Постанова

від 30.11.2023 по справі 369/15342/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 369/15342/20 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук Л.М.

Провадження № 22-ц/824/14203/2023 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

30 листопада 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.

при секретарі Дуб С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Бюро приватизації державного житла Товариства з обмеженою відповідальністю «Інком-Бізнес-Центр, Боярської міської ради, про визнання недійсним розпорядження органу приватизації Боярської міської ради від 10.02.1993 року №153, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, відновлення права на приватизацію квартири,-

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Боярська міська рада, про визнання недійсним розпорядження органу приватизації Боярської міської ради від 10.02.1993 року №153, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, відновлення права на приватизацію квартири.

Позовні вимоги обґрунтовані, тим, що позивач в період з 13.04.1983 року по 20.02.2013 року був зареєстрований та проживав разом зі своєю матір`ю - відповідачем по справі в однокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Викладене підтверджується Довідкою про реєстрацію місця проживання №13-07/3635 від 29.09.2020 р., виданою відділом реєстрації місця проживання громадян та формування реєстру територіальної громади виконавчого комітету Боярської міської ради.

Після зняття з реєстрації, позивач протягом тривалого часу безперешкодно користувався квартирою.

У 2020 році у позивача через погіршення відносин із матір`ю та певні життєві обставини виникла необхідність виділення в натурі частки у квартирі.

З метою збирання доказової бази для підготовки відповідної позовної заяви про виділ частки майна в натурі, позивач звертався до Бюро приватизації державного житла у м. Боярка за результатами звернення видана довідка №1 від 06.10.2020 р. в якій зазначено, що згідно наявних даних, квартира, в якій був зареєстрований позивач з 13.04.1983 р. по 20.02.2020 р. приватизована на підставі розпорядження Боярської міської ради від 10.02.1993 року № 153 на іншу особу. Таким чином, у жовтні 2020 року позивач дізнався про порушення його права на приватизацію квартири як неповнолітньої особи, яка є членом сім`ї наймача, була зареєстрована в Квартирі, та проживала у ній.

ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним розпорядження органу приватизації Боярської міської ради від 10.02.1993 року №153. Визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Відновити право ОСОБА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 , на приватизацію квартири АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, 11 серпня 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2023 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що в рішенні суду першої інстанції зазначено, що відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності до вимог позивача. Зазначене не підтверджується матеріалами даної цивільної справи, адже матеріали справи не містять клопотання відповідача про застосування строків позовної давності.

Окрім того, підготовче провадження по даній цивільній справі закрито 19.10.2022 року. Вважає, що сторони до 19.10.2022 року мали право подавати заяви та клопотання, а суд з`ясовувати питання відповідно до вимог ч. 2 ст. 197 ЦПК України.

02.01.2023 року, відповідачем було подано відзив з порушенням процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву, який визначений ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.12.2020 року, як 15-денний строк з моменту отримання даної ухвали.

У відзиві від 02.01.2023 року не зазначено підстав з яких відповідачем було порушено строки для подачі відзиву, а щодо поновлення строку на подання відзиву з поважних причин.

Клопотання про продовження процесуального строку на подання відзиву відповідач також до суду першої інстанції не подавав.

Суд першої інстанції приєднав з порушенням процесуальних норм даний відзив на позовну заяву відповідача до матеріалів справи та дійшов невідповідним висновкам, що не відповідають обставинам справи, зокрема.

Невірно визначив, що позивачем не надано доказів того, з якого саме часу позивач дізнався про порушення своїх прав та не надав доказів.

У рішенні зазначає, що у справі відсутнє Свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

У матеріалах справи міститься Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 247626413 від 10.03.2021 року, окрім того, даний витяг містить відомості щодо Свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.09.2021 було задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 .

Апелянт вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для даної справи, дійшов невідповідних висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які судом першої інстанції визнано встановленими, що у сукупності призвело до незаконного необгрунтованого ухвалення рішення.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзивів на апеляційну скаргу не надходив, відповідач не скористався своїм правом для подачі відзиву.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

Представник апелянт ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просила її задовольнити. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове яким позовні вимоги задовольнити.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином про дату, час та місце розгляду справи по суті, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом першої інстанції встановлено, що 19.02.1993 року органом приватизації житла Боярської міської ради Київської області видано на ім`я ОСОБА_2 розпорядження № 153/37 про приватизацію квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вимога щодо визнання недійсним розпорядження органу приватизації Боярської міської ради Київської області № 153/37 від 19.02.1993 року.

Обґрунтовується ч. 1,2 ст. 61 та ч. 1 ст. 65 Житлового кодексу Української PCP, від 30.06.1983 (в редакції, чинній на момент приватизації Квартири) користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання позивача №13-07/3635 від 29.09.2020 р., виданою відділом реєстрації місця проживання громадян та формування реєстру територіальної громади виконавчого комітету Боярської міської ради про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , з 13.04.1983 року по 20.02.2013 року.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що розпорядження органу приватизації Боярської міської ради Київської області № 153/37 від 19.02.1993 року, є незаконним.

Позивач просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Встановив, що в матеріалах справи відсуне свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідачем заявлено клопотання про застосування позовної давності до вимог позивача. Оскаржуване розпорядження було видано 19.02.1993 року, з позовом до суду позивач звернувся 03.12.2020 року, доказів того, що про порушення його прав йому стало відомо лише у 2020 році суду не надано.

Суд першої інстанції з урахуванням клопотання відповідача дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з підстав пропуску строку позовної давності.

Позиція суду апеляційної інстанції

Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухвалених судових рішень в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена законом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу за відсутності підстав для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За нормами ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до положень статей 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з приписами статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено колегією суддів, 19.02.1993 року органом приватизації житла Боярської міської ради Київської області видано на ім`я ОСОБА_2 розпорядження № 153/37 про приватизацію квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ., яке позивач просив визнати недійсним.

Посилаючись на ч. 1,2 ст. 61 та ч. 1 ст. 65 Житлового кодексу Української PCP, від 30.06.1983 (в редакції, чинній на момент приватизації Квартири) користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Позивач надав довідку про реєстрацію місця проживання №13-07/3635 від 29.09.2020 р., виданою відділом реєстрації місця проживання громадян та формування реєстру територіальної громади виконавчого комітету Боярської міської ради про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , з 13.04.1983 року по 20.02.2013 року.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців, у випадку влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Згідно до ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Відповідно до п. 1 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 передачі у власність громадян підлягають квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, жилі приміщення у гуртожитках, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Згідно п. 4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 1 ст. 21 ЦК України).

Колегія суддів погодилась з висновкам суду першої інстанції щодо того що розпорядження органу приватизації Боярської міської ради Київської області № 153/37 від 19.02.1993 року, є незаконним.

Проте звертає увагу на те що позивач просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 , до матеріалів справи його не надає.

Судова колегія вважає, що перш, ніж застосувати позовну давність, суд правильно з`ясував та зазначив у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з вимогами частини першої статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

За результатами перевірки доводів апелянта щодо помилкового висновку суду про відмову у позові у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності колегія суду дійшла наступних висновків.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

У статті 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина четверта, п`ята статті 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Відповідно до ст. 375 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене судова колегія вважає, що суд повно та всебічно встановив обставини у справі та ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності . В апеляційній скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість скасування чи зміни судового рішення. Тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося.

Керуючись ст. ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст. 3 СК України, ст. ст. 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 223, 258-259, 263-265, 268, 273, 353, 354, 268, 367, 368, 375, 383, 384 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст складено 30 листопада 2023 року

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді В.І. Олійник

Л.П. Сушко