Постанова

від 20.11.2023 по справі 302/945/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 302/945/19

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 листопада 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Кожух О.А.,

суддів Мацунича М.В., Собослоя Г.Г.,

з участю секретаря Гусонька З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 18 жовтня 2022 року (повний текст рішення складено 21.10.2022, суддя Павлюк С.С.) у справі №302/945/19 за позовом ОСОБА_1 до сектора охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації, ліквідаційної комісії комунальної установи «Міжгірська районна лікарня», Хустської районної державної адміністрації, Міжгірської селищної ради Закарпатської області, з участі третьої особи: Хустської районної ради Закарпатської області, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду, зобов`язання виконати рішення суду та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації (далі сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА), Міжгірської районної лікарні, Міжгірської районної державної адміністрації (далі Міжгірська РДА) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання виконати рішення суду та відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що 17.02.2005 його було призначено на посаду головного лікаря Міжгірської районної лікарні. У листопаді та грудні 2011 позивачу були оголошені догани, а 02.12.2011 його було незаконно звільнено з посади, тому рішенням Міжгірського районного суду від 26.12.2011, яке набрало законної сили 23.02.2012, його було поновлено на посаді головного лікаря. Одразу після поновлення на роботі голова Міжгірської РДА видав нове розпорядження від 04.01.2012 про його звільнення. Рішенням Воловецького районного суду від 27.03.2012, яке набрало законної сили 13.06.2012, позивача було вдруге поновлено на роботі, але розпорядженням голови Міжгірської РДА Царя В. І. ще раз було звільнено.

Надалі рішенням Міжгірського районного суду від 30.08.2012 у справі № 706/769/12 ОСОБА_1 втретє було поновлено на посаді головного лікаря Міжгірської районної лікарні. Стягнуто з Міжгірської райдержадміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.04.2012 по 30.08.2012 в сумі 35024,99 грн (без врахування сплати соціальних внесків). Стягнуто з Міжгірської райдержадміністрації на користь ОСОБА_1 50000,00 грн. морального відшкодування.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 09.04.2013 рішення Міжгірського районного суду від 30.08.2012 у справі № 706/769/12 в частині стягнення моральної шкоди змінено, шляхом стягнення з Міжгірської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 20000,00 грн моральної шкоди. Цим рішенням апеляційного суду рішення місцевого суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді залишено без змін.

Останнє рішення суду про поновлення на роботі (у справі № 706/769/12) тривалий час не виконувалося, тому рішенням Міжгірського районного суду від 02.09.2013 у справі № 302/842/13-ц, з урахуванням його зміни рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 13.02.2014, на користь позивача було стягнуто з відповідача 91603,82 грн відшкодування заробітку за час вимушеного прогулу та 10000,00 грн в якості відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Міжгірського районного суду від 09.02.2015 у справі № 302/1462/14-ц, з урахуванням внесених до нього виправлень ухвалою від 13.02.2015, стягнуто на користь позивача ОСОБА_1 з Сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА середній заробіток за час затримки виконання судового рішення в сумі 89929,47 грн.

Фактично рішення Міжгірського районного суду від 30.08.2012 у справі № 706/769/12 було виконане лише із виданням головою Міжгірської РДА розпорядження від 05.06.2014 №40 і начальником Відділу охорони здоров`я Міжгірської РДА наказу від 05.06.2014 №428-к. Позивача було поновлено на посаді головного лікаря Міжгірської районної лікарні, однак, на той момент ця посада вже не була посадою керівника лікарні, а дорівнювала посаді заступника керівника. Тому позивача не було поновлено на посаді з відповідними функціональними обов`язками і правами керівника, з якої його було звільнено.

Ухвалою Міжгірського районного суду від 12.01.2015 роз`яснено рішення Міжгірського районного суду від 30.08.2012 у справі № 706/769/12, а саме, що поновлення на попередній посаді означає наділення керівника установи, яким був ОСОБА_1 до звільнення, тими самими повноваженнями, які він мав до звільнення з роботи, а зміна назви посади не повинна впливати на процедуру поновлення на роботі, поновлений на роботі працівник повинен отримати ті ж функціональні права та обов`язки, які мав до звільнення.

Попри це роз`яснення суду, позивача не було поновлено на роботі з тими ж функціональними правами та обов`язками, які він мав до звільнення, позивач продовжував працювати на посаді головного лікаря як на посаді заступника керівника лікарні.

Рішенням Воловецького районного суду від 11.02.2016 у справі № 300/989/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 22.06.2016, встановлено, що поновлення позивача на посаді головного лікаря, яка не відповідає посаді керівника Міжгірської районної лікарні, не є в повній мірі виконанням рішення суду та не відновлює порушені трудові права позивача. Цим рішенням суду стягнуто на користь позивача 10000,00 грн у відшкодування моральної шкоди у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду та непоновленням його на раніше займаній посаді з тим самим обсягом виконуваних функцій.

Таким чином, судовими рішеннями неодноразово було встановлено незаконність звільнення позивача з посади та протиправність бездіяльності відповідачів щодо виконання рішення суду, реального поновлення його трудових прав. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, право, спір щодо якого вирішено в судовому порядку, не набуває свого практичного змісту доти, доки рішення не буде виконано.

05.02.2018 позивач отримав від Сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА чергове попередження про наступне вивільнення, з якого позивачу стало відомо, що наказом по Сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА від 31.01.2018 № 16-о «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників Міжгірської районної лікарні» посада головного лікаря підлягає скороченню.

Позивача востаннє було звільнено з роботи 27.04.2018: спочатку був виданий наказ по Сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА від 17.04.2018 №91-к «Про надання частини невикористаної відпустки та звільнення ОСОБА_1 », потім був виданий наказ від 18.04.2018 №92-к «Про внесення змін до наказу від 17.04.2018 № 91-к», відповідно до якого днем звільнення позивача з роботи є останній день його відпустки 27.04.2018.

Після цього у травні 2018 року ОСОБА_1 звертався в суд із позовом до Сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області та Міжгірської районної лікарні, в якому остаточно просив:

визнати незаконними та скасувати:

накази Сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації:

від 31.01.2018 № 16-о «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників Міжгірської районної лікарні»;

від 17.04.2018 № 91-к «Про надання частини невикористаної відпустки та звільнення ОСОБА_1 »;

від 18.04.2018 № 92-к «Про внесення змін до наказу від 17.04.2018 року № 91-к «Про надання частини невикористаної відпустки та звільнення ОСОБА_1 »»;

попередження про наступне вивільнення Сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації від 01.02.2018 без номера про скорочення посади головного лікаря Міжгірської районної лікарні;

поновити його на посаді головного лікаря Міжгірської районної лікарні;

стягнути з Сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації на його користь:

середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 28.04.2018 і до дня набрання законної сили рішенням у справі;

500000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Судові витрати позивач просив покласти на Сектор охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації.

Рішенням Міжгірського районного суду від 24.09.2018 у справі № 302/613/18 позов ОСОБА_1 задоволено частково:

визнано протиправним і скасовано п. 2 наказу по Сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації від 17.04.2018 № 91-к про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади у зв`язку із скороченням чисельності за ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України;

постановлено поновити ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Міжгірської районної лікарні та оплатити Сектором охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.04.2018 по 24.09.2018 включно в сумі 44613,00 грн;

стягнуто з Сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу в розмірі 9350,00 грн;

у решті вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 15.05.2019 у справі № 302/613/18 апеляційну скаргу Сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області задоволено, рішення Міжгірського районного суду від 24.09.2018 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області скасовано, та у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_1 до Сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області та Міжгірської районної лікарні про скасування наказів, попередження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Міжгірського районного суду від 24.09.2018 в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 залишено без змін.

Тобто після звільнення ОСОБА_1 з роботи 27.04.2018, за результатом розгляду трудового спору в суді у його поновленні на роботі відмовлено.

При цьому, позивач ОСОБА_1 вказує, що у постанові Закарпатського апеляційного суду від 15.05.2019 зазначено, наступне:

«позивач реалізував своє право на судовий захист від незаконного звільнення та відшкодування шкоди, завданої таким звільненням і невиконанням (неналежним виконанням) рішення суду про поновлення на роботі (ст.ст. 43, 55 Конституції України, ст.ст. 5-1, 235, 236, 237-1 КЗпП України). Судовими рішеннями неодноразово підтверджено незаконність звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря Міжгірської районної лікарні як з посади керівника цього закладу охорони здоров`я. ОСОБА_1 поновлено судом саме на такій керівній посаді та роз`яснено відповідне рішення суду, вказано на неналежне виконання рішення суду, оскільки працівника було поновлено фактично на посаді, яка за назвою відповідає попередній посаді та рішенню суду, але в дійсності є іншою посадою з іншим (меншим) обсягом повноважень, іншими функціями і є посадою рівня заступника керівника лікарні, що не поновлює в повній мірі порушені трудові права працівника.

Відтак, спір про захист порушених трудових прав ОСОБА_1 вирішений, рішення судом про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Міжгірської районної лікарні як на посаді керівника лікарні ухвалене, є чинним, проте, не виконане відповідно до суті рішення. Ці обставини не підлягають доказуванню (ст. 82 ч. 4 ЦПК України) і, власне, не заперечуються сторонами. Захист законних прав та інтересів ОСОБА_1 щодо реального поновлення відповідно до рішення суду його трудових прав, поновлення на посаді керівника лікарні лежить у площині належного, повного виконання рішення суду відповідно до його суті. Не позбавлений ОСОБА_1 за умови компетентної реалізації своїх прав можливості вживати, зокрема, судовим порядком, й інші законні заходи, спрямовані на відновлення й захист своїх трудових прав як працівника, поновленого судом на посаді керівника лікарні, на усунення перешкод у здійсненні цих прав.

Позивач був 27.04.2018 звільнений з посади не керівника лікарні, а з посади головного лікаря рівня заступника керівника лікарні, з посади з іншими, порівняно з керівником лікарні, функціональними обов`язками та з меншим обсягом повноважень.».

Цитуючи вищевказані абзаци судового рішення апеляційного суду у справі №302/613/18, позивач вважає, що сектор охорони здоров`я Міжгірської РДА зобов`язаний наразі поновити позивача на посаді головного лікаря як керівника Міжгірської районної лікарні та зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, оскільки численними судовими рішення встановлено тривалу відсутність виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі на раніше займаній посаді.

Звільненням з роботи відповідачі позбавили позивача можливості заробляти на життя, порушили його право на працю. Позивач тривалий час позбавлений можливості практикувати, надавати кваліфіковану медичну допомогу людям, оперувати. Незаконні дії відповідачів призвели до моральних страждань позивача, він втратив душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані. Всі моральні страждання позивача нанесені відповідачами через незаконні звільнення, що негативно відобразилось на його здоров`ї. Позивач змушений звертатись до лікарів. Внаслідок постійного нервового напруження, пов`язаного з незаконним звільненням, позбавлення права позивача на практичну діяльність, приниження серед медичних працівників та жителів району, у позивача наступило загострення хвороб, лікуванням яких він продовжує по теперішній час. Цими діями завдано шкоди гідності та діловій репутації.

Посилаючись на дані обставини, ОСОБА_1 у позовній заяві просив суд:

1) стягнути з сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 21.07.2014 до дня набрання рішенням законної сили;

2) зобов`язати Міжгірську РДА та сектор охорони здоров`я Міжгірської РДА виконати в повній мірі рішення Міжгірського районного суду від 30.08.2012 у справі № 706/769/12 щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника Комунальної організації «Міжгірська районна лікарня»;

3)стягнути з Міжгірської РДА моральну шкоду в розмірі 1000000 грн.

4) стягнути з сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА моральну шкоду в розмірі 1000000 грн та судові витрати.

Основні процесуальні дії в суді першої інстанції та уточнення позовних вимог

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області 10.12.2019 до участі у справі залучено співвідповідача комунальне некомерційне підприємство «Лікувально-профілактична установа «Міжгірська районна лікарня» Міжгірської районної ради Закарпатської області, оскільки Міжгірською районною радою Закарпатської області 05.09.2019 ліквідовано КП «Міжгірська районна лікарня» та створено нову юридичну особу комунальне некомерційне підприємство «Лікувально-профілактична установа «Міжгірська районна лікарня», яка є правонаступником КП «Міжгірська районна лікарня».

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області 22.01.2020 задоволено заяву позивача про забезпечення позову та заборонено державним реєстраторам Міжгірської РДА, нотаріусам, всім іншим державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань проводити реєстраційні дії щодо сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА, з метою уникнення в подальшому утруднення чи неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог до сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА.

Розпорядженням голови Міжгірського районного суду Закарпатської області №7 від 05.08.2020 справу передано на розгляд Воловецького районного суду Закарпатської області у зв`язку із неможливістю утворити новий склад суду для розгляду справи.

17.08.2020 ухвалою судді Воловецького районного суду цивільну справу прийнято до свого провадження.

Ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області 28.04.2021, зважаючи на зміни адміністративно-територального устрою України, до участі у справі залучено в якості правонаступників відповідачів - Хустську районну раду Закарпатської області як правонаступника Міжгірської районної ради Закарпатської області; Хустську РДА Закарпатської області як правонаступника Міжгірської РДА Закарпатської області; а також Міжгірську селищну раду Закарпатської області, як нового засновника КНП «ЛПУ Міжгрська РЛ».

Позивач неодноразово (16.09.2020, 15.07.2021 та 18.08.2021) подавав заяви про уточнення позовних вимог.

У заяві, поданій 18.08.2021, позивач ОСОБА_1 остаточно просив (а.с. 178-185 т. 5):

(1) зобов`язати Міжгірську селищну раду виконати в повній мірі рішення Міжгірського районного суду від 30.08.2012 та ухвалу Міжгірського районного суду від 12.01.2015 у цивільній справі №706/769/12 про поновлення його на посаді керівника Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської селищної ради Закарпатської області», як правонаступника Комунальної установи «Міжгірська районна лікарня»;

(2) стягнути з сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації та з КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ Міжгірської селищної Закарпатської області» солідарно на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, в зв`язку з тривалим невиконанням рішення Міжгірського районного суду від 30.08.2012 у цивільній справі №706/769/12-ц, яке набрало законної сили на підставі рішенняапеляційного суду Закарпатської області від 09.04.2013 та ухвали Міжгірського районного суду від 12.01.2015 у цивільній справі №706/769/12-ц, щодо поновлення його на посаді керівника Комунальної організації «Міжгірська районна лікарня», починаючи з 21.07.2014 до дня набрання вказаним рішенням законної сили із відрахування із цієї суми обов`язкових платежів та проведенням індексації, у зв`язку з несвоєчасною виплатою;

(3) стягнути з Хустської районної державної адміністрації та Міжгірської районної ради на користь позивача моральну шкоду в сумі 1 000 000 грн солідарно;

(4) стягнути з сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА та КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» солідарно на користь позивача моральну шкоду в розмірі 1 000 000,00 грн;

(5) стягнути з сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА, Хустської РДА, КНП«ЛПУ Міжгірська РЛ» солідарно на його користь судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 18 жовтня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду, зобов`язання виконати рішення суду та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, що вжиті ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 22.01.2020.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що:

- такого способу захисту порушених прав як зобов`язання виконати рішення суду, закон не передбачає. Цим буде нівелюватись принцип обов`язковості судових рішень, оскільки рішення суду про зобов`язання виконати інше рішення суду також може бути не виконано. Тому в цій частині позовні вимоги позивача є ілюзорними і такими, що не ґрунтуються на вимогах закону;

- такий спосіб захисту порушеного трудового права як зобов`язання відповідача виконати рішення суду та допустити до фактичного виконання трудових обов`язків у розумінні ст. 5 ЦПК України не є способом захисту, визначеним законом. Належним способом захисту права могло бути зобов`язання усунути перешкоди у виконанні посадових обов`язків за відповідною посадою. Проте, така вимога позивачем не була заявлена.

- за період з 21.07.2014 (з моменту, коли позивач фактично приступив до виконання посадових обов`язків після його поновлення на посаді головного лікаря) по 27.04.2018 (по день звільнення позивача з посади головного лікаря у зв`язку із скороченням даної посади), позивач безперервно працював на посаді головного лікаря, йому в повній мірі нараховувалась заробітна плата згідно його посадового окладу з усіма надбавками і доплатами, жодних претензій щодо ненарахування чи неповного нарахування заробітної плати або невиплати нарахованої заробітної плати позивач не заявляв;

- починаючи з 28.04.2018 позивач припинив трудові відносини у зв`язку із його звільненням згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України. При цьому постановою Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 302/613/18 звільнення позивача визнано законним, позивачу відмовлено у задоволенні його позову, в т.ч. щодо вимоги про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 28.04.2018;

- необґрунтованими є покликання позивача на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.04.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2021, яким було скасовано рішення Міжгірської районної ради Закарпатської області від 05.09.2019 №350 «Про ліквідацію комунальної установи «Міжгірська районна лікарня» та рішення Міжгірської районної ради Закарпатської області від 05.09.2019 №349 «Про створення Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області, оскільки постановою Верховного Суду від 29.09.2022 згадані рішення скасовані, а провадження у справі закрито.

- у справі відсутні будь-які докази щодо завдання позивачу моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідачів. Крім того, позивач у своєму позові не навів, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, в чому вона проявилась.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

На це рішення суду подав апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи , невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що місцевий суд не врахував обставин, зазначених у постанові Закарпатського апеляційного суду від 15.05.2019 у справі №302/613/18, яку залишено без змін постановою Верховного суду України від 29.06.2021; зокрема не враховано тих встановлених судовим рішенням обставин, що «спір про захист порушених трудових прав ОСОБА_1 вирішений, рішення судом про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Міжгірської районної лікарні як на посаді керівника лікарні ухвалене, є чинним, проте, не виконане відповідно до суті рішення. Ці обставини не підлягають доказуванню (ст. 82 ч. 4 ЦПК України) і, власне, не заперечуються сторонами. Захист законних прав та інтересів ОСОБА_1 щодо реального поновлення відповідно до рішення суду його трудових прав, поновлення на посаді керівника лікарні лежить у площині належного, повного виконання рішення суду відповідно до його суті. Не позбавлений ОСОБА_1 за умови компетентної реалізації своїх прав можливості вживати, зокрема, судовим порядком, й інші законні заходи, спрямовані на відновлення й захист своїх трудових прав як працівника, поновленого судом на посаді керівника лікарні, на усунення перешкод у здійсненні цих прав. Позивач 27.04.2018 був звільнений з посади не керівника лікарні, а з посади головного лікаря рівня заступника керівника лікарні, з посади з іншими, порівняно з керівником лікарні, функціональними обов`язками та з меншим обсягом повноважень».

Скаржник зазначає, що судовий процес у даній справі № 302/945/19 тривав більше трьох років, за цей період змінився засновник Міжгірської районної лікарні, яким із 12.01.2021 стала Міжгірська селищна рада. У зв`язку з цим вважає, що суд мав зобов`язати Міжгірську селищну раду виконати в повній мірі рішення Міжгірського районного суду від 30.08.2012 та ухвалу Міжгірськогорайонного суду від 12.01.2015 у цивільній справі №706/769/12 про поновлення його на посаді керівника Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської селищної ради Закарпатської області», як правонаступника Комунальної установи «Міжгірська районна лікарня».

ОСОБА_1 вказує, що звертався свого часу (у вересні 2012 року) до відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Закарпатській області із заявою про примусове виконання рішення Міжгірського районного суду від 30.08.2012 у справі № 706/769/12-ц. У зв`язку з невиконанням рішення на голову Міжгірської РДА ОСОБА_2 двічі було накладено штрафи та направлено до прокуратури подання про притягнення до кримінальної відповідальності за ознаками злочину, передбаченого ст. 382 КК України. Внаслідок відмови Міжгірської РДА виконати ухвалу Міжгірського районного суду від 12.01.2015 у цивільній справі №706/769/12, за заявою ОСОБА_1 розпочато кримінальне провадження № 42012070110000003. Вважає, що відділ примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Закарпатській області вичерпав дії та можливості, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», для виконання судового рішення у справі № 706/769/12-ц.

Апелянт посилається на те, що місцевим судом не враховано тієї обставини, що рішення Міжгірського районного суду від 30.08.2012 у справі № 706/769/12-ц не виконане належним чином, ОСОБА_1 було поновлено (фактичне поновлення 05.06.2014) на посаді головного лікаря Міжгірської районної лікарні, проте на той момент ця посада вже не була посадою керівника лікарні, а відповідала посаді заступника керівника. Тому його не було поновлено на посаді з відповідними функціональними обов`язками і правами керівника.

Зазначає, що судовими рішеннями неодноразово встановлено незаконність його звільнення з посади та протиправність бездіяльності відповідачів щодо виконання рішення суду, реального поновлення його трудових прав. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право, спір щодо якого вирішено в судовому порядку, не набуває свого практичного змісту доти, доки рішення не буде виконано.

ОСОБА_1 вказує, що Міжгірська районна рада прийняла рішення про ліквідацію юридичної особи КУ «Міжгірська РЛ» безпідставно та незаконно, але місцевий суд не надав оцінку доказам незаконної діяльності Міжгірської районної ради, а також тому, що державний реєстратор при внесенні запису про припинення юридичної особи КУ «Міжгірська РЛ» діяв усупереч законодавства за відсутності необхідного переліку документів.

Посилається на те, що посадові особи сектору охорони здоров`я створювали перешкоди для виконання рішення Міжгірського районного суду від 30.08.2012 у справі № 706/769/12-ц, приховували процес реорганізації Міжгірської районної лікарні, при цьому її правонаступником є КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ».

Стосовно відмови у стягненні моральної шкоди, зазначає, що у справі є численні докази порушення трудових прав позивача протягом 10 років. За цей час відбулося 70 судів, 300 судових засідань. Ці незаконні дії не могли не відобразитися на здоров`ї позивача, душевному стані, переживаннях його сім`ї. Дискримінаційні дії посадових осіб направлені проти позивача з метою знущання і завдання моральних страждань.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу Хустська районна військова адміністрація просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Відзив обґрунтований, зокрема, тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди та її розміру; після поновлення позивача на посаді головного лікаря по день наступного звільнення (27.04.2018) у зв`язку із скороченням даної посади, позивач безперервно працював на посаді головного лікаря, йому в повній мірі нараховувалась заробітна плата згідно його посадового окладу з усіма надбавками і доплатами, жодних претензій щодо не нарахування чи неповного нарахування заробітної плати або невиплати нарахованої заробітної плати позивач не заявляв; безпідставним є посилання позивача на ст. 236 КЗпП України, оскільки положення цієї статті стосуються виключно оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення, і жодним чином не стосуються обсягу наділення працівника повноваженнями, які він виконував на попередній роботі.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції та явка учасників справи

Позивач та його представник в судовому засіданні апеляційного суду скаргу підтримали та просили задовольнити. Інші особи, які беруть участь у справі, в судові засідання апеляційного суду жодного разу не з`являлись, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Судова колегія, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглянула справу за відсутності осіб, які не з`явились в судове засідання.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи та застосовані норми права

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтею 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню (див. постанову Верховного Суду від 16 грудня 2020 року в справі № 761/36220/17).

Аналіз положень КЗпП України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника.

Вказані висновки свідчать про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.

У разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (ст. 236 КЗпП).

Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням Міжгірського районного суду від 26 грудня 2011 року у справі № 2-449/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 23 лютого 2012 року, ОСОБА_1 було поновлено на посаді головного лікаря Міжгірської районної лікарні, яку він обіймав з 17лютого 2005 року.

Рішенням Воловецького районного суду від 27 березня 2012 року у справі №704/116/2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 13 червня 2012 року, ОСОБА_1 поновлено на посаді головного лікаря Міжгірської районної лікарні, вирішено питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнено з Міжгірської РДА на користь позивача 20000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Міжгірського районного суду від 30 серпня 2012 року у справі №706/769/2012, зміненим рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 09 квітня 2013 року, ОСОБА_1 поновлено на посаді головного лікаря Міжгірської районної лікарні, вирішено питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнено з Міжгірської райдержадміністрації на користь позивача 20000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду у справі № 706/769/12 про поновлення на роботі тривалий час не виконувалося, у зв`язку з чим рішенням Міжгірського районного суду від 02 вересня 2013 року у справі №302/842/13-ц, зміненим рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 13 лютого 2014 року, стягнуто з Міжгірської РДА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 серпня 2012 року до 02 вересня 2013 року у сумі 56 708,29 грн. та 10000 грн. у відшкодування моральної шкоди (https://reyestr.court.gov.ua/Review/43238740, https://reyestr.court.gov.ua/Review/33248830).

Наказом відділу охорони здоров`я Міжгірської РДА від 05 червня 2014 року № 428-к на виконання рішення Міжгірського районного суду від 30 серпня 2012 року та розпорядженням голови Міжгірської РДА від 05 червня 2014 року № 40 ОСОБА_1 поновлено на посаді головного лікаря Міжгірської районної лікарні з 30 серпня 2012 року та вирішено питання про розрахунок заробітної плати за вимушений прогул.

На момент поновлення ОСОБА_1 на роботі наказом відділу охорони здоров`я Міжгірської РДА від 05 червня 2014 року № 428-к чинним був статут Міжгірської районної лікарні в редакції, затвердженій головою Міжгірської РДА 01 жовтня 2013 року і зареєстрованій 15 жовтня 2013 року, відповідно до якої керівником лікарні був директор, а посада головного лікаря належала до керівних посад (адміністрації управління лікарні) і за статусом відповідала посаді заступника директора лікарні, як це випливає з розділу 4 статуту та інших матеріалів справи.

Ухвалою Міжгірського районного суду від 12.01.2015 роз`яснено рішення Міжгірського районного суду від 30.08.2012 у справі № 706/769/12 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/42274742), а саме, що поновлення на попередній посаді означає наділення керівника установи, яким був ОСОБА_1 до звільнення, тими самими повноваженнями, які він мав до звільнення з роботи, а зміна назви посади не повинна впливати на процедуру поновлення на роботі, поновлений на роботі працівник повинен отримати ті ж функціональні права та обов`язки, які мав до звільнення.

Рішенням Міжгірського районного суду від 09.02.2015 у справі № 302/1462/14-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/33248830), з урахуванням внесених до нього виправлень ухвалою від 13.02.2015 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/42735347), стягнуто на користь позивача ОСОБА_1 з Сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА середній заробіток за час затримки виконання судового рішення в сумі 89 929,47 грн.

Обставини щодо неодноразового звільнення ОСОБА_1 з роботи та неналежного виконання рішення суду про поновлення на роботі, порушення його прав потягли відкриття за його заявами з різних підстав кримінальних проваджень, як це випливає з ухвал слідчих суддів Ужгородського міськрайонного суду від 13.06.2014, від 10.11.2014, від 22.01.2015, від 05.11.2015, слідчого судді Міжгірського районного суду від 09.03.2018. Постановою прокурора Міжгірського відділу Хустської місцевої прокуратури від 27.09.2018 матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях від 14.09.2018 № 12018070110000478, від 20.09.2018 № 12018070110000485, від 20.09.2018 № 12018070110000486, від 25.09.2018 № 12018070110000497, від 25.09.2018 № 12018070110000498 і від 25.09.2018 № 12018070110000499 об`єднані в одне провадження (https://reyestr.court.gov.ua/Review/82004588).

Після поновлення на роботі (наказом по Відділу охорони здоров`я Міжгірської РДА від 05.06.2014 № 428-к) позивач продовжував працювати на посаді головного лікаря Міжгірської районноїлікарні, маючи інші, порівняно з керівником лікарні, функціональні обов`язки та менший обсяг повноважень аж до останнього звільнення 27.04.2018.

Рішенням Воловецького районного суду від 11.02.2016 у справі № 300/989/15-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/55804735), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 22.06.2016 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/58566561), встановлено, що поновлення позивача на посаді головного лікаря, яка не відповідає посаді керівника Міжгірської районної лікарні, не є в повній мірі виконанням рішення суду та не відновлює порушені трудові права позивача. Цим рішенням суду стягнуто на користь позивача 10000,00 грн у відшкодування моральної шкоди у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду та непоновленням його на раніше займаній посаді з тим самим обсягом виконуваних функцій.

Також у зв`язку з неодноразовим незаконними звільненням, незаконними притягненнями його до дисциплінарної відповідальності, невиконанням рішення суду та поновленням на посаді з іншим обсягом виконуваних функцій, рішенням Міжгірського районного суду від 05.08.2016 у справі №302/1403/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 22.02.2017 стягнуто з Міжгірської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 100 000 грн. морального відшкодування та 1000 грн. судового збору (https://reyestr.court.gov.ua/Review/59533017, https://reyestr.court.gov.ua/Review/65083386).

05.02.2018 позивач отримав від Сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА чергове попередження про наступне вивільнення, з якого позивачу стало відомо, що наказом по Сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА від 31.01.2018 № 16-о «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників Міжгірської районної лікарні» посада головного лікаря підлягає скороченню.

У зв`язку із змінами штатного розпису та скорочення чисельності працівників Міжгірської районної лікарні та у зв`язку із скороченням посади головного лікаря наказом по Сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА від 17.04.2018 №91-к «Про надання частини невикористаної відпустки та звільнення ОСОБА_1 », надалі був виданий наказ від 18.04.2018 №92-к «Про внесення змін до наказу від 17.04.2018 № 91-к», відповідно до якого днем звільнення позивача з роботи є останній день його відпустки 27.04.2018.

Отже, позивача було звільнено з роботи 27.04.2018.

Таке звільнення ОСОБА_1 оспорював у суді. За результатами розгляду справи №302/613/18 судом апеляційної інстанції було ухвалено постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 травня 2019 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/82004588), якою рішення Міжгірського районного суду від 24 вересня 2018 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/76729120), ухвалене в цій справі, у частині задоволення позову скасовано, у задоволенні вимог позову ОСОБА_1 до Сектору охорони здоров`я та Міжгірської районноїлікарні про скасування наказів, попередження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено. Рішення місцевого суду в частині відмови в позові залишено без змін.

У вказаній постанові апеляційного суду від 15 травня 2019 року зазначено, що «будучи звільненим з посади головного лікаря Міжгірської районної лікарні, яка була посадою керівника лікарні, ОСОБА_1 був поновлений на посаді, яка за назвою відповідає посаді, з якої його було звільнено, проте, за статусом, повноваженнями та функціями є посадою не керівника лікарні, а посадою рівня заступника керівника (директора) лікарні. Ці обставини окрім судових рішень, Статуту лікарні підтверджуються змістом посадових інструкцій головного лікаря та заступників директора лікарні, отриманих на стадії апеляційного розгляду справи, іншими матеріалами справи та визнаються учасниками процесу. Позивач реалізував своє право на судовий захист від незаконного звільнення та відшкодування шкоди, завданої таким звільненням і невиконанням (неналежним виконанням) рішення суду про поновлення на роботі.

Судовими рішеннями неодноразово підтверджено незаконність звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря Міжгірської районної лікарні як з посади керівника цього закладу охорони здоров`я. ОСОБА_1 поновлено судом саме на такій керівній посаді та роз`яснено відповідне рішення суду, вказано на неналежне виконання рішення суду, оскільки працівника було поновлено фактично на посаді, яка за назвою відповідає попередній посаді та рішенню суду, але в дійсності є іншою посадою з іншим (меншим) обсягом повноважень, іншими функціями і є посадою рівня заступника керівника лікарні, що не поновлює в повній мірі порушені трудові права працівника.

Відтак, спір про захист порушених трудових прав ОСОБА_1 вирішений, рішення судом про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Міжгірської районної лікарні як на посаді керівника лікарні ухвалене, є чинним, проте, не виконане відповідно до суті рішення. Ці обставини не підлягають доказуванню (ст. 82 ч. 4 ЦПК України) і, власне, не заперечуються сторонами. Захист законних прав та інтересів ОСОБА_1 щодо реального поновлення відповідно до рішення суду його трудових прав, поновлення на посаді керівника лікарні лежить у площині належного, повного виконання рішення суду відповідно до його суті. Не позбавлений ОСОБА_1 за умови компетентної реалізації своїх прав можливості вживати, зокрема, судовим порядком, й інші законні заходи, спрямовані на відновлення й захист своїх трудових прав як працівника, поновленого судом на посаді керівника лікарні, на усунення перешкод у здійсненні цих прав».

Судова колегія зауважує, що такі обґрунтування апеляційного суду стосувалися того, що ОСОБА_1 мав можливість вживати заходи, спрямовані на відновлення й захист своїх трудових прав у рамках належного, повного виконання рішення суду у справі № 706/769/12 (про поновлення на роботі) на стадії виконання судового рішення, а також не позбавлений був можливості компетентно реалізувати свої права в судовому порядку, за умови доведення в суді наявності перешкод у здійсненні прав (повноважень).

В той же час у зазначеному рішенні суду, апеляційним судом встановлено, що з посади головного лікаря Міжгірської районної лікарні, яку позивач обіймав згідно наказу по Відділу охорони здоров`я Міжгірської РДА від 05.06.2014 № 428-к до 27 квітня 2018 року, ОСОБА_1 було звільнено з дотриманням передбаченого законом порядку, підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі відсутні.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18 (провадження № 61-393св19), від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17 (провадження № 61-8393св20), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Запровадження змін в організації виробництва і праці установи (закладу охорони здоров`я), включно з визначенням організаційної структури установи, визначенням та скороченням чисельності штату працівників, зміною структури посад, персоналу тощо, є правом роботодавця. Сектор охорони здоров`я Міжгірської РДА як уповноважений орган управління у сфері охорони здоров`я, до сфери управління якого належить лікарня, реалізує це право самостійно, що узгоджується також із положеннями розділів 1, 4 статуту Міжгірської райлікарні, затвердженого 01 жовтня 2013 року, згідно з якими до компетенції Сектору охорони здоров`я належить визначення основних напрямів діяльності лікарні, затвердження кошторисів, штатного розпису, затвердження структури лікарні, її фінансування, призначення та звільнення працівників лікарні.

Посилання ОСОБА_1 на відсутність змін в організації виробництва і праці є необґрунтованими.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2021 року вищевказану постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 травня 2019 року залишено без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/98054964).

Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Після того як позивачу було відмовлено у поновленні на роботі, посилаючись на те, що перед таким звільненням 27.04.2018 його було поновлено на посаді у 2014 році з іншими, порівняно з керівником лікарні, функціональними обов`язками та з меншим обсягом повноважень, він звернувся із позовом у даній справі, в якому уточнивши позовні вимоги остаточно просив, зокрема, (а.с. 178-185 т. 5) зобов`язати Міжгірську селищну раду виконати в повній мірі рішення Міжгірського районного суду від 30.08.2012, яким було поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Міжгірської районної лікарні та ухвалу Міжгірського районного суду від 12.01.2015 у цивільній справі №706/769/12 (якою роз`яснено таке рішення), проте фактично сформулював своє клопотання щодо поновлення його на посаді саме керівника Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської селищної ради Закарпатської області».

Тобто позивач у даній справі фактично просить ухвалити судове рішення про зобов`язання виконати інше рішення суду, при цьому усупереч конкретного змісту резолютивної частини такого судового рішення у справі №706/769/12, відповідно до якої ОСОБА_1 було поновлено на посаді головного лікаря Міжгірської районної лікарні.

Також позивач просить стягнути з сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації та з КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ Міжгірської селищної Закарпатської області» солідарно на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 21.07.2014 до дня ухвалення рішенням (дня набрання ним законної сили), тобто позивач визначив період, починаючи з моменту, коли позивач фактично приступив до виконання посадових обов`язків після його поновлення на посаді головного лікаря (з іншими функціональними обов`язками та меншим обсягом повноважень), охопив увесь період коли працював та отримував заробітну плату, який не може вважатися періодом вимушеного прогулу.

Крім цього у даній справі ОСОБА_1 , посилаючись на неналежне виконання рішення Міжгірського районного суду від 30.08.2012 про поновлення на роботі, на підставі ст. 237-1 КЗпП, яка передбачає відшкодування роботодавцем моральної шкоди, просив стягнути солідарно з Хустської районної державної адміністрації та Міжгірської районної ради на користь позивача моральну шкоду в сумі 1000000 грн, а також солідарно з сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА та КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ» на користь позивача моральну шкоду в розмірі 1000000,00 грн.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Законом № 1401-VIII від 2 червня 2016 року Конституція України була доповнена ст. 129-1, положення якої визначають, що суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Вказані конституційні положення знайшли своє продовження у Цивільному процесуальному кодексі України, Кодексі адміністративного судочинства України, інших процесуальних кодексах, а також у Законі України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України, ч. 2 ст. 14 КАС України, ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Місцевий суд дійшов правильних висновків про те, що рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає точному, безумовному, обов`язковому виконанню на всій території України. Однак, такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання виконати рішення суду не передбачений законом, а також є неефективним, оскільки відсутня необхідність ухвалювати ще одне судове рішення, яким зобов`язувати державний орган чи орган місцевого самоврядування виконати інше наявне судове рішення, яке й так підлягає обов`язковому виконанню. Цим буде нівелюватись принцип обов`язковості судових рішень.

До того ж позовна вимога ОСОБА_1 про зобов`язання Міжгірської селищної ради в повній мірі виконати рішення Міжгірського районного суду від 30.08.2012 року у цивільній справі №706/769/12-ц, усупереч змісту резолютивної частини цього рішення є безпідставною, не є адекватною змісту порушених прав, на які вказував позивач, котрі пов`язувалися із належним виконанням судового рішення у справі №706/769/12-ц, а тому з висновками місцевого суду про відмову в задоволенні таких вимог слід погодитися.

При цьому умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Стягувач, як сторона виконавчого провадження, має право на оскарження дій та бездіяльності державного чи приватного виконавця під час виконання судового рішення, якщо вважає порушеними власні права чи свободи в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень».

Крім того, за умови доведення наявності перешкод у реалізації своїх повноважень після поновлення на роботі, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості звертатися в судовому порядку за їх усуненням.

Як установлено вище судом, після видачі наказу по Відділу охорони здоров`я Міжгірської РДА від 05.06.2014 № 428-к та того як ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків головного лікаря Міжгірської районної лікарні, за зверненням ОСОБА_1 ухвалою Міжгірського районного суду від 12.01.2015 роз`яснено рішення Міжгірського районного суду від 30.08.2012 у справі № 706/769/12, а саме, що поновлення на попередній посаді означає наділення керівника установи, яким був ОСОБА_1 до звільнення, тими самими повноваженнями, які він мав до звільнення з роботи, а зміна назви посади не повинна впливати на процедуру поновлення на роботі, поновлений на роботі працівник повинен отримати ті ж функціональні права та обов`язки, які мав до звільнення.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказував, що звертався свого часу (у вересні 2012 року) до відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Закарпатській області із заявою про примусове виконання рішення Міжгірського районного суду від 30.08.2012 у справі № 706/769/12-ц. У зв`язку з невиконанням рішення на голову Міжгірської РДА ОСОБА_2 двічі було накладено штрафи та направлено до прокуратури подання про притягнення до кримінальної відповідальності за ознаками злочину, передбаченого ст. 382 КК України. Також посилався на те, що за заявою ОСОБА_1 було розпочато кримінальне провадження № 42012070110000003, оскільки Міжгірська РДА відмовилася виконати ухвалу Міжгірського районного суду від 12.01.2015 у цивільній справі №706/769/12. На переконання ОСОБА_1 , відділ примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Закарпатській області вичерпав дії та можливості передбачені Законом України «Про виконавче провадження» для виконання судового рішення у справі № 706/769/12-ц.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 надав повідомлення слідчого Хустського РУП ГУ НП в Закарпатській області від 15.11.2023, згідно якого по кримінальному провадженню № 42012070110000003 проводиться досудове розслідування.

Стосовно наведених посилань, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що належним способом захисту права позивача могло бути зобов`язання усунути перешкоди у виконанні посадових обов`язків за відповідною посадою. Проте, така вимога позивачем не була заявлена, зокрема у період часу із моменту поновлення його на роботі (наказом по Відділу охорони здоров`я Міжгірської РДА від 05.06.2014 № 428-к) та до моменту звільнення з роботи 27.04.2018.

Водночас слід зазначити, що Законом України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров`я щодо удосконалення надання медичної допомоги» від 07 липня 2011 року № 3611-VI внесені зміни до статті 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», в якій зазначено, що керівники комунальних закладів охорони здоров`я призначаються на посаду шляхом укладання з ними контракту.

Згідно з частиною дев`ятою статті 16 Основ законодавства України про охорону здоров`я керівники державних та комунальних закладів охорони здоров`я призначаються на посаду уповноваженим виконавчим органом управління власника закладу охорони здоров`я на конкурсній основі шляхом укладання з ними контракту на строк від трьох до п`яти років. Порядок проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров`я та порядок укладання контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров`я, а також типова форма такого контракту затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Зазначені положення законодавства знайшли своє відображення у статуті КНП «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області», затвердженому рішенням Міжгірської районної ради Закарпатської області від 05.09.2019 № 349, згідно з яким безпосереднє управління діяльністю підприємства здійснює Генеральний директор, який призначається на посаду і звільняється з посади головою районної ради відповідно до чинного законодавства. Умови оплати праці та матеріального забезпечення, права та обов`язки , відповідальність Генерального директора визначаються контрактом.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Порядок передачі об`єктів державної власності до комунальної власності визначається, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 року «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» № 1482. Отримавши об`єкт державної власності до комунальної власності, орган управління комунальною власністю здійснює нову реєстрацію цього об`єкта. У зв`язку з передачею за рішенням власника можуть змінюватись штатний розпис, трудові функції працівників та інше. У подальшому діяльність такого закладу, підприємства здійснюється у відповідності до законодавства, що регулює діяльність комунальних підприємств та/або закладів. Отже, у зв`язку з передачею медичного закладу до об`єктів комунальної власності можуть відбуватись зміни в організації роботи цього закладу, істотні умови праці можуть змінюватися. Право на працю є одним із найважливіших для фізичної особи прав, яке підлягає беззастережному захисту у разі найменшого його порушення роботодавцем, в тому числі, і у разі незаконного звільнення. Проте, це право повинно бути реалізовано працівником відповідно до норм чинного трудового законодавства та оформлено в установленому порядку трудовим договором.

Подібний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 23 вересня 2020 року в справі № 300/223/18, від 14 вересня 2022 року у справі № 308/12261/19, від 09 серпня 2023 року у справі №936/18/20.

Встановлено, що на підставі рішень Міжгірської районної ради Закарпатської області VІІ скликання від 05.09.2019 № 349 та №350 було ліквідовано комунальну установу «Міжгірська районна лікарня» та створено юридичну особу Комунальне некомерційне підприємство «Лікувально - профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області», та у зв`язку з ліквідацією Міжгірської районної лікарні 27.04.2018 ОСОБА_1 було звільнено з посади головного лікаря у зв`язку із скороченням даної посади.

Колегія суддів зауважує, що законність останнього звільнення ОСОБА_1 було предметом судового розгляду (справа № 302/613/18) та судами трьох інстанцій не встановлено порушень норм трудового законодавства при звільненні позивача відповідно до заявлених вимог.

З огляду на встановлений факт дотримання роботодавцем норм трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 , відсутні правові підстави для вирішення питання про поновлення його на роботі, а також стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку, визначеному статтею 235 КЗпП України.

Так, за період із 21.07.2014 (з моменту, коли позивач фактично приступив до виконання своїх посадових обов`язків після його поновлення на посаді головного лікаря) по 27.04.2018 (по день звільнення позивача з посади головного лікаря у зв`язку із скороченням даної посади), позивач безперервно працював на посаді головного лікаря, йому в повній мірі нараховувалась заробітна плата згідно його посадового окладу з усіма надбавками і доплатами, претензій щодо не нарахування чи неповного нарахування заробітної плати або невиплати нарахованої заробітної плати позивач не заявляв.

За відсутності вимушеного прогулу у період із 21.07.2014, безпідставною є вимога позивача про стягнення з сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації та з КНП «ЛПУ Міжгірська РЛ Міжгірської селищної Закарпатської області» солідарно середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, в зв`язку з тривалим невиконанням рішення Міжгірського районного суду від 30.08.2012 у цивільній справі №706/769/12-ц, починаючи з 21.07.2014 до дня ухвалення рішення у цій справі.

Згідно наданих суду довідок про заробітну плату головного лікаря та директора Міжгірської районної лікарні, посадові оклади як головного лікаря, так і директора Міжгірської районної лікарні однакові, різниця стосується лише надбавок і доплат, які залежать не від посади, а від стажу, кваліфікації, почесного звання тощо. При ньому заробітна плата позивача, з урахуванням всіх доплат і надбавок, була вищою за заробітну плату директора Міжгірської районної лікарні за весь період з 21.07.2014 по 27.04.2018. Тобто, розмір заробітної плати позивача не залежав від наділення чи не наділення позивача повноваженнями керівника Міжгірської районної лікарні.

З матеріалів справи (виділені матеріали щодо забезпечення позову) судом встановлено, що рішенням Хустської районної ради Закарпатської області за №70 від 24.12.2020 стверджується, що Міжгірська районна рада вийшла зі складу засновників Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області» і передала повноваження засновника Міжгірській селищній раді (а.с.156). Таким чином, колегія констатує, що на час вирішення справи існувала юридична особа «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської селищної ради Закарпатської області», з якою ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах.

Згідно статуту Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської селищної ради Закарпатської області», затвердженого рішенням Міжгірської селищної ради Закарпатської області за №719 від 21.01.2021, вбачається, що органами управління підприємства є власник та адміністрація підприємства, яка складається з генерального директора та заступників генерального директора. Безпосереднє управління діяльністю підприємства здійснює генеральний директор, який призначається на посаду і звільняється з посади селищним головою відповідно до чинного законодавства. Умови оплати праці та матеріального забезпечення, права та обов`язки, відповідальність генерального директора визначаються контрактом (а.с.145-150 виділених матеріалів).

Після створення цієї нової юридичної особи у Міжгірського селищного голови виникли підстави для призначення нового керівника (генерального директора) згідно з його статутом.

Переглядаючи справу суд апеляційної інстанції враховує, що статтею 2 ЦПК України визначені завдання та основні засади цивільного судочинства, зокрема, змагальність та диспозитивність.

Частина п`ята статті 12 ЦПК України передбачає, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

ЦПК України не надає суду такого права, як вихід за межі позовних вимог з власної ініціативи, оскільки норми матеріального права не повинні суперечити нормам процесуального права, якими суд керується при вирішенні спору (стаття 3 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Дослідивши обставини справи, ґрунтуючись на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегією суддів встановлено, що:

- обраний ОСОБА_1 спосіб захисту щодо ухвалення рішення про зобов`язання виконати інше рішення суду, не передбачений законом, не є адекватним змісту порушених прав, на які вказував позивач, не є ефективним, нівелює принцип обов`язковості судових рішень, а позовні вимоги в цій частині є ілюзорними, надуманими, безпідставними і до того ж суперечать змісту резолютивної частини цього рішення Міжгірського районного суду від 30.08.2012 року у цивільній справі №706/769/12-ц;

- за період із 21.07.2014 (з моменту, коли позивач фактично приступив до виконання посадових обов`язків після його поновлення на посаді головного лікаря) по 27.04.2018 (по день остаточного звільнення позивача з посади головного лікаря у зв`язку із скороченням даної посади), позивач безперервно працював на посаді головного лікаря, йому в повній мірі нараховувалась заробітна плата згідно його посадового окладу з усіма надбавками і доплатами, жодних претензій щодо повноти нарахування заробітної плати або невиплати нарахованої заробітної плати позивач не заявляв; відтак посилання на те, що позивач перебував у вимушеному прогулі починаючи з 21.07.2014 є безпідставним;

- протягом указаного періоду після поновлення на роботі по день остаточного звільнення, вимог про усунення перешкод у реалізації своїх повноважень в судовому порядку позивач не заявляв;

- починаючи з 28.04.2018 позивач остаточно припинив трудові відносини у зв`язку із його звільненням згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України. При цьому судовими рішеннями трьох інстанцій у справі № 302/613/18 звільнення позивача визнано законним, позивачу відмовлено у задоволенні його позову, в тому числі відмовлено у вимозі про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 28.04.2018;

- необґрунтованими є покликання позивача на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.04.2021, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2021 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/99686733), яким було скасовано рішення Міжгірської районної ради Закарпатської області від 05.09.2019 №350 «Про ліквідацію комунальної установи «Міжгірська районна лікарня» та рішення Міжгірської районної ради Закарпатської області від 05.09.2019 №349 «Про створення Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області, оскільки постановою Верховного Суду від 29.09.2022 згадані рішення скасовані, а провадження у справі закрито (https://reyestr.court.gov.ua/Review/106516001).

- у справі відсутні належні та допустимі докази щодо завдання позивачу моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідачів; позивач не довів, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, в чому вона проявилась, з урахуванням тієї обставини, що ОСОБА_1 отримав достатню та співмірну сатисфакцію відшкодування моральної шкоди на підставі інших судових рішень, ухвалених у зв`язку з неодноразовим незаконними звільненнями, незаконними притягненнями до дисциплінарної відповідальності та тривалим невиконанням рішення суду про поновлення на роботі.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, суд першої інстанції, належним чином дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, врахувавши фактичні обставини із заявленими позовними вимогами, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують. Судове рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, у відповідності дост. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін.

Щодо заяв позивача про постановлення у справі окремих ухвал

Апелянт у червні 2023 року подав до апеляційного суду заяви, в яких просив винести окремі ухвали про вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України державним службовцем ОСОБА_3 ; вчинення злочинів, передбачених ч.1 ст.366, ч.1 ст.364 КК України посадовими особами ліквідаційної комісії та ЄДР, вчинення злочинів, передбачених ч.1 ст.366, ч.2 ст.382, ч.1 ст.384 КК України посадовими особами КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня Маршаликом Е.Т., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Згідно зістаттею 385 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановленихстаттею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (частина перша статті 262 ЦПК України).

Отже, суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору, і постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Втім, виходячи з того, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 немає, тому у задоволенні заяв позивача про постановлення окремих ухвал слід відмовити.

Керуючись ст.368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст.381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 18 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30 листопада 2023 року.

Головуюча:

Судді: