Рішення від 10.10.2007 по справі 47/213

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м

   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД 

міста КИЄВА 01030,

м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б    

тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  47/213

10.10.07

За позовом    

Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

до                     Товариства з обмеженою

відповідальністю „Інгран”

про                    стягнення 16543,80 грн.

Суддя  Станік С.Р.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_2 -предст. (дов.НОМЕР_1 від

09.10.2007р.)

Від відповідача: Бойко О.О.

-предст. (дов. від 30.12.2005р.)

ОБСТАВИНИ

СПРАВИ:

Позивач звернувся до господарського

суду Рівненської області з позовом про стягнення з відповідача 9 090 грн.

заборгованості за договором на перевезення вантажу в міжнародному сполученні та

заявки №4/1 від 10.10.2006 р., пені у розмірі 7 453,80 грн., а також витрат по

сплаті держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового

процесу.

Ухвалою господарського суду

Рівненської області від 27.02.2007р. було порушено провадження у справі №15/103

та призначено її до рогляду на 14.03.2007р.

14.03.2007р. у відповідності до

вимог ст.77 ГПК України розгляд справи було відкладено та призначено на

04.04.2007р., а 04.04.2007р. на 25.04.2007р.

У судовому засіданні 25.04.2007р.

представник позивача уточнив свої позовні вимоги в частині стягнення пені та

просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 694,32 грн.

25.04.2007р. суддею господарського

суду Рівненської області винесено рішення у справі №15/103, яким позов

задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти

9 090,00 грн., 694,32 грн. пені, та 220,00 грн. понесених судових витрат, а

провадження у справі в частині стягнення 6 759,48 грн. пені припинено на

підставі п.1-1 ст.80 ГПК України.

Постановою Вищого господарського

суду України від 31.07.2007р. вищевказане рішення скасовано, а справу передано

на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

За резолюцією керівництва

господарського суду міста Києва від 10.08.2007р. зазначену справу було передано

для розгляду по суті судді цього ж суду Станіку С.Р.

Ухвалою господарського суду міста

Києва від 17.08.2007р.суддя Станік С.Р. прийняв вищевказану справу до свого

провадження, присвоїв їй реєстраційний номер 47/213 та призначив її до розгляду

на 19.09.2007р.

19.09.2007р. розгляд справи №47/213

у відповідності до вимог ст.77 ГПК України було відкладено та призначено на

10.10.2007р.

В судовому засіданні 10.10.2007р.

представник позивача уточнив свої позовні вимоги та просив суд стягнути з

відповідача на користь позивача 9 090 грн. заборгованості за договором на

перевезення вантажу в міжнародному сполученні від 2006 року та заявки №4/1 від

10.05.2006 р., пеню у розмірі 694,32 грн., а також витрати по сплаті держмита

та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач вимог ухвал суду від

17.08.2007р. та 19.09.2007р. не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не

надав, однак у судовому засіданні 10.10.2007р. представник відповідача проти

заявлених позивачем позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що між

сторонами не було укладено належним чином договору перевезення вантажу та не

було погоджено вартість наданих послуг. Сам факт здійснення позивачем

перевезення вантажу представник відповідача не заперечив.

Таким чином, дослідивши у судовому

засіданні матеріали справи за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності

-фізичної особи ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Інгран”,

заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем -Товариством з

обмеженою відповідальністю „Інгран” 10.10.2006р. було надіслано позивачу (за

допомогою факсу) -Суб'єкту підприємницької діяльності -фізичній особі ОСОБА_1

договір на перевезення вантажу в міжнародному сполученні та заявку №4/1 від

10.10.2006 р., згідно яких позивач зобов'язався (відповідно до пункту 3

договору на перевезення вантажу в міжнародному сполученні та заявки №4/1 від

10.10.2006 р.) доставити вантаж (бурківка гранітна загальною масою -20 тон) під

пломбами відповідача та здати його уповноваженій особі (одержувачу -Товариство

з обмеженою відповідальністю „СпецСтройПроект” м. Вороніж) в нормативний строк

із розрахунку 400 км. за добу автомобільним транспортом за маршрутом м.

Костопіль - м. Київ -м. Вороніж - м. Москва, місце розвантаження вантажу

-Росія, Московська обл., Ленінський район, с.Остров, а відповідач (відповідно

до пункту 3 вищевказаного договору та заявки №4/1 від 10.10.2006 р.)

зобов'язався здійснити оплату перевізнику (позивачу) протягом 3-х банківських

днів з моменту розвантаження вантажу у розмірі 1 800 доларів США по курсу НБУ.

Так, на виконання вищенаведених

двосторонньо -погоджених умов договору на перевезення вантажу в міжнародному

сполученні та заявки №4/1 від 10.10.2006 р. відповідно до графи 24 CMR

(міжнародної товарно -транспортної накладної) А № 55 перевізником (Суб'єктом підприємницької

діяльності -фізичною особою ОСОБА_1), вищезгаданим вантажоодержувачем -ТОВ

„СпецСтройПроект” м. Вороніж було одержано 15.10.2006 року від перевізника

(позивача) вантаж (бурківку гранітну загальною масою -20 тон) згідно підпису

повноваженої особи ТОВ „СпецСтройПроект” і печатки даної юридичної особи

(проставленої під графою 24 наведеної CMR А № 55), після проходження митних

процедур на Київській регіональній митниці (штамп від 11.10.2006р.) та

Глухівській митниці (штамп від 12.10.2006р.) відповідно.

01.11.2006р. позивачем

(перевізником) було виставлено до оплати відповідачу рахунок -фактуру

№СФ-0000250 на суму -9 090,00 грн.

Крім цього, позивачем 16.12.2006р.

було надіслано на адресу відповідача претензію від 30.11.2006р. з вимогою про

сплату заборгованості у розмірі 9 090,00 грн.

На день розгляду справи у

господарському суді міста Києва (10.10.2007р.) відповідач (замовник) відповідно

до договору на перевезення вантажу в міжнародному сполученні та заявки №4/1 від

10.10.2006р., CMR (міжнародної товарно -транспортної накладної) А № 55, рахунку

-фактури №СФ-0000250 від 01.11.2006р., як зазначає позивач у позовній заяві, та

повноважний представник останнього у ході розгляду справи, не сплатив позивачу

за здійснене за маршрутом м. Костопіль - м. Київ -м. Вороніж - м. Москва

перевезення заборгованість у розмірі 9 090 грн. (1 800 доларів США по курсу НБУ

(100 доларів США = 505 грн. станом на 01.11.2006р.). Основний борг відповідача

перед позивачем згідно позовної заяви на день розгляду справи складає -9 090

грн.

Згідно статті 306 Господарського

кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV перевезенням вантажів у цьому

Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції

виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями,

автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також

транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення

вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення

вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний

транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот,

авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт,

інші види транспорту. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням

вантажу, є транспортна експедиція. Загальні умови перевезення вантажів, а також

особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї,

отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо)

визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними

кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими

актами. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним

кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно статті 307 Господарського

кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV за договором перевезення

вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою

стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений

законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання

вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити

за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається

в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується

складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента

тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати

вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами

здійснення відповідних перевезень. Умови перевезення вантажів окремими видами

транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими

перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами

та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі

також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову

відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Згідно статті 311 Господарського

кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV плата за перевезення вантажів

та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами,

встановленими відповідно до законодавства.

Статтею 175 частиною 1

Господарського кодексу України від 16.01.03 № 436-IV встановлено, що майнові

зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються

Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених

Господарським кодексом України.

Стаття 193 Господарського кодексу

України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських

відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно

до закону, інших правових актів, договору.

Згідно статті 908 Цивільного

кодексу України від 16.01.03 №435-VI перевезення вантажу, пасажирів, багажу,

пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення

визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами),

іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до

них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту,

а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором,

якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами

(статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються

відповідно до них.

Згідно статті 909 Цивільного

кодексу України від 16.01.03 №435-VI За договором перевезення вантажу одна

сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною

(відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право

на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за

перевезення вантажу встановлену плату і укладення договору перевезення вантажу

підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або

іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно статті 920 Цивільного

кодексу України від 16.01.03 №435-VI у разі порушення зобов'язань, що випливають

із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю

сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами,

транспортними кодексами (статутами).

Стаття 526 Цивільного кодексу

України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно

до умов договору.

Стаття 527 вищезазначеного кодексу

визначає, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор -

прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не

випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст.ст. 610, 612

Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або

виконання з порушенням  умов, визначених

змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що

прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його

у строк, встановлений договором або законом.

          Статтею 623 Цивільного кодексу

України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати

кредиторові завдані цим збитки.

Згідно статті 45 Статуту

автомобільного транспорту УРСР затвердженої Постановою Ради Міністрів

Української РСР від 27 червня 1969 р. N 401 (із змінами та доповненнями) за

договором перевезення вантажу автотранспортне підприємство або організація

зобов'язуються доставити ввірений їм вантажовідправником вантаж до пункту

призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі

(вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення

вантажу встановлену плату.

Згідно статті 9 Конвенції “Про

договір міжнародного перевезення вантажів по дорогам /КДПГ/ (Указ ПВС СССР про

приєднання СССР до Конвенції від 01.08.1983 року № 9763-X) накладна, поки не

доведено протилежне, слугує доказом умов договору і підтвердженням прийняття

вантажу перевізником.

Пунктом 3.1 Роз'яснення ВАСУ від

21.07.92 р. N 01-6/856 “Про деякі питання практики вирішення спорів, що

виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом” визначено, що

відповідно до статті 127 Статуту автотранспортні підприємства (у тому числі

транспортно-експедиційні), вантажовідправники та вантажоодержувачі несуть

матеріальну відповідальність за порушення зобов'язань, що випливають з договору

перевезень вантажів, на підставі Статуту. Таким чином, автотранспортні

підприємства вантажовідправників і вантажоодержувачі в разі невиконання або

неналежного виконання зобов'язань, що випливають із Статуту, несуть матеріальну

відповідальність в межах, передбачених відповідними його статтями (стаття 153

Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів

Української РСР від 27 червня 1969 р. N 401 передбачає, що автотранспортні

підприємства і організації, вантажовідправники, вантажоодержувачі і пасажири в

разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, що випливають з цього

Статуту, несуть матеріальну відповідальність лише в межах, передбачених

відповідними статтями цього Статуту).

Згідно п. 3.2 Роз'яснення ВАСУ від

21.07.92 р. N 01-6/856 “Про деякі питання практики вирішення спорів, що

виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом” за загальними нормами

цивільного законодавства особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його

неналежним чином несе майнову відповідальність лише при наявності вини, крім

випадків, передбачених законом (згідно зі статтею 614 ЦК України, особа, яка

порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або

необережності), якщо інше не встановлено договором або законом та особа є

невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо

належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка

порушила зобов'язання.).

Частина 1 статті 33 Господарського

процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті

обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34

Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно

до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть

підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд

дійшов висновку, що позивач -Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа

ОСОБА_1 -умови договору на перевезення вантажу в міжнародному сполученні та

заявки №4/1 від 10.10.2006 р. виконав у повному обсязі, здійснивши перевезення

вантажу -одержувачу - Товариству з обмеженою відповідальністю „СпецСтройПроект”

м. Вороніж за маршрутом м. Костопіль - м. Київ - м. Вороніж - м. Москва, місце

розвантаження вантажу -Росія, Московська обл., Ленінський район, с.Остров

згідно CMR (міжнародної товарно -транспортної накладної) А №55, а відповідач

-Товариство з обмеженою відповідальністю „Інгран” -свої обов'язки за вказаними

договором і заявкою №4/1 від 10.10.2006 р. по оплаті вартості наданих йому

позивачем послуг з перевезення вантажу не виконав, 9 090 грн. -вартості

перевезення, станом на день розгляду справи у суді (10.10.2007 року), позивачу,

як перевізнику не перерахув.

В судовому засіданні відповідач

проти заявлених позовних вимог заперечив посилаючись на те, що між сторонами не

було належним чином укладено договору перевезення вантажу, заявки на

перевезення вантажів автомобільним транспортом (не було погоджено вартість

наданих послуг), оскільки вказані документи були надіслані за допомогою факсу і

у відповідача відсутні взагалі. Будь-яких письмових доказів домовленості щодо

вартості та інших умов перевезення відповідач суду не надав. Також відповідачем

не було надано суду жодного письмового доказу який би підтверджував інші умови

перевезення, ніж ті на яких наполягав позивач.

При огляді вищезазначених

документів, судом встановлено, що договір на перевезення вантажу в міжнародному

сполученні був укладений сторонами шляхом обміну факсограмами, заявка №4/1 від

10.10.2006р. на перевезення вантажів автомобільним транспортом була надіслана

відповідачем позивачу також по факсу. На вказаних документах наявні відтіски

печаток відповідача та позивача, а також підписи посадових осіб Суб'єкта

підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою

відповідальністю „Інгран”.

Статтею 181 Господарського кодексу

України передбачено, що господарський договір за загальним правилом

викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого

печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений

спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами

тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо

законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного

виду договорів.

У відповідності до п.2 ст.307

Господарського кодексу України договір перевезення вантажу укладається в

письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується

складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо)

відповідно до вимог законодавства.

Також, як зазначалось вище згідно

статті 9 Конвенції “Про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогам

/КДПГ/ (Указ ПВС СССР про приєднання СССР до Конвенції від 01.08.1983 року № 9763-X)

накладна, поки не доведено протилежне, слугує доказом умов договору і

підтвердженням прийняття вантажу перевізником.

Виходячи з вищенаведеного, суд

приходить до висновку про те, що сторонами були погоджені всі умови договору

перевезення, у відповідності до чого складена CMR (міжнародна товарно

-транспортна накладна) А № 55. Факт перевезення позивачем вантажу відповідач в

судовому засіданні не заперечив.

Тому, вимога Суб'єкта

підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1про стягнення з Товариства з

обмеженою відповідальністю „Інгран” заборгованості у розмірі -9 090 грн.

відповідно до договору на перевезення вантажу в міжнародному сполученні та

заявки №4/1 від 10.10.2006р. визнається судом законною та обгрунтованою, а

відтак такою, що підлягає задоволенню у судовому порядку в повному обсязі.

Доказів протилежного, зокрема

оплати позивачу вартості послуг з перевезення вантажу у розмірі -9 090 грн.,

відповідачем суду не надано.

Крім цього, у позовній заяві

позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача згідно умов п. 4 розділу

2 договору на перевезення вантажу в міжнародному сполученні від 10.10.2006р.

пені у розмірі 7 453, 80 грн. В подальшому, позивач уточнив свої позовні вимоги

в частині стягнення пені та просив стягнути її у розмірі, що складає 694,32

грн.

Ст. 549 Цивільного кодексу України

встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми

несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення

виконання.

Ст. 343 ч.2 Господарського кодексу

України встановлює, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача

цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою

сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у

період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.4 розділу 2

договору на перевезення вантажу в міжнародному сполученні від 10.10.2006р., при

несвоєчасній оплаті перевезення відповідач -замовник сплачує позивачу -

перевізнику пеню у розмірі 1% від вартості перевезення за кожен день

прострочення.

Згідно розрахунку позивача, з яким

погоджується суд, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь

позивача складає 694,32 грн.

Враховуючи те, що відповідачем

прострочено перед позивачем виконання грошового зобовязання по оплаті

здійсненого позивачем перевезення за договором на перевезення вантажу в

міжнародному сполученні від 10.10.2006р. в розмірі 9 090 грн., суд прийшов до

висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача пені за

прострочення виконання зобовязання у розмірі 694,32 грн. - є законною,

обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись

ст. ст. 33, 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В

:

1.          Позов Суб'єкта підприємницької

діяльності -фізичної особи ОСОБА_1до Товариства з обмеженою відповідальністю

„Інгран” -задовольнити.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою

відповідальністю „Інгран” (код ЄДРПОУ 30637397, місцезнаходженя: 01135, м.

Київ, вул. Дмитрівська, 71, кім.305, р/р 26001305040 в АКБ «Форум»м. Києва, МФО

322948), а у випадку відсутності коштів -з будь-якого рахунку виявленого

державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Суб'єкта

підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1(ідентифікаційний код

НОМЕР_2, юридична адреса: Рівненська обл., Здолбунівський р-н, с.Ільпінь-2,

вул. Залізнична, 1, фактична адреса: НОМЕР_3, АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_4 в Філії

„Рівненське центральне відділення ПІБ”, МФО НОМЕР_5) суму заборгованості у

розмірі 9 090 (дев”ять тисяч дев”яносто) грн. 00 коп., 694 (шістсот

дев”яносто чотири) грн. 32 коп. пені, а також витрати по сплаті державного

мита у розмірі 97 (дев”яносто сім) грн. 58 коп. та 69 (шістдесят

дев”ять) грн. 78 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового

процесу.

3.          Стягнути з Суб'єкта підприємницької

діяльності -фізичної особи ОСОБА_1(ідентифікаційний код НОМЕР_2, юридична

адреса: Рівненська обл., Здолбунівський р-н, с.Ільпінь-2, вул. Залізнична, 1,

фактична адреса: НОМЕР_3, АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_4 в Філії „Рівненське центральне

відділення ПІБ”, МФО НОМЕР_5) в доход Державного бюджету України  0 (нуль) грн. 44 коп. недоплаченого

державного мита.

4.          Видати накази відповідно до ст. 116

ГПК України.

5.          Рішення набирає законної сили після

закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно

до вимог 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                                       

Станік С.Р.