Рішення

від 15.11.2023 по справі 910/14069/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.11.2023Справа № 910/14069/23Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Тернопіль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" про стягнення 493 948,17 грн,

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання),

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Тернопіль" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" (далі - Підприємство) 493 948,17 грн, з яких: 271 197,13 грн - тридцять процентів річних за користування чужими грошовими коштами, що нараховані на суму основного боргу в розмірі 690 285,59 грн за період: з 8 грудня 2021 року по 30 березня 2023 року, 222 751,04 грн - інфляційні втрати, нараховані на цю суму з листопада 2021 року по березень 2023 року.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки обладнання від 10 березня 2021 року № 10032021-6.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 вересня 2023 року цю позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/14069/23 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

12 жовтня 2023 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 4 жовтня 2023 року, у якому останній посилався на те, що договір припинив свою дію, а зобов`язання з повернення попередньої оплати було виконане Підприємством 30 березня 2023 року. Відтак, на думку відповідача, у Товариства відсутні підстави для нарахування зазначених сум. Також, на думку Підприємства, укладений між сторонами договір є різновидом договору комерційного кредиту, що виключає можливість нарахування штрафних санкцій за цим правочином у період дії військового стану та установленого в Україні Кабінетом Міністрів України карантину.

17 жовтня 2023 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив від 13 жовтня 2023 року вих. № 13/10-6/2, у якій останній навів свої доводи та аргументи на спростування правової позиції Підприємства, вказавши, що виконання основного грошового зобов`язання (повернення попередньої оплати) не припиняє обов`язку відповідача зі сплати інфляційних втрат та 30% процентів річних. Так само, позивач вважає необґрунтованими посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин, які можуть бути підставою для звільнення Підприємства від відповідальності за несвоєчасне виконання вказаного грошового зобов`язання.

Жодних інших клопотань та заяв по суті справи від сторін не надходило.

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі ? ГПК України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Враховуючи подання позивачем та відповідачем заяв по суті спору, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи усіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

За приписами частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 3 серпня 2022 року в справі № 910/20992/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21 лютого 2023 року та яке набрало законної сили 21 лютого 2023 року, встановлено, що 10 березня 2021 року між Товариством та Підприємством було укладено договір поставки обладнання № 10032021-6, відповідно до умов якого останнє зобов`язалося продати, а Товариство ? купити, прийняти та оплатити обладнання ? змішувальну станцію для ЗЗР та добрив, у кількості 3 штуки, загальною вартістю 1 150 475,98 грн.

За умовами пункту 3 специфікації № 1 до договору Товариство повинно було сплатити Підприємству 690 285,59 грн, що становить 60% від загальної вартості товару, у термін до 5-ти календарних днів з дати виставлення рахунку відповідачем. Решта суми в розмірі 460 190,39 грн сплачується Товариством у термін до 10 календарних днів з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі товару.

Вказаним рішенням встановлено, що на виконання умов договору Товариство перерахувало на користь відповідача грошові кошти в розмірі 690 285,59 грн за платіжним дорученням від 30 березня 2021 року № 6. Однак, відповідач свого обов`язку з поставки товару у визначений договором строк не здійснив, як і не повернув позивачу вищевказану суму попередньої оплати.

Зазначеним рішенням позов Товариства задоволено, стягнуто з Підприємства на користь позивача основний борг у розмірі 690 285,59 грн, пеню у розмірі 44 291,75 грн, а також 30% річних у розмірі 142 974,22 грн, нараховані за період з 31 березня 2021 року по 7 грудня 2021 року, інфляційні втрати в розмірі 13 160,84 грн, нараховані за період з 1 серпня 2021 року по 31 жовтня 2021 року, судовий збір у розмірі 13 360,69 грн.

29 березня 2023 року на виконання вказаного рішення видано відповідний наказ.

За частиною 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Судом в межах розгляду даної справи встановлено, що рішення Господарського суду міста Києва від 3 серпня 2022 року в справі № 910/20992/21 було виконано в примусовому порядку 30 березня 2023 року. Дана обставина підтверджується наявною в матеріалах справи копією банківської довідки про надходження по рахунку позивача від 25 серпня 2023 року вих. № В6/19-7496.

У зв`язку з вищевикладеними обставинами, Товариство просило суд стягнути з Підприємства 222 751,04 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму основної заборгованості за період з листопада 2021 року по березень 2023 року, тобто до моменту фактичного виконання рішення суду в справі № 910/20992/21.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. При цьому, чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 15 серпня 2019 року в справі № 910/8625/18.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2019 року в справі № 910/12604/18.

Оскільки невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року № 127/15672/16-ц, Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 10 квітня 2018 року № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року № 918/117/18, від 30 січня 2019 року № 905/2324/17, від 13 лютого 2019 року № 924/312/18.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Отже, доводи відповідача про те, що Товариство втратило право вимагати стягнення компенсаційних виплат у зв`язку з припиненням зобов`язань за договором та припинення дії останнього, є необґрунтованими і це не позбавляє Товариство права на звернення до суду з позовом про стягнення вказаних нарахувань за час прострочення виконання відповідного грошового зобов`язання.

Оскільки заявлений Товариством до стягнення розмір інфляційних втрат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства, позовна вимога про стягнення з відповідача 222 751,04 грн вказаної компенсаційної виплати підлягає задоволенню.

Крім того, Товариство просило стягнути з відповідача 271 197,13 грн 30% річних за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на вищезазначену суму за період з 8 грудня 2021 року по 30 березня 2023 року.

За частиною 3 статті 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, у тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами.

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Право на нарахування та отримання процентів за користування коштами у разі їх безпідставного одержання передбачено законом. Проте, вказана стаття не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами відсилаючи кредитора та боржника з метою вирішення цього питання до договору або закону. Крім того, проценти у розумінні зазначених правових норм застосовуються тільки у випадках користування чужими, тобто залученими на певний строк, коштами за відсутності прострочення виконання грошового зобов`язання або при умові про відстрочення чи розстрочення оплати за отриманий товар, виконані роботи чи надані послуги.

При цьому, проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 цього Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, ? це плата за користування чужими коштами. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини 2 статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) ? за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

Вказані правові висновки були викладені ще в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2023 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", та узгоджуються із приписами чинного законодавства та актуальною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 23 травня 2018 року в справі № 910/1238/17, та правовою позицією Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду, викладеною в постанові від 5 березня 2019 року в справі № 5017/1987/2012.

Пунктом 10.10. укладеного між сторонами договору визначено, що в разі порушення Підприємством строків поставки товару, передбачених цим договором, за який внесена Товариством повна або часткова попередня оплата, постачальник за користування грошовими коштами покупця зобов`язаний сплатити 30% річних від суми коштів, сплачених покупцем, за період з дня оплати і до дня його фактичної поставки або до дня повернення грошових коштів.

Як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 3 серпня 2022 року в справі № 910/20992/21, листом від 16 червня 2021 року №16/06-6 позивач вимагав від відповідача повернення попередньої оплати в розмірі 690 285,59 грн та повідомив про розірвання договору.

Разом із цим, ані вищевказаним рішенням суду першої інстанції, ані постановою Північного апеляційного господарського суду від 21 лютого 2023 року, якою вказане рішення залишене без змін, не було встановлено ані факт розірвання укладеного між сторонами договору, ані момент, з якого такий договір слід вважати розірваним.

За таких обставин посилання відповідача на те, що вказаним судовим рішенням встановлено факт розірвання укладеного між сторонами договору поставки обладнання, є необґрунтованим.

При цьому, у пункті 10.4. договору, на який посилався відповідач, сторони не визначили чіткого порядку реалізації передбаченого даним правочином права позивача на одностороннє розірвання договору, а лише встановили обов`язок Підприємства повернути на поточний рахунок позивача сплачені грошові кошти за непоставлений товар та відшкодувати останньому понесені збитки протягом 3-х календарних днів з моменту направлення Товариством повідомлення про розірвання договору.

У свою чергу, за умовами пункту 9.2. договору останній діє до 31 грудня 2022 року, але в будь-якому випадку до виконання сторонами прийнятих на себе по цьому договору зобов`язань.

Разом із цим, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідач вказану суму попередньої оплати повернув позивачу лише 30 березня 2023 року в порядку примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 3 серпня 2022 року в справі № 910/20992/21.

Оскільки заявлений Товариством до стягнення розмір процентів за користування чужими грошовими коштами є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, позов у цій частині також підлягає задоволенню.

При цьому, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду: від 16 січня 2023 року в справі № 753/23767/18, від 9 листопада 2021 року в справі № 320/5115/17, від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц, від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 та від 4 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, оскільки усі вони стосуються правовідносин, які виникають з договорів комерційного кредитування, тоді як спірні правовідносини виникли з договору поставки та мають інше правове регулювання.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що інфляційні нарахування на суму боргу та передбачені статтею 536 ЦК України проценти за користування чужими коштами за своєю правовою природою не є штрафними санкціями і не відносяться до неустойки, нарахування якої не відбувається поза межами дії строку договору та від нарахування якої звільнені позичальники за кредитними договорами відповідно приписів Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів щодо норм на період дії воєнного стану" від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ та Закону України "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19" від 16 червня 2020 року № 691-20.

Норми вказаних нормативних актів не поширюються на відповідача, оскільки він не є позичальником, а позивач - кредитодавцем за кредитним договором у розумінні вказаних Законів.

Суд також вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо наявності підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань за договором, у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом частини 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.

За умовами пунктів 12.1.?12.3., 12.5. договору жодна сторона не несе відповідальності за невиконання, або неналежне виконання своїх обов`язків за цим правочином, що сталося внаслідок настання обставин непереборної сили, як-то: пожежа, повінь, землетрус, або інші стихійні лиха, війна, військові дії будь-якого виду, терористичні акти, страйки, блокади, ембарго, а також будь-які інші обставини, що знаходяться поза виконати чи припинила виконання своїх обов`язків за цим договором. При цьому, настання обставин непереборної сили повинно безпосередньо вплинути на виконання положень даного правочину стороною, яка, посилаючись на такі обставини, припинила виконання своїх обов`язків за ним. Сторона, що має намір послатися на форс-мажорні обставини, зобов`язана невідкладно, з урахуванням можливостей технічних засобів миттєвого зв`язку та характеру існуючих перешкод, але не пізніше 7-ми календарних днів з моменту настання форс-мажорних обставин, повідомити іншу сторону про їх наявність та вплив на виконання цього договору. Факти існування та тривалості форс-мажорних обставин підтверджуються документами компетентних органів, що уповноважені посвідчувати обставини форс-мажору відповідно до чинного законодавства України. Невчасне сповіщення стороною про настання форс-мажорних обставин позбавляє відповідну сторону права посилатися на них у якості обґрунтування поважності підстав невиконання чи неналежного виконання договору. Сторони встановили, що у разі укладення договору під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, останній не вважається форс-мажорною обставиною та позбавляє Підприємство права посилатися на нього в якості обґрунтування поважності підстав невиконання чи неналежного виконання договору.

Частиною 1 статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Проте в порушення приписів чинного законодавства та умов договору на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав належного документа.

Крім того, судом встановлено, що всупереч вищезазначених пунктів договору в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача у визначеному цим правочином порядку про настання форс-мажорних обставин, на які посилався відповідач у своєму відзиві.

За таких обставин, доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин є необґрунтованими.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин позовні вимоги Товариства підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" (03680, місто Київ, вулиця Пшенична, будинок 2; ідентифікаційний код 37921986) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Тернопіль" (48242, Тернопільська область, Чортківський район, місто Хоростків, вулиця Заводська, будинок 1а; ідентифікаційний код 39980960) 271 197 (двісті сімдесят одну тисячу сто дев`яносто сім) грн 13 коп. 30% річних за користування чужими грошовими коштами, 222 751 (двісті двадцять дві тисячі сімсот п`ятдесят одну) грн 04 коп. інфляційних втрат та 7 409 (сім тисяч чотириста дев`ять) грн 22 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 15 листопада 2023 року.

Суддя Є.В. Павленко