Постанова

від 15.11.2023 по справі 487/2777/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

15.11.23

22-ц/812/1187/23

Єдиний унікальний номер судової справи: 487/2777/23

Номер провадження: 22-ц/812/1187/23 Суддя-доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2023 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Темнікової В.І., Тищук Н.О.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 , представника - відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», подану в його інтересах адвокатом Шуміловою Наталією Ігорівною

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 вересня 2023 року, ухваленого під головуванням судді - Лагоди А.А., в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (надалі - АТ «ПУМБ») за участю третіх осіб - ОСОБА_3 , Державного реєстратора Миколаївської філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Кузнецова Олександра Ігоровича про скасування рішення державного реєстратора,

в с т а н о в и л а:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «ПУМБ» за участю третіх осіб - ОСОБА_3 , державного реєстратора Кузнецова О.І. про скасування рішення державного реєстратора.

В обґрунтовування позову ОСОБА_1 зазначав, що 15 серпня 2007 року між ним та ПАТ «ПУМБ» укладено кредитний договір №5597974, за умовами якого банк надав кредит на споживчі потреби у розмірі 39 000 доларів США, зі сплатою 12,5% річних з кінцевим терміном повернення 15 серпня 2022 року.

В цей же день для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в інтересах якого діяли мати ОСОБА_4 та батько ОСОБА_1 було укладено Договір іпотеки №5598929, посвідчений нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К.Є., реєстровий №2020.

Згідно договору іпотеки іпотекодавці передали в іпотеку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 яка належала іпотекодавцям на праві спільної сумісної власності.

23 квітня 2018 року за ПАТ «ПУМБ» на вказану вище квартиру на підставі договору іпотеки зареєстровано право власності шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки.

На думку позивача рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 23 квітня 2018 є протиправним, оскільки вчинене з порушенням ст. 37 Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1127 від 25 грудня 2015року, зокрема оцінка предмета іпотеки не проводилася, на вказане майно розповсюджується Закон про мораторій, оскільки вказана квартира є єдиними місцем проживання та його власності відсутні інше нерухоме майно, крім того, Банком на його адресу не направлено письмову вимогу, у зв`язку з чим не отримано її.

Посилаючись на викладене позивач просив суд скасувати рішення державного реєстратора Кузнецова О.І., Миколаївської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації», індексний номер: 40859013 від 27 квітня 2018 року, згідно з яким 23 квітня 2018 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №25928888 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1541612348101, за ПАТ «ПУМБ» на підставі Договору іпотеки з додатками та доповненнями, серія та номер: 2020, виданий 15 серпня 2007 року.

08 серпня 2023 року відповідач надіслав відзив на позов, в якому останній просить застосувати наслідки пропуску строку позовної давності до спірних правовідносин та відмовити у задоволенні позовної заяви. У відзиві зазначає, що ним надано всі необхідні документи для державної реєстрації права власності, в тому числі письмові вимоги від 03 березня 2016 року, які були отримані 28 березня 2016 року разом з висновком про вартість майна від 20 квітня 2018 року, що надані державному реєстратору. Звернення стягнення на квартиру, як предмет іпотеки шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем здійснено не у примусовому порядку, оскільки позивач надав згоду іпотекодержателю на перехід права власності на предмет іпотеки. Рішення і дії державного реєстратора повністю відповідають вимогам законодавства. Спростовує аргумент позивача про застосування до правовідносин положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» з підстав наявного застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового стягнення, що міститься в тексті основного договору, таке застереження не є виконавчим документом, рішення державного реєстратора не є примусовою дією щодо примусового стягнення.

