Ухвала

від 23.11.2023 по справі 683/1807/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 683/1807/21

Провадження № 11-кп/4820/176/23

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду в складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретарів судового засідання ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

обвинуваченої ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

представника потерпілого ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Хмельницького апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора на вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 07.11.2022 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Городок Хмельницької області, громадянки України, з середньою спеціальною освітою, одруженої, працюючої, має на утриманні двох малолітніх дітей, зареєстрованої та проживаючої по АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

яку визнано невинуватою та виправдано за ч.1 ст.366 КК України у зв`язку із відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 42021241310000016 ОСОБА_6 висунуто обвинувачення в службовому підробленні, а саме у внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України при наступних обставинах.

ОСОБА_6 , будучи працівником Збройних Сил України, перебуваючи з 08 січня 2019 року на посаді медичної сестри терапевтичного відділення (з палатами для неврологічних хворих) 1445 Військового госпіталю (на 100 ліжок) Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону (на 475 ліжок) військової частини НОМЕР_1 , будучи службовою особою, яка в силу своєї посади наділена організаційно-розпорядчими обов`язками, якій безпосередньо підпорядковується молодший медичний персонал у військовій частині НОМЕР_1 , достовірно знаючи про відсутність хворого ОСОБА_9 на території військової частини НОМЕР_1 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно на внесення до офіційного документу «Листка лікарських призначень медичної картки стаціонарного хворого №2112/635 від 08.10.2019» (форма №003-4/о, затверджена наказом МОЗ України 28.07.1999 №184) завідомо неправдивих відомостей, 20 жовтня 2019 року, перебуваючи на своєму посту чергової медичної сестри терапевтичного відділення (з палатами для неврологічних хворих), що розташований по вул. Героїв Крут,8 у м. Старокостянтинів Хмельницької області, внесла у графу «Виконання» за «Дату» 20 жовтня 2019 року листка лікарських призначень, навпроти запису «Лікар Сестра» свій особистий підпис, внесла завідомо неправдиві відомості до офіційного документу щодо особистого отримання ОСОБА_9 медикаментів «Вазопро» р-н д/ін.100 мг/мл 5 мл, загальною вартістю 70 грн. 62 коп., та «L-лізин» есцинат р-н д/ін. 5 мл, загальною вартістю 54 грн. 99 коп., а всього на загальну суму 125 грн. 61 коп., чим вчинила службове підроблення.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про виправдання ОСОБА_6 за ч.1 ст.366 КК України з тих підстав, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не доведена вина обвинуваченої ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України.

В апеляційній скарзі прокурор зазначає, що вирок, яким ОСОБА_6 виправдано, є необґрунтованим та підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Прохає ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винуватою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України та призначити покарання у виді штрафу в сумі 1700 гривень. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції зробив хибний висновок, що медична сестра під час виконання своїх професійних обов`язків із надання медичної допомоги хворим не виконує а ні організаційно-розпорядчі, а ні адміністративно- господарські обов`язки, притаманні службовим особам, що розпорядження, які вона дає у таких випадках молодшому медичному персоналу, спрямовані на здійснення нею суто професійних функцій із лікування хворих, та такі розпорядження не мають обов`язкового характеру й контроль за роботою молодшого медичного персоналу не має наслідком прийняття медичною сестрою організаційних рішень. Таки чином, на думку суду, ОСОБА_6 не є службовою особою в розумінні ч.3 ст. 18 КК України, й відповідно вона не є суб`єктом злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України. Окрім того, суд першої інстанції зробив хибний висновок, що у даному випадку листок лікарських призначень не відповідає критерію «складання, видання чи посвідчення відповідною особою в межах її компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами», оскільки листок лікарських призначень є формою первинної облікової документації, у якому медична сестра робить лише відмітку щодо виконання призначення лікаря, що листок лікарських призначень являється внутрішнім оперативним документом, а інформація, яка міститься у листку лікарських призначень, не містить юридично значущого характеру. Так, вироком суду встановлено, що станом на 20 жовтня 2019 року ОСОБА_6 перебувала на посаді медичної сестри терапевтичного відділення (з палатами для неврологічних хворих) військової частини НОМЕР_2 та у своїй роботі керувалась функціонально-посадовою інструкцією медичної сестри терапевтичного відділення військової частини НОМЕР_1 , яка затверджена 22 грудня 2018 року командиром військової частини НОМЕР_1 та з якою ОСОБА_6 ознайомлена під розпис. Пунктом 1.5 вказаної функціонально-посадової інструкції передбачено, що медичній сестрі безпосередньо підпорядковується молодший медичний персонал, а пунктом 3.11 визначено, що до функціональних обов`язків медичної сестри відноситься керування роботою молодшого медичного персоналу та перевірка виконання ним правил внутрішнього розпорядку. Також, пунктом 3.6 вказаної функціонально-посадової інструкції визначено, що до функціональних обов`язків медичної сестри відноситься організовувати своєчасне обстеження хворих у діагностичних кабінетах лікарів-консультантів та в лабораторії, а пунктом 4.2 вказаної функціонально- посадової інструкції передбачено право медичної сестри надавати вказівки підлеглому по роботі медичному персоналу та контролювати їх роботу. Тобто, виходячи із вищевикладеного, медична сестра відділення є прямим начальником для молодшого медичного персоналу відділення. Накази і розпорядження медичної сестри відділення є обов`язковими для виконання підпорядкованому їй персоналу відділення. В даному випадку ОСОБА_6 , перебуваючи на посаді медичної сестри терапевтичного відділення (з палатами для неврологічних хворих) військової частини НОМЕР_1 , виконувала організаційно-розпорядчі функції щодо управління та керівництва діяльністю інших людей, організації їхньої роботи. Окрім того, пунктом 3.8 вказаної функціонально-посадової інструкції визначено, що до функціональних обов`язків медичної сестри відноситься також слідкувати за наявністю в шафі медичного майна та всього необхідного для надання в будь-який час невідкладної медичної допомоги її потребуючим. А тому, в даному випадку ОСОБА_6 , перебуваючи на посаді медичної сестри терапевтичного відділення (з палатами для неврологічних хворих) військової частини НОМЕР_1 , виконувала адміністративно-господарські функції з управління чи розпорядження державним майном (забезпечення контролю за порядком його зберігання, переробки, реалізації). Враховуючи вищевикладене, медична сестра ОСОБА_6 є службовою особою в розумінні ч. З ст. 18 КК України, яка тимчасово, на період перебування старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_10 у відпустці в зв`язку з вагітністю та пологами і до дня фактичного виходу її на службу (згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 №230 від 15.11.2018), обіймала посаду медичної сестри терапевтичного відділення (з палатами для неврологічних хворих) військової частини НОМЕР_1 , пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих (керівництва трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників в установах) та адміністративно-господарських функцій (забезпечення контролю за порядком його зберігання, переробки, реалізації). Суд першої інстанції не взяв до уваги положення пунктів 3.6, 3.8 та 4.2 вказаної функціонально-посадової інструкції, які могли істотно вплинути на його висновки. Також, предметом кримінального правопорушення, передбаченого ст.366 КК України, є офіційний документ. Згідно з обвинуваченням предметом злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , є «Листок лікарських призначень медичної картки стаціонарного хворого №2112/635 від 08Л0.2019». Суд першої інстанції безпідставно у своєму рішенні зазначив, що вказаний документ не є офіційним, оскільки він не відповідає вимогам, визначеним у примітці до ст.358 КК України. Листок лікарських призначень - це форма медичної документації, призначена для фіксації даних про перебування пацієнта у стаціонарному відділенні закладу охорони здоров`я. Форму первинної облікової документації №003-4/о «Листок лікарських призначень» та Інструкцію щодо її заповнення затверджено наказом Міністерства охорони здоров`я №435 від 29 травня 2013 року «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я, які надають амбулаторно- поліклінічну та стаціонарну допомогу населенню, незалежно від підпорядкування та форми власності». Згідно п. 2 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №003-4/о «Листок лікарських призначень», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я №435 від 29 травня 2013 року, форма № 003-4/о є основним обліковим документом, що призначається для реєстрації режиму перебування хворого в стаціонарі, призначеного йому дієтичного харчування, методів обстеження, медикаментозного лікування, фізіотерапевтичних та психотерапевтичних процедур. Згідно п. 6 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №003-4/о «Листок лікарських призначень», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я №435 від 29 травня 2013 року, щодня молодші спеціалісти з медичною освітою роблять відмітки щодо виконання призначень. Згідно п. 8 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №003-4/о «Листок лікарських призначень», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я №435 від 29 травня 2013 року, після виписки хворого зі стаціонару форма № 003-4/о зберігається разом з формою первинної облікової документації № ООЗ/о "Медична карта стаціонарного хворого № " протягом 25 років. Судом першої інстанції безпідставно зроблено хибний висновок, що у даному випадку листок лікарських призначень не відповідає критеріям офіційного документу. Також, судом першої інстанції безпідставно зроблено хибний висновок, що інформація, яка міститься у листку лікарських призначень не містить юридично значущого характеру, оскільки не підтверджує та не засвідчує конкретних подій, явищ та фактів, які б спричинили наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов`язків. Внесенням до листка лікарських призначень завідомо неправдивих відомостей стосовно отримання ліків за відсутності хворого ОСОБА_9 у військовій частині НОМЕР_1 , працівник Збройних Сил України ОСОБА_6 тим самим підтверджувала факт перебування його на військовій службі та створила умови, за яких факт відсутності вищевказаного військовослужбовця без поважних причин по місцю служби, що відповідає ознакам вчинення військового адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-11 КУпАП, не міг і не був виявлений, а також сприяла безпідставній виплаті останньому з державного бюджету грошового забезпечення за вказаний період часу. Враховуючи вищевказане, вбачається, що внесення ОСОБА_6 неправдивих відомостей до форми первинної облікової документації №003-4/о «Листок лікарських призначень», що засвідчує перебування військовослужбовця військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_9 у період з 18 жовтня 2019 року по 21 жовтня 2019 року на стаціонарному лікуванні, спричинило наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації) прав військовослужбовця на отримання грошового забезпечення, зарахування вказаного часу до строку військової служби, вислуги у військовому званні та вислуги років для виплати надбавки за вислугу років за вказаний час фактичної відсутності останнього на військовій службі, а також усунуло можливість своєчасного виявлення у діях вказаного військовослужбовця ознак вчинення військового адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-11 КУпАП, та використання вищевказаного «Листка лікарських призначень» як документа - доказу факту відсутності військовослужбовця на військовій службі без поважних причин у правозастосовчій діяльності. Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність суб`єкту та предмету злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, не підтверджується доказами, дослідженими під час судового розгляду, - функціонально-посадовою інструкцією медичної сестри терапевтичного відділення військової частини НОМЕР_1 та офіційного документу - «Листку лікарських призначень медичної картки стаціонарного хворого № 2112/635 від 08.10.2019» (форма №003-4/о).

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги, представника потерпілого, яка посилалась на розсуд суду, обвинувачену та її захисника, які прохали вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що вона задоволенню не підлягає, а вирок суду слід залишити без змін, за таких підстав.

Згідно з ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

На підставі вимог ст. 368 КПК України ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання, зокрема, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення; чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення.

Відповідно до положень ч.3 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині вироку зазначається, серед іншого, підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Таким чином, суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувавши та надавши їм оцінку.

Суд не допустив цих порушень кримінального процесуального закону.

Свій висновок про недоведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, суд зробив на підставі доказів, які він дослідив та оцінив із дотриманням положень ст.94 КПК України. Суд навів у вироку докладні мотиви прийнятого рішення відповідно до вимог ч.3 ст.374 КПК України. Доводи апеляційної скарги, не викликають сумнівів у правильності судового рішення.

Колегія суддів зазначає наступне.

У судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_6 винною себе в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні не визнала та показувала, що станом на 20 жовтня 2019 року працювала у військовій частині НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 на посаді медичної сестри терапевтичного відділення. 20 жовтня 2019 року вона знаходилась на чергуванні. Зранку вона виписала у свій зошит усі лікарські призначення, після чого виконувала ці призначення. З медичними картками вона працювала у другій половині дня та вносила відмітки про виконання призначень. Визнала, що підписи в графі за 20 жовтня 2019 року у листку лікарських призначень хворому ОСОБА_9 належать їй, однак чи був ОСОБА_9 у лікарні і чи виконувала вона йому призначені ін`єкції та чи вимірювала тиск вона не пам`ятає. Також вказала, що по відношенню до молодшого медичного персоналу, вона не видає жодних наказів та розпоряджень, не здійснює організацію їх роботи, лише вказує молодшому медичному персоналу: у якій палаті треба перестелити ліжко, де потрібно помити підлогу чи коли потрібно «посидіти на посту».

Так, свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні показувала,що вона перебуває на посаді лікаря-невропатолога військової частини НОМЕР_1 , у жовтні 2019 року вона була лікарем хворого ОСОБА_9 та призначала йому лікування, яке фіксувала у медичній картці та у листку лікарських призначень. Лікарське призначення мала виконати медична сестра та зробити про це відповідну відмітку у листку лікарських призначень, однак яка саме медична сестра це робила, їй не відомо, оскільки 20 жовтня 2019 року був вихідний день.

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні показувала,що вона перебуває на посаді начальника приймального відділення військової частини НОМЕР_1 , з ранку 20 жовтня 2019 року до 08 години 30 хвилин 21 жовтня 2019 року перебувала на чергуванні у військовій частині НОМЕР_1 та постійно знаходилась у черговому відділенні. Вказує, що пацієнт ОСОБА_9 перебував на денному стаціонарі. Під час чергування про те, що ОСОБА_9 не з`явився на денний стаціонар, їй ніхто не доповідав. Вказала, що лікарське призначення виконує медична сестра, фіксує це у листку лікарських призначень та підтверджує своїм підписом. Листок лікарських призначень зберігається у медичній картці, до якої має доступ лише лікар та медична сестра. Оскільки пацієнтів багато, то на її думку, ОСОБА_6 могла механічно поставити відмітку про виконання призначення ОСОБА_9 . Також пояснила, що медична сестра може надавати вказівки молодшому медичному персоналу, однак ці вказівки стосуються хворих, наприклад вказівку змінити постіль. Якщо молодший персонал не виконав вказівку медичної сестри, то остання доповідає про такий факт керівництву.

Представник потерпілого військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_13 у судовому засіданні показувала,що про факт відсутності хворого ОСОБА_9 у військовій частині НОМЕР_1 у період його стаціонарного лікування та виконання медичною сестрою лікарського призначення хворому ОСОБА_9 , якого не було на території України, військовій частині НОМЕР_1 стало відомо у червні 2021 року. Тоді ж ОСОБА_6 добровільно на рахунок військової частини сплатила завданий збиток в сумі 126 грн.

На підтвердження обвинувачення стороною обвинувачення суду були представлені наступні докази, які безпосередньо були досліджені судом у судовому засіданні:

Так, заява ОСОБА_6 від 14.11.2018 року про прийняття на роботу та від 08 січня 2019 року про переведення, витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №230 від 15 листопада 2018 року та витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №4 від 08 січня 2019 року, копія трудової книжки ОСОБА_6 серії НОМЕР_4 від 30 червня 2003 року підтверджують факт перебування ОСОБА_6 станом на 20 жовтня 2019 року на посаді медичної сестри терапевтичного відділення (з палатами для неврологічних хворих) у військовій частині НОМЕР_1 АДРЕСА_2 .

Функціонально-посадовою інструкцією медичної сестри терапевтичного відділення військової частини НОМЕР_1 , яка затверджена 22 грудня 2018 року командиром військової частини НОМЕР_1 , з якою ОСОБА_6 особисто ознайомлена, що засвідчила своїм підписом, та яка була чинною станом на 20 жовтня 2019 року, визначено функціональні обов`язки ОСОБА_6 .

Зокрема, пунктом 1.4 вказаної посадової інструкції передбачено, що медична сестра безпосередньо підпорядковується начальнику відділення, а також лікарям відділення, черговому лікарю, головній і старшій медичній сестрі відділення.

Згідно пункту 1.5 цієї інструкції медичній сестрі безпосередньо підпорядковується молодший медичний персонал, а пунктом 3.11 визначено, що до функціональних обов`язків медичної сестри відноситься керування роботою молодшого медичного персоналу та перевірка виконання ним правил внутрішнього розпорядку.

Також, на підтвердження того, що ОСОБА_6 є спеціальним суб`єктом інкримінованого їй злочину, стороною обвинувачення було надано Положення про терапевтичне відділення (з палатами для неврологічних хворих) військової частини НОМЕР_1 , затверджене 15 січня 2021 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 , а також Посадову інструкцію медичної сестри терапевтичного відділення (з палатами для неврологічних хворих), яка затверджена 16 березня 2020 року заступником начальника госпіталю з медичної частини начальником частини військової частини НОМЕР_1 .

Однак, на момент вчинення інкримінованого ОСОБА_6 злочину (20 жовтня 2019 року), вказане Положення про терапевтичне відділення та Посадова інструкція не діяли, оскільки були затверджені значно пізніше, а саме, 15 січня 2021 року та 16 березня 2020 року відповідно, а тому положення, які містяться у вказаних документах не поширюються на правовідносини, які мали місце 20 жовтня 2019 року, а отже судом правильно не взяті до уваги.

Згідно графіку чергувань терапевтичного відділення військової частини НОМЕР_1 на жовтень 2019 року, який затверджений 30 вересня 2019 року командиром війської частини НОМЕР_1 , вбачається, що ОСОБА_6 20 жовтня 2019 року знаходилась на чергуванні.

Із медичної картки стаціонарного хворого №2112/635 вбачається, що військовослужбовець військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_9 перебував на стаціонарному лікуванні у військовій частині НОМЕР_1 з 08 жовтня 2019 року по 22 жовтня 2019 року включно.

Згідно листка лікарських призначень ОСОБА_9 було призначено наступні лікарські засоби: «Вазопро» р-н д/ін.100 мг/мл 5 мл та «L-лізин» есцинат р-н д/ін. 5 мл.

Також у вказаному листку лікарських призначень у графі «Виконання» за «Дату» 20 жовтня 2019 року навпроти запису «Лікар Сестра» наявні підписи, які зі слів ОСОБА_6 належать їй.

Факт перебування військовослужбовця військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_9 у період з 18 жовтня 2019 року по 21 жовтня 2019 року за межами України підтверджується інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №91-12716/0-15-21 від 08 квітня 2021 року, згідно якої ОСОБА_9 18 жовтня 2019 року о 23 год. 06 хв. здійснив виїзд за межі України через пункт пропуску «Нові Яриловичі», а 21 жовтня 2019 року о 00 год. 14 хв. здійснив в`їзд в Україну через пункт пропуску «Ягодин».

Також вказаний факт підтверджується матеріалами службового розслідування, проведеного у військовій частині НОМЕР_3 , по факту порушення законодавства у сфері охорони державної таємниці, а також встановлення ступеня вини начальника контрольно-перевірної групи технічної позиції підготовки ракет військової частини НОМЕР_3 капітаном ОСОБА_9 .

Інших доказів на підтвердження участі обвинуваченої в скоєнні інкримінованого їй кримінального правопорушення не було представлено суду першої інстанції.

Відповідно до ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності , що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав , свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів , клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків(ч.1,2,6вказаної статті). Під час судового розгляду учасники судового провадження мають право заявляти клопотання у відповідності до вимог ст.350 КПК України.

Клопотання про повторне дослідження доказів сторонами, в т.ч. апелянтом було заявлене, була повторно досліджена функціонально-посадова Інструкція.

Колегія суддів дотримується принципу диспозитивності як загальної засади кримінального провадження, відповідно до якої суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд та віднесені до його повноважень цим Кодексом (ст..26 КПК України) медичної сестри терапевтичного відділення.

Крім того, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_6 обвинувачувалась у службовому підробленні, а саме, у внесенні службовою особою до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України (у редакції Закону №1261-VII від 13 травня 2014 року).

Суб`єктом службового підроблення може бути лише службова особа (як службові особи юридичної особи публічного права, так і службові особи юридичної особи приватного права).

Поняття «службова особа» міститься у ч.3 ст.18 КК України, яка має загальний характер, тобто стосується усіх статей Особливої частини КК України, за винятком тих, для яких закон про кримінальну відповідальність, а саме примітка до ст.364 КК України, передбачає окреме визначення (статті 364, 368, 368-2, 369 КК України).

Із цього випливає, що для вжитого в статті 366 КК України поняття «службова особа», відсутнє окреме визначення, яке встановлене приміткою до ст.364 КК України, тому використовується поняття, яке міститься у загальній нормі, а саме у ч.3 ст.18 КК України.

Так, згідно ч.3 ст.18 КК України службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Організаційно-розпорядчі обов`язки - це обов`язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції, зокрема, виконують керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

Тобто під організаційно-розпорядчими обов`язками розуміють дії щодо управління та керівництва діяльністю інших людей, організації їхньої роботи.

Не вважаються службовими особами рядові працівники (первинна структурна одиниця), які за своєю службовою посадою виконують суто виробничі і матеріально-технічні операції (наприклад шофер, сторож, охоронець, посильний, друкарка, кухар тощо).

До службових осіб не відносяться також адвокати, лікарі, педагоги, оскільки їх посади пов`язані з суто професійною діяльністю (надання юридичної допомоги громадянам, лікування хворих, навчання учнів або студентів). Однак, якщо обсяг прав і обов`язків таких осіб свідчить про те, що їх повноваження мають організаційно-розпорядчий характер (наприклад, лікар видає листок по тимчасовій непрацездатності або дає висновок з приводу встановлення інвалідності, викладач приймає іспити), то вони виступають як службові особи.

Для визначення того, чи є особа спеціальним суб`єктом інкримінованого злочину, слід виходити із сукупності всіх обставин, які можуть свідчити про наявність чи відсутність ознак службової особи.

При встановленні службової особи як суб`єкта злочину необхідно розрізняти службові функції і професійні обов`язки. Отже, працівники установ, організацій, які виконують професійні функції, можуть визнаватися службовими особами тільки за умови, що разом із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов`язки.

Станом на 20 жовтня 2019 року ОСОБА_6 перебувала на посаді медичної сестри терапевтичного відділення (з палатами для неврологічних хворих) військової частини НОМЕР_1 й на той час у своїй роботі керувалась функціонально-посадовою інструкцією медичної сестри терапевтичного відділення військової частини НОМЕР_1 , яка затверджена 22 грудня 2018 року командиром військової частини НОМЕР_1 .

Пунктом 1.5 вказаної посадової інструкції передбачено, що медичній сестрі безпосередньо підпорядковується молодший медичний персонал, а пунктом 3.11 визначено, що до функціональних обов`язків медичної сестри відноситься керування роботою молодшого медичного персоналу та перевірка виконання ним правил внутрішнього розпорядку.

В судовому засіданні ОСОБА_6 показала, що керування молодшим медичним персоналом полягає у тому, що вона видає вказівки робочого характеру, як то замінити постільну білизну у палаті, або помити підлогу, посидіти на посту тощо. При цьому, у разі неналежного виконання молодшим медичним персоналом її вказівок, вона будь-яких заходів до них не вживає, оскільки такого не передбачено посадовою інструкцією, а лише доповідає про випадок старшій медичній сестрі.

Отже, медична сестра під час виконання своїх професійних обов`язків із надання медичної допомоги хворим не виконує а ні організаційно-розпорядчі, а ні адміністративно-господарські обов`язки, притаманні службовим особам. Розпорядження, які вона дає у таких випадках молодшому медичному персоналу, спрямовані на здійснення нею суто професійних функцій із лікування хворих. Такі розпорядження не мають обов`язкового характеру й контроль за роботою молодшого медичного персоналу не має наслідком прийняття медичною сестрою організаційних рішень.

Прокурор в апеляційній скарзі посилається на п.п.3,6; 3.8; 4.2 відповідно до яких медична сестра організовує своєчасне обстеження хворих у діагностичних кабінетах, лікарів-консультантів та в лабораторії; слідкує за наявністю в шафі медичного майна всього необхідного для надання в будь-який час невідкладної медичної допомоги її потребуючим; має право надавати вказівки підлеглому по роботі медичному персоналу, контролювати їх роботу. Між тим, ці обов`язки є професійними, а не службовими, тому ці доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст..337 КПК України судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Отже, колегія суддів зазначає наступне.

Так, в обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_6 була наділена організаційно-розпорядчими обов`язками, якій безпосередньо підпорядковується молодший медичний персонал. Між тим, в порушення вказаних вимог кримінального процесуального закону прокурор в апеляційній скарзі наполягає, що ОСОБА_6 , перебуваючи на посаді медичної сестри терапевтичного відділення (з палатами для неврологічних хворих) військової частини НОМЕР_1 , виконувала й адміністративно-господарські функції з управління чи розпорядження державним майном (забезпечення контролю за порядком його зберігання, переробки, реалізації).

Таким чином, суд вірно зазначив, що ОСОБА_6 не є службовою особою в розумінні ч.3 ст.18 КК України, й відповідно вона не є суб`єктом злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України.

Предметом кримінального правопорушення, передбаченого ст.366 КК України, є офіційний документ.

У постанові від 15 лютого 2021 року Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду (справа № 727/5768/18, провадження № 51-1328 кмо 19) висловила позицію щодо предмета кримінального правопорушення, передбаченого ст.366 КК України.

Так, у примітці до ст.358 КК України визначено, що під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити (штамп, печатку, номер, дату, підпис).

Невідповідність документа хоча б одному з наведених нижче критеріїв перешкоджає визнанню його офіційним.

Передусім офіційний документ як предмет злочину має відповідати таким ознакам: документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в межах її компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами; зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично значущий характер - підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов`язків чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності.

Одночасно правозастосування - це владна діяльність компетентних органів та посадових осіб з підготовки і прийняття індивідуального юридичного рішення в юридичній справі на основі юридичних фактів і конкретних правових норм. Також поняття правозастосування можна визначити як управлінську діяльність органів державної влади, зокрема їх посадових осіб, а також уповноважених державою суб`єктів з винесення конкретно-індивідуальних приписів, якими на одних учасників правовідносин покладаються обов`язки, а іншим надаються права.

Згідно з обвинуваченням предметом злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , є «Листок лікарських призначень медичної картки стаціонарного хворого №2112/635 від 08.10.2019».

Вказаний документ не є офіційним, оскільки він не відповідає вимогам, визначеним у примітці до ст.358 КК України, про що правильно визначився суд першої інстанції.

Так, форму первинної облікової документації №003-4/о «Листок лікарських призначень» та Інструкцію щодо її заповнення затверджено наказом Міністерства охорони здоров`я №435 від 29 травня 2013 року «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я, які надають амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу населенню, незалежно від підпорядкування та форми власності».

Згідно п.2, 3, 6 та 7 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №003-4/о «Листок лікарських призначень», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я №435 від 29 травня 2013 року, форма № 003-4/о є основним обліковим документом, що призначається для реєстрації режиму перебування хворого в стаціонарі, призначеного йому дієтичного харчування, методів обстеження, медикаментозного лікування, фізіотерапевтичних та психотерапевтичних процедур.

Форма № 003-4/о заповнюється лікуючим лікарем у день госпіталізації хворого в стаціонар з унесенням необхідних корективів протягом лікування хворого.

Щодня молодші спеціалісти з медичною освітою роблять відмітки щодо виконання призначень.

Після виписки хворого зі стаціонару форма № 003-4/о зберігається разом з формою первинної облікової документації № 003/о "Медична карта стаціонарного хворого № " протягом 25 років.

Отже, у даному випадку листок лікарських призначень не відповідає критерію «складання, видання чи посвідчення відповідною особою в межах її компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами», оскільки листок лікарських призначень є формою первинної облікової документації, у якому медична сестра робить лише відмітку щодо виконання призначення лікаря, про що вірно зазначив суд у вироку.

Крім того, листок лікарських призначень являється внутрішнім оперативним документом і після виписки хворого постійно зберігається у його медичній картці.

Інформація, яка міститься у листку лікарських призначень не містить юридично значущого характеру, оскільки не підтверджує та не засвідчує конкретних подій, явищ та фактів, які б спричинили наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов`язків, тому доводи апелянта щодо протиправних дій ОСОБА_9 та можливості притягнення його до адміністративної відповідальності, не заслуговують на увагу.

Таким чином, ОСОБА_6 обвинувачується у вчинені злочину, у якому відсутній один з елементів його складу, а саме, предмет злочину.

Крім того, ОСОБА_6 не є службовою особою в розумінні ч.3 ст.18 КК України, через що не може бути суб`єктом злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України.

Відсутність хоча б одного з елементів злочину свідчить про те, що дії (бездіяльність) особи, поведінка якої оцінюється у даній правовій ситуації, не є злочином.

Відповідно до ст.368КПК України, суд ухвалюючи вирок, повинен вирішити, зокрема, питання чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК України випадках, - на потерпілого.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Капо проти Бельгії» від 13.01.2005, тягар доказування винуватості лежить на стороні обвинувачення.

У відповідності до ст.62Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Відповідно до ч.2 ст.17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою, суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами 2 та 4 ст.17 КПК України.

Отже, з огляду на вищенаведене, суд першої інстанції у вказаній судовій справі дотримався стандарту доведення поза розумним сумнівом і прийняв законне та обґрунтоване рішення про виправдання ОСОБА_6 відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.373 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404-405, 407, 409, 413, 418, 420 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 07.11.2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін.

На ухвалу сторони можуть подати касаційні скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 3 місяців з дня проголошення цієї ухвали..

Судді: