст.ст.2,6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вирішив позов задовольнити повнстю.

Як вказує позивач, встановлено судом та підтверджується матералами справи, 08.11.2021р. Господарським судом Одеської області було ухвалене рішення по справі № 916/2001/21 за позовом ТОВ "Ісаія" до Держави України в особі Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, треті особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, яким позов було задоволено частково, стягнуто з держави в особі Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ТОВ "Ісаія" 819 855,77 грн. відшкодування шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб органу державної влади та 12 297,84 грн. судового збору.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2022р. по справі № 916/2001/21 рішення Господарського суду Одеської області від 08.11.2021р. залишено без змін.

08.07.2022р. Господарським судом Одеської області було видано судовий наказ по справі № 916/2001/21 про примусове виконання рішення Господарського суду Одеської області від 08.11.2021р., яким ухвалено: Стягнути з держави в особі Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті за рахунок коштів Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісаія" 819855 гривень 77 коп. відшкодування шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб органу державної влади та 12297,84грн. судового збору.

20.07.2022р. на адресу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області було подано заяву представника ТОВ "Ісаія" від 20.07.2022 р., щодо виконання наказу Господарського суду Одеської області від 08.07.2022 по справі № 916/2001/21, що підтверджується листами ГУ ДКСУ № 16-06-06/4798 від 27.07.2022 р., № 16-06-06/707 від 23.01.2023р.

За результатами опрацювання вищевказаного виконавчого документу та на виконання вимог Порядку, ГУ ДКСУ в Одеській області було здійснено часткове безспірне списання коштів з рахунків боржника - Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті у загальній сумі 188897,96 грн на рахунок ТОВ "Ісаія", зокрема у зв`язку з вичерпанням коштів на рахунках боржника, через виконання інших виконавчих документів по справі № 916/2001/21.

З огляду на відсутність коштів на рахунках Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, на підставі пунктів 24-34 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. № 845, в подальшому виконання виконавчого документу здійснювалось за рахунок коштів державного бюджету, тобто Державною Казначейською службою України.

Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України (діючий) державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Частиною 2 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" також встановлено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до ст. 1 Положення про Державну казначейську службу України, яке затверджене постановою КМУ № 215 від 15.04.2015 р., Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ через з Міністерство фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Згідно із п.2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ № 845 від 03.08.2011 р., безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання рішень про стягнення коштів Казначейством та його територіальними органами без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Згідно із п. З того ж Порядку, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства

попереднім інформуванням Мінфіну та у порядку черговості надходження виконавчих документів.

Підпунктом 1 п. 35 того ж Порядку встановлено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно- розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

У разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачи подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду, (п. 36 Порядку).

Відповідно до ч.4 ст.З Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувану здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Пунктом 33 Порядку визначено, що у разі коли судове рішення неможливо виконати протягом двох місяців з дня надходження документів, зазначених у п. 6 цього Порядку, орган Казначейства для виконання рішення про стягнення передає до Державної казначейської служби України відповідні документи та відомості, а також інформацію про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника, з метою здійснення безспірного списання за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою».

За таких обставин, як вірно визначив позивач, відповідачами у цій справі є Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області та Державна кахначейська служба України.

На час пред"явлення позову виконання за наказом Господарського суду Одеської області від 08.07.2022р. по справі № 916/2001/21 в частині стягнення на загальну суму 643 255,65 грн. (819 855,77 грн. + 12 297,84грн.) - 188 897,96 грн = 643 255,65 грн.), не відбулось понад три місяці.

Згідно із ч.1 ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувану виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

За змістом ст.ст 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц.

Також судом враховується позиція Великої Палати Верховного суду щодо періоду, який необхідно примати для розрахунку інфляційних витрат та процентів річних при розгляді подібних спорів, визначивши, що відповідний розрахунок необхідно робити саме з дня пред`явлення виконавчого документу до виконання: «.З матеріалів цивільної справи вбачається, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від ЗО жовтня 2014 року стягнуто з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь, зокрема, ОСОБА1 93 800,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Того ж дня рішення набрало законної сили, і з того часу зобов`язання держави відшкодувати шкоду стаю конкретизоване і визначене. І з указаного часу воно маю бути виконане. Оскільки рішення суду фактично виконано лише 27 жовтня 2015 року, апеляційний суд правильно зробив розрахунок компенсаційного відшкодування. Установивши, що 17 січня 2015 року ОСОБА 1 звернулася до ГУ ДКСУ у Харківській області із виконавчим листом і заявою про виконання рішення Апеляційного суду Харківської області від ЗО жовтня 2014 року, яке виконано 27 жовтня 2015 року, апеляційний суд зробив обфунтований висновок про наявність підстав, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, для стягнення з ДКСУ на користь ОСОБА 1 інфляційних втрат у сумі 34 809,18 грн і трьох процентів річних у сумі 2 181,81 грн за період: з дня пред`явлення виконавчого листа до виконання до факпшчного виконання рішення суду, тобто з 17 січня 2015 року до 27 жовтня 2015 року.».

Отже, на будь-яке грошове зобов`язання поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України, в тому числі і на зобов`язання щодо виконання рішення суду майнового характеру.

Разом з тим, позивач зазначає, що з боку відповідачів ДКСУ та ГУ ДКСУ в Одеській області вимоги Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не були прийняті, та виконання рішення суду не було здійснене в установлені законом строки.

Позивач наполягає, що така поведінка відповідачів , ДКСУ та ГУ ДКСУ в Одеській області, не тільки порушує вимоги Закону, але і підриває авторитет держави як гаранта підтримання принципу верховенства права, правових засад його існування та принципів закріплених у ст, З Конституції України.

Відповідно до положень чинного законодавства України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Свропейського суду з прав людини" встановлено обов`язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2. 4. 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України П вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), враховуючи усталену практику, в рішенні від 18 липня 2013 року у справі «Москаленко і інші проти України» наголошує, що рішення ухвалені на користь заявників не були виконані своєчасно і відповідальність за це несе Держава.

За таких обставин, на підставі ст.ст.15, 16 ЦК України позивач отримав право на судовий захист своїх порушених прав у зв`язку із несвоєчасним виконанням грошових зобов`язань на суму 643 255,65 грн. з боку відповідачів шляхом стягнення на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України за період з дня пред`явлення виконавчого листа до виконання до фактичного виконання рішення суду, тобто з 20.07.2022 р. по 11.05.2023 р.

Згідно із Розрахунком інфляційних втрат та 3% річних по несвоєчасно виконаним грошовим зобов`язанням:

- 3% річних від суми 643255,65 грн. за період з 20.07.2022 р. по 11.05.2023р. складає 15 649,62 грн.

- інфляційні втрати від 643255,65 грн. за період з 20.07.2022 р. по 11.05.2023 р. складає 66 400,22 грн.

Таким чином, загальний розмір суми, яка підлягає до стягнення у зв`язку із несвоєчасним виконанням грошових зобов`язань з боку відповідачів, складає 82 049, 84 грн.

Заперечення відповідачів грунтуються на тому,що

- боржником за виконавчим документом у справі №916/2001/21 с конкретна (визначена) юридична особа - Одеська регіональна служба Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (код ЄДРГІОУ 00485993),

- що рішенню Господарського суду Одеської області від 08.07.2022 по справі № 916/2001/21 до відповідного програмного забезпечення та який наразі перебуває на обліку та виконанні у органах Казначейства за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» присвоєна 3-я черговість заборгованості.

Верховна Рада України щороку визначає у Державному бюджеті видатки держави на виконання рішень за КПКВК 3504040, які є недостатніми навіть для погашення заборгованості за першою чергою.

Отже, оскільки встановлений Верховною Радою України обсяг коштів не дозволяє Державній казначейській службі України здійснити погашення заборгованості за рахунок КПКВК 3504040 за всіма рішеннями судів, гарантованих державою, то наразі кошти на виконання наказу Господарського суду Одеської області від 08.07.2022 по справі №916/2001/21 не перераховані стягувачу з незалежних від Державної казначейської

Щодо вжиття Казначейством усіх передбачених законодавством заходів, спрямованих на виконання наказу Господарського суду Одеської області від ОН.07.2022 по справі № 916/2001/21 також пояснили, що Верховна Рада України у пункті 3 розділу II Закону про гарантії визначила, що заборгованість (за рішеннями судів, які виконуються Казначейством) погашається в такій черговості:

- у першу чергу - заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника;

- у другу чергу - заборгованість за рішеннями суду, пов`язаними з трудовими правовідносинами:

- у третю чергу - заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.

Також відповідачі вважають, вимоги позивача стягнення з Казначейства за рахунок коштів Державного бюджету України трьох процентів річних та інфляційних є незаконними.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їх повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору.

Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Цей правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 08.11.2021р. Господарським судом Одеської області було ухвалене рішення по справі № 916/2001/21 за позовом ТОВ "Ісаія" до Держави України в особі Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, треті особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, яким позов було задоволено частково, стягнуто з держави в особі Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ТОВ "Ісаія" 819 855,77 грн. відшкодування шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб органу державної влади та 12 297,84 грн. судового збору.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2022р. по справі № 916/2001/21 рішення Господарського суду Одеської області від 08.11.2021р. залишено без змін.

08.07.2022р. Господарським судом Одеської області було видано судовий наказ по справі № 916/2001/21 про примусове виконання рішення Господарського суду Одеської області від 08.11.2021р., яким ухвалено: Стягнути з держави в особі Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті за рахунок коштів Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісаія" 819855 гривень 77 коп. відшкодування шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб органу державної влади та 12297,84грн. судового збору.

20.07.2022р. на адресу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області було подано заяву представника ТОВ "Ісаія" від 20.07.2022 р., щодо виконання наказу Господарського суду Одеської області від 08.07.2022 по справі № 916/2001/21, що підтверджується листами ГУ ДКСУ № 16-06-06/4798 від 27.07.2022 р., № 16-06-06/707 від 23.01.2023р.

На виконання судового рішення , ГУ ДКСУ в Одеській області було здійснено часткове безспірне списання коштів з рахунків боржника - Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті у загальній сумі 188897,96 грн на рахунок ТОВ "Ісаія", у зв`язку з вичерпанням коштів на рахунках боржника, через виконання інших виконавчих документів по справі № 916/2001/21.

За таких обставин , з огляду на відсутність коштів на рахунках Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, на підставі пунктів 24-34 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. № 845, в подальшому виконання виконавчого документу здійснювалось за рахунок коштів державного бюджету, тобто Державною Казначейською службою України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 (зі змінами та доповненнями) рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Підпунктом 1 пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України встановлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету: рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Зазначені рішення передаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Видатки бюджетних установ, щодо яких прийнято рішення про накладення на них арешту, дозволяється здійснювати в частині видатків, які статтею 55 цього Кодексу визначено як захищені, у разі зазначення про це у судовому рішенні.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України (далі - Міністр) є Державна казначейська служба України (Казначейство України).

Згідно із підпунктом 5 пункту 4 наведеного Положення Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання встановлені Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 року № 4901-VI, який набрав чинності з 01.01.2013 (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 4901-VI).

Згідно статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до Державної казначейської служби України необхідних для цього документів та відомостей.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно з частиною 2 статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Суд звертає увагу, що в даному випадку саме таким, що підлягає застосуванню, є Закон України "Про гарантії Держави щодо виконання судових рішень", оскільки він є спеціальним у сфері гарантування державою виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження".

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17 січня 2006 року по справі «Гордєєви і Гурбик проти України» (Заяви № 27370/03 і № 30049/04) зазначено, що державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду. Таким чином, відмовою протягом декількох років здійснити необхідні заходи для виконання остаточних судових рішень державні органи України частково позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції її корисного ефекту. Цього достатньо для того, щоб Суд міг зробити висновок про те, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду, в тому числі, рішення ЄСПЛ від 8 листопада 2005 року по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У свою чергу, механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено в Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (зі змінами та доповненнями, надалі Порядок № 845).

За положеннями пунктів 3, 48, Порядку №845 рішення про стягнення кош тів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів.

Відповідно до пункту 50-52 Порядку № 845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів Казначейством, якщо боржником є державний орган.

Крім того, компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.

Казначейство веде бухгалтерський облік та складає звітність про здійснення в установленому порядку безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку № 845.

