Ухвала

від 14.03.2024 по справі 916/2029/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/2029/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пєскова В. Г. - головуючого, Картере В. І., Огородніка К.М .

перевіривши матеріали касаційної скарги Державної казначейської служби України (вх. № 1528/2024)

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.02.2024

у складі колегії суддів: Принцевської Н.М.- головуючого, Діброви Г.І., Ярош А.І.

та на рішення Господарського суду Одеської області від 10.11.2023

у складі судді Пінтеліної Т. Г.

у справі №916/2029/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСАІЯ"

до 1. Державної казначейської служби України

2. Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області

про стягнення 82 049, 84 грн.

В С Т А Н О В И В:

У травні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ІСАІЯ" (позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державної казначейської служба України (відповідач-1) та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (відповідач-2) про стягнення 82 049,84 грн. витрат на інфляційне збільшення, 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на порушення відповідачами строків виконання судового наказу по справі № 916/2001/21 про примусове виконання рішення Господарського суду Одеської області від 08.11.2021.

10.11.2023 рішенням Господарського суду Одеської області у справі №916/2029/23 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСАІЯ" інфляційні витрати та 3% річних за несвоєчасно виконане грошове зобов`язання у загальній сумі 82 049,84 грн та 2 684 грн судового збору. Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області від відповідальності за даним позовом звільнено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки станом на день прийняття судом рішення у справі №916/2029/23 від сторін не надходило відомостей про повне виконання рішення суду по справі № 916/2001/21, у позивача виникло право на отримання компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу на підставі статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та пунктів 50-52 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (зі змінами та доповненнями). Також суд виходив з того, що статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та передбачені вказаною статтею три проценти річних конкретизуються в частині 1 статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", якою річні проценти встановлюється в розмірі трьох.

При цьому, за висновком місцевого господарського суду, відсутність коштів у державних органів не є підставою для невиконання грошового зобов`язання, позаяк Конституцією України передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, при цьому невиконання судового рішення на користь заявника впродовж тривалого часу є порушенням його прав на справедливий судовий розгляд, закріплений в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

12.02.2024 постановою Південно-західного апеляційного господарського суду у справі № 916/2029/23 рішення Господарського суду Одеської області від 10.11.2023 - залишено без змін.

01.03.2024 (через систему "Електронний суд") Державною казначейською службою України подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 10.11.2023 у справі № 916/2029/23; відмовити у задоволені позову.

Також Державною казначейською службою України заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору або відстрочення його сплати до закінчення воєнного стану.

01.03.2024 зазначену касаційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючий - Пєсков В. Г. (суддя-доповідач), судді: Картере В. І., Огородніка К .М.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 916/2029/23 з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 287 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Частиною п`ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

У пункті 1 частини першої статті 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено у розмірі 2 684 грн.

Предметом позову у даній справі є вимоги про стягнення 82 049,84 грн, що загалом менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час подання позову у 2023 році (2 684 грн х 100 = 268 400 грн). Отже, справа № 916/2029/23 є малозначною в силу статті 12 ГПК України.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Аналіз наведених вище норм дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, підставою касаційного оскарження Державна казначейська служба України зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: застосування апеляційним судом норми права, зокрема, частини другої статті 625 ЦК України, без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19, від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 та у постанові Верховного Суду від 19.03.2021 у справі № 910/17317/17.

При цьому скаржник посилається на наявність випадку, передбаченого підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та зазначає, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Наголошує, що відповідно до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" Державна казначейська служба України здійснює виконання рішень про стягнення коштів боржником за якими є державний орган; кожного дня до Казначейства надходить велика кількість такої категорії судових рішень, однак з огляду на недостатність бюджетного фінансування, виконання цих судових рішень відбувається з затримкою, що зумовлює звернення стягувачів з позовними заявами про компенсацію 3% річних та інфляційних втрат.

Наведені вище доводи скаржника відхиляються колегією суддів з огляду на таке.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми (аналогічний правовий висновок викладений в ухвалах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 922/1990/20, від 10.03.2021 у справі № 904/3935/20, від 10.03.2021 у справі № 911/239/20 та ін.).

Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 725/3690/17, від 17.01.2019 у справі № 17/5009/5413/11, від 19.09.2019 у справі N№1/106/52-Б, від 10.04.2019 у справі № 456/647/18.

Водночас наведені скаржником у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; у поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.

При цьому під час аналізу аргументів касаційної скарги Державної казначейської служби України Верховним Судом було взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій та враховано межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.

Зважаючи на викладене, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за умови наявності яких можливе відкриття Верховним Судом касаційного провадження за касаційною скаргою на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а суд з власної ініціативи таких умов також не вбачає.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Разом з цим Верховний Суд зазначає, що розгляд касаційних скарг покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

У рішеннях ЄСПЛ у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997 зазначено, що умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 10.11.2023 у справі № 916/2029/23, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Водночас Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

При цьому колегія суддів враховує також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) про те, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі №916/2029/23 за касаційною скаргою Державної казначейської служби України клопотання скаржника про звільнення від сплати судового збору або відстрочення його сплати до закінчення воєнного стану, колегією суддів не розглядається.

Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, пунктом 2 частини 3 статті 287, пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 916/2029/23 за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 10.11.2023.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді В. Картере

К. Огороднік