14 серпня 2023 року на адресу суду надійшло доповнення до відзиву відповідача в якому він наголошує, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за ПАТ «ПУМБ» здійснена за повною згодою позивача. Жодні учасники справи не здійснювали примусове стягнення, відповідач реалізував своє законне та договірне право на позасудове звернення стягнення для задоволення своїх вимог, позивач зобов`язався вчиняти всі залежні від себе дії необхідні для переходу прав власності на предмет іпотеки, відсутність повноважень у реєстратора здійснювати реєстраційну дію не знаходять свого підтвердження.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 вересня 2023 року позов задоволено. Скасовано рішення державного реєстратора Кузнецова О.І., Миколаївської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації», індексний номер: 40859013 від 27 квітня 2018 року, згідно з яким 23 квітня 2018 року внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №25928888 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1541612348101, за ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», код ЄДРПОУ 14282829, на підставі - Договору №5598929 від 15 серпня 2007 року іпотеки з додаткам та доповненнями, серія та номер: 2020, виданий 15 серпня 2007 року. Вирішено питання про судові витрати. Стягнуто з ПАТ «ПУМБ» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 11796, 84 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що на час вчинення реєстраційної дії у державного реєстратора були відсутні докази, як направлення так і отримання письмової вимоги про усунення порушень, а відтак документ, що підтверджує наявність факту завершення 30 -денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя. Належними доказами відправлення позивачам вказаних вимог є опис вкладення в поштовий конверт з підписом працівника поштового зв`язку та відбитком календарного штемпеля, а також документ, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

З наявних в матеріалах справи копій рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення не вбачається направлення відповідачем в цій справі саме зазначених вище вимог.

До того ж, між датою претензій від 03 березня 2016 року та датою звернення згідно заяви до Миколаївської філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації», а саме 23 квітня 2018 року пройшов значний проміжок часу. Крім того, державному реєстратору не було надано доказів на підтвердження факту невиконання умов кредитного договору, а також доказів на спростування аргументів позивача щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Також судом не встановлено підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності, оскільки вони не є такими, що сплили.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду адвокат Шумілова Н.І. в інтересах АТ «ПУМБ» подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не взято до уваги наявність доказів про отримання вимог банку позивачами у справі №487/4066/18. Мораторій на звернення стягнення на нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», встановлено саме щодо примусового стягнення відчуження такого майна без згоди власника, у даному випадку перехід права власності за банком відбувся не в примусовому порядку, а на підставі іпотечного договору за повною згодою позивача. Крім того, скасовуючи рішення державного реєстратора у повному обсязі щодо всієї квартири, а не частини, яка належить позивачу суд не звернув уваги на те, що інший співвласник квартири вимог не заявляв тим самим вийшов за межі своїх повноважень.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю - доповідача, осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст.3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі ст.5ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам рішення суду в повній мірі відповідає.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що 15 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Перший Український міжнародний банк», правонаступником якого є ПАТ «Перший Український міжнародний банк», укладено кредитний договір № 5597974, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 39 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних строком до 15 серпня 2022 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 15 серпня 2007 між ЗАТ «Перший Український міжнародний банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (від імені якого діють мати ОСОБА_4 та батько ОСОБА_1 ) укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_2 (надалі-Договір).

Відповідно до п. 3.3.5. Договору іпотеки, у разі порушення Іпотекодавцем обов`язків встановлених цим Договором, або порушення обов`язків за Кредитним Договором, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання Основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється одним з таких спосіб: за рішенням суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим Договором застережень про задоволення вимог іпотекодержателя (п.4.2. Договору).

Застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки (п.4.7).

У разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, в порядку передбаченому чинним законодавством (п. 4.7.1).

Зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог Іпотекодержателя є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки (п.4.7.2).

ОСОБА_1 не виконував належним чином своїх кредитних зобов`язань, що підтверджується ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2013року у справі № 784/667/13.

На підставі рішення державного реєстратора Кузнецова О.І. Миколаївської філії КП «Центр державної реєстрації» № 40859013 від 27 квітня 2018 року 12:54:46, проведено державну реєстрацію права власності квартири АДРЕСА_2 , з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 25928888 за ПАТ «Перший Український міжнародний банк». Підстава виникнення права власності: договір іпотеки з додатками та доповненнями, серія та номер: 2020, виданий 15.08.2007, видавник: ПН ММНО Горбунов К.Є.

Отже, судом встановлено, що реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 відбулася на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та відповідного застереження в іпотечному договорі в пункті 4.7.2., відповідно до якого сторони дійшли згоди, що задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватися шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

За такого реалізація предмета іпотеки повинна була проводитися на підставі договору іпотеки з дотриманням положень ст. 35 Закону України «Про іпотеки» та пункту 61 Порядку № 1127.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

За правилами статей 12, 81ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12ЦПК України).

За змістом статті 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 89ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Як на підставу задоволення своїх вимог позивач посилається на те, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 23 квітня 2018 є протиправним, оскільки вчинене з порушенням ст. 37 Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1127 від 25 грудня 2015 року, зокрема оцінка предмета іпотеки не проводилася, на вказане майно розповсюджується Закон про мораторій, оскільки вказана квартира є єдиними місцем проживання та у його власності відсутнє інше нерухоме майно, а крім того, банком на його адресу не направлено письмову вимогу, у зв`язку з чим не отримано її.

Так, положеннями статей 15, 16ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).

Відповідно до статей 12, 33 Закону України «Про іпотеку» одним із способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.

За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ № 1127 від 25 грудня 2015 року (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Отже, на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов`язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.

Згідно пункту 4.4, Договору іпотеки, у разі порушення умов Кредитного договору та/або умов цього Договору, Іпотекодержатель надсилає особі, яка порушила свої зобов`язання, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не більш ніж тридцяти денний строк, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекдержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Договору та/або чинного законодавства України. Положення цього пункту не перешкоджає Іпотекодержателю здійснювати свої права, визначеніст. 12 Закону України «Про іпотеку»без попереднього повідомлення Іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження, чи втрату предмета іпотеки.

До того ж, за умовами як кредитного так і іпотечного договорів сторони визначили форму звернення - письмова, а також адресу для листування: Іпотекодержатель/Банк - 54003, Миколаїв, вул. Радянська, 4 а, відділення №5 філії ЗАТ ПУМБ в м. Миколаєві, Іпотекодавець/Позичальник - місце проживання іпотекодавця/позичальника, а саме: АДРЕСА_3 , що вважаються наданими належним чином (а.с.7, 15).

Як вбачається з копії реєстраційної справи в ній наявні копії вимог від 03 березня 2016 року за №44100/15, №44100/16 адресованих ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_5 та рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення з номерами таких відправлень №0530000261865 та №0130014103199 Київ ЦОКК 1 з аналогічними адресами одержувачів та відмітками в одержанні з підписами.

Відповідно до п. 2 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 270, документом, що підтверджує надання послуг поштового зв`язку, є розрахунковий документ встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

Згідно пунктів 59, 61 вказаних Правил, внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.

Згідно вказаних Правил розрахунковий документ (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) видається відправникові з додержанням вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» і підтверджує факт надання послуги відділенням зв`язку.

Матеріалами справи не підтверджено направлення відповідачем вказаних вище вимог іпотекодавцям та отримання ними, оскільки відсутній опис вкладення в поштовий конверт з підписом працівника поштового зв`язку та відбитком календарного штемпеля, а також документ, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

До того ж, під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952 (далі - Закон № 1952) викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону № 1952 (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зміст зазначеної правової норми переконливо свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, з 16 січня 2020 року, тобто на час постановлення оскаржуваного рішення, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак суд першої інстанції помилково зазначив про ефективність застосування позивачкою такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачці відновлення порушеного права, а відтак не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

Крім того, додатковим підтвердженням наведеного висновку є пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», згідно з яким судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не входить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

До того ж 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) викладено правовий висновок про те, що обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору.

З огляду на викладене, предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, не може бути примусово стягнуто на підставі положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 травня 2020 року в справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), від 20 листопада 2019 року в справі № 802/1340/18-а.

Висновки про те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» підлягає застосуванню навіть у разі звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку містяться і в постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 201/7014/18 (провадження № 61-7373св20), від 30 вересня 2021 року у справі № 127/15802/15-ц (провадження № 61-16395св20), від 02 травня 2022 року у справі № 754/716/19 (провадження № 61-12633св21).

У даній справі встановлено, що предметом договору іпотеки, укладеного на забезпечення виконання умов кредитного договору, є спірна квартира, площа якої становить 54,30 кв. м, тобто не перевищує 140 кв. м.

Передана ОСОБА_1 в іпотеку квартира використовується ним як місце постійного проживання, іншого житла він не має, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 14 листопада 2023 року.

Отже наведене свідчить про те, що на спірні правовідносини поширюється Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який був чинним на час вчинення реєстраційних дій, а тому у державного реєстратора не було підстав для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ПАТ «ПУМБ», як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що на спірні правовідносини не поширюється дія підпункту 1 пункту 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Заявник зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотечному договорі), який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), оскільки таке право виникло на підставі договору (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем. На підтвердження цього, представник відповідача посилається на правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 372/977/16-ц та постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі №6-1851цс15 та від 02 листопада 2016 року у справі №6-2457.

Однак, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20), вже вирішувалось питання різного підходу до кваліфікації звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотечному договорі як добровільного чи примусового стягнення (відчуження без згоди власника)).

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на квартиру, яка підпадає під дію Закону № 1304-VII, не може бути примусово звернуто стягнення (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно), у тому числі шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем, як забезпечення виконання позичальником (іпотекодавцем) умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) не знайшла підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, та відступила від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження № 61-10874сво18), стосовно того, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві, як і передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), оскільки таке право виникло на підставі договору (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Таким чином, реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем у позасудовому порядку є примусовим зверненням стягнення на майно в розумінні Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Посилання в апеляційні скарзі на те, що позивачу належить лише 1/2 частина спірної квартири, а інший співвласник квартири ОСОБА_5 вимог не заявляв, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 379 ЦК України як житло розуміється житловий будинок, квартира, інші приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

ЦК України визначає, зокрема, такі об`єкти права власності, які можуть розглядатися як житло: житловий будинок ( ст. 380 ЦК України), садиба (ст. 381 ЦК України) та квартира ( ст. 382 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 382 ЦК України квартирою визнається ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Оскільки 1/2 частини квартири, власником якої є ОСОБА_3 , не була самостійним предметом іпотеки, та не була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору, банк не вправі реалізувати свої права іпотекодержателя шляхом примусового звернення стягнення на неї у встановленому законом порядку окремо від іншої 1/2 частини цієї квартири, які належать на праві власності позивачу, бо таке житлове приміщення як окрема частина об`єкта нерухомого майна (1/2 частина) не було самостійним предметом іпотеки, а є тільки частиною квартири, яка в цілому є предметом іпотеки згідно укладеного між сторонами іпотечного договору, а не її частина.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до заперечень на позов та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а відтак не можуть слугувати підставою для скасування рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні вимог в повному обсязі.

Разом з тим, за положення статті 141 ЦПК України судовий збір покладеться на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зокрема, у разі задоволення позову на відповідача.

Відповідно до вимог ст. 133 ЦПК України та положень ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при зверненні до суду з даним позовом сплаті підлягав судовий збір у розмірі 1073,60 грн, однак суд вирішуючи питання про розподіл судових витрат стягнув з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 11796,84 грн.

За таких обставин, рішення суду на підставі п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України в частині судових витрат підлягає зміні, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 1073,60 грн.

Керуючись ст. ст.367,374,376,382 ЦПК Україниколегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», подану в його інтересах адвокатом Шуміловою Наталією Ігорівною - задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 вересня 2023 року в частині судових витрат змінити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (код ЄДРПОУ 14282829) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст.389ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: В.І. Темнікова

Н.О. Тищук

Повний текст постанови складено 20 листопада 2023 року.