Таким чином, суд зазначає, що перерахування коштів за рішенням суду повинно бути здійснено протягом трьох місяців з дня надходження до Державної казначейської служби України необхідних для цього документів та відомостей, проте рішення від 08.11.2021р. Господарського суду Одеської області по справі № 916/2001/21 за позовом ТОВ "Ісаія" до Держави України в особі Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, треті особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, яким позов було задоволено частково, стягнуто з держави в особі Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ТОВ "Ісаія" 819 855,77 грн. відшкодування шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб органу державної влади та 12 297,84 грн. судового збору - , за яким повний пакет документів надійшов до Казначейства 20.07.2022р., виконано лише частково.

Станом на день прийняття судом рішення у справі № 916/2029/23 від сторін не надходило відомостей про повне виконання рішення суду по справі № 916/2001/21 .

Отже, у позивача виникло право на отримання компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу на підставі статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та пунктів 50-52 Порядку №845.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2019 року у справі № 809/836/17.

Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачами не заперечується та не надано суду жодних доказів на спростування факту порушення передбаченого законодавством тримісячного строку перерахування коштів за рішенням Господарського суду Одеської області у справі № 916/2001/21, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Отже, беручи до уваги встановлений судом факт невиконання рішення суду Господарського суду Одеської області у справі № 916/2001/21, який повинен був бути виконаний Казначейством протягом трьох місяців з дати набрання законної сили рішенням, та практику Європейського суду з прав людини з вказаного питання, суд вважає, що в даному випадку тривалість виконання судового рішення була надмірною і не відповідала положенню статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Стаття 625 Цивільного кодексу України входить до розділу 1 "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання, її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Відсутність коштів у державних органів не є підставою для невиконання грошового зобов`язання, позаяк Конституцією України передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, при цьому невиконання судового рішення на користь заявника впродовж тривалого часу є порушенням його прав на справедливий судовий розгляд, закріплений в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від постанові від 26.06.2019 у справі № 757/21050/16-ц.

Одночасно суд зауважує, що статтею 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та передбачені вказаною статтею три проценти річних конкретизуються в частині 1 статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", якою річні проценти встановлюється в розмірі трьох.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості, зокрема, в частині інфляційних втрат та 3% річних суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Згідно з частиною 4 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до Державної казначейської служби України необхідних для цього документів та відомостей.

При цьому, у відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За положеннями статей 253, 254 Цивільного кодексу України день фактичного виконання зобов`язання не включається до періоду прострочення.

У статті 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Наразі, як встановлено судом, з урахуванням приписів статті 254 Цивільного кодексу України та умов статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" граничним строком виконання зобов`язання з перерахування коштів за рішенням суду, враховуючи дату набрання законної сили рішенням, є дата, яка визначена позивачем початком періоду прострочення -20.07.2022р.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та інфляційних втрат судом встановлено, що розмір процентів та інфляційних втрат, визначений позивачем,

- 3% річних від суми 643255,65 грн. за період з 20.07.2022 р. по 11.05.2023р. складає 15 649,62 грн.

- інфляційні втрати від 643255,65 грн. за період з 20.07.2022 р. по 11.05.2023 р. складає 66 400,22 грн.

є вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та збитків від інфляції підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 5 655,00 грн процентів річних та 18 425,58 грн інфляційних втрат.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За наведених обставин, дослідивши всі доводи сторін у справі, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума 3% річних в розмірі 5 655,00 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 18 425,58 грн.

Судовий збір позивача у розмірі 2684,00 грн. відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Одеської області ,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646, 01601, м.Київ, вул. Бастіонна,6) за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ісаія ( код ЄДРПОУ 42625053, місцезнаходження: 68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Парусна, 15-Б, каб.206 ) інфляційні витрати та 3% річних по несвоєчасно виконаним грошовим зобов`язанням у загальній сумі 82 049 (Вісімдесят дві тисячі сорок дев"ять)грн.84коп., та судові витрати 2684 (Дві тисячі шістсот вісімдесят чотири),00 грн. судового збору.

3. Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області від відповідальності за даним позовом звільнити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної чинності.

Відповідно до ч. 4 ст.240 ГПК України рішення складено та підписано без його проголошення 10.11.23р. Відповідно до вимог ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Т.Г. Пінтеліна