Постанова

від 07.11.2023 по справі 910/4475/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2023 р. Справа№ 910/4475/19 (910/3262/19)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Полякова Б.М.

Сотнікова С.В.

за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.

у присутності представників сторін:

від позивача: Клименко О.В. за довіреністю

від відповідача-1: Пиріг О.В. за довіреністю

від відповідача-2: Безпалюк Н.В. згідно ордера

від третьої особи: Ярошенко А.С. за довіреністю

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 року

у справі №910/4475/19(910/3262/19) (суддя Чеберяк П.П.)

за позовом Національного банку України

до Публічного акціонерного товариства "Златобанк"

Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання недійсним правочину

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 року у справі №910/4475/19(910/3262/19) позов задоволено; визнано недійсним односторонній правочин-заяву ТОВ "Соларенерго" №12-1 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013; стягнуто з ПАТ "Златобанк" на користь Національного банку України судовий збір у розмірі 960,00 грн.; стягнуто з ТОВ "Соларенерго" на користь Національного банку України судовий збір у розмірі 960,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Соларенерго" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 року у справі №910/4475/19(910/3262/19) повністю та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М.,судді:Поляков Б.М.,Пантелієнко В.О.

У зв`язку з перебуванням судді Пантелієнка В.О. у відпустці витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2023 для розгляду справи №910/4475/19(910/3262/19) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Поляков Б.М., Копитова О.С

Ухвалою суду від 07.08.2023 вищевказаною колегією суддів відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Соларенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 року у справі №910/4475/19 (910/3262/19), повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4475/19(910/3262/19) за позовом Національного банку України до ПАТ "Златобанк", ТОВ "Соларенерго", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним правочину.

21.08.2023 супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/4475/19(910/3262/19)/4995/2023 від 17.08.2023 витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

У зв`язку з перебуванням судді Копитової О.С. у відпустці витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2023 для розгляду справи №910/4475/19(910/3262/19) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя-Остапенко О.М.,судді:Сотніков С.В., Поляков Б.М.

Ухвалою суду від 28.08.2023 поновлено скаржнику строк для подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Соларенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі №910/4475/19(910/3262/19), встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 26.09.2023 за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У поданих через відділ документального забезпечення суду відзивах на апеляційну скаргу позивач, відповідач-1 та третя особа просять залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

В судовому засіданні 26.09.2023 протокольною ухвалою суду оголошено перерву у справі до 07.11.2023 на підставі положень ст. 216 ГПК України.

Представник скаржника в судовому засіданні 07.11.2023 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі №910/4475/19 (910/3262/19) та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представники позивача, відповідача-1 та третьої особи в судовому засіданні проти вимог скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечували, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

07.11.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 19.06.2023 року у даній справі - скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як встановлено судом, у березні 2019 року Національний банк України (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Златобанк" (відповідач-1) та ТОВ "Соларенерго" (відповідач-2) про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ "Соларенерго" №12-1 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що майнові права за кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013 перебувають у заставі Національного банку України відповідно до договору застави №12/ЗМП/2 від 26.03.2014 року, а відтак вчинення відповідачем-2 одностороннього правочину про зарахування однорідних грошових вимог без згоди НБУ порушує права останнього, як заставодержателя за вказаним договором застави, та впливає на втрату предмета застави.

За твердженням банку, за спірною заявою відбулось зарахування вимог, які не відповідають умовам зустрічності, однорідності (різні валюти зобов`язань) та настання строку виконання відповідних зобов`язань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2019 року вказану позовну заяву НБУ прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/3262/19, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

ТОВ "Соларенерго", в свою чергу, посилаючись на судові рішення у справі №910/20978/15, у поданому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав його необґрунтованості. Також відповідачем-2 заявлено про пропуск НБУ строку на звернення до суду з даним позовом та застосування відповідних наслідків такого пропуску.

В подальшому, 19.06.2019 Господарським судом міста Києва відкрито провадження у справі №910/4475/19 про банкрутство ПАТ "Златобанк".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 року справу №910/3262/19 передано для розгляду в межах справи №910/4475/19 про банкрутство ПАТ "Златобанк".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2020, серед іншого, прийнято справу №910/3262/19 за позовом Національного банку України до ПАТ "Златобанк" та ТОВ "Соларенерго" про визнання недійсним правочину до розгляду в межах справи №910/4475/19 про банкрутство ПАТ "Златобанк".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2023 залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1.

За наслідками розгляду заявлених позовних вимог Національного банку України рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 року у справі №910/4475/19(910/3262/19) позов задоволено; визнано недійсним односторонній правочин-заяву ТОВ "Соларенерго" №12-1 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013; стягнуто з ПАТ "Златобанк" на користь Національного банку України судовий збір у розмірі 960,00 грн.; стягнуто з ТОВ "Соларенерго" на користь Національного банку України судовий збір у розмірі 960,00 грн.

Судове рішення мотивовано обґрунтованістю та доведеністю заявлених позивачем вимог.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що односторонній правочин - заява ТОВ "Соларенерго" №12-1 від 12.02.2015 про зарахування зустрічних грошових вимог суперечить вимогам законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

При цьому, на переконання місцевого господарського суду, позивач звернувся до суду з даним позовом в межах строку позовної давності; встановлені судами обставини у справі №910/20978/15 не є преюдиційними у даній справі; судовий розгляд справи №910/4475/19(910/3262/19) з іншим предметом спору та з іншим складом учасників жодним чином не порушує принципу правової визначеності.

ТОВ "Соларенерго" з даним рішення суду не погоджується та в поданій апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції фактичних обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального права, наголошує на тому, що метою позову є фактичний перегляд рішення суду, яке набрало законної сили, що є порушенням принципу остаточності та обов`язковості судового рішення, як складової принципу правової визначеності.

Також, за твердженням скаржника, позивачем пропущено строки позовної давності, однак судом помилково не застосовано наслідки спливу таких строків.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення вказаного рішення, колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду та вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.01.2013 року між ПАТ "Златобанк" (кредитодавець) та ТОВ "Соларенерго" (позичальник) було укладено Кредитний договір №8/33/13- KLMV (далі - Кредитний договір).

Відповідно до пункту 1.1. Кредитного договору в порядку та на умовах, встановлених цим Кредитним договором та чинним законодавством України, кредитодавець надає позичальнику кредит, а позичальник зобов`язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього Кредитного договору.

Згідно з пунктом 1.2. Кредитного договору кредитодавець надає позичальнику кредитні кошти у наступних валютах: у гривні та доларах США у формі відкриття відкличної Кредитної лінії, в межах максимального ліміту заборгованості, визначеного цим Кредитним договором. Базовою валютою є гривня. Кредит може надаватися траншами у будь-якій валюті, зазначеній в Кредитному договорі, відповідно до письмової заяви позичальника.

Максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становив 110 000 000,00 грн. Кінцева дата повернення кредиту не пізніше 19.07.2013 року включно. Додатковими договорами до Кредитного договору було внесено зміни, в тому числі строк користування кредитом було продовжено до 27.07.2015 року.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за Кредитним договором між відповідачем-1 та відповідачем-2, зокрема, були укладені наступні договори:

- договір іпотеки від 18.02.2013, посвідчений приватним нотаріусом Рогатинського нотаріального округу Дзерою Л.О., зареєстрованого в реєстрі за №363, відповідно до якого позивач передав в іпотеку належну йому на праві власності земельну ділянку кадастровий номер 6534755500:02:001:0050, площею 34 га, яка розташована за адресою: Херсонська область, Скадовський район, Лазурненська селищна рада;

- договір іпотеки від 31.07.2013, посвідчений приватним нотаріусом Рогатинського нотаріального округу Дзерою Л.О., зареєстрованого в реєстрі за №2540, відповідно до якого позивач передав в іпотеку належну йому на праві власності сонячну електростанцію "Лазурне" та споруди з системами кріплень сонячних модулів, розташовані за адресою: Херсонська область, Скадовський район, с. Лазурне, вул. Приозерна, 1 "а".

05.03.2014 року між Національним банком України (кредитор) та ПАТ "Златобанк" (позичальник) укладено кредитний договір №12, відповідно до п.1.1 якого кредитор надає позичальнику кредит для забезпечення ліквідності.

З метою забезпечення виконання зобов`язань відповідача-1 за вказаним договором, між сторонами було укладено договір застави майнових прав №12/ЗМП/2 від 26.03.2014, предметом застави за яким є майнові права за кредитними договорами, що укладені між відповідачем-1 і юридичними та фізичними особами, перелік яких наведений у додатку №1 до договору (боржники).

У пункті 1.3 Договору застави визначено, що надана застава забезпечує належне виконання заставодавцем вимог заставодержателя, що випливатимуть з Кредитного договору, а також усіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, а також з усіх окремих кредитних договорів (та змін до нього в тому числі щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, що наведені у цьому договорі).

Згідно з додатком №1 до Договору застави у забезпечення надано, зокрема, майнові права за Кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2.

Через проблеми ліквідності у відповідача-1 та з метою недопущення погіршення стану ліквідності відповідача-1 і захисту інтересів його вкладників і кредиторів, Національним банком України було прийнято Постанову Правління НБУ від 04.12.2014 №777/БТ "Про віднесення АТ "Златобанк" до категорії проблемних" строком до 180 днів. Для стабілізації діяльності банку та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови та до кінця визначеного строку для ПАТ "Златобанк" були встановлені обмеження в його діяльності, в тому числі такі, як:

- не допускати проведення будь-яких активних операцій з інсайдерами та пов`язаними особами;

- погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку, приймати тільки в грошовій формі;

- погашення заборгованості за наданими кредитами та іншими активними операціями шляхом набуття права власності на об`єкти застави здійснювати за погодженням з куратором банку;

- не здійснювати дострокового повернення коштів інсайдерам та пов`язаним особам;

- не допускати проведення будь-яких операцій за чинними договорами, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та інші.

11.08.2017 ПАТ "Златобанк" листом №2323 повідомило Національний банк України про наступне.

12.02.2015 між ПАТ "Златобанк" (боржник), ТОВ "Соларенерго" (новий кредитор) та ТОВ "Агрофірма сошників плюс" (первісний кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги №100 (далі - Договір про відступлення-1).

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3 Договору про відступлення-1 в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває належне первісному кредиторові право вимоги у боржника грошових коштів на загальну суму, що складає еквівалент 6 465 236,70 доларів США, в обсязі та умовах, що існували на момент переходу цих прав. За цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного та реального виконання обов`язку з повернення залишку коштів в розмірі, що складає еквівалент 6 465 236,70 доларів США.

Згідно з п.1.4 Договору про відступлення-1 право вимоги засновано на правочинах, укладених між первісним кредитором та боржником, а також на договорах відступлення прав вимоги, укладених первісним кредитором з клієнтами боржника згідно переліку, що додається до даного договору.

Як передбачено п.1.7 Договору про відступлення-1, підписанням цього договору ПАТ "Златобанк" підтверджує факт належного повідомлення про відступлення прав вимоги, визнає відступлення прав грошової вимоги в розмірі, зазначеному в пункті 1.3 цього договору, та зобов`язується виконувати свої обов`язки за правочинами на користь нового кредитора. Одночасно з передачею прав вимоги новому кредитору припиняються зобов`язання боржника по відношенню до первісного кредитора.

12.02.2015 між ПАТ "Златобанк" (боржник), ТОВ "Соларенерго" (новий кредитор) та ТОВ "Будинок Краусса" (первісний кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги (надалі - Договір про відступлення-2).

Відповідно до Договору про відступлення-2 банк має зобов`язання з повернення грошових коштів згідно з договорами, що зазначені нижче на загальну суму 2 528 869,61 доларів США, 82 762 615,83 грн. (що є еквівалентом 3 271 365,92 доларів США), 158 245,45 євро (що є еквівалентом 178 769,88 доларів США), 217 516,90 російських рублів (що є еквівалентом 3 323,60 доларів США):

- договір банківського рахунку №8380-ЮР від 16.10.2014, укладений між ПАТ "Златобанк" та ПрАТ "Бахмутский аграрний союз";

- договір банківського рахунку №2477-ЮР від 19.08.2011, укладений між ПАТ "Златобанк" та ТОВ "Регіон";

- договір банківського рахунку фізичної особи від 20.03.2014, укладений між ПАТ "Златобанк" та ОСОБА_1 ;

- договір про відкриття поточного рахунку та надання і використання платіжної картки від 18.03.201, укладений між ПАТ "Златобанк" та ОСОБА_1 ;

- договір банківського рахунку фізичної особи від 20.03.2014, укладений між ПАТ "Златобанк" та ОСОБА_2 ;

- угода про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб №076689, яка укладена між ПАТ "Златобанк" та ОСОБА_3 ;

- договір про відкриття поточного рахунку та надання і використання платіжної картки від 03.09.2013, укладений між ПАТ "Златобанк" та ОСОБА_3 ;

- угода про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб №079123 від 19.01.2015, яка укладена між ПАТ "Златобанк" та ОСОБА_3 ;

- договір банківського вкладу №062703 "Класичний плюс" в іноземній валюті від 06.06.2014, укладений між ПАТ "Златобанк" та ОСОБА_3 ;

- договір банківського вкладу №060929 "Весняний" в іноземній валюті від 07.05.2014, укладений між ПАТ "Златобанк" та ОСОБА_3 ;

- угода про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб №077401 від 17.12.2014, яка укладена між банком та ОСОБА_3 ;

- договір банківського рахунку №7587-ЮР від 26.02.2014, укладений між ПАТ "Златобанк" та ПрАТ "Аквасервіс";

- договір банківського рахунку №5432-ЮР від 04.02.2013, укладений між ПАТ "Златобанк" та ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість".

Відповідно до Договору про відступлення-2 права вимоги до ПАТ "Златобанк" за вищезазначеними договорами на загальну суму, еквівалентну 5982329,01 доларів США, були передані/відступлені відповідними особами-кредиторами (клієнтами, вкладниками) банку на користь ТОВ "Будинок Краусса" за наступними договорами: договір №1 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір №2 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір №3 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір №4 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір №5 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір №6 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір №7 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір №8 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015; договір №9 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015; договір №10 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015; договір №11 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015; договір №12 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015; договір №13 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015.

Згідно з п.1.5 Договору про відступлення-2 підписанням цього договору банк підтверджує факт належного повідомлення про відступлення прав вимоги, визнає відступлення прав грошової вимоги в розмірах, зазначених в абзаці (А) в преамбулі цього договору, та зобов`язується виконувати свої обов`язки за договорами банківського рахунку на користь нового кредитора. Одночасно з передачею прав вимоги новому кредитору припиняються зобов`язання боржника по відношенню до первісного кредитора.

12.02.2015 між ПАТ "Златобанк" (боржник), ТОВ "Соларенерго" (новий кредитор) та Національним університетом "Львівська політехніка" (первісний кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги №102 (далі - Договір про відступлення-3).

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3 Договору про відступлення-3 в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває належне первісному кредиторові право вимоги у боржника грошових коштів на загальну суму, що складає еквівалент 1 805 038,47 доларів США, в обсязі та умовах, що існували на момент переходу цих прав. За цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного та реального виконання обов`язку з повернення залишку коштів в розмірі, що складає еквівалент 1 805 038,47 доларів США.

Згідно з п.1.4 Договору про відступлення-3 право вимоги засновано на правочинах, укладених між первісним кредитором та боржником, а також на договорах відступлення прав вимоги, укладених первісним кредитором з клієнтами боржника, згідно переліку, що додається до даного договору.

Як передбачено п.1.7 Договору про відступлення-3, підписанням цього договору ПАТ "Златобанк" підтверджує факт належного повідомлення про відступлення прав вимоги, визнає відступлення прав грошової вимоги в розмірі, зазначеному в пункті 1.3 цього договору, та зобов`язується виконувати свої обов`язки за правочинами на користь нового кредитора. Одночасно з передачею прав вимоги новому кредитору припиняються зобов`язання боржника по відношенню до первісного кредитора.

На підставі трьох вказаних вище договорів про відступлення права вимоги ТОВ "Соларенерго" набуло права вимоги до ПАТ "Златобанк" за грошовими зобов`язаннями на загальну суму 14 252 604,18 доларів США.

Заявами №12 та №12-1 від 12.02.2015 ТОВ "Соларенерго" повідомило ПАТ "Златобанк" про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013.

Відповідно до заяви №12-1 від 12.02.2015 ТОВ "Соларенерго" на підставі п.1.2 Кредитного договору заявило про дострокове повне погашення поточної заборгованості шляхом зарахування заборгованості відповідача в рахунок погашення своєї заборгованості за Кредитним договором.

В свою чергу, відповідач-1 листом №911 від 13.02.2015 повідомив відповідача-2 про те, що станом на 12.02.2015 свої зобов`язання за Кредитним договором відповідачем-2 не виконано, у зв`язку з чим відсутні будь-які правові підстави вважати їх припиненими.

Разом з тим, у листі від 11.08.2017 року №2323 ПАТ "Златобанк" також повідомило Національний банк України, що заборгованість ТОВ "Соларенерго" перед ПАТ "Златобанк" за Кредитним договором №8/33/13-KLMV станом на 01.08.2017 становить 500 931 598,56 грн.

На переконання позивача, оскільки майнові права за кредитним договором №8/33/13-КЕМУ від 21.01.2013 передані відповідачем-1 в заставу Національному банку України відповідно до Договору застави №12/ЗМП/2 від 26.03.2014, погашення заборгованості за кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013 шляхом зарахування однорідних вимог відбулось з порушенням прав Національного банку України, без згоди останнього, що є підставою для визнання одностороннього правочину - заяви №12-1 від 12.02.2015 недійсним.

Господарський суд міста Києва, приймаючи оскаржуване рішення про задоволення заявлених позовних вимог, погодився з доводами позивача.

Однак, судова колегія апеляційного господарського суду вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими та зробленими без дослідження всіх фактичних обставин, що входять до предмету доказування та мають значення для правильного розгляду спору між сторонами.

Так, причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним одностороннього правочину про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Статтями 202, 203 ГК України передбачено, що зобов`язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.

Згідно статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Водночас однією із важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань.

Для задоволення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог слід встановити наявність таких умов: зустрічність вимог, однорідність цих вимог, строк виконання яких настав, та відсутність спору між сторонами щодо характеру зобов`язання, його змісту та умов виконання, оскільки лише за наявності всіх умов у сукупності можливо здійснити таке зарахування.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 сформовані, зокрема, такі висновки щодо застосування ст. 601 ЦК України та ст.ст. 202, 203 ГК України:

- зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами;

- вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України): бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги;

- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором;

- за дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним;

- наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.

При цьому, умова щодо безспірності вимог, які зараховуються: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 ГК України, статтею 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №910/21652/17, від 11.09.2018 у справі №910/21648/17, від 11.10.2018 у справі №910/23246/17, від 15.08.2019 у справі №910/21683/17, від 11.09.2019 у справі №910/21566/17, від 25.09.2019 у справі №910/21645/17, від 01.10.2019 у справі №910/12968/17, від 05.11.2019 у справі №914/2326/18.

Крім того, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 14.07.2022 у справі №910/5109/21 зазначає, що за ч.3 ст.203 ГК України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Аналогічні положення закріплені також у статті 601 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

При цьому зустрічне зобов`язання виникає не з самої по собі вимоги про її зарахування, а на загальних підставах, передбачених ЦК України та ГК України.

Як зазначалося вище, вимоги, які підлягають зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим).

Саме поняття "кредитор" та суб`єктний склад у правовідносинах зарахування (кредитор/боржник) обумовлює необхідність встановлення судами і відповідно доведення кредитором наявності безумовного (безспірного) зустрічного зобов`язання особи, яку вона вважає боржником, вчинити на користь такої сторони певну дію (в даному випадку - сплатити кошти).

Суд зауважує, що з метою правильного вирішення даної справи для з`ясування питання щодо того, чи відбулося припинення зобов`язання зарахуванням зустрічної вимоги за заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог необхідно надати відповіді на наступні питання, що мають значення: чи є позивач кредитором відповідача, на яку суму, та чи настав строк виконання зобов`язання; чи є відповідач кредитором позивача, на яку суму, та чи настав строк виконання зобов`язання, чи є вимоги сторін зустрічними, однорідними та безспірними, а також, чи відповідає заява про зарахування визначеним у законодавстві вимогам.

Разом з тим, як встановлено апеляційним судом та підтверджується матеріалами справи, у серпні 2015 року ТОВ "Соларенерго" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Златобанк" та просило суд визнати припиненими правовідносини між ними за Кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013 року та за договорами іпотеки від 18.02.2013 року і від 31.07.2013 року на підставі заяв ТОВ "Соларенерго" №12 та №12-1 від 12.02.2015 про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 року у справі №910/20978/15, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 та Вищого господарського суду України від 15.03.2016, позовні вимоги задоволено та визнано припиненими правовідносини між ТОВ "Соларенерго" та ПАТ "Златобанк" за Кредитним договором від 21.01.2013 року №8/33/13-KLMV.

Верховним Судом України постановою від 30.11.2016 року відмовлено у задоволенні заяви ПАТ "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15.03.2016 року.

Задовольняючи позовні вимоги у справі №910/20978/15 судами було встановлено, що зобов`язання, які виникли між ТОВ "Соларенерго" та ПАТ "Златобанк", є зустрічними, однорідними, строк виконання яких настав або визначений моментом пред`явлення вимоги, у зв`язку з чим позивачем (ТОВ "Соларенерго") було правомірно реалізовано передбачене ст. 601 ЦК України право та направлено на адресу відповідача (ПАТ "Златобанк") відповідну заяву про зарахування таких зустрічних однорідних вимог у сумі 14 252 604,18 доларів США, з огляду на що і грошове зобов`язання позивача за Кредитним договором перед відповідачем (ПАТ "Златобанк") у розмірі 14 252 604,18 доларів США було припинено в силу приписів ст.601 ЦК України.

Отже, в межах розгляду справи №910/20978/15 судами вже було надано оцінку визначеним у ст. 601 ЦК України умовам, яким мають відповідати вимоги, що підлягають зарахуванню, та встановлено обставини їх зустрічності, однорідності та настання строку виконання відповідних зобов`язань, тобто встановлено відповідність такого правочину вимогам законодавства.

Таким чином, висновок місцевого господарського суду у справі, що переглядається, про те, що у ході розгляду справи №910/20978/15 судами не перевірялися обставини, які б підтверджували або спростовували дійсність заяви про зарахування зустрічних грошових вимог, а було лише встановлено факт наявності такої заяви та наслідки, які були нею зумовлені, є помилковим.

У відповідності до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини справи встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності (статті 76-79 ГПК України) суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин.

Факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (така позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2019 по справі №922/643/19).

В даному конкретному випадку обставини щодо правомірної реалізації ТОВ "Соларенерго" передбаченого ст. 601 ЦК України права за оскаржуваною наразі заявою №12-1 від 12.02.2015 року було встановлено судами у справі №910/20978/15 щодо ТОВ "Соларенерго" та ПАТ "Златобанк", як учасників справи №910/4475/19(910/3262/19), та не потребують повторному доказуванню.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц звернула увагу, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява №41984/98, §53).

Наразі саме на суди покладено значний обсяг відповідальності за дотримання принципу правової визначеності.

Крім того, в основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

Принцип правової визначеності серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (п.61 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Брумареску проти Румунії" від 28.10.1999 (заява №28342/95).

Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії" (заява №52854/99), від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України" (заява №41984/98), від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії" (заява №69529/01), від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" (заява №24465/04), від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України" (заява №3236/03), в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності.

Застосування поняття res judicata означає, що справа вирішена по суті, усунута спірність чи невизначеність ситуації і рішення є остаточним та незмінним. Керуючись цим усталеним підходом, остаточні рішення судів національної системи не повинні бути предметом оскарження. Принцип правової визначеності передбачає повагу до вирішеної справи і не припускає повторного її розгляду або екстраординарного перегляду без вагомих на те підстав.

При цьому, поняття "перегляд" охоплює не лише перегляд рішення суду нижчої інстанції судом вищої інстанції в межах однієї справи чи перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Відтак, переглядаючи справу №910/4475/19(910/3262/19) в апеляційному порядку, колегія суддів погоджується з доводами відповідача-2 про те, що в даному випадку метою позову НБУ є фактичний перегляд рішення суду, яке набрало законної сили, що є порушенням принципу остаточності та обов`язковості судового рішення, як складової принципу правової визначеності.

При цьому, наведені Національним банком України у позовній заяві доводи фактично зводяться з незгоди останнього з рішеннями судів у справі №910/20978/15, які набрали законної сили, та за своєю суттю є намаганням позивача, спираючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 року у справі №914/3217/16 щодо застосування норм права в частині визначення однорідності вимог, зобов`язання за якими підлягають виконанню у різних валютах, якого не існувало на час розгляду судами справи №910/20978/15 та який змінив чинне у 2015-2016 роках правове регулювання даного питання (п.26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин"), досягти повторної оцінки доказів, які вже були предметом дослідження у суді.

Судова колегія наголошує, що оскільки повага до остаточного судового рішення має більше юридичне значення, ніж принцип юридичної рівності (з перспективи неоднаковості судової практики), то зміна судової практики не повинна сама по собі тягнути необхідність перегляду раніше ухвалених остаточних судових рішень.

Більш того, суд враховує, що у рішенні ЄСПЛ у справі "Центр "УКРАСА" проти України" від 25.11.2021 (заява №2836/10) ЄСПЛ дійшов висновку, що судові рішення у провадженні №15/140 фактично нівелювали результати провадження №12/254, позбавило остаточне рішення юридичної сили і призвело до порушення принципу юридичної визначеності (констатував порушення п.1 ст.6 Конвенції).

Таким чином, задовольнивши позовні вимоги Національного банку України у справі №910/4475/19(910/3262/19), господарським судом міста Києва фактично нівельовано результати розгляду справи №910/20978/15 в частині дослідження заяви ТОВ "Соларенерго" №12-1 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог та надання їй правової оцінки на предмет відповідності такого одностороннього правочину вимогам законодавства.

За вищевказаних обставин,колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Національного банку України, оскільки задоволення позову призведе до порушення принципу остаточності та обов`язковості судового рішення, як складової принципу правової визначеності.

Крім того, при зверненні до суду з даним позовом Національний банк України, з яким погодився суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, зазначив про те, що погашення заборгованості за кредитним договором від 21.01.2013 №8/33/13-KLMV шляхом зарахування однорідних вимог відбулось з порушенням прав НБУ, без згоди останнього, що є підставою для визнання одностороннього правочину - заяви №12-1 від 12.02.2015 недійсним.

Так, відповідно до п. 3.4. Договору застави майнових прав №12/ЗМП/2 від 26.03.2014, укладеного між Національним банком України та ПАТ "Златобанк", заставодавець зобов`язаний: не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов`язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя (п.п. 3.4.2); не вносити надалі змін до кредитних договорів та забезпечувальних договорів без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя. Ці вимоги не стосуються зміни розміру процентних ставок за кредитами, перенесення строку сплати процентів на строк не більше 60 днів, понесення сплати нарахованих процентів та комісій за обслуговування кредитної заборгованості по одноразовому переносу строку в межах одного календарного місяця, зміни валюти кредитування шляхом укладення додаткових угод до кредитних та забезпечувальних договорів (п.п. 3.4.5); не чинити будь-яких дій, що перешкоджатимуть здійсненню заставодержателем передбаченим цим договором прав щодо звернення стягнення чи реалізації майнових прав (п.п. 3.4.8.); не пізніше п`яти робочих днів після підписання цього договору повідомляти боржників, майнових поручителів та/або поручителів за кредитними і забезпечувальними договорами про укладення цього договору шляхом направлення листів з повідомленням про вручення та не пізніше наступного робочого дня після їх відправлення надати повний перелік відправлених листів з зазначенням реквізитів (дати відправлення, вихідного реєстрового номеру, поштового реєстру тощо) та завірені повноважною особою і печаткою заставодавця копії відправлених листів, оригінали поштових реєстрів (п.п. 3.4.12).

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 587 ЦК України особа, яка володіє предметом застави, зобов`язана, якщо інше не встановлено договором, вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави.

Згідно ст.50 Закону України "Про заставу" (чинного на 12.02.2015 року) при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодавець зобов`язаний: виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права; не здійснювати уступки заставленого права; не виконувати дій, що тягнуть за собою припинення заставленого права чи зменшення його вартості; вживати заходів, необхідних для захисту заставленого права від посягань з боку третіх осіб; надавати заставодержателю відомості про зміни, що сталися в заставленому праві, про його порушення з боку третіх осіб та про домагання третіх осіб на це право.

Відповідно до ст. 51 вказаного Закону у вказаній редакції при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодержатель має право в разі порушення заставодавцем обов`язків, передбачених статтею 50 цього Закону, самостійно вживати всіх заходів, необхідних для захисту заставленого права проти порушень з боку третіх осіб.

За приписами ст.ст. 579, 586 ЦК України предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Натомість спірна заява ТОВ "Соларенерго" №12-1 від 12.02.2015 про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином, а саме зарахування, про яке заявила одна зі сторін у зобов`язанні, здійснюється в силу положень статті 601 ЦК України та не пов`язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною.

Більш того, як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "Златобанк" не визнавав таке зарахування і у листі від 11.08.2017 року №2323 до позивача вказував, що заборгованість ТОВ "Соларенерго" перед ПАТ "Златобанк" за Кредитним договором №8/33/13-KLMV станом на 01.08.2017 року існує і становить 500 931 598,56 грн.

Отже, за висновками апеляційного господарського суду, в даному випадку відсутні підстави вважати, що ПАТ "Златобанк", як заставодавець, будь-яким чином порушив свої зобов`язання за договором застави чи вчинив правочин всупереч приписів законодавства, що в свою чергу спростовує доводи позивача про незаконність оспорюваного правочину з цих підстав та порушення прав Національного банку України.

Колегія суддів зауважує, що при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Крім того, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

При цьому, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

Поряд з цим, у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства. (Правова позиція викладена, зокрема, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.08.2023 року у справі №910/5958/20).

Таким чином, оскільки вчиненням спірного одностороннього правочину права Національного банку України не порушено, то вказана обставина також є підставою для відмови у позові.

Господарський суд міста Києва наведених вище фактичних обставин справи у їх сукупності, які встановлені судом апеляційної інстанції, не врахував, чим допустив неповне дослідження обставин справи та невірне застосування норм матеріального права, що в свою чергу призвело до ухвалення помилкового рішення про задоволення позовної заяви Національного банку України.

Щодо заяви ТОВ "Соларенерго" про застосування наслідків пропуску строків позовної давності до заявлених НБУ позовних вимог, суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Тобто суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Отже, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Якщо ж суд встановить, що право або охоронюваний законом інтерес позивача дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору (сторона спірних правовідносин за конкретною позовною вимогою), суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за неповажності причин її пропущення, наведених позивачем. (Аналогічна правова позиція щодо вирішення питання позовної давності, яка є сталою, міститься у численних постановах Великої Палати Верховного суду, зокрема, від 18.01.2023 року у справі №488/2807/17, від 06.09.2023 року у справі №910/18489/20.

За вказаних обставин, оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Національного банку України через його необґрунтованість та недоведеність, в даному випадку відсутні підстави для розгляду заяви ТОВ "Соларенерго" про сплив строків позовної давності та можливого застосування відповідних наслідків.

В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Отже, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку наявним у справі доказам, обставинам справи і доводам скаржника та встановлено порушення судом норм матеріального права під час прийняття оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

В силу положень ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що доводи скаржника знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, а відтак дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача-2, скасування рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі №910/4475/19(910/3262/19) та прийняття нового про відмову у задоволенні позовних вимог Національного банку України.

Відповідно до ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття нового про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог витрати відповідача-2 зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 881,50 грн. згідно ст. 129 ГПК України покладаються на позивача шляхом їх стягнення на користь ТОВ "Соларенерго".

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 року у справі №910/4475/19(910/3262/19) задовольнити.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 року у справі №910/4475/19(910/3262/19) скасувати.

3.Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

4.Стягнути з Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9; ідентифікаційний код 00032106) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" (08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Квітнева, 15а; ідентифікаційний код 37744753) 2 881,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5.Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.

6.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

7.Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови підписано 05.12.2023 після закінчення суддею Поляковим Б.М. підготовки для підтримання кваліфікації та виходу судді Сотнікова С.В. з відпустки.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді Б.М. Поляков

С.В. Сотніков