Постанова

від 30.11.2023 по справі 205/6223/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 205/6223/22

провадження № 61-8732св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальний заклад освіти «Середня загальноосвітня школа № 88» Дніпровської міської ради,

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2023 року у складі судді Басової Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року у справі у складі колегії суддів: Барильської А. П., Деркач Н. М., Заворотного К. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа № 88» Дніпровської міської ради (далі ? КЗО «Середня загальноосвітня школа №88») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.

Позов мотивований тим, що з серпня 1991 року вона працювала на посаді вчителя трудового навчання КЗО «Середня загальноосвітня школа № 88». 15 червня 2020 року на виконання вимог Закону України «Про повну загальну середню освіту» між нею та відповідачем змінено форму безстрокового трудового договору шляхом його припинення та укладено строковий договір з 01 липня 2020 року до 30 червня 2021 року, про що видано наказ № 38-к/тр. На підставі наказу від 30 червня 2021 року № 43-к їй продовжено строк трудового договору з 01 липня 2021 року до 21 серпня 2022 року. 10 червня 2022 року з ініціативи відповідача вона написала заяву - згоду на продовження трудових відносин на умовах строкового договору на період з 22 серпня 2022 року до 21 серпня 2023 року. У зв`язку з відсутністю заперечень про припинення трудових відносин та враховуючи написану нею заяву, наказом від 13 червня 2022 року № 36-к/тр затверджено попереднє комплектування закладу освіти педагогічними працівниками на 2022-2023 року, відповідно до якого їй встановлено педагогічне навантаження на 2022-2023 роки. У липні 2022 року їй було надані щорічні відпустки за 2022 рік, а саме: з 25 липня 2022 року на 28 календарних днів, з 23 серпня 2022 року на 4 календарні дні. Водночас з 08 серпня 2022 року до 23 серпня 2022 року вона перебувала на лікарняному, а тому термін відпустки мав бути продовжений на строк її тимчасової непрацездатності.

Всупереч наведеному, наказом КЗО «Середня загальноосвітня школа № 88» від 22 серпня 2022 року № 61-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 » її було звільнено з посади вчителя трудового навчання з 22 серпня 2022 року у зв`язку з припиненням дії трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України. З вказаним наказом її було ознайомлено 24 серпня 2022 року, а 26 серпня 2022 року ? повернуто трудову книжку.

Зазначала, що її звільнено незаконно, оскільки не допускається звільнення в період тимчасової непрацездатності та ще і в період щорічної відпустки, яка в такому випадку повинна бути продовжена на період тимчасової непрацездатності.

ОСОБА_1 просила суд:

визнати незаконним та скасувати наказ КЗО «Середня загальноосвітня школа № 88» від 22 серпня 2022 року №61-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 »;

поновити ОСОБА_1 на посаді вчителя трудового навчання КЗО «Середня загальноосвітня школа № 88».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року, позов задоволено частково. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади вчителя трудового навчання КЗО «Середня загальноосвітня школа № 88» відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України, з 22 серпня 2022 року на 12 вересня 2022 року. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи судове рішення суд першої інстанції виходив із того, що:

виходячи з особливостей форми трудового договору, який укладається з педагогічними та науково-педагогічними працівниками, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника, а також додаткові підстави розірвання договору;

переукладання строкового трудового договору (контракту) чи продовження строку його чинності у випадках, що підпадають під частину другу статті 23 КЗпП України, не передбачає набуття трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк. За таких обставин доводи позивача про те, що у зв`язку із неодноразовим продовженням трудових відносин шляхом укладення контрактів, трудовий договір набув ознак безстроковості є необґрунтованими. Подібний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 607/18964/18 (провадження № 61-17321св19). При цьому чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту;

разом з тим, не допускається звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці. Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 501/1928/18 , від 30 жовтня 2019 року у справі № 310/2284/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 320/7991/16, від 11 червня 2020 року у справі № 481/1043/17. Продовження щорічної відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, що настала під час відпустки, відбувається автоматично (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 712/9213/18). Порушення відповідачем вимог частини третьої статті 40 КЗпП України може бути усунуто судом шляхом зміни дати звільнення позивача, а тому наявні підстави для зміни дати звільнення ОСОБА_1 з 22 серпня 2022 року на 12 вересня 2022 року.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин. Таким чином, доводи ОСОБА_1 про те, що вона продовжувала фактично трудові відносини з відповідачем, що, на її думку, підтверджується наказом про відпустки на період 2022-2023 років та складання плану щодо педагогічного складу закладу у червні 2022 року, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки такі твердження є безпідставними;

з урахуванням наданих письмових доказів та встановлених на їх підставі фактичних обставин справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що захистити права ОСОБА_1 у належний спосіб, який узгоджується із усталеною судовою практикою, належить шляхом зміни дати звільнення позивача з посади вчителя трудового навчання КЗО «Середня загальноосвітня школа № 88» відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, з 22 серпня 2022 року на 12 вересня 2022 року, з урахуванням днів лікарняного та відпустки;

доводи позивача про врахування рішення Конституційного Суду у справі

№ 1-5/2020 (118/20) щодо неконституційності положень абзацу 3 частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіти» колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі зміни відбулись вже після видання оспорюваного наказу та ухвалення судом рішення у справі, а саме 07 лютого 2023 року, тоді як здатність закону регулювати відносини з моменту їхнього виникнення у минулому є зворотною дією нормативно-правового акту, що можливо лише у разі скасування чи пом`якшення юридичної відповідальності, що в цьому випадку є неможливим та суперечить статті 58 Конституції України.

Аргументи учасників справи

07 червня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням уточненої касаційної скарги, просила скасувати оскаржені судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що 07 лютого 2023 року, в період коли оскаржуване судове рішення не набрало законної сили, рішенням Конституційного Суду України по справі № 1- 5/2020(118/20) за конституційним поданням 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», Конституційний Суд України вирішив: «визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-ІХ, згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років», унаслідок чого унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів із цією категорією педагогічних працівників. Абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-ІХ, визнаний неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.». Разом з тим, апеляційний суд не врахував, що у вказаних спірних правовідносинах мало бути застосовано вказане рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020(118/20).

Зі змісту обставин і мотивів, викладених в мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року, суд встановив, що дії держави в особі законодавчої гілки влади порушили право педагогічних працівників, які мають (мали) право на пенсію за віком, в тому числі й її право, на працю, створивши законодавчі обмеження на укладення безстрокових трудових договорів або не припинення раніше укладених безстрокових трудових договорів. Таким чином, відсутність законодавчих обмежень щодо продовження безстрокового трудового договору - не призвела б до порушення її права на працю та не було б підставою для її звільнення на підставі оскаржуваного наказу від 22 серпня 2022 року № 61-к/тр. У випадку якби законодавча гілка влади України не встановлювала нормативних обмежень (частина друга статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту») щодо необхідності укладення строкових трудових контрактів з педагогічними працівниками, які досягли пенсійного віку, не виникли б спірні правовідносини в частині продовження безстрокових трудових договорів. Вказана категорія педагогічних працівників продовжувала б працювати за безстроковими трудовими договорами, звільнення таких працівників проводилось на інших підставах, і як наслідок не призвело б до порушення їх прав на працю.

10 серпня 2023 року КЗО «Середня загальноосвітня школа №88» до Верховного Суду надіслав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти мають пряму дію в часі, тобто регулюють відносини, що виникли після набрання чинності цими актами, а також відносини, які виникли до набрання чинності нормативно-правовими актами і продовжують існувати на час набрання ними чинності. У другому випадку такі акти поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин. В окремих випадках законодавець вказівкою в перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегуляторний вплив визнаного нечинним нормативно-правового акта на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» (переживаюча дія). Здатність закону регулювати відносини з моменту їхнього виникнення у минулому, є зворотною дією нормативно-правового акта в часі, яка для цілей стабільності суспільних відносин застосовується лише в разі скасування чи пом`якшення юридичної відповідальності.

У пункті 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2023 від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020(118/20) визначено, що абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX утрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього Рішення. У Рішенні Конституційного Суду України не сформульовано юридичної позиції стосовно правових наслідків визнання неконституційним положення абзацу третього частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року. Це Рішення також не містить будь-якого іншого визначеного Судом порядку його виконання. За таких обставин вказане Рішення Конституційного Суду не має ретроактивної дії та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що на виконання вимог абзацу 3 частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», підпункту 2 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про повну загальну середню освіту», наказом КЗО «Середня загальноосвітня школа № 88» від 15 червня 2020 року №38-к/тр змінено форму трудового договору ОСОБА_1 , вчителю трудового навчання, яка отримує пенсію за віком, а саме: припинено безстроковий трудовий договір 30 червня 2020 року та укладено строковий трудовий договір з 01 липня 2020 року по 30 червня 2021 року.

Наказом КЗО «Середня загальноосвітня школа № 88» від 30 червня 2021 року № 43-к/тр продовжено термін строкового трудового договору ОСОБА_1 , вчителю трудового навчання, яка отримує пенсію за віком, з 01 липня 2021 року по 21 серпня 2022 року.

Згідно з пунктами 2, 3 наказу КЗО «Середня загальноосвітня школа № 88» від 25 липня 2022 року № 43-к/т надано ОСОБА_1 , вчителю трудового навчання, частину щорічної відпустки за 2022 рік з 25 липня 2022 року на 28 календарних днів; частину щорічної відпустки за 2022 рік з 23 серпня 2023 року на 4 календарних дні.

Відповідно до наказу КЗО «Середня загальноосвітня школа № 88» від 22 серпня 2022 року № 61/1-к/тр звільнено ОСОБА_1 , вчителя трудового навчання, із займаної посади 22 серпня 2022 року у зв`язку з припиненням трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України. Виплачено ОСОБА_1 компенсацію за 18 днів відпустки, невикористаної у зв`язку з перебуванням на лікарняному під час основної відпустки.

ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатною у період з 08 серпня 2022 року до 23 серпня 2022 року.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).

У Рішенні від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що свобода праці означає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей; реалізація права громадянина на працю здійснюється в спосіб укладення ним трудового договору і виконання кола обов`язків за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, що визначено структурою і штатним розписом підприємства, установи чи організації (перше речення абзацу другого, абзац третій підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини). Укладаючи трудовий договір з роботодавцями, громадяни реалізують своє конституційне право на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов`язків; трудовий договір є основним юридичним фактом, із яким пов`язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин (перше, друге речення абзацу другого пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98).

За приписами частини першої та третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладають у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, визначених законодавчими актами.

16 січня 2020 року прийнято Закону України «Про повну загальну середню освіту» № 463-ІХ , яким визначено правові, організаційні та економічні засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти.

Абзацом 3 частини другої статті 22 цього Закону визначено, що педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

У підпункті 2 пункту 3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту» передбачено, що до 01 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язані припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України. Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 цього Закону.

Підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2023 року у справі № 158/2439/22 (провадження № 61-7411св23) вказано, що «в практиці Верховного Суду усталеним є підхід про те, що судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог не підлягає примусовому виконанню і тому не може переглядатися за виключними обставинами (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 07 липня 2023 року в справі №818/1793/18 (провадження № К/9901/27229/19). У справі, що переглядається, після ухвалення рішення суду першої інстанції Рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 в справі № 1-5/2020(118/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX, згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років», унаслідок чого унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів із цією категорією педагогічних працівників. Конституційний Суду України також вказав, що оспорювані приписи Закону ставлять педагогічних працівників у нерівне, невигідне і вразливе становище залежно від наявності у них певного виду власності (пенсійних виплат) та форми власності відповідного закладу загальної середньої освіти: ці приписи Закону поширюються на педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, однак не поширюються на педагогічних працівників тих закладів загальної середньої освіти, що не належать до державної або комунальної власності. Тому приписи абзацу третього частини другої статті 22 Закону не відповідають частинам першій, другій статті 24 Конституції України. … Слід підкреслити, що Об`єднана палата Касаційного цивільного суду застосовувала рішення Конституційного Суду України ухвалені після прийняття судових рішень суду, що переглядалися касаційним судом (див.: постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року в справі № 688/1619/17-ц (провадження № 61-24783св18), та постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/9278/16-ц (провадження № 61-33331сво18). Такий підхід вочевидь відображає розумну передбачуваність судового рішення, оскільки дозволяє уникнути ситуації, за якої при вирішенні справи застосовано неконституційну норму і особа позбавлена переглянути таке рішення суду за виключними обставинами. Тому необґрунтовані посилання апеляційного суду на те, що у рішенні Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020(118/20) встановлено, що абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX не відповідає Конституції України та втрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення, а отже, на час укладання строкового трудового договору та на час звільнення позивача 22 серпня 2022 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» був чинним, і відсутні правові підстави для висновку про незаконність звільнення позивача»

У справі, що переглядається:

після ухвалення рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2023 року рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 у справі № 1-5/2020 (118/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту». Вказано, що абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», визнаний неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;

в апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначала, що саме дії держави в особі законодавчої гілки влади порушили її право на працю, як педагогічного працівника, який має право на пенсію за віком, створивши законодавчі обмеження на укладення безстрокових трудових договорів або не припинення раніше укладених безстрокових трудових договорів. Вказувала, що відсутність таких обмежень не призвела б до порушення її права на працю, а рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 у справі № 1-5/2020 (118/20) може бути підставою для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції.

апеляційний суд не врахував, що положення нормативно-правового акта, що суперечать Конституції України, згідно з вимогами частини шостої статті 10 ЦПК України не застосовуються судом; Об`єднана палата Касаційного цивільного суду застосовувала рішення Конституційного Суду України ухвалені після прийняття судових рішень, що переглядалися касаційним судом і такий підхід вочевидь відображає розумну передбачуваність судового рішення, оскільки дозволяє уникнути ситуації, за якої при вирішенні справи застосовано неконституційну норму і особа позбавлена переглянути таке рішення суду за виключними обставинами. Тому необґрунтовані посилання апеляційного суду на те, що зміни до статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» відбулися після ухвалення 07 лютого 2023 року Рішення Конституційним Судом України.

Суди при вирішенні справи не врахували неконституційність абзацу третього частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років», не оцінювали зміст позовних вимог та обставини справи з урахуванням наведеної неконституційності норми закону, тому зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2023 року у справі № 158/2439/22 (провадження № 61-7411св23), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення ? скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року скасувати.

Передати справу № 205/6223/22 на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2023 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. М. Коротун

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук