Постанова

від 08.05.2024 по справі 760/7793/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 760/7793/16-ц Головуючий у суді І інстанції Усатова І.А.

Провадження № 22-ц/824/6639/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу, третя особа - Міністерство аграрної політики та продовольства України, про стягнення заробітної плати,

в с т а н о в и в:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з червня 2002 року він працював на посаді директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу, а з серпня 2007 року на підставі контракту від 27 серпня 2007 року, реєстраційний номер 4216, погодженого з Кабінетом міністрів України 03 серпня 2007 року за № 33573/1/1-07, переукладеного між ним і Міністром аграрної політики та продовольства України, та наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27 серпня 2007 року № 183-п продовжував працювати на вказаній посаді директора.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12 травня 2010 року № 96-п контракт розірвано і його звільнено з посади на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України - за невиконання умов контракту, а саме підпункту «л» пункту 26 (невиконання наказів міністра) з 13 травня 2010 року, проте ні у день видання наказу (12 травня 2010 року), ні у день звільнення (13 травня 2010 року) він не працював у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, наказ про звільнення та трудова книжка з відповідним записом йому не видавилися, у зв`язку з чим рішенням Апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2011 року його було поновлено на роботі.

На виконання вказаного рішення суду Міністерством аграрної політики та продовольства України видано наказ № 167-п про його поновлення на роботі, а наказом № 171-п від 27 серпня 2012 року звільнено з посади директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії контракту від 27 серпня 2007 року № 4216. З вказаними наказами його також не було ознайомлено.

Посилаючись на викладене й на те, що трудову книжку було видано лише 26 січня 2016 року на вимогу його адвоката Кушніренка М.В., ОСОБА_1 просив стягнути з Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу на його користь середню заробітну плату у розмірі 812 639 грн 40 коп. за весь час вимушеного прогулу з 13 травня 2010 року по 26 січня 2016 року у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 21 серпня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою видачі трудової книжки з 28 серпня 2012 року по 20 квітня 2015 року в сумі 383 266 грн 01 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року апеляційні скарги Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу і Міністерства аграрної політики та продовольства України залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 21 серпня 2018 року скасовано й позов задоволено частково. Стягнуто з Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою видачі трудової книжки з 28 серпня 2012 року по 26 січня 2016 року в розмірі 466 545 грн 71 коп. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року касаційні скарги ОСОБА_1 , Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу, Міністерства аграрної політики та продовольства України задоволено частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 21 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року скасовано, а справу передано на новий розгляд суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанції, Верховний суд виходив з того, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки доводам та запереченням на позов відповідача Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу та третьої особи - Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо вжиття роботодавцем заходів, спрямованих на видачу позивачу трудової книжки, й пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом, не встановили порушення свого права з урахуванням того, що починаючи з 2010 року позивач оскаржує своє звільнення, поновлення на роботі, а також виплату заробітної плати в судовому порядку, не з`ясували у кого із сторін перебуває трудова книжка й що перешкоджало її поверненню позивачу після його звільнення, унаслідок чого в достатньому обсязі не визначилися з тим, з чиєї вини ОСОБА_1 не отримав вчасно трудову книжку та чи дотримано ним, визначений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк при зверненні до суду з даним позовом, та відповідно наявність поважних причин його пропуску.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій взагалі не з`ясовано питання вимушеного прогулу позивача, який був викликаний затримкою видачі трудової книжки, а саме неможливість його працевлаштування через затримку видачі трудової книжки та період, за який не видавалась трудова книжка перешкоджав працевлаштуванню, з урахуванням попередніх судових рішень.

29 листопада 2022 року позивач подав до суду першої інстанції заяву про зменшення позовних вимог у зв`язку з тим, що у 2015 році мали місце доходи від трудової діяльності у Національному науковому центрі «Інститут аграрної економіки» у розмірі 26 801 грн 33 коп., а тому розмір вимог підлягає зменшенню на вказану суму та стягненню з відповідача підлягають 785 838 грн 07 коп. в якості середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 29 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю вини Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу у затримці видачі трудової книжки ОСОБА_1 , що свідчить про відсутність порушення трудових прав позивача і підстав для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої статтею 235 КЗпП України, а саме стягнення середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач в особі представника - адвоката Костенка В.П. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права й порушення норм процесуального права,та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що суд першої інстанції проігнорував доводи позивача про те, що трудова книжка не була йому видана як після першого звільнення 13 травня 2010 року, так і після ухвалення судового рішення про його поновлення на роботі, а також й після повторного звільнення. Більше того, трудова книжка не видавалася з причин здійснення тиску на позивача, з метою щоб він відмовився від позову, пов`язаного з порушенням його трудових прав.

Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі недостовірних та недопустимих доказів.

Так, суд першої інстанції у своєму рішенні як на доказ послався на лист Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу № 126/01-270 від 13 травня 2010 року, яким позивач запрошувався до інституту для отримання трудової книжки, а також на доказ отримання цього листа позивачем, яким є зворотнє повідомлення про його вручення поштового відправлення. Проте, позивач наголошував на тому, що він цей лист не отримував, підпис на повідомленні про вручення йому не належить, що можна встановити візуально, отже вказані судом докази були сфальшовані відповідачем.

На думку скаржника, суд першої інстанції дійшов свавільного висновку щодо того, що ОСОБА_1 , який обіймав керівну посаду у відповідача, було достовірно відомо, де зберігається його трудова книжка, оскільки не взяв до уваги показання позивача, надані ним у якості свідка, згідно з якими трудова книжка позивача зберігалась не у відповідача, а у третьої особи.

Також скаржник не погоджується із висновком суду першої інстанції в частині працевлаштування позивача з квітня по грудень 2015 року, тобто в період, який входить до строку вимушеного прогулу, заявленого позивачем. Не спростовуючи факту такого працевлаштування і отримання заробітної плати, позивач зазначає, що внаслідок відсутності у нього трудової книжки, посада, яку він обіймав, не відповідала його фаху. Крім того, отриманий заробіток у розмірі 26 810 грн 00 коп. він вирахував із розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вважає, що рішення ухвалене незаконним (неповноважним) складом суду внаслідок відмови у задоволенні заяви про відвід судді Усатової І.А. Крім того, судом порушено порядок виготовлення судового рішення, оскільки судове засідання, яке було призначене на 06 листопада 2023 року не відбулось, протокол судового засідання відсутній, однак рішення суду датоване 29 листопада 2023 року.

02 квітня 2024 року до суду апеляційної інстанції від Міністерства аграрної політики та продовольства України надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому третя особа просить в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити, аоскаржуване судове рішення залишити без змін, посилаючись на те,що всі доводи позивача не містять під собою ані нормативного, ані будь-якого іншого доказового підґрунтя, є здогадками і нічим більше аніж подачею бажаного за дійсне, введенням суду в оману та здійсненням продовження судового оскарження рішення суду заради процесу без цілі та мети.

Спростовує доводи скаржника щодо того, що його трудова книжка зберігалась у Міністерствіаграрної політики та продовольства України, зазначаючи про те, що Типова форма контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 серпня 1995 року № 597 (в редакціях постанови КМУ № 1027 від 30 вересня 2009 року, № 899 від 03 жовтня 2012 року) не містить і не містила умови щодо визначення місця зберігання трудових книжок керівників підприємств, що є у державній власності, не в підприємстві, установі, організації, як це передбачено Інструкцією, постановою № 301, а в органі управління-міністерстві. Отже, вищезазначеним доведено нікчемність доводів позивача.

Міністерство аграрної політики та продовольства України вважає, що репліки позивача щодо дій суду та інших учасників справи, зазначених у апеляційній скарзі, що за змістом відповідає наступному: «неадекватність», «свавільність», «за правилами і законами кримінального світу» «по-панятіям» і т.д. і т.п.) є прямим порушення позивачем обов`язку, встановленого пунктом 1 частини другої статті 43 ЦПК України, відповідно до якого учасники справи зобов`язанні виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу.

03 квітня 2024 року до апеляційного суду від Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу також надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін як таке, що ухвалене із повним додержанням норм матеріального та процесуального права.

Щодо тверджень позивача про неотримання ним рекомендованого листа від 13 травня 2010 року про запрошення з`явитися для отримання трудової книжки, відповідач вказує, що в матеріалах справи є копія поштового повідомлення про отримання вказаного листа, жодним рішенням суду або правоохоронного органу не встановлено факт неотримання позивачем або особою за місцем проживання позивача зазначеного листа, а крім того в матеріалах справи мається протокол про неотримання трудової книжки та покази свідків про свідому відмову в отриманні трудової книжки.

Аргументи позивача щодо перебування його в день звільнення на лікарняному не є доказом не вчинення відповідачем відповідних дій щодо виконання трудового законодавства, тому що між повідомленням про отримання трудової книжки та зверненням позивача до лікарської установи пройшов певний період часу, тобто, виконання відповідачем вимог чинного законодавства відбулося до звернення позивача до медичної установи.

Разом з тим, в апеляційній скарзі сам позивач вказує на обізнаність про місцезнаходження трудової книжки, але навіть перебуваючи в трудових відносинах із відповідачем, не прийняв жодних мір щодо її отримання.

Стверджує, що доводи апеляційної скарги не мають законодавчого підґрунтя, апеляційна скарга ґрунтується суто на маніпулюванні фактами та суб`єктивному відношенні до суду першої інстанції, відповідача та третьої особи на стороні відповідача.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Костенко В.П. підтримав апеляційну скаргу та зазначивши, що надані відповідачем докази, а саме акт про відмову отримати трудову книжку та рекомендоване повідомлення про вручення листа є сфальшованими документами, просив задовольнити її вимоги.

Керівник відповідача - ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції в силі, посилаючись на те, що безпідставність доводів позивача.

Третя особа явку свого уповноваженого представника в судове засіданняне забезпечила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки до суду не повідомила, тому колегія суддів дійшла висновку, що неявка представника Міністерства аграрної політики та продовольства України відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також заперечень відзивів на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Міністерства аграрної політики України від 27 серпня 2007 року №183-П ОСОБА_1 був призначений по контракту на посаду директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу строком на п`ять років з 27 серпня 2007 року до 27 серпня 2012 року.

Наказом Міністерства аграрної політики України від 12 травня 2010 року № 96-п розірвано контракт від 27 серпня 2007 року № 4216 та звільнено ОСОБА_1 з 13 травня 2010 року з посади директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу за невиконання умов контракту (підпункту «л» пункту 26, невиконання наказів Міністра), згідно пункту 8 статті 36 КЗпП України.

13 травня 2010 року відповідач направив на адресу позивача рекомендований лист № 126/01-270, в якому ОСОБА_1 запрошували з`явитися для отримання трудової книжки. Відповідно до зворотнього повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення цей лист був отриманий позивачем 17 травня 2010 року.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2011 року ОСОБА_1 поновлено на посаді директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу.

На виконання вказаного рішення Міністерством аграрної політики та продовольства України 23 серпня 2012 року видано наказ № 167-п про поновлення ОСОБА_1 з 23 серпня 2012 року на посаді директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового розвитку.

Того ж дня складено акт про відмову позивача ознайомитися з наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23 серпня 2012 року № 167-п про його поновлення на роботі.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 червня 2013 року зобов`язано Міністерство аграрної політики та продовольства України змінити наказ № 167-п від 23 серпня 2012 року в частині дати поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу Міністерства аграрної політики та продовольства України, зазначивши дату поновлення - 12 травня 2010 року.

01 липня 2013 року Міністерством аграрної політики та продовольства України видано наказ № 119-п «Про внесення змін до наказу від 23 серпня 2012 року № 167-п» й викладено змінений наказ у наступній редакції: «На виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 5 липня 2011 року та рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 червня 2013 року поновити з 12 травня 2010 року ОСОБА_1 на посаді директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу».

27 серпня 2012 року Міністерством аграрної політики та продовольства України видано наказ № 171-п, згідно якого ОСОБА_1 з 27 серпня 2012 року звільнено з посади директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового розвитку у зв`язку з закінченням строку дії контракту від 27 серпня 2007 року, реєстраційний № 4216, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.

Згідно із записами трудової книжки днем звільнення позивача відповідно до наказу від 27 серпня 2012 року № 171-п є 27 серпня 2012 року.

У зв`язку з тим, що в день звільнення 27 серпня 2012 року трудова книжка позивачу не видавалася, ОСОБА_1 09 жовтня 2012 року звернувся до Міністерства аграрної політики та продовольства України з проханням поновлення його на посаді, направлення йому завіреної копії наказу від 23 серпня 2012 року та виписки з трудової книжки.

Листом № 37-25-4-16/19818 від 22 жовтня 2012 року Міністерство аграрної політики та продовольства України повідомило позивача про те, що відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності.

Трудову книжку позивач отримав 26 січня 2016 року.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2017 року, залишеними без змін постановою Верховного Суду від 06 липня 2018 року, позов ОСОБА_1 до Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу, третя особа Міністерство аграрної політики та продовольства України, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було задоволено. Стягнуто з Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 травня 2010 року по 05 липня 2011 року в розмірі 162 527 грн 88 коп. з вирахуванням усіх обов`язкових податків, платежів та зборів. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць в розмірі 12 103 грн 14 коп.

Як вбачається з довідки про доходи Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» від 21 лютого 2017 року № 11, ОСОБА_1 працював в ННЦ «Інститут аграрної економіки», форма працевлаштування - основне місце роботи, займав посаду головного наукового співробітника, загальна сума доходу за період з 21 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року становила 26 810 грн 33 коп.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення відповідає в повній мірі.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із статтею 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

За частинами першою та п`ятою статті 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абзацом 1 статті 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції України та Міністерством соціального захисту населення № 58 від 29 липня 1993 року (далі - Інструкція № 58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до абзаців 5 та 6 статті 4.1 Інструкції № 58 власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Пунктом 4.2 вказаної Інструкції № 58 визначено, що надсилати трудову книжку звільненому працівнику роботодавець має право виключно з письмового дозволу працівника. Якщо письмової згоди на пересилання трудової книжки поштою роботодавець не отримав, то слід керуватися пунктом 6.2 Інструкції № 58, відповідно до якого трудові книжки та їх дублікати, що не були одержані працівниками при звільненні, зберігаються протягом двох років у відділі кадрів підприємства окремо від інших трудових книжок працівників, які перебувають на роботі. Після цього строку не затребувані трудові книжки (їх дублікати) зберігаються в архіві підприємства протягом 50 років, а по закінченні зазначеного строку їх можна знищити в установленому порядку.

Частиною четвертою статті 235 КЗпП України визначено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Отже, системний аналіз вказаних норм права свідчить, що обов`язок виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою видачі звільненому працівнику трудової книжки настає лише у випадку, коли така затримка сталася саме з вини власника або уповноваженого ним органу.

У справі, що переглядається, судом встановлено, що роботодавцем після звільнення позивача вчинялися дії для надання йому можливості отримати трудову книжку.

Так, 13 травня 2010 року адміністрацією Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексуна адресу ОСОБА_1 рекомендованим листом було направлено письмове повідомлення № 126/01-270, в якому останньому повідомлено про його звільнення з посади директора з 13 травня 2010 року за невиконання умов контракту та запропоновано з`явитися до інституту для отримання трудової книжки (а.с. 188, т. 1).

Відповідно до зворотнього повідомлення про вручення поштового відправлення вказане повідомлення було отримано особисто позивачем 17 травня 2010 року (а.с. 189, т. 1).

Крім того, 14 травня 2010 року за участю трьох осіб, а саме головного фахівця ОСОБА_3 , голови профкому ОСОБА_4 в присутності провідного наукового співробітника ОСОБА_5 складено акт про відмову ОСОБА_1 підпису про ознайомлення з наказом про звільнення і від отримання трудової книжки (а.с. 190, т. 1).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини відповідача у затримці видачі позивачу трудової книжки і, як наслідок, відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку на підставі частини четвертої статті 235 КЗпП України.

При цьому середній заробіток у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові, якщо така затримка призвела до вимушеного прогулу працівника, тобто затримка видачі трудової книжки перешкодила його працевлаштуванню.

Однак, матеріали справи не містять доказів, що позивач з часу його звільнення з посади директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового розвитку у травні 2010 року за невиконання умов контракту від 27 серпня 2007 року, яке було в подальшому визнано незаконним у судовому порядку, а також з часу його звільнення у серпні 2012 року у зв`язку із закінченням строку дії зазначеного контракту до моменту отримання трудової книжки у січні 2016 року звертався до роботодавця за видачею трудової книжки, однак йому було у цьому відмовлено.

Наведене свідчить, що сама по собі відсутність трудової книжки не створювала позивачу будь-яких перешкод в реалізації трудових прав.

Перебування ОСОБА_1 з 11 по 28 травня 2010 року на лікарняному, що встановлено у рішенні Апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2011 року, не спростовує факт надіслання роботодавцем листа 13 травня 2010 року і факт відмови працівника від отримання трудової книжки 14 травня 2010 року.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач лист відповідача не отримував, підпис на повідомленні про вручення йому не належить, а взяті до уваги судом першої інстанції рекомендоване повідомлення і акт були сфальшовані відповідачем, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки саме по собі посилання на не підписання повідомлення не свідчить про його підробку.

Відповідач, обґрунтовуючи відсутність своєї вини у затримці видачі трудової книжки, надав докази, з яких убачається, що ним вчинялися всі необхідні дії для надання позивачу можливості отримати трудову книжку, якою він свідомо не скористався протягом тривалого часу.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність відповідачем обставин, що затримка у видачі трудової книжки позивачу сталася не з вини роботодавця, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

Посилання ОСОБА_1 у заяві про відвід не свідчили про наявність підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України, для відводу головуючого судді від розгляду даної справи, а фактично зводилися до його незгоди із ходом розгляду справи і процесуальними рішенням суду, що в силу вимог частини четвертої статті 36 ЦПК України не могло слугувати належною і достатньою підставою для відводу.

Аргументи апеляційної скарги про те, що районним судом порушено порядок виготовлення судового рішення, оскільки судове засідання, яке було призначене на 06 листопада 2023 року не відбулось, однак рішення суду датоване 29 листопада 2023 року, не заслуговують на увагу.

Згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що у разі розгляду судом справи без виклику учасників справи або учасники справи в судове засідання не з`явились, ухвалення рішення відбувається у такому самому порядку, проте з урахуванням певних винятків: а) рішення не проголошується; б) датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання таке судове засідання не проводиться. У цьому випадку судове рішення не проголошується (частина четверта статті 268 ЦПК України) і датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п`ятої статті 268 ЦПК України); у передбачених нормами ЦПК України випадках повне судове рішення може відображати дату судового засідання, яким завершено судовий розгляд (відповідна дата вказана у вступній частині судового рішення) та дату складення повного судового рішення (відповідна дата вказана у резолютивній частині або після резолютивної частини судового рішення). У випадках, коли відбувається проголошення судового рішення, датою такого судового рішення є дата судового засідання, яким завершено судовий розгляд. І навпаки, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи; з урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

З урахуванням того, що розгляд справи, яка переглядається, відбувався за відсутності учасників справи, які в судове засідання не з`явилися, датою ухвалення рішення у справі є дата складення його повного тексту - 29 листопада 2023 року.

Інші доводи апеляційної скарги не потребують аналізу та перевірки, оскільки не мають правового значення для правильного вирішення заявлених вимог та не спростовують обґрунтованість висновків судупро відсутність підстав вважати винним відповідача у затримці видачі трудової книжки позивачу після звільнення і відсутність у зв`язку з цим підстав покладення на нього відповідальності за приписами статті 235 КЗпП України.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивача.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати у вигляді судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції згідно із статтями 141, 382 ЦПК України слід віднести в рахунок держави.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року у даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 травня 2024 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній