Рішення

від 29.11.2023 по справі 760/7793/16-ц

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/7793/16-ц 2/760/3901/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі

головуючої судді - Усатової І.А.,

за участю секретаря судового засідання - Омелько Г.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу, третя особа: Міністерство аграрної політики та продовольства України, третя особа: Міністерство аграрної політики та продовольства України про стягнення заробітної плати, суд, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з червня 2002 року працював на посаді директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу, а з серпня 2007 року на підставі контракту від 27 серпня 2007 року, реєстраційний номер 4216, погодженого з Кабінетом міністрів України 03 серпня 2007 року за № 33573/1/1-07, переукладеного між ним і Міністром аграрної політики та продовольства України, та наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27 серпня 2007 року № 183-п продовжував працювати на вказаній посаді директора.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12 травня 2010 року № 96-п, контракт розірвано і його звільнено з посади на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України - за невиконання умов контракту, а саме підпункту «л» пункту 26 (невиконання наказів міністра) з 13 травня 2010 року, проте ні у день видання наказу (12 травня 2010 року), ні у день звільнення (13 травня 2010 року) він не працював, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, наказ про звільнення та трудова книжка з відповідним записом йому не видавалися, у зв`язку з чим рішенням Апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2011 року його було поновлено на роботі.

На виконання вказаного рішення суду, Міністерством аграрної політики та продовольства України видано наказ №167-п про його поновлення на роботі, а наказом №171-п від 27 серпня 2012 року звільнено з посади директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії контракту від 27 серпня 2007 року №4216. З вказаними наказами його також не було ознайомлено.

Затримка видачі трудової книжки відбулася як з вини Міністерства, так і з вини інституту. Таким чином, позивач вважає, що у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки йому відповідно до вимог трудового законодавства гарантовано нарахування та виплата середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 13 травня 2010 року до 26 січня 2016 року, яку він розрахував наступним чином.

Згідно з довідкою про доходи заробітна плата за березень та квітень 2010 року становить: березень 2010 року - 12195,71 грн., квітень 2010 року - 13163,32 грн.

Кількість робочих днів за березень-квітень 2010 року складає 44 дні.

Середня (середньоденна) заробітна плата становить: 12195,71 грн.+13163,32 грн./44 робочих дні = 576,34 грн.

Згідно із записами трудової книжки днем звільнення відповідно до наказу від 12 травня 2010 року № 96-п є 13 травня 2010 року.

Період затримки видачі трудової книжки є 13 травня 2010 року (дата незаконного звільнення) до 26 січня 2016 року (дата видачі трудової книжки) становить 1410 робочих днів (2010 - 164 дні; 2011 - 247 днів; 2012 - 248 днів; 2013 - 247 днів; 2014 - 247 днів; 2015 - 246 днів; 2016 - 11 днів).

Середня заробітна плата за час вимушеного прогулу (1410 днів), що підлягає стягненню з відповідача у зв`язку з затримкою видачі трудової книжки становить: 1410 днів * 576,34 грн. (середньомісячна зар. плата) = 812639,40 грн., які позивач просить стягнути.

Таким чином, враховуючи викладене, позивач вважає, що існують всі підстави для висновку, що з вини Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу допущено порушення трудового законодавства, а саме ст. 47 КЗпП України, у зв`язку з невидачею йому належно оформленої трудової книжки у день звільнення, тому звернувся до суду з позовом за захистом свого порушеного права.

Під час розгляду справи судом, позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу на його користь заробітну плату (середню заробітну плату) у розмірі 785838,07 грн. за весь час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2016 визначено склад суду під головуванням судді Кушнір С.І..

Ухвалою судді від 04.05.2016 позовну заяву залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

26 травня 2016 року надійшла заява щодо усунення недоліків.

Ухвалою судді від 30.05.2016 відкрито провадження у цивільній справі.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 21 серпня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою видачі трудової книжки з 28 серпня 2012 року по 20 квітня 2015 року в сумі 383 266 грн 01 коп.. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року апеляційні скарги Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу і Міністерства аграрної політики та продовольства України залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 серпня 2018 року скасовано й позов задоволено частково. Стягнуто з Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою видачі трудової книжки з 28 серпня 2012 року по 26 січня 2016 року в розмірі 466 545 грн 71 коп. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу та витребувано з Солом`янського районного суду міста Києва цивільну справу № 760/7793/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 ..

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року поновлено Міністерству аграрної політики та продовольства України строк на касаційне оскарження на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року та відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року заяви ОСОБА_1 про відвід суддів Сімоненко В.М, Мартєва С.Ю., Лесько А.О. від участі у справі визнано необґрунтованими та передано на вирішення іншому судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу; провадження зупинено.

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2019 року у задоволенні вищевказаних заяв ОСОБА_1 про відвід суддів відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року визнано відвід суддів Сімоненко В.М, Мартєва С.Ю., Лесько А.О. необґрунтованим, заяви про відвід передано на вирішення іншому судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу; провадження зупинено.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у задоволенні вищевказаних заяв ОСОБА_1 про відвід суддів відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року касаційні скарги ОСОБА_1 , Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу, Міністерства аграрної політики та продовольства України задоволено частково. Рішення Солом`янського районного суду від 21 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року скасовано. Справу передано на новий розгляд суду першої інстанції.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2019 визначено склад суду під головуванням судді Усатової І.А.

10.06.2021 позивачем заявлені клопотання про допит в якості свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Протокольною ухвалою суду від 10.06.2021 задоволено клопотання позивача про допит в якості свідків позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2

29.11.2022 позивач подав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, у зв`язку з тим, що у 2015 році мали місце доходи від трудової діяльності у Національному науковому центрі «Інститут аграрної економіки» у розмірі 26 801,33 грн., а тому позовні вимоги підлягають зменшенню на вказану суму, та стягненню з відповідача підлягають 785 838,07 грн.

03.04.2023 до суду надійшла заява представника позивача про приєднання копії листа Інституту аграрної політики до матеріалів справи.

23.06.2023 до суду надійшла заява позивача про відвід судді Усатової І.А.

Ухвалою суду від 26.06.2023 заяву ОСОБА_1 про відвід судді Усатової І.А. визнано необґрунтованою, заяву передано на вирішення іншому судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу.

Ухвалою суду від 05.07.2023 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Усатової І.А. відмовлено.

29.06.2023 до суду від представника позивача надійшла заява у порядку ст.43, 182 ЦПК України.

У судове засідання 12 вересня 2023 року учасники судового розгляду не з`явились, від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи та визначення іншої дати судового засідання. У заяві зазначив, що позивавач не може прибути за станом здоров`я, а представник через зайнятість у кримінальній справі у іншому суді.

У судове засідання 06 листопада 2023 року учасники судового розгляду не з`явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи.

Від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з наявністю ознак ГРВІ, у якій також зазначено, що позивач не може прибути за станом здоров`я.

Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.2 ст.223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої у постанові в справі № 918/539/16 від 07 липня 2022 року, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Виходячи з цього, на підставі ч.1 ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу в відсутності сторін.

Дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що наказом Міністерства аграрної політики України від 27 серпня 2007 року №183-П, позивач, ОСОБА_1 , був призначений по контракту на посаду директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу строком на п`ять років з 27 серпня 2007 року до 27 серпня 2012 року.

Наказом Міністерства аграрної політики України від 12 травня 2010 року №96-п розірвано контракт від 27 серпня 2007 року № 4216 та звільнено ОСОБА_1 з 13 травня 2010 року з посади директора Українського науково - дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу за невиконання умов контракту ( підпункту л пункту 26, невиконання наказів Міністра), згідно пункту 8 статті 36 КЗпП України.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 05 липня 2011 року ОСОБА_1 поновлено на посаді директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу.

На виконання вказаного рішення Міністерством аграрної політики та продовольства України 23 серпня 2012 року видано наказ № 167-п про поновлення ОСОБА_1 з 23 серпня 2012 року на посаді директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового розвитку.

Того ж дня складено акт про відмову позивача ознайомитися з наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23 серпня 2012 року № 167-п про його поновлення на роботі.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 червня 2013 року, зобов`язано Міністерство аграрної політики та продовольства України змінити наказ № 167-п від 23 серпня 2012 року в частині дати поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу Міністерства аграрної політики та продовольства України, зазначивши дату поновлення - 12 травня 2010 року.

01 липня 2013 року Міністерством аграрної політики та продовольства України видано наказ № 119-п «Про внесення змін до наказу від 23 серпня 2012 року № 167-п», й викладено змінений наказ у наступній редакції: «На виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 5 липня 2011 року та рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 червня 2013 року поновити з 12 травня 2010 року ОСОБА_1 на посаді директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу».

27 серпня 2012 року Міністерством аграрної політики та продовольства України видано наказ № 171-п, згідно якого ОСОБА_1 з 27 серпня 2012 року звільнено з посади директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового розвитку у зв`язку з закінченням строку дії контракту від 27 серпня 2007 реєстраційний № 4216, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києві від 08.11.2013 позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політики та продовольства України, Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу Міністерства аграрної політики та продовольства України стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, скасування наказу про звільнення, зобов`язання вчинити дії - задоволено частково.

Стягнуто з Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу Міністерства аграрної політики на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 12.05.2010 по 05.07.2011 в сумі 157340,82 грн. (сто п`ятдесят сім тисяч триста сорок гривень 82 коп.).

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 22 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2017 року, залишеними без змін постановою Верховного Суду від 06 липня 2018 року, позов ОСОБА_1 до Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу, третя особа Міністерство аграрної політики та продовольства України, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було задоволено. Стягнуто з Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 травня 2010 року по 05 липня 2011 року в розмірі 162 527 грн 88 коп. з вирахуванням усіх обов`язкових податків, платежів та зборів. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць в розмірі 12 103 грн 14 коп.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 05 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 вересня 2017 року та постановою Верховного Суду від 06 вересня 2018 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політики та продовольства України, треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання наказів незаконними, визнання звільнення протиправним та поновлення на роботі.

У зв`язку з тим, що в день звільнення 27 серпня 2012 року трудова книжка позивачу не видавалася, ОСОБА_1 09 жовтня 2012 року звернувся до Міністерства аграрної політики та продовольства України з проханням поновлення його на посаді, направлення йому завіреної копії наказу від 23 серпня 2012 року та виписки з трудової книжки.

Листом № 37-25-4-16/19818 від 22 жовтня 2012 року Міністерство аграрної політики та продовольства України повідомило позивача про те, що відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Порядок ведення трудових книжок затверджено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58.

Пунктом 4.2 вказаної Інструкції № 58 визначено, що надсилати трудову книжку звільненому працівнику роботодавець має право виключно з письмового дозволу працівника. Якщо письмової згоди на пересилання трудової книжки поштою роботодавець не отримав, то слід керуватися п. 6.2 Інструкції № 58, відповідно до яких трудові книжки та їх дублікати, що не були одержані працівниками при звільненні, зберігаються протягом двох років у відділі кадрів підприємства окремо від інших трудових книжок працівників, які перебувають на роботі. Після цього строку не затребувані трудові книжки (їх дублікати) зберігаються в архіві підприємства протягом 50 років, а по закінченні зазначеного строку їх можна знищити в установленому порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, для застосування цієї норми права необхідно наявність таких умов: затримки у видачі трудової книжки; вини власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у § 35 рішення від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Так, позивач просив стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 травня 2010 року по 26 січня 2016 року, у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки.

Позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач зазначив, що у 2015 році мали місце доходи від трудової діяльності у Національному науковому центрі «Інститут аграрної економіки» у розмірі 26801,33 грн. У зв`язку з чим, він заявив про зменшення розміру позовних вимог на вказану вище суму та стягнення з відповідача 785838,07 грн. (812639,40 грн. - 26801,33 грн.).

З системного та логічного аналізу положень статті 235 КЗпП України випливає, що відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із невидачею працівникові трудової книжки встановлені задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштуватися.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу направлявся рекомендований лист № 126/01-270 від 13.05.2010, отриманий ним 17.05.2010, згідно якого його запрошували з`явитися для отримання трудової книжки.

Згідно із записами трудової книжки днем звільнення позивача відповідно до наказу від 27 серпня 2012 року № 171-п є 27 серпня 2012 року.

Встановлено, що трудову книжку позивач отримав 26.01.2016.

Як вбачається з довідки про доходи Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» від 21.02.2017 № 11, ОСОБА_1 працював в ННЦ «Інститут аграрної економіки», форма працевлаштування - основне місце роботи, займав посаду головного наукового співробітника, загальна сума доходу за період з 21.04.2015 року по 31.12.2015 року - 26810,33 грн.

Крім того, рішенням Солом"янського районного суду м.Києва від 22.12.2016 стягнуто з Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.05.2010 по 05.07.2011 у сумі 162527 грн. 88 коп.

Суд також звертає увагу на наступне.

Як встановлено рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 08.11.2013 у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політики та продовольства України, Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу Міністерства аграрної політики та продовольства України про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, скасування наказу про звільнення, зобов`язання вчинити дії, виконавчий лист у справі про поновлення на роботі на підставі рішення Апеляційного суду м.Києва від 05.07.2011, яке набрало законної сили після його проголошення, був отриманий позивачем за спливом значного часу, лише 13 січня 2012. Про допуск до роботи ОСОБА_1 вперше звернувся до відповідача із заявою лише 01.08.2013, при цьому не безпосередньо, а направивши заяву поштою з повідомлення про вручення, що свідчить про те, що позивач не використав своє право отримати виконавчий лист для поновлення на роботі для вчасного звернення до виконання рішення суду та допуску його до роботи у розумний строк до закінчення дії контракту, зволікав з отриманням виконавчого листа, що виключає вину відповідачів в затримці виконання рішення суду та допуску працівника до виконання обов`язків. Незгода позивача щодо зазначення в наказі дати, з якої його поновлено на роботі, та звернення до суду з відповідним позовом не становило перешкод ОСОБА_1 приступити до виконання обов`язків після прийняття рішення Апеляційним судом м.Києва 05 липня 2011 року.

Також з матеріалів справи вбачається, що, починаючи з 27 серпня 2007 року наказом №183-П, позивач, ОСОБА_1 , був призначений по контракту на посаду директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу, тобто був керівником відповідача.

Судом не приймаються до уваги доводи позивача щодо того, що йому перешкоджали у доступі до робочого місця та взагалі на підприємство, оскільки будь-якими доказами це не підтверджено.

Також судом не приймаються доводи позивача, що стосуються листа від 13.05.2010 № 126/01-270, а саме, що лист сфальшований, підпис на рекомендованому повідомленні не належить йому, оскільки будь-якими доказами це не підтверджується.

Окремо слід зазначити, що позивач просить застосувати подвійне стягнення середнього заробітку за період з 13.05.2010 по 05.07.2011, що є неспівмірним з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Отже, позивач офіційно займав керівну посаду у відповідача, де за посадою був зобов`язаний знати та достовірно знав, де зберігаються трудові книжки працівників та де, як встановлено у судовому засіданні, зберігалася його трудова книжка. Мав можливість працевлаштування та був працевлаштований у період, за який просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з невидачею йому трудової книжки, зволікав з отриманням виконавчого листа тривалий час.

Суд звертає увагу, що незгода позивача щодо зазначення в наказі дати, з якої його поновлено на роботі, та звернення до суду з відповідним позовом, не становило перешкод ОСОБА_1 приступити до виконання обов`язків після ухвалення Апеляційним судом м.Києва рішення від 05 липня 2011 року.

Суд зазначає, що позивач у своїх поясненнях та під час допиту у якості свідка посилався на ту обставину, що його трудова книжка зберігалася у Міністерстві аграрної політики та продовольства України. Однак матеріали справи не містять будь-яких достовірних доказів про це, а тому до уваги покази його як свідка не приймаються.

Враховуючи вищевказані обставини, суд приходить до висновку про відсутність вини відповідача у невчасному отриманні позивачем трудової книжки.

Згідно ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Враховуючи вищенаведене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд не знаходить підстав для задоволення позову.

Також суд зазначає наступне.

Слід розмежовувати порядок проголошення судового рішення (скороченого або повного) у разі явки учасників справи у судове засідання та складання повного судового рішення, за відсутності учасників справи. Порядок ухвалення судового рішення та його проголошення залежить від того чи судове засідання, яким завершений розгляд справи, відбулось у присутності учасників справи, чи за їхньої відсутності; повне судове рішення було складено чи складання повного судового рішення було відкладено;

загальний порядок ухвалення рішення застосовується, якщо розгляд справи відбувся з викликом учасників і вони брали участь у судовому засіданні. Зокрема, суд виходить до нарадчої кімнати (частина перша статті 244 ЦПК України); у нарадчій кімнаті суд приймає, складає та підписує рішення (повне чи скорочене) (частина друга статті 259 ЦПК України); повернувшись із нарадчої кімнати, суд проголошує рішення (повне чи скорочене) (частина перша статті 268 ЦПК України); датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене) (перше речення частини п`ятої статті 268 ЦПК України); копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення (частина перша статті 272 ЦПК України); у разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення (частина друга статті 272 ЦПК України);

у разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення суд повідомляє, коли буде складено повне рішення (частина шоста статті 268 ЦПК України). Проголошення судового рішення передбачає надання публічності такому рішенню, дотримуючись принципу гласності судового процесу. Тобто проголошення судового рішення відбувається публічно або у закритому судовому засіданні лише під час перебування учасників справи у судовому засіданні у залі суду; у разі розгляду судом справи без виклику учасників справи або учасники справи в судове засідання не з`явились, ухвалення рішення відбувається у такому самому порядку, проте з урахуванням певних винятків: а) рішення не проголошується; б) датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання таке судове засідання не проводиться. У цьому випадку судове рішення не проголошується (частина четверта статті 268 ЦПК України) і датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п`ятої статті 268 ЦПК України);

у передбачених нормами ЦПК України випадках повне судове рішення може відображати дату судового засідання, яким завершено судовий розгляд (відповідна дата вказана у вступній частині судового рішення) та дату складення повного судового рішення (відповідна дата вказана у резолютивній частині або після резолютивної частини судового рішення). У випадках, коли відбувається проголошення судового рішення, датою такого судового рішення є дата судового засідання, яким завершено судовий розгляд. І навпаки, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи;

з урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Так сторони були повідомлені про судове засідання, призначене на 06 листопада 2023 року, завчасно, належним чином в установленому законом порядку, проте у судове засідання не з`явились.

З урахуванням того, що розгляд справи, відбувався за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення у справі є дата складення повного судового рішення - 29.11.2023.

Схожі висновки Верховний Суд зробив у постановах від 25 травня 2020 року у справі 464/8801/16-ц (провадження № 61-35930св18), від 03 червня 2021 року у справі № 522/6826/19 (провадження № 61-3778св21), від 22 червня 2021 року у справі № 495/3904/18 (провадження № 61-1172св21), від 24 червня 2021 року у справі № 522/14984/19 (провадження № 61-9632св20), від 30 червня 2021 року у справі № 523/7115/18 (провадження № 61-6241св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 462/2906/20 (провадження № 61-9829св21).

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 47, 48, 116, 233, 235 КЗпП України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263- 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Усатова І.А.