Постанова
від 07.12.2023 по справі 361/3347/17
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 361/3347/17

провадження № 61-5420св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2022 року, додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2022 року ухвалені в складі судді Петришин Н. М. і постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року постановлену в складі колегії суддів: Фінагеєвої В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А., та касаційні скарги ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року винесені в складі колегії суддів: Фінагеєвої В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінєст» (далі - ТОВ «Фінєст») про відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву обґрунтував тим, що 06 червня 2014 року, близько 13 год 20 хв, під час перебування позивача в Торгово-розважальному центрі «МегаМаркет» (далі - ТРЦ «МегаМаркет»), який розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Ходосівка, Новообухівське шосе, 1, коли він рухався з метою вибору для придбання продуктів харчування, зі стелажу, на якому знаходилися скляні пляшки з водою, який не був належним чином обладнаний відбійними та перегородками, сталося падіння скляної пляшки з водою на підлогу, її розбиття на уламки, які розлетілися в різні сторони та заподіяно позивачу проникаюче рогівково-склеральне поранення лівого ока тяжкого ступеня з впадінням оболонок, травматичної катаракти, підвивиху кришталика, травматичного мідріазу, що, відповідно до висновку судово-медичної експертизи 30 вересня 2014 року № 113, складеної судово-медичним експертом Києво-Святошинського відділення Київського обласного бюро судово-медичної експертизи Ніколайчук С. П., призвело до повної сліпоти лівого ока, що відповідає 35 % постійної втрати загальної працездатності та відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм стійкої втрати працездатності не менше ніж на одну третину, внаслідок чого позивачу встановлено третю групу інвалідності. Разом з тим, з боку ТОВ «Фінєст», який є власником магазину - ТРЦ «Мега Маркет», коли сталася наведена подія взагалі не прийнято будь-яких мір по наданню позивачу першої невідкладної медичної допомоги та виклику карети швидкої медичної допомоги. За вказаною подією оперативним черговим Чабанівського відділу міліції Києво-Святошинського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (далі - Києво-Святошинський РВ ГУ МВС України в Київській області) своїм рапортом від 06 червня 2014 року зафіксовано факт повідомлення до чергової частини про подію, яка сталася 06 червня 2014 року близько 13 год 20 хв. За вказаним фактом, Києво-Святошинським РВ ГУ МВС України в Київській області, внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та відкрито кримінальне провадження за № 12014110200001595 від 10 червня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 128 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а в подальшому Києво-Святошинським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - Києво-Святошинський ВП ГУ НП в Київській області), внесено відомості до ЄРДР та відкрито кримінальне провадження за № 1201510200004655 від 07 грудня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, які об`єднано в одне провадження № 12014110200001595 від 10 червня 2014 року. Також відповідно до висновку № ЕО-1706-4-690.17 за результатами психологічного дослідження, складеного 24 березня 2017 року «Судовою незалежною експертизою України» - зазначено, що ситуація, що пов`язана з отриманням ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень в приміщенні ТРЦ «Мега Маркет» 06 червня 2014 року була та залишається для нього інтенсивно психотравмуючою, бо призвела до суттєвої проблематизації його життя в усіх напрямках: до сліпоти на одне око, втрати загальної працездатності на 35 %, втрати можливості повноцінного людського існування, втрати стабільного емоційного стану, зниження самооцінки. Зі здорової, активної, спортивної людини він миттєво перетворився в людину напівсліпу, з суттєвими обмеженнями повноцінної життєдіяльності, без шансів на одужання, з невизначеними або негативними перспективами на майбутнє. Він переніс складну операцію, став інвалідом III групи, кожного дня приділяє багато зусиль захисту здорового ока, вимушений вносити серйозні корективи у власне життя через обмеження за станом здоров`я. Внаслідок одержаних тілесних ушкоджень докорінно змінився звичний для нього душевний стан, порушилось адаптивне життєве функціонування. Переживання наслідків даної ситуації супроводжувалося інтенсивними негативними емоціями: вираженою тривогою за власне здоров`я, невизначеності щодо майбутнього, невпевненості в собі, відчуття втрати повноцінного життя, пригніченості, обуреності через поведінку керівництва супермаркету. Зазначена ситуація призвела до особистісних змін ОСОБА_1 - до зниження оцінки, емоційності нестабільності, фіксованості на негативних переживаннях та життєвих обмеженнях, песимізму, замкненості. Психотравмуючий вплив зазначеної ситуації на особу потерпілого значною мірою посилюється тим, що керівництво торгівельного центру не виявили людяності, співчуття до нього, не цікавились його станом здоров`я, не вибачились, не намагались надати допомогу». «2. Інтенсивний психотравмуючий характер зазначених ситуацій та пов`язані з цим інтенсивні, тривалі та стійкі негативні емоційні переживання (страждання) є психологічною передумовою для кваліфікації моральної шкоди ОСОБА_1 ». «3.1. Розмір моральної шкоди, що була спричинена ОСОБА_1 внаслідок заподіяння тяжкої шкоди здоров`ю, з урахуванням психологічних коефіцієнтів може становити 528,75 мінімальних заробітних плат». Позивач, посилаючись на те, що ТОВ «Фінєст» не відшкодувало ніяку моральну шкоду, просив суд стягнути з ТОВ «Фінєст» в рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди у зв`язку з каліцтвом та іншим ушкодженням здоров`я, кошти у розмірі 1 692 000,00 грн.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 червня 2020 року у цій справі замінено відповідача ТОВ «Фінєст» на належних відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у зв`язку з ліквідацією ТОВ «Фінєст».

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 вересня 2020 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 в частині вимог до ОСОБА_3 закрито у зв`язку з його смертю.

ОСОБА_1 подав до суду з уточнену позовну заяву, яку обґрунтував тим, що 06 червня 2014 року, близько 13 год 20 хв, під час його перебування у ТРЦ «Мега Маркет», власником якого є ТОВ «Фінєст», з вини директора ТОВ «Фінєст» ОСОБА_2 , стався нещасний випадок, який виразився в тому, що зі стелажу, який не був належним чином обладнаний відбійниками та перегородками, всупереч вимогам пункту 11.5.2 розділу 11 Державних нормативних актів про охорону праці (далі - ДНАОП) 7.1.00-1.01-96 (НПАОП 52.0-1.01-96) «Правила охорони праці для об`єктів роздрібної торгівлі», а саме полиці не мають ухилу всередину та пункту 3.3 розділу 3 ДНАОП 7.1.00-1.01-96 (НПАОП 52.0-1.01-96) «Правила охорони праці для об`єктів роздрібної торгівлі», на підлогу впала скляна пляшка безалкогольного сильногазованого напою «Сітро», яка від удару розбилася на уламки, які у свою чергу потрапили позивачу в ліве око, внаслідок чого йому заподіяно проникаюче рогівково-склеральне поранення лівого ока тяжкого ступеня з впадінням оболонок, травматичної катаракти, підвивиху кришталика, травматичного мідріазу, що призвело до повної сліпоти його лівого ока, що відповідає 35 % постійної втрати загальної працездатності та відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм стійкої втрати працездатності не менше ніж на одну третину. Позивач також стверджував, що причинами нещасного випадку є: - невідповідність конструкції стелажу вимогам безпеки; - незадовільне функціонування системи управління охороною праці; - відсутність інструкцій з охорони праці. Невиконання вимог пункту 11.5.2 розділу 11 ДНАОП 7.1.00-1.01-96 (НПАОП 52.0-1.01-96) «Правила охорони праці для об`єктів роздрібної торгівлі», а саме полиці не мають ухилу всередину та пункту 3.3 розділу 3 ДНАОП 7.1.00-1.01-96 (НПАОП 52.0-1.01-96) «Правила охорони праці для об`єктів роздрібної торгівлі», які перебувають у причинному зв`язку з настанням нещасного випадку, допущено директором ТОВ «Фінєст» ОСОБА_2 , чим, відповідно до висновку експерта за результатами судової психологічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 19 вересня 2019 року № 12673/18-61, позивачу заподіяно моральну шкоду, а орієнтовний еквівалент грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду) складають 648 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом, що станом на 01 січня 2021 року складає 3 888 000,00 грн.

З огляду на викладене, з урахуванням неодноразових заяв про зміну розміру позовних вимог, позивач остаточно просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь відшкодування завданої йому моральної шкоди, у зв`язку з каліцтвом та іншим ушкодженням здоров`я у розмірі 3 888 000,00 грн та 7 850,00 грн витрат на проведення судової психологічної експертизи.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що доказів, які б підтверджували обставини завдання позивачу шкоди діями чи бездіяльністю відповідача ОСОБА_2 , до суду не надано.

Додатковим рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2022 року заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат адвоката Поліщук О. В., про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Ухвалюючи додаткове судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, то понесені відповідачем судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, які підтверджені належним чином, підлягають стягненню із позивача на користь відповідача.

Водночас, враховуючи, що відзив та заперечення на позов підписувались та подавались безпосередньо відповідачем в сукупності з тією обставиною, що адвокат Поліщук О. В. 31 травня 2022 року у судовому засіданні повідомила, що тільки вступила в справу та заявляла клопотання про відкладення судового засідання для ознайомлення із матеріалами справи, суд першої інстанції погодився з аргументами позивача про сумнівність того факту, що адвокат Поліщук О. В. готувала відзив та заперечення, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність вимог відповідача про стягнення із відповідача витрат на правову в частині шо стосуються підготовки відзиву та заперечень адвокатом Поліщук О. В. у розмірі 17 500,00 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Поліщук О. В., задоволено частково. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2022 року змінено в мотивувальній частині, викладено його в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2022 року та додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2022 року залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що наявними у справі доказами доведено факт спричинення позивачу моральної шкоди саме в магазині « Мега Маркет », за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Ходосівка, вул. Обухівське шосе, 1 , внаслідок падіння скляної пляшки «Сітро, Грузинський Букет», безалкогольного сильногазованого напою, на підлогу, її розбиття на уламки, та потрапляння уламків від розбиття пляшки йому в ліве око. Також апеляційний суд виходив із того, що відповідальною особою за завдання такої шкоди в силу вимог частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є ТОВ «Фінєст», як орендар торгово-розважального центру «Мега Маркет» на момент завдання позивачу шкоди.

Водночас апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 як фізична особа є неналежним відповідачем у цьому спорі, оскільки на момент завдання позивачу моральної шкоди він був директором ТОВ «Фінєст», тобто найманим працівником, за дії якого в частині відшкодування шкоди відповідальність несе юридична особа. ОСОБА_2 не є правонаступником ТОВ «Фінєст», не відповідає за зобов`язаннями цього підприємства, тому позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню саме з цих підстав.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року заяву ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв адвокат Поліщук О. В., про вирішення питання розподілу судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 3 125,00 грн. У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.

Приймаючи додаткову постанову, апеляційний суд, керуючись принципами співмірності, розумності, необхідності та неминучості витрат на правову допомогу, незначної складності справи та передбачуваного результату її вирішення, дійшов висновку про те, що понесені ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції витрати на правову допомогу, підлягають компенсації йому за рахунок позивача у лише розмірі 3 125,00 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиція інших учасників справи

15 квітня 2023 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2022 року, додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги його позову. Також заявник просить стягнути з відповідача судові витрати за проведення судової психологічної експертизи та відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про вирішення питання розподілу судових витрат.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, та у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 344/1044/16-ц, від 11 квітня 2018 року у справі № 643/3630/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції:

- у своєму рішенні не зазначив про такі письмові докази, як: копію заяви, характеристики стосовно емоційних та поведінкових проявів позивача; копії сторінок паспорта позивача серії НОМЕР_1 та реєстраційного номера облікової картки платника податків; копії листів Києво-Святошинський ВП ГУ НП в Київській області) від 22 вересня 2017 року № 11765/2 та від 23 липня 2020 року; копію заяви позивача до Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області) від 09 червня 2014 року; копії двох епікризів (виписок) з історії хвороби № 5731 з 06 до 16 червня 2014 року та 28 лютого 2019 року; копії документів з об`єднаного кримінального провадження № 12014110200001595 від 10 червня 2014 року (№ 1201510200004655 від 07 грудня 2015 року) де потенційним підозрюваним є ОСОБА_2 ;

- не врахував, що вина відповідача, який був директором ТОВ «Фінєст» на момент завдання позивачу шкоди, підтверджується безпосередньо висновком судової інженерно-технічної експертизи питань охорони праці та безпеки життєдіяльності від 15 червня 2020 року № 14-135 та висновком судової інженерно-технічної експертизи з питань охорони праці та безпеки життєдіяльності Київського НДЕКЦ МВС України від 02 березня 2021 році № СЕ-19/111-21/7858-БЖ;

- незаконно, необґрунтовано та безпідставно у своєму рішенні зазначив, що стелаж, з якого впала скляна пляшка та завдала шкоди позивачу, є лише схожим, однак не тим самим, з якого впала пляшка;

- безпідставно застосував положення частини першої статті 1172 ЦК України до вирішення цього спору, оскільки вони не можуть стосуватися завдання моральної шкоди, внаслідок каліцтва та наявності вини особи;

- не звернув увагу на те, що після ліквідації ТОВ «Фінєст» відповідач є єдиною винною та відповідальною посадовою особою - колишнім директором, який може нести цивільну-правову відповідальність та до якого може подано позовну заяву про стягнення в рахунок відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, в зв`язку з каліцтвом та іншим ушкодженням здоров`я коштів;

- у своєму рішенні помилково вказав на те, що заявлений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди становить 3 060 504,00 грн, оскільки позивач заявляв про стягнення суми 3 888 000,00 грн;

- некоректно відобразив у тексті оскаржуваного судового рішення покази свідка ОСОБА_4 ;

- створив перешкоди позивачу у доступі до правосуддя, оскільки розглянув питання про розподіл судових витрат у справі без його участі хоча він про це заявляв клопотання;

- приймаючи до участі у справі як представника відповідача Поліщук О. В. не долучив матеріалів справи копії довіреності відповідача, яка б відповідно до статті 62 ЦПК України була посвідчена нотаріально або засвідчена підписом судді, що свідчить про відсутність у справі доказів законних повноважень цього представника;

- не звернув увагу на те, що у договорі про надання правової допомоги, укладеному 15 вересня 2020 року між ОСОБА_2 та адвокатом Поліщук О. В., не зазначено розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката;

- не врахував, що у акті прийому наданої правничої допомоги (наданих послуг) від 10 вересня 2022 року, складений мж ОСОБА_2 та адвокатом Поліщук О. В., не зазначено відомостей щодо часу, який адвокат витратила на виконання кожної з зазначених послуг;

- не звернув увагу на відсутність у справі та ненадання суду розрахунку розміру судових витрат, які відповідач поніс у зв`язку з розглядом справи;

- не дав належної оцінки тому, що адвокат Поліщук О. В. вступила у справу лише 31 травня 2022 року, а отже не могла надавати правову допомогу ОСОБА_2 з 15 вересня 2020 року;

- не врахував факт ненадання відповідачем документів, які свідчать про оплату гонорару адвоката та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанції до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), тобто фактично понесені відповідачем витрати, пов`язані із наданням правової допомоги.

Також касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції:

- вийшов за межі доводів апеляційної скарги, оскільки змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції з інших мотивів ніж ті, які заявляв позивач в апеляційній скарзі;

- у своєму судовому рішенні помилково зазначив про те, що у розгляді справи судом приймав участь відповідач ОСОБА_2 , оскільки останній участі у розгляді справи не брав;

- помилково вважав, що відповідач є неналежним відповідачем у цій справі.

Крім того, у касаційній скарзі ОСОБА_1 виклав клопотання про розгляд справи за його участю, з повідомленням про дату, час, місце розгляду справи.

21 квітня 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Поліщук О. В., із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення у частині мотивів щодо встановлення факту спричинення ОСОБА_1 шкоди саме в магазині « МегаМаркет » (власником якого на момент спірних правовідносин було ТОВ «Фінєст»), за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Ходосівка, вул. Обухівське шосе, 1 , внаслідок падіння скляної пляшки «Сітро, Грузинський Букет», безалкогольного сильногазованого напою, на підлогу, її розбиття на уламки, та потрапляння уламків від розбиття пляшки йому в ліве око та щодо визначення відповідальних осіб; залишити без змін рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_2 посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 15 травня 2019 року у справах № 552/91/18, № 554/9144/17, у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц, від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 03 червня 2019 року у справі № 910/6767/17, від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18, від 21 листопада 2022 року у справі № 754/16978/21, та в ухвалі Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також ОСОБА_2 просить Верховний Суд відступити від висновку щодо покладення на відповідача обов`язку доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу, який неодноразово викладено у постановах Верховного Суду, зокрема від 05 вересня 2018 року у справі № 761/6010/15-ц (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Водночас заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду, в якому було б визначено, що потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, та що саме відповідач є заподіювачем шкоди (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- встановив факти і обставини щодо ТОВ «Фінєст», яке не було учасником справи на момент прийняття щодо нього рішення;

- не врахував, що більша частина письмових доказів, наявних у матеріалах справи та на підставі яких судом встановлені обставини, не засвідчені у порядку визначному підпунктом 5.27 Національного стандарту «Державна уніфікована система документації, Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації, вимоги до оформлювання документів (ДСТУ 4163-2003)», затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року № 55, а тому є недопустимими;

- безпідставно взяв до уваги надані позивачем матеріали кримінального провадження № 12014110200001595 та не встановив обставини наявності або відсутності вироку суду у цьому кримінальному провадженні;

- не звернув увагу на те, що: заява позивача до Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області від 09 червня 2014 року; рапорт старшого інспектора Чабанівського відділення міліції Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області від 06 червня 2014 року; витяг з кримінального провадження, яким 10 червня 2014 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014110200001595 з приводу спричинення позивачу необережного тілесного ушкодження середньої тяжкості за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Ходосівка, вул. Обухівське шосе, 1 , (за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 128 КК України та 07 грудня 2015 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014110200001595 щодо заяви позивача з приводу службової недбалості посадових осіб ТРЦ «МегаМаркет», що спричинило тяжкі тілесні наслідки (за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України); пам`ятка про процесуальні права та обов`язки потерпілого ОСОБА_1 у кримінальному провадженні від 04 липня 2017 року, сформовані за слів позивача, а тому жодним чином не підтверджують факт того, що інцидент з позивачем відбувся саме у той час і у вказаному позивачем місці, а також не підтверджують вини магазину у завданні позивачеві моральної шкоди;

- не врахував, що надані позивачем документи, а саме: медична карта стаціонарного хворого ОСОБА_1 № 5731; висновок судово-медичної експертизи від 30 вересня 2014 року № 113; висновок судово-медичної експертизи від 14 січня 2019 року № 390/Д; довідка до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 12 березня 2019 року серії АВ № 0997112; висновок за результатами проведення судової психологічної експертизи від 19 вересня 2019 року, жодним чином не встановлюють і не доводять дійсності описаних позивачем обставин та причин ушкоджень, місця та точного часу отримання ушкоджень позивачем, ні причинно-наслідкових зв`язків, ні вини магазину «МегаМаркет» в описаній ймовірній події, а тому безпідставно прийняв їх до уваги;

- не звернув увагу на те, що наявні у справі фотознімки мають сумнівне походження, а тому вони та висновок судової комп`ютерно-технічної експертизи від 06 листопада 2017 року, висновок судової фототехнічної експертизи від 10 листопада 2017 року є неналежними доказами;

- проігнорував, що: наявний у справі протокол тимчасового доступу до речей і документів ТОВ «Фінєст» містить лише опис речей і документів, які були вилучені, проте жодним чином не підтверджує факт вини заявника чи магазину «Мега Маркет» у справі; слідчий експеримент за участі потерпілого та свідків, із застосуванням відеозапису, який зафіксовано на диску та відображено у протоколах від 02 квітня 2018 року, фіксує проведення слідчого експерименту через 4 роки після описаного можливого інциденту, та не є доказом наявності обставин, на які посилається позивач; огляд місця події від 02 квітня 2018 року слідчим слідчого відділу Києво-Святошинського відділу поліції територіального управління Національної поліції в Київській області передбачає огляд стелажу у магазині «МегаМаркет», де об`єктом огляду є приміщення станом на 02 квітня 2018 року, та не є стелажем, який знаходився у магазині від 06 червня 2014 року тобто в день ймовірного інциденту, тому є неналежним доказом у справі; лист Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» Національного органу стандартизації від 06 лютого 2019 року № 1-10/2.2-06-287 визначає загальні норми про скасування певного нормативно-правового акта, жодним чином не доводить жодних обставин справи; правила охорони праці для об`єктів роздрібної торгівлі (НПАОП 7.1.00-1.01-96) містить загальні нормативні вимоги щодо стелажів, жодним чином не доводить наявності обставин та не підтверджує наявності порушень щодо стелажів у магазині «МегаМаркет» 06 червня 2014 року; висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 27 березня 2013 року № 05.03.02-04/19707, сертифікату відповідності, додатка до сертифіката відповідності/свідоцтва про визнання підтверджує лише можливість для реалізації скляних пляшок безалкогольного сильногазовного напою «Сітро», яке відповідає вимогам чинного санітарного законодавства, але не встановлює та не доводить обставини на які посилався позивач;

- не врахував, що висновок судової інженерно-технічної експертизи питань охорони праці та безпеки життєдіяльності від 15 червня 2020 року № 14-35, яка проведена судовим експертом Київського НДЕКЦ МВС України Кузьменком М. М. у кримінальному провадженні від 10 червня 2014 року № 12014110200001595, та висновок судової інженерно-технічної експертизи питань охорони праці та безпеки життєдіяльності Київської НДЕКЦ МВС України від 02 березня 2021 року № СЕ-19/111-21/7858-БЖ, у кримінальному провадженні від 10 червня 2014 року № 1214110200001595 не можуть бути доказом вчинення відповідачем неправомірних дій (бездіяльності), які спричинили позивачу шкоду, з огляду на те, що об`єктом дослідження у кримінальному провадженні є стелаж, який був оглянутий 02 квітня 2018 року, а не стелаж з якого ймовірно впала пляшка і завдала шкоди позивачу 06 червня 2014 року;

- проігнорував, що позивач не надав суду медичних документів, які б дали можливість встановити фізичний стан позивача до виникнення спірних правовідносин;

- не звернув увагу на те, що матеріали справи не містять доказів, в тому числі експертного висновку, який би підтверджував причинно-наслідковий зв`язок між можливістю падіння скляної пляшки зі стелажу на підлогу та можливістю попадання осколка, який відлетів від підлоги (після падіння пляшки) в око позивача, урахуванням зросту позивача;

- не надав належної оцінки всім аргументам відповідача, викладеним у його запереченнях та відзивах.

Крім того, у касаційній скарзі ОСОБА_2 виклав клопотання про розгляд справи за участю його представника, з повідомленням про дату, час, місце розгляду справи, а також навів попередній орієнтовний розрахунок витрат на правову допомогу, які він поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи в суді касаційної інстанції на суму 120 000,00 грн.

Також разом із касаційною скаргою ОСОБА_2 подав до Верховного Суду клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, яке обґрунтував тим, що повний текст оскаржуваної постанови отримав 28 березня 2023 року через електронну пошту (що підтверджується скріншотом електронної пошти адвоката), а касаційну скаргу подав до відділення поштового зв`язку 21 квітня 2023 року.

28 квітня 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Поліщук О. В., із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким повністю задовольнити вимоги його заяви про вирішення питання розподілу судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) у зв`язку з розглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження представник заявника посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/29, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 22 листопада 2019 року у справі № 902/347/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 910/906/18, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15, від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 09 грудня 2021 року у справі № 922/3812/19, від 18 травня 2022 року у справі № 910/4268/21, від 01 грудня 2021 року у справі № 641/7612/16-ц, від 20 липня 2021 року у справі № 922/2604/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- безпідставно зменшив суму судових витрат на професійну правничу допомогу та визначив вартість наданих послуг адвокатом Поліщук О. В. ОСОБА_2 шляхом зменшення вартості кожної із послуг до мінімальної вартості, без відповідного клопотання зі сторони позивача;

- не звернув увагу на те, що позивачем не доведено неспівмірність заявлених відповідачем витрат на правову допомогу;

- необґрунтовано відмовив у стягненні витрат відповідача на надання правової допомоги за частину наданих послуг;

- не звернув увагу на об`єм матеріалів цієї справи, який складає 8 томів, та періодичність оголошення повітряної тривоги у місті Києві, які співпали із часом ознайомлення адвокатом Поліщук О. В. з матеріалами справи, і не врахував, що у зв`язку із цим адвокат була змушена переривати ознайомлення та продовжувати його після оголошення відбою та у призначений судом час та день;

- не надав належну оцінку витраченому представником відповідача часу на участь у судовому засіданні у справі, що відбулось 15 березня 2023 року та не передбачив компенсацію відшкодування витрат сторони відповідача за надання цієї послуги;

- не врахував, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватись від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів;

- не надав належну оцінку поданим відповідачем доказам на підтвердження понесених відповідачем витрат на правову допомогу.

Крім того, у касаційній скарзі ОСОБА_2 виклав клопотання про розгляд справи за участю його представника, з повідомленням про дату, час, місце розгляду справи.

25 травня 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Поліщук О. В., із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2022 року, додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року,в яких зазначив про необґрунтованість та безпідставність викладених у цій касаційній скарзі доводів; відсутність посилань позивача на конкретні порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права; відсутність конкретної вказівки, в чому полягає неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду; наявність спроби заявника схилити суд касаційної інстанції до переоцінки доказів у справ, тому просив Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

30 травня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Горобенко Є. О., через канцелярію подав до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 рок, в яких зазначив про необґрунтованість та безпідставність викладених у цих касаційних скаргах відповідача доводів.

17 червня 2023 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду відповідь на відзив ОСОБА_2 щодо його касаційної скарги, в якому зазначив про те, що вважає такий відзив незаконним, необґрунтованим, таким що не відповідає змісту і вимогам поданої ним касаційної скарги, фактичним обставинам справи в цілому, містить в собі зміст до цього поданих представником відповідача двох касаційних скарг до Верховного Суду, у якому має місце посилання на докази, які не були предметом розгляду в судах попередніх інстанцій у цій справі, а також докази у прийнятті яких відмовлено судом апеляційної інстанції, тому вважає, що докази з запереченнями щодо змісту і вимог його касаційної скарги, які викладені у відзиві ОСОБА_2 , підлягають відхиленню та неприйняттю судом.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 17, 24 квітня та 01 травня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2022 року, додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року та касаційні скарги ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, додаткову постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2022 року, додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано із Броварського міськрайонного суду Київської області матеріали цивільної справи № 361/3347/17; надано відповідачу строк для подання відзиву.

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; надано позивачу строк для подання відзиву.

Також вказаною ухвалою відхилено посилання ОСОБА_2 на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, як підставу для відкриття касаційного провадження у справі, з огляду на їх необґрунтованість.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року з підстав визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; надано позивачу строк для подання відзиву.

У травні 2023 року матеріали справи № 361/3347/17 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до рапорта старшого чергового інспектора Чабанівського відділу міліції Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області від 06 червня 2014 року та заяви ОСОБА_1 до Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області від 09 червня 2014 року, зафіксовано факт повідомлення ОСОБА_1 про те, що в с. Ходосівка, Новообухівське шосе 1, в магазині « Мегамаркет » з полиці впала пляшка та спричинила йому забиття.

Згідно з витягом з кримінального провадження, 10 червня 2014 року внесено відомості до ЄРДР за № 12014110200001595 з приводу спричинення ОСОБА_1 необережного тілесного ушкодження середньої тяжкості за адресою: с. Ходосівка, Новообухівське шосе, 1 , (за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 128 КК України) та 07 грудня 2015 року внесено відомості до ЄРДР за № 1201510200004655 щодо заяви ОСОБА_1 з приводу службової недбалості посадових осіб ТРЦ «Мега Маркет», що спричинило тяжкі наслідки (за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частини другої статті 367 КК України).

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 30 вересня 2014 року № 113 відносно ОСОБА_1 , який складено судово-медичним експертом Києво-Святошинського відділення Київського обласного бюро судово-медичної експертизи Ніколайчук С. П., у ОСОБА_1 наявне: проникаюче рогівково-склеральне поранення лівого ока тяжкого ступеня з впадінням оболонок, травматичною катарактою і підвивихом кришталика, травматичним мідріазом. Виявлене тілесне ушкодження утворилося від дії гострого предмету, яким міг бути уламок скла, за давністю може відповідати вказаному в постанові терміну. Оскільки дане поранення призвело до повної сліпоти лівого ока, що відповідає 35 % постійної втрати загальної працездатності, відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм стійкої втрати працездатності не менше ніж на одну третину (підпункти 2.1.1 г та 2.1.6 Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я від 17 січня 1995 року № 6)».

Зміст медичної карти стаціонарного хворого № 5731 ОСОБА_1 , свідчить про те, що він з 06 червня 2014 року до 16 червня 2016 року перебував на стаціонарному лікуванні у 21 відділенні палати № 1 Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні «Центр мікрохірургії ока», з діагнозом: проникаюче рогівково-склеральне поранення лівого ока тяжкого ступеня з впадінням оболонок, травматична катаракта, з підвивихом кришталика лівого ока, травматичний мідріаз. Наведене також підтверджується епікризами (виписками) з історії хвороби № 5731 з 06 до 16 червня 2014 року та від 28 лютого 2019 року.

Відповідно до постанови про визнання речовим доказом та долучення до матеріалів кримінального провадження від 23 вересня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12014110200001595 від 10 червня 2014 року, за ознаками злочинів, передбачених статтею 128, частиною другою статті 367 КК України, визнано речовими доказами та долученого до матеріалів вказаного кримінального провадження: медичну карту стаціонарного хворого № 5731 відносно ОСОБА_1 з Центру мікрохірургії ока, один фотознімок з ТРЦ «Мега Маркет», який був зроблений ОСОБА_1 та два фотознімки, які зроблені ОСОБА_6 .

Згідно з висновком судової комп`ютерно-технічної експертизи від 06 листопада 2017 року № 9-1/176К/17, Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центу Міністерства внутрішніх справ України, на наданому на дослідження мобільному телефоні марки «Nokia» модель 6300 чорного кольору ІМЕІ НОМЕР_2 , в папці «Market» виявлено 1 графічний файл, а саме файл з назвою « 000», який було створено: - Дата: 06.06.2014».

Відповідно до висновку судової фототехнічної експертизи від 10 листопада 2017 року № 19/9-2/87-СЕ/17, Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центу Міністерства внутрішніх справ України на фотозображенні ___000.jpg, з мобільного телефону марки «Nokia» моделі 6300 чорного кольору ІМЕІ НОМЕР_2 та фотозображеннях IMG_0394, IMG_0395, IMG_0399, IMG_0402», які знаходяться на карті пам`яті «Transcend», зафіксоване одне і теж саме зображення місцевості. На фотозображенні 000.jpg, з мобільного телефону марки «Nokia» моделі 6300 чорного кольору ІМЕІ НОМЕР_2 та на відеозаписі (DSCN8648.MOV) у період часу з 02:03 по 02:10, який знаходиться на диску для лазерних систем зчитування «NANOTEX DVD-R 16 х 4,7 GB 120 міп», зафіксоване одне і теж саме зображення місцевості.

Також відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 14 січня 2019 року № 390/Д, Києво-Святошинського відділення Київського обласного бюро судово-медичної експертизи, згідно наданій медичній документації та висновку консультанта-офтальмолога КОБ СМЕ у ОСОБА_1 наявне: проникаюче рогівково-склеральне поранення лівого ока тяжкого ступеня з впадінням оболонок, травматичною катарактою і підвивихом кришталика, травматичним мідріазом. Описане тілесне ушкодження утворилося від дії гострого предмету, яким міг бути уламок скла, не виключено за обставин, вказаних свідками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 під час проведення слідчих експериментів 02 квітня 2018 року.

Згідно з актом огляду медико-соціальною експертною комісією від 12 березня 2019 року серії АВ № 0997112 ОСОБА_1 довічно встановлено третю групу інвалідності по зору.

Відповідно до висновку за результатами проведення судової психологічної експертизи від 19 вересня 2019 року № 12673/1-61 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз ситуація, що досліджується за справою, є психотравмувальною для ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , якому завдані страждання (моральна шкода). ОСОБА_1 спричинені страждання (моральна шкода) за умов ситуації, а саме: 06 червня 2014 року, в денний час, під час перебування ОСОБА_1 в магазині « МегаМаркет », власником якого є ТОВ «Фінєст», ідентифікаційний код юридичної особи: 39117631, адреса: 08173, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Ходосівка, вул. Обухівське шосе, 1, буд.16, коли він рухався, з метою вибору для придбання продуктів харчування, зі стелажу, на якому знаходилися скляні пляшки з водою, сталося падіння скляної пляшки «Сітро», «Грузинський Букет», безалкогольного сильногазованого напою, на підлогу, її розбиття на уламки, з яких уламки від розбиття пляшки потрапили йому в ліве око, внаслідок чого ОСОБА_1 заподіяно проникаюче рогівково-склеральне поранення лівого ока тяжкого ступеня з впадінням оболонок, травматичної катаракти, підвивиху криштлика, травматичного мідріазу, що згідно до висновку судово-медичної експертизи від 30 вересня 2014 року за № 113, Києво-Святошинського відділення Київського обласного бюро судово-медичної експертизи призвело до повної сліпоти лівого ока, що відповідає 35 % постійної втрати загальної працездатності та відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм стійкої втрати працездатності не менше ніж на одну третину (підпункти 2.1.1 г та 2.1.6 Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я від 17 січня 1995 року № 6), внаслідок чого ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності, в зв`язку з каліцтвом та іншим ушкодженням здоров`я, що досліджуються у справі. Орієнтовний еквівалент грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду) ОСОБА_1 (за умови постановлення судом правової підстави відшкодування) складатиме 648 мінімальні заробітні плати, установлених на момент розгляду справи.

У висновку судової інженерно-технічної експертизи питань охорони праці та безпеки життєдіяльності за від 15 червня 2020 року № 14-135, яка проведена Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України у кримінальному провадженні за № 12014110200001595 від 10 червня 2014 року, зроблені такі висновки: - за наданими на дослідження матеріалами встановлено, що причинами нещасного випадку є: невідповідність конструкції стелажу вимогам безпеки; незадовільне функціонування системи управління охороною праці; відсутність інструкцій з охорони праці; - за наданими на дослідження матеріалами встановлено, що забезпечення виконання правил охорони праці та безпеки життєдіяльності покладено на наступних осіб, а саме: директора ТОВ «Фінєст» ОСОБА_2 ; керуючого магазином з господарських питань ОСОБА_3 ; завідувачів відділу та адміністраторів залу; - невиконання вимог підпункту 11.5.2 розділу 11 ДНАОП 7.1.00-1.01-96 (НПАОП 52.0-1.01-96) «Правил охорони праці для об`єктів роздрібної торгівлі», а саме полиці не мають ухилу всередину та підпункту 3.3 розділу З ДНАОП 7.1.00-1.01-96 (НПАОП 52.0- 1.01-96) «Правил охорони праці для об`єктів роздрібної торгівлі», а саме в посадовій інструкції керуючого магазином з господарських питань не визначено про забезпечення рішень конкретних питань охорони праці, які перебувають у причинному зв`язку з настанням нещасного випадку.

Також у висновку судової інженерно-технічної експертизи з питань охорони праці та безпеки життєдіяльності Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 02 березня 2021 року № СЕ-19/111-21/7858- БЖ, у кримінальному провадженні від 10 червня 2014 року за № 12014110200001595, надані такі висновки: - за наданими на дослідження матеріалами встановлено, що причинами нещасного випадку є: невідповідність конструкції стелажу вимогам безпеки; незадовільне функціонування системи управління охороною праці; відсутність інструкцій з охорони праці; - за наданими на дослідження матеріалами встановлено, що забезпечення виконання правил охорони праці та безпеки життєдіяльності покладено на наступних осіб, а саме: директора ТОВ «Фінєст» ОСОБА_2 ; керуючого магазином з господарських питань ОСОБА_3 ; завідувачів відділу та адміністраторів залу; - невиконання вимог підпункту 11.5.2 розділу 11 ДНАОГІ 7.1.00-1.01-96 (НПАОП 52.0-1.01-96) «Правил охорони праці для об`єктів роздрібної торгівлі», а саме полиці не мають ухилу всередину та підпункту 3.3 розділу З ДНАОП 7.1.00-1.01-96 (НПАОП 52.0-1.01-96) «Правил охорони праці для об`єктів роздрібної торгівлі», а саме в посадовій інструкції керуючого магазином з господарських питань не визначено про забезпечення рішень конкретних питань охорони праці, а також не здійснення постійного контролю за виконанням робіт відповідно до вимог з питань охорони праці, які перебувають у причинному зв`язку з настанням нещасного випадку, допущено директором ТОВ «Фінєст» ОСОБА_2 .

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ТРЦ «Мега Маркет» (08173, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Ходосівка, вул. Обухівське шосе,1), де відбулася подія та травмування позивача на той час перебував в оренді на підставі договору оренди від 12 березня 2014 року № 12/03/14-ф, акта приймання-передачі орендованої площі від 14 березня 2014 року, угоди № 1 про зміни та доповнення від 22 квітня 2014 року до договору оренди № 12/03/14-ф від 12 березня 2014 року, акта приймання-передачі від 22 квітня 2014 року, які укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Граніт-2000» та ТОВ «Фінєст» в особі директора ОСОБА_2.

Згідно з наказом від 28 лютого 2014 року № 1 ОСОБА_2 приступив до виконання обов`язків директора ТОВ «Фінєст», а згідно з наказом від 02 березня 2017 року № 35-к припинено виконання обов`язків директора товариства.

Відповідно до висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 27 березня 2013 року № 05.03.02-04/19707, сертифіката відповідності, додатка до сертифіката відповідності/свідоцтва про визнання, у ТОВ «Фінєст» для реалізації в наявності були скляні пляшки безалкогольного сильногазованого напою «Сітро», які відповідають вимогам діючого санітарного законодавства України і за умовами дотримання вимог цього висновку може бути використаний в заявленій сфері застосування.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 26 грудня 2019 року у справі № 367/7786/19 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10 про вчинення дій, яке набрало законно сили, ухвалено припинити діяльність та ліквідувати ТОВ «Фінєст». Зобов`язано орган державної реєстрації нести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про припинення ТОВ «Фінєст» шляхом його ліквідації як юридичної особи, без довідки архівної установи, не пізніше наступного робочого дня за дати надходження рішення.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, 12 лютого 2020 року органом державної реєстрації внесено запис про припинення ТОВ «Фінєст» на підставі заочного рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26 грудня 2019 року у справі № 367/7786/19. Запис про правонаступників відсутні.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування

- щодо суті спору

Відповідно до статті 15 України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із вимогами статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала.

Відповідно частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за статтею 1172 ЦК України необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника, шкода, завдана потерпілій стороні, причинний зв`язок між протиправною поведінкою працівника і завданою шкодою, вина працівника), так і спеціальних умов, які обов`язково необхідно враховувати. Це обставини, за наявності яких шкода була спричинена, хоча сама шкода в цих зобов`язаннях і не набуває будь-яких особливостей. До таких обставин частина перша зазначеної норми відносить виконання трудових (службових) обов`язків працівником. У разі завдання шкоди працівником діями, що за своїм змістом не випливають з виконання ним трудових (службових) обов`язків, не виникає відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, спричинену цим працівником. Він повинен сам відшкодувати цю шкоду на загальних підставах деліктної відповідальності (стаття 1166 ЦК України).

Причинно-наслідковий зв`язок у цьому виді деліктних зобов`язань може мати складний характер, тобто позивач зобов`язаний довести не тільки те, що шкоди завдано внаслідок протиправного діяння, а й те, що це протиправне діяння виникло внаслідок неналежного виконання чи невиконання працівником (службовцем) або іншою особою покладених на нього трудових (службових) чи інших обов`язків.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди завдано не з його вини.

У справах про відшкодування шкоди потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду, при цьому обов`язок доведення відсутності вини несе відповідач.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 761/6010/15-ц і підстав для відступу від цих висновків колегія судів не має.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд,дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, обґрунтовано виходив із того, що наявними у справі доказами доведено факт спричинення позивачу моральної шкоди в ТРЦ «Мега Маркет», за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Ходосівка, вул. Обухівське шосе, 1, внаслідок падіння скляної пляшки «Сітро, Грузинський Букет», безалкогольного сильногазованого напою, на підлогу, її розбиття на уламки, та потрапляння уламків від розбиття пляшки йому в ліве око, що завдало тяжкі тілесні ушкодження.

Також апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що відповідальною особою за завдання позивачу такої шкоди, в силу вимог частини першої статті 1172 ЦК України, є ТОВ «Фінєст», як орендар ТРЦ «Мега Маркет» на момент завдання позивачу шкоди. Натомість ОСОБА_2 як фізична особа є неналежним відповідачем у цьому спорі, оскільки на момент завдання позивачу моральної шкоди він був директором ТОВ «Фінєст», тобто найманим працівником, за дії якого в частині відшкодування шкоди відповідальність несе юридична особа. ОСОБА_2 не є правонаступником ТОВ «Фінєст» та не відповідає за зобов`язаннями цього підприємства, тому позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню саме з цих підстав.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, та у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 344/1044/16-ц, від 11 квітня 2018 року у справі № 643/3630/15-ц, а також аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 15 травня 2019 року у справах № 552/91/18, № 554/9144/17 та постанові Верховного Суду від 21 листопада 2022 року у справі № 754/16978/21, підлягають відхиленню з огляду на таке.

На предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів (обставини, на які посилається сторона позивача) і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

У постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц за позовом про захист прав споживача та стягнення банківського вкладу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Статті 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. Вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

У постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц за позовом про стягнення судових витрат та відшкодування моральної шкоди, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

У постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 за позовом про стягнення збитків, завданих територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Також саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

У постанові від 20 травня 2020 року у справі № 344/1044/16-ц у справі за позовом про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, Верховний Суд, передаючи справу на новий розгляду до суду апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі своїх повноважень та скасував рішення суду першої інстанції у тій частині, яка не оскаржувалася, і щодо прав відповідачів, які не подавали апеляційні скарги.

У постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 643/3630/15-ц за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, Верховний Суд, передаючи справу на новий розгляду до суду апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що апеляційний суд у порушення вимог статей 296, 303 ЦПК України 2004 року, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені з позичальника, вийшов за межі апеляційної скарги, оскільки позивач з апеляційною скаргою не звертався. Також апеляційний суд у порушення вимог статті 214, частини другої статті 315 ЦПК України 2004 року не дав належної правової оцінки наданій суду довідки позивача про відсутність заборгованості за договором про надання споживчого кредиту.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц за позовом про визнання дій засновників незаконними, відміну статуту товариства та відшкодування моральної шкоди, Велика Палата Верховного Суду вважала необґрунтованим висновок апеляційного суду та суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі та необхідність розгляду цього спору за правилами господарського судочинства, оскільки позивач не обґрунтовує позовні вимоги порушенням корпоративних прав, а вказує на порушення її права власності. Також у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач володіє (чи володіла) корпоративними правами у товаристві. Відтак, у судів попередніх інстанцій були відсутні правові підстави стверджувати, що між позивачем і засновниками товариства, або між позивачем і товариством виникли корпоративні відносини.

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц за позовом про стягнення страхового відшкодування, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що страхова компанія уклавши з позивачем договір страхування його цивільно-правової відповідальності, взяло на себе обов`язок у межах страхової суми відповідати за шкоду, завдану страхувальником третій особі. Законодавство України, чинне як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, не передбачає солідарного обов`язку страховика та страхувальника щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП майну потерпілого. Відтак, помилковими є висновок судів першої й апеляційної інстанцій про стягнення солідарно з відповідачів страхового відшкодування, трьох процентів річних від простроченої суми, а також інфляційних втрат.

У постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц за позовом про скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що ініційований фізичною особою спір про скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача особою, за якою на підставі вказаної декларації було зареєстроване право власності на цей об`єкт нерухомого майна. Скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, що стала підставою для оформлення замовником будівництва права власності на об`єкт нерухомого майна, вплине на права й обов`язки цього замовника, зокрема, в частині можливості експлуатації відповідного об`єкта нерухомості. Тому належним відповідачем за вимогою про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації є замовник будівництва (особа, на користь якої така декларація зареєстрована). Якщо замовник будівництва після реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації та державної реєстрації права власності на цей об`єкт відчужив його іншій особі, така особа за умови, що до неї відсутні позовні вимоги, має бути залучена до участі у справі про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки скасування реєстрації зазначеної декларації може вплинути на права цієї особи, зокрема бути підставою для подальшого оспорювання її права власності на відповідний об`єкт.

У постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц за позовом про відновлення державної реєстрації права власності, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що державний реєстратор є неналежним відповідачем за вимогою про відновлення права позивача шляхом внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Належним відповідачем у такій справі має бути наведена особа. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. За наявності у позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, іншого спору про поділ спільної сумісної власності спосіб відновлення права позивача шляхом внесення до відповідного державного реєстру записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за третьою особою є неефективним, а можливість звернення до суду з позовом для відновлення права власності третьої особи на таке майно процесуальний закон не передбачає. Якщо право власності на нерухоме майно вже було зареєстрованим за одним із членів подружжя, то питання про те, чи були відповідні об`єкти нерухомого майна зареєстрованими за цим членом подружжя саме під час його перебування з іншим членом подружжя у шлюбі, а також про те, чи поширюється на ці об`єкти режим спільної сумісної власності подружжя, можуть бути вирішені у спорі про поділ спільної сумісної власності подружжя.

У постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц за позовом про визнання незаконним і скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Тому позов у цій справі пред`явлений до неналежного відповідача - приватного нотаріуса.

У постанові від 15 травня 2019 року у справах № 552/91/18 та № 554/9144/17 за позовом про визнання права та зобов`язання подати інформацію про включення до переліку вкладників, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що апеляційний суд помилково закрив провадження у справі та вважав, що спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки у справі, що розглядається, позов пред`явлено не до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а до банку в особі уповноваженої особи цього Фонду, яка при цьому виконує повноваження органу управління банку, що виключає адміністративну юрисдикцію у справі за таким складом учасників справи.

У постанові від 21 листопада 2022 року у справі № 754/16978/21 за позовом про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення, Верховний Суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносини стосуються прав та обов`язків особи, як співвласниці спірної квартири, яка при цьому оспорює набуття права власності позивача на 1/4 її частини, включаючи право користування нею, однак така особа не залучена до участі у цій справі, тому суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом у справі.

Натомість у справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу спричинено моральну шкоду в ТРЦ «Мега Маркет», за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Ходосівка, вул. Обухівське шосе, 1, внаслідок падіння скляної пляшки «Сітро, Грузинський Букет», безалкогольного сильногазованого напою, на підлогу, її розбиття на уламки, та потрапляння уламків від розбиття пляшки йому в ліве око. Апеляційний суд обґрунтовано визнав, відповідальною особою за завдання позивачу такої шкоди, в силу вимог частини першої статті 1172 ЦК України, ТОВ «Фінєст», як орендаря ТРЦ «Мега Маркет» на момент завдання позивачу шкоди. Натомість ОСОБА_2 як фізичну особу, апеляційний суд правильно вважав неналежним відповідачем у цьому спорі, оскільки на момент вчинення позивачу моральної шкоди він був директором ТОВ «Фінєст», тобто найманим працівником.

Отже, у наведених заявником як приклад постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ, а тому доводи заявників про неврахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставними.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц, від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 03 червня 2019 року у справі № 910/6767/17, від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18, та в ухвалі Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14, є необґрунтованими, з огляду на те, що висновки, наведені у вказаних постановах суду касаційної інстанції та на які посилається заявник у касаційній скарзі, не суперечать висновкам, наведеним в оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Так, у постановах від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц; від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц; від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17; від 03 червня 2019 року у справі № 910/6767/17; від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18, та в ухвалі від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14, Верховний Суд дійшов висновку про те, що рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Тому вважав, що встановивши в межах відкритого апеляційного провадження, що суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження у справі.

Натомість у справі, що переглядається судами не вирішувалось питання про наявність порушеного права особи, яка не була залучена до участі у справі в суді першої інстанції, в аспекті права такої особи на подання апеляційної скарги.

Аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 про те, що у своєму рішенні суд першої інстанції не зазначив про такі письмові докази, як: копію заяви, характеристики стосовно емоційних та поведінкових проявів позивача; копії сторінок паспорта позивача серії НОМЕР_1 та реєстраційного номера облікової картки платника податків; копії листів Києво-Святошинський ВП ГУ НП в Київській області) від 22 вересня 2017 року № 11765/2 та від 23 липня 2020 року; копію заяви позивача до Києво-Святошинський РВ ГУ МВС України в Київській області від 09 червня 2014 року; копії двох епікризів (виписок) з історії хвороби № 5731 з 06 до 16 червня 2014 року та 28 лютого 2019 року; копії документів з об`єднаного кримінального провадження № 12014110200001595 від 10 червня 2014 року (№ 1201510200004655 від 07 грудня 2015 року) де потенційним підозрюваним є ОСОБА_2 , Верховний Суд відхиляє, оскільки вони в силу частини другої статті 410 ЦПК України не спростовують правильність висновків суду першої інстанції у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині.

Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 на те, що суд першої безпідставно застосував положення частини першої статті 1172 ЦК України до вирішення цього спору, оскільки вони не можуть стосуватися завдання моральної шкоди, внаслідок каліцтва та наявності вини особи, є безпідставними, оскільки зводяться до суб`єктивного тлумачення заявником чинних норм цивільного законодавства України.

Водночас Верховний Суд констатує, що у випадках завдання особі шкоди (зокрема й моральної) працівником юридичної особи під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, така шкода відшкодовується саме юридичною особою і судами підлягає застосуванню статті 1172 ЦК України.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції у своєму рішенні помилково вказав на те, що заявлений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди становить 3 060 504,00 грн, оскільки позивач заявляв про стягнення суми 3 888 000,00 грн; некоректно відобразив у тексті оскаржуваного судового рішення покази свідка ОСОБА_4 , Верховний Суд відхиляє, оскільки вони відповідно до положень глави 2 розділу V ЦПК України не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Водночас заявник не позбавлений права звернутися до суду першої інстанції із клопотання про виправлення описки у судовому рішенні на підставі частини першої статті 269 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції приймаючи до участі у справі як представника відповідача Поліщук О. В. не долучив матеріалів справи копії довіреності відповідача, яка відповідно до статті 62 ЦПК України була б посвідчена нотаріально або засвідчена підписом судді, не відповідають дійсності, оскільки спростовуються наявною у матеріалах справи копією довіреності від 25 травня 2022 року, виданою ОСОБА_2 на представництво його інтересів адвокатом Поліщук О. В., посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Балковою-Петренко Т. М. та зареєстрованою в реєстрі за номером 251 (т. 6 а. с. 224).

Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 на те, що після ліквідації ТОВ «Фінєст» відповідач є єдиною винною та відповідальною посадовою особою - колишнім директором ТОВ «Фінєст», який може нести цивільну-правову відповідальність та до якого може подано позовну заяву про стягнення в рахунок відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, в зв`язку з каліцтвом та іншим ушкодженням здоров`я коштів, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до частини першої і третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно зі статтею 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача

Водночас відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Тож, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Схожих правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18); від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14 178цс18); від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18); від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18); від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).

У цій справі позивач розпорядився своїми правами та залучив до участі у справі відповідачем ОСОБА_2 .

Натоміть судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що ОСОБА_2 як фізична особа є неналежним відповідачем у цьому спорі, оскільки на момент вчинення позивачу моральної шкоди він був директором ТОВ «Фінєст», тобто найманим працівником, за дії якого в частині відшкодування шкоди відповідальність несе юридична особа. ОСОБА_2 не є правонаступником ТОВ «Фінєст» та не відповідає за зобов`язаннями цього підприємства, тому позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню саме з цих підстав.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги, оскільки змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції з інших мотивів ніж ті, які заявляв позивач в апеляційній скарзі, Верховний Суд також відхиляє, оскільки зміна апеляційним судом рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в його мотивувальній частині не змінило результату суті вирішення спору судом першої інстанції та не вплинуло на права та інтереси позивача, а отже не погіршило його становище до такої зміни.

Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_2 про те, що позивач не надав суду медичних документів, які б дали можливість встановити фізичний стан позивача до виникнення спірних правовідносин, Верховний Суд відхиляє, оскільки встановлення фізичного здоров`я позивача до завдання йому шкоди не є предметом доказування у цій справі.

Доводи касаційної скарги, ОСОБА_2 про те, що апеляційний суд не врахував, що більша частина письмових доказів, наявних у матеріалах справи та на підставі яких судом встановлені обставини, не засвідчені у порядку визначному підпунктом 5.27 Національного стандарту «Державна уніфікована система документації, Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації, вимоги до оформлювання документів (ДСТУ 4163-2003)», затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року № 55, Верховний Суд відхиляє, оскільки вимоги до процесуальних документів і додатків до них визначає процесуальний закон, а не Національний стандарт України, а тому правила проставлення відмітки про засвідчення копії документів не поширюються на засвідчення копій документів, які учасники справи подають до суду. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21).

Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_2 про те, що суд апеляційної інстанції не надав належну оцінку всім його аргументам, викладеним у позовній заяві та апеляційній скарзі, є безпідставними, оскільки як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що апеляційний суд безпідставно взяв до уваги надані позивачем матеріали кримінального провадження № 12014110200001595, Верховний Суд відхиляє, оскільки такі матеріали кримінального провадження у розмінні статті 77 ЦПК України містили інформацію щодо предмета доказування у цьому цивільному провадженні, а тому правильно враховані та досліджені судом.

Інші наведені у касаційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржуване рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2022 року(у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині) та постанова Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 рокувідповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Тож, наведені в касаційних скаргах доводи щодо суті спору не спростовують правильність висновків суду першої інстанції (у незміненій частині рішення) та суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову.

- щодо розподілу судових витрат на правову допомогу

Статтею 59 Конституції України визначено, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з частиною 2 статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Щодо додаткового рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2022 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року

Судами попередні інстанцій встановлено та аналіз матеріалів свідчить про те, що відповідач ОСОБА_2 у відзиві на позов навів попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, які він поніс та планує понести у зв`язку з розглядом справи у розмірі 185 000,00 грн (т. 5 а. с. 99)

У судовому засіданні 09 вересня 2022 року представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Поліщук О. В. суду повідомлено про наявність у відповідача доказів понесених судових витрат та зроблено усну заяву щодо подачі доказів на підтвердження їх розміру (витрат на правничу допомогу), які відповідач поніс у зв`язку з розглядом справи № 361/3347/17 у суді першої інстанції, протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу разом із заявою про розподіл судових витрат представником відповідача суду надано копію договору № 15/09/2015 про надання правової (правничої) допомоги від 15 вересня 2020 року, укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Поліщук О. В., та копію свідоцтва Поліщук О. В. про право на зайняття адвокатською діяльністю від 03 вересня 2018 року серії ЧК № 000983 (т. 7 а. с. 64-70, 73-74).

Також представником відповідача надано суду копію Протоколу погодження договірної ціни від 15 вересня 2020 року до договору про надання правової (правничої) допомоги від 15 вересня 2020 року, яким сторони погодили, що правнича допомога, яка надається адвокатом, включає: надання клієнту правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, пов`язаних із розглядом справи № 361/3347/17 в суді; представництво інтересів клієнта у Броварському міськрайонному суді Київської області у цивільній справі № 361/3347/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди; складення усіх необхідних процесуальних документів по справі № 361/3347/17, в тому числі, але не виключно: заяви, скарги, клопотання, відзив, заперечення та інші правові документи від імені клієнта тощо; виконання інших необхідних дій, пов`язаних із справою № 361/3347/17 (т. 7 а. с. 71-72). Пунктом 2 Протоколу сторони домовились, що розмір винагороди адвоката за надання правової допомоги відповідно до пунктом 1 цього протоколу становить: 3 000,00 грн - за одну годину надання правничої допомоги адвоката; 3 000,00 грн - за участь адвоката в одному судовому засіданні за одну годину надання правничої допомоги; 10 000,00 грн - складення відзиву на позовну заяву у справі № 361/3347/17 від імені клієнта; - вартість складення інших процесуальних документів по справі № 361/3347/17 - розраховується відповідно до вартості однієї години та загальної кількості часу витраченого адвокатом на складення відповідного документа; 1 500,00 грн - поїздка до Броварського міськрайонного суду Київської області з іншою метою (ознайомлення зі справою № 361/3347/17, отримання чи подання документів тощо). Водночас відповідно до цього Протоколу сума винагороди адвоката розраховується відповідно до вартості однієї години та загальної кількості часу витраченого адвокатом у зв`язку з наданням правничої допомоги відповідно до протоколу та договору. Сторони можуть погодити між собою фіксовану вартість надання конкретної послуги.

Крім того, представником відповідача надано суду копії деталізованих описів та обсягів наданої правової допомоги від 31 травня та 10 вересня 2022 року (т. 7 а. с. 75-76), а також копії актів прийом прийому наданої правничої допомоги (наданих послуг) від 31 травня та 10 вересня 2022 року (т. 7 а. с. 77-78).

Відповідно до змісту зазначених документів, у справі за позовом ОСОБА_1 , адвокатом Поліщук О. В. надавалась наступна правова допомога: складення відзиву на позовну заяву по справі № 361/3347/17 від імені ОСОБА_2 (Клієнта) з усіма необхідними додатками - 11 год; складення заперечення на відповідь на відзив по справі № 361/3347/17 від імені ОСОБА_2 - 4 год 30 хв; участь представника у судовому засіданні під час розгляду справи № 361/3347/17 Броварським міськрайонним судом Київської області - 1 год.; поїздка до Броварського міськрайонного суду Київської області з метою ознайомлення зі справою № 361/3347/17 - 2 год; участь представника у судовому засіданні під час розгляду справи № 361/3347/17 Броварським міськрайонним судом Київської області - 3 год 30 хв.

Отже, дослідивши надані представником відповідача докази щодо понесених ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу і надавши їм належну оцінку, врахувавши результат розгляду справи по суті, аргументи заперечення позивача, а також оцінивши співмірність розміру витрат на оплату послуг представника відповідача зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; предметом позову та значенням справи для сторони, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про часткове задоволення заяви представника відповідача та стягнення з ОСОБА_1 на користь відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, у розмірі 15 000,00 грн, та відмову у стягненні інших витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що у договорі про надання правової допомоги, укладеному 15 вересня 2020 року між ОСОБА_2 та адвокатом Поліщук О. В., не зазначено розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, є безпідставними, оскільки відповідно до пункту 4.2 вказаного договору суми вартості наданої правової/правничої допомоги, тарифи узгоджуються сторонами та зазначені в Протоколі погодження договірної ціни, який є додатковим елементом цього договору (т. 7 а. с. 67, 71 -72).

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що у акті прийому наданої правничої допомоги (наданих послуг) від 10 вересня 2022 року, складеному між ОСОБА_2 та адвокатом Поліщук О. В., не зазначено відомостей щодо часу, який адвокат витратила на виконання кожної з зазначених послуг, Верховний Суд відхиляє, оскільки відомості про витрачений адвокатом Поліщук О. В. час на надання позивачу послуг правового характеру детально розшифровані у наявних у справі деталізованих описах послуг наданої правничої допомоги від 31 травня та 10 вересня 2022 року (т. 7 а. с. 75-76).

Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 на відсутність у справі та ненадання суду розрахунку розміру судових витрат, які відповідач поніс у зв`язку з розглядом справи, спростовуються матеріалами справи, а саме: змістом заяви про вирішення питання розподілу судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) при розгляді справи № 361/3347/17 (т. 7 а. с. 58-63), протоколом погодження договірної ціни від 15 вересня 2020 року; копіями деталізованих описів та обсягів наданої правової допомоги від 31 травня та 10 вересня 2022 року (т. 7 а. с. 75-76), а також копії актів прийом прийому наданої правничої допомоги (наданих послуг) від 31 травня та 10 вересня 2022 року.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що адвокат Поліщук О. В. вступила у справу лише 31 травня 2022 року, а отже не могла надавати правову допомогу ОСОБА_2 з 15 вересня 2020 року є безпідставними з огляду таке.

У оскаржуваному додатковому рішенні від 17 жовтня 2022 року суд першої інстанції зазначив, що повноваження представника відповідача у судовому засіданні починаючи з 15 вересня 2020 року здійснювала адвокат Вергелес Я. В. на підставі довіреності від 15 вересня 2020 року та договору № 9-2/20 про надання правової допомоги, який укладений15 вересня 2020 року між ОСОБА_2 та Адвокатським об`єднанням «Вергелес та партнери». Починаючи з 31 травня 2022 року повноваження представника відповідача у судовому почала здійснювала адвокат Поліщук О. В. на підставі довіреності від 25 травня 2022 року.

Враховуючи те, що відзив від 01 жовтня 2020 року та заперечення від 25 листопада 2020 року підписувались та подавались безпосередньо відповідачем ОСОБА_2 в сукупності з тією обставиною, що адвокат Поліщук О. В. 31 травня 2022 року у судовому засіданні повідомила, що тільки вступила в справу та заявляла клопотання про відкладення судового засідання для ознайомлення із матеріалами справи, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість аргументів позивача ОСОБА_1 про сумнівність того факту, що адвокат Поліщук О. В. готувала відзив та заперечення, та дійшов висновку про безпідставність вимоги відповідача про стягнення з позивача витрат на правову допомогу у розмірі 17 500,00 грн, які стосуються підготовки відзиву та заперечень адвокатом Поліщук О. В.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року № 755/9215/15-ц, від 27 червня 2018 року № 826/1216/16, від 07 липня 2021 року 910/12876/19, від 12 травня 2020 року № 904/4507/18, та постановах Верховного Суду від 24 листопада 2020 року № 911/4242/15,від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 20 липня 2021 року № 922/2604/20, від 09 грудня 2021 року № 922/3812/19, від 21 серпня 2019 року № 922/2821/18, від 23 листопада 2020 року № 638/7748/18, від 14 грудня 2021 року № 922/676/21, від 08 квітня 2021 року № 905/716/20, від 31 березня 2021 року № 916/2087/18, від 08 квітня 2021 року № 161/20630/18, від 16 травня 2019 року № 823/2638/18, від 30 вересня 2020 року № 379/1418/18, від 28 грудня 2020 року № 640/18402/19, від 08 квітня 2020 року № 922/2685/19, від 07 листопада 2019 року № 905/1795/18, щодо загального порядку доведення сторонами справи судових витрат на правову допомогу і критеріїв оцінки таких доказів судами є необґрунтованими, з огляду на те, що висновки, наведені у вказаних постановах суду касаційної інстанції та на які посилається заявник у касаційній скарзі, не суперечать висновкам, наведеним в оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 правильність висновків Броварського міськрайонного суду Київської області, викладених у оскаржуваному додатковому рішенні від 17 жовтня 2022 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, не спростовують та зводяться до незгоди згоди оскаржуваними судовими рішеннями та переоцінки доказів, які оцінені судами правильно.

Щодо додаткової постанови Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року

Апеляційним судом встановлено та аналіз матеріалів справи свідчить про те, що інтереси ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції представляла адвокат Поліщук О. В. на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 16 січня 2023 року (т. 7 а. с. 230-236).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник ОСОБА_2 - адвокат Поліщук О. В. навела попередній орієнтовний розрахунок витрат на професійну правову (правничу) допомогу, та вказала на те, що відповідачем буде понесено витрати у розмірі 45 000,00 грн. Також представник відповідача зазначила про те, що докази на підтвердження розміру судових витрат відповідача будуть подані ним у строки, встановлені частиною восьмою статті 141 ЦПК України, тобто протягом п`яти днів після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції (т. 8 а. с. 9).

До вказаного відзиву представник відповідача - адвокат Поліщук О. В. додала ордер на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 у Київському апеляційному суді від 25 січня 2023 році серії СА № 1046357 та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 03 вересня 2018 року серії ЧК № 000983 (т. 8 а. с. 11-13).

У заяві від 14 березня 2023 року ОСОБА_2 , яка подана представником Поліщук О. В. , повторно наведено попередній орієнтовний розрахунок витрат на професійну правову (правничу) допомогу, та вказала на те, що відповідачем буде понесено витрати у розмірі 45 000,00 грн. Також відповідач зазначив про те, що докази на підтвердження розміру судових витрат відповідача будуть подані ним у строки, встановлені частиною восьмою статті 141 ЦПК України, тобто протягом п`яти днів після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції (т. 8 а. с. 127-128).

24 березня 2023 року до Київського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_2 , яка подана представником Поліщук О. В. , про вирішення питання розподілу судових витрат, в якій відповідач просить стягнути з ОСОБА_1 витрати на правову допомогу, понесені ним під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 57 500,00 грн (т. 8 а. с. 172-178).

До вказаної заяви було додано: копію ордера на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 у Київському апеляційному суді від 25 січня 2023 році серії СА № 1046357; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 03 вересня 2018 року серії ЧК № 000983 копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 16 січня 2023 року, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Поліщук О. В.; копію протоколу погодження договірної ціни до договору про надання правової (правничої) допомоги від 16 січня 2023 року, підписаного ОСОБА_2 та адвокатом Поліщук О. В.; копію деталізованого опису послуг наданої правничої допомоги від 15 вересня 2023 року; копія акта прийому наданої правничої допомоги наданих послуг від 17 березня 2023 року, підписаного ОСОБА_2 та адвокатом Поліщук О. В.; докази надсилання цієї заяви стороні позивача (т. 8 а. с. 180-195).

Протоколом погодження договірної ціни від 16 січня 2023 року до договору про надання правової (правничої) допомоги від 16 січня 2023 року сторони погодили, що правнича допомога, яка надається адвокатом, включає: надання клієнту правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, пов`язаних із розглядом справи № 361/3347/17 в суді; представництво інтересів клієнта у Київському апеляційному суді по цивільній справі № 361/3347/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди; складення усіх необхідних процесуальних документів по справі № 361/3347/17, в тому числі, але не виключно: заяви, скарги, клопотання, відзив, заперечення та інші правові документи від імені клієнта тощо; виконання інших необхідних дій, пов`язаних із справою № 361/3347/17. Пунктом 2 протоколу сторони домовились, що розмір винагороди адвоката за надання правової допомоги відповідно до пункту 1 цього протоколу становить: 3 000,00 грн - за одну годину надання правничої допомоги адвоката; 3 000,00 грн - за участь адвоката в одному судовому засіданні за одну годину надання правничої допомоги; 10 000,00 грн - складення відзиву на позовну заяву у справі № 361/3347/17 від імені клієнта; вартість складення інших процесуальних документів по справі № 361/3347/17 розраховується відповідно до вартості однієї години та загальної кількості часу витраченого адвокатом на складення відповідного документа; 1 500,00 грн - поїздка до Київського апеляційного суду з іншою метою (ознайомлення зі справою № 361/3347/17, отримання чи подання документів тощо).Сума винагороди адвоката розраховується відповідно до вартості однієї години та загальної кількості часу витраченого адвокатом у зв`язку з наданням правничої допомоги відповідно до протоколу та договору. Сторони можуть погодити між собою фіксовану вартість надання конкретної послуги (т. 8 а. с.189-190).

Опис та обсяг наданої правової допомоги погоджено сторонами в деталізованому описі послуг наданої правничої допомоги від 15 березня 2023 року та в акті прийому наданої правничої допомоги (наданих послуг) від 17 березня 2023 року (т. 8 а. с. 191-195).

Згідно з актом прийому наданої правничої допомоги (наданих послуг) від 17 березня 2023 року відповідачу надана наступна правова допомога: 25 січня 2023 року - правовий аналіз апеляційної скарги та підготовка (складення) відзиву на апеляційну скаргу на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2022 року у справі № 361/3347/17 від імені ОСОБА_2 з усіма необхідними додатками - 10 год; 25 січня 2023 року - правовий аналіз апеляційної скарги та підготовка (складення) відзиву на апеляційну скаргу на додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2022 року у справі № 361/3347/17 від імені ОСОБА_2 з усіма необхідними додатками - 7 год; 15 лютого 2023 року - участь представника у судовому засіданні під час розгляду справи № 361/3347/17 у Київському апеляційному суді; 16 лютого 2023 року - ознайомлення з матеріалами справи № 361/3347/17 у Київському апеляційному суді - 45 хв; 09 березня 2023 року - ознайомлення з матеріалами справи № 361/3347/17 у Київському апеляційному суді - 4 год 40 хв; 10 березня 2023 року - ознайомлення з матеріалами справи № 361/3347/17 у Київському апеляційному суді - 30 хв; 13 березня 2023 року - ознайомлення з матеріалами справи № 361/3347/17 в Київському апеляційному суді - 35 хв; 13 березня 2023 року - підготовка (складення) клопотання та пояснення у справі № 361/3347/17 - 5 год; 13 березня 2023 року - підготовка (складення) пояснення відносно письмових доказів у справі № 361/3347/17, які стосуються додаткового рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2022 року - 3 год 30 хв; 15 березня 2023 року - участь представника у судовому засіданні під час розгляду справи № 361/3347/17 у Київському апеляційному суді.

03 квітня 2023 року на адресу апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, в яких позивач зазначив, що заявлена відповідачем вимога про стягнення витрат на правничу допомогу у загальному розмірі 57 500,00 грн є неспівмірною з заявленими позовними вимогами та необґрунтованою.

Отже, приймаючи додаткову постанову, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їх належну оцінку, керуючись принципами співмірності, розумності, необхідності та неминучості витрат на правову допомогу, незначної складності справи та передбачуваного результату її вирішення, з урахуванням клопотання ОСОБА_1 про зменшення витрат на правову допомогу, дійшов правильного висновку про зменшення розміру заявленої відповідачем до стягнення суми витрат на правничу допомогу з 57 500,00 грн до 3 125,00 грн та стягнення їх з позивача на користь відповідача ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/29, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 22 листопада 2019 року у справі № 902/347/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 910/906/18, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15, від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 09 грудня 2021 року у справі № 922/3812/19, від 18 травня 2022 року у справі № 910/4268/21, від 01 грудня 2021 року у справі № 641/7612/16-ц, від 20 липня 2021 року у справі № 922/2604/20, щодо загального порядку доведення сторонами справи судових витрат на правову допомогу та підстав зменшення таких витрат є необґрунтованими, з огляду на те, що висновки, наведені у вказаних постановах суду касаційної інстанції та на які посилається заявник у касаційній скарзі, не суперечать висновкам, наведеним в оскаржуваному судовому рішенні суду апеляційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що апеляційний суд безпідставно зменшив суму судових витрат на професійну правничу допомогу та визначив вартість наданих послуг адвокатом Поліщук О. В. ОСОБА_2 без відповідного клопотання зі сторони позивача, Верховний Суд відхиляє, оскільки як свідчать матеріали справи 03 квітня 2023 року позивач подав до суду клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, тому апеляційний суд на підставі частини п`ятої статті 137 ЦПК України із зазначенням відповідного правового обґрунтування правомірно зменшив розмір заявленої відповідачем до стягнення суми витрат на правничу допомогу до 3 125,00 грн.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що позивачем не доведено неспівмірність заявлених відповідачем витрат на правову допомогу; не надав належну оцінку поданим відповідачем доказам на підтвердження понесених відповідачем витрат на правову допомогу; не звернув увагу на об`єм матеріалів цієї справи, який складає 8 томів, та періодичність оголошення повітряної тривоги у місті Києві, які співпали із часом ознайомлення адвокатом Поліщук О. В. з матеріалами справи, зводяться до переоцінки доказів надання правової допомоги, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України.

Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_2 на те, що апеляційний суд не надав належну оцінку витраченому представником відповідача часу на участь у судовому засіданні у справі, що відбулось 15 березня 2023 року та не передбачив компенсацію відшкодування витрат сторони відповідача за надання цієї послуги, Верховний Суд відхиляє, оскільки апеляційний суд оцінив надання представником відповідача всіх послуг правової допомоги в цілому і відповідно компенсував відповідачу витрати за їх надання у зменшеному розмірі.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_2 правильність висновків Київського апеляційного суду у оскаржуваній постанові від 10 квітня 2023 року не спростовують, а зводяться до незгоди заявника із ними.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки правильність висновків суду першої інстанції (у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині рішення) та апеляційної інстанцій у цій справі не спростовано доводами касаційних скарг, оскаржувані судові рішення винесені відповідно до норм матеріального та процесуального права, то Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо клопотань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розгляд справи за участю сторін (їх представників)

Згідно з частиною 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Тож, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і такої необхідності колегія суддів не знайшла, то у задоволенні клопотань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розгляд справи за участю сторін (їх представників) слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розгляд справи за участю сторін (їх представників).

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2022 року (у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині), додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, додаткову постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак

СудКасаційний цивільний суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення07.12.2023
Оприлюднено14.12.2023
Номер документу115598844
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них про відшкодування шкоди, з них

Судовий реєстр по справі —361/3347/17

Ухвала від 17.09.2024

Цивільне

Броварський міськрайонний суд Київської області

Василишин В. О.

Ухвала від 22.07.2024

Цивільне

Броварський міськрайонний суд Київської області

Василишин В. О.

Постанова від 07.12.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Гулейков Ігор Юрійович

Ухвала від 15.05.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Гулейков Ігор Юрійович

Ухвала від 10.05.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Гулейков Ігор Юрійович

Ухвала від 26.04.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Гулейков Ігор Юрійович

Ухвала від 10.04.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Фінагеєв Валерій Олександрович

Ухвала від 10.04.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Фінагеєв Валерій Олександрович

Постанова від 15.03.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Фінагеєв Валерій Олександрович

Ухвала від 12.12.2022

Цивільне

Київський апеляційний суд

Фінагеєв Валерій Олександрович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні