Рішення

від 28.11.2023 по справі 911/3068/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2023 р. м. Київ Справа № 911/3068/23

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участю секретаря судового засідання Д.С.Бабяка, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грандлітоїл», Вінницька обл., Хмільницький р-н., с. Дружне

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП - АЛЬЯНС», Київська обл., Києво Святошинський р-н., с. Бобриця

про стягнення вартості набутого майна без достатньої правової підстави

за участю представників:

від позивача - М.В.Слободянюк

від відповідача - не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Грандлітоїл» б/н від 02.10.2023 року (вх. №2634/23 від 06.10.2023) (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП - АЛЬЯНС» (далі - відповідач) про стягнення вартості набутого майна без достатньої правової підстави у сумі 167376,52 грн.

Ухвалою cуду від 10.10.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/3068/23 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Судове засідання призначено на 07.11.2023 року.

До суду від відповідача надійшло клопотання б/н від 02.11.2023 року (вх. №4120/23 від 02.11.2023) про долучення доказів.

Відповідач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, у судове засідання 07.11.2023 року не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав.

У судовому засіданні 07.11.2023 року представник позивача надав пояснення щодо справи.

Ухвалою суду від 07.11.2023 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 28.11.2023 року.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, у судове засідання 28.11.2023 року не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник позивача у судовому засіданні 28.11.2023 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Судом враховано, що ухвали Господарського суду Київської області направлялись відповідачу на юридичну адресу згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Крім того, ухвали суду у справі офіційно оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua. Інформацію про розгляд справи №911/3068/23 оприлюдено на сайті «Судова влада України».

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач, який належним чином повідомлений про наявність у провадженні суду справи з позовними вимогами до нього, у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Оскільки, ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по суті у судовому засіданні 28.11.2023 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд,

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Грандлітоїл» (за договором - продавець) та Компанією Р. Н. U. Zbignev Wojtasik (Stefanow 7, 97- 403 Druzbice, NIP 7691147553, Poland) (за договором - покупець) 19.12.2022 року укладено Контракт №1912/22 (далі - Контракт) про купівлю української макухи соняшникової, виробленої в 2022 році (далі - Товар). Згідно умов п. 4.1 Контракту, ціна за одиницю Товару та загальна вартість за цим Контрактом визначається сторонами в специфікаціях, що є невід`ємними доповненням до Контракту.

Відповідно до п. 5.1 Контракту, умови та період поставки Товару визначаються сторонами в специфікаціях, що є невід`ємним доповненням до Контракту.

Місце поставки відповідно до п. 5.3 Контракту: Wolka Krzykowska 8, 97-225 Ujazd, Poland.

Покупець здійснює оплату банківським переказом на банківський рахунок Продавця протягом 2 (двох) календарних днів з моменту виписки Продавцем рахунку на наступних умовах. Оплата фактично поставленого Товару здійснюється згідно наступних факсокопій: - рахунку-фактури на оплату від Продавця; копія експлуатаційного дозволу на виробничі потужності виробника (виданий органами санітарного контролю) - акту прийому-передачі Товару між Продавцем та Покупцем із зазначенням реєстру автотранспорту, який містить інформацію про реєстраційні номери автоцистерн, номери і дати накладних, нетто ваги кожної транспортної одиниці (п. 6.1 Контракту).

Згідно п. 7.1 Контракту, право власності на Товар переходить від Продавця до Покупця після розвантаження Товару згідно дати вивантаження, зазначеної у ТТН накладних та підтверджуються Актом прийому-передачі, підписаним обома Сторонами.

У п.10.9 Контракту сторони погодили, що Контракт набуває чинності з дати його підписання і буде залишатись в силі до повного виконання сторонами своїх договірних зобов`язань.

Згідно специфікації №14 від 11.04.2023 року, Товаром є українська макуха соняшникова, вироблена в 2023 році вагою 22000 кг ціною 195,00 Євро на загальну суму 4290,00 Євро. В специфікації вказано умови поставки Товару: Товар поставляється Продавцем на умовах DAP - Wolka Krzykowska 8, 97-225 Ujazd, Poland згідно Incoterms 2010.

Для доставки товару - українська макуха соняшникова, Компанією Р. Н. U. Zbignev Wojtasik з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІП-АЛЬЯНС» (за договором - перевізник) 11.04.2023 року укладено Заявку-договір №11/04 на міжнародне перевезення за маршрутом: Winnica-Rawa Ruska-Wolka Krzykowska 8, 97-225, Ujazd, адреса завантаження: 22453, с. Дружне, Вінницька область, вул. Першотравнева, 28, адреса розвантаження: Польща,97-225, Уязд, Вулька Кжиковська, 8, вантаж: макуха в біг-бегах, умови оплати: готівка на розвантаженні в руки водію. Перевезення здійснюється автомобілем марки MAN д.н.з НОМЕР_1 з причіпом д.н.з НОМЕР_2 .

11.04.2023 року позивачем, згідно міжнародної товаро-транспортної накладної «CMR», передано відповідачу для перевезення автомобілем MAN д.н.з НОМЕР_1 з причіпом д.н.з НОМЕР_2 Товар - макуху соняшникову 22 місця вагою брутто 22200 кг, що підтверджується товарно-супровідними документами, зокрема, інвойсом №GR-51 від 11.04.2023, CMR від 11.04.2023 та рахунком №18 від 12.04.2023.

Відповідно до інвойсу GR-51 DD.11.04.2023, для перевезення перевізнику надано товар масою нетто 22,156 т на суму 4320,42 EUR.

Однак, відповідачем товар в пункт призначення доставлено не було як і не було повернуто товар позивачу.

Позивач зазначає, що кошти за товар ним не отримано, таким чином, право власності на товар від продавця до покупця не перейшло. При цьому, відповідач не звертався до позивача для узгодження питання розміщення, зберігання або повернення вантажу, позивачу, як власнику вантажу, не відомо, де знаходиться вантаж і чи здійснювалось перевезення вантажу взагалі.

Також позивач, як власник товару, не укладав договір на перевезення вантажу з відповідачем, водночас, такий договір було укладено між відповідачем (як перевізником) та компанією Р. Н. U. Zbignev Wojtasik (як вантажоотримувачем).

Позивачем на адресу відповідача направлено претензією б/н від 26.05.2023, з вимогою невідкладно, але не пізніше 01.06.2023 року, повернути позивачу товар в належному стані до місця його завантаження за адресою: Вінницька область, Хмільницький район, с. Дружне, вул. Першотравнева, 28 або сплатити його вартість в сумі, еквівалентній 4320,42 Євро за курсом НБУ на день перерахування коштів.

Згідно наданої відповідачем відповіді на претензію №29/05 від 29.05.2023 року, останній претензію не визнав, оскільки, між ним та позивачем відсутні будь-які зобов`язання. Товар, про який йдеться у претензії, було завантажено на транспорт відповідача, як перевізника за замовленням польської фірми Stanislaw Szablowski HandlowoUslugowa. За Заявкою-договором №11/04 на міжнародне перевезення від 11.04.2023 року ТОВ «ВІП-АЛЬЯНС» (Перевізник) отримало від польської фірми Stanislaw Szablowski Handlowo-Uslugowa (Замовник) замовлення на виконання перевезення вантажу - макухи у біг-бегах з території України до Польщі. 11.04.2023 на виконання вказаного Договору-заявки ТОВ «ВІП-АЛЬЯНС» здійснено завантаження обумовленого вантажу, оформлено товарно-супровідні документи для виконання міжнародного перевезення, CMR та здійснено замитнення вантажу. Однак, Урядом Польщі 15.04.2023 введено тимчасову заборону на імпорт зерна та інших видів сільськогосподарської продукції з України, у зв`язку з чим ТОВ «ВІП-АЛЬЯНС» не вдалося здійснити перевезення вантажу з незалежних від виконавця причин. Оголошена загальна вартість перевезення вантажу - 1300 євро. Виконання перевезення було відмінено з незалежних від відповідача причин, при цьому, перевізник поніс реальні затрати на організацію перевезення, заробітну плату водію та фінансові збитки від упущеної вигоди, простою. Замовнику вантажу 21.04.2023 було направлено претензію-вимогу про відшкодування простою та збитків від упущеної вигоди. Станом на 29.05.2023 року від Замовника вантажу письмової відповіді на претензії не надходило, питання щодо відшкодування коштів Перевізнику не вирішено. Відтак, за позицією відповідача, він скористався правом забезпечення виконання господарських зобов`язань, згідно ст. 199 ГК України. З посиланням на ст.ст. 594, 597 ЦК України, відповідачем повідомлено, що перевізник не позбавлений права задовольнити вимоги за рахунок наявного у нього товару, у спосіб і порядок, визначений чинним законодавством, в разі відсутності зворотнього зв`язку з боку замовника вантажу на виставлену претензію.

Позивач зазначає, що ним надано відповідачу товар для доставки Компанії Р. Н. U. Zbignev Wojtasik і всі документи, які стосуються перевезення Товару (міжнародна товаро-транспортна накладна «CMR», інвойс, митна декларація). Викладені відповідачем у відповіді на претензію обставини позивач вважає необґрунтованими, оскільки, зазначені відповідачем обставини не стосуються перевезення товару від позивача до Компанії Р. Н. U. Zbignev Wojtasik, а стосуються взаємовідносин між ТОВ «ВІП-АЛЬЯНС» та польською фірмою Stanislaw Szablowski Handlowo-Uslugowa.

Позивачем на адресу відповідача надіслано адвокатський запит № 16/06/23/1 від 16.06.2023 року з вимогою надати обґрунтування та відповідні докази того, що ТОВ «ВІП-АЛЬЯНС» правомірно володіє вантажем - макуха у біг бегах (далі - вантаж), та в чому полягає таке правомірне володіння; обґрунтування правомірності дій ТОВ «ВІП-АЛЬЯНС» відповідно до ст. 594 ЦК України; обґрунтування з наданням відповідних доказів, чому ТОВ «ВІП-АЛЬЯНС» вважає, що вантаж є власністю польської фірми Stanislaw Szablowski Handlowo-Uslugova (далі - Замовник) та коли Замовник набув права власності на вантаж; обґрунтування з наданням відповідних доказів, чому ТОВ «ВІП-АЛЬЯНС» притримано вантаж, який не є власністю Замовника, для забезпечення виконання зобов`язань між ТОВ «ВІП-АЛЬЯНС» та Замовником; прояснення чи задовольнило ТОВ «ВІП-АЛЬЯНС» вимоги до замовника за рахунок вартості вантажу? Якщо так - в якому обсязі вантажу, якою вартістю? Надати всі документи стосовно задоволення вимог за рахунок вартості вантажу (зокрема, але не виключно, договір купівлі-продажу, накладні, акти прийому-передачі, ТТН, платіжні доручення про перерахування коштів, документи про проведення взаємозаліку). Однак, відповіді на адвокатський запит від відповідача на адресу позивача не надходило.

Крім того, позивачем до матеріалів справи долучено копію листа Бучанського районного управління поліції ГУНП в Київській області Національної поліції України №3265 від 22.09.2023 року та копію Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно кримінального провадження 12023111050003593 та, відповідно до ч. 8 ст. 80 ГПК України, повідомлено про неможливість подання даних доказів разом із позовною заявою з причин, що не залежали від позивача. Так, позовна заява була подана 02.10.2023 року, а лист Бучанського районного управління поліції ГУНП в Київській області Національної поліції України №3265 датований 22.09.2023 року, відправлений 07.10.2023 року, що підтверджується відтиском штемпеля відділення поштового зв`язку на конверті. Тому, як зазначено позивачем, станом на день подання позовної заяви, у позивача не було таких доказів.

Також, позивачем надано копію адвокатського запиту №01/09/23/1 від 01.09.2023 року, оскільки, лист Бучанського районного управління поліції ГУНП в Київській області Національної поліції України № 3265 наданий на вказаний адвокатський запит і обставини, викладені в адвокатському запиті, дають змогу встановити основні обставини кримінального провадження, оскільки, у листі та у Витязі з Єдиного реєстру досудових розслідувань відсутні інформація про особу, в діях якої вбачаються ознаки кримінального правопорушення.

За таких обставин, з метою повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, суд вважає поважними причини пропуску строку подання зазначених вище доказів та долучає до матеріалів справи подані позивачем докази: лист Бучанського РВ поліції від 22.09.2023, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань та адвокатський запит від 01.09.2023.

Згідно п. 1, ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦК України, передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 ЦК України, однією із підстав виникнення господарських зобов`язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене належними сторонами, щодо належного предмету, у належний спосіб, у належний строк (термін), у належному місці (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц).

За змістом положень ч. 1 та ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 308, 310, 314 ГК України, відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення. Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Частиною 1 ст. 924 ЦК України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Як встановлено судом, для доставки товару згідно укладеного між позивачем та Компанією Р. Н. U. Zbignev Wojtasik Контрактом, останнім (як замовником), з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІП-АЛЬЯНС» (як перевізником) 11.04.2023 року укладено Заявку-договір №11/04 на міжнародне перевезення за маршрутом: Winnica-Rawa Ruska-Wolka Krzykowska 8, 97-225, Ujazd, адреса завантаження: 22453, с. Дружне, Вінницька область, вул. Першотравнева, 28, адреса розвантаження: Польща,97-225, Уязд, Вулька Кжиковська, 8, вантаж: макуха в біг-бегах, умови оплати: готівка на розвантаженні в руки водію. Перевезення здійснюється автомобілем марки MAN д.н.з НОМЕР_1 з причіпом д.н.з НОМЕР_2 .

11.04.2023 року позивачем згідно міжнародної товаро-транспортної накладної «CMR» передано відповідачу для перевезення автомобілем MAN д.н.з НОМЕР_1 з причіпом д.н.з НОМЕР_2 Товар - макуху соняшникову 22 місця вагою брутто 22200 кг, що підтверджується товарно-супровідними документами, зокрема, інвойсом №GR-51 від 11.04.2023, CMR від 11.04.2023 та рахунком №18 від 12.04.2023.

Відповідно до інвойсу GR-51 DD.11.04.2023 для перевезення перевізнику надано товар масою нетто 22,156 т на суму 4320,42 EUR.

Однак, відповідачем товар в пункт призначення доставлено не було, як і не було повернуто товар позивачу.

Згідно п. 7.1 Контракту, право власності на Товар переходить від Продавця до Покупця після розвантаження Товару згідно дати вивантаження, зазначеної у ТТН накладних та підтверджуються Актом прийому-передачі, підписаним обома Сторонами.

Позивач зазначає, що кошти за товар ним не отримано, таким чином, право власності на товар від продавця до покупця не перейшло. При цьому, відповідач не звертався до позивача для узгодження питання розміщення, зберігання або повернення вантажу, позивачу, як власнику вантажу. При цьому, як встановлено судом, між позивачем, як власником товару не укладалось будь-яких договорів з відповідачем на перевезення вантажу, водночас, такий договір було укладено між відповідачем (як перевізником) та компанією Р. Н. U. Zbignev Wojtasik (як вантажоотримувачем).

Позивачем на адресу відповідача направлено претензією б/н від 26.05.2023, з вимогою невідкладно, але не пізніше 01.06.2023 року, повернути позивачу товар в належному стані до місця його завантаження за адресою: Вінницька область, Хмільницький район, с. Дружне, вул. Першотравнева, 28 або сплатити його вартість в сумі, еквівалентній 4320,42 Евро за курсом НБУ на день перерахування коштів.

Згідно наданої відповідачем відповіді на претензію №29/05 від 29.05.2023 року, останній претензію не визнав, оскільки, між ним та позивачем відсутні будь-які зобов`язання. Відповідачем зазначено, що Товар, про який йдеться у претензії, було завантажено на транспорт відповідача, як перевізника за замовленням польської фірми Stanislaw Szablowski HandlowoUslugowa. За Заявкою-договором №11/04 на міжнародне перевезення від 11.04.2023 року ТОВ «ВІП-АЛЬЯНС» (Перевізник) отримало від польської фірми Stanislaw Szablowski Handlowo-Uslugowa (Замовник) замовлення на виконання перевезення вантажу - макухи у біг-бегах з території України до Польщі. 11.04.2023 на виконання вказаного Договору-заявки ТОВ «ВІП-АЛЬЯНС» здійснено завантаження обумовленого вантажу, оформлено товарно-супровідні документи для виконання міжнародного перевезення, CMR та здійснено замитнення вантажу. Однак, Урядом Польщі 15.04.2023 введено тимчасову заборону на імпорт зерна та інших видів сільськогосподарської продукції з України, у зв`язку з чим ТОВ «ВІП-АЛЬЯНС» не вдалося здійснити перевезення вантажу з незалежних від виконавця причин. Виконання перевезення було відмінено з незалежних від відповідача причин, при цьому, перевізник поніс реальні затрати на організацію перевезення, заробітну плату водію та фінансові збитки від упущеної вигоди, простою. Замовнику вантажу 21.04.2023 було направлено претензію-вимогу про відшкодування простою та збитків від упущеної вигоди. Станом на 29.05.2023 року від Замовника вантажу письмової відповіді на претензії не надходило, питання щодо відшкодування коштів Перевізнику не вирішено. Відтак, відповідач скористався правом забезпечення виконання господарських зобов`язань, згідно ст. 199 Господарського кодексу України. З посиланням на ст.ст. 594, 597 ЦК України, відповідачем повідомлено, що перевізник не позбавлений права задовольнити вимоги за рахунок наявного у нього товару, у спосіб і порядок, визначений чинним законодавством, в разі відсутності зворотнього зв`язку з боку замовника вантажу на виставлену претензію.

Судом встановлено, що між відповідачем та Компанією P. H. U. Zbignev Wojtasik укладено Заявку-договір №11/04 від 11.04.2023 року на перевезення вантажу - макухи у біг-бегах з території України до Польщі (товар який є предметом Контракту укладеного між позивачем та Компанією P. H. U. Zbignev Wojtasik).

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 32 Господарського кодексу України, главою 64 Цивільного кодексу України, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) 1956 р (далі - Конвенція), Митною конвенцію про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (далі - Митна Конвенція), Європейською угодою про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) 1957 р.

Відповідно до ст. 4 Конвенції, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної (СМR).

Згідно ст. 909 ЦК України, яка кореспондується зі змістом ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві).

За змістом ст.ст. 4, 9 Конвенції, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Дослідивши відповідь на претензію №29/05 від 29.05.2023 року, надану відповідачем позивачу, судом встановлено, що відповідач застосував до P. H. U. Zbignev Wojtasik притримання вантажу на підставі ст. 199 ГК України, ст.ст. 594, 595 ЦК України, оскільки, у вказаній претензії відповідач попередив Компанію P. H. U. Zbignev Wojtasik, що авто розвантажуватись не буде до повного вирішення ситуації.

Згідно ст. 916 ЦК України, за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 311 ГК України, плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов`язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

Умовами Заявки-договору №13/04 від 11.04.2023 року визначено, що оплата здійснюється готівкою при розвантаженні в руки водію. Таким чином, оплата вартості перевезення мала бути здійснена після доставки вантажу в точку призначення та отримання вантажу вантажоотримувачем. Однак, відповідач (перевізник Заявкою-договором №13/04 від 11.04.2023 року) вантаж до розвантаження не надав та до місця розвантаження не прибув, та висунув до Компанії P. H. U. Zbignev Wojtasik вимоги щодо оплати витрат на організацію перевезень, заробітної плати водію, фінансових збитків від упущеної вигоди.

Щодо застосування відповідачем притримання на підставі ст. 594 ЦК України, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 594 ЦК України, кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов`язання.

Інститут притримання, за певних обставин, наділяє особу, що володіє річчю, яка їй не належить (ретентора), правом не повертати річ її власнику, якщо особа, яка утримує річ, понесла певні збитки, не отримала оплати або має інші вимоги до боржника, які виникли через невиконання або неналежне виконання іншою стороною свого зобов`язання. Сторона ж, яка належним чином виконала свої зобов`язання за договором, може задовольнити свої потреби за рахунок вартості притримуваної речі. Законодавець наділив кредитора двома головними правами: а) правом притримувати річ, здійснювати усі не заборонені законом дії щодо володіння нею, а також запобігання переходу речі до боржника; б) правом на отримання задоволення своїх вимог за рахунок притриманої речі. Отже, притримання як спосіб забезпечення виконання зобов`язань спрямоване на стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань, а в тому випадку, коли притримання не справилося із своєю стимулюючою роллю, на задоволення грошових вимог кредитора за рахунок вартості притримуваної речі. Притримання відноситься до речово-правових способів забезпечення виконання зобов`язань і має речовий характер. Кредитор здійснює притримання речі, що належить на праві власності боржникові. При цьому ретентор здійснює володіння річчю, але не має права користування нею, а власнику належать лише право розпорядження. Таким чином, право притримання за своєю правовою суттю є правом володіння чужою річчю. Суб`єктами права притримання є кредитор (ретентор) та боржник, якими можуть бути будь-які суб`єкти цивільного права. До виникнення права на притримання між зазначеними особами уже повинні існувати певні правові зв`язки, на підставі яких кредитор володіє річчю боржника, тобто, є законним (титульним) володільцем. Притримання - це право, а не обов`язок кредитора, а тому, скористатися ним чи ні - цілком залежить від одностороннього волевиявлення кредитора. Водночас, як вбачається з визначення поняття притримання та основних його положень, реалізація цього права кредитора здійснюється за наявності юридичного складу, який охоплюється сукупністю наступних юридичних фактів: а) існування цивільно-правових відносин між кредитором і боржником, на підставі яких річ знаходиться у законному володінні кредитора (основне зобов`язання, яке забезпечується); б) законність володіння річчю. Кредитор може здійснювати притримання лише тієї речі, яка на момент порушення боржником зобов`язання щодо цієї речі знаходиться в нього. Ретентор не має права розпочати притримання речі шляхом вилучення її у боржника. Будь-які неправомірні дії кредитора, направлені на заволодіння річчю без отримання згоди боржника, не можуть бути підставою для здійснення притримання. Отже, річ повинна опинитися у кредитора на законних підставах та з відома боржника, в протилежному випадку у останнього виникає право вимагати повернення такого майна з чужого незаконного володіння; в) факт порушення боржником основного зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 594 ЦК України таке порушення полягає у невиконанні боржником у визначений строк зобов`язання щодо оплати притримуваної речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків. Відповідно, із аналізу вказаного положення випливає, що притриманням може забезпечуватися виконання лише грошового зобов`язання боржника. Поряд із цим, згідно ч. 2 ст. 594 ЦК України, притриманням можуть забезпечуватися також і інші вимоги кредитора, які не є грошовими, і, відповідно, порушення боржника можуть мати інший характер. Право ретентора притримати річ нерозривно пов`язане з його обов`язком, передбаченим ч. 1 ст. 595 ЦК України, негайно повідомити про застосовуване притримання боржника. Вказане повідомлення слід розцінювати як дію кредитора, яка свідчить про його волевиявлення (намір) притримати річ у себе. Вбачається, що до моменту направлення повідомлення ретентора, який не передає річ, відповідно до ст. 612 ЦК України слід вважати таким, що прострочив виконання свого обов`язку за основним договором з усіма наслідками, що із цього випливають (відшкодування збитків, стягнення неустойки тощо). Виходячи із ст. 547 ЦК України, таке повідомлення підлягає письмовому оформленню.

Враховуючи зазначене, у спірних правовідносинах відповідач є боржником, а не кредитором, у якого існують грошові зобов`язання з оплати поставленого товару перед позивачем, а не навпаки, відповідач є власником речі - товару, отриманого за договором поставки, відсутня необхідність у застосуванні права притримання грошей, оскільки, останні є загальним еквівалентом та здатні покрити будь-які витрати, відшкодувати будь-який збиток.

Згідно ч. 1 ст. 397 ЦК України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Положеннями ст. 398 ЦК України, передбачено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Так, метою доставки вантажу між ТОВ «ВІП-АЛЬЯНС» та Компанією P. H. U. Zbignev Wojtasik було укладено Заявку-договір № 11/04 від 11.04.2023 року. Отже, правовою підставою отримання відповідачем товару для перевезення, є Заявка-договір № 11/04 від 11.04.2023 року, на підставі якої складено CMR від 11.04.2023 року.

Посилання відповідача на отримання вантажу для перевезення, як на правову підставу знаходження у його законному володінні майна позивача є необґрунтованими, оскільки, відсутні документи, які підтверджують, що право на володіння вантажем переходить до перевізника. Посилання відповідача на положення ч. 2 ст. 594 ЦК України суд також вважає необґрунтованими, оскільки, виходячи з положень ч. 1 ст. 594 ЦК України, вимоги, у забезпечення яких кредитор має право притримати річ, у будь-якому випадку мають стосуватися речі, якою кредитор правомірно володіє, яка підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником. Також, відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до ч. 1 ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Водночас, будь-яких доказів, на підтвердження укладення між сторонами (позивачем та відповідачем, відповідачем та вантажоотримувачем) в письмовій формі угод щодо забезпечення виконання зобов`язання, матеріали справи не містять.

Таким чином, відповідач застосував притримання вантажу до особи, яка не є власником вантажу та не має права розпорядження таким вантажем. Натомість, позивач, який є власником вантажу, не являється боржником перед відповідачем і не має перед ним договірних зобов`язань, а тому, відсутні підстави вважати правомірним володіння відповідачем майном боржника, оскільки, право власності на вантаж переходить до Компанії P. H. U. Zbignev Wojtasik після розвантаження вантажу згідно дати вивантаження, зазначеної у ТТН та підтверджуються Актом прийому-передачі, підписаним обома Сторонами Контракту №1912/22 від 19.12.2022 року відповідно до п. 7.1 Контракту.

Згідно ст. 4 Конвенції, Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Відповідно до ст. 9 Конвенції, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Таким чином, надана позивачем міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) є належним доказом надання послуг з організації міжнародного перевезення вантажу, відмітка про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем у зазначеній CMR, підтверджують обов`язок перевізника з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу.

Статтею 12 Конвенції визначено, що відправник має право розпоряджатися вантажем, зокрема, вимагати від перевізника припинення перевезення, зміни місця, передбаченого для доставки вантажу, або здачі вантажу одержувачу, іншому, ніж зазначений у вантажній накладній. Відправник втрачає це право з того моменту, коли другий примірник накладної переданий одержувачу або коли останній здійснює свої права, передбачені в пункті 1 статті 13; з цього моменту і надалі перевізник керується вказівками одержувача.

Згідно ст. 14 Конвенції, якщо з будь-якої причини виконання договору на встановлених вантажною накладною умовах є чи стає неможливим до прибуття вантажу до передбаченого для його доставки місця, перевізник запитує інструкції в особи, яка має право розпоряджатися вантажем відповідно до положень статті 12.

У відповідності до ст. 16 Конвенції, у випадках, зазначених у пункті 1 статті 14 і в статті 15, перевізник може негайно вивантажити вантаж за рахунок особи, яка має право розпоряджатися вантажем, і після такого вивантаження перевезення вважається закінченим. Після цього перевізник здійснює збереження вантажу від імені особи, яка має право розпоряджатися вантажем. Перевізник може продати вантаж, не очікуючи інструкцій від особи, що має право розпоряджатися ним, якщо вантаж є швидкопсувним або якщо того вимагає його стан, чи якщо витрати по збереженню вантажу будуть занадто високі в порівнянні з його вартістю. В інших випадках перевізник також може продати вантаж, якщо в належний термін ним не отримано від особи, що має право розпоряджатися вантажем, протилежних інструкцій, виконання яких може справедливо від нього вимагатися. У випадку продажу вантажу відповідно до положень цієї статті, виручена сума, за винятком витрат, які підлягають сплаті після доставки вантажу, передається в розпорядження особи, що має право розпоряджатися вантажем. Якщо ці витрати перебільшують виручену суму, то перевізник має право отримати належну різницю.

Перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику (ст.ст. 17, 18 Конвенції).

Згідно ч. 2 ст. 309 ГК України, у разі переривання або припинення перевезення вантажів з незалежних від перевізника обставин перевізник зобов`язаний повідомити вантажовідправника і одержати від нього відповідне розпорядження щодо вантажу

Так, позивач є відправником вантажу, до передачі права власності на нього покупцю має розпоряджається ним, тому відповідач, який є перевізником, встановивши неможливість прибуття вантажу до передбаченого для його доставки місця, повинен був запитати інструкції у відправника вантажу згідно положень ст. 14 Конвенції.

Позивачем на адресу відповідача надсилався адвокатський запит № 16/06/23/1 від 16.06.2023 року з метою отримання інформації стосовно збереження відповідачем вантажу позивача, умов його зберігання, а також інформації щодо можливої реалізації такого товару. Однак, відповідачем не надано відповіді на вказаний адвокатський запит позивача.

Суд зазначає, що встановлення заборони ввезення сільськогосподарської продукції Урядом Республіки Польща прийнято з незалежних від перевізника обставин, тому, перевізник ТОВ «ВІП-АЛЬЯНС» зобов`язаний повідомити про неможливість доставки вантажу вантажовідправника ТОВ «Грандлітоїл» і одержати від нього розпорядження щодо вантажу. Однак, ТОВ «ВІП-АЛЬЯНС» не повідомляв ТОВ «Грандлітоїл» про неможливість доставки вантажу отримувачу та не отримав від ТОВ «Грандлітоїл» розпорядження щодо вантажу. На отриману від позивача претензію з пропозицією повернути вантаж або сплатити його вартість відповідач вантаж не повернув, вартість вантажу не сплатив.

Згідно ст. 20 Конвенції, той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред`явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.

Як підтверджується матеріалами справи, вантаж прийнято до перевезення відповідачем 11.04.2023 року, такий вантаж не було повернуто позивачу, тому з 10.06.2023 року є підстави вважати вантаж загубленим.

Відповідно до ст. 23 Конвенції, якщо відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов`язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення. Вартість вантажу визначається на підставі біржового котирування чи, за відсутності такого, на підставі поточної ринкової ціни, чи, за відсутності біржового котирування або поточної ринкової ціни, на підставі звичайної вартості товару такого ж роду і якості.

Вартість вантажу складає 4320,42 євро (що за курсом НБУ на день подання позовної заяви 38,7408 грн./євро становить 167376,52 грн.), яка розрахована виходячи з інвойсу GR-51 від 11.04.2023 року, який був складений в результаті поточної ринкової ціни, за якої сторони в контракті № 1912/22 від 19.12.2023 року дійшли згоди.

Згідно ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачем зазначено, що між ним та відповідачем відсутні будь-які господарські відносини, відповідач не придбавав у позивача товар, отриманий для доставки покупцю - Компанії P. H. U. Zbignev Wojtasik, а тому, відповідач утримує товар без належної правової підстави. Доказів протилежного відповідачем не надано.

При цьому, суд зазначає, що застосуванню підлягають також норми ст. 924 ЦК України, в частині обов`язку доведення вини, оскільки, зазначена стаття передбачає підстави звільнення перевізника від відповідальності.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов`язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.03.2016 у справі №6-2086цс15.

Згідно ст. 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Верховний Суд у постанові від 20.11.2018 року у справі №922/3412/1 зазначив, що відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювана шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

У постанові Верховного Суду від 26.09.2019 року у справі № 520/4210/18 зазначено, що тлумачення статті 1212 ЦК України свідчить, що необхідно встановити обставини, які в сукупності є підставою для виникнення такого зобов`язання; факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи, відсутність для цього підстав.

Верховний Суд у постанові у справі № 910/9072/17 від 26.06.2018 року сформував правовий висновок, за яким договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Верховним Судом у постанові у справі №756/3966/17 від 29.07.2019 зазначено, що стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. У разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховний Суду у справі №314/3995/15 від 25.06.2018 року та у справі № 752/18477/15-ц від 11.07.2018 року.

Якщо правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі (аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 12.08.2021 року у справі № 910/17567/19).

Вирішуючи питання про правомірність заявленого позивачем способу захисту свого речового права шляхом стягнення вартості переданого майна, суд зазначає наступне.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (ч. 2 ст. 20 ГК України). Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права і інтересу.

Виходячи з викладеного, підставою звернення до суду є наявність порушеного, не визнаного або оспорюваного права та інтересу.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою законодавства, яке полягає у наданні особі, що вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Суд, вирішуючи спір, повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.06.2013 р. у справі №6-32цс13).

Як встановлено судом, спірні правовідносини, що виникли між сторонами, підпадають під регулювання нормами ст. 1212 ЦК України щодо безпідставного набуття майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Частиною 2 ст. 1213 ЦК України визначено, що в разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно, відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

У спірних правовідносинах суд враховує, що обґрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення вартості набутого майна без достатньої правової підстави в розмірі 167376,52 грн., позивач зазначає, що товаром, який притримано відповідачем, є макух соняшниковий. Для перевезення товар запаковано у біг-беги. На час відвантаження товар відповідав вимогам щодо його якості. Як вказано позивачем, відповідно до вимог до зберігання, вологість в приміщенні повинна бути не більше 12%, приміщення повинно мати витяжку і постійно провітрюватися, макуху потрібно зберігати в мішках, покладених штабелями або насипом, але на чистому і сухому складі, поблизу не повинно бути джерела тепла.

На адвокатський запит №16/06/23/1 від 16.06.2023 року відповідачем не надано доказів щодо забезпечення умов зберігання товару. Враховуючи викладене, позивачем зазначено, що в разі задоволення позовних вимог про повернення товару в натурі, у випадку недотримання відповідачем умов зберігання, позивачу може бути повернуто зіпсований товар, який не відповідатиме якісним показникам, які були станом на дату його відвантаження, що призведе до отримання позивачем необґрунтованих збитків та не призведе до ефективного захисту його порушених прав і законних інтересів.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що повернення майна в натурі позбавить позивача на ефективний захист його речового права, тому, належним способом захисту власника майна є відшкодування вартості такого майна.

Одночасно з цим, з огляду на обраний позивачем спосіб захисту, господарський суд зазначає, що статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У п. 227 Рішення Європейського Суду з прав людини від 23 січня 2014 року (остаточне з 02.06.2014р.) у справі "Еast/West Аlliaпсе Limіtеd" проти України" Суд зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечувати втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку; тобто засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що звернення позивача до суду із вимогою про стягнення з відповідача вартості майна набутого без достатньої правової підстави є обґрунтованим і ефективним способом захисту його права від порушення та таким, що дозволить відновити порушене право позивача.

Враховуючи викладене, та те, що відповідачем не доставлено відповідний вантаж, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 167376,52 грн., оскільки, наявні підстави вважати вантаж втраченим.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення 167376,52 грн. відшкодування вартості безпідставно набутого майна підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Грандлітоїл» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП - АЛЬЯНС» про стягнення вартості набутого майна без достатньої правової підстави задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП - АЛЬЯНС» (08114, Київська область, Києво-Євятошинський район, село Бобриця, вулиця Озерна, буд. 79, код ЄДРПОУ 43486303) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грандлітоїл» (22453, Вінницька область, Хмільницький район, с. Дружне, вул. Першотравнева, 28, код ЄДРПОУ 40550449) 167376 (сто шістдесят сім тисяч триста сімдесят шість) грн. 52 коп. вартості набутого майна без достатньої правової підстави та 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 розділу ХІ Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 08.12.2023 року.

Суддя Д.Г. Заєць