Постанова

від 17.11.2023 по справі 753/12461/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада2023 року

м. Київ

справа № 753/12461/20

провадження № 61-12727св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Гришковецької селищної ради Бердичівського району Житомирської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року у складі судді Мицик Ю. С. та постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Мостової Г. І., Слюсар Т. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Гришковецької селищної ради Бердичівського району Житомирської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Гришковецької селищної ради Бердичівського району Житомирської області, про визначення місця проживання дітей з матір`ю,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Гришковецької селищної ради Бердичівського району Житомирської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 17 вересня 2011 року між ним та ОСОБА_2 укладено шлюб, під час якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка ОСОБА_4 .

У квітні 2020 року він відвіз відповідача разом дітьми до тещі та тестя у село Половецьке Бердичівського району Житомирської області.

У липні 2020 року між сторонами виникли непорозуміння, відповідач не захотіла повертатися додому, обґрунтовуючи своє рішення фінансовими претензіями до нього.

Вважає, що дружина відмовилася повернутися з дітьми до їхнього дому у місто Львів і вжити заходів для збереження сім`ї, будучи під негативним впливом своєї матері.

Наразі він не підтримує з відповідачем шлюбних стосунків, їх шлюб носить формальний характер, а подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечить його інтересам.

Вказує, що він забезпечений житлом, до кримінальної відповідності не притягувався, має постійну роботу та стабільний дохід, а також усі необхідні умови для гармонійного розвитку та виховання дітей.

Натомість, відповідач є безробітною та тимчасово проживає у батьків у селі, де немає належних умов для гармонійного розвитку дітей та їх навчання.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- розірвати шлюб між ним та ОСОБА_2 , який зареєстровано 17 вересня 2011 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області, актовий запис № 565;

- після розірвання шлюбу визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з ним.

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Гришковецької селищної ради Бердичівського району Житомирської області, про визначення місця проживання дітей з матір`ю.

Свої вимоги ОСОБА_2 мотивувала тим, що у березні 2020 року ОСОБА_1 сам залишив її з дітьми та з того часу проживає окремо.

Їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , у якій зареєстровані вона з сином, тоді як відповідач не надає згоду на реєстрацію місця проживання їх дочки у вказаній квартирі.

Зазначає, що вона працевлаштована, за місцем роботи характеризується позитивно, на психіатричному та наркологічному обліку не перебуває, а тому спроможна забезпечити дітей належними умовами проживання та повною мірою займатися їх вихованням і розвитком.

Натомість, відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя.

Вказує, що ОСОБА_1 працевлаштований, однак не має власного житла за місцем роботи у місті Києві. Крім того, відповідач не сплачує аліментів на дітей, стягнутих з нього судовим наказом.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з нею.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року позовну вимогу ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстровано 17 вересня 2011 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області, актовий запис № 565.

У задоволені позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом із матір`ю ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї є неможливим та суперечить інтересам сторін, які не бажають проживати разом, а тому укладений між ними шлюб підлягає розірванню.

Визначаючи місце проживання дітей з матір`ю, суд першої інстанції виходив з того, що після фактичного припинення між сторонами у квітні 2020 року сімейних відносин, малолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають разом із матір`ю та її батьками, які створили належні умови для виховання та гармонійного розвитку дітей.

Діти сторін відвідують навчальний заклад у селі Хмельове Бердичівського району Житомирської області та додаткові заняття з розвитку своїх здібностей.

Як батько, так і матір працюють, а отже, потребують допомоги в догляді за дітьми.

З жовтня 2020 року ОСОБА_2 працює у місті Києві, протягом робочого тижня їй допомагали доглядати дітей її батьки. З початком введення 22 лютого 2022 року воєнного стану на території України ОСОБА_2 працює дистанційно та постійно перебуває з дітьми за місцем їх фактичного проживання.

Водночас за адресою проживання ОСОБА_1 діти ніколи не мешкали.

Крім того, взявши до уваги ставлення ОСОБА_2 до виконання своїх батьківських обов`язків, психоемоційний стан дітей та їх прихильність до матері, суд першої інстанції дійшов висновку, що якнайкращим інтересам малолітніх дітей відповідатиме їх проживання саме з матір`юу звичному для них середовищі.

Суд також зауважив, що батько дітей, який безсумнівно відіграє важливу роль у їх житті, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я і розвиток малолітніх дочки та сина, незалежно від того з ким вони будуть проживати. ОСОБА_1 може реалізувати свої права шляхом домовленості з ОСОБА_2 щодо встановлення часу спілкування з дітьми або вирішити питання участі у вихованні дітей з допомогою органів опіки та піклування або у судовому порядку.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Встановивши, що обома батьками створено належні умови для виховання та розвитку дітей, суд першої інстанції, виходячи із найкращих інтересів малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , врахувавши у тому числі їх вік, особисту прихильність саме до матері, право на гармонійний розвиток і належне виховання, дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дітей з матір`ю.

Під час розгляду справи, будь-яких виняткових обставин, які б давали підстави для висновку, що діти можуть бути розлучені з матір`ю, з якою вони тривалий час проживають та мають стійкий психологічно-емоційний зв`язок, не встановлено.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року у частині визначення місця проживання дітей з матір`ю іухвалити у цій частині нове рішення, яким визначити місце проживання дітей з батьком.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц, від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 205/1621/18, від 21 травня 2020 року у справі № 587/2134/17, від 27 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19, від 26 січня 2023 року у справі № 164/812/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилили клопотання учасника справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що ОСОБА_2 працює у місті Києві, тоді як малолітні діти фактично проживають з бабою ОСОБА_7 (матір`ю відповідача) у сільській місцевості, де немає достатніх умов для їх гармонійного розвитку та навчання.

Судами також проігноровано той факт, що рішенням Комісії з питань захисту прав дитини від 09 грудня 2021 року, оформленим протоколом № 11, дітей взято на облік як таких, що опинилися у складних життєвих обставинах, а отже, проживання дітей з бабою призвело до погіршення їх психологічного стану.

Середовище, у якому наразі проживають діти, є неспокійним, нестійким та явно неблагополучним. ОСОБА_2 разом із своєю матір`ю перешкоджають йому у зустрічах та спілкуванні з дітьми.

Безпідставно відмовивши у задоволенні поданих ним клопотань про допит свідків та витребування доказів, суд першої інстанції тим самим порушив принципи змагальності та рівності сторін.

Визначаючи місце проживання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з матір`ю, суди не врахували якнайкращих інтересів самих дітей, зокрема того, що він здатний забезпечити кращі умови для виховання та розвитку дітей у порівнянні з їх матір`ю.

Аргументи інших учасників справи

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 , через представника ОСОБА_8 , подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Дарницького районного суду міста Києва.

17 жовтня 2023 року справа № 753/12461/20 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини, встановлені судами

17 вересня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_9 ) укладено шлюб, під час якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка ОСОБА_4 (том 1 а. с. 7, 8).

ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло (том 1 а. с. 101).

У вказаній квартирі, окрім ОСОБА_2 , також зареєстрований з 08 листопада 2014 року син сторін ОСОБА_3 (том 1 а. с. 102, 117).

Згідно з довідкою Комунальної установи «Заклад дошкільної освіти «Ясла-садок» Львівської міської ради» від 22 вересня 2020 року № 188, діти сторін дійсно відвідували названий заклад дошкільної освіти, останній день перебування ОСОБА_5 у садку - 26 лютого 2020 року, а ОСОБА_6 - 03 березня 2020 року (том 1 а. с. 58).

Характеристикою на ОСОБА_2 , наданою Комунальною установою «Заклад дошкільної освіти «Ясла-садок» Львівської міської ради», від 31 серпня 2020 року № 188, підтверджується, що за весь час відвідування дітьми цього закладу їх вихованням займалася переважно мама, яка приводила і забирала дітей практично завжди сама, натомість батько - усього декілька разів. Мама достатньо часу приділяє вихованню і навчанню дітей. ОСОБА_4 і ОСОБА_3 завжди охайно одягнені та доглянуті. У дітей добре розвинені комунікативні навички відповідно до їхнього віку, вони знаходять спільну мову з ровесниками. Зі слів вихователів, мама відповідально підходила до освітнього процесу дітей, завжди брала участь у всіх заходах, святах та батьківських зборах, долучалась до організації свят, виготовляла декорації та підбирала дитячі костюми. З дітьми матір спілкувалася спокійно, з турботою та ніжністю (том 1 а. с. 87).

Згідно з характеристикою на ОСОБА_2 , наданою 07 вересня 2020 року сімейним лікарем ОСОБА_10 , у медичний заклад Комунальне некомерційне підприємство «2-га міська поліклініка міста Львова» дітей ОСОБА_4 і ОСОБА_3 на медичні огляди та на профілактичні щеплення приводила переважно мама, про що свідчать записи в системі helsi.me. Батько ОСОБА_1 був присутній на оглядах декілька разів. Діти доглянуті, охайно вдягнуті. Мама з турботою та відповідальністю ставиться до здоров`я дітей (том 1 а. с. 88).

Після припинення фактичних шлюбних відносин діти залишилися проживати разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з довідкою Гришковецької селищної ради Бердичівського району Житомирської області від 15 липня 2020 року № 413, ОСОБА_2 та її малолітні діти ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з 12 березня 2020 року по день видачі вказаної довідки проживають за адресою: АДРЕСА_2 (том 1 а. с. 57).

Актом обстеження матеріально-побутових умов проживання сім`ї ОСОБА_2 від 14 серпня 2020 року підтверджується, що з квітня 2020 року ОСОБА_2 проживає без реєстрації у належному її матері ОСОБА_7 житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 . У будинку зроблено гарний ремонт і прибрано. Будинок складається з 4-х житлових кімнат, кухні, коридора. У цьому житлі є все необхідне для проживання малолітніх дітей: окрема кімната, окремі спальні місця, одяг, взуття, іграшки, місце для відпочинку, ігор та навчання. Діти доглянуті, виховані, комунікабельні. Подвір`я домоволодіння облаштоване для дитячих ігор (том 1 а. с. 86).

В акті обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 від 12 січня 2021 року, складеному спеціалістами Служби у справах дітей Житомирської районної державної адміністрації, зазначено, що умови проживання хороші, в будинку прибрано, сучасний ремонт, кімнати облаштовані меблями, наявний запас продуктів харчування, сезонного одягу для дітей, багато іграшок. Стосунки в сім`ї доброзичливі. Діти проживають в належних умовах (том 2 а. с. 137).

Згідно з характеристикою, наданою 25 вересня 2020 року Гришковецькою селищною радою Бердичівського району Житомирської області на ОСОБА_2 , остання має вищу освіту, у побуті характеризується з позитивної сторони, до 14 січня 2020 року перебувала у декретній відпустці по догляду за дитиною. ОСОБА_2 здійснює підготовку сина ОСОБА_3 до школи, слідкує за фізичним і психологічним здоров`ям дітей. Син ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_4 відвідують Дубов`язівський дошкільний навчальний заклад «Сонечко» (том 1 а. с. 92-93).

Характеристикою, наданою 05 листопада 2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Реалт Маркетинг» на ОСОБА_2 , підтверджується, що остання працює у цьому товаристві на посаді бухгалтера, за час роботи зарекомендувала себе як дисциплінований, відповідальний та ініціативний працівник (том 1 а. с. 137).

ОСОБА_2 не перебуває на психіатричному та наркологічному обліку (том 1 а. с. 94-95).

Згідно з договором найму житла від 15 липня 2020 року, ОСОБА_1 проживає в орендованій квартирі АДРЕСА_3 (том 1 а. с. 150).

Актом обстеження умов проживання від 18 листопада 2020 року підтверджується, що вищевказана квартира чиста, світла, охайна, санітарно-гігієнічний режим дотримано. Для дітей відведено окрему кімнату з великим м`яким розкладним диваном, є дитячі речі та іграшки. В акті, зі слів ОСОБА_1 , також зазначено, що батько спроможний задовольнити потреби дітей, та, за необхідності (зокрема, через його затримання на роботі) з дітьми може перебувати няня (том 2 а. с. 14).

Згідно з характеристикою, наданою 10 грудня 2020 року Державним підприємством «Міжнародний Аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» на ОСОБА_1 , останній працював на цьому підприємстві з 24 червня 2016 року по 16 березня 2020 року на посаді заступника начальника відділу внутрішнього аудиту. Доручену роботу виконував добросовісно та вчасно. Впродовж своєї діяльності на підприємстві проявив себе як порядна і чесна людина, доган, стягнень, негативних відгуків за час роботи не отримував (том 2 а. с. 8).

Довідкою Національного антикорупційного бюро України від 20 листопада 2020 року вих. № 03/2-23-01/40477 підтверджується, що з 17 березня 2020 року ОСОБА_1 працює у названому бюро на посаді завідувача Сектору внутрішнього аудиту з посадовим окладом 39 600 грн (том 2 а. с. 20, 128).

Згідно з характеристикою, наданою 18 березня 2021 року Національним антикорупційним бюро України на ОСОБА_1 , останній виконує свої повноваження професійно, у відповідності з посадовою інструкцією. Він володіє високими організаторськими здібностями, свою роботу виконує якісно та відповідально. ОСОБА_1 зарекомендував себе як порядна і чесна людина, критику на свою адресу сприймає з розумінням, над недоліками працює наполегливо та результативно (том 2 а. с. 127).

ОСОБА_1 не перебуває на психіатричному та наркологічному обліку (том 2 а. с. 10-11).

Судовим наказом Дарницького районного суду міста Києва від 11 серпня 2020 року у справі № 753/11989/20 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на сина ОСОБА_3 та дочку ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходів) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20 липня 2020 року (том 1 а. с. 67).

Згідно з висновком психологічного обстеження від 29 січня 2021 року ОСОБА_1 : може задовольнити матеріальні та психологічні потреби дітей; не має відкритої агресії до дружини, що свідчить про конструктивне вирішення конфліктної ситуації; має високий рівень переживань у бік ОСОБА_7 з приводу її агресивної поведінки та негативного налаштування щодо нього; має високий рівень тривожності щодо безпечного проживання своїх дітей разом із бабусею; проявляє активність та відкритість у спілкуванні з психологом. Поряд з цим ОСОБА_1 рекомендовано: відвідати психолога разом з дітьми для діагностики взаємостосунків «батько-діти»; працювати з психологом з приводу обговорення спільної лінії поведінки у питаннях виховання дітей «мати-батько»; так як діти проживають разом із ОСОБА_7 , обов`язковою є зустріч психолога з дітьми та бабусею для діагностики їх взаємовідносин і психологічної прихильності (том 2 а. с. 34-36).

Індивідуальною картою психологічного супроводу дитини, складеною 17 вересня 2019 року лікарем-психологом Дитячої поліклініки «Веселка» ОСОБА_11 , підтверджується, що у дитини ОСОБА_6 , вік 2 роки 8 місяців, встановлено тривожні переживання за стосунки батьків, ознаки стресу, психоемоційне напруження (том 1 а. с. 66).

Згідно з консультативними висновками спеціаліста - лікаря психолога ОСОБА_12 від 29 липня 2020 року, ОСОБА_13 встановлено діагноз невроподібний стан з нав`язливостями, переживання ситуації соціального стресу, а ОСОБА_14 - тривожно-фобічний стан (том 1 а. с. 64, 65).

Протоколами індивідуальної психологічної діагностики ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , складених 30 листопада 2021 року практичним психологом ОСОБА_15 у рамках звернення Служби у справах дітей Гришковецької селищної ради Бердичівського району, підтверджується, що:

- ОСОБА_16 емоційно наближений до матері, до батька він відчуває внутрішню суперечність через переживання, що батько може його викрасти. У зв`язку з цим у дитини виявлено високий рівень тривожності та невпевненість у завтрашньому дні. У наявності конфлікту дитина звинувачує себе, що може призвести до психотравмуючих наслідків. Хлопчику потрібна корекційно-відновлювальна робота з практичним психологом з метою зняття тривожності;

- ОСОБА_14 емоційно ближча до матері та душевно прив`язана до брата, вважає їх найголовнішими у родині. До батька відчуває образу через те, що тато постійно свариться з матою і це її лякає. Психолог виявила у дитини середній рівень тривоги, яка пов`язана з її майбутнім та майбутнім брата. Дівчинці потрібна корекційно-відновлювальна робота з практичним психологом з метою зняття тривожності (том 3 а. с. 182, 183).

У висновку психолога ОСОБА_17 від 14 травня 2021 року зазначено, що соціально-підтримуюче оточення для ОСОБА_18 та ОСОБА_14 утворює їх матір - ОСОБА_2 . Якість контакту, який існує у дітей з матір`ю, свідчить, що для кожного з них мати є головним джерелом емоційного тепла та своєчасної підтримки. Поряд з цим у висновку зазначено, що ОСОБА_1 виявив себе нечутливим до психологічних потреб дітей. Фактична відсутність емоційного зв`язку з батьком, особливості поведінки батька у ситуаціях взаємодії з дітьми призвели до того, що у картині світу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батько, але його функції дітям незрозумілі. Дії та поведінка ОСОБА_1 є для дітей джерелом травматичного досвіду, який спричинив втрату емоційного зв`язку з ним. За висновком психолога, ОСОБА_2 забезпечує дітям почуття безпеки, емоційного благополуччя, що у своїй сукупності створює передумови для їх нормального психічного і фізичного розвитку, успішній взаємодії з іншими людьми у соціальному просторі (том 3 а. с. 54-76).

Згідно з висновком органу опіки та піклування, затвердженим рішенням Виконавчого комітету Гришковецької селищної ради Бердичівського району Житомирської області від 19 березня 2021 року № 43, названий орган вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір`ю ОСОБА_2 , що відповідає інтересам дітей (том 2 а. с. 148-151).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині вирішення питання про визначення місця проживання дітей, а тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України переглядається Верховним Судом лише у вказаній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, предметом спору є, зокрема, визначення місця проживання дітей.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 Сімейного кодексу України, далі - СК України).

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави - учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Водночас у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що і у матері, і у батька наявні однакові належні матеріально-побутові умови для проживання дітей, проте з квітня 2020 року малолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 безперервно проживають з матір`ю, у дітей сформувався і зміцнів стійкий зв`язок із цим середовищем проживанням та з цим сімейним колом (мати, бабуся, дідусь), а також врахувавши більшу прихильність дітей саме до матері, висновки органу опіки та піклування і психологів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що визначення місця проживання сина та дочки із матір`ю відповідає якнайкращим інтересам дітей та забезпечує їх розвиток і виховання в безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

На час ухвалення оскаржуваних рішень судами не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дітей з батьком буде мати для них більш позитивний вплив, ніж залишення їх проживати разом з матір`ю, у звичному середовищі. ОСОБА_1 не надав переконливих доказів, що проживання дітей саме з ним буде найкраще відповідати їх інтересам.

Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків. Найкращі інтереси дитини є предметом основного піклування батьків. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

Кожний із батьків не позбавлений права піднімати у майбутньому питання щодо зміни місця проживання дитини з урахуванням обставин, що матимуть істотне значення.

Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого в означеній вище частині ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 працює у місті Києві, тоді як малолітні діти фактично проживають з бабою ОСОБА_7 (матір`ю відповідача) у сільській місцевості, де немає достатніх умов для їх гармонійного розвитку та навчання, не заслуговують на увагу, оскільки на підставі наявних у матеріалах цієї справи доказів судами встановлено, що: по-перше, після введення 22 лютого 2022 року воєнного стану на території України ОСОБА_2 працює дистанційно; по-друге, наразі діти сторін проживають у батьків відповідача за первісним позовом за адресою: АДРЕСА_2 , де їм створено належні умови для проживання, навчання і розвитку; по-третє, з малолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 також проживає і їх матір, яка має тісний емоційний зв`язок з дітьми та піклується про них.

Аргументи заявника про те, що рішенням Комісії з питань захисту прав дитини від 09 грудня 2021 року, оформленим протоколом № 11, дітей сторін взято на облік як таких, що опинилися у складних життєвих обставинах, а отже, проживання дітей з бабою призвело до погіршення їх психологічного стану, є неспроможними, оскільки названою Комісією вирішено взяти сім`ю ОСОБА_19 на облік сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах, у зв`язку із втягненням дітей у конфлікт між їх батьками, яким рекомендовано забезпечити корекційно-відновлювальну роботу з практичним психологом з метою зняття тривожності у дітей (том 4 а. с. 16-17). Тобто, саме конфлікт між батьками щодо визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зумовив погіршення психологічного стану дітей та призвів до того, що їх було взято під соціальний супровід.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц, від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 205/1621/18, від 21 травня 2020 року у справі № 587/2134/17, від 27 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19, від 26 січня 2023 року у справі № 164/812/21, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц (провадження № 61-1145св19) вказано, що презумпція на користь матері у справах щодо дітей, яка покладена в основу рішення суду першої інстанції, не підтверджується на рівні Організації Об`єднаних Націй, що випливає з Декларації або прецедентної практики ЄСПЛ, а також не відповідає позиції Ради Європи та більшості держав - членів Ради Європи. Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

У постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 (провадження № 61-592св19) зазначено, що із системного тлумачення статей 3, 9 та 18 Конвенції про права дитини, частин другої та третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», слідує, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. […] Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. У випадку однакового ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків та однакової прихильності дитини до обох із батьків, місце проживання дитини має бути визначено з тим із батьків, ким створено більш сприятливі умови для проживання дитини.

У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 205/1621/18 (провадження № 61-23366св19) вказано, що до інших обставин, що мають істотне значення під час вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У постанові Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі № 587/2134/17 (провадження № 61-37492св18) зазначено, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19 (провадження № 61-15273св21) зазначено, що створювані батьком протягом тривалого часу перешкоди для матері у вихованні та спілкуванні із сином руйнують його зв`язки зі своєю сім`єю, до якої належить як батько, так і матір, а отже, в даному конкретному випадку така поведінка відповідача за первісним позовом суперечить сімейним цінностям та не відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів малолітнього сина, який через свій ранній вік починає все більше сприймати нову дружину батька як рідну матір.

У постанові Верховного Суду від 26 січня 2023 року у справі № 164/812/21 (провадження № 61-4527св22) вказано, що вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суди мають виходити з того, що поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, оскільки дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.

Однак усправі, яка переглядається, суди врахували інтереси дітей, які переважають над інтересами батьків, при визначенні місця їх проживання, а також взяли до уваги наявність і у матері, і у батька належних матеріально-побутових умов для проживання дітей, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дітей саме до матері, яка забезпечила їх розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, вік дітей, їх психологічний стан та інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, визначаючи місце проживання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з матір`ю, суди попередніх інстанцій в контексті першочергового врахування саме інтересів дітей, які переважають над інтересами батьків, дотрималися норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 27 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20), в якій викладено правовий висновок про те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини. Дитина є суб`єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя, є безпідставними, оскільки на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови малолітньому ОСОБА_3 виповнилося лише 9 років, а ОСОБА_4 - 6 років, тоді як місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається без урахування її думки. Водночас у справі, яка переглядається, опитування дітей сторін здійснював працівник Служби у справах дітей та сім`ї Гришковецької селищної ради Бердичівського району Житомирської області під час обстеження побутових умов проживання матері, а також залучений цією службою практичний психолог, що є надзвичайно комфортним для дітей та менш стресовим.

Отже, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки судів у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у вищенаведених постановах суду касаційної інстанції, на які послався заявник у касаційній скарзі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таким чином, оскільки питання про достатність доказів відноситься до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і апеляційним судом не встановлено порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції, то аргументи касаційної скарги про те, що суди не сприяли повному, об`єктивному і неупередженому розгляду справи, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень і стосуються переоцінки доказів та встановлення нових обставин.

З огляду на викладене, Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

З урахуванням того, що Верховний Суд встановив необґрунтованість заявленої в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, доводи касаційної скарги про не дослідження судами наявних у матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), також не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

Аргументи заявника про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив його клопотання про витребування доказів та допит свідків, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (частини друга та третя статті 83 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 91 ЦПК України заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, - до початку першого судового засідання у справі.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року, внесеною до протоколу судового засідання, вищевказані клопотання залишено без розгляду у зв`язку з пропуском заявником встановлених частиною другою статті 83, частиною третьою статті 91 ЦПК України строків для подання таких клопотань і не подання ним заяви про поновлення пропущених процесуальних строків (том 2 а. с. 57-61).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Таким чином факт залишення без розгляду поданих позивачем за первісним позовом клопотань про витребування доказів і виклик свідків не свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та принципу змагальності сторін, оскільки цей суд обґрунтовано залишив вказані клопотання без розгляду згідно з вимогами статей 83, 84, 91 ЦПК України.

З огляду на викладене, Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389, пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи представника заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині вирішення спору щодо визначення місця проживання дітей - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року в частині вирішення спору щодо визначення місця проживання дітей залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко