Рішення

від 20.11.2023 по справі 305/1852/21

РАХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 305/1852/21

Провадження по справі 2/305/24/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2023 Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Ємчука В.Е.

за участі: секретаря судового засідання Шемоти М.І.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рахів цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договір дарування житлового будинку та земельної ділянки і витребування майна,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_3 (далі Позивач) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 (далі Відповідач) про витребування майна. Позов обґрунтував тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 і його батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Мати, ОСОБА_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті матері він 18.02.2016 року подав заяву до Рахівської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини, у зв`язку з чим було заведено спадкову справу №58596180. Батько, ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після смерті батька було заведено спадкову справу №61598101. Будинок у АДРЕСА_1 , в якому проживали батьки Позивача, належав ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , та до цього будинку зареєстрована земельна ділянка площею 0,20 га для обслуговування будинку, а також 1,2884 га, для ведення особистого селянського господарства. Нас час відкриття спадщини після смерті матері, тобто станом на 25 жовтня 2016 року Позивач як спадкоємець після смерті матері набув права власності на цей будинок та земельну ділянку, тому він є власником з часу відкриття спадщини, а відсутність реєстрації права власності відповідно до ЗУ "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном. Але, як виявилося з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у вересні 2021 року право власності на житловий будинок та земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_4 . Позивач жодних правочинів щодо успадковуваного майна, власником якого він став 25.10.2015 року, на користь Відповідача не вчиняв, таке майно не відчужував у будь-який спосіб. Таким чином слід констатувати, що таке майно вибуло з володіння Позивача поза його волею, а тому вважає, що є підстави для витребування його з чужого незаконного володіння. З огляду на викладене просив витребувати у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2121 м.кв., та житловий будинок, які розміщені за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 01.11.2021 було відкрито провадження у даній справі, визначено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження й надано Відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Відповідач ОСОБА_3 22.11.2021 подав відзив на позов, в якому зазначив, що Відповідач не заперечує факту того, що Позивач є рідним сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також підтверджує, що батько Позивача подарував Відповідачу ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2131 га, кадастровий номер 2123683000:10:002:0028. Дійсно, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , а його дружина померла ІНФОРМАЦІЯ_6 . Відповідач також не заперечує факту заведення спадкових справ після смерті зазначених осіб. Відповідач повністю заперечує ті обставини і факт, що об`єкти нерухомого майна померлих батьків Позивача не були спільною сумісною власністю, оскільки відсутні з цього приводу правовстановлюючі документи про даний факт. У позові зазначено, що Позивач після смерті матері станом на 25.10.2015 року набув права власності на житловий будинок і земельну ділянку, однак жодного документа з цього приводу не надав. Позивач не був і не є власником нерухомого майна, яке належало ОСОБА_5 , а посилаючись на норму ст. 388 ЦК України жодним чином не підтверджує, які юридичні підстави є для витребування майна від добросовісного набувача. Вважає вимоги Позивача безпідставними, оскільки за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який є рідним братом Позивача, і також є спадкоємцем нерухомого майна, яке на законних підставах подаровано ОСОБА_4 . Також, просить застосувати позовну давність, оскільки Позивач 21.04.2018 подав до суду позов, з якого вбачається, що Позивач знав, що Відповідач є власником нерухомого майна, яке Позивач має намір витребувати від Відповідача. У зв`язку з наведеним просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач, ОСОБА_3 , 17.01.2023 подав відповідь на відзив, де зазначив, що доводи Відповідача щодо пропущення ОСОБА_3 строку позовної давності є безпідставними та необґрунтованими, оскільки про факт реєстрації права власності на спірну земельну ділянку та житловий будинок за Відповідачем ОСОБА_3 довідався лише 25.04.2017 року, про що він вказував у позовній заяві, яка розглядалася судом в межах справи 305/352/18. З даним позовом Позивач звернувся до суду 28.10.2021. Водночас пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки, визначені 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою КМУ від 11.03.2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", вирішено установити з 12.03.2020 до 22.05.2020 по всій території України карантин. Надалі дію карантину на території України було продовжено неодноразово аж до 31.05.2022. Отже, починаючи з 12 березня 2020 року строк позовної давності продовжений на підставі п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до закінчення дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а відтак пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до 12 березня 2017 року. Таким чином враховуючи вищевказане є достатні підстави прийти до висновку, що оскільки про порушення своїх прав Позивач дізнався лише 25 квітня 2017 року, а закінчення трирічного терміну припадає на період дії карантину, тому строк позовної давності Позивачем не пропущено. З огляду на викладене просить позов задовольнити.

Ухвалою Рахівського районного суду від 17.01.2023 за клопотанням Позивача було залучено до участі у даній справі в статусі третьої особи без самостійних вимог Рахівську державну нотаріальну контору та витребувано від третьої особи копії спадкових справ, які були заведені після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Позивач, ОСОБА_3 , 24.04.2023 подав заяву про зміну предмета позову, в якій зазначає, що ознайомившись із наданими третьою особою матеріалами спадкових справ, довідкою від 24.03.2023 №72/01-16, в якій зазначено, що свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , не видавалися, а також з інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №327477423 та копією рішення V сесії V скликання від 05 грудня 2006 року "Про надання дозволу на розробку технічної документації земельної ділянки мешканцям АДРЕСА_2 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 для обслуговування жилого будинку та господарських споруд" він бажає змінити раніше заявлені вимоги у даній справі. Предметом позову є земельна ділянка площею 2131 м.кв. та будинок, що розміщені у АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 у позовній заяві посилався на те, що після смерті його матері, ОСОБА_6 , він прийняв спадщину, а отже став власником земельної ділянки та житлового будинку. Однак, із відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відомо, що право власності на житловий будинок та земельну ділянку зареєстровано за Відповідачем на підставі договорів дарування від 23.12.2015 року серія та номер 1-1288 та 1-1289. Враховуючи той факт, що Позивач жодних правочинів щодо успадковуваного майна, власником якого він став 25.10.2015 на користь Відповідача чи будь-яких інших осіб не вчиняв, тобто відповідна земельна ділянка та житловий будинок вибули з володіння ОСОБА_3 поза його волею, останній звернувся до Рахівського районного суду Закарпатської області із даним позовом з метою витребування з чужого незаконного володіння вказаного спадкового майна відповідно до ст. 388 ЦК України. Звертає увагу на те, що після подання позовної заяви та відкриття провадження у справі 305/1852/21 ОСОБА_3 стало відомо про існування нових обставин, які стосуються предмета позову та можуть впливати на вирішення даної справи. Так, матір Позивача, ОСОБА_6 , та батько, ОСОБА_5 , з 19.10.1968 перебували у шлюбі. Водночас повідомляє, що спірний будинок був збудований ОСОБА_6 та ОСОБА_5 саме в період їхнього шлюбу, що і слугувало підставою їх подальшого спільного звернення до Квасівської сільської ради Рахівського району із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і Квасівська сільська рада 05 грудня 2006 року прийняла рішення №90, згідно з яким вирішено надати дозвіл ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на розробку технічної документації щодо посвідчення права власності на земельну ділянку для обслуговування жилого будинку та господарських споруд. Враховуючи, що майно, набуте подружжям під час шлюбу, є спільним майном подружжя, отже земельна ділянка й житловий будинок, які є предметом позову, належали ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності. Наголошує, що 24.03.2023 ОСОБА_3 від Рахівської державної нотаріальної контори отримав довідку №72/01-16, згідно з якою повідомляється, що спадкоємцем на майно ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 , спадкоємцем якого є гр. ОСОБА_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є гр. ОСОБА_7 та Позивач. Однак, попри вищенаведене ОСОБА_5 фактично позбавивши набутого Позивачем у власність спадкового майна, зареєстрував право власності на спірну земельну ділянку та розміщений на ній житловий будинок в цілому, а згодом безпідставно розпорядився ним подарувавши відповідне нерухоме майно ОСОБА_4 на підставі договору дарування земельної ділянки від 23.12.2015 серії та номер 1-1289 та договору дарування житлового будинку від 23.12.2015 року серії та номер 1-1288. Враховуючи, що укладення 23.12.2015 договору дарування земельної ділянки та житлового будинку відбулось без належного набуття ОСОБА_5 права власності на відповідне нерухоме майно, останній не мав права його відчужувати на користь Відповідача у зв`язку з чим ці договори дарування підлягають визнанню недійсними. Як вказувалось Позивачем у поданих в межах даної справи поясненнях, а також позовній заяві, яка розглядалася Рахівським районним судом Закарпатської області у справі 305/352/18, про факт реєстрації права власності на спірну земельну ділянку та житловий будинок за Відповідачем ОСОБА_3 дізнався лише 25.04.2017. Водночас в межах справи 305/352/18 Позивач оскаржував лише договір дарування житлового будинку від 23.12.2015, а про існування договору дарування земельної ділянки 1-1289 та факт реєстрації Відповідачем саме за ним права власності на земельну ділянку, Позивач не знав. Також необхідно враховувати, що у справі, яка розглядалася Рахівським районним судом позовні вимоги були заявлені з інших підстав, ніж визначені Позивачем у даній справі. Більше того, про зміст оскаржуваних договорів дарування від 23.12.2015 №1-1288 та 1-1289 ОСОБА_3 стало відомо тільки в 2021 році, коли фотокопії таких були пред`явлені представником Рахівської держнотконтори. Позивач у даній справі звернувся до суду 28.10.2021 й з врахуванням, що в Україні з 12.03.2020 був введений карантин, а про реєстрацію права власності на земельну ділянку та житловий будинок Позивач довідався лише 17 квітня 2017 року та тільки в березні 2023 року Позивачу стало відомо про те, що спадщина за померлою матір`ю позивача була прийнята батьком та Відповідачем не приймалась, з врахуванням того, що закінчення трирічного строку (позовної давності) припадало на період карантину, тому відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України строк позовної давності Позивачем не пропущений. З огляду на викладене просив визнати недійсним договір дарування житлового будинку, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , який був посвідчений 23.12.2015 року державним нотаріусом Рахівської державної контори Пріц Оленою Іванівною, серія та номер 1-1288 з моменту його укладення. Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , який був посвідчений 23.12.2015 року державним нотаріусом Рахівської державної контори Пріц Оленою Іванівною, серія та номер 1-1289 з моменту його укладення. Витребувати у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 земельну ділянку 2131 м. кв, номер об`єкта нерухомого майна 667878321236 та житловий будинок, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 779864321236, розміщені за адресою АДРЕСА_1 .

Представник Відповідача - адвокат Підлуський В.Д. 05.06.2023 подав відзив на позовну заяву про зміну предмета позову, де зазначив, що Відповідач не заперечує факту того, що Позивач є рідним сином спадкодавця ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 . Відповідач підтверджує, що дійсно батько Позивача подарував Відповідачу ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_3 , на земельній ділянці площею 0,2131 га, кадастровий номер якої 2123683000:10:002:0028, а також подарував цю земельну ділянку відповідно до договорів дарування №1-1288 та 1-1289. У провадженні Рахівського районного суду перебувала справа 305/352/18 про визнання правочину недійсним, яка була залишена без розгляду. Відповідач також не заперечує заведення спадкових справ, після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , де спадкоємцям не видавалися свідоцтва про право на спадщину. Відповідач повністю заперечує ті обставини і факти, що об`єкти нерухомого майна померлих батьків Позивача як спадкодавців не були спільною сумісною власністю, оскільки відсутні правовстановлюючі документи про даний факт. У позові зазначено, що Позивач після смерті матері, станом на 25.10.2015 набув права власності на житловий будинок і земельну ділянку, однак жодного документа з цього приводу Позивач не додав. Відповідач по справі не заволодів нерухомим майном без відповідної правової підстави, а набув власність на нерухоме майно відповідно до договорів дарування. Позивач заявляючи вимогу про витребування майна, жодним чином не підтвердив, які юридичні підстави існують для витребовування майна від добросовісного набувача. Вимоги позивача є безпідставними, оскільки за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який є рідним братом Позивача, який також є спадкоємцем нерухомого майна після смерті батьків, яке на законних підставах з волі спадкодавця подаровано внуку (сину ОСОБА_8 ) - ОСОБА_4 , який є племінником Позивача. Позивач знав, що його батько є власником нерухомого майна, а також знав, що спадкодавець батько Позивача за півтора року до смерті подарував все нерухоме майно, яким володів, своєму внукові ОСОБА_4 , з цього приводу від Позивача подано 21.04.2018 позов до суду (справа 305/352/18, тобто приблизно в період з 2016 - початок 2017 року Позивачу достовірно було відомо від спадкодавця ОСОБА_9 в присутності ОСОБА_7 , що Відповідач є власником нерухомого майна, яке є предметом даного позову. Позивач повідомив суд, що він дізнався про вищезазначені правочини тільки 25.04.2017, про що він зазначав у позові до суду від 02.03.2018, однак дана обставина є неправдивою, дата дізнання є неправильною, оскільки Позивач дізнався в період 2016-січень 2017 року, а також зі змісту позовної заяви ОСОБА_4 , поданої до суду 21.04.2018 (справа 305/678/18) Позивач дізнався про оскаржувані правочини. ОСОБА_3 знав раніше про існування двох зазначених вище правочинів ще при житті батька ОСОБА_9 як спадкодавця, який в присутності сина ОСОБА_8 та брата ОСОБА_10 (Позивача) повідомив ОСОБА_10 про здійснення ним двох договорів дарування земельної ділянки та житлового будинку в користь внука ОСОБА_11 . Позивач знаючи про ці правочини також звертався зі скаргою до прокурора щодо вчинення незаконних нотаріальних щодо цих договорів. Отже, позов Позивач подав у жовтні 2021 року після спливу трирічного строку. З огляду на викладене просить відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник Позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтвердив та наполягав на задоволенні позову з підстав, наведених у позовній заяві та заяві про зміну предмета позову.

Представник Відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову, оскільки Позивач не підтвердив, що він є власником спірного будинку та земельної ділянки, а отже й не має права на витребовування цього майна у Відповідача. Також просить застосувати строк позовної давності у даному спорі й відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи, Рахівської державної нотаріальної контори, в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до такого висновку.

Відповідно до положень частини 1статті 3 ЦПКУкраїни, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних абооспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичнихосіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом України (ч. 1ст. 4 ЦПК України).

Звернення Позивача до суду з даним позовом зумовлене порушенням його права на спадкове майно, що належало його батькам.

Відповідно до статей1216,1217 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені устаттях 1261-1265 цього Кодексу(спадкоємці за законом першої-п`ятої черг).

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті1220,1222,1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина першастатті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Суд встановив, що Позивач, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , являється сином ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

Згідно з довідкою Квасівської сільської ради №218 від 01.02.2018 за даними погосподарських книг станом на 25.10.2015 року громадянам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 належав житловий будинок та земельна ділянка 0,20 га для обслуговування житлового будинку та 1,2884 га для ведення особистого селянського господарства. Також станом на 25.10.2015 року (день смерті матері сторін) в будинку, крім власників, проживали: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , внук ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , та внучка ОСОБА_12 .

Згідно з частиною 1 та 2 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому частиною першою статті 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Також, згідно зі статтею 368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

В ході розгляду даної справи встановлено та підтверджено записами в погосподарських книгах Квасівської сільської ради, що спірний будинок та земельна ділянка, яка виділялась для обслуговування цього будинку, належали подружжю ОСОБА_13 (батькам Позивача) як спільне майно подружжя, що належало їм на праві спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини третьої статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

ОСОБА_6 заповітних розпоряджень щодо свого майна за життя не вчиняла, отже її майно повинно було спадкуватися за законом.

Після смерті ОСОБА_6 , Позивач ОСОБА_3 18 лютого 2016 року, в межах строку визначеного законом, подав до Рахівської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, що залишилась після смерті його матері ОСОБА_6 . Крім того, ОСОБА_3 проживав зі спадкодавцем ОСОБА_6 на день її смерті, отже він є особою, яка прийняла спадщину як спадкоємець першої черги спадкування за законом.

Враховуючи, що ОСОБА_6 заповітних розпоряджень щодо свого майна не вчиняла, а на момент її смерті разом зі спадкодавцем проживали чоловік ОСОБА_5 , а також син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , які належать до спадкоємців першої черги спадкування за законом, що прийняли спадщину, адже жоден з них не заявив про відмову від такої, отже майно ОСОБА_6 , повинно було бути розділеним між спадкоємцями порівну по 1/3 частині.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, 23 грудня 2015 року громадянин ОСОБА_5 подарував ОСОБА_4 (своєму онукові) житловий будинок, що знаходиться на земельній ділянці площею 0,2131 га, у АДРЕСА_1 . Як зазначено у договорі цей будинок належить ОСОБА_14 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Рахівським районним управлінням юстиції 18.11.2015 року.

Також, відповідно до договору дарування від 23.12.2015 року громадянин ОСОБА_5 подарував ОСОБА_4 земельну ділянку, розмір якої 0,2131 га, яка була передана у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка), розташовану у с. Кваси, яка належить Дарувальнику на праві приватної власності на нерухоме майно, виданого 26.06.2015 року реєстраційною службою Рахівського районного управління юстиції Закарпатської області, кадастровий номер земельної ділянки 2123683000:10:002:0028.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Стаття 203 ЦК передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено правові наслідки недійсності правочину, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Стаття 358 передбачає, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Згідно з частиною 1,2 статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325 цс 18, а також у постанові від 03 серпня 2023 року справа № 638/1702/21, провадження № 61-6717 св 23.

Враховуючи, що ОСОБА_5 на момент відчуження (дарування) житлового будинку та земельної ділянки в користь свого онука ОСОБА_4 не являвся одноосібним власником в цілій частині житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 , оскільки це майно також належало ОСОБА_6 , яка хоч на момент вчинення цих правочинів померла, але станом на день відчуження була відкрита спадщина і шестимісячний строк для подання заяв про прийняття спадщини, не закінчився, а отже таке відчуження майна батьком Позивача не відповідало статті 369 Цивільного кодексу України й порушує право ОСОБА_3 як спадкоємця першої черги спадкування за законом, на майно, що належало до дня смерті його матері - ОСОБА_6 , тобто співвласника цього майна. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників право оскаржити договір з підстав його недійсності, тому позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 23.12.2015 серії та номер 1-1289 та договору дарування житлового будинку від 23.12.2015 року серії та номер 1-1288 підлягають задоволенню.

Що стосується позовної вимоги про витребування на користь ОСОБА_3 земельної ділянки площею 2131 м. кв, розміщеної за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 667878321236 та житлового будинку, розміщеного за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 779864321236, то тут слід відмовити у задоволенні позову, оскільки, як уже зазначалося, після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_5 Позивач не являвся єдиним спадкоємцем, який має право на спадкування майна після смерті своїх батьків, адже на момент смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_5 разом з ними проживав ще їхній син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , який як спадкоємець першої черги спадкування за законом прийняв спадщину, отже йому належить також право власності на спірне майно, що перебувало у спільні власності його батьків. Проте Позивач не залучив належного Відповідача у даній справі - ОСОБА_7 .

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в його задоволенні. Таку правову позицію висловив Верховний Суд у справі за № 204/8118/14-ц.

В даному випадку суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про витребування спірного майна в користь Позивача, проте це не позбавляє Позивача права звернутися до суду з позовом до належного Відповідача, а також вирішити даний спір в позасудовому порядку, шляхом належного оформлення спадщини за місцем її відкриття.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У даній справі встановлено, що ОСОБА_3 як спадкоємець постійно проживав разом з матір`ю на день її смерті у спадковому будинку, а крім того подав заяву про прийняття спадщини до Рахівської державної нотаріальної контори, отже фактично прийняв спадщину.

Цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутись до суду за захистом свого права, а тому немає підстав для застосування строку позовної давності щодо захисту його права власності на спадкове майно, що належало його матері до дня її смерті. Щодо застосування строку позовної давності до вимог про визнання недійсними договорів дарування земельної ділянки та житлового будинку, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , то тут слід зазначити, що про ці договори Позивач довідався принаймні не раніше 25.04.2017 року, про що він же зазначав у позовній заяві, що подавав до суду у справі 305/352/18. І хоч з даним позовом він звернувся 28.10.2021, але з 12 березня 2020 року в Україні було введено карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби й усім громадянам було рекомендовано уникати перебування у громадських місцях, місцях скупчення людей, було повністю зупинено рух транспорту, роботу установ та організацій, аж до ведення комендантських годин, й закінчення строку позовної давності 25.04.2020 припадав саме на період піка поширення цієї інфекції й лише 01 липня 2023 року карантин був скасований. Водночас ч. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачала, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

З огляду на викладене, суд вважає, що Позивач дотримався строків звернення до суду, а отже підстав для застосування строку давності в даному випадку немає.

Вимоги про стягнення судових витрат Позивач не пред`явив, тому суд залишає такі за Позивачем.

Керуючись ст.ст.ст.ст.1-13,76-83,141,247,247,258-259,263-265,268,354ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування житлового будинку, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , який був посвідчений 23.12.2015 року державним нотаріусом Рахівської державної контори Пріц Оленою Іванівною, серія та номер 1-1288.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , який був посвідчений 23.12.2015 року державним нотаріусом Рахівської державної контори Пріц Оленою Іванівною, серія та номер 1-1289.

Відмовити у задоволенні позову про витребування у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 земельної ділянки та житлового будинку, що розміщені за адресою АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений 23.11.2023.

Суддя: В.Е. Ємчук