Ухвала

від 11.12.2023 по справі 2-128/11

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

4-с/754/138/23

Справа № 2-128/11

У Х В А Л А

Іменем України

11 грудня 2023 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді - Галась І.А.

при секретарі - Париста А.С.

за відсутності сторін

розглянувши в судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Михайла Андрійовича,

ВСТАНОВИВ:

07 листопада 2023 року до Деснянського районного суду міста Києва, діючи через представника - адвоката Бабенко С.С. звернулась ОСОБА_1 зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Михайла Андрійовича щодо визнання незаконною та скасувати постану про стягнення з боржника основної винагороди у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Скаржник обґрунтовуючи свої вимоги зазначив, що у провадженні Виконавця перебуває виконавче провадження НОМЕР_2. В рамках виконавчого провадження було винесено постанову від 24.10.2023 року про стягнення з боржника основної винагороди, відповідно до якої, Виконавець постановив стягнути з Боржника основну винагороду у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом у сумі 355512,63 грн. х10%=35551,26 грн. Скаржник вважає дану постанову необґрунтованою та такою, що винесена із порушенням чинного законодавства. Додатково, просить зазначити, що станом на сьогоднішній день, виконавче провадження завершено, а за виконавчим листом продовжується процедура примусового стягнення.

21 листопада 2023 року до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Михайла Андрійовича на скаргу, у яких приватний виконавець просить закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, оскільки спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

У судове засідання сторони не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Вивчивши матеріали справи, суд доходить висновку про закриття провадження у справі, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, відносин; інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За правилом ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншою посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Таким чином, зі скаргою, в порядку ст. 447 ЦПК України, на дії/бездіяльність державного/приватного виконавця сторона виконавчого провадження може звернутися лише у випадку, якщо такі дії/бездіяльність допущені при виконанні судового рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства.

Як убачається з матеріалів справи, скаржником оскаржуються дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Михайла Андрійовича щодо визнання незаконною та скасувати постану про стягнення з боржника основної винагороди у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1, відкритого на підставі виконавчого листа № 2-128/2011 від 28.09.2011 виданого Деснянським районним судом м. Києва.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У статті 3 вказаного Закону передбачено перелік рішень, що підлягають примусовому виконанню на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами у передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й рішення інших органів, виконавчі написи нотаріусів.

Разом з тим, при виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів ДВС, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

В той же час, у порядку ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно з роз`ясненнями, наведеними у п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі й під час виконання виконавчих написів нотаріуса.

В постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року в справі №213/2012/16 викладено правову позицію, згідно з якою, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України та його примусовим виконанням. Тобто, якщо законом установлено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, у такому випадку виключається юрисдикція адміністративних судів у такій категорії справ. Якщо виконанню підлягає рішення іншого органу (не суду) і відсутній спеціальний закон, що передбачає порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів ДВС, у такому випадку вони підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, встановивши предмет оскарження, яким є дії приватного виконавця, вчинені в межах виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого листа, відсутні підстави для розгляду вимог даної скарги в порядку цивільного судочинства, а процесуальним законодавством оскарження такої постанови віднесено до юрисдикції відповідного окружного адміністративного суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За приписами ч. 2 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Керуючись ст.ст. 142, 255, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Михайла Андрійовича - закрити.

Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: І.А.Галась