Постанова

від 05.12.2023 по справі 912/977/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 912/977/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: Кривенка М.П. (в режимі відеоконференції),

відповідача: не з`явились,

третьої особи: Фомічов К.С,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Виробничо-комерційної фірми у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Макбо-94"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.08.2023

у справі № 912/977/22

за позовом Пантаївської селищної ради

до Виробничо-комерційної фірми у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Макбо-94"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватного сільськогосподарського підприємства "Агро-Трейдінг"

про розірвання договору, зобов`язання повернути земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

Пантаївська селищна рада звернулася до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Виробничо-комерційної фірми у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Макбо-94", в якому просила: розірвати договір оренди землі від 27.08.2009, зареєстрований у Знам`янському міськрайонному відділ КРФ ДП "ЦДЗК" від 27.08.2009 за № 040937100063, право оренди земельної ділянки на підставі якого зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.09.2019, номер запису про інше речове право: 33075329; зобов`язати Виробничо-комерційну фірму у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Макбо-94" повернути земельну ділянку комунальної власності сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 63,3332 га кадастровий номер 3522281200:02:000:9030.

Позовні вимоги обґрунтовані обставинами порушення відповідачем умов договору оренди землі внаслідок укладення договору суборенди за відсутності згоди орендодавця, що відповідно до умов договору оренди та законодавства є підставою для розірвання договору.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 14.11.2022 (суддя Кабакова В.Г.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 08.08.2023 (колегія суддів у складі: Орєшкіна Е.В. - головуючий, Кощеєв І.М., Дармін М.О.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено. Розірвано договір оренди землі від 27.08.2009, зареєстрований у Знам`янському міськрайонному відділі КРФ ДП "ЦДЗК" від 27.08.2009 за №040937100063, право оренди земельної ділянки на підставі якого зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.09.2019, номер запису про інше речове право: 33075329. Зобов`язано Виробничо-комерційну фірму у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Макбо-94" повернути Пантаївській селищній раді земельну ділянку комунальної власності сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 63,3332 га кадастровий номер 3522281200:02:000:9030.

Судами обох інстанцій встановлено, що 27.08.2009 між Знам`янською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Виробничо-комерційною фірмою у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Макбо-94" (орендар) укладено договір оренди землі (надалі договір), за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Диківської сільської ради (пункт 1); в оренду передається земельна ділянка з кадастровим номером 3522281200:02:000:9030 площею 63,32 га ріллі, із земель резервного фонду Диківської сільської ради, із загальної площі 333,82 га відповідно до розпорядження голови Знам`янської РДА від 29.12.2007 № 635-р (пункт 2); земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського господарства, цільове призначення земельної ділянки: сільськогосподарське призначення (пункти 15, 16); орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3% від розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік щомісячно у розмірі 1/12 частин річної орендної плати на рахунок Диківської сільської ради не пізніше 10 числа наступного за звітним місяцем (пункти 9, 11).

Відповідно до пункту 8 договору його укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

У пункті 31 договору визначено обов`язки орендаря, зокрема, орендар зобов`язався не укладати договорів суборенди без згоди орендодавця.

Згідно з пунктом 38 договору його дія припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадково знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду (пункт 21 договору).

У пункті 40 договору передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Згідно з пунктом 43 договору він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Зазначений договір зареєстровано в Знам`янському міськрайонному відділі КРФ ДП «ЦДЗК» від 27.08.2009 за № 040937100063.

24.05.2019 Диківською сільською радою Знам`янського району Кіровоградської області прийнято рішення № 695 «Про поновлення договору оренди земельної ділянки», відповідно до якого вирішено поновити ВКФ у формі ТОВ «МАКБО-94» договір оренди земельної ділянки від 27.08.2009, зареєстрований в Знам`янському міськрайонному відділі КРФ ДП «ЦДЗК» за номером 040937100063, шляхом укладення додаткової угоди терміном на 49 років з розміром орендної плати 6% від нормативно грошової оцінки на земельну ділянку загальною площею 63,32 га, з них 63,32 га рілля, кадастровий номер 3522281200:02:000:9030, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Між Диківською сільською радою Знам`янського району Кіровоградської області і ВКФ ТОВ «Макбо-94» укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди земельної ділянки від 27.08.2009, за змістом якої внесено зміни до пунктів 8, 9 договору та зазначено строк дії договору 49 років, починаючи з дня державної реєстрації даної додаткової угоди, та розміру орендної плати 6%. Додаткова угода № 1 зареєстрована в ДРРП 04.09.2019 за №33075329.

Також 14.12.2010 між Виробничо-комерційною фірмою у формі Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «Макбо-94» (орендар) та Приватним сільськогосподарським підприємством «Агро-Трейдінг» (суборендар) укладено договір суборенди землі, за умовами якого в суборенду передано земельну ділянку із кадастровим номером 3522281200:02:000:9030 загальною площею 63,32 га ріллі, яка належить до земель резервного фонду Диківської сільської ради (пункт 4 договору); підставою для укладання цього договору є взаємна згода сторін та узгодження орендодавця (розпорядження голови Знам`янської РДА від 09.02.2010 № 63-р) (пункт 3 договору); договір укладено на 8 років 7 місяців і може бути скорочений за згодою сторін. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі № 04937100063 від 27.08.2009 (пункт 9 договору); дія договору припиняється у разі: припинення дії договору оренди землі № 04937100063 від 27.08.2009; закінчення строку, на який його було укладено; ліквідації юридичної особи-орендаря або суборендаря (пункт 35 договору). Цей договір зареєстровано у Відділі Держкомзему у Знам`янському районі Кіровоградської області 18.07.2011 за № 352228124000351.

Відповідно до додаткової угоди від 04.09.2019 до договору суборенди від 14.12.2010 його сторонами внесено зміни, за змістом яких, ураховуючи рішення Диківської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області від 24.05.2019, яким поновлено договір оренди строком на 49 років з моменту державної реєстрації, тобто до 04.09.2068, поновлено дію договору суборенди від 14.12.2010 на строк до 04.09.2068. Інші умови договору суборенди від 14.12.2010 залишено без змін.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права станом на 19.10.2022 наявні такі записи щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3522281200:02:000:9030: право власності комунальна, власник Диківська сільська рада Знам`янського району Кіровоградської області, дата запису 04.09.2019; право оренди орендар ВКФ ТОВ «Макбо-94», орендодавець Диківська сільська рада Знам`янського району Кіровоградської області, строк оренди 49 років, з правом пролонгації, підстава для державної реєстрації договір оренди землі, додаткова угода №1, видавник: Диківська с/рада; рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 695, виданий 24.05.2019, видавник: Диківська сільська рада; відомості з ДЗК, серія та номер: 13120867, виданий 04.09.2019, видавник: Державний земельний кадастр; право оренди, суборенда орендодавець, орендар: ВКФ ТОВ «Макбо-94»; орендар, суборендар: ПСП «Агро-Трейдінг»; підстава для державної реєстрації договір оренди землі, додаткова угода до договору суборенди, серія та номер: б/н, виданий 04.09.2019, видавник: ТОВ «Агро-Трейдінг» - ВКФ у формі ТОВ «Макбо-94»; дата закінчення дії піднайму 04.09.2068.

Пантаївська селищна рада звернулася до суду із зазначеним позовом до Виробничо комерційної фірми у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Макбо-94», обґрунтовуючи вимоги обставинами порушення відповідачем умов договору оренди та положень законодавства щодо укладення договору суборенди без згоди орендаря, що відповідно до статей 651,783 ЦК України є підставою для розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки комунальної власності.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з відсутності доказів порушення, невизнання чи оспорення суб`єктивного цивільного права та/або інтересу позивача як орендодавця, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову на підставі п. 40 договору оренди землі від 27.08.2009. Судом встановлено, що договір оренди землі від 27.08.2009 не припинив свою дію, розпорядження голови Знам`янської РДА від 09.02.2010 №63-р є діючим, додаткова угода від 04.09.2019, якою продовжений строк дії договору суборенди від 14.12.2010, укладена в межах дії основного договору оренди та в період дії розпорядження голови Знам`янської РДА від 09.02.2010 №63-р, отже не потребувала додаткового погодження з власником на передачу спірної земельної ділянки в суборенду. Місцевим господарським судом зазначено, що додаткова угода від 04.09.2019, якою продовжений строк дії договору суборенди від 14.12.2010, є правомірною, доказів визнання її недійсною не надано, що спростовує доводи позивача про неправомірність передання відповідачем спірної земельної ділянки в суборенду третій особі та наявність підстав для розірвання договору оренди землі від 27.08.2009 у зв`язку з порушенням відповідачем п. 30 цього договору.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідач не надав належних доказів на підтвердження обставин погодження з орендодавцем (Диківською сільською радою) укладання з ПСП «Агро-Трейдінг» договору суборенди земельної ділянки у виді додаткової угоди до договору від 04.09.2019 на виконання обов`язку орендаря, передбаченого договором оренди землі, що з урахуванням усіх істотних обставин свідчить про порушення умов договору оренди землі від 27.08.2009, яке є достатньою підставою для його розірвання.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції помилково встановлено обставину, що відповідач не надав суду належних доказів на підтвердження обставин погодження з орендодавцем (Диківською сільською радою) укладання з ПСП «Агро-Трейдінг» договору суборенди земельної ділянки у виді додаткової угоди до договору від 04.09.2019 на виконання обов`язку орендаря, передбаченого договором оренди землі. Договір суборенди укладений на підставі розпорядження голови Знам`янської РДА від 22.04.2008 №178-р і в пункті 2 вказаного розпорядження зазначено, що термін суборенди не може перевищувати строку, визначеного договорами оренди землі; умови договорів суборенди земельних ділянок повинні обмежуватися умовами договорів оренди земельних ділянок. У вказаному розпорядженні не зазначено конкретної дати, до якої воно діє, а тому вказане розпорядження діє протягом усього строку дії договору оренди. Тобто, в даному випадку відсутнє укладення нового договору суборенди, тоді як за змістом розпорядження голови Знам`янської РДА від 09.02.2010 № 63-р, попередній орендодавець надав земельну ділянку в суборенду ПСП "Агро-Трейдінг" та за пунктом 2 такого розпорядження передбачено, що термін суборенди не може перевищувати строку, визначеного договорами оренди. Крім цього, правом на звернення до суду з вимогою про розірвання договору наділена саме сторона такого договору, що безпосередньо випливає з наведених положень законодавства, чого судом апеляційної інстанції враховано не було, оскільки стороною за договором оренди землі, який є предметом спору у справі, є Диківська сільська рада, а не Пантаївська сільська рада, а отже, позов щодо розірвання договору у цій справі було заявлено особою (позивачем), яка не є його стороною, що свідчить про неналежність позивача у справі. Також оскільки застосування такого способу судового захисту як скасування запису про інше речове право не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації права за процедурою, визначеною Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», слід дійти обґрунтованого висновку про те, що у задоволені позовних вимог необхідно відмовити у зв`язку з тим, що позивач обрано спосіб захисту, який не призведе до ефективного захисту його прав та інтересів. До того ж установлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи не свідчать про наявність у діях відповідача критерію істотності порушення умов договору оренди, що не дає підстав для висновку про підставність заявлених орендодавцем позовних вимог.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування норма права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 08.09.2020 у справі № 920/418/19, від 08.06.2021 у справі №903/242/20, від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 15.05.2019 у справі № 912/1984/17, від 15.05.2019 у справі № 912/3810/16, від 17.07.2018 у справі № 921/311/17-г/7, від 16.05.2023 у справі № 911/1081/22, від 06.06.2018 у справі № 911/3763/16, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 27.11.2018 у справі №912/1385/17, від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.11.2023 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 23.10.2023. При цьому Суд не взяв до уваги посилання скаржника на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України як на підставу касаційного оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 08.08.2023 у цій справі, оскільки в ухвалі від 13.09.2023 Суд зазначав, що відповідно до ч. 1 ст. 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження. За наслідками усунення недоліків поданої касаційної скарги скаржнику не надається право доповнити її іншими пунктами ч. 2 ст. 287 ГПК України.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 26.10.2023 від Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник вказує, що позивачем з поважних причин пропущено встановлений судом процесуальний строк, оскільки уповноважена особа Пантаївської селищної ради на представництво інтересів, в тому числі і в судах, Кадерова Дар`я перебувала у відпустці з 4 по 6 жовтня відповідно д розпорядження від 02.10.2023 №106, а в період з 10.10.2023 по даний час - на лікарняному, а довіреність на представництво інтересів у Верховному Суді при розгляді даної справи в порядку передоручення надано адвокату Кривенку Михайлу 25.10.2023. Лише після надання даної довіреності адвокат зміг ознайомитися з касаційною скаргою, розміщеною в системі «Електронний суд» та підготувати та направити відзив на касаційну скаргу.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Оскільки зазначене клопотання подане поза межами встановленого строку разом з відзивом, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення. За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для продовження встановленого процесуального строку на подання відзиву на касаційну скаргу, у зв`язку з чим останній, відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України, залишається без розгляду як такий, що поданий після закінчення встановленого судом процесуального строку.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 07.11.2023 від Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області надійшли додаткові пояснення.

В судовому засіданні 07.11.2023 оголошено перерву у справі до 21.11.2023, а в судовому засіданні 21.11.2023 - до 05.12.2023.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що апеляційним судом не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 08.09.2020 у справі № 920/418/19, від 08.06.2021 у справі №903/242/20, від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 15.05.2019 у справі № 912/1984/17, від 15.05.2019 у справі № 912/3810/16, від 17.07.2018 у справі № 921/311/17-г/7, від 16.05.2023 у справі № 911/1081/22, від 06.06.2018 у справі № 911/3763/16, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 27.11.2018 у справі №912/1385/17, від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За загальними умовами виконання зобов`язання, що містяться у статті 526 ЦК, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1).

Положення статті 525 ЦК встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст. 13 зазначеного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ст. 8 Закону України «Про оренду землі» (у редакції на час укладення договору оренди та суборенди) орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду (частина 1). Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому (частина 2). Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі (частина 3). У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється (частина 4). Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації (частина 5).

За змістом ст. 31 Закону України «Про оренду землі» (у відповідній редакції) договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» (у відповідній редакції) на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2).

Так, за ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Тож іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожнім праву на таке розірвання, а свідчить про наявність спору про розірвання договору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин (пункт 6.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19).

З огляду на матеріали справи, що розглядається, та встановлені судами попередніх інстанцій обставини, сторони у договорі оренди землі визначили такі його умови, зокрема, як обов`язок орендаря (відповідача) не укладати договорів суборенди без згоди орендодавця (позивача) (пункт 31 договору); а також припинення договору шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, а також з інших підстав, визначених законом (пункт 38 договору).

У справі № 903/1030/19 розглядалося питання визнання поновленим договору оренди землі. Громадянин придбав майно, для обслуговування якого на п`ять років оформив право оренди комунальною земельною ділянкою. У судовому порядку цей договір був поновлений ще на один такий строк - до 1 липня 2019 року. Через місяць після спливу строку оренди земельної ділянки її орендар з метою оформлення поновлення відповідного договору на тих самих умовах і на той самий строк надав до міської ради проект відповідної додаткової угоди. Проте рада відповіла, що оформити таку угоду неможливо без додаткових дій з боку орендаря. А після того, як орендар звернувся знову, - визнала укладення додаткової угоди неможливим.

Орендар вважав, що оскільки він продовжив користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору її оренди, а міська рада впродовж місяця після спливу цього строку не заперечила проти поновлення договору, останній поновився на тих самих умовах і на той самий строк. Тому орендар звернувся до суду з позовом про визнання договору оренди землі поновленим на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

При цьому Велика Палата Верховного Суду розглядала питання поновлення договору оренди землі за ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

В свою чергу, у справі № 912/977/22 суд апеляційної інстанції позов задовольнив, оскільки відповідач не надав суду належних доказів на підтвердження обставин погодження з орендодавцем (Диківською сільською радою) укладання з ПСП «Агро-Трейдінг» договору суборенди земельної ділянки у виді додаткової угоди до договору від 04.09.2019 на виконання обов`язку орендаря, передбаченого договором оренди землі, що з урахуванням усіх істотних обставин свідчить про порушення умов договору оренди землі від 27.08.2009, яке є достатньою підставою для його розірвання.

Вказане свідчить про неподібність правовідносин у справах № 903/1030/19 та розглядуваній.

Посилання скаржника на неврахування висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 920/418/19 від 08.09.2020, відповідно до якого право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожнім праву на таке розірвання, а свідчить про наявність спору про розірвання договору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин, колегією суддів відхиляються, оскільки з тексту оскарженої постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що ним враховано відповідні висновки та зазначено, що сторони у договорі оренди землі визначили такі його умови, зокрема, як обов`язок орендаря (відповідача) не укладати договорів суборенди без згоди орендодавця (позивача) (пункт 31 договору); а також припинення договору шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, а також з інших підстав, визначених законом (пункт 38 договору).

У справі № 903/242/20 розглядалося питання про розірвання договору оренди землі, і Верховний Суд зазначив, що предметом позову у справі є вимоги позивача про розірвання спірного договору оренди. Підставою позову зазначено істотне порушення умов спірного договору оренди - систематична несплата орендної плати.

Верховний Суд у постанові від 08.06.2021 виснував, що неналежне виконання умов договору, а саме невиконання обов`язку зі сплати орендної плати є порушенням умов договору оренди земельної ділянки, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказане свідчить про неподібність правовідносин у справах № 912/977/22 та № 903/242/20.

Щодо посилань скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 15.05.2019 у справі № 912/1984/17, від 15.05.2019 у справі № 912/3810/16, у яких суд касаційної інстанції акцентував увагу на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин, то у цих справах розглядалось питання поновлення договору оренди землі в порядку ст. 33 Закону України «Про оренду землі», в той час як у справі № 912/977/22 судом апеляційної інстанції розірвано договір у зв`язку з порушенням його умов, що свідчить про неподібність відповідних правовідносин.

Що ж до посилань скаржника на неврахування висновків, викладених у постанові від 17.07.2018 у справі № 921/311/17-г/7 де Верховний суд зазначив: "При вирішені спору має бути встановлено не лише наявність підстав розірвання договору, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося», то у ньому розглядався спір про визнання недійсною третейської угоди, викладеної у вигляді третейського застереження в п.8.2 договору купівлі-продажу від 09.07.2014. При цьому Верховний Суд вказав на передчасність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що представник (директор) позивача укладаючи третейську угоду, викладену у вигляді третейського застереження в пункті 8.2 договору купівлі-продажу від 09.07.2014, діяв з перевищенням наданих йому повноважень і про обмеження повноважень директора позивача відповідач був обізнаний.

Вказане свідчить про неподібність правовідносин у справах № 921/311/17-г/7 та розглядуваній.

У постанові Верховного Суду від 16.05.2023 у справі 911/1081/22 предметом розгляду були вимоги ФГ "Застава" заявлені до ТОВ "Аркуш Юей" про розірвання договору суборенди землі, укладеного 21.08.2017 між ОСОБА_1 і ТОВ "Аркуш Юей", та повернення земельної ділянки, які (вимоги) обґрунтовані порушенням відповідачем істотних умов договору, а саме несплатою орендної плати за користування земельною ділянкою та нецільовим використанням відповідачем спірної земельної ділянки.

Рішенням місцевого господарського суду вказані позовні вимоги було задоволено. При цьому, суд виходив із того, що матеріалами справи підтверджуються обставини нецільового використання відповідачем орендованої земельної ділянки та систематичної несплати ним орендних платежів. За висновком суду першої інстанції, порушення відповідачем строків сплати орендної плати свідчить про істотне порушення відповідачем договору суборенди та є самостійною підставою для розірвання договору суборенди землі.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції. Зокрема, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для розірвання спірного договору суборенди землі та її повернення з підстав істотного порушення відповідачем його умов в частині своєчасного та повного внесення орендних платежів за таким договором. Водночас суд апеляційної інстанції визнав недоведеним факт нецільового використання відповідачем спірної земельної ділянки, відхиливши як неналежний доказ акт обстеження земельної ділянки, складений депутатом місцевої ради, оскільки повноваженнями стосовно перевірки додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель наділені Держгеокадастр та його територіальні органи.

Водночас Верховний Суд зазначив, що попередні судові інстанції не встановили обставин отримання ОСОБА_1 і створеним ним ФГ "Застава" спірної земельної ділянки в оренду як такої, що була надана додатково, а не первісно з метою створення фермерського господарства. За висновком суду першої інстанції, в суборенду за спірним договором була передана земельна ділянка, яка первісно надавалася ОСОБА_1 , який є керівником та засновником ФГ "Застава", в оренду для ведення фермерського господарства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що "у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

Оскільки у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря і обов`язки землекористувача ОСОБА_2 перейшли до ФГ "Шана" з дня його державної реєстрації, а у правовідносинах оренди земельної ділянки ОСОБА_3 такі права перейшли до ФГ "Агрофортуна" з дня його державної реєстрації, тому сторонами у спірних правовідносинах є юридичні особи: ФГ "Шана", як користувач земельної ділянки, а не фізична особа ОСОБА_2 та ГУ Держземагентства у Харківській області, Валківська РДА, Валківська райрада, ФГ "Агрофортуна", а не ОСОБА_3 як фізична особа і фізичні особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , яким частина земельної ділянки ФГ "Шана" передана у власність. ОСОБА_2 є головою, керівником ФГ "Шана" і його права та зобов`язання не є тотожними з правами та зобов`язаннями ФГ "Шана". Права та обов`язки керівника ФГ "Агрофортуна" ОСОБА_3 також не є тотожними правам та зобов`язанням ФГ "Агрофортуна"" (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Зважаючи на це, колегія суддів суду касаційної інстанції не бере до уваги посилання скаржника на недотримання конкурсного порядку отримання фермерським господарством в оренду спірної земельної ділянки; до того зазначені обставини не охоплюються предметом дослідження у цій справі.

Також Верховний Суд зазначив, що правом на звернення до суду з вимогою про розірвання договору наділена саме сторона такого договору, що безпосередньо випливає з наведених положень законодавства, чого проте судом апеляційної інстанції враховано не було, хоча, як свідчать матеріали справи, відповідач у апеляційній скарзі (такі ж доводи він наводить і в касаційній скарзі) наголошував, зокрема, на тому, що стороною за договором суборенди землі, який є предметом спору у справі, є громадянин ОСОБА_1 , а не ФГ "Застава", а отже, позов щодо розірвання договору у цій справі було заявлено особою (позивачем), яка не є його стороною, що, у свою чергу, свідчить про неналежність позивача у справі. Однак, обмежившись застереженням про те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про розгляд справи за правилами господарського судочинства та пославшись при цьому на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (в якій розглядалося питання визначення юрисдикції спору за участю фізичних осіб та фермерських господарств), суд апеляційної інстанції в порушення вимог статей 269, 282 Господарського процесуального кодексу України належної оцінки цим доводам не надав, мотивів їх відхилення не навів.

Водночас у справі № 912/977/22 суди встановили, що на підставі п. 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 16.04.2020 № 562 "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад" повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, старост сіл, селищ територіальних громад, які увійшли до складу територіальних громад, території яких затверджено Кабінетом Міністрів України на підставі цього Закону, припиняються в день набуття повноважень сільських, селищних, міських рад, обраних на перших місцевих виборах у 2020 році.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 № 593-р затверджено Перспективний план формування територій громад Кіровоградської області, відповідно до якого Диківська територіальна громада ввійшла до складу Пантаївської об`єднаної територіальної громади.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій" доповнено розділі V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" пунктом 6-1 наступного змісту: "До прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України закінчення повноважень сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів, а також реорганізація сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів як юридичних осіб у зв`язку із змінами в адміністративно-територіальному устрої України здійснюються з урахуванням таких положень: 1) у день набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною територіальною громадою, територія якої затверджена Кабінетом Міністрів України (далі -сформована територіальна громада), припиняються повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, обраних територіальними громадами, територія яких включена до території сформованої територіальної громади (далі -розформовані територіальні громади);.4) сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов`язків розформованої територіальної громади з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 5 і 6 цього пункту.

07.12.2020 відбулася перша сесія новообраної Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області, на якій прийнято рішення №1 «Про початок повноважень депутатів Пантаївської селищної ради 8 скликання».

Рішенням Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області від 07.12.2020 №17, зокрема, розпочато процедуру реорганізації Диківської сільської ради шляхом приєднання до Пантаївської селищної ради.

Отже, повноваження Диківської сільської ради як органу місцевого самоврядування припинилися, а територія Диківської територіальної громади ввійшла до складу Пантаївської об`єднаної територіальної громади, представницьким органом якої є Пантаївська селищна рада Олександрійського району Кіровоградської області.

З огляду на те, що предметом спірного договору є земельна ділянка, яка на праві комунальної власності належить Диківській сільській раді, повноваження якої припинені, її правонаступником є Пантаївська селищна рада, питання щодо розпорядження нею у відповідності до вимог п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" мають вирішуватися Пантаївською селищною радою.

Доводи ВКФ ТОВ «Макбо-94» з огляду на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 911/3763/16, від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17, від 05.08.2020 у справі № 905/1353/19, стосовно того, що встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, що розглядається, не свідчать про наявність у діях відповідача (скаржника) критерію істотності порушення умов договору оренди, що не дає підстав для висновку про доведеність позовних вимог, відхиляться судом касаційної інстанції.

Так, у справі № 911/3763/16 Верховний Суд постановою від 06.06.2018 залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди нежитлового приміщення, оскільки за встановлених у цій справі обставин позивачем не було доведено використання відповідачем орендованого майна з порушенням договірних зобов`язань та передачі орендованого майна іншим юридичним особам без дозволу орендодавця; при цьому судом касаційної інстанції з посиланням на положення ч. 3 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», п. 2 ч. 1 ст. 783 ЦК України зауважено, що підставою для розірвання договору може бути належним чином доведений факт укладення договору піднайму (суборенди) за відсутності згоди наймодавця (орендодавця). Зазначені норми закону не передбачають обов`язковість розірвання договору оренди в разі порушення орендарем зобов`язань за договором, а надають можливість їх застосування в залежності від конкретних обставин справи.

У справі № 905/1353/19 Верховний Суд постановою від 05.08.2020 залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено в задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди нежитлових приміщень - частини підземного переходу, та дійшов висновку, що заперечення позивача проти передачі майна в суборенду з посиланням на обмеження площі, які не погоджені сторонами шляхом зміни умов договору, свідчать про намагання орендодавця в односторонньому порядку змінити умови договору у спосіб, який не передбачений ні умовами договору, ні приписами чинного законодавства, а установлені судами у даній справі фактичні обставини справи не свідчать про наявність у діях відповідача критерію істотності порушення умов договору оренди, що не дає підстав для висновку про підставність заявлених орендодавцем позовних вимог.

У справі № 912/1385/17 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2018 зазначила, що виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини 2 статті 651 ЦК. При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду апеляційної інстанції у цій справі щодо відсутності підстав для розірвання договору оренди землі, оскільки за встановлених у справі обставин орендна плата за землю за спірним договором оренди регулярно надходила на рахунок позивача, зазначений у договорі оренди; на момент звернення з позовом про розірвання договору оренди заборгованості за цим договором не існувало, навпаки мала місце переплата, а докази щодо податкової заборгованості та податкових зобов`язань відповідача з плати за землю містять лише загальну інформацію, разом з тим інформація про заборгованість з орендної плати саме за спірним договором - відсутня.

Натомість у справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції установлено обставини порушення орендарем договору оренди, що відповідно до умов цього договору та положень законодавства є підставою для розірвання договору оренди землі, укладеного між сторонами у справі.

Крім того, висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування положень ч. 2 ст. 651 ЦК України до спірних правовідносин з огляду на встановлені фактичні обставини цієї справи не суперечать висновкам щодо застосування цієї норми права, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду. При цьому такі висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судом з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Водночас суд касаційної інстанції вважає безпідставним посилання скаржника у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, стосовно того, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, оскільки у справі, що розглядається будь-яких обставин відсутності порушеного права позивача, за захистом якого останній звернувся до суду з відповідним позовом, а також невідповідності обраного ним способу захисту порушеного права, судом апеляційної інстанції встановлено не було, а відповідачем належними і допустимими доказами таких обставин не доведено.

Разом із тим посилання скаржника в касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19, від 03.09. 2020 у справі № 914/1201/19, від 16.09.2020 у справі № 352/1021/19, від 04.11.2020 у справі № 910/7648/19, від 18.11.2020 у справі № 154/883/19 у контексті висновку щодо ефективного поновлення у правах позивача у справах про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, з урахуванням положень абз. 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд касаційної інстанції вважає безпідставними, оскільки у справі, що розглядається, вимоги щодо державної реєстрації речових прав, обґрунтовані положеннями зазначеної норми, не були предметом позову Пантаївської селищної ради, а відтак і предметом судового розгляду.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, доводи ВКФ ТОВ «Макбо-94» про неправильне застосування судом апеляційної інстанції наведених у касаційній скарзі норм матеріального права є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними ч. 2 ст. 287 ГПК та не спростовують наведених висновків.

Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, відповідно до яких суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду не вбачає порушень норм матеріального та процесуального права при винесенні судом апеляційної інстанції оскарженої постанови, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Виробничо-комерційної фірми у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Макбо-94" залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.08.2023 у справі № 912/977/